Оспамокс (порошок для оральної суспензії) (Ospamox^® (powder for oral suspension)) (563735) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: кислота лимонна безводна, натрію бензоат (Е211), аспартам (Е951), тальк, тринатрію цитрат безводний, гуарова камедь, кремнію діоксид осаджений, лимонний ароматизатор порошкоподібний, персиково-абрикосовий ароматизатор порошкоподібний, апельсиновий ароматизатор порошкоподібний.

Амоксицилін - 250 мг/5 мл

фармакодинаміка. Механізм дії. Амоксицилін — напівсинтетичний пеніцилін (бета-лактамний антибіотик), який інгібує один або кілька ферментів, а саме пеніцилінзв’язувальні білки у процесі біосинтетичного метаболізму бактеріального пептидоглікану, що є невід’ємним структурним компонентом клітинної стінки бактерій. Інгібування синтезу пептидоглікану зумовлює послаблення клітинної стінки, наслідком чого є лізис і загибель клітин. Амоксицилін не активний щодо мікроорганізмів, які виробляють бета-лактамази.
Співвідношення фармакокінетики/фармакодинаміки. Час, за який концентрація антибіотика досягає МІК (T>MIК), є дуже важливим фактором для успішного лікування бактеріальних інфекцій за допомогою амоксициліну.
Механізми резистентності. Основними механізмами резистентності до амоксициліну є:
– інактивація бактеріальними бета-лактамазами;
– перетворення пеніцилінзв’язувальних білків, що знижує спорідненість антибактеріального препарату зі структурами мішені.
Непроникність бактерій або механізм ефлюксного насоса може викликати резистентність бактерій або сприяти їй, зокрема у грамнегативних бактерій.
Граничні значення МІК для амоксициліну, встановлені Європейським комітетом з випробування антимікробної чутливості (EUCAST), версія 5.0.

¹Ентеробактерії дикого типу вважаються чутливими до амінопеніцилінів. Деякі країни воліють класифікувати ізоляти дикого типу E. coli та P. mirabilis як посередники. Коли це має місце, використовують граничне значення МІК S ≤0,5 мг/л.
²Більшість стафілококів продукують пеніциліназу. Вони є резистентними до амоксициліну. Метицилінрезистентні ізоляти є, за деякими винятками, резистентними до всіх бета-лактамних засобів.
³Про чутливість до амоксициліну можна зробити висновок на підставі чутливості до ампіциліну.
⁴Про чутливість стрептококів груп A, B, C та G до пеніцилінів можна зробити висновок на підставі чутливості до бензилпеніциліну.
⁵Граничні значення стосуються тільки неменінгітних ізолятів. Для ізолятів з проміжним рівнем чутливості до ампіцилінів слід уникати застосування амоксицилінів перорально. Про чутливість можна зробити висновок на підставі МІК ампіциліну.
⁶Граничні значення встановлюються при в/в введенні. Слід зазначати, що бета-лактамазопозитивні ізоляти є резистентними.
⁷Слід зазначати, що організми, що продукують бета-лактамазу, є резистентними.
⁸Про чутливість до амоксициліну можна зробити висновок на підставі чутливості до бензилпеніциліну.
⁹Граничні значення базуються на епідеміологічних точках відсікання (ECOFFs), які відокремлюють ізоляти дикого типу від ізолятів, що мають знижену чутливість.
¹⁰Граничні значення, що не стосуються окремих видів, розраховані на підставі дозувань, що становлять щонайменше 0,5 г × 3 або 4 дози один раз на добу (1,5–2 г/добу).

Рівень резистентності чутливих мікроорганізмів може варіювати залежно від регіону.
Чутливість мікроорганізмів до амоксициліну in vitro
До препарату чутливі такі види мікроорганізмів: грампозитивні аероби: Enterococcus faecalis, бета-гемолітичні стрептококи (групи А, В, С, G), Listeria monocytogenes.
Непостійно чутливі (набута резистентність може стати проблемою)
Грамнегативні аероби: Escherichia coli, Haemophilus influenzae, Helicobacter pylori, Proteus mirabilis, Salmonella typhi, Salmonella paratyphi, Shigella spp., Pasteurella multocida, Vibrio cholera.
Грампозитивні аероби: коагулазонегативні стафілококи, Staphylococcus aureus¹, Streptococcus pneumoniae, група стрептококових бактерій Viridans.
¹Майже всі S. aureus є резистентними до амоксициліну через продукування пеніцилінази. Крім цього, всі метицилінрезистентні штами є резистентними до амоксициліну.
Грампозитивні анаероби: Clostridium spp.
Грамнегативні анаероби: Fusobacterium spp.
Інші мікроорганізми: Borrelia burgdorferi.
Мікроорганізми, що мають природну стійкість до антибіотика².
Грампозитивні аероби: Enterococcus faecium².
²Природна опосередкована чутливість за відсутності набутого механізму резистентності.
Грамнегативні аероби: Acinetobacter spp., Enterobacter spp., Klebsiella spp., Pseudomonas spp.
Грамнегативні анаероби: Bacteroides spp. (деякі штами Bacteroides fragilis є резистентними).
Інші мікроорганізми: Chlamydia spp., Mycoplasma spp., Legionella spp.
Фармакокінетика. Всмоктування. Амоксицилін повністю розчинний у водному р-ні при фізіологічному значенні pH. Він швидко і добре всмоктується при пероральному застосуванні. При пероральному застосуванні біодоступність амоксициліну становить близько 70%. C_max активної речовини у плазмі крові досягається приблизно через 1 год.
Результати фармакокінетичних досліджень, в яких амоксицилін у дозі 250 мг тричі на добу призначали натще в групі здорових добровольців, наведені нижче.

*Середнє значення (діапазон).

У дозах 250–3000 мг біодоступність (параметри AUC та C_max) лінійно пропорційна дозі. Одночасний прийом їжі не впливає на абсорбцію.
Гемодіаліз може використовуватися для виведення амоксициліну.
Розподіл. Близько 18% амоксициліну зв’язується з білками плазми крові та очевидний об’єм розподілу становить близько 0,3–0,4 л/кг. Після в/в введення амоксицилін був виявлений у жовчному міхурі, черевній тканині, шкірі, жировій тканині, м’язовій тканині, синовіальній та перитонеальній рідині, жовчі і гною. Амоксицилін погано проникає у СМР. Дослідження на тваринах не виявили жодних доказів значної затримки речовин, похідних будь-якого компонента препарату, у тканинах організму.
Амоксицилін, як і більшість пеніцилінів, може проникати у грудне молоко. Виявлено, що амоксицилін проникає крізь плацентарний бар’єр.
Біотрансформація. Амоксицилін частково виводиться із сечею у вигляді неактивної пеніцилової кислоти в кількості, еквівалентній 10–25% початкової дози.
Виведення. Амоксицилін виділяється переважно нирками. У здорових добровольців середній Т_½ амоксициліну становить близько 1 год, а середній загальний кліренс — близько 25 л/год. Близько 60–70% прийнятої дози виводиться протягом перших 6 год після прийому разової дози 250 або 500 мг амоксициліну в незміненому стані з сечею. Різноманітні дослідження показали, що виведення із сечею становить 50–85% для амоксициліну протягом 24-годинного періоду. Одночасне застосування пробенециду сповільнює виведення амоксициліну.
Вік. Т_½ амоксициліну є ідентичним для дітей віком від 3 міс до 2 років, дітей старшого віку та дорослих. Для дітей (у тому числі недоношених немовлят) першого тижня життя інтервал прийому не повинен перевищувати 2 рази на добу через незрілість ниркового шляху виведення. Оскільки пацієнти літнього віку більш схильні до зниження функції нирок, дозу слід обирати з обережністю, рекомендується також контроль ниркової функції.
Стать. Після перорального призначення амоксициліну здоровим чоловікам та жінкам не виявлено істотного впливу статі на фармакокінетику амоксициліну.
Порушення функції нирок. Загальний сироватковий кліренс амоксициліну пропорційно знижується зі зниженням ниркової функції.
Порушення функції печінки. Пацієнти з порушенням функції печінки мають приймати лікарський засіб з обережністю. Функцію печінки слід регулярно контролювати.

амоксицилін призначений для лікування таких інфекцій:
– гострий бактеріальний синусит;
– гострий отит середнього вуха;
– гострий стрептококовий тонзиліт і фарингіт;
– загострення хронічного бронхіту;
– негоспітальна пневмонія;
– гострий цистит;
– безсимптомна бактеріурія в період вагітності;
– гострий пієлонефрит;
– тифоїдна і паратифоїдна лихоманка;
– дентальні абсцеси з поширеним целюлітом;
– інфекції протезованих суглобів;
– ерадикація Helicobacter pylori (у складі комбінованої терапії);
– хвороба Лайма.
Препарат застосовують для лікування та профілактики ендокардитів.

дози. При розрахунку індивідуальної дози Оспамоксу для лікування інфекцій необхідно враховувати:
· очікувані патогени та їх вірогідну чутливість до засобів протимікробної дії;
· тяжкість та локалізацію інфекційного процесу;
· вік, масу тіла та стан нирок хворого, як показано нижче.
Тривалість лікування визначають за типом інфекції та після обговорення з пацієнтом. У цілому тривалість лікування повинна бути якомога коротшою. Деякі види інфекцій потребують більш тривалого лікування (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ щодо пролонгованої терапії).
Дорослі та підлітки (маса тіла ≥40 кг)

*Слід враховувати настанови з належного лікування стосовно кожного показання.
Діти з масою тіла <40 кг. Діти можуть приймати амоксицилін у формі оральної суспензії, що приготовлена з порошку для приготування оральної суспензії Оспамокс, або таблеток, що диспергуються, Оспамокс ДТ (за можливості забезпечення схем лікування при застосуванні відповідних лікарських форм у відповідному дозуванні). Амоксицилін у формі суспензії призначають дітям віком до 6 міс. Дітям з масою тіла понад 40 кг слід призначати дози для дорослих.
Рекомендований режим дозування

⁺Слід враховувати офіційні настанови з належного лікування для кожного показання.
*Прийом препарату двічі на добу варто розглядати лише у випадку призначення високих доз.
Пацієнти літнього віку. Коригування дози не потрібне.
Пацієнти з порушеннями функції нирок

^#У більшості випадків переважно застосовується парентеральна терапія.
Пацієнти, які отримують гемодіаліз. Амоксицилін через гемодіаліз може виводитися з кровообігу.

Пацієнти, які отримують перитонеальний діаліз. Максимальна добова доза становить 500 мг амоксициліну.
Пацієнти з порушеннями функції печінки. Слід ретельно підбирати дозу. Необхідно перевіряти функціонування печінки через регулярні проміжки часу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).
Спосіб застосування. Оспамокс призначений для внутрішнього застосування.
Прийом їжі не впливає на всмоктування амоксициліну.
Лікування рекомендованими дозами в/в лікарських форм можна розпочинати парентерально і продовжувати лікарськими формами для перорального застосування.
Приготування суспензії. Струсити флакон, щоб порошок відділився від стінок і дна. Додати питну воду двома порціями (спочатку до ⅔, а потім до кругової мітки на флаконі у вигляді заглиблення у склі), струшуючи флакон кожного разу. Перед кожним прийомом добре збовтати.
Для відмірювання суспензії додаються шприц для дозування з адаптером або мірна ложка об’ємом 5 мл з мітками 1,25 мл та 2,5 мл.
Готову суспензію слід приймати нерозведеною, запиваючи водою.
Діти. Лікарський засіб призначають дітям від народження (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

підвищена чутливість до амоксициліну, інших пеніцилінів або допоміжних речовин лікарського засобу. Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (у тому числі анафілаксії) до бета-лактамних антибіотиків (у тому числі цефалоспоринів, карбапенемів або монобактамів).

найбільш поширеними побічними реакціями є діарея, нудота та шкірний висип.
Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій: часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (частоту неможливо визначити через відсутність даних).
Інфекції та інвазії: дуже рідко — тривале або повторне застосування препарату може призвести до розвитку суперінфекції і надмірного росту нечутливих мікроорганізмів або дріжджів, що спричиняють кандидоз шкіри та слизових оболонок.
З боку системи крові та лімфатичної системи: рідко — еозинофілія, гемолітична анемія; дуже рідко — лейкопенія, тяжка нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, панцитопенія, мієлосупресія, гранулоцитопенія, збільшення часу кровотечі та протромбінового індексу. Ці прояви є зворотними за умови припинення лікування.
З боку імунної системи: дуже рідко — тяжкі алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), анафілаксію, сироваткову хворобу, алергічний васкуліт, набряк гортані, анафілактичний шок; частота невідома — реакція Яриша — Герксгеймера.
З боку травного тракту: часто — діарея, нудота, блювання, метеоризм, біль у шлунку, м’які випорожнення, свербіж у ділянці ануса, втрата апетиту, енантема (особливо в ділянці рота), сухість у роті, порушення смаку; рідко — зміна кольору поверхні зубів (особливо у дітей при прийомі суспензії). Належні гігієнічні процедури для порожнини рота можуть попередити зміну кольору зубів, оскільки такий наліт здебільшого видаляється при чищенні зубів; дуже рідко — антибіотикоасоційований коліт (включаючи псевдомембранозний і геморагічний коліт), кандидоз кишечнику, забарвлення язика в чорний колір. Ці побічні явища в основному не є тяжкими і минають або під час лікування, або одразу після завершення терапії. Виникненню таких явищ можна запобігти, якщо застосовувати амоксицилін під час прийому їжі.
З боку нервової системи: дуже рідко — гіперкінезія, гіперактивність, запаморочення, судоми (у пацієнтів з епілепсією і менінгітом, у разі порушення функції нирок, при застосуванні високих доз амоксициліну), асептичний менінгіт.
З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко — гепатит, холестатична жовтяниця, помірне і короткочасне підвищення рівня печінкових ферментів (АсАТ, АлАТ).
З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — шкірний висип, кропив’янка, свербіж; дуже рідко — мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, бульозний та ексфоліативний дерматит, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, синдром Лаєлла, реакція на ліки у вигляді еозинофілії та системних проявів (DRESS-синдром).
Раптове виникнення кропив’янки вказує на алергічну реакцію на амоксицилін і потребує негайного припинення терапії.
З боку нирок та сечовидільної системи: рідко — гострий інтерстиціальний нефрит, кристалурія.
Інші: рідко — лихоманка.

гіперчутливість. Перед початком лікування амоксициліном необхідно вивчити анамнез щодо наявності/відсутності реакцій гіперчутливості до пеніцилінів, цефалоспоринів або інших бета-лактамних антибактеріальних препаратів та алергенів. Можлива перехресна гіперчутливість (10–15%) між пеніцилінами та цефалоспоринами.
Серйозні, а часом навіть летальні випадки гіперчутливості (включаючи анафілактоїдні реакції та тяжкі шкірні небажані реакції) відзначають у пацієнтів під час терапії пеніциліном. Такі реакції вірогідніше виникають у хворих з наявністю гіперчутливості до пеніцилінів в анамнезі чи наявністю гіперчутливості до різних алергенів. У разі виникнення алергічної реакції терапію амоксициліном слід припинити та призначити відповідне лікування.
Нечутливі мікроорганізми. Оскільки амоксицилін не призначений для лікування деяких типів інфекцій, препарат слід застосовувати лише тоді, коли патогенний мікроорганізм ідентифікований або коли існують підстави вважати, що даний інфекційний збудник, найімовірніше, чутливий до дії амоксициліну (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ). Це особливо стосується пацієнтів з інфекціями сечостатевої системи та тяжкими інфекціями вуха, носа і горла.
Судоми можуть виникати у пацієнтів з порушенням функції нирок, а також у тих, хто отримує високі дози препарату або має схильність до судом (наприклад наявність в анамнезі епілептичних нападів, лікованої епілепсії, менінгіту) (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Ниркова недостатність. Пацієнтам з нирковою недостатністю дозу амоксициліну слід коригувати залежно від ступеня ниркової недостатності.
Шкірні реакції. Поява на початку лікування генералізованої еритеми з лихоманкою, асоційованої з пустулами, може бути симптомом гострого генералізованого екзантематозного пустульозу. У такому разі необхідно припинити лікування і надалі протипоказано застосовувати амоксицилін.
Амоксицилін може спричинити виникнення тяжких шкірних реакцій, таких як токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона і медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром). При виникненні тяжких шкірних реакцій застосування амоксициліну слід припинити, призначити відповідне лікування та/або вжити відповідних заходів.
Слід уникати застосування амоксициліну при підозрі на інфекційний мононуклеоз, оскільки виникнення короподібного висипу в цьому випадку може асоціюватися з гіперчутливістю до пеніцилінів. Амоксицилін не рекомендується застосовувати для лікування хворих з вірусними інфекціями, гострим лімфолейкозом через підвищений ризик еритематозного висипу на шкірі.
Реакція Яриша — Герксгеймера. При лікуванні хвороби Лайма може виникати реакція Яриша — Герксгеймера (див. ПОБІЧНА ДІЯ) внаслідок бактерицидної дії амоксициліну на збудника хвороби Лайма — спірохету Borrelia burgdorferi.
Резистентність. Тривале застосування препарату іноді може спричиняти надмірний ріст нечутливої до препарату мікрофлори. Як і при застосуванні інших пеніцилінів широкого спектра дії, можуть виникати суперінфекції.
При застосуванні практично всіх антибактеріальних препаратів, включаючи амоксицилін, повідомлялося про розвиток антибіотикоасоційованого коліту від легкого ступеня до такого, що становить загрозу для життя. При виникненні тяжкої діареї, характерної для псевдомембранозного коліту (у більшості випадків спричиненого Clostridium difficile), рекомендується припинити застосування препарату і вжити відповідних заходів. Застосування антиперистальтичних засобів протипоказано. Слід також вжити необхідних заходів при виникненні геморагічних колітів або реакцій гіперчутливості.
Пацієнтам з тяжкими розладами травного тракту, що супроводжуються діареєю та блюванням, не слід застосовувати препарат через ризик зниження всмоктування.
Тривала терапія. При лікуванні протягом тривалого часу рекомендується періодично оцінювати показники функцій систем організму, включаючи сечовидільну, гепатобіліарну та гемопоетичну системи. Повідомлялося про підвищення рівня печінкових ферментів та випадки зміни показників крові.
Антикоагулянти. Дуже рідко повідомлялося про подовження протромбінового часу у пацієнтів, які застосовували амоксицилін. При одночасному призначенні препарату з антикоагулянтами слід здійснювати відповідний контроль та коригувати дозу останніх, якщо необхідно.
Кристалурія. У пацієнтів зі зниженим діурезом дуже рідко виявляли кристалурію, переважно при парентеральній терапії. При застосуванні високих доз препарату необхідно вживати достатню кількість рідини для профілактики кристалурії, пов’язаної з амоксициліном. Наявність високої концентрації амоксициліну в сечі може спричинити випадіння осаду в сечовому катетері, тому його слід візуально перевіряти через певні проміжки часу.
У недоношених дітей і в неонатальний період слід контролювати показники функцій нирок, печінки та крові.
При застосуванні амоксициліну у складі комбінованої терапії для ерадикації Helicobacter pylori слід ознайомитися з інструкцією для медичного застосування інших лікарських засобів для комбінованої терапії.
З особливою обережністю слід застосовувати суспензію у пацієнтів з фенілкетонурією, оскільки препарат містить аспартам (Е951).
Оспамокс містить бензоат натрію (Е211) і цитрат натрію, що необхідно враховувати при призначенні препарату пацієнтам, які дотримуються дієти з обмеженим вмістом натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Амоксицилін проникає через плацентарний бар’єр; його концентрація в плазмі крові плода становить близько 25–30% концентрації у плазмі крові вагітної. Обмежені дані щодо застосування амоксициліну в період вагітності свідчать про відсутність небажаного впливу на плід/новонародженого. Дослідження на тваринах показали відсутність тератогенної дії амоксициліну. При необхідності призначення амоксициліну в період вагітності слід провести ретельну оцінку співвідношення потенційного ризику для плода та очікуваної користі для жінки.
Амоксицилін виділяється у незначній кількості в грудне молоко, тому не можна виключити ризику розвитку гіперчутливості у дитини в період годування грудьми. Застосування препарату в цей період можливе тільки тоді, коли очікувана користь для жінки перевищує потенційний ризик для дитини. Годування грудьми слід припинити, якщо у новонародженого виникли шлунково-кишкові розлади (діарея), кандидоз або висип на шкірі.
Фертильність. Дані щодо впливу амоксициліну на фертильність у людей відсутні. Дослідження репродуктивної токсичності на тваринах показали відсутність впливу на фертильність.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дослідження впливу на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не проводилися. Проте деякі побічні реакції (наприклад алергічні реакції, запаморочення, судоми) можуть впливати на здатність керувати автомобілем або іншими механізмами.

пробенецид, фенілбутазон, оксифенбутазон, меншою мірою — ацетилсаліцилова кислота та сульфінпіразон знижують ниркову канальцеву секрецію амоксициліну, що може призводити до підвищення його рівня у плазмі крові і пролонгування дії. Не рекомендується одночасне застосування з амоксициліном.
Алопуринол. Одночасне застосування з амоксициліном може підвищувати вірогідність виникнення шкірних алергічних реакцій.
Тетрацикліни. Тетрацикліни та інші препарати, що чинять бактеріостатичну дію (макроліди, хлорамфенікол), можуть нейтралізувати бактерицидний ефект амоксициліну.
Паралельне застосування аміноглікозидів є можливим (синергічний ефект).
Пероральні антикоагулянти. Антикоагулянти для перорального застосування та пеніцилінові антибіотики широко застосовуються на практиці; при цьому повідомлень про взаємодію не надходило. Однак описано окремі випадки підвищення рівня міжнародного нормалізованого відношення у пацієнтів, які одночасно приймали амоксицилін та аценокумарол або варфарин. Якщо таке застосування необхідне, слід ретельно контролювати протромбіновий час або міжнародне нормалізоване відношення. Крім того, може виникати необхідність у корекції дози пероральних антикоагулянтів.
Метотрексат. Застосування амоксициліну з метотрексатом призводить до посилення токсичної дії останнього. Амоксицилін знижує нирковий кліренс метотрексату, тому слід перевіряти рівень його концентрації в сироватці крові.
Дигоксин. Підвищується всмоктування дигоксину, тому необхідна корекція його дози.
Амоксицилін слід з обережністю застосовувати разом з пероральними гормональними контрацептивами, оскільки плазмовий рівень естрогенів і прогестерону може тимчасово знизитися, що може знизити ефективність гормональних контрацептивів. Тому рекомендується використовувати додаткові негормональні протизаплідні засоби.
Інші види взаємодій. Форсований діурез призводить до зниження концентрації амоксициліну у плазмі крові внаслідок зростання його елімінації.
Поява діареї може призводити до зниження абсорбції інших лікарських засобів та несприятливо впливати на їх ефективність.
Підвищений рівень амоксициліну в плазмі крові та сечі може впливати на результати деяких лабораторних досліджень. При застосуванні хімічних методів зазвичай відмічають хибнопозитивні результати.
При визначенні глюкози в сечі рекомендується використовувати ферментативний глюкозооксидазний метод.
Наявність амоксициліну може впливати на результати кількісного визначення естріолу у вагітних.
При високих концентраціях амоксицилін може знизити рівень глікемії у сироватці крові. Амоксицилін може впливати на визначення білка колориметричним методом.

симптоми: порушення функції травного тракту — нудота, блювання, діарея, наслідком чого може бути порушення водно-електролітного балансу.
Повідомлялося про випадки кристалурії, що іноді призводили до розвитку ниркової недостатності.
У пацієнтів з порушеннями функції нирок або тих, хто отримував високі дози амоксициліну, можуть виникати судоми (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).
Лікування: слід викликати блювання або промити шлунок, після чого прийняти активоване вугілля та осмотичний проносний засіб. Слід підтримувати водний та електролітний баланс. Амоксицилін можна вивести з кровотоку шляхом гемодіалізу. Специфічний антидот не відомий.

при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Готову суспензію використати протягом 14 діб; готову суспензію зберігати в холодильнику (2–8 °С).