Зотек®-300 (Zotek®-300)
Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, кальцію кармелоза, склад оболонки: гіпромелоза, титану діоксид (Е171), тальк, дихлорметан, ізопропіловий спирт.
Дексібупрофен - 300 мг
фармакодинаміка. Дексібупрофен — фармакологічно активний ізомер рацемічного ібупрофену, що належить до неселективних НПЗП. Механізм його дії пов’язаний з пригніченням синтезу простагландинів. Препарат володіє жарознижувальними, анальгетичними та протизапальними властивостями.
Результати порівняльних клінічних досліджень при лікуванні остеоартриту, дисменореї, болю (у тому числі зубного) свідчать, що дексібупрофен у дозі в 2 рази нижчій, ніж ібупрофен, має аналогічну ефективність.
Фармакокінетика. Після перорального застосування дексібупрофен швидко і повністю всмоктується з тонкої кишки. Cmax у крові досягається приблизно через 2 год після перорального застосування 200 мг препарату. Зв’язок з білками плазми крові становить приблизно 99%.
Дексібупрофен метаболізується в печінці (гідроксилювання, карбоксилювання), після чого виводиться у вигляді неактивних метаболітів, переважно (90%) нирками, решта з жовчю. Т½ — 1,8–3,5 год.
симптоматична терапія болю слабкої та помірної інтенсивності різного походження: зубного болю, болю у спині, суглобах, м’язах, ревматичного болю, дисменореї.
режим дозування встановлює лікар індивідуально з урахуванням інтенсивності больового синдрому. Дорослим зазвичай слід призначати по 1–2 таблетки (200–400 мг дексібупрофену) 3 рази на добу після їди. Рекомендована початкова доза становить 200 мг дексібупрофену. Рекомендована добова доза — 600–900 мг дексібупрофену, розподілена на 3 прийоми. Найвища добова доза — 1200 мг, найвища разова доза — 400 мг.
При дисменореї найвища разова доза — 300 мг, найвища добова — 900 мг. Бажано приймати під час їди.
Препарат призначений для симптоматичного купірування больового синдрому, але якщо симптоми захворювання зберігаються довше 3 діб, супроводжуються високою температурою тіла, головним болем або іншими явищами, необхідні уточнення діагнозу та додаткова корекція схеми лікування.
Найменшу ефективну дозу потрібно застосовувати протягом найменшого часу, необхідного для полегшення симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти з порушенням функцій печінки та нирок. Пацієнтам з помірними порушеннями функцій печінки та нирок слід розпочинати застосування препарату зі знижених доз. Дексібупрофен протипоказано застосовувати у пацієнтів з тяжкими порушеннями функцій печінки або нирок.
Пацієнти літнього віку. Пацієнтам літнього віку рекомендовано розпочинати терапію з нижчих доз. Дозу можна підвищити до рекомендованої добової дози тільки після того, як буде встановлено добру переносимість препарату.
підвищена чутливість до дексібупрофену, інших НПЗП або до інших компонентів препарату; застосування у хворих, у яких речовини з подібним механізмом дії, наприклад ацетилсаліцилова кислота та інші НПЗП, спричиняють напади БА, бронхоспазм, гострий риніт або призводять до розвитку поліпів у носі, кропив’янки або ангіоневротичного набряку; кровотеча або перфорації у ШКТ в анамнезі, пов’язані із застосуванням НПЗП; активна фаза виразки/кровотеча у ШКТ, виразка/кровотеча у ШКТ в анамнезі (не менше 2 підтверджених фактів виразки або кровотечі); хвороба Крона або неспецифічний виразковий коліт в активній фазі; цереброваскулярна кровотеча або інші кровотечі в активній фазі; порушення кровотворення або згортання крові; тяжка печінкова недостатність, тяжка ниркова недостатність, тяжка серцева недостатність.
інфекції та інвазії: загострення запальних інфекційних процесів (некротизуючий фасцит).
З боку імунної системи: ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції, риніт, генералізовані реакції гіперчутливості, у тому числі бронхоспазм, БА, тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, гарячка з висипаннями, болем у животі, головним болем, нудотою, блюванням. Більшість випадків розвитку асептичного менінгіту спостерігалися у пацієнтів з факторами ризику, такими як різні форми аутоімуних захворювань.
З боку системи крові та лімфатичної системи: подовження часу згортання крові, тромбоцитопенія, лейкопенія, гранулоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.
З боку психіки: тривожність, психотичні реакції, депресія, дратівливість, галюцинації.
З боку нервової системи: сонливість, головний біль, вертиго, запаморочення, безсоння, неспокій, дезорієнтація, спутанність свідомості, збудження, асептичний менінгіт.
З боку органів зору: порушення зору (у тому числі двоїння в очах), оборотна токсична амбліопія.
З боку органів слуху: шум у вухах, порушення слуху.
З боку ШКТ: диспепсія, біль у животі, діарея, нудота, блювання, шлунково-кишкові виразки та кровотечі, гастрит, виразковий стоматит, мелена, шлунково-кишкові перфорації, метеоризм, запор, езофагіт, езофагеальні стриктури, загострення дивертикуліту, неспецифічного геморагічного коліту, виразкового коліту, хвороби Крона. У разі розвитку шлунково-кишкової кровотечі можливий розвиток анемії та гематомезису.
З боку сечовидільної системи: інтерстициіальний нефрит, нефротичний синдром, ниркова недостатність не можуть бути виключені, беручи до уваги досвід застосування НПЗП.
З боку гепатобіліарної системи: порушення функцій печінки, гепатит, жовтяниця.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, кропив’янка, свербіж, пурпура (включаючи алергічну пурпуру), мультиформна еритема, епідермальний некроліз, системний червоний вовчак та інші колагенози, алопеція, реакції фоточутливості, синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лайєлла, алергічний васкуліт.
Загальні розлади: підвищена втомленість, посилення потовиділення.
При застосуванні НПЗП також повідомлялося про набряки, розвиток серцевої недостатності, підвищення АТ, затримку рідини, особливо у хворих з АГ або нирковою недостатністю.
Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування ібупрофену (особливо у високих дозах по 2400 мг на добу) та довготривале лікування можуть бути пов`язані з дещо підвищеним ризиком розвитку артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
вираженість побічних реакцій, які виникають при застосуванні дексібупрофену, можна зменшити шляхом застосування мінімальної ефективної дози, потрібної для лікування симптомів протягом найкоротшого періоду часу.
При тривалому застосуванні дексібупрофену пацієнтам слід здійснювати регулярний моніторинг функцій нирок, печінки та гематологічних функцій.
Постійне застосування анальгетиків, особливо комбінації різних знеболювальних засобів, може призвести до тяжкого пошкодження нирок з розвитком ниркової недостатності (анальгетична нефропатія).
Слід уникати одночасного застосування дексібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Вплив на травний тракт. Повідомлялося про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, інколи летальні, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП, незалежно від наявності попереджувальних симптомів або тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі.
У пацієнтів літнього віку спостерігається підвищена частота побічних реакцій на НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, які можуть бути летальними.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки підвищується при підвищенні доз НПЗП, у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо якщо вона ускладнена кровотечею або перфорацією, у хворих на алкоголізм та пацієнтів літнього віку. Ці пацієнти повинні розпочинати лікування з мінімальних доз.
НПЗП слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з хронічними запальними захворюваннями кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися.
НПЗП слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, які отримують супутні лікарські засоби, що підвищують ризик утворення виразок або кровотечі, такі як пероральні ГКС, антикоагулянти (наприклад варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота). Для цих пацієнтів, а також для хворих з виразкою в анамнезі, особливо якщо вона ускладнена кровотечею або перфорацією, хворих на алкоголізм та пацієнтів літнього віку, лікар повинен розглянути доцільність комбінованої терапії мізопростолом або інгібіторами протонної помпи.
Пацієнтам з наявними шлунково-кишковими розладами в анамнезі, передусім хворим літнього віку, слід повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку ШКТ (переважно кровотечу), особливо про шлунково-кишкову кровотечу на початку лікування.
У разі розвитку шлунково-кишкової кровотечі або виразки слід негайно припинити застосування дексібупрофену.
Вплив на серцево-судинну систему. Пацієнтам з АГ та/або серцевою недостатністю (легкого та помірного ступеня) в анамнезі слід з обережністю розпочинати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії НПЗП повідомлялося про випадки затримки рідини та набряків.
Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування ібупрофену (особливо у високих дозах по 2400 мг/добу) та довготривале лікування можуть бути пов’язані з дещо підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не припускають, що низька доза ібупрофену (наприклад ≤1200 мг/добу) може призвести до підвищення ризику інфаркту міокарда. Для виключення цього ризику при застосуванні дексібупрофену даних недостатньо.
Пацієнтам з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, діагностованою ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями довгострокове лікування може призначити лікар тільки після ретельного аналізу.
Пацієнтам з вираженими факторами ризику серцево-судинних ускладнень (наприклад АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління) призначати довготривале лікування НПЗП слід лише після ретельного обміркування.
Вплив на систему крові. Як і інші НПЗП, дексібупрофен може оборотно інгібувати агрегацію тромбоцитів та подовжувати час кровотечі. Застосовувати з обережністю у пацієнтів з геморагічним діатезом, іншими порушеннями коагуляції та при одночасному застосуванні дексібупрофену з пероральними антикоагулянтами.
Дані експериментальних досліджень свідчать про те, що при супутньому застосуванні ібупрофен може пригнічувати вплив ацетилсаліцилової кислоти у низьких дозах на агрегацію тромбоцитів. Однак обмеженість цих даних та непевність щодо екстраполяції даних ex vivo на клінічну ситуацію не дозволяють зробити остаточні висновки щодо регулярного застосування ібупрофену; при несистематичному застосуванні ібупрофену ефекти вважаються малоймовірними.
Вплив на сечовидільну систему. Як і інші інгібітори синтезу простагландинів, дексібупрофен може негативно впливати на функцію нирок, що може призвести до клубочкового або інтерстиціального нефриту, ниркового папілярного некрозу, нефротичного синдрому та ГНН.
Як і інші НПЗП, дексібупрофен може підвищувати концентрацію у плазмі крові азоту сечовини та креатиніну.
Пацієнтам з порушенням функцій нирок дексібупрофен слід застосувати з обережністю у найнижчій ефективній дозі, слід брати до уваги ризик затримки рідини, набряків та погіршення функцій нирок та здійснювати регулярний моніторинг функцій нирок.
Вплив на гепатобіліарну систему. Як і при застосуванні інших НПЗП, можливе невелике збільшення деяких функціональних параметрів печінки, а також значне підвищення рівнів АсАТ і АлАТ. У разі значного підвищення рівнів АлАТ та АсАТ слід припинити застосування дексібупрофену.
Пацієнтам з порушенням функцій печінки дексібупрофен застосувати з обережністю у найнижчій ефективній дозі та здійснювати регулярний моніторинг функцій печінки.
Вплив на шкіру та підшкірну клітковину. Дуже рідко на тлі прийому НПЗП можуть виникати тяжкі форми шкірних реакцій, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик появи таких реакцій спостерігається на ранніх етапах терапії, у більшості випадків початок таких реакцій відбувається протягом першого місяця лікування. Дексібупрофен слід відмінити при перших ознаках шкірних висипань, патологічних змін слизових оболонок або при будь-яких інших ознаках гіперчутливості.
Вплив на імунну систему. Як і при застосуванні інших НПЗП, можливий розвиток алергічних реакцій, у тому числі анафілактичних/анафілактоїдних реакцій. У пацієнтів з БА в анамнезі НПЗП можуть викликати бронхоспазм.
З обережністю слід застосовувати дексібупрофен у пацієнтів із системним червоним вовчаком та змішаними захворюваннями сполучної тканини через підвищений ризик розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та нирок, у тому числі асептичного менінгіту.
Маскування симптомів основних інфекцій. Дексібупрофен може маскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це спостерігалось при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли ібупрофен застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.
Вплив на фертильність у жінок. Існують обмежені дані, що лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландину, можуть впливати на фертильність та не рекомендуються жінкам, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, дексібупрофен необхідно відмінити.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Період вагітності. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад розвитку серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Абсолютний ризик щодо серцево-судинних вад підвищився від менш ніж 1% до приблизно 1,5%. Вважається, що ризик підвищується з підвищенням дози та збільшенням тривалості терапії. При дослідженнях у тварин інгібітори синтезу простагландинів призвели до підвищення пре- та постімплантаціонної летальності та летальності ембріона та плода. Також збільшилася кількість випадків різних вад розвитку, у тому числі серцево-судинних.
Починаючи з 20-го тижня вагітності застосування дексібупрофену може спричинити олігогідрамніоз внаслідок дисфункції нирок плода. Це може статися невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотним після припинення лікування. Крім того, є повідомлення про звуження артеріальної протоки після лікування у другому триместрі вагітності, більшість з яких пройшли після припинення лікування. Допологовий моніторинг олігогідрамніозу та звуження артеріальної протоки слід розглянути після впливу дексібупрофену протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Застосування лікарського засобу слід припинити, якщо виявлено олігогідрамніоз або звуження артеріальної протоки.
Під час III триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі впливи на плід, як серцево-легенева токсичність (передчасне звуження/закриття артеріальної протоки плода з легеневою гіпертензією) та порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності з проявом олігогідрамніону; на стан матері: пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до збільшення тривалості пологів з можливим збільшенням часу кровотечі у матері та дитини, навіть при застосуванні дуже низьких доз.
Слід уникати застосування дексібупрофену протягом I та II триместрів вагітності, якщо тільки очікувана користь для пацієнтки не перевищує потенційний ризик для плода. У разі застосування препарату протягом I або II триместру вагітності слід приймати найменшу ефективну дозу протягом якомога коротшого періоду часу. З початку 6-го місяця вагітності застосування дексібупрофену протипоказане.
Період годування грудьми. Дексібупрофен проникає у грудне молоко у дуже низькій концентрації. Застосування у період годування грудьми можливе лише у низьких дозах протягом короткого періоду часу.
Фертильність. Застосування НПЗП може впливати на фертильність та не рекомендується жінкам, які намагаються завагітнити (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. За умови виконання рекомендацій щодо дозування та тривалості лікування лікарський засіб не впливає на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Проте у разі розвитку запаморочення, підвищеної втомлюваності, сонливості, дезорієнтації або порушень зору слід відмовитися від керування транспортними засобами або іншими механізмами.
Діти. Препарат не застосовувати в педіатричній практиці.
одночасне застосування дексібупрофену з наступними лікарськими засобами не рекомендується
Антикоагулянти: НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин. У разі одночасного застосування рекомендується здійснювати моніторинг процесів коагуляції та в разі необхідності скоригувати дозу антикоагулянтів.
Інші НПЗП, у тому числі ацетилсаліцилова кислота (у дозі більше 100 мг/добу): одночасне застосування інших НПЗП, у тому числі селективних інгібіторів ЦОГ-2, може підвищити ризик виразок та кровотеч у ШКТ.
Літій: НПЗП можуть підвищувати рівень літію у плазмі крові, зменшуючи його нирковий кліренс. У разі одночасного застосування слід здійснювати частий моніторинг рівня літію у плазмі крові та у разі необхідності розглянути можливість зниження його дози.
Метотрексат при застосуванні у дозі 15 мг/тиж та більше: при застосуванні НПЗП протягом 24 год перед або після прийому метотрексату може підвищуватися рівень останнього у плазмі крові у зв’язку зі зниженням ниркового кліренсу та збільшуватися токсичний вплив.
Одночасне застосування дексібупрофену з наступними лікарськими засобами слід здійснювати з обережністю
Аміноглікозиди, такролімус, сиролімус, циклоспорин: при одночасному застосуванні з НПЗП можливе підвищення ризику нефротоксичності за рахунок зниження синтезу простагландинів. У разі одночасного застосування слід здійснювати постійний моніторинг функцій нирок, особливо у пацієнтів літнього віку.
Антигіпертензивні засоби: НПЗП можуть знижувати ефективність блокаторів β-адренорецепторів, можливо через пригнічення синтезу судинорозширювальних простагландинів.
Одночасне застосування НПЗП з інгібіторами АПФ може підвищити ризик розвитку ГНН, особливо у пацієнтів з уже існуючими порушеннями функцій нирок, літнього віку та пацієнтів з дегідратацією. На початку лікування слід здійснювати моніторинг функцій нирок.
Антитромбоцитарні засоби, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: при одночасному застосуванні з НПЗП може підвищувати ризик шлунково-кишкової кровотечі.
Ацетилсаліцилова кислота (у дозі нижче 100 мг/добу): одночасне застосування з НПЗП може погіршити здатність низьких доз ацетилсаліцилової кислоти пригнічувати агрегацію тромбоцитів.
Дигоксин: НПЗП можуть підвищувати рівень дигоксину у плазмі крові та посилювати його токсичність.
Засоби, що підвищують рівень калію у плазмі крові (наприклад калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи ангіотензину II, циклоспорин, такролімус, триметоприм, гепарин): НПЗП можуть підвищувати рівень калію у плазмі крові. У разі одночасного застосування рекомендується здійснювати моніторинг рівня калію у плазмі крові.
Зидовудин: при одночасному застосуванні НПЗП та зидовудину підвищується ризик гемартрозу та гематоми у хворих на гемофілію.
Калійзберігаючі, петльові та тіазидні діуретики: при одночасному застосуванні з НПЗП можливе підвищення ризику ниркової недостатності внаслідок зниження ниркового кровотоку.
Кортикостероїди: при одночасному застосуванні з НПЗП можливе підвищення ризику шлунково-кишкових кровотеч та виразок.
Метотрексат при застосуванні у дозі менше 15 мг/тиж: дексібупрофен може підвищити рівень метотрексату у плазмі крові. У разі одночасного застосування дексібупрофену та низьких доз метотрексату (менше 15 мг/тиж) слід здійснювати моніторинг показників крові пацієнта, особливо на початку лікування. Комбінацію застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з порушенням функцій нирок (навіть помірного ступеня), зокрема пацієнтам літнього віку, та здійснювати постійний моніторинг функцій нирок.
Пеметрексед: високі дози НПЗП можуть підвищувати рівень пеметрекседу у плазмі крові. Пацієнтам з порушенням функцій нирок слід уникати застосування НПЗП протягом 2 днів до та 2 днів після прийому пеметрекседу.
Пероральні антидіабетичні засоби: одночасне застосування НПЗП з сульфонілсечовиною може призвести до коливань рівня глюкози у плазмі крові. Може знадобитися моніторинг рівня глюкози у плазмі крові.
Тромболітики, антиагреганти: дексібупрофен посилює антитромботичний ефект останніх шляхом пригнічення агрегації тромбоцитів.
Фенітоїн: деякі НПЗП можуть підвищувати рівень фенітоїну у плазмі крові та посилювати його токсичність. У разі одночасного застосування слід здійснювати моніторинг рівня фенітоїну у плазмі крові та в разі необхідності скоригувати його дозу.
Фенітоїн, фенобарбітал, рифампіцин: при одночасному застосуванні можливе зниження ефективності дексібупрофену.
Алкоголь: надмірне вживання алкоголю під час застосування НПЗП може підвищити ризик побічних ефектів з боку ШКТ.
дексібупрофен характеризується низькою гострою токсичністю. У більшості випадків передозування проходить безсимптомно. Ризик розвитку симптомів з’являється при застосуванні більше 80–100 мг/кг ібупрофену (що еквівалентно 40–50 мг/кг дексібупрофену).
Симптоми: біль у животі, нудота, блювання, млявість, сонливість, головний біль, ністагм, шум у вухах, атаксія, у рідкісних випадках — шлунково-кишкова кровотеча, артеріальна гіпотензія, гіпотермія, метаболічний ацидоз, судоми, порушення функцій нирок, кома, респіраторний дистрес-синдром дорослих, транзиторні напади апное.
Лікування: симптоматична терапія, специфічного антидоту немає. У разі передозування слід прийняти активоване вугілля та здійснити промивання шлунка (тільки протягом першої години після отруєння). Форсований діурез, гемодіаліз, гемоперфузія є неефективними через високий ступінь зв’язування дексібупрофену з білками крові.
в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C. Зберігати в недоступному для дітей місці.