Азитро Сандоз^® (порошок для оральної суспензії) (Azithro Sandoz^® (powder for oral suspension)) (563633) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: сахароза, ксантанова камедь, гідроксипропілцелюлоза, натрію фосфат безводний, кремнію діоксид колоїдний безводний, аспартам (Е951), ароматизатор крем-карамель, титану діоксид (Е171)

Азитроміцин - 200 мг/5 мл

фармакодинаміка. Азитроміцин є макролідним антибіотиком, який належить до групи азалідів. Молекула утворюється в результаті введення атома азоту в лактонове кільце еритроміцину А. Механізм дії азитроміцину полягає в інгібуванні синтезу бактеріального білка за рахунок зв’язування з 50S-субодиницею рибосом і пригнічення транслокації пептидів. Це зазвичай призводить до бактеріостатичного ефекту.
Фармакокінетичні/фармакодинамічні (PK/PD) взаємодії. Ефективність суттєво залежить від співвідношення AUC до мінімальної інгібуючої концентрації (МІК) збудника.
Механізм резистентності. Резистентність до азитроміцину може бути вродженою або набутою і пов’язана з трьома основними механізмами: альтерацією цільового сайту, альтерацією транспортування антибіотика та модифікацією антибіотика.
Повна перехресна резистентність існує серед Streptococcus pneumoniae, бета-гемолітичного стрептококу групи А, Enterococcus faecalis та Staphylococcus aureus, включаючи метицилін-резистентний золотистий стафілокок (MRSA), до еритроміцину, азитроміцину, інших макролідів і лінкозамідів.
Контрольні показники чутливості. Шкала чутливості мікроорганізмів до азитроміцину (МІК, мг/л), встановлена Європейським комітетом з визначенням чутливості до антибіотиків (European Committee on Antimicrobial Susceptibility Testing — EUCAST) (Clinical breakpoint v.8.0, 01.01.2018), є такою:

^aЕритроміцин може використовуватися для визначення чутливості до азитроміцину, кларитроміцину та рокситроміцину.
^bКлінічні дані ефективності макролідів при респіраторних інфекціях, спричинених H. influenzae, є суперечливими у зв’язку з високою швидкістю спонтанного лікування. Якщо є необхідність у дослідженні ефективності будь-якого макроліду щодо цих інфекцій, слід керуватися епідеміологічними даними (Epidemiological cut-off value — ECOFF) для виявлення штамів з набутою стійкістю. Дані ECOFFs для кожного агента: азитроміцин — 4 мг/л, кларитроміцин — 32 мг/л, еритроміцин — 16 мг/л і телітроміцин — 8 мг/л. Наявних даних для встановлення ECOFF для рокситроміцину недостатньо.
^сЕритроміцин може бути використаний для визначення чутливості до азитроміцину, кларитроміцину.
^dЧутливість може бути визначена завдяки даним щодо чутливості до еритроміцину.
IE вказує на відсутність достатніх даних щодо того, що організм або група організмів є чутливими до азитроміцину. Зазначено MIК, але без супутньої категоризації щодо чутливості — S (чутливий), I (проміжна чутливість) або R (резистентний).
Резистентність. Поширеність набутої резистентності може відрізнятися географічно і з часом для окремих видів, тому необхідна місцева інформація про резистентність, особливо при лікуванні пацієнтів з тяжкими інфекціями. Якщо необхідно, слід шукати експертну пораду, коли локальна поширеність резистентності така, що користь азитроміцину є сумнівною. У разі серйозних інфекцій або неефективності терапії необхідно провести мікробіологічну діагностику з виявленням патогену і його чутливості до азитроміцину.
Спектр антимікробної дії азитроміцину
Зазвичай чутливі до азитроміцину: аеробні грамнегативні бактерії: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis; інші бактерії: Chlamydia trachomatis, Chlamydophila pneumoniae, Legionella pneumophila, Mycobacterium avium, Mycoplasma pneumoniae.
Види, для яких набута резистентність може бути проблемою: аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus, Streptococcus agalactiae, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes; інші бактерії: Ureaplasma urealyticum.
Мікроорганізми з вродженою резистентністю: аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecalis, стафілококи MRSA, MRSE (метицилін-резистентні золотистий та епідермальний стафілококи), Streptococcus pneumoniae ⃰(пеніцилінрезистентний); аеробні грамнегативні бактерії: Escherichia coli, Klebsiella spp., Pseudomonas aeruginosa; анаеробні грамнегативні бактерії: Bacteroides fragilis group.
⃰Клінічна ефективність проявляється у чутливих мікроорганізмів при лікуванні за затвердженими клінічними показаннями.
Фармакокінетика
Абсорбція. С_max препарату в сироватці крові досягається через 2–3 год після його прийому. Кінцевий Т_½ з плазми крові повністю відображає Т_½ з тканин упродовж 2–4 днів. У пацієнтів літнього віку (>65 років) після п’ятиденного лікування спостерігалося дещо вище значення AUC, ніж в осіб віком до 40 років. Клінічна значущість є настільки малою, що немає необхідності в коригуванні дози.
Під час проведення досліджень на тваринах спостерігалися високі концентрації азитроміцину у фагоцитах, тоді як більш високі концентрації виявляли при активному фагоцитозі в експериментальних дослідженнях, ніж у нестимульованих фагоцитах. У тваринних моделях це зумовлювало підвищення концентрації азитроміцину в місці інфікування.
Нелінійність. Дані дослідження свідчать про нелінійну фармакокінетику азитроміцину в терапевтичній сфері.
Розподіл. Концентрації азитроміцину у тканинах є значно вищими (у 50 разів), ніж у плазмі крові, що свідчить про сильне зв’язування препарату з тканинами. У тканинах-мішенях, таких як легені, мигдалеподібна та передміхурова залози, концентрація вище MIК₉₀ очікуваних збудників спостерігається після разового прийому дози 500 мг.
Зв’язування з білками сироватки крові варіює залежно від плазмових концентрацій і становить від 12% при 0,5 мкг/мл до 52% при 0,05 мкг/мл у сироватці крові. Середній об’єм розподілу у рівноважному стані (V_ss) становить 31,1 л/кг.
Виведення. Близько 12% в/в дози азитроміцину виділяються незміненими із сечею упродовж наступних 3 днів, здебільшого протягом перших 24 год. Після перорального введення азитроміцин виводиться головним чином із жовчю в незміненому вигляді. У жовчі людини було виявлено особливо високі концентрації незміненого азитроміцину, а також 10 метаболітів, які утворювалися за допомогою N- та O-деметилювання, гідроксилювання кілець дезозаміну та аглікону і розщеплення кладинози кон’югату. Відповідні дослідження показують, що метаболіти азитроміцину не є мікробіологічно активними.
Фармакокінетичний/фармакодинамічний зв’язок
Порушення функції нирок. У пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації від 10 до 80 мл/хв фармакокінетичні параметри після одноразового перорального введення дози 1 г азитроміцину не змінювалися. У хворих зі швидкістю клубочкової фільтрації <10 мл/хв спостерігалися статистично значущі відмінності в AUC_0-120 (8,8 мкг год/мл проти 11,7 мкг год/мл), C_max (1,0 мкг/мл проти 1,6 мкг/мл) і CLr (нирковий кліренс) (2,3 мл/хв/кг проти 0,2 мл/хв/кг) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок.
Порушення функції печінки. Щодо пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості немає жодних даних про зміну фармакокінетики азитроміцину в сироватці крові порівняно з особами з нормальною функцією печінки. У цих хворих покращується виведення азитроміцину із сечею, можливо, для компенсації зниження печінкового кліренсу.

для дозувань 100 мг/5 мл і 200 мг/5 мл
Інфекції, спричинені мікроорганізмами, чутливими до азитроміцину:
· інфекції ЛОР-органів (бактеріальний фарингіт/тонзиліт, синусит, середній отит);
· інфекції дихальних шляхів (бактеріальний бронхіт, негоспітальна пневмонія);
· інфекції шкіри та м’яких тканин: мігруюча еритема (початкова стадія хвороби Лайма), бешиха, імпетиго, вторинні піодерматози.
Для дозування 200 мг/5 мл
· інфекції, що передаються статевим шляхом: неускладнений уретрит/цервіцит, спричинений Chlamydia trachomatis.

дозування та тривалість лікування визначає лікар. Суспензію приймати 1 раз на добу за 1 год до або через 2 год після їди, оскільки одночасний прийом може порушувати всмоктування азитроміцину.
Смакові відчуття після прийому суспензії можна поліпшити, якщо запити її фруктовим соком. У разі якщо прийом однієї дози препарату було пропущено, наступну дозу слід прийняти якомога раніше, а наступні приймати з інтервалом у 24 год.
Дорослі пацієнти (застосовувати азитроміцин 200 мг/5 мл)
При інфекціях ЛОР-органів і дихальних шляхів, шкіри та м’яких тканин (окрім хронічної мігруючої еритеми) загальна доза азитроміцину становить 1500 мг: по 500 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування — 3 дні.
При інфекціях, що передаються статевим шляхом, спричинених Chlamydia trachomatis, доза становить 1000 мг перорально одноразово.
При мігруючій еритемі загальна доза азитроміцину становить 3 г: у 1-й день слід прийняти 1 г, потім по 500 мг 1 раз на добу з 2-го до 5-го дня. Тривалість лікування — 5 днів.
Пацієнти літнього віку
Для людей літнього віку немає необхідності змінювати дозування.
Оскільки пацієнти літнього віку можуть входити до груп ризику щодо порушень провідності серця, рекомендовано дотримуватися обережності при застосуванні азитроміцину у зв’язку з ризиком розвитку серцевої аритмії та аритмії torsade de pointes.
Діти
При інфекціях ЛОР-органів і дихальних шляхів, шкіри та м’яких тканин (окрім хронічної мігруючої еритеми) загальна доза азитроміцину становить 30 мг/кг маси тіла (10 мг/кг маси тіла 1 раз на добу). Тривалість лікування — 3 дні.
При мігруючій еритемі загальна доза азитроміцину становить 60 мг/кг: у 1-й день слід прийняти 20 мг/кг маси тіла, потім по 10 мг/кг маси тіла 1 раз на добу з 2-го до 5-го дня. Тривалість лікування — 5 днів.
Було показано, що азитроміцин ефективний при лікуванні стрептококового фарингіту у дітей у вигляді одноразової дози 10 мг/кг або 20 мг/кг протягом 3 днів. Під час порівняння цих двох доз у клінічних дослідженнях було виявлено подібну клінічну ефективність, хоча бактеріальна ерадикація була більш значною при добовій дозі в 20 мг/кг. Однак зазвичай препаратом вибору у профілактиці фарингіту, спричиненого Streptococcus pyogenes, та ревматичного поліартриту, який виникає як вторинне захворювання, є пеніцилін.
Маса тіла 5–15 кг (застосовувати азитроміцин 100 мг/5 мл)
Залежно від маси тіла дитини рекомендується наведена нижче схема дозування.

Маса тіла більше 15 кг (застосовують азитроміцин 200 мг/5 мл)
Залежно від маси тіла дитини рекомендується наведена нижче схема дозування.

Ниркова недостатність. У пацієнтів з незначними порушеннями функцій нирок (швидкість клубочкової фільтрації 10–80 мл/хв) можна використовувати те ж саме дозування, що й у осіб з нормальною функцією нирок. Азитроміцин необхідно з обережністю призначати хворим з тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв).
Печінкова недостатність. Оскільки азитроміцин метаболізується в печінці та виводиться з жовчю, препарат не слід застосовувати у пацієнтів з тяжкими захворюваннями печінки.
Для приготування 20 мл суспензії (100 мг/5 мл або 200 мг/5 мл) потрібно:
– ретельно струсити флакон, щоб порошок відділився від стінок і дна;
– відкрити кришку флакона та помістити адаптер у горлечко флакона;
– набрати у шприц (об’ємом 10 мл з розміткою по 0,25 мл) 10,5 мл питної води;
– помістити кінчик шприца в адаптер;
– додати зі шприца 10,5 мл води у флакон з порошком, струшуючи до отримання однорідної суспензії.
Для приготування 30 мл суспензії (200 мг/5 мл) за методом, описаним вище, у флакон необхідно додати 15 мл питної води.
Перед кожним прийомом добре збовтати.
Для відмірювання необхідної кількості суспензії за допомогою шприца, що додається, потрібно:
– збовтати суспензію;
– помістити кінчик шприца в адаптер;
– перевернути флакон догори дном;
– набрати необхідну кількість суспензії у шприц;
– перевернути флакон у правильне положення, забрати шприц та закрити флакон кришкою.
Діти. Препарат у дозуванні 100 мг/5 мл застосовувати у дітей з масою тіла 5–15 кг.
Препарат у дозуванні 200 мг/5 мл застосовувати дітей з масою тіла більше 15 кг та дорослих пацієнтів.

підвищена чутливість до азитроміцину, еритроміцину, до будь-якого макролідного або кетолідного антибіотика, а також до будь-якого іншого компонента препарату. Тяжкі порушення функції печінки. У зв’язку з теоретичною можливістю розвитку ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з похідними ріжків.

у нижченаведеній таблиці вказані побічні реакції, визначені за допомогою клінічних досліджень і в період постмаркетингового спостереження, при застосуванні всіх лікарських форм азитроміцину відповідно до класу систем та органів та частоти виникнення.
Побічні реакції класифіковані за частотою проявів: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, < 1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), у тому числі поодинокі випадки, частота невідома (не можна визначити з наявних даних).
Небажані реакції, можливо або ймовірно пов’язані з азитроміцином, на основі даних, отриманих у процесі клінічних досліджень і в період постмаркетингового спостереження

Інформація про небажані реакції, які, можливо, пов’язані з профілактикою та лікуванням при Mycobacterium Avium Complex, базується на даних клінічних досліджень та спостережень у постмаркетинговий період. Ці небажані реакції відрізняються за типом або за частотою від тих, про які повідомляли при застосуванні лікарських форм швидкої дії та тривалої дії:

реакції підвищеної чутливості. Як і у випадку з еритроміцином та іншими макролідними антибіотиками, повідомлялося про виникнення рідкісних серйозних алергічних реакцій, включаючи ангіоневротичний набряк та анафілаксію (у поодиноких випадках — з летальним наслідком), дерматологічні реакції, у тому числі гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP), синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (у поодиноких випадках — з летальним наслідком), та реакція на лікарські засоби у вигляді еозинофілії та системних проявів (DRESS синдром). Деякі із цих реакцій призводили до рецидивів і потребували більш тривалого періоду спостереження і лікування.
Якщо виникає алергічна реакція, застосування препарату необхідно припинити та розпочати відповідну терапію. Лікарі повинні усвідомлювати, що при припиненні симптоматичної терапії можуть виникнути симптоми алергії.
Печінка є основним шляхом метаболізму та виведення азитроміцину, тому пацієнтам з тяжкою патологією печінки не слід застосовувати препарат. Повідомлялося про випадки розвитку міастенічного синдрому та загострення симптомів міастенії гравіс у осіб, які отримують терапію азитроміцином.
Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <10 мл/хв) слід з обережністю застосовувати азитроміцин, оскільки у таких хворих спостерігали підвищення його концентрації в плазмі крові на 33%. Повідомляли про випадки фульмінантного гепатиту, що спричиняє небезпечне для життя порушення функцій печінки при прийомі азитроміцину (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Можливо, деякі пацієнти в анамнезі мали захворювання печінки або застосовували інші гепатотоксичні лікарські засоби.
Необхідно проводити аналізи/проби функції печінки у разі розвитку ознак і симптомів дисфункції печінки, наприклад астенії, що швидко розвивається і супроводжується жовтяницею, темною сечею, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією.
У разі виявлення порушення функції печінки застосування азитроміцину слід припинити.
У пацієнтів, які приймають похідні ріжків, одночасне застосування деяких макролідних антибіотиків спричиняє швидкий розвиток ерготизму. Відсутні дані щодо можливості взаємодії між ріжками та азитроміцином. Проте через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з похідними ріжків.
Як і у разі застосування інших антибіотиків, слід проводити контроль щодо можливого прояву ознак суперінфекції, спричиненої нечутливими мікроорганізмами, включаючи гриби.
При застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, включаючи азитроміцин, повідомлялося про випадки виникнення діареї, пов’язаної з Clostridium difficile (Clostridium difficile-associated disease — CDAD), у діапазоні від слабкої діареї до коліту з летальним наслідком.
Лікування антибактеріальними засобами змінює нормальну мікрофлору товстої кишки, що призводить до надмірного росту C. difficile.
C. difficile продукують токсини А і В, які спричиняють розвиток діареї, пов’язаної з C. difficile.
Штами C. difficile, що продукують гіпертоксин, підвищують рівень захворюваності та летальності, оскільки ці інфекції можуть бути стійкими до антибактеріальної терапії і можуть стати причиною колектомії.
Можливість розвитку діареї, пов’язаної з C. difficile, слід враховувати при лікуванні усіх пацієнтів з діареєю, що виникла після застосування антибіотиків. Необхідно уважно аналізувати анамнез, оскільки повідомлялося, що пов’язана з C. difficile діарея може розвиватися через 2 міс після прийому антибактеріальних препаратів.
У пацієнтів із серйозною дисфункцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв) спостерігалося збільшення системної експозиції з азитроміцином на 33% (див. Фармакокінетика).
Серцево-судинні розлади. Подовження серцевої реполяризації та інтервалу Q–T, яке підвищує ризик розвитку серцевої аритмії та шлуночкової тахікардії (torsade de pointes), спостерігалося при лікуванні іншими макролідними антибіотиками, включаючи азитроміцин (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Оскільки стани, які супроводжуються підвищеним ризиком розвитку шлуночкових аритмій (включаючи torsade de pointes), можуть призвести до зупинки серця, азитроміцин слід призначати з обережністю хворим з наявними проаритмічними станами (особливо особам літнього віку і жінкам молодшого віку), зокрема пацієнтам:

• із вродженою або зареєстрованою пролонгацією інтервалу Q–T;
• які наразі проходять лікування із застосуванням інших активних речовин, які, як відомо, подовжують інтервал Q–T, наприклад антиаритмічні препарати класів IA (хінідин та прокаїнамід) і III (дофетилід, аміодарон та соталол), цизаприд і терфенадин, нейролептичні засоби, такі як пімозид; антидепресанти, такі як циталопрам, а також фторхінолони, такі як моксифлоксацин та левофлоксацин;

• із порушенням електролітного обміну, особливо у разі гіпокаліємії і гіпомагніємії;

• із клінічно релевантною брадикардією, серцевою аритмією або тяжкою серцевою недостатністю.

Дані епідеміологічних досліджень щодо вивчення ризику розвитку несприятливих серцево-судинних наслідків при застосуванні макролідів варіюють. Деякі дослідження демонструють, що у рідкісних випадках існує ризик виникнення короткострокової аритмії, інфаркту міокарда та збільшення кількості летальних випадків внаслідок серцево-судинних захворювань, пов’язаних із застосуванням макролідів, у тому числі азитроміцину. Враховуючи ці дані, при призначенні азитроміцину необхідно аналізувати співвідношення користі застосування та ризиків.
Повідомлялося про загострення симптомів міастенії гравіс або про виникнення міастенічного синдрому у пацієнтів, які отримують терапію азитроміцином.
Безпека та ефективність застосування препарату для профілактики або лікування при Mycobacterium Avium Complex у дітей не встановлені.
Під час призначення азитроміцину потрібно врахувати наступну інформацію.
Азитроміцин у вигляді порошку для оральної суспензії не призначений для лікування пацієнтів з тяжкими інфекціями, коли необхідне швидке досягнення високої концентрації антибіотика в крові.
Азитроміцин не є препаратом першого вибору для емпіричної терапії при інфекціях у районах, де поширеність резистентних ізолятів становить ≥10% (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).
У районах з високою частотою резистентності до еритроміцину А дуже важливо враховувати зміни, що стосуються чутливості до азитроміцину та інших антибіотиків.
Як і для інших макролідів, показники стійкості Streptococcus pneumoniae (>30%) були високими у деяких європейських країнах (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ). Це слід брати до уваги під час лікування пацієнтів з інфекціями, спричиненими Streptococcus pneumoniae.
Фарингіт/тонзиліт. Препаратом першого вибору при фарингіті/тонзиліті, зумовлених Streptococcus pyogenes, та для профілактики ревматичної атаки є пеніцилін.
Синусит. В основному, азитроміцин не є препаратом першого вибору для лікування пацієнтів із синуситом.
Гострий середній отит. В основному азитроміцин не є препаратом першого вибору при гострому середньому отиті.
Інфекції шкіри та м’яких тканин. Головний збудник інфекцій м’яких тканин — Staphylococcus aureus — часто є стійким до азитроміцину. Тому перед тим, як розпочати лікування пацієнтів з інфекціями м’яких тканин азитроміцином, необхідно провести тест на чутливість.
Інфіковані опікові рани. Азитроміцин не показаний при інфікованих опікових ранах.
Хвороби, що передаються статевим шляхом. При захворюваннях, що передаються статевим шляхом, слід виключити супутню інфекцію, спричинену Т. pallidum.
Неврологічні або психіатричні захворювання. Азитроміцин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з неврологічними або психічними розладами.
Інформація щодо допоміжних речовин. Препарат містить сахарозу, тому його не слід призначати особам з рідкісними спадковими формами непереносимості фруктози, дефіцитом сахарази-ізомальтази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
5 мл суспензії по 100 мг/5 мл та по 200 мг/5 мл містять 3,81 г та 3,7 г сахарози відповідно. Це слід враховувати при застосуванні препарату у хворих на цукровий діабет.
Аспартам є похідним фенілаланіну, що є небезпечним для хворих на фенілкетонурію.
Цей лікарський засіб містить 18,395 мг/5 мл натрію фосфату безводного. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів, які застосовують натрій-контрольовану дієту.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Немає адекватних даних про застосування азитроміцину у вагітних. У дослідженнях репродуктивної токсичності у тварин тератогенного шкідливого впливу азитроміцину на плід не виявлено, однак препарат проникав крізь плаценту. Безпеку застосування азитроміцину під час вагітності не підтверджено. Тому азитроміцин призначають під час вагітності, тільки якщо користь перевищує ризик.
Період годування грудьми. Повідомлялося, що азитроміцин проникає у грудне молоко людини, але відповідних та належним чином контрольованих клінічних досліджень, які давали б можливість охарактеризувати фармакокінетику екскреції азитроміцину у грудне молоко людини, не проводили. Тому рекомендується припинити годування грудьми у період лікування і ще на 2 дні після закінчення лікування.
Фертильність. Дослідження фертильності проводили на щурах; показник вагітності знижувався після введення азитроміцину. Релевантність цих даних щодо людини невідома.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Докази того, що азитроміцин може погіршувати здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами, відсутні, але слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій, таких як запаморочення, сонливість, порушення зору.

антациди. При вивченні впливу одночасного застосування антацидів на фармакокінетику азитроміцину загалом не спостерігалося змін у біодоступності, хоча плазмові пікові концентрації азитроміцину знижувалися на 25%. Не слід приймати одночасно азитроміцин і антациди.
Цетиризин. Поєднане застосування азитроміцину та 20 мг цетиризину протягом 5 днів не призводило до фармакокінетичної взаємодії у рівноважному стані, але значно змінювало інтервал Q–T.
Диданозин. Одночасне застосування 1200 мг/добу азитроміцину та 400 мг/добу диданозину у 6 ВІЛ-позитивних пацієнтів не впливало на фармакокінетику рівноважного стану диданозину.
Дигоксин та колхіцин (субстрати Р-глікопротеїну). Супутнє застосування макролідних антибіотиків, включаючи азитроміцин, та субстратів Р-глікопротеїну, таких як дигоксин і колхіцин, призводить до підвищення рівня субстрату Р-глікопротеїну в сироватці крові. Отже, при поєднаному застосуванні азитроміцину та дигоксину необхідно враховувати можливість підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові.
Зидовудин. 1000 мг азитроміцину як разова доза та 600 мг або 1200 мг азитроміцину як багаторазові дози не впливали на фармакокінетику та виведення із сечею зидовудину або його глюкуронідних метаболітів. Однак застосування азитроміцину спричиняло підвищення концентрації фосфорильованого зидовудину у мононуклеарах периферичної крові. Клінічна значущість цих даних не з’ясована, але може бути корисною для пацієнтів.
Азитроміцин суттєво не взаємодіє з печінковою системою цитохрому Р450. Вважається, що препарат не має фармакокінетичної лікарської взаємодії, характерної для еритроміцину та інших макролідів. Азитроміцин не спричиняє індукції або інактивації печінкового цитохрому Р450 через цитохром-метаболітний комплекс.
Ріжки. З огляду на теоретичну можливість виникнення ерготизму, одночасне введення азитроміцину з похідними ріжків не рекомендується.
Було проведено фармакокінетичні дослідження застосування азитроміцину і наступних препаратів, метаболізм яких значною мірою відбувається за участю цитохрому Р450.
Похідні ерготаміну. Враховуючи теоретичну можливість виникнення ерготизму, слід уникати одночасного застосування азитроміцину з похідними ерготаміну.
Астемізол, альфентаніл. Немає наявних даних щодо їх взаємодії з азитроміцином. Однак необхідна обережність при їх поєднаному застосуванні з азитроміцином у зв’язку з відомою взаємодією: посилення дії астемізолу та альфентанілу при їх сумісному застосуванні з макролідним антибіотиком — еритроміцином.
Аторвастатин. Одночасне застосування 10 мг/добу аторвастатину та 500 мг/добу азитроміцину не впливало на плазмову концентрацію аторвастатину (на основі аналізу інгібування ГМГ КоA-редуктази). Проте у постмаркетинговий період було зареєстровано випадки рабдоміолізу у пацієнтів, які застосовували азитроміцин зі статинами.
Карбамазепін. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії у здорових добровольців азитроміцин не виявив значного впливу на плазмові рівні карбамазепіну або на його активні метаболіти.
Цизаприд метаболізується в печінці ферментом CYP 3A4, а макроліди пригнічують цей фермент, тому одночасне застосування цизаприду може спричинити посилення пролонгування інтервалу Q–T.
Циметидин. У фармакокінетичному дослідженні впливу на фармакокінетику азитроміцину одноразової дози циметидину, прийнятої за 2 год до прийому азитроміцину, жодних змін у фармакокінетиці азитроміцину не спостерігалося.
Пероральні антикоагулянти типу кумарину. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин не змінював антикоагулянтний ефект одноразової дози 15 мг варфарину, призначеного здоровим добровольцям. У постмаркетинговий період були отримані повідомлення про потенціювання антикоагулянтного ефекту після одночасного застосування азитроміцину і пероральних антикоагулянтів типу кумарину. Хоча причинний зв’язок встановлено не було, слід враховувати необхідність проведення частого моніторингу протромбінового часу при призначенні азитроміцину пацієнтам, які отримують пероральні антикоагулянти типу кумарину.
Циклоспорин. У фармакокінетичному дослідженні за участю здорових добровольців, які отримували перорально дозу азитроміцину 500 мг/добу упродовж 3 днів, а потім одноразову пероральну дозу циклоспорину 10 мг/кг, було продемонстровано значне підвищення С_max та AUC_0–5 циклоспорину. Тому слід проявляти обережність при одночасному застосуванні цих препаратів. Якщо одночасне застосування цих препаратів є необхідним, слід контролювати рівень циклоспорину і відповідним чином коригувати дозу.
Ефавіренц. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 600 мг і 400 мг ефавіренцу щоденно протягом 7 днів не спричиняло будь-якої клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії.
Флуконазол. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не призводить до зміни фармакокінетики одноразової дози флуконазолу 800 мг. Загальна експозиція і Т_½ азитроміцину не змінювалися при одночасному застосуванні флуконазолу, проте спостерігалося клінічно незначне зниження C_max (18%) азитроміцину.
Індинавір. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не спричиняє статистично достовірного впливу на фармакокінетику індинавіру, який приймають у дозі 800 мг 3 рази на добу протягом 5 днів.
Метилпреднізолон. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії у здорових добровольців азитроміцин суттєво не впливав на фармакокінетику метилпреднізолону.
Мідазолам. У здорових добровольців одночасне застосування азитроміцину 500 мг на добу протягом 3 днів не спричиняло клінічно значущих змін фармакокінетики і фармакодинаміки мідазоламу, який застосовувався як одноразова доза 15 мг.
Нелфінавір. Одночасне застосування азитроміцину (1200 мг) і нелфінавіру в рівноважних концентраціях (750 мг 3 рази на добу) спричиняє підвищення концентрації азитроміцину. Клінічно значущих побічних явищ не спостерігалося, відповідно, немає потреби у регулюванні дози.
Рифабутин. Одночасне застосування азитроміцину і рифабутину не впливало на концентрації цих препаратів у сироватці крові. Нейтропенія спостерігалася у пацієнтів, які приймали одночасно азитроміцин і рифабутин. Хоча нейтропенія була пов’язана із застосуванням рифабутину, причинний зв’язок з одночасним прийомом азитроміцину не було встановлено.
Силденафіл. У звичайних здорових добровольців чоловічої статі не було отримано доказів впливу азитроміцину (500 мг/добу протягом 3 днів) на значення AUC і C_max силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту.
Терфенадин. У фармакокінетичних дослідженнях не повідомлялося про взаємодію між азитроміцином і терфенадином. У деяких випадках не можна виключити можливість такої взаємодії повністю, однак немає спеціальних даних про наявність такої взаємодії.
Теофілін. Відсутні дані щодо клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному застосуванні азитроміцину і теофіліну у здорових добровольців.
Тріазолам. Одночасне застосування у 14 здорових добровольців азитроміцину 500 мг у перший день і 250 мг другого дня з 0,125 мг тріазоламу суттєво не впливало на всі фармакокінетичні показники тріазоламу порівняно із застосуванням тріазоламу і плацебо.
Триметоприм/сульфаметоксазол. Одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу подвійної концентрації (160 мг/800 мг) протягом 7 днів з азитроміцином 1200 мг на сьому добу не виявляло суттєвого впливу на C_max, загальну експозицію або екскрецію із сечею триметоприму або сульфаметоксазолу. Значення концентрацій азитроміцину в сироватці крові відповідали таким, які спостерігалися в інших дослідженнях. Не було виявлено клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій при поєднаному застосуванні азитроміцину з доксорубіцином.
Препарати, що подовжують інтервал Q–T. Азитроміцин не слід призначати одночасно з іншими лікарськими засобами, що подовжують інтервал Q–T (наприклад хінідином, циклофосфамідом, кетоконазолом, терфенадином, галоперидолом, літієм) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

симптоми: оборотна втрата слуху, виражені нудота, блювання, діарея.
Лікування: промивання шлунка, терапія симптоматична і підтримувальна.

за температури до 30 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Готову суспензію зберігати за температури до 25 °С протягом 5 днів.