Ванкобацид порошок для розчину для інфузій 1000 мг флакон у картонній коробці, №10 Лікарський препарат

діюча речовина: ванкоміцин;

1 флакон містить ванкоміцину гідрохлориду еквівалентно ванкоміцину 500 мг або 1000 мг.

Порошок для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: пориста маса від білого до майже білого або світло-рожевого кольору.

Протимікробні засоби для системного застосування. Глікопептидні антибіотики.

Код АТХ J01X A01 (для внутрішньовенного застосування), код АТХ A07A A09 (для перорального застосування).

Фармакодинаміка.

Ванкоміцин — це трициклічний глікопептидний антибіотик, отриманий з Amycolatopsis orientalis, ефективний проти багатьох грампозитивних мікроорганізмів. Бактерицидна дія ванкоміцину полягає у пригніченні синтезу бактеріальної стінки за рахунок гальмування полімеризації глікопептидів та селективного інгібування синтезу РНК-бактерій. Перехресної резистентності між ванкоміцином та іншими антибіотиками не виникає. Ванкоміцин особливо ефективний щодо стафілококів, включаючи Staphylococcus aureus, та S. еpidermidis, включаючи метицилінрезистентні штами; стрептококів, включаючи Streptococcus pyogenes, S. agalactiae, Enterococcus faecalis (головним чином Streptococcus faecalis), S. bovis, груп гемолітичних стрептококів, Streptococcus pneumoniae, включаючи пеніцилінрезистентні штами; Clostridium difficile (у тому числі токсикогенних штамів — збудників псевдомембранозного ентероколіту); дифтероїдів.

До ванкоміцину in vitro чутливі Listeria monocytogenes, Lactobacillus species, Actinomyces species, Clostridium species та Bacillus species. Він неактивний in vitro щодо грамнегативних бактерій, грибів та мікобактерій.

Фармакокінетика.

Після внутрішньовенного введення 1 г ванкоміцину концентрація його у плазмі крові становить 23 мг/л через 2 години та 8 мг/л через 11 годин після завершення введення. Майже 55% введеного ванкоміцину зв’язується з білками плазми крові. Після внутрішньовенного введення інгібуюча для мікроорганізмів концентрація лікарського засобу виявляється у плевральній, перикардіальній, асцитичній та синовіальній рідинах, у сечі, рідині перитонеального діалізу, у тканинах передсердя. Незважаючи на погане проникнення через м’яку мозкову оболонку за нормальних умов, при наявності запалення ванкоміцин добре проникає у спинномозкову рідину. Метаболізм цього лікарського засобу незначний. Період напіввиведення становить у середньому 4-6 годин. У перші 24 години приблизно 75% введеної дози ванкоміцину виводиться зі сечею шляхом клубочкової фільтрації. У пацієнтів із порушеннями функції нирок виведення ванкоміцину уповільнюється, зокрема у пацієнтів з видаленою ниркою період напіввиведення становить 7,5 дня.

Внутрішньовенне введення

Ванкоміцин показаний у всіх вікових групах для лікування таких інфекцій:

• ускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин;
• інфекції кісток і суглобів;
• негоспітальна пневмонія;
• госпітальна пневмонія, включаючи пневмонію, пов’язану зі штучною вентиляцією легень;
• інфекційний ендокардит.

Ванкоміцин також показаний у всіх вікових групах для періопераційної антибактеріальної профілактики у пацієнтів із високим ризиком розвитку бактеріального ендокардиту під час великих хірургічних втручань.

Пероральний прийом

Ванкоміцин показаний у всіх вікових групах для лікування інфекцій, спричинених Clostridium difficile.

Протягом лікування слід звернути увагу на офіційні вказівки щодо належного застосування антибактеріальних засобів.

Підвищена чутливість до ванкоміцину.

Ванкоміцин не можна вводити внутрішньом’язово через ризик некрозу в місці введення.

Анестетики

Одночасне застосування ванкоміцину та препаратів для анестезії підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, може спричинити еритему, гістаміноподібні припливи, анафілактоїдні реакції (див. розділ «Особливості застосування»).

Були повідомлення про те, що частота подій, пов’язаних з інфузією, збільшується при одночасному застосуванні з анестетиками. Реакції, пов’язані з інфузією, можна звести до мінімуму шляхом введення ванкоміцину у вигляді 60-хвилинної інфузії перед введенням у анестезію. При введенні під час анестезії дози слід розводити до 5 мг/мл або менше та вводити повільно, проводячи ретельний моніторинг серцевої діяльності. Пацієнтам не можна рухатись та змінювати горизонтальне положення до завершення інфузії.

Лікарські засоби, які зменшують перистальтику кишечнику, та інгібітори протонної помпи

Слід уникати застосування препаратів, які пригнічують перистальтику кишечнику. Рекомедновано переглянути одночасне застосування інгібіторів протонної помпи.

Інші нефротоксичні або ототоксичні препарати

При одночасному або послідовному введенні ванкоміцину з іншими лікарскими засобами нейротоксичної та/або нефротоксичної дії, зокрема з гентаміцином, етакриновою кислотою, амфотерицином В, стрептоміцином, неоміцином, канаміцином, амікацином, тобраміцином, віоміцином, бацитрацином, поліміксином В, колістином та цисплатином, можливе підсилення нефротоксичного та/або ототоксичного впливу ванкоміцину. Такі комбінації слід застосовувати з обережністю, проводячи відповідний моніторинг.

Міорелаксанти

Існує підвищений потенціал нервово-м’язової блокади, коли ванкоміцин застосовують одночасно з нейром’язовими блокаторами.

Контрацептиви

Ефект пероральних контрацептивів може бути знижений під час лікування ванкоміцином.

Препарати, які можуть викликати нейтропенію або агранулоцитоз

При одночасному застосуванні ванкоміцину з лікарськими засобами, які можуть спричинити нейтропенію або агранулоцитоз, необхідний ретельний моніторинг кількості лейкоцитів (див. розділ «Особливості застосування»).

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ)

При одночасному застосуванні лікарських засобів із групи НПЗЗ (наприклад, ібупрофену) рекомендується частіше контролювати рівень ванкоміцину в сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Реакції гіперчутливості

Можливі серйозні та інколи летальні реакції гіперчутливості (див. розділи «Протипоказання» та «Побічні реакції»). У разі виникнення реакцій гіперчутливості лікування ванкоміцином необхідно негайно припинити та вжити відповідних невідкладних заходів. Потрібно періодично контролювати кількість лейкоцитів у пацієнтів, які отримують ванкоміцин протягом тривалого періоду часу або разом з іншими лікарськими засобами, які можуть спричинити нейтропенію або агранулоцитоз. Усі пацієнти, які отримують ванкоміцин, повинні регулярно проводити аналіз крові, сечі, функції печінки та нирок.

Ванкоміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з алергічними реакціями на тейкопланін, оскільки може виникнути перехресна алергія, включаючи летальний анафілактичний шок.

Антибактеріальний спектр дії

Спектр антибактеріальної дії ванкоміцину обмежений грампозитивними мікроорганізмами. Він непридатний як монопрепарат для лікування деяких типів інфекцій, якщо збудник не задокументовано та класифіковано як чутливий або існує висока ймовірність того, що наявні патогени будуть реагувати на лікування ванкоміцином. При застосуванні ванкоміцину слід враховувати бактеріальний спектр активності, профіль безпеки та придатність стандартної антибактеріальної терапії для лікування кожного окремого пацієнта.

Ототоксичність

При лікуванні ванкоміцином існує ризик розвитку ототоксичності, яка може бути тимчасовою або постійною (див. розділ «Побічні реакції»), що була зареєстрована у пацієнтів з попередньою глухотою, які отримували надмірні внутрішньовенні дози або які отримували супутнє лікування іншою ототоксичною діючою речовиною, такою як аміноглікозид. Також слід уникати застосування ванкоміцину пацієнтам із попередньою втратою слуху. При зниженні слуху може бути спочатку шум у вухах. Досвід застосування інших антибіотиків показує, що глухота може прогресувати, незважаючи на припинення лікування. Щоб зменшити ризик ототоксичності, слід періодично проводити визначення рівня ванкоміцину в крові та періодично перевіряти рівень слуху. Люди літнього віку особливо чутливі до пошкоджень слуху. Моніторинг вестибулярної та слухової функції у людей літнього віку потрібно проводити під час і після лікування. Слід уникати одночасного або послідовного застосування інших ототоксичних речовин.

Реакції, пов’язані з інфузією

Швидке введення лікарського засобу у формі болюсної ін’єкції (протягом кількох хвилин) може спричинити значну артеріальну гіпотензію, (включаючи шок, зрідка із зупинкою серця), гістаміноподібними реакціями та макулопапульозним або еритематозним висипом («синдром червоної людини» або «синдром червоної шиї»). Ванкоміцин слід вводити повільно у розведеному розчині (2,5–5,0 мг/мл) зі швидкістю не більше 10 мг/хв протягом не менше 60 хвилин, щоб уникнути швидких реакцій, пов’язаних з інфузією. Припинення інфузії зазвичай призводить до швидкого припинення цих реакцій. Частота реакцій, пов’язаних з інфузією (артеріальна гіпотензія, припливи, еритема, кропив’янка та свербіж), зростає при одночасному застосуванні анестетиків (див. розділ «Особливості застосування»). Це можна зменшити шляхом введення ванкоміцину шляхом інфузії протягом принаймні 60 хвилин перед індукцією анестезії.

Тяжкі шкірні побічні реакції

У разі застосування ванкоміцину зафіксовано тяжкі шкірні побічні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лікарську реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) та гострий генералізований екзантематозний пустульоз, які можуть загрожувати життю або призвести до летального наслідку (див. розділ «Побічні реакції»). Більшість із цих реакцій виникали протягом декількох днів та до восьми тижнів після початку лікування ванкоміцином. Під час застосування лікарського засобу пацієнтам слід повідомити про ознаки та симптоми, що можуть виникнути, а також ретельно контролювати їх стан щодо виникнення шкірних реакцій. Якщо з’являються ознаки та симптоми, що свідчать про ці реакції, необхідно негайно припинити застосування ванкоміцину та розглянути альтернативне лікування. Якщо у пацієнта вникли тяжкі шкірні побічні реакції через застосування ванкоміцину, лікування ванкоміцином не відновлювати у жодному разі.

Реакції у місці введення

Біль і тромбофлебіт, які можуть виникати у багатьох пацієнтів, які отримують ванкоміцин внутрішньовенно, іноді є тяжкими. Частоту та тяжкість тромбофлебіту можна мінімізувати, якщо повільно вводити лікарський засіб у вигляді розведеного розчину (див. розділ «Спосіб застосування та дози») і регулярно змінювати місце інфузії. Ефективність і безпека ванкоміцину при застосуванні інтратекального, інтралюмбального та інтравентрикулярного шляхів введення не встановлені.

Нефротоксичність

Через потенційну нефротоксичність ванкоміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам із нирковою недостатністю (включаючи анурію); дозу потрібно зменшити з урахуванням ступеня порушення функції нирок. Ризик токсичної дії значно підвищується на тлі високої концентрації лікарського засобу у крові або при тривалій терапії. Також необхідно контролювати рівень ванкоміцину в крові та регулярно проводити моніторинг функції нирок. На сьогоднішній день є наявні дані про ймовірний зв’язок виникнення гострої ниркової недостатності внаслідок взаємодії між ванкоміцином та піперациліном/тазобактамом, тому рекомендовано бути обережним при застосуванні відповідних лікарських засобів. При тривалому лікуванні ванкоміцином потрібно періодично контролювати показники крові, сечі, функцію нирок.

Вплив на зір

Ванкоміцин не показаний для інтракамерального або інтравітреального застосування, включаючи профілактику ендофтальміту.

Геморагічний оклюзійний васкуліт сітківки, включаючи постійну втрату зору, спостерігався в окремих випадках після інтракамерального або інтравітреального застосування ванкоміцину під час або після операції з видалення катаракти.

Педіатричні пацієнти

Сучасні рекомендації щодо внутрішньовенного дозування для педіатричних пацієнтів можуть призвести до субтерапевтичного рівня ванкоміцину у значної кількості дітей, особливо дітей віком до 12 років. Безпека вищих доз ванкоміцину не була ретельно вивчена, тому дози вище 60 мг/кг/добу зазвичай не рекомендуються.

З особливою обережністю потрібно застосовувати ванкоміцин недоношеним дітям через незрілість ниркової системи, наслідком чого може бути зростання сироваткової концентрації ванкоміцину. Рекомендується контролювати рівень концентрації ванкоміцину в сироватці крові недоношених новонароджених та дітей грудного віку. Одночасне застосування ванкоміцину та анестетиків було пов’язане з еритемою та гістаміноподібними припливами у дітей. Подібним чином одночасне застосування нефротоксичних лікарських засобів, таких як аміноглікозидні антибіотики, НПЗЗ (наприклад, ібупрофен для закриття відкритої артеріальної протоки) або амфотерицин В, пов’язане з підвищеним ризиком нефротоксичності (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), тому рекомендується більш частий моніторинг рівня ванкоміцину в сироватці крові та функції нирок.

Застосування пацієнтам літнього віку

Природне зниження клубочкової фільтрації з віком може призвести до підвищення концентрації ванкоміцину в сироватці крові, якщо дозу не скорегувати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Взаємодія з анестетиками

Ванкоміцин може посилити депресію міокарда, спричинену анестетиками. Під час анестезії дози слід добре розводити та вводити повільно, супроводжуючи ретельним моніторингом серцевої діяльності. Пацієнтам не можна рухатись та змінювати горизонтальне положення до завершення інфузії.

Псевдомембранозний ентероколіт

У разі тривалої тяжкої діареї потрібно враховувати можливість виникнення псевдомембранозного ентероколіту, який може бути небезпечним для життя (див. розділ «Побічні реакції»). Не можна застосовувати протидіарейні препарати.

Суперінфекція

Тривале застосування ванкоміцину може призвести до розвитку резистентних мікроорганізмів та грибів. Ретельне спостереження за пацієнтом має велике значення. Якщо під час терапії спостерігається суперінфекція (вторинне інфікування на тлі інфекційного захворювання, що триває), слід вжити відповідних заходів.

Є повідомлення про випадки псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridium difficile, серед пацієнтів, які застосовували ванкоміцин внутрішньовенно. Зафіксовано, що пацієнти з опіками мають вищі показники загального кліренсу ванкоміцину, а тому потребують частішого застосування лікарського засобу зі збільшенням дози. Під час застосування ванкоміцину таким хворим рекомендується індивідуальне визначення дози та уважне спостереження за станом.

Оральне застосування

Внутрішньовенне введення ванкоміцину неефективне для лікування інфекції Clostridium difficile. За цим показанням ванкоміцин слід застосовувати перорально. Дослідження на колонізацію або токсин Clostridium difficile не рекомендується проводити у дітей віком до 1 року через високий рівень безсимптомної колонізації, за винятком випадків, коли тяжка діарея наявна у немовлят із факторами ризику стазу, такими як хвороба Гіршпрунга, оперована анальна атрезія або інші серйозні порушення моторики. Завжди слід розглядати альтернативну етіологію та підтверджувати ентероколіт, викликаний Clostridium difficile.

Можливість системної абсорбції

Всмоктування може бути посилене у пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечнику або з псевдомембранозним колітом, спричиненим Clostridium difficile. Ці пацієнти можуть мати ризик розвитку побічних реакцій, особливо якщо є супутня ниркова недостатність. Чим більше порушення функції нирок, тим більший ризик розвитку побічних реакцій, пов’язаних із парентеральним введенням ванкоміцину. Слід проводити моніторинг концентрації ванкоміцину в сироватці крові пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечнику.

Нефротоксичність

Під час лікування пацієнтів із порушеннями функції нирок або пацієнтів, які отримують супутню терапію аміноглікозидами чи іншими нефротоксичними препаратами, слід проводити послідовний моніторинг функції нирок.

Ототоксичність

Послідовні тести слухової функції можуть бути корисними для мінімізації ризику ототоксичності у пацієнтів із основною втратою слуху або тих, хто одержує супутню терапію ототоксичним агентом, таким як аміноглікозид.

Взаємодія ванкоміцину із лікарськими засобами, що пригнічують моторику, та з інгібіторами протонної помпи

Слід уникати застосування лікарських засобів, що пригнічують моторику, і переглянути застосування інгібіторів протонної помпи.

Розвиток стійких до лікарського засобу бактерій

Застосування ванкоміцину перорально підвищує ймовірність популяції резистентних до ванкоміцину ентерококів у шлунково-кишковому тракті. Як наслідок, рекомендується обережне застосування перорального ванкоміцину.

Вагітність

Немає достатнього досвіду щодо безпеки застосування ванкоміцину вагітним жінкам. Дослідження репродуктивної токсичності на тваринах не показали впливу на розвиток ембріона та плода або тривалість вагітності. Однак ванкоміцин проникає через плаценту, тому не можна виключити потенційний ризик ототоксичності та нефротоксичності для ембріона та новонародженого. Ванкоміцин слід застосовувати під час вагітності лише у разі крайньої необхідності та після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

Період годування груддю

Ванкоміцин виділяється у грудне молоко, тому лікарський засіб слід застосовувати під час годування груддю лише тоді, коли інші антибіотики виявилися неефективними. Через можливі побічні реакції у немовлят (порушення кишкової флори з діареєю, колонізація дріжджоподібними грибами та можлива сенсибілізація) рекомендується з обережністю призначати ванкоміцин жінкам, які годують груддю. Слід розглянути можливість припинення годування груддю, враховуючи користь ванкоміцину для жінки, яка годує груддю.

Ванкоміцин має незначний вплив на здатність керувати автомобілем роботу з механізмами. У період застосування лікарського засобу може знижуватися здатність концентрувати увагу, що слід враховувати при керуванні автомобілем або виконанні роботи, яка вимагає посиленої уваги.

Ванкоміцин застосовувати для внутрішньовенного введення при лікуванні загрозливих для життя інфекцій. У жодному разі ванкоміцин не можна вводити у вигляді болюсної ін’єкції або внутрішньом’язово через болючість та можливий некроз у місці введення. Реакції на введення лікарського засобу можуть залежати як від концентрації розчину, так і від швидкості його введення. Для лікування дорослих рекомендується, щоб концентрація при введенні не перевищувала 5 мг/мл, а швидкість введення не перевищувала 10 мг/хв. Окремим хворим, яким необхідно обмежувати кількість введеної рідини, можна вводити лікарський засіб із концентрацією до 10 мг/мл, але швидкість введення не має перевищувати 10 мг/хв. Висока концентрація введеного лікарського засобу збільшує ризик виникнення побічних реакцій.

Тривалість лікування залежить від терапевтичних показань, при яких застосовується лікарський засіб.

Внутрішньовенне застосування

Розчинити вміст флакона по 500 мг у 10 мл або вміст флакона по 1 г у 20 мл води для ін’єкцій.

Для внутрішньовенного застосування відновлений розчин слід розвести відразу після приготування. Після розведення розчин у флаконах залишається стабільний протягом 24 годин при зберіганні у холодильнику при температурі від 2 °С до 8 °С.

Потрібне подальше розведення: до розчину, що містить 500 мг або 1 г ванкоміцину, слід додати щонайменше 100 мл або 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду для ін’єкцій або 5% розчину глюкози для ін’єкцій відповідно.

Отриманий розчин залишається стабільним протягом 96 годин у холодильнику при температурі від 2 °С до 8 °С.

З мікробіологічної точки зору розчин бажано ввести негайно після розведення. Кінцева концентрація отриманого розчину ванкоміцину не має перевищувати 5 мг/мл. Водний розчин ванкоміцину також можна розводити такими інфузійними розчинниками: — суміш 5% розчин глюкози для ін’єкцій та 0,9% розчин натрію хлориду для ін’єкцій;

• розчин Рінгера лактатний;
• розчин Рінгера лактатний та 5% розчин глюкози;
• розчин Рінгера ацетатний.

Розчини ванкоміцину, отримані за допомогою вищезазначених розчинників, можуть зберігатись у холодильнику при температурі від 2 °С до 8 °С протягом 8 годин. Перед застосуванням розведеного розчину слід переконатися, що відсутній осад або зміна кольору.

Лікарський засіб вводити безперервно внутрішньовенно краплинно протягом 60 хвилин.

Пацієнти з нормальною функцією нирок

Пацієнти віком від 12 років та дорослі

Рекомендована доза становить 15–20 мг/кг маси тіла кожні 8–12 годин (не перевищувати 2 г на дозу).

Тяжкохворим пацієнтам можна застосовувати навантажувальну дозу 25–30 мг/кг маси тіла, щоб сприяти швидкому досягненню цільової мінімальної концентрації ванкоміцину в сироватці крові.

Максимальна добова доза − 2 г.

Доношені новонароджені (віком від народження до 27 днів післяпологового віку) та недоношені (від народження до передбачуваної дати пологів плюс 27 днів)

Для встановлення режиму дозування для новонароджених слід звернутися за порадою до лікаря, який має досвід лікування новонароджених. Один із можливих способів дозування ванкоміцину новонародженим проілюстровано в таблиці 1.

Таблиця 1

ПМВ: постменструальний вік [час, що минув від першого дня останньої менструації до народження (гестаційний вік) плюс час, що минув після народження (післяпологовий вік)].

Діти віком від 1 місяця до 12 років: звичайна доза ванкоміцину становить 10-15 мг/кг маси тіла кожні 6 годин.

Максимальна разова доза для дітей становить 15 мг/кг маси тіла, максимальна добова доза — 2 г.

Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину для дітей не має перевищувати 2,5-5 мг/мл. Розчин слід вводити протягом не менше 60 хвилин.

Періопераційна профілактика бактеріального ендокардиту в усіх вікових групах

Рекомендованою дозою є початкова доза 15 мг/кг перед індукцією анестезії. Залежно від тривалості операції може знадобитися друга доза ванкоміцину.

Тривалість лікування

Рекомендована тривалість лікування наведена в таблиці 2. У будь-якому випадку тривалість лікування має бути адаптована до типу та тяжкості інфекції та індивідуальної клінічної відповіді.

Таблиця 2

*Продовжувати застосовувати до тих пір, поки не буде необхідності в подальшій обробці ран, у пацієнта не настане клінічне покращення та коли у пацієнта буде гарячка протягом 48-72 годин.

**Довші курси орального супресивного лікування слід розглянути при інфекціях протезованих суглобів.

***Тривалість і необхідність комбінованої терапії залежить від типу клапана та організму.

Пацієнти літнього віку: може потребуватися зниження дози через зумовлене віком зниження функції нирок.

Пацієнти з надмірною масою тіла: може потребуватися коригування стандартної добової дози.

Пацієнти з печінковою недостатністю: не потребують коригування добової дози.

Пацієнти з розладами функції нирок

Слід відкоригувати дозування відповідно до кліренсу креатиніну (див. таблицю 3). Коли відома концентрація креатиніну в сироватці крові, потрібно використовувати нижченаведену формулу (з урахуванням статі, маси тіла та віку пацієнта) для визначення кліренсу креатиніну.

Розрахований кліренс креатиніну (мл/хв) лише визначають, а точний показник кліренсу креатиніну слід вимірювати.

Жінки: 0,85 х значення, одержане за наведеною вище формулою.

Таблиця 3

Початкова доза лікарського засобу має становити 15 мг/кг маси тіла, у тому числі для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня.

При анурії початкову дозу ванкоміцину 15 мг/кг маси тіла призначати до досягнення терапевтичної сироваткової концентрації. Підтримувальна доза становить 1,9 мг/кг/добу. Для пацієнтів зі значною нирковою недостатністю рекомендується призначати 250-1000 мг лікарського засобу 1 раз на добу з перервою у кілька днів.

Режим дозування при проведенні гемодіалізу

Для пацієнтів, які перебувають на діалізі, доза насичення становить 1000 мг, підтримувальна доза — 1000 мг лікарського засобу кожні 7-10 днів. При застосуванні полісульфонових мембран для проведення гемодіалізу необхідне збільшення підтримувальної дози ванкоміцину.

Вміст креатиніну в сироватці крові має бути постійним показником функції нирок. В іншому випадку отримані показники кліренсу креатиніну недійсні. Рекомендується спостереження за концентрацією ванкоміцину в сироватці крові у випадках, коли ризик токсичності перевищує зазначені показники: через 2 години після інфузії 1 г лікарського засобу максимальна концентрація становить 20-50 мг/л, а мінімальна концентрація до введення наступної дози — 5-10 мг/л. У випадку, коли ці показники перевищені, рекомендується перегляд дозування.

Педіатричні пацієнти

Коригування дози для дітей віком від 1 року може ґрунтуватися на оцінці швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) за переглянутою формулою Шварца:

ШКФ (мл/хв/1,73 м²) = (зріст см x 0,413)/сироватковий креатинін (мг/дл).

ШКФ (мл/хв/1,73 м²) = (зріст см x 36,2)/креатинін сироватки (мкмоль/л).

Для новонароджених і немовлят віком до 1 року слід отримати консультацію експерта, оскільки переглянута формула Шварца до них не застосовується.

Орієнтовні рекомендації щодо дозування для педіатричної популяції наведені в таблиці 4, які відповідають тим самим принципам, що й для дорослих пацієнтів.

Таблиця 4

*Відповідний час і кількість наступних доз значною мірою залежать від методу ЗПТ і повинні ґрунтуватися на рівні ванкоміцину в сироватці крові, отриманому перед дозуванням, і на залишковій функції нирок. Залежно від клінічної ситуації можна розглянути питання про відмову від наступної дози до очікування результатів рівня ванкоміцину.

Пацієнти з ожирінням

Для пацієнтів із ожирінням початкову дозу слід підбирати індивідуально відповідно до загальної маси тіла, як і для пацієнтів без ожиріння.

Пероральне застосування

Пацієнти віком від 12 років.

Лікування інфекцій, що викликані Clostridium difficile

Рекомендована доза ванкоміцину становить 125 мг кожні 6 годин протягом 10 днів при першому епізоді нетяжкого захворювання. Цю дозу можна збільшити до 500 мг кожні 6 годин протягом 10 днів у разі тяжкого або ускладненого захворювання.

Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.

У пацієнтів із множинними рецидивами можна розглянути можливість лікування поточного епізоду захворювання ванкоміцином по 125 мг 4 рази на день протягом 10 днів з наступним зниженням дози, тобто поступовим її зниженням до 125 мг на день, або пульсовим режимом, тобто 125-500 мг/день кожні 2-3 дні протягом щонайменше 3 тижнів.

Новонароджені, немовлята та діти віком до 12 років

Рекомендована доза ванкоміцину становить 10 мг/кг перорально, застосовувати кожні 6 годин протягом 10 днів.

Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.

Тривалість лікування ванкоміцином може бути адаптована до клінічного перебігу захворювання кожного окремого пацієнта. По можливості слід припинити прийом антибактеріальних засобів, які, ймовірно, спричинили захворювання, викликані Clostridium difficile. Необхідно забезпечити адекватне заміщення рідини та електролітів.

Моніторинг концентрації ванкоміцину в сироватці крові

Частота терапевтичного моніторингу (ЧТМ) лікарських засобів повинна бути індивідуальною залежно від клінічної ситуації та відповіді на лікування, починаючи від щоденного взяття проб, яке може знадобитися у деяких гемодинамічно нестабільних пацієнтів, до принаймні 1 разу на тиждень у стабільних пацієнтів, які демонструють позитивну відповідь на лікування. У пацієнтів з нормальною функцією нирок концентрацію ванкоміцину в сироватці крові слід контролювати на другий день лікування безпосередньо перед прийомом наступної дози.

У пацієнтів, які перебувають на періодичному гемодіалізі, рівень ванкоміцину зазвичай слід визначати перед початком сеансу гемодіалізу.

Після перорального застосування слід проводити моніторинг концентрації ванкоміцину в сироватці крові у пацієнтів із запальними захворюваннями кишечнику (див. розділ «Особливості застосування»).

Терапевтичний мінімальний (мінімальний) рівень ванкоміцину в крові зазвичай становить 10-20 мг/л залежно від локалізації інфекції та чутливості збудника. Клінічні лабораторії зазвичай рекомендують мінімальні значення 15-20 мг/л, щоб краще охопити класифіковані чутливі збудники з МІК ≥ 1 мг/л (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Особливості застосування»).

Методи, засновані на моделі, можуть бути корисними для прогнозування індивідуальних потреб у дозі для досягнення адекватної AUC. Підхід на основі моделі можна використовувати як для розрахунку персоналізованої початкової дози, так і для коригування дози на основі результатів ЧТМ (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Лікарський засіб можна застосовувати дітям одразу після народження.

Можна використовувати вміст флаконів для парентерального введення. Кожну дозу можна розчинити у 30 мл води та дати пацієнту випити або ввести через назогастральний зонд.

Для поліпшення смаку в розчин під час прийому можна додавати звичайні ароматичні сиропи.

Рекомендується підтримувальна терапія з підтриманням клубочкової фільтрації. Ванкоміцин погано виводиться з крові за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу. Повідомлялося, що гемоперфузія за допомогою смоли Amberlite XAD-4 має обмежену користь.

Короткий опис профілю безпеки

Найчастішими побічними реакціями занадто швидкого внутрішньовенного введення ванкоміцину є флебіт, псевдоалергічні реакції та почервоніння верхньої частини тіла («синдром червоної людини»).

Парентеральні форми для перорального застосування: всмоктування ванкоміцину зі шлунково-кишкового тракту незначне. Однак при тяжкому запаленні слизової оболонки кишечнику, особливо в поєднанні з нирковою недостатністю, можуть виникати побічні реакції, що виникають при парентеральному введенні ванкоміцину.

Повідомлялося про тяжкі лікарські шкірні реакції (SCARs), включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лікарську реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) і гострий генералізований екзантематозний пустульоз. Всі побічні реакції приведено за системою класів та органів та частотою: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 — < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 — < 1/100), рідко (≥ 1/10000 — < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не можуть бути оцінені за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи: рідко - транзиторна нейтропенія*, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, еозинофілія, панцитопенія.

*Можлива оборотна нейтропенія. Вона зазвичай починається через 1 тиждень або пізніше після введення терапії ванкоміцином, або після отримання загальної дози 25 г або більше.

З боку імунної системи: рідко - анафілактоїдна реакція (реакція, пов’язана з інфузією), реакції підвищеної чутливості, анафілактоїдний шок (реакція, пов’язана з інфузією).

З боку органів слуху і рівноваги: рідко - шум або дзвін у вухах, зниження гостроти слуху, вертимо, запаморочення (ототоксичний вплив спостерігався найчастіше при застосуванні лікарського засобу у високих дозах або при одночасному введенні з іншими лікарськими засобами, що чинять ототоксичну дію, а також при зниженні функції нирок або ушкодженні слуху); частота невідома - тимчасова або постійна втрата слуху.

З боку серцево-судинної системи: часто - артеріальна гіпотензія; рідко — васкуліт; дуже рідко - серцева недостатність, флебіт, зупинка серця (ці реакції переважно пов’язані зі швидкою інфузією лікарського засобу).

З боку дихальної системи: часто - диспное, задишка.

З боку шлунково-кишкового тракту: рідко — нудота; дуже рідко - псевдомембранозний коліт; частота невідома - блювання, діарея, біль у животі.

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто - почервоніння верхньої частини тіла та обличчя («синдром червоної людини»), свербіж, кропив’янка, екзантема; дуже рідко - синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, IgА-бульозний дерматит, токсичний епідермальний некроліз; частота невідома - еозинофілія та системні симптоми (DRESS-синдром), AGEP (гострий генералізований екзантематозний пустульоз).

З боку сечовидільної системи: часто - ниркова недостатність, яка проявляється переважно підвищенням креатиніну сироватки крові та сечовини сироватки крові; рідко - інтерстиціальний нефрит*, гостра ниркова недостатність, азотемія; частота невідома - гострий тубулярний некроз.

*Можливе ослаблення функції нирок (яке зазвичай супроводжується збільшенням рівня сироваткового креатиніну або азоту сечовини сироватки крові), в основному після застосування великих доз лікарського засобу. Інтерстиціальний нефрит виникає рідко. У більшості випадків такі побічні реакції спостерігаються у пацієнтів, які приймали одночасно з ванкоміцином аміноглікозиди або мали дисфункцію нирок в анамнезі. При припиненні лікування ванкоміцином азотемія зникала майже у всіх пацієнтів.

Інфекції та інвазії: дуже рідко - псевдомембранозний коліт.

Лабораторні дослідження: дуже рідко - збільшення рівня креатиніну в сироватці крові, збільшення рівня сечовини в сироватці крові, підвищення рівня АСТ, АЛТ, лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, гамма-глутамілтранспептидази, білірубіну, лейцин-амінопептидази.

З боку кістково-м’язової системи: рідко - м’язові спазми (реакція, пов’язана з інфузією).

З боку нервової системи: дуже рідко - запаморочення, парестезія.

Загальні розлади та ускладнення у місці введення: рідко - медикаментозна гарячка, озноб, зміни у місці ін’єкції, включаючи біль, запалення, подразнення, некроз тканин, біль та спазми м’язів грудей та спини, ріст резистентних бактерій та грибів, медикаментозні висипання з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), сльозотеча, запалення слизових оболонок, почервоніння верхньої частини тіла та обличчя.

Опис окремих побічних реакцій на ванкоміцин

Оборотна нейтропенія зазвичай починається через тиждень або більше після початку внутрішньовенної терапії або після загальної дози понад 25 г.

Під час або незабаром після швидкої інфузії можуть виникнути анафілактичні/анафілактоїдні реакції, включаючи хрипи. Реакції зменшуються після припинення введення, зазвичай від 20 хвилин до 2 годин. Ванкоміцин слід вводити повільно (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»). Після внутрішньом’язової ін’єкції може виникнути некроз.

Шум у вухах, який, можливо, передує настанню глухоти, слід розглядати як показання до припинення лікування.

Про ототоксичність в основному повідомлялося у пацієнтів, які отримували високі дози, або у тих, хто одночасно отримував інші ототоксичні лікарські засоби, такі як аміноглікозиди, або у тих, у кого вже спостерігалося зниження функції нирок або слуху.

Педіатричні пацієнти

Профіль безпеки загалом є однаковим для дітей та дорослих пацієнтів. Нефротоксичність була описана у дітей, зазвичай у зв’язку з іншими нефротоксичними лікарськими засобами, такими як аміноглікозиди.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 500 мг порошку у флаконі; по 1 або по 10 флаконів у картонній коробці.

По 1000 мг порошку у флаконі; по 1 або по 10 флаконів у картонній коробці.

За рецептом.

ЛАБОРАТОРІО РЕЙГ ЖОФРЕ, С.А.

С/Гран Капітан, 10, Сант Хоан Деспі, Барселона, 08970, Іспанія.