Ібуфен^® Форте (Ibufen Forte) (563940) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Ібупрофен - 200 мг/5 мл

Фармакодинаміка. Ібупрофен — це нестероїдний протизапальний засіб, похідне пропіонової кислоти, який продемонстрував свою ефективність шляхом пригнічення синтезу простагландинів — медіаторів болю та запалення. Iбупрофен чинить аналгезуючу, жарознижувальну та протизапальну дію. Крім того, ібупрофен оборотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.
Клінічну ефективність ібупрофену було продемонстровано під час симптоматичного лікування від легкого до помірного болю, такого як зубний біль, головний біль, та симптоматичного лікування гарячки.
Аналгезуюча доза для дітей становить від 7 до 10 мг/кг маси при максимальному застосуванні 30 мг/кг/добу. Лікарський засіб містить ібупрофен. У відкритому дослідженні початок жарознижувальної дії препарату зафіксовано через 15 хв після його застосування, зниження температури у дітей тривало протягом періоду до 8 год.
Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може пригнічувати вплив низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. В одному дослідженні, коли разову дозу ібупрофену 400 мг приймали у межах 8 год до або 30 хв після прийому аспірину негайного вивільнення (81 мг), спостерігалося зниження впливу ацетилсаліцилової кислоти на формування тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча існує непевність щодо екстраполяції даних на клінічну картину, не можна виключити того, що систематичне довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.
Фармакокінетика.Спеціальних досліджень фармакокінетики за участю дітей не проводили. Опубліковані дані підтверджують, що абсорбція, метаболізм та виведення ібупрофену у дітей відбувається так само, як у дорослих.
Після перорального застосування ібупрофен частково абсорбується у шлунку, після чого повністю — у тонкому кишечнику. Після метаболізму в печінці (гідроксилювання, карбоксилювання, кон’югація) фармакологічно неактивні метаболіти виводяться повністю, переважно нирками (90%), а також із жовчю. Т_½ у здорових добровольців, а також у пацієнтів із захворюваннями нирок або печінки — від 1,8 до 3,5 год. Зв’язування з білками плазми становить близько 99%.
Ниркова недостатність. Оскільки ібупрофен та його метаболіти виводяться переважно нирками, у пацієнтів з різним ступенем ниркової недостатності фармакокінетика препарату може змінюватися. У пацієнтів із порушеннями функції нирок зафіксовано нижчий ступінь зв’язування з білками плазми крові, підвищений рівень у плазмі крові загального ібупрофену та незв’язаного (S)-ібупрофену, більші значення AUC для (S)-ібупрофену та підвищені співвідношення енантіометричної AUC (S/R) порівняно з контрольною групою здорових добровольців. У пацієнтів із термінальною стадією захворювання нирок, які перебувають на діалізі, середнє значення фракції ібупрофену становило близько 3%, порівняно з 1% у здорових добровольців. Тяжке порушення функції нирок може призвести до накопичення метаболітів ібупрофену. Значимість цього ефекту невідома. Метаболіти можуть бути видалені шляхом гемодіалізу.
Порушення функції печінки. Алкогольна хвороба печінки із порушеннями функції печінки від легкого до помірного ступеня не призвела до істотної зміни фармакокінетичних параметрів. Захворювання печінки можуть змінити кінетику розподілу ібупрофену. У пацієнтів, хворих на цироз, із помірним ступенем порушення функції печінки (6–10 за класифікацією Чайлда–П’ю) спостерігалося збільшення Т_½ в середньому у 2 рази, а співвідношення енантіометричної AUC (S/R) було значно нижчим, порівнянно зі здоровими добровольцями з контрольної групи, що свідчить про погіршення метаболічної інверсії (R)-ібупрофену в активний (S)-енантіомер.

Симптоматичне лікування гарячки та болю різного походження у дітей віком від 6 місяців до 12 років із масою тіла не менше 8 кг (включаючи гарячку після імунізації, при гострих респіраторних вірусних інфекціях, грипі, біль при прорізуванні зубів, біль після видалення зуба, зубний біль, головний біль, біль у горлі, біль при розтягненні зв’язок та інші види болю, у тому числі запального ґенезу).

Побічні ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози, необхідної для контролю симптомів, протягом найкоротшого періоду часу.
Для перорального застосування. Одноразова доза ібупрофену зазвичай становить від 5 до 10 мг/кг маси тіла. Рекомендована добова доза препарату становить 20–30 мг на 1 кг маси тіла, розділена на рівні дози, інтервал між прийомами становить 6–8 год. Для забезпечення точного дозування використовують шприц–дозатор, що міститься в упаковці. Не слід перевищувати рекомендовану дозу. Тільки для короткотривалого застосування. Перед застосуванням збовтати.

Якщо у дитини симптоми зберігаються більше 3 днів від початку лікування або погіршуються, слід звернутися до лікаря.
Пацієнтам із чутливим шлунком препарат слід застосовувати під час їди.
Особливі категорії пацієнтів:
НПЗП слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеннями функції нирок, оскільки ібупрофен виводиться переважно нирками. Більш низькі дози слід застосовувати пацієнтам із легкою та помірною нирковою недостатністю.
Ібупрофен не слід застосовувати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Хоча не спостерігалося відмінностей фармакокінетичного профілю ібупрофену у пацієнтів з печінковою недостатністю, НПЗП слід застосовувати з обережністю таким пацієнтам. Пацієнтам з легкою та помірною печінковою недостатністю слід починати лікування з низьких доз і ретельно контролювати. Ібупрофен не слід застосовувати пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Пацієнтам слід проконсультуватися з лікарем, якщо симптоми зберігаються або погіршуються під час лікування.
У разі застосування дози, що перевищує рекомендовану, слід негайно звернутися до лікаря.
Діти. Препарат застосовують дітям віком від 6 місяців, маса тіла яких не менше 8 кг, до 12 років.
Інструкція для застосування дозатора у формі шприца.
1. Відкрутити ковпачок у флаконі (натиснути донизу, провернути проти годинникової стрілки).
2. Сильно вдавити дозатор в отвір горловини флакона.
3. Вміст флакона енергійно збовтати.
4. Для того, щоб наповнити дозатор, флакон необхідно перевернути догори дном, а потім обережно перемістити поршень дозатора донизу, влити вміст до бажаної відмітки на шкалі.
5. Перевернути флакон у початкове положення та вийняти з нього дозатор, обережно його відкручуючи.
6. Наконечник дозатора розмістити у ротовій порожнині дитини, а потім, повільно натискаючи на поршень, влити вміст дозатора.
7. Після застосування флакон слід закрити, закрутити кришку, а дозатор промити водою та висушити.

• Підвищена чутливість до ібупрофену або до будь-якого з компонентів препарату.
• Наявність в анамнезі реакцій підвищеної чутливості (наприклад, бронхоспазм, БА, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка) після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП.
• Виразка шлунка та дванадцятипалої кишки/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (два і більше виражених епізоди підтвердженої виразка ШКТ чи кровотечі).
• Наявність в анамнезі шлунково–кишкової кровотечі або перфорації, пов’язаних із застосуванням НПЗП.
• Запальне захворювання кишечнику в активній формі.
• Цереброваскулярні або інші кровотечі.
• Геморагічний діатез або інші порушення згортання крові.
• Тяжка серцева недостатність (клас ІV за NYHA), тяжка печінкова недостатність або тяжка ниркова недостатність.
• Останній триместр вагітності.
• Тяжка форма зневоднення (внаслідок блювання, діареї або недостатнього вживання рідини).

Найчастіше виникають побічні реакції з боку ШКТ і здебільшого залежать від дози. Побічні реакції рідко спостерігаються, коли максимальна добова доза становить 1200 мг.
Побічні реакції, що виникали при застосуванні ібупрофену, наводяться нижче за системами органів та частотою їх прояву. Частота побічних реакцій визначається таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними). У межах кожної групи частоти побічні реакції наводяться у порядку зниження ступеня тяжкості.
Інфекції та інвазії.
Дуже рідко – загострення запалення, пов’язаного з інфекцією (наприклад, розвиток некротизуючого фасциту, у виключних випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин).
З боку серцевої системи.
Дуже рідко – серцева недостатність, набряк; дуже рідко – тахікардія, інфаркт міокарда.
Клінічні дослідження показують, що застосування лікарського засобу, особливо у високих дозах (2400 мг на добу) може бути повʼязано з невеликим збільшенням ризику артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку травного тракту.
Часто – біль у животі, диспепсія та нудота; рідко — діарея, метеоризм, запор, печія, блювання та невеликі шлунково–кишкові крововтрати, що у виключних випадках можуть призвести до анемії; нечасто – виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, перфорації або шлунково–кишкові кровотечі, мелена, криваве блювання, іноді летальні (особливо у пацієнтів літнього віку), виразковий стоматит, гастрит, загострення коліту та хвороби Крона; дуже рідко — езофагіт, утворення діафрагмоподібних стриктур кишечнику, панкреатит, дуоденіт.
З боку нервової системи.
Нечасто — головний біль; рідко — запаморочення, безсоння, відчуття втоми, збудливість, дратівливість; дуже рідко — асептичний менінгіт, окремі симптоми якого (ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, пропасниця або дезорієнтація) можуть виникати у пацієнтів з існуючими аутоімунними захворюваннями, такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини; невідомо — парестезії, сонливість.
З боку нирок та сечовидільної системи.
Рідко — гостре порушення функції нирок, сосочковий некроз, особливо при тривалому застосуванні, пов’язані з підвищенням рівня сечовини у плазмі крові; набряк, зменшення екскреції сечовини, підвищення концентрації натрію у плазмі крові (ретенція натрію), гломерулонефрит, олігурія, цистит, гематурія, підвищення рівня сечовини у плазмі крові; дуже рідко — ниркова недостатність, нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит та нефротичний синдром.
З боку печінки.
Дуже рідко — порушення функції печінки; невідомо — при тривалому лікуванні може виникати гострий гепатит, жовтяниця, печінкова недостатність.
З боку судинної системи.
Невідомо — АГ, артеріальний тромбоз (інфаркт міокарда чи інсульт), васкуліт.
З боку шкіри та підшкірної клітковини.
Рідко — різні висипання на шкірі; дуже рідко — тяжкі форми шкірних реакцій, таких як синдром Стівенса–Джонсона, мультиформна еритема і токсичний епідермальний некроліз; невідомо — фоточутливість, алопеція, гострий гененералізований екзантематозний пустульоз.
З боку системи крові та лімфатичної системи.
Дуже рідко — анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз, які можуть виникати при тривалому лікуванні, першими ознаками яких є пропасниця, біль у горлі, поверхневі виразки у ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, нез’ясована кровотеча та синці.
З боку психіки.
Дуже рідко — тільки при тривалому застосуванні: депресія, галюцинації, сплутаність свідомості, психотичні реакції.
З боку органів зору.
Невідомо — при тривалому лікуванні можуть виникати порушення зору, неврит зорового нерва, нечіткий зір або двоїння, скотома, сухість та подразнення очей, набряк кон’юнктиви та повік алергічного генезу.
З боку органів слуху.
Невідомо — при тривалому лікуванні можливі дзвін у вухах та запаморочення.
З боку імунної системи.
Рідко — реакції підвищеної чутливості, що включають кропив’янку та свербіж; дуже рідко — тяжкі реакції підвищеної чутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію, анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок; невідомо — реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм.
Загальні порушення.
Нездужання і втома, підвищене потовиділення.
Лабораторні дослідження.
Дуже рідко — зниження рівня гемоглобіну.

Побічні ефекти, повʼязані із застосуванням ібупрофену та всієї групи НПЗП, у цілому можна зменшити шляхом застосування мінімальної ефективної дози, потрібної для лікування симптомів, протягом найкоротшого періоду часу.
Вплив на органи дихання.
Бронхоспазм може виникнути у пацієнтів, які страждають на БА або алергічні захворювання або мають ці захворювання в анамнезі.
Інші НПЗП.
Одночасне застосування ібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, підвищує ризик розвитку побічних реакцій, тому його слід уникати. Як і інші НПЗП, ібупрофен може спричинити алергічні реакції, такі як анафілактичні/анафілактоїдні реакції, навіть якщо лікарський засіб застосовується вперше.
Системний червоний вовчак і змішані захворювання сполучної тканини.
З обережністю слід застосовувати ібупрофен при проявах системного червоного вовчака та змішаних захворюваннях сполучної тканини через підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту.
Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему.
Пацієнтам з АГ та/або помірним або середнім ступенем застійної серцевої недостатності в анамнезі слід з обережністю починати довготривале лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомлялося про випадки затримки рідини, АГ та набряків.
Дані клінічного дослідження та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу), а також тривале лікування можуть призвести до незначного підвищення ризику артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не припускають, що низька доза ібупрофену (наприклад, ≤1200 мг на добу) може призвести до підвищення ризику інфаркту міокарда.
Пацієнтам із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю (NYHA II-III), діагностованою ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями довгострокове лікування можна призначати тільки після ретельного аналізу факторів ризику. Пацієнтам із вираженими факторами ризику серцево-судинних ускладнень (такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) призначати довготривале лікування НПЗП слід лише після ретельного обміркування та слід уникати застосування ібупрофену у високих дозах (2400 мг на добу).
Вплив на нирки та печінку.
Слід дотримуватися обережності пацієнтам із нирковою недостатністю у зв’язку з можливістю погіршення функції нирок. Ібупрофен слід застосовувати з обережністю пацієнтам із захворюваннями нирок або печінки, особливо під час супутньої терапії діуретиками, оскільки пригнічення простагландинів може призвести до затримки рідини та подальшого погіршення функції нирок. Таким пацієнтам слід застосовувати найнижчу можливу дозу ібупрофену та регулярно контролювати функцію нирок. У разі зневоднення слід забезпечити достатнє вживання рідини. Існує ризик ниркової недостатності у дітей та підлітків зі зневодненням.
Загалом звичне застосування аналгетиків, особливо комбінацій різних знеболювальних засобів, може призвести до тривалого ураження нирок із ризиком ниркової недостатності (аналгетична нефропатія). Найвищий ризик цієї реакції у пацієнтів літнього віку, пацієнтів з нирковою недостатністю, серцевою недостатністю та печінковою недостатністю, а також у тих, хто отримує терапію діуретиками або інгібіторами АПФ. Після припинення терапії НПЗП зазвичай функція нирок повертається до стану, що спостерігався до лікування.
Можливе порушення функції печінки. Як і інші НПЗП, ібупрофен може спричиняти тимчасове збільшення певних показників функції печінки, а також суттєве збільшення рівнів АсАТ та АлАТ. У разі суттєвого підвищення цих показників лікування слід припинити.
Вплив на ШКТ.
НПЗП слід з обережністю застосовувати пацієнтам із хронічними запальними захворюваннями кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватись. Таким пацієнтам слід звернутися за консультацією до лікаря.
Повідомлялося про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, потенційно летальні, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП незалежно від наявності попереджувальних симптомів або тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки підвищується при збільшенні доз НПЗП у пацієнтів із виразкою в анамнезі, особливо якщо вона ускладнена кровотечею або перфорацією, та у літніх пацієнтів. Таким пацієнтам слід починати лікування з мінімальних доз. Слід дотримуватись обережності при лікуванні пацієнтів, які отримують супутні препарати, що можуть підвищити ризик гастротоксичності або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди або антикоагулянти (наприклад, варфарин) або антитромбоцитарні засоби (наприклад, ацетилсаліцилова кислота). При тривалому лікуванні для цих пацієнтів, а також для пацієнтів, які потребують супутнього застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що можуть збільшити ризик з боку ШКТ, слід розглядати доцільність призначення комбінованої терапії мізопростолом або інгібіторами протонної помпи.
Пацієнтам із наявними шлунково–кишковими розладами в анамнезі, передусім пацієнтам літнього віку, слід повідомляти про будь–які незвичні симптоми з боку ШКТ (переважно кровотечу), особливо про шлунково-кишкову кровотечу на початку лікування. У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити.
Вплив на фертильність у жінок.
Існують обмежені дані, що лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландину, можуть впливати на процес овуляції. Цей процес є оборотним після припинення лікування.
З боку шкіри та підшкірної клітковини. Дуже рідко на тлі прийому НПЗП можуть виникати тяжкі форми шкірних реакцій, в тому числі летальні, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса–Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Найвищий ризик появи таких реакцій спостерігається на ранніх етапах терапії, в більшості випадків початок таких реакцій відбувається протягом першого місяця лікування. Повідомляли про випадки гострого генералізованого екзантематозного пустульозу (ГГЕП) повʼязаних з лікарськими засобами, що містять ібупрофен. Ібупрофен слід відмінити при перших ознаках шкірних висипань, патологічних змін слизових оболонок або будь-яких інших ознаках підвищеної чутливості.
У виключних випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин. Дотепер не можна виключити впливу НПЗП на погіршення перебігу цих інфекцій, тому рекомендується уникати застосування ібупрофену у разі вітряної віспи.
Дуже рідко спостерігаються тяжкі реакції гострої підвищеної чутливості (наприклад, анафілактичний шок). При перших ознаках реакції підвищеної чутливості після застосування ібупрофену терапію слід припинити та негайно звернутися до лікаря.
Ібупрофен може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів. Тому рекомендується ретельно стежити за станом пацієнтів із порушеннями згортання крові.
При тривалому застосуванні ібупрофену необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки, функцію нирок, а також гематологічну функцію/картину крові.
Тривале застосування будь–яких знеболювальних засобів для лікування головного болю може погіршити цей стан. У таких випадках слід звернутися до лікаря та припинити лікування. Слід розглянути ймовірність виникнення головного болю внаслідок зловживання лікарським засобом у пацієнтів, які страждають на частий або щоденний головний біль, незважаючи на регулярне застосування лікарських засобів проти головного болю.
При сумісному вживанні алкоголю та застосуванні НПЗП можуть посилитися небажані реакції, пов’язані з діючою речовиною, особливо ті, що стосуються ШКТ або ЦНС.
НПЗП можуть маскувати симптоми інфекції та гарячки.
Маскування симптомів основних інфекцій: ібупрофен може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це спостерігалось при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли ібупрофен застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.
Лікарський засіб містить мальтит рідкий, тому його не слід призначати пацієнтам із рідкісними спадковими порушеннями толерантності до фруктози. Через вміст рідкого мальтиту цей лікарський засіб може мати легкий послаблюючий ефект.
До складу препарату входить натрію бензоат, тому препарат може спричинити алергічні реакції (можливо, уповільнені).
Препарат не можна призначати пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю фруктози.
У разі застосування дорослим необхідно звернутися до лікаря, перш ніж приймати цей лікарський засіб, у наступних випадках: Ви є вагітною, Ви намагаєтеся завагітніти, Ви є людиною літнього віку, Ви курите.
Вплив на результати лабораторних досліджень:
– час кровотечі може збільшуватися до одного дня після припинення лікування;
– концентрація глюкози крові може знижуватися;
– кліренс креатиніну може знижуватися;
– гематокрит або гемоглобін може знижуватися;
– концентрація азоту сечовини крові, концентрація креатиніну та калію в сироватці крові може збільшуватися;
– показники функції печінки: збільшення рівнів трансамінази.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Препарат застосовують дітям віком до 12 років.
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Вважається, що ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості терапії. Абсолютний ризик серцево-судинних вад збільшувався з менше ніж 1% до приблизно 1,5%. Ризик зростає зі збільшенням дози та тривалості лікування.
Ібупрофен не слід приймати у перші два триместри вагітності, якщо тільки, на думку лікаря, очікувана користь для пацієнтки не перевищує потенційний ризик для плода. Якщо ібупрофен застосовує жінка, яка намагається завагітніти, або протягом І та ІІ триместрів вагітності, слід застосовувати найменшу можливу дозу протягом найкоротшого періоду часу.
Протягом ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландину можуть становити такі ризики:
– для плода: кардіопульмонарна токсичність (характеризується передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією); порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, що супроводжується олігогідрамніоном;
– для матері та новонародженого, наприкінці вагітності: можливе збільшення часу кровотечі, антитромбоцитарний ефект, який може розвинутися навіть при дуже низьких дозах; пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів. Можливе підвищення ризику утворення набряків у матері. Тому ібупрофен протипоказаний протягом ІІІ триместру вагітності.
Період годування груддю. Ібупрофен та його метаболіти потрапляють у грудне молоко у низьких концентраціях. Дотепер невідомо про негативний вплив на немовля, тому при короткотривалому лікуванні болю та гарячки рекомендованими дозами зазвичай не потрібно припиняти годування груддю.
Фертильність. Існують деякі дані, що лікарські засоби, що пригнічують синтез ЦОГ/простагландину, можуть порушити жіночу фертильність, впливаючи на овуляцію. Цей ефект є оборотним при відміні лікування.
Застосування ібупрофену не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. Стосовно жінок, які мають труднощі із зачаттям або які проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути питання про відміну цього лікарського засобу.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пацієнтам, у яких спостерігається запаморочення, вертиго, порушення зору або інші розлади з боку центральної нервової системи при застосуванні ібупрофену, слід уникати керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами під час терапії цим лікарським засобом.
При застосуванні разової дози ібупрофену або застосуванні препарату протягом короткого періоду часу особливі запобіжні заходи не потрібні.

Ібупрофен, як і інші НПЗП, не слід застосовувати у комбінації з:
ацетилсаліциловою кислотою, оскільки це може збільшити ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилову кислоту (доза не вище 75 мг на добу) призначив лікар. Дані експериментальних досліджень свідчать про те, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати антиагрегантну дію низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. Проте обмеженість цих даних та непевність щодо екстраполяції даних ex vivo на клінічну картину не дає підстав зробити чіткі висновки щодо систематичного застосування ібупрофену. Отже, при несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними;
іншими НПЗП, у тому числі із селективними інгібіторами ЦОГ–2.
Слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗП, оскільки це може підвищити ризик побічних ефектів.
З обережністю слід застосовувати ібупрофен у комбінації з такими препаратами:
антикоагулянти: НПЗП можуть посилити лікувальний ефект таких антикоагулянтів, як варфарин;
антигіпертензивні засоби (інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II): НПЗП можуть зменшувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. У деяких пацієнтів із порушеннями функції нирок (наприклад, у пацієнтів зі зневодненням або у літніх пацієнтів з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібітора АПФ або антагоніста ангіотензину ІІ і препаратів, що інгібують ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай має оборотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. При необхідності довготривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також із певною періодичністю надалі.
Кортикостероїди можуть підвищити ризик появи виразок та кровотеч у ШКТ.
Антитромбоцитарні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: може підвищуватися ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.
Серцеві глікозиди: НПЗП можуть загострювати серцеву недостатність, зменшувати швидкіть клубочкової фільтрації та підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові.
Пентоксифелін: у пацієнтів, які отримують терапію ібупрофеном у комбінації з пентоксифеліном, може бути підвищений ризик геморагії, тому слід контролювати час кровотечі.
Літій: НПЗП можуть підвищувати рівень літію у плазмі крові, можливо, внаслідок зниження ниркового кліренсу. Слід уникати одночасного застосування цих лікарських засобів, якщо рівень літію не контролюється. Слід розглянути доцільність зниження дози літію.
Метотрексат у дозі 15 мг/тиждень або вище: застосування НПЗП протягом 24 год до або після застосування метотрексату може призвести до підвищення концентрації метотрексату в плазмі крові (ймовірно, нирковий кліренс метотрексату може бути знижений через вплив НПЗП) та подальшого збільшення його токсичного ефекту. Тому слід уникати застосування ібупрофену пацієнтам, які отримують високі дози метотрексату.
Метотрексат у дозі нижче 15 мг/тиждень: ібупрофен підвищує рівень метотрексату. При застосуванні ібупрофену у комбінації з низькими дозами метотрексату слід ретельно стежити за картиною крові пацієнта, особливо протягом перших тижнів супутнього застосування. Необхідно посилити контроль при погіршенні функції нирок, навіть мінімальному, та у пацієнтів літнього віку, а також контролювати функцію нирок для попередження можливого зниження кліренсу метотрексату.
Циклоспорин та такролімус: можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗП через зниження ниркового синтезу простагландину. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів з НПЗП слід ретельно контролювати функцію нирок.
Міфепристон: НПЗП не слід застосовувати раніше ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони знижують його ефективність.
Препарати сульфонілсечовини: спостерігалася взаємодія НПЗП з гіпоглікемічними засобами (препаратами сульфонілсечовини). НПЗП можуть посилювати гіпоглікемічний ефект препаратів сульфонілсечовини шляхом витіснення їх зі зв’язку з протеїнами плазми, тому рекомендується контролювати рівень глюкози крові при одночасному застосуванні препаратів сульфонілсечовини з ібупрофеном.
Пробенецид та сульфінпіразон: можливе підвищення концентрації ібупрофену в плазмі крові та затримка виведення ібупрофену, що може бути зумовлено інгібіторним механізмом на ділянці, де відбувається ниркова тубулярна секреція та глюкуронідація; отже, може бути потрібна корекція дози ібупрофену.
Баклофен: може розвинутися токсичність баклофену після початку застосування ібупрофену.
Ритонавір: ритонавір може підвищувати плазмові концентрації НПЗП.
Аміноглікозиди: НПЗП можуть знижувати екскрецію аміноглікозидів.
Каптоприл: експериментальні дослідження показали, що ібупрофен пригнічує ефект каптоприлу щодо виведення натрію.
Вориконазол і флуконазол (інгібітори CYP 2C9): слід розглядати доцільність зниження дози ібупрофену при одночасному застосуванні з потужними інгібіторами CYP 2C9, особливо при застосуванні високих доз ібупрофену. Дослідження з вориконазолом і флюконазолом (інгібітори CYP C9) показали підвищення виділення S(+) ібупрофену приблизно на 80–100%.
Колестирамін: при одночасному застосуванні холестираміну та ібупрофену, абсорбція ібупрофену відстрочується та знижується на 25%. Ібупрофен слід застосовувати з кількагодинним інтервалом.
Зидовудин: відомо про підвищений ризик гематологічної токсичності при сумісному застосуванні зидовудину та НПЗП. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ–інфікованих пацієнтів, які страждають на гемофілію, у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном.
Хінолонові антибіотики: одночасний прийом з ібупрофеном може підвищити ризик виникнення судом.
Фенітоїн: ібупрофен може збільшити фармакологічно активний вільний фенітоїн.
Трав’яні екстракти: при сумісному застосуванні з НПЗП гінгко білоба може потенціювати ризик кровотечі.
Гідантоїни та сульфаміди: можливе підвищення токсичного ефекту цих лікарських засобів. Рівень фенітоїну в плазмі крові може підвищитися при одночасному лікуванні ібупрофеном.
Тіазиди, тіазидні речовини, петлеві діуретики та калійзберігаючі діуретики: НПЗП можуть протидіяти діуретичному ефекту цих лікарських засобів. Одночасне застосування НПЗП та діуретика може підвищити ризик нефротоксичності, спричиненої НПЗП (наприклад, у пацієнтів зі зневодненням або у хворих літнього віку з порушеннями функції нирок), внаслідок погіршення ниркового кровотоку. Тому таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід вживати достатню кількість рідини, а також слід контролювати функцію нирок після початку супутньої терапії та періодично надалі. Як і у разі застосування інших НПЗП, супутня терапія калійзберігаючими діуретиками може асоціюватися з підвищеним рівнем калію, отже, слід контролювати рівень калію в плазмі крові.
Застосування ібупрофену під час їди сповільнює всмоктування, хоча це не впливає на ступінь всмоктування (див. Фармакокінетика).

Застосування препарату дітям у дозі понад 400 мг/кг може спричинити появу симптомів інтоксикації. У дорослих ефект дози менш виражений. Період напіввиведення при передозуванні становить 1,5-3 год.
Симптоми. У більшості пацієнтів, які брали участь у клінічних дослідженнях, застосування значної кількості НПЗП викликало лише нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці, рідше — діарею. Може також виникати шум у вухах, головний біль, запаморочення та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можуть виникати токсичні ураження центральної нервової системи, які проявляються у вигляді сонливості, ністагму, порушенні зору, інколи — збудженого стану та дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів спостерігаються судоми. При тяжкому отруєнні може виникати гіперкаліємія та метаболічний ацидоз, збільшення протромбінового часу/МНВ (ймовірно, через взаємодію із факторами згортання крові, що циркулюють у кров’яному руслі), гостра ниркова недостатність, пошкодження печінки, артеріальна гіпотензія, дихальна недостатність та ціаноз. У хворих на БА може спостерігатися загострення перебігу БА.
Лікування. Специфічного антидоту не існує. Лікування повинно бути симптоматичним та підтримуючим, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів та спостереження за показниками життєво важливих функцій до нормалізації стану. Рекомендовано пероральне застосування активованого вугілля або промивання шлунка впродовж 1 год після застосування потенційно токсичної дози препарату. Якщо ібупрофен уже всмоктався в організм, можна вводити лужні речовини для пришвидшення виведення кислотного ібупрофену із сечею. При частих або тривалих спазмах м’язів лікування слід проводити внутрішньовенним введенням діазепаму або лоразепаму. У разі БА слід застосовувати бронходилататори. Слід звернутися до лікаря за медичною допомогою.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Не застосовувати після закінчення терміну придатності.