Нурофєн^® для дітей супозиторії (Nurofen^® for children suppositories) (558140) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Ібупрофен - 60 мг

фармакодинаміка. Механізм дії полягає в інгібуванні синтезу простагландинів — медіаторів болю, запалення та температурної реакції. Препарат чинить анальгезивну, протизапальну та жарознижувальну дію. Окрім цього, ібупрофен інгібує агрегацію тромбоцитів.
Клінічна ефективність ібупрофену продемонстрована в лікуванні болю від легкої до помірної інтенсивності, такого як біль при прорізуванні зубів і зубного болю, головного болю, болю у вухах, болю в горлі, болю в післяопераційний період, при травмах м’яких тканин і при лихоманці, в тому числі при лихоманці після щеплення, а також болю та лихоманки, пов’язаних із застудою та грипом.
Фармакокінетика. Після ректального застосування ібупрофен швидко та майже повністю абсорбується з досягненням C_max у плазмі крові через 45 хв. Ібупрофен зв’язується з білками плазми крові та проникає в синовіальну рідину. Ібупрофен метаболізується в печінці до двох неактивних метаболітів, що швидко та майже повністю виділяються нирками. Деяка кількість виводиться в незміненому вигляді. Т_½ становить 2 год.

для симптоматичного лікування болю від легкої до помірної інтенсивності. Для симптоматичного лікування лихоманки. Нурофєн^® для дітей, супозиторії, рекомендується використовувати, коли застосування пероральним шляхом неможливе, наприклад, у разі блювання.

препарат призначений для ректального застосування.
Тільки для короткотривалого застосування. Найнижча ефективна доза повинна застосовуватися протягом найменшого періоду, необхідного для полегшення симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Цей лікарський засіб застосовувати тільки у дітей віком від 3 міс з масою тіла не менше 6 кг. Максимальна разова доза не має перевищувати 10 мг/кг маси тіла. Інтервал дозування не повинен бути менше 6 год. Максимальна добова доза ібупрофену становить 20–30 мг/кг маси тіла, розподілена на 3–4 разові дози.
Діти з масою тіла 6–8 кг (віком 3–9 міс): на початку лікування — 1 супозиторій. За потреби можна застосувати ще супозиторій, але не раніше, ніж через 6–8 год. Не застосовувати більше 3 супозиторіїв протягом 24 год.
Діти з масою тіла 8–12 кг (віком від 9 міс до 2 років): на початку лікування — 1 супозиторій. За потреби можна застосувати ще супозиторій, але не раніше, ніж через 6 год. Не застосовувати більше 4 супозиторіїв протягом 24 год.
Цей лікарський засіб протипоказаний дітям з масою тіла менше 6 кг та віком до 3 міс.
Пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю слід звернутися до лікаря перед застосуванням цього лікарського засобу.
Якщо у дітей віком 3–5 міс вираженість симптомів збільшується або вони зберігаються після 24 год від початку лікування, слід негайно звернутися до лікаря.
Якщо у дітей віком від 6 міс симптоми зберігаються більше 3 днів від початку лікування або їх вираженість збільшується, слід звернутися до лікаря.
Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів.
Діти. Препарат застосовувати у дітей з масою тіла не менше 6 кг віком від 3 міс до 2 років.

• підвищена чутливість до ібупрофену або інших НПЗП, або допоміжної речовини.
• Реакції підвищеної чутливості в анамнезі (наприклад бронхоспазм, ангіоневротичний набряк, БА, риніт або кропив’янка) після прийому ацетилсаліцилової кислоти, ібупрофену або інших НПЗП.
• Виразкова хвороба шлунка/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (два або більше виражених епізоди підтвердженої виразкової хвороби чи кровотечі).
• Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація в анамнезі, пов’язані із застосуванням НПЗП.
• Тяжка печінкова недостатність, тяжка ниркова недостатність або тяжка серцева недостатність.
• Тяжке зневоднення (спричинене блюванням, діареєю або недостатнім вживанням рідини).
• Останній триместр вагітності.
• Цереброваскулярні або інші кровотечі в активній фазі.
• Порушення кровотворення нез’ясованої етіології.
• Протипоказано дітям з масою тіла менше 6 кг і віком до 3 міс.

представлений нижче перелік побічних реакцій включає всі небажані реакції, про які стало відомо при лікуванні ібупрофеном, включаючи ті, що виявлені при застосуванні високих доз під час довготривалої терапії у пацієнтів з ревматизмом. Зазначена частота, що виходить за межі дуже рідкісних повідомлень, стосується короткотривалого застосування доз (максимум 1200 мг ібупрофену на добу) для пероральних лікарських форм та максимум 1800 мг/добу для супозиторіїв.
Слід враховувати, що зазначені побічні реакції є переважно дозозалежними та варіюють індивідуально для кожного пацієнта.
Побічні реакції, що виникали при застосуванні ібупрофену, наводяться нижче за системами органів та частотою їх прояву: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) та частота невідома (не підлягає оцінці з огляду на наявні дані). У межах кожної групи частоти побічні реакції наводяться в порядку зниження ступеня тяжкості.
Найчастіше відмічали побічні реакції з боку ШКТ. Здебільшого побічні реакції є залежними від дози. Зокрема, ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі залежить від дози та тривалості лікування. Можуть виникнути шлунково-кишкові виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальні, особливо у пацієнтів літнього віку. Повідомлялося про нудоту, блювання, діарею, здуття живота, запор, диспепсію, біль у животі, мелену, криваве блювання, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона після застосування ібупрофену. Рідше відмічали гастрит.
Повідомлялося про набряк, АГ, серцеву недостатність, що асоціювалися з лікуванням НПЗП.
Дані клінічного дослідження та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високій дозі по 2400 мг/добу та при довготривалому лікуванні, може бути пов’язане з дещо підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).
Є опис випадків загострення запалень, пов’язаних з інфекцією, наприклад розвиток некротизуючого фасциту, що в часі збігалися із застосуванням НПЗП. Це, можливо, пов’язано з механізмом дії НПЗП.
При виникненні або погіршенні ознак інфекції під час застосування ібупрофену пацієнту рекомендується негайно звернутися до лікаря. Необхідно з’ясувати, чи наявні показання до проведення терапії антимікробними засобами/антибіотиками.
При довготривалій терапії необхідно регулярно проводити аналіз крові.
Пацієнту слід негайно звернутися до лікаря та припинити застосовування ібупрофену при виникненні одного із симптомів реакцій гіперчутливості, які можуть розвинутися навіть при першому прийомі лікарського засобу. У таких випадках потрібна негайна медична допомога.
При виникненні сильного болю в епігастральній ділянці, мелени або кривавого блювання слід припинити застосування лікарського засобу та негайно звернутися до лікаря.
Інфекції та інвазії: дуже рідко — загострення запалення, пов’язаного з інфекцією (наприклад розвиток некротизуючого фасциту. У виняткових випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин).
З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко — порушення кровотворення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз). Першими ознаками є лихоманка, біль у горлі, поверхневі виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, носова та шкірна кровотеча, гематоми. У таких випадках пацієнту слід припинити застосування цього лікарського засобу, уникати самолікування знеболювальними або жарознижувальними засобами та звернутися до лікаря.
З боку імунної системи. Реакції гіперчутливості¹: нечасто — кропив’янка та свербіж; дуже рідко — тяжкі реакції гіперчутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію (анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок). Загострення БА.
З боку психіки: дуже рідко — психотичні реакції, депресія.
З боку нервової системи: нечасто — порушення з боку ЦНС, такі як головний біль, запаморочення, безсоння, збудження, дратівливість або втома; дуже рідко — асептичний менінгіт².
З боку органа зору: нечасто — порушення зору.
З боку органа слуху: рідко — шум у вухах.
З боку серцевої системи: дуже рідко — серцева недостатність, прискорене серцебиття, набряк, інфаркт міокарда.
З боку судинної системи: дуже рідко — АГ, васкуліт.
З боку травної системи: часто — скарги щодо ШКТ, такі як біль у животі, нудота, диспепсія, діарея, метеоризм, запор, печія, блювання та невеликі шлунково-кишкові крововтрати, що у виняткових випадках можуть призвести до анемії; нечасто — виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, перфорації або шлунково-кишкові кровотечі, мелена, криваве блювання, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона, гастрит, локалізоване ректальне подразнення; дуже рідко — езофагіт, утворення діафрагмоподібних стриктур кишечнику, панкреатит.
З боку печінки: дуже рідко — порушення функції печінки, ураження печінки, особливо при довготривалій терапії, печінкова недостатність, гострий гепатит.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — різний висип на шкірі; дуже рідко — тяжкі форми шкірних реакцій, таких як бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, мультиформну еритему і токсичний епідермальний некроліз, алопеція; частота невідома — медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS); гострий генералізований екзантематозний пустульоз; реакції світлочутливості.
З боку дихальних шляхів та органів середостіння: частота невідома — реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, бронхоспазм або задишку.
З боку нирок та сечовидільної системи: рідко — можливі ураження тканини нирок (папілярний некроз) та підвищення концентрації сечовини в крові; дуже рідко — утворення набряків, особливо у пацієнтів з АГ або нирковою недостатністю, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, що може супроводжуватися гострою нирковою недостатністю.
Лабораторні дослідження: рідко — зниження рівня гемоглобіну.
Опис окремих побічних реакцій
¹Існують повідомлення про виникнення реакцій гіперчутливості після лікування ібупрофеном. До таких реакцій належать (а) неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, (б) реакції з боку дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм або задишку, або (в) різні розлади з боку шкіри, включаючи висип різного типу, свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк та рідше — ексфоліативний та бульозний дерматоз (включаючи токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона та мультиформну еритему).
²Механізм патогенезу асептичного менінгіту, зумовленого лікарським засобом, зрозумілий неповністю. Проте наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗП, вказують на реакцію з боку імунної системи (через часове відношення до прийому препарату та зникнення симптомів після відміни лікарського засобу). Зокрема, під час лікування ібупрофеном пацієнтів з наявними аутоімунними порушеннями (такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) відмічали поодинокі випадки симптомів асептичного менінгіту (таких як ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка або дезорієнтація).

побічні ефекти, пов’язані з ібупрофеном, можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози, потрібної для лікування симптомів, протягом найкоротшого періоду.
Особи літнього віку мають підвищену частоту побічних реакцій на НПЗП, особливо шлунково-кишкові кровотечі та перфорації, які можуть бути летальними. У пацієнтів літнього віку існує підвищений ризик наслідків побічних реакцій.
Слід дотримуватися обережності пацієнтам з такими станами:
— системний червоний вовчак, а також змішане захворювання сполучної тканини — через підвищений ризик асептичного менінгіту;
— вроджене порушення метаболізму порфірину, наприклад гостра інтермітуюча порфірія;
— розлади з ШКТ та хронічне запальне захворювання кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона);
— наявність в анамнезі АГ та/або серцевої недостатності, оскільки існують повідомлення про затримку рідини та набряк, що пов’язані з терапією НПЗП;
— ниркова недостатність — через можливість погіршення функції нирок;
— порушення функції печінки;
— безпосередньо після великих хірургічних втручань;
— сінна лихоманка, носові поліпи або хронічні обструктивні захворювання дихальних шляхів — у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення алергічних реакцій, таких як напади БА (так звана анальгетична астма), набряк Квінке або кропив’янка;
— наявність в анамнезі алергічних реакцій на інші речовини — через підвищений ризик можливості виникнення реакцій гіперчутливості на ібупрофен.
Інші НПЗП. Слід уникати одночасного застосування ібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему. Пацієнтам з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомлялося про випадки затримки рідини, АГ та набряків.
Дані клінічного дослідження і епідеміологічні дані свідчать, що прийом ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу) та при довготривалому лікуванні, може бути пов’язаний з невеликим підвищенням ризику розвитку артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). У цілому епідеміологічні дослідження не вказують, що низькі дози ібупрофену (наприклад ≤1200 мг/добу) асоціюються з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда.
Вплив на ШКТ. Існують повідомлення про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, що можуть бути летальними, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП незалежно від наявності попереджувальних симптомів або наявності тяжких розладів з боку ШКТ, порушень з боку прямої кишки та анусу в анамнезі.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується при підвищенні доз НПЗП, у разі наявності виразкової хвороби в анамнезі, особливо ускладненої кровотечею або перфорацією, та у пацієнтів літнього віку. Цим пацієнтам слід починати лікування з найнижчої дози.
Таким пацієнтам, а також пацієнтам, які потребують одночасного застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що можуть підвищити ризик з боку ШКТ, рекомендується комбінована терапія захисними препаратами (наприклад мізопростолом або інгібіторами протонної помпи).
Пацієнтам з наявністю шлунково-кишкової токсичності в анамнезі, особливо особам літнього віку, слід повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку ШКТ (особливо про шлунково-кишкову кровотечу), зокрема на початку лікування.
Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, які одночасно застосовують препарати, що можуть підвищити ризик утворення виразок або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота).
У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід припинити. НПЗП слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із захворюваннями ШКТ в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їхній стан може загостритися.
Вплив на органи дихання. У пацієнтів з БА, хронічним ринітом, синуситом, носовими поліпами або алергічними захворюваннями або з наявністю цих захворювань в анамнезі може виникнути бронхоспазм.
Інше. Дуже рідко відмічено тяжкі реакції гострої гіперчутливості (наприклад анафілактичний шок). При перших ознаках реакції гіперчутливості після застосування ібупрофену терапію слід припинити та негайно звернутися до лікаря для проведення відповідної симптоматичної терапії.
Ібупрофен може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів. Тому рекомендується ретельно стежити за станом пацієнтів з порушеннями згортання крові.
При тривалому застосуванні ібупрофену необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки, функцію нирок, а також гематологічну картину крові.
Тривале застосування будь-яких знеболювальних засобів для лікування головного болю може погіршити цей стан. У таких випадках слід звернутися до лікаря та припинити лікування. Слід розглянути ймовірність головного болю внаслідок зловживання лікарським засобом у пацієнтів з частим або щоденним головним болем, незважаючи на (або через) регулярне застосування лікарських засобів проти головного болю. При довготривалому застосуванні високих доз анальгетичних лікарських засобів не за показаннями може виникнути головний біль, який не слід лікувати вищими дозами цього лікарського засобу.
При одночасному вживанні алкоголю та застосуванні НПЗП можуть посилитися небажані реакції, пов’язані з діючою речовиною, особливо ті, що стосуються ШКТ або ЦНС.
НПЗП можуть маскувати симптоми інфекції та лихоманки.
При лікуванні пацієнтів із серцевою недостатністю, нирковою або печінковою недостатністю, які отримують діуретики, або при лікуванні пацієнтів після обширних хірургічних втручань з недостатністю рідини в організмі слід ретельно стежити за діурезом та функцією нирок.
Вплив на нирки. Загалом звичне застосування анальгетиків, особливо комбінацій різних знеболювальних засобів, може призвести до тривалого ураження нирок з ризиком розвитку ниркової недостатності (анальгетична нефропатія).
Діти. Існує ризик ниркової недостатності у дітей зі зневодненням.
Порушення фертильності у жінок. Існують деякі дані, що інгібітори синтезу ЦОГ/простагландину можуть погіршувати фертильність у жінок, впливаючи на овуляцію. Це є зворотним при припиненні терапії.
Тяжкі шкірні реакції. Повідомлялося про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до смерті, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, що пов’язані із застосуванням НПЗП (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Високий ризик виникнення цих реакцій на початку терапії. Початок реакції настає в більшості випадків протягом першого місяця лікування. Також повідомлялося про випадок гострого генералізованого екзантематозного пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, які містять ібупрофен.
Слід припинити застосування ібупрофену при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірний висип, ураження слизової оболонки або будь-які інші ознаки гіперчутливості.
У виняткових випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин. На сьогодні не можна виключати вплив НПЗП на погіршення перебігу цих інфекцій, тому рекомендується уникати застосування ібупрофену у разі вітряної віспи.
Маскування симптомів основних інфекцій. Нурофєн^® для дітей може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це відмічали при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли Нурофєн^® для дітей застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або їх вираженість збільшується.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Період вагітності. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності.
Абсолютний ризик серцево-судинних вад підвищувався з менше ніж 1% до близько 1,5%. Вважається, що ризик зростає з підвищенням дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводило до збільшення кількості випадків перед- та післяімплантаційних викиднів та летальності ембріона/плода. Крім того, повідомлялося про підвищену частоту виникнення різних вад розвитку, включаючи вади з боку серцево-судинної системи, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу.
Ібупрофен не слід приймати в перші два триместри вагітності, окрім випадків, коли це є вкрай необхідним. Якщо ібупрофен застосовує жінка, яка намагається завагітніти, або протягом І та ІІ триместрів вагітності, слід використовувати найменшу можливу дозу протягом найкоротшого періоду.
Протягом ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть становити такі ризики:
- для плода: кардіопульмонарна токсичність (що характеризується передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією); порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, що супроводжується олігогідрамніоном;
- для матері та новонародженого, наприкінці вагітності: можливе збільшення часу кровотечі, антитромбоцитарний ефект, який може розвинутися навіть при дуже низьких дозах; пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів.
Тому ібупрофен протипоказаний протягом ІІІ триместру вагітності.
Годування грудьми. Ібупрофен та його метаболіти потрапляють у грудне молоко в низькій концентрації. На сьогодні немає даних щодо негативного впливу на немовля, тому при короткотривалому лікуванні болю та лихоманки рекомендованими дозами зазвичай не потрібно переривати годування грудьми.
Фертильність. Існують деякі свідчення, що лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландину, можуть порушити жіночу фертильність, впливаючи на овуляцію. Цей ефект є зворотним при відміні лікування.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. За умови застосування згідно з рекомендованими дозами та тривалістю лікування не очікується впливу лікарського засобу на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами.

ібупрофен, як і інші НПЗП, не слід застосовувати в комбінації з:
— ацетилсаліциловою кислотою, оскільки це може підвищити ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків призначення лікарем низькодозової ацетилсаліцилової кислоти згідно з клінічними стандартами.
Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати антиагрегантну дію низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. Проте обмеженість цих даних та непевність відносно екстраполяції даних ex vivo на клінічну картину не дають підстави зробити чіткі висновки щодо систематичного застосування ібупрофену. Отже, при несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними.
— Іншими НПЗП, в тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2. Слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗП, оскільки це може підвищити ризик розвитку побічних ефектів.
Слід з обережністю застосовувати ібупрофен (як і інші НПЗП) у комбінації з такими препаратами:
кортикостероїди: підвищений ризик утворення виразок та кровотеч у ШКТ;
антикоагулянти: НПЗП можуть посилити ефект антикоагулянтів, таких як варфарин;
фенітоїн: одночасне застосування ібупрофену з препаратами фенітоїну може підвищити рівні цих лікарських засобів у сироватці крові. При правильному застосуванні (максимум протягом 3 днів) контроль рівнів фенітоїну в сироватці крові зазвичай не потрібен;
антитромбоцитарні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищений ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі;
антигіпертензивні засоби (інгібітори АПФ, блокатори бета-адренорецепторів та антагоністи ангіотензину II) та діуретики: НПЗП можуть знижувати ефект цих лікарських засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад пацієнти з дегідратацією або пацієнти літнього віку з порушеною функцією нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів бета-адренорецепторів або антагоністів ангіотензину ІІ та інгібіторів ЦОГ може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу ГНН, що зазвичай є зворотною. Тому таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо в осіб літнього віку. Пацієнтам слід вживати достатню кількість рідини, а також контролювати функцію нирок після початку супутньої терапії та періодично згодом. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичного впливу НПЗП;
літій: існують докази потенційного підвищення рівня літію в плазмі крові. При правильному застосуванні (максимум протягом 3 днів) контроль рівня літію в сироватці крові зазвичай не потрібен;
пробенецид та сульфінпіразон: лікарські засоби, що містять пробенецид або сульфінпіразон, можуть затримувати виведення ібупрофену;
калійзберігаючі діуретики: одночасне застосування ібупрофену та калійзберігаючих діуретиків може призвести до гіперкаліємії (рекомендується контролювати рівень калію в сироватці крові);
серцеві глікозиди, наприклад дигоксин: НПЗП можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові. Одночасне застосування ібупрофену з препаратами дигоксину може підвищити рівні цих лікарських засобів у сироватці крові. При правильному застосуванні (максимум протягом 3 днів) контроль рівнів дигоксину в сироватці крові зазвичай не потрібен;
метотрексат: існує ймовірність підвищення рівнів метотрексату в плазмі крові. Застосування ібупрофену протягом 24 год до або після застосування метотрексату може призвести до підвищення концентрації метотрексату та підвищення його токсичного ефекту;
такролімус: можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні з такролімусом;
циклоспорин: існують обмежені дані щодо можливої взаємодії, що призводить до підвищеного ризику нефротоксичності;
зидовудин: підвищений ризик гематологічної токсичності при одночасному застосуванні зидовудину та НПЗП. Існують свідчення підвищення ризику гемартрозів та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з гемофілією у разі поєднаного лікування зидовудином та ібупрофеном;
препарати групи сульфонілсечовини: клінічні дослідження продемонстрували взаємодію між НПЗП та антидіабетичними засобами (препаратами сульфонілсечовини). Хоча на сьогодні взаємодія між ібупрофеном та препаратами сульфонілсечовини не описана, при одночасному застосуванні цих лікарських засобів як запобіжний захід рекомендується контролювати рівні глюкози в крові;
хінолонові антибіотики: дані, отримані в дослідженнях на тваринах, показують, що НПЗП можуть підвищувати ризик судом, пов’язаних із застосуванням хінолонових антибіотиків. Пацієнти, які приймають НПЗП та хінолони, можуть мати підвищений ризик розвитку судом;
інгібітори CYP 2C9: одночасне застосування ібупрофену з інгібіторами CYP 2C9 може підвищувати експозицію ібупрофену (субстрат CYP 2C9). У дослідженні із застосуванням вориконазолу та флуконазолу (інгібітори CYP 2C9) продемонстровано збільшення експозиції S (+)-ібупрофену приблизно на 80–100%. При одночасному застосуванні ібупрофену з сильними інгібіторами CYP 2C9 рекомендується зниження доз ібупрофену, особливо коли високі дози ібупрофену застосовуються разом з вориконазолом або флуконазолом;
міфепристон: НПЗП не слід застосовувати раніше ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони можуть знизити його ефективність.

застосування дози вище 200 мг/кг маси тіла у дітей може викликати інтоксикацію.
Симптоми. Симптоми передозування можуть включати нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці або рідше — діарею. Також можуть виникати ністагм, порушення чіткості зору, шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можливі токсичні ураження ЦНС у вигляді вертиго, запаморочення, сонливості, інколи — збудженого стану та дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів розвиваються судоми. При тяжкому отруєнні можуть виникати гіперкаліємія та метаболічний ацидоз, а також збільшення протромбінового часу/МНВ (ймовірно, через взаємодію з факторами згортання крові, що циркулюють у кров’яному руслі). Можливі ГНН, ураження печінки, гіпотензія, пригнічення дихальної функції та ціаноз. У хворих на БА можливе загострення перебігу астми.
Лікування. Специфічного антидота не існує. Лікування повинно бути симптоматичним і підтримувальним, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів і моніторинг серцевої функції та основних показників життєдіяльності до нормалізації стану пацієнта. При частих або тривалих судомах слід призначати в/в введення діазепаму або лоразепаму. У разі загострення БА слід призначати бронходилататори.

у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.