ЦИКЛОПІРОКС (CICLOPIROXUM) Діюча речовина

фармакодинаміка. Циклопірокс (6-циклогексил-1-гідрокси-4-метил-2(1H)-піридинон) являє собою білий або світло-жовтий порошок із температурою плавлення 128–130 °C, погано розчинний у воді, але добре розчинний у метанолі, етанолі та диметилсульфоксиді. Це синтетичне похідне гідроксипіридону є схваленим FDA протигрибковим засобом широкого спектру дії (дерматофіти, наприклад Trichophyton spp., Microsporum spp., Epidermophyton floccosum, дріжджі, наприклад Candida spp, Malassezia furfur, Cryptococcus neoformans, Saccharomyces cerevisiae, плісняві гриби, наприклад Aspergillus spp., Fusarium solani, диморфні гриби, еуміцети та актиноміцети), що виявляє також протизапальну та антибактеріальну активність. Циклопірокс володіє фунгіцидною та фунгістатичною активністю залежно від концентрації та тривалості контакту з цільовими організмами, а також спороцидною активністю. Значення МІК циклопіроксу in vitro щодо більшості дерматофітів, дріжджів та плісняви знаходяться в діапазоні 0,9–3,9 мкг/мл.
Незважаючи на тривалу історію застосування, стійкості до циклопіроксу у грибів виявлено не було. Субінгібуючі концентрації циклопіроксу не індукували резистентність Candida albicans навіть після 6 міс. культивування.
Механізм дії циклопіроксу відрізняється від такого аліламінів та азолів. Циклопірокс має властивості хелатувати полівалентні катіони металів, наприклад Fe³⁺ и Al³⁺, викликаючи пригнічення активності металозалежних ферментів, таких як цитохроми, каталази та пероксидази. Таке інгібування знижує клітинну активність (процеси мітохондріального транспорту електронів, продукцію енергії, надходження поживних речовин у клітину), змінює проникність мембран мікроорганізмів, порушує репарацію ДНК та сигнали клітинного поділу, дезорганізує мітотичні веретени грибів та знижує секрецію аспартилпротеїназ і факторів вірулентності, необхідних для інфекцій Candida albicans. При більш високих концентраціях порушується цілісність клітинної мембрани сприйнятливих організмів з наступним витоком іонів калію.
Циклопірокс також виявляє антибактеріальну дію щодо різних грамнегативних (наприклад, Pseudomonas aeruginosa, Proteus mirabilis, Escherichia coli, Klebsiella pneumoniae) та грампозитивних (Staphylococcus aureus, β-гемолітичний стрептокок групи A, Micrococcus luteus та Micrococcus sedentarius, Corynebacterium minutissimum, Brevibacterium spp. та Corynebacterium spp.) патогенних бактерій з МІК 0,06–2,0 мкг/мл. Його антибактеріальна активність має ширший спектр, ніж в інших протигрибкових засобів. Циклопірокс блокує зростання Acinetobacter baumannii, Escherichia coli та Klebsiella pneumoniae незалежно від їхнього статусу стійкості до антибіотиків. Проявляє синергічну активність з поліміксином B проти грамнегативних бактерій.
Також циклопірокс чинить м’яку протизапальну дію на поліморфноядерні клітини людини, де інгібує каскад арахідонової кислоти та відповідно синтез простагландинів та лейкотрієнів.
Накопичені дані вказують на те, що циклопірокс може мати терапевтичні властивості щодо інших захворювань, включаючи рак, цукровий діабет та серцево-судинну патологію.
Протиракова активність циклопіроксу пов’язана з його інгібуванням проліферації клітин, індукуванням апоптозу, пригніченням міграції та інвазії клітин та інгібуванням ангіогенезу і лімфангіогенезу.
Результати досліджень на тваринних моделях показують, що лікування циклопіроксом значно знижує вираженість фіброзу внаслідок інфаркту міокарда та покращує серцеву функцію.
У терапії вродженої еритропоетичної порфірії циклопірокс діє як фармакологічний шаперон, націлений на уропорфіриноген III синтазу. Циклопірокс сприяє суттєвому зниженню рівнів токсичних порфіринів в печінці, еритроцитах та сечі. Непрямим показником позитивної дії циклопіроксу при вказаному захворюванні є зменшення розмірів селезінки. FDA та EMA у 2018 р. надали циклопіроксу статус орфанного препарату для лікування вродженої еритропоетичної порфірії.
Циклопірокс проявляє антиостеокластогенну активність як in vitro, так і in vivo і є новою сполукою-кандидатом для захисту від остеопорозу та інших захворювань кісток, пов’язаних з остеокластами.
Фармакологічний та токсикологічний профілі вказують на те, що циклопірокс є ефективним та безпечним протигрибковим засобом.
Фармакокінетика. Системне введення циклопіроксу обмежено через його погану пероральну або інтравагінальну біодоступність, шлунково-кишкову токсичність та погану розчинність у воді, що обмежує його ін’єкційне застосування.
Циклопірокс доступний у двох різних складах: на основі водонерозчинних полімерів або водорозчинного гідроксипропілхітозану, який надає підвищену ефективність у лікуванні оніхомікозу.

місцево для лікування поверхневих грибкових інфекцій шкіри та нігтів.

шампунь 1% та 1,5% циклопіроксу — при себорейному дерматиті; крем 1% циклопіроксоламіну — при дерматофітних та дріжджових інфекціях; лак для нігтів 8% циклопіроксу — при оніхомікозі (щодня наносити на уражений ніготь (нігті)).
Циклопірокс у вигляді лосьйону та крему ефективний при багатьох типах інфекцій, включаючи дерматомікоз тулуба, стоп, шкірний кандидоз, лишай і себорейний дерматит.
Гель 0,77% циклопіроксу також показаний для лікування себорейного дерматиту волосистої частини голови, міжпальцевого дерматомікозу стоп та дерматомікозу тулуба.

підвищена чутливість до циклопіроксу.

менше 5% пацієнтів мають легкі побічні ефекти, які зазвичай обмежуються місцевим висипом, свербінням та печінням, що призводить до гіперемії або болю.

місцеве застосування циклопіроксу в період грудного вигодовування не вивчалося. Оскільки після місцевого застосування всмоктується лише близько 1,3% речовини, це вважається низьким ризиком для немовляти. Слід уникати нанесення препарату на ділянку сосків і стежити, щоб шкіра немовля не стикалася з обробленими ділянками шкіри.