Нежить є одним з найпоширеніших симптомів застуди (ГРВІ). Зазвичай він починається з набряку слизової оболонки, неприємного відчуття закладеності носа, яке через 2–3 дні змінюється активним виділенням слизу з носових ходів та поступово самостійно регресує. У таких випадках хворий зазвичай справляється з лікуванням самостійно за допомогою нерецептурних препаратів. Однак іноді нежить затягується, приєднується бактеріальна інфекція або ГРВІ ускладнюється запаленням придаткових пазух носа. При цьому секрет слизової оболонки стає густим та погано видаляється. Це не тільки заважає нормальному носовому диханню, а й створює поживне середовище для розмноження патогенних бактерій. У такій ситуації потрібне більш вузькоспеціалізоване лікування, тому хворий звертається за професійною медичною допомогою.

Ринофлуімуцил

Це сучасний препарат для лікування захворювань носа, носоглотки та придаткових пазух. Його застосування доцільне у тих випадках, коли просто судинозвужувального лікарського засобу недостатньо. До таких ситуацій належать:
• гострий та підгострий риніт із наявністю густих слизово-гнійних виділень;
• гострі синусити (фронтит, гайморит) із застоєм секрету в пазухах, приєднанням бактеріальної інфекції;
• хронічні синусити — хронічний гайморит (Birrel J.F., 1952), етмоїдит (Costen D.B., 1945);
• вазомоторний риніт;
• комбінована дія компонентів препарату дозволяє застосовувати його в якості допоміжного засобу при отитах.

Спосіб дозування та механізм дії Ринофлуімуцилу

Препарат випускається у формі спрею у флаконі з дозатором, що робить його зручним для застосування як у дорослих, так і у дітей. Дозатор дозволяє інстилювати (крапельне введення розчину препарату) чітко обмежену кількість препарату на одне впорскування. При цьому стандартна доза для дорослого становить 2 впорскування в кожний носовий хід, а для дітей — 1 впорскування в кожний носовий хід. Частота впорскувань для пацієнтів будь-якого віку становить 3–4 р/добу, а загальна тривалість курсу лікування — близько 1 тиж (інструкція МОЗ України). Для покращання терапевтичного ефекту та уникнення ефекту «затоплення» рекомендується додатково протягом усього курсу лікування вживати велику кількість лужних напоїв та регулярно очищувати носові ходи. Дорослі можуть робити це самостійно, а дітям у деяких випадках необхідні додаткове промивання носових ходів 0,9% розчином натрію хлориду та евакуація слизу відсмоктувачем.
За рішенням лікуючого лікаря до застосування Ринофлуімуцилу можна додавати антибактеріальні та антисептичні препарати місцевої або системної дії. Особливо це важливо на початковому етапі лікування, коли виділення з носа густі та з домішками гною. Необхідно враховувати, що ацетилцистеїн несумісний із тетрациклінами та бета-лактамними антибіотиками, тому між їх застосуванням та інстиляцією Ринофлуімуцилу проміжок часу повинен становити близько 2 год. Критерієм ефективності лікування є виділення прозорого рідкого слизу, кількість якого поступово зменшується.
До складу Ринофлуімуцилу входять дві діючі речовини: ацетилцистеїн (10 мг/мл) та туаміногептану сульфат (5 мг/мл), за рахунок яких і реалізується комбінована дія препарату.
Ацетилцистеїн є попередником амінокислоти L-цистеїну; його молекула характеризується наявністю ацетильної групи (робить молекулу більш стійкою), пов’язаною з атомом азоту, а за хімічними властивостями аналогічний іншим тіоловим сполукам (Samuni Y., 2013). Він має відносно низьку токсичність та великий спектр терапевтичних ефектів, які залежать від дози препарату та шляху його введення (інгаляційно, перорально, парентерально). При місцевому застосуванні від діє як муколітичний засіб і сприяє розрідженню слизових виділень за рахунок розриву дисульфідних зв’язків кислих мукополісахаридів слизу, сповільнює полімеризацію мукопротеїдів, сприяє збільшенню мукоциліарного кліренсу. Окрім того, ацетилцистеїн стимулює мукозні клітини, які продукують фібринолізин. При нанесенні на слизову оболонку відмічається його низька системна біодоступність (менше 5%), що пов’язано із N-деацетилюванням його епітеліальними клітинами, що вистилають носоглотку. Після того як ацетилцистеїн проникає через мембрану епітеліальної клітини, він включається у метаболізм, особливо у процеси синтезу глутатіону. Таким чином, він бере участь у великій кількості фізіологічних процесів: детоксикація електрофільних ксенобіотиків, модуляція редокс-регульованої передачі сигналу, метаболізм простагландинів та лейкотрієнів, модуляція клітинної проліферації.
Завдяки гальмуванню хемотаксису лейкоцитів ацетилцистеїн також діє як протизапальний засіб і таким чином здійснює свою імуномодулювальну функцію. Характеризується антиоксидантними властивостями, які реалізуються завдяки активному зв’язуванню як вільних радикалів, так і редокс-активних іонів металів.
Туаміногептану сульфіт є симпатоміметичним аміном. При місцевому застосуванні він усуває набряк та гіперемію слизової оболонки за рахунок судинозвужувальної дії та при цьому не чинить системної дії. Ця речовина не дуже широко використовується у сучасній фармакології, проте перші згадування про його клінічне застосування відносяться ще до 1946 р. (Boyd E.M., 1946). Окрім місцевого ефекту туаміногептану сульфат відомий ще й як стимулювальний лікарський засіб, тому він внесений до переліку заборонених допінгів (Docherty J.R., 2007). Стимулювальна дія туаміногептану сульфатом відбувається за принципом імітації ефектів ендогенних моноамінів. До переваг препарату належать його низька токсичність та мінімальна кількість побічних ефектів (Willson C., 2019). При разовому застосуванні туаміногептану сульфат не всмоктується у кров, проте при повторному використанні Ринофлуімуцилу активні молекули цієї речовини визначаються у сечі протягом 46 год після інстиляції останньої дози (Thevis M., 2007). Системні ефекти туаміногептану сульфату мінімальні, він не впливає на температуру тіла, але сприяє підвищенню споживання кисню тканинами з крові (Allen D.J., 1967).
Таким чином, комбінований препарат Ринофлуімуцил усуває набряк слизової оболонки носа та придаткових пазух та значно полегшує відходження слизу. Внаслідок цього швидко досягається зменшення вираженості запального процесу та прискорюється регенерація слизової оболонки носових ходів. Клінічними дослідженнями доведено (Cogo A., 1996), що інстиляція поєднання ацетилцистеїну та туаміногептану сульфату при нежитю діє швидше, аніж монотерапія деконгестантом (наприклад ксилометазоліном), а лікувальний ефект триває довше.
Дуже важливою перевагою препарату є те, що при правильному його застосуванні діючі речовини не спричиняють системних ефектів.

Особливості терапії

Оскільки у складі Ринофлуімуцилу в якості допоміжних речовин містяться етиловий спирт та м’ятний ароматизатор, слід уникати потрапляння препарату в очі через ризик виникнення подразнення.
Туаміногептану сульфат, що міститься у складі препарату, подібно до інших симпатоміметиків може при перевищенні вказаної дози та тривалості курсу лікування викликати залежність або медикаментозний риніт, який буде проявлятися закладеністю носа після одужання від основного захворювання. Окрім того особам, які займаються професійним спортом, необхідно знати, що туаміногептану сульфат може давати позитивний результат проби на допінг (Domínguez-Romero J.C., 2015). За аналогією з іншими симпатоміметиками ця речовина також обумовлює основний спектр протипоказань:
• артеріальна гіпертензія;
• стенокардія;
• часті шлуночкові аритмії;
• закритокутова глаукома;
• феохромоцитома;
• бронхіальна астма;
• аденома передміхурової залози;
• цукровий діабет;
• тиреотоксикоз;
• операції на гіпофізі або інші втручання, пов’язані з порушенням цілісності твердої мозкової оболонки трансназальним доступом;
• прийом препаратів із групи блокаторів β-адренорецепторів;
• препарат протипоказаний під час застосування інгібіторів МАО та протягом 2 тиж після відміни препаратів цієї групи;
• не використовувати в поєднанні з іншими антиконгестантами.
Окрім того, у Ринофлуімуцилі в якості консерванту міститься бензалконію хлорид. Для нього характерні подразнювальна дія, а також властивість викликати бронхоспазм та шкірні реакції.
Для Ринофлуімуцилу характерні в основному місцеві побічні ефекти, які пов’язані з судинозвужувальною дією компонентів, а саме відчуття сухості та дискомфорту в порожнині носа, закладеність носа (при тривалому застосуванні).
Значне перевищення разової або добової дози препарату може викликати характерні для всіх симпатоміметиків системні побічні ефекти: артеріальна гіпертензія (навіть до розвитку гіпертонічного кризу), посилене серцебиття, головний біль, збудження та тремор, тиснучий біль за грудниною, седативний ефект із пригніченням свідомості та гіпотермією, а також фотосенсибілізація. Окрім того, при гіперплазії передміхурової залози передозування препаратом може викликати затримку сечі. Аналогічні симптоми можуть вказувати на випадкове чи навмисне проковтування препарату. Іноді можуть спостерігатися неспецифічні алергічні реакції, такі як висип або кропив’янка. Ці явища потребують симптоматичного лікування або ж минають спонтанно після відміни препарату. Окрім того, розбризкування препарату на шкіру може призвести до локального прояву контактного дерматиту, який пов’язаний із реакцією на туаміногептану сульфат, що міститься у препараті.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами:

• Ринофлуімуцил послаблює дію антигіпертензивних засобів;
• при поєднаному застосуванні з серцевими глікозидами підвищується ризик виникнення аритмій;
• при поєднаному застосуванні з алкалоїдами ріжків (наприклад терапія мігрені) підвищується ризик розвитку їх токсичної дії — ерготизму;
• підвищується кардіотоксичність протипаркінсонічних препаратів;
• підвищується ризик гіпертензивної дії окситоцину.
Хоча у таких країнах ЄС, як Нідерланди та Італія, препарат широко застосовується для лікування дітей шкільного і навіть дошкільного віку, його не призначають дітям віком молодше 2 років через ризик передозування та розвитку тяжких побічних ефектів (Fatma Sen E., 2011), а також у жінок у період вагітності та годування грудьми. При локальному застосуванні ацетилцистеїн практично не всмоктується у кров, однак існує рекомендація зціджувати та утилізувати грудне молоко протягом 30 год після останнього прийому препаратів, які його містять (LactMed, 2006). Даних про секрецію туаміногептану сульфату в грудне молоко в доступній літературі немає, так само як інформації про його тератогенну або мутагенну дію. Що стосується ацетилцистеїну, то для нього характерний антимутагенний ефект (Kelly G.S., 1998).

Висновок

Таким чином, Ринофлуімуцил є сучасним препаратом, який широко застосовується в отоларингології та сімейній медицині. Він простий у застосуванні, легко дозується та значно полегшує стан пацієнта, підходить для лікування не тільки гострих, а й хронічних запальних захворювань носоглотки та придаткових пазух носа. Препарат можна застосовувати як для монотерапії, так і в поєднанні з антибактеріальними препаратами. Але важливо не забувати, що для ефективного розрідження слизу необхідно обов’язково дотримуватися водного режиму (вживати достатню кількість рідини відповідно до маси тіла хворого, з урахуванням підвищеної температури тіла або задишки — вони прискорюють виведення рідини з організму) та забезпечувати адекватний дренаж носових ходів.