Ноотропіл (INN — piracetamum) належить до групи ноотропів і містить як діючу речовину пірацетам (2-оксо-пірролілінацетамід). У неврологічній практиці Ноотропіл застосовується вже майже півстоліття, почавши свою історію з 1972 р.
Циклічна похідна γ-аміномасляної кислоти (ГАМК) пірацетам є першим представником нейрометаболічних стимуляторів, проте він ще й досі широко призначається та викликає інтерес дослідників.
Пірацетам здатний покращувати порушений реґіонарний церебральний кровотік та утилізацію кисню клітинами головного мозку, а також проникність клітинної та мітохондріальної мембран для проміжних ланок циклу Кребса (Malykh A.G., Sadaie M.R., 2010). Виявлено нейропротекторний ефект пірацетаму, що забезпечує захист нейронів головного мозку від загибелі в експериментальних тварин (Kum N.Y. et al., 2018; Sivarama Raju K. et al., 2018). Також пірацетам виявляє антиоксидантну та антиапоптотичну активність і може відновлювати порушену морфологію нейронів, спричинену дією ліпополісахариду (ЛПС) (Sivarama Raju K. et al., 2018). Крім того, ймовірно, пірацетам має нейропротекторні властивості в моделях геморагічного шоку (Verma D.K. et al., 2015).
Терапія пірацетамом покращує метаболізм у тканинах головного мозку та, відповідно, розумову діяльність, зокрема здатність до навчання (сприйняття та запам’ятовування нової інформації) та пам’ять. Проте при цьому він не зареєстрований як лікарський препарат у багатьох країнах, зокрема Західної Європи, та в США.

Дослідження механізмів дії пірацетаму

Було продемонстровано, що пірацетам змінює фізичні властивості плазматичної мембрани, підвищуючи її проникність та захищаючи клітини від впливу гіпоксії. За рахунок вказаних процесів підвищується деформація еритроцитів і нормалізуються агрегаційні властивості тромбоцитів. Таким чином пірацетам викликає антитромботичний ефект і нормалізує реологічні параметри крові. Здатність відновлювати фізіологічні властивості клітинних мембран пояснюється взаємодією молекули пірацетаму з мембранними фосфоліпідами та може пояснити його ефективність при різноманітних неврологічних розладах — від деменції і запаморочення до міоклонусу та інсульту (Winnicka K. et al., 2005).
Однак стосовно покращення когнітивних функцій при деменції на фоні введення пірацетаму переконливі дані відсутні. Необхідні подальші дослідження можливості його застосування у пацієнтів із вказаними порушеннями (Flicker L., Grimley Evans J., 2001).
Незважаючи на тривалий період практичного застосування пірацетаму, чіткий механізм його дії залишається недостатньо вивченим. Групою індійських та американських вчених (Verma D.K. et al., 2018) було проведено дослідження на щурах, присвячене вивченню ролі каспазонезалежного шляху в нейропротекції, опосередкованій пірацетамом. Введення експериментальним тваринам ЛПС викликало значні зміни параметрів, пов’язаних з окиснювальним стресом, таких як вміст глутатіону, активність глутатіонредуктази та посилення процесів перекисного окиснення ліпідів, а також підвищення експресії запальних цитокінів та активації астроцитів. Крім того, при введенні ЛПС відмічали підвищення продукції активних форм кисню та виснаження мембранного потенціалу мітохондрій, проте ці негативні явища послаблювалися при застосуванні пірацетаму. Пірацетам також значно зменшував викликану введенням ЛПС транслокацію мітохондріального резидентного фактору, що індукує апоптоз, та ендонуклеази G з цитозолю в ядро. Крім того, під дією пірацетаму інгібувалися індуковані ЛПС фрагментація ДНК та підвищення рівня полімерази-1. У сукупності результати даного дослідження демонструють, що пірацетам забезпечує захист нейронів від запальних реакцій, викликаних ЛПС, та клітинної загибелі; також отримані докази ролі каспазонезалежного шляху в нейропротекції, опосередкованій пірацетамом.
Дещо раніше цими ж вченими було проведено дослідження на щурах, присвячене впливу пірацетаму на викликаний ротеноном окиснювальний стрес. У дослідженні були використані тестові системи ex vivo та in vivo. Щурам вводили пірацетам (600 мг/кг маси тіла перорально) протягом 7 днів до введення ротенону (12 мкг внутрішньовентрикулярно). Окиснювальний стрес, індукований ротеноном, оцінювали через 1 та 24 год після його введення. Дослідження in vivo продемонструвало, що попереднє застосування пірацетаму забезпечувало значний захист від спричиненого ротеноном зниження рівня глутатіону та підвищення вмісту малонового діальдегіду, суттєво послаблюючи таким чином окиснювальний стрес. Дане дослідження продемонструвало здатність пірацетаму посилювати антиоксидантну здатність клітин головного мозку, що пояснює ефективність його застосування при когнітивних порушеннях та іншій неврологічній патології (Verma D.K. et al., 2015).

Вивчення ефективності пірацетаму в різних клінічних ситуаціях

В огляді літератури, підготовленому дослідниками із США (Malykh A.G., Sadaie M.R., 2010), було проаналізовано та узагальнено дані щодо ефективності застосування пірацетаму в різноманітних клінічних ситуаціях. Хоча пірацетам, згідно з отриманими результатами, не продемонстрував довготривалих переваг для лікування помірних когнітивних порушень, у нещодавніх дослідженнях було встановлено його нейропротекторний ефект при застосуванні під час операції коронарного шунтування. Пірацетам також продемонстрував ефективність у терапії когнітивних розладів цереброваскулярного та травматичного походження; однак його загальний вплив на зменшення вираженості депресії та тривоги був значнішим, ніж на покращення пам’яті. Крім того, відмічена ефективність пірацетаму в складі комплексної терапії міоклонус-епілепсії та пізньої дискінезії.
Вплив шуму — це одна з провідних причин зниження слуху. Перш за все, відіграє роль акустична травма на виробництві, проте вказана проблема зачіпає і мешканців мегаполісів, котрі також піддаються постійному впливу шуму. Група турецьких вчених вивчала вплив парентерального введення пірацетаму на гістопатологічні зміни структур внутрішнього вуха (завитки) у щурів після акустичної травми (Kum N.Y. et al., 2018). Так, 18 щурів-альбіносів лінії Вістар піддавалися впливу шуму протягом 8 год у вільному середовищі. Частині експериментальних тварин проводили щоденні внутрішньоочеревинні ін’єкції пірацетаму, у той час як контрольна група отримувала ін’єкції фізіологічного розчину. За результатами дослідження ефектів апоптозу у внутрішніх та зовнішніх волоскових клітинах, а також порівняння порогу отоакустичної емісії викривлення серед груп встановлено позитивний вплив пірацетаму на відновлення пошкоджених внаслідок акустичної травми структур внутрішнього вуха в експериментальних тварин (Kum N.Y. et al., 2018).
Запаморочення є дуже поширеною скаргою, проте пошуки оптимальної терапії цього стану все ще тривають. Група вчених із Ірану вивчала можливості застосування пірацетаму для лікування периферичного запаморочення. У дослідженні взяли участь 100 пацієнтів (62% — жінки) із відповідними скаргами. Середній вік пацієнтів становив 54,72±14,09 року. Відповідно до отриманих результатів пероральне застосування пірацетаму є потенційно корисним засобом у лікуванні периферичного запаморочення при незначній кількості побічних ефектів (Dolatabadi A. et al., 2019).
Вважається, що пірацетам підтримує метаболізм клітин головного мозку в умовах недостатності кисню. На цій основі було висловлено припущення щодо можливості попередження за допомогою пірацетаму будь-яких несприятливих наслідків для дитини в результаті дистресу плода під час пологів. Було проведено дослідження за участю 96 вагітних. Оцінювали вплив пірацетаму на показники дистресу плода в пологах, спосіб розродження та виникнення побічних ефектів у новонароджених. Лікування пірацетамом було пов’язане з тенденцією до зменшення потреби в кесаревому розтині та покращеними наслідками для новонароджених (рівень вираженості респіраторних проблем та ознак гіпоксії). У ході дослідження не отримано повідомлень про побічні дії пірацетаму. Проте автори підкреслюють обмеженість отриманих даних та необхідність проведення більш широких досліджень, перш ніж рекомендувати пірацетам до клінічного застосування у вказаних випадках (Hofmeyr G.K., Kulier R., 2012).
В одному з нещодавніх оглядів, присвячених пірацетаму, розглядалася можливість його застосування у хворих на серпоподібноклітинну анемію (Al Hajeri A., Fedorowicz Z., 2016). Серпоподібноклітинна анемія — одне з найбільш поширених генетичних захворювань (носіями гена цієї патології є, за підрахунками, щонайменше 250 млн осіб у всьому світі). Порушення структури гемоглобіну при вказаному захворюванні та, як наслідок, патологічна форма еритроцитів призводять до закупорювання капілярів і розвитку кризів, що характеризуються больовими відчуттями та пошкодженням внутрішніх органів, таких як головний мозок, печінка та селезінка. Зазвичай лікування кризів при серпоподібноклітинній анемії є симптоматичним і включає введення знеболювальних засобів та інфузію рідини з метою покращення реологічних властивостей крові. Дослідження пірацетаму in vitro показали, що він попереджає агрегацію тромбоцитів, випадіння еритроцитів в осад у капілярах і покращує плинність крові. Відповідно до останніх досліджень in vivo пірацетам, ймовірно, здатний попереджувати виникнення кризів при серпоподібноклітинній анемії. Необхідними є подальші дослідження, проте, за даними, які існують на сьогодні, пірацетам має потенціал знижувати частоту вказаних больових кризів і їхню тяжкість. При цьому побічні ефекти під час прийому пірацетаму виникають нечасто і не є серйозними (так, з 169 учасників дослідження лише один повідомив про виникнення запаморочення).
Викликані стресом розлади харчової поведінки призводять до розвитку тривожних станів, когнітивних порушень і дефіциту пам’яті, що пов’язане з підвищенням рівня кортикостерону в плазмі крові та вмісту глутамату в гіпоталамусі та прифронтальній корі. Крім того, в указаних зонах визначається дисбаланс дофаміну. У дослідженні оцінювали вплив пірацетаму на розлад харчової поведінки в самок лабораторних щурів при введенні його в дозі 200 мг/кг маси тіла внутрішньоочеревинно. За результатами дослідження, пірацетам значно знижував переїдання у тварин та зменшував пов’язане з цим збільшення маси тіла, регулював рівні нейротрансмітерів. Пірацетам також зумовлював анксіолітичний ефект і зменшував когнітивний дефіцит, що спостерігався при розладах харчової поведінки. Ці доклінічні дані потребують подальших досліджень, проте вони вказують на потенціальну можливість застосування пірацетаму в лікуванні розладів харчової поведінки у людей (Hussain Y., Krishnamurthy S., 2018).

Висновки

Останніми роками підвищився інтерес до ноотропних препаратів. Вони широко призначаються спеціалістами охорони здоров’я при широкому спектрі неврологічної патології.
Ноотропіл — популярний препарат із групи справжніх ноотропів, що характеризується низкою позитивних ефектів та широкими можливостями для клінічного застосування. Встановлено, що Ноотропіл покращує інтелектуально-мнестичні функції, впливає на нейротрансмісію, не обмежуючись лише одним типом нейромедіатора. Експериментальні дослідження застосування Ноотропілу показали вибіркове покращення під його впливом дослідницької поведінки та адаптації у лабораторних тварин (Ковалев Г.И., 2008).
Активний фармацевтичний інгредієнт Ноотропілу пірацетам відрізняє добра переносимість поряд з мінімумом побічних ефектів, що підтверджено результатами багатьох досліджень. Вивчення механізмів дії пірацетаму та клінічні дослідження його ефектів продовжуються.