Аміцитрон® Екстратаб (Amicitron Extratab)
Парацетамол - 650 мг
Фенілефрину гідрохлорид - 10 мг
Хлорфеніраміну малеат - 4 мг
фармакодинаміка. Парацетамол виявляє знеболювальний та жарознижувальний ефект. Механізм його дії полягає у пригніченні синтезу простагландинів та впливі на центр терморегуляції в гіпоталамусі.
Фенілефрину гідрохлорид — α-адреноміметик, який за рахунок судинозвужувальної дії зменшує набряк та гіперемію слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та придаткових пазух носа.
Хлорфеніраміну малеат — антигістамінний засіб з класу алкіламінів, блокатор Н1-гістамінергічних рецепторів. Чинить протиалергічну дію, усуває ринорею, сльозотечу та свербіж в очах і носі.
Фармакокінетика. Парацетамол швидко та майже повністю абсорбується у ШКТ. Cmax у плазмі крові досягається через 10–60 хв після застосування всередину. Зв’язування з білками плазми крові варіабельне: зв’язування незначне при звичайних терапевтичних концентраціях, але зростає з підвищенням концентрації. Парацетамол рівномірно розподіляється по всіх рідинах організму. Проникає через плацентарний бар’єр і секретується з грудним молоком. Парацетамол метаболізується в печінці переважно двома шляхами: глюкуронідації та сульфатації. Виділяється нирками переважно у формі глюкуронідних та сульфатних кон’югатів. Т½ становить 1–3 год. При тяжких порушеннях функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) виведення парацетамолу та його метаболітів уповільнюється.
Фенілефрину гідрохлорид нерівномірно всмоктується у ШКТ і зазнає пресистемного метаболізму за участю МАО в кишечнику і печінці; таким чином, при пероральному застосуванні фенілефрин має знижену біодоступність. Cmax в плазмі крові досягається через 45 хв–2 год після прийому. Т½ з плазми крові становить 2–3 год. Виводиться з сечею майже повністю у вигляді сульфатного кон’югата.
Хлорфеніраміну малеат відносно повільно всмоктується у ШКТ. Піддається значному метаболізму при первинному проходженні. Має низьку біодоступність на рівні 25–50%. Cmax у плазмі крові досягається через 2,5–6 год після застосування всередину. Близько 70% хлорфеніраміну зв’язується з білками плазми крові. Піддається широкому розподілу в тканинах організму, включаючи ЦНС. Т½ становить 2–43 год, навіть при середній тривалості дії 4–6 год. Виводиться в основному з сечею в незміненому вигляді та у вигляді метаболітів. У дітей відмічали більш швидке і повне всмоктування, більш швидкий кліренс і більш короткий Т½.
симптоматичне лікування грипу та застуди: підвищеної температури тіла, головного болю, болю у м’язах та суглобах, набряку слизової оболонки дихальних шляхів.
застосовувати всередину. Рекомендується ковтати таблетку цілою, не розжовуючи, запиваючи водою.
Дорослі. Рекомендована доза лікарського засобу — 1 таблетка кожні 4–6 год. Мінімальний інтервал між прийомами — 4 год. Не застосовувати більше 6 таблеток протягом 24 год.
Діти віком 12–18 років. Рекомендована доза лікарського засобу — 1 таблетка кожні 4–6 год. Мінімальний інтервал між прийомами — 4 год. Не застосовувати більше 4 таблеток протягом 24 год.
Діти віком до 12 років. Застосування лікарського засобу протипоказане.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Необхідне зниження дози або збільшення інтервалу між прийомами лікарського засобу.
Тривалість курсу лікування не повинна перевищувати 5 днів.
Якщо не відмічають полегшення симптомів протягом 3 днів після початку прийому лікарського засобу, необхідно звернутися до лікаря (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Діти. Не застосовувати у дітей віком до 12 років.
підвищена чутливість до діючих речовин або будь-якого з компонентів лікарського засобу.
Тяжкі серцево-судинні захворювання, включаючи декомпенсовану серцеву недостатність, тяжкі порушення серцевої провідності, тяжку форму ІХС, тяжкі захворювання коронарних артерій, виражений атеросклероз.
Тяжка форма АГ.
Порушення кровотворення.
Захворювання крові.
Виражена лейкопенія.
Виражена анемія.
Вроджений дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (про що свідчить гемолітична анемія).
Закритокутова глаукома.
Епілепсія.
БА.
ХОЗЛ.
Виразкова хвороба шлунка у стадії загострення.
Тяжкі порушення функції печінки та/або нирок.
Пілородуоденальна обструкція.
Вроджена гіпербілірубінемія.
Синдром Жильбера (переміжна доброякісна жовтяниця, що виникає внаслідок дефіциту глюкуронілтрансферази).
Синдром Дабіна — Джонсона.
Гострий панкреатит.
Цукровий діабет.
Гіпертиреоз.
Феохромоцитома.
Обструкція шийки сечового міхура.
Захворювання уретри та аденома передміхурової залози з утрудненим сечовипусканням.
Алкоголізм.
Період вагітності або годування грудьми.
Літній вік.
Дитячий вік до 12 років.
Не застосовувати разом з інгібіторами МАО та протягом 2 тиж після припинення застосування інгібіторів МАО.
Не застосовувати одночасно з трициклічними антидепресантами, блокаторами β-адренорецепторів, іншими симпатоміметиками.
у більшості випадків лікарський засіб переноситься добре.
У рідкісних випадках можуть виникати небажані ефекти після тривалого застосування в дозах, що перевищують рекомендовані добові дози.
Побічні реакції, пов’язані із застосуванням лікарського засобу, класифіковано за системами органів та частотою. Частота визначається таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100–<1/10), нечасто (≥1/1000–<1/100), рідко (≥1/10 000–<1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити частоту за наявними даними).
З боку нервової системи: часто — сонливість; рідко — запаморочення, головний біль, безсоння, нервозність; слабкість, шум у вухах, психомоторне збудження і порушення орієнтації, занепокоєність, відчуття тривоги, страху, порушення сну, дискінезія, відчуття поколювання та тяжкості в кінцівках, дратівливість, тремор, сплутаність свідомості, галюцинації, депресивні стани, судоми, епілептичні напади, кома, зміни поведінки.
З боку органа зору: сухість слизової оболонки очей, порушення зору та акомодації, мідріаз, підвищення внутрішньоочного тиску, гостра закритокутова глаукома (частіше у пацієнтів із глаукомою).
З боку серцево-судинної системи: рідко — тахікардія, прискорене серцебиття, підвищення АТ (особливо у пацієнтів з АГ); рефлекторна брадикардія, аритмія, задишка, біль у ділянці серця, відчуття припливу крові до обличчя; при тривалому застосуванні у високих дозах можлива дистрофія міокарда.
З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко — тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, панцитопенія; анемія, гемолітична анемія, сульфгемоглобінемія та метгемоглобінемія (ціаноз, диспное, біль у ділянці серця), тромбоцитоз, кровотечі, синці.
З боку дихальної системи: бронхоспазм у пацієнтів з гіперчутливістю до ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗП.
З боку ШКТ: часто — нудота, блювання; рідко — запор, сухість слизової оболонки порожнини рота; гіперсалівація, печія, дискомфорт і біль в епігастрії, диспепсія, зниження апетиту, анорексія, діарея, метеоризм.
З боку гепатобіліарної системи: рідко — підвищення активності печінкових ферментів, як правило, без розвитку жовтяниці; порушення функції печінки, дискінезія жовчовивідних шляхів, гепатит, жовтяниця, гепатонекроз (дозозалежний ефект).
З боку ендокринної системи: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми; коливання рівня глюкози в крові.
З боку нирок та сечовидільної системи: ниркова коліка та інтерстиціальний нефрит, затримка сечовипускання (ймовірніше у хворих на гіпертрофію передміхурової залози), утруднення сечовиділення, асептична піурія.
З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко — висип, свербіж, еритема, кропив’янка; блідість шкірних покривів, екзема, пурпура, алергічний дерматит, ексфоліативний дерматит, гострий генералізований екзантематозний пустульоз.
З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості, ангіоневротичний набряк; частота невідома — анафілактична реакція, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; мультиформна ексудативна еритема.
Інші: сухість у носі.
слід уникати одночасного застосування з іншими лікарськими засобами, призначеними для симптоматичного лікування застуди та грипу, судинозвужувальними засобами, лікарськими засобами, що містять парацетамол. Під час лікування препаратом не слід застосовувати седативні, снодійні лікарські засоби (особливо барбітурати), які підвищують седативну дію антигістамінних препаратів, у тому числі хлорфеніраміну.
Лікарський засіб містить парацетамол, який через гепатотоксичність не можна застосовувати довше та у вищих дозах, ніж рекомендується в розділі ЗАСТОСУВАННЯ. Тривалий прийом може призводити до тяжких ускладнень з боку печінки, таких як цироз. Тривале застосування парацетамолу, особливо в комбінації з іншими анальгетиками, може призводити до незворотного пошкодження нирок та ризику розвитку ниркової недостатності (анальгетичної нефропатії). Передозування парацетамолу може спричинити печінкову недостатність, що може зумовити необхідність пересадки печінки або летальний наслідок. Велика кількість лікарських засобів, які застосовують одночасно, алкогольне ураження печінки, сепсис, цукровий діабет підвищують ризик гепатотоксичності парацетамолу в терапевтичних дозах. Випадки печінкової дисфункції/недостатності зареєстровано у пацієнтів зі зниженим рівнем глутатіону, наприклад у пацієнтів, які серйозно страждають від недоїдання, анорексії, мають низький індекс маси тіла або алкогольну залежність. У пацієнтів з тяжкими інфекціями, такими як сепсис, які супроводжуються зниженням рівня глутатіону, при прийомі парацетамолу підвищується ризик виникнення метаболічного ацидозу. Симптомами метаболічного ацидозу є глибоке, прискорене або утруднене дихання, нудота, блювання, втрата апетиту. Слід негайно звернутися до лікаря у разі появи цих симптомів. Небезпека передозування виникає у хворих з алкогольними нециротичними ураженнями печінки. Дуже рідко повідомляли про випадки тяжких шкірних реакцій. При почервонінні шкіри, появі висипів, пухирців або лущенні шкіри необхідно припинити застосування парацетамолу та негайно звернутися за медичною допомогою.
Перед застосуванням лікарського засобу необхідно порадитися з лікарем пацієнтам:
‒ які мають проблеми з диханням, хронічні захворювання легень (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ);
‒ які застосовують варфарин або подібні лікарські засоби, що виявляють антикоагулянтний ефект;
‒ які щоденно застосовують анальгетики при артритах легкої форми;
‒ із захворюваннями печінки, зокрема інфекційними ураженнями печінки, такими як вірусний гепатит (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ);
‒ із захворюваннями нирок, оскільки може потребуватися корекція дози (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Лікарський засіб повинен призначати лікар тільки після оцінки співвідношення ризик/користь у таких випадках:
‒ хронічне недоїдання та зневоднення;
‒ печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (˂9 балів за шкалою Чайлда — П’ю);
‒ порушення функції нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ);
‒ серцево-судинні захворювання, у тому числі хвороба Рейно, АГ, порушення серцевого ритму, ІХС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), оскільки фенілефрин може спричинити серцево-судинну недостатність;
‒ підвищений внутрішньоочний тиск;
‒ глаукома, окрім закритокутової глаукоми (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ);
‒ розлади сечовипускання;
‒ гіпертрофія передміхурової залози;
‒ захворювання щитоподібної залози, окрім гіпертиреозу (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ);
‒ панкреатит (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ);
‒ одночасне застосування лікарських засобів, що впливають на функцію печінки.
Парацетамол може впливати на результати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози та сечової кислоти. При застосуванні парацетамолу в терапевтичних дозах можливе підвищення рівня АлАТ. Фенілефрин може спричинити помилковий позитивний результат допінг-контролю у спортсменів.
Якщо за рекомендацією лікаря лікарський засіб слід застосовувати протягом тривалого періоду, необхідно здійснювати контроль функціонального стану печінки та картини периферичної крові.
Не перевищувати зазначених доз.
Під час лікування препаратом забороняється вживати алкоголь.
Слід звернутися до лікаря, якщо вираженість симптомів не зменшується протягом 5 днів або якщо симптоми супроводжуються високою температурою тіла, лихоманкою, яка триває більше 3 днів, висипом або тривалим головним болем.
Вказані явища можуть бути симптомами більш серйозного захворювання.
Лікарський засіб містить метилпарабен (метилпарагідроксибензоат) (E218), який може спричинити алергічні реакції (можливо уповільнені).
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Застосування лікарського засобу в період вагітності протипоказане.
Під час прийому лікарського засобу жінкам слід припинити годування грудьми.
Безпеку застосування лікарського засобу в період вагітності та годування грудьми не досліджували. Дані щодо потенційного впливу кожної діючої речовини лікарського засобу на перебіг вагітності та грудне вигодовування представлені нижче.
Період вагітності. Епідеміологічні дослідження показали відсутність несприятливого впливу парацетамолу на жінок у період вагітності при його пероральному застосуванні в рекомендованих дозах. Велика кількість даних, отриманих у дослідженнях за участю вагітних, не вказує ні на вади розвитку, що асоціюються із застосуванням парацетамолу, ні на фето-/неонатальну токсичність парацетамолу. Дані епідеміологічних досліджень розвитку нервової системи у дітей, які піддавалися впливу парацетамолу в період внутрішньоутробного розвитку, не дають можливості зробити однозначні висновки. За клінічної необхідності парацетамол можна застосовувати протягом усього періоду вагітності після оцінки співвідношення користь/ризик у найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого періоду та з найнижчою періодичністю.
Наразі наявні лише обмежені дані щодо застосування фенілефрину у вагітних. Звуження судин матки і погіршення маткового кровотоку, що асоціюються із застосуванням фенілефрину, можуть призвести до гіпоксії плода. Не слід застосовувати фенілефрин у період вагітності.
Дані епідеміологічних досліджень за участю жінок у період вагітності не вказують на зв’язок між вродженими вадами розвитку і застосуванням хлорфеніраміну. Оскільки дані контрольованих клінічних досліджень є обмеженими, не слід застосовувати хлорфенірамін у період вагітності.
Період годування грудьми. Парацетамол проникає у грудне молоко, але в кількості, що не має клінічної значущості. Доступні опубліковані дані не дають підстав рекомендувати відмову від годування грудьми під час терапії парацетамолом.
Невідомо, чи виділяється фенілефрин у грудне молоко. Не слід застосовувати фенілефрин у період годування грудьми.
Дані щодо безпеки застосування хлорфеніраміну в період годування грудьми відсутні. Не слід застосовувати хлорфенірамін у цей період.
Фертильність. Існують обмежені дані стосовно можливості порушення фертильності у жінок через вплив на овуляцію лікарських засобів, які інгібують активність ЦОГ/синтез простагландинів, що має зворотний характер і зникає після відміни лікування. Оскільки парацетамол інгібує синтез простагландинів, він може негативно впливати на фертильність, хоча такі випадки відсутні.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Лікарський засіб може спричиняти сонливість у деяких пацієнтів, що може суттєво вплинути на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами. Під час лікування слід утриматися від керування транспортними засобами або іншими механізмами, що потребують концентрації уваги та високої швидкості психомоторних реакцій.
парацетамол. Швидкість всмоктування парацетамолу може збільшуватися при застосуванні з метоклопрамідом та домперидоном, що призводить до підвищення Cmax в плазмі крові парацетамолу. Абсорбція парацетамолу може зменшуватися при одночасному застосуванні з колестираміном, але зменшення абсорбції є незначним, якщо колестирамін застосовувати через 1 год після прийому парацетамолу. Антациди та їжа зменшують абсорбцію парацетамолу. Пробенецид впливає на метаболізм парацетамолу, тому при одночасному застосуванні дозу парацетамолу слід знизити. Тетрациклін підвищує ризик розвитку анемії та метгемоглобінемії, спричиненої парацетамолом. Барбітурати зменшують вираженість жарознижувального ефекту парацетамолу та можуть посилити його нефротоксичність. При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами підвищується токсичний вплив на печінку, а також зростає ймовірність кумуляції парацетамолу та передозування. Одночасне застосування високих доз парацетамолу з ізоніазидом підвищує ризик розвитку гепатотоксичного синдрому. Ризик розвитку гепатотоксичних ефектів парацетамолу підвищується у пацієнтів, які отримують лікарські засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, такі як барбітурати, протиепілептичні препарати (у тому числі фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та протитуберкульозні засоби (у тому числі рифампіцин). Регулярне застосування парацетамолу одночасно з зидовудином може призводити до розвитку нейтропенії і підвищення ризику розвитку ураження печінки. Не застосовувати одночасно з алкоголем. Гепато- та нефротоксичність парацетамолу може посилюватися в результаті тривалого або надмірного вживання алкоголю. Ефект непрямих антикоагулянтів може посилюватися при тривалому регулярному щоденному застосуванні парацетамолу, при цьому підвищується ризик кровотечі; періодичний прийом не зумовлює значного ефекту. Парацетамол може подовжувати Т½ антибіотиків, зокрема хлорамфеніколу. Парацетамол може знижувати біодоступність ламотриджину зі зниженням його ефекту у зв’язку з можливою індукцією його метаболізму в печінці. Парацетамол знижує ефективність діуретиків. Парацетамол може впливати на результати визначення рівня сечової кислоти фосфоро-вольфрамовокислим методом.
Фенілефрину гідрохлорид. Застосування лікарського засобу протипоказане пацієнтам під час терапії інгібіторами MAO і пацієнтам, які застосовували інгібітори МАО протягом останніх 2 тиж. Фенілефрин може потенціювати дію інгібіторів МАО та провокувати гіпертензивний криз. Фенілефрин не слід застосовувати з теофіліном, ГКС, лікарськими засобами, що впливають на апетит, амфетаміноподібними психостимуляторами, іншими лікарськими засобами, що стимулюють ЦНС. Фенілефрин може знижувати ефективність блокаторів β-адренорецепторів та інших антигіпертензивних лікарських засобів; може підвищуватися ризик розвитку АГ та інших побічних ефектів з боку серцево-судинної системи. Фенілефрин може спричинити розвиток гіпертонічного кризу або аритмії при одночасному застосуванні з іншими адреноміметиками. Одночасне застосування фенілефрину з іншими симпатоміметиками може викликати додаткову стимуляцію ЦНС до надзвичайно високого рівня, що супроводжується нервозністю, дратівливістю, безсонням. Також імовірні напади судом. Окрім цього, одночасний прийом інших симпатоміметиків разом із фенілефрином підвищує ризик розвитку побічних ефектів з боку серцево-судинної системи (у тому числі АГ). Не слід застосовувати разом з іншими судинозвужувальними засобами (при будь-якому шляху введення останніх). Можливе посилення судинозвужувальної дії фенілефрину при одночасному його застосуванні зі стимуляторами пологової діяльності та збільшення вираженості аритмії при застосуванні з анестетиками. Фенілефрин може спричинити тяжку АГ при поєднанні з індометацином та бромокриптином. Одночасне застосування фенілефрину з трициклічними антидепресантами (наприклад амітриптиліном) підвищує ризик розвитку побічних ефектів з боку серцево-судинної системи. Антидепресанти, протипаркінсонічні та антипсихотичні лікарські засоби, похідні фенотіазину підвищують ризик затримки сечовипускання, сухості в роті, запорів. Одночасне застосування фенілефрину з алкалоїдами ріжків (ерготаміном і метисергідом) підвищує ризик розвитку ерготизму. Фенілефрин слід з обережністю застосовувати з гормонами щитоподібної залози; з лікарськими засобами, що впливають на серцеву провідність, оскільки серцеві глікозиди (у тому числі дигоксин), антиаритмічні препарати підвищують ризик порушення серцебиття або розвитку серцевого нападу. Можливе значне підвищення АТ при одночасному в/в введенні алкалоїдів споришу. При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що зумовлюють виведення калію, наприклад з деякими діуретиками типу фуросеміду, можливе посилення гіпокаліємії та зниження чутливості до вазопресорних препаратів, таких як фенілефрин. Атропіну сульфат блокує рефлекторну брадикардію, спричинену фенілефрином, та збільшує вазопресорну відповідь на фенілефрин. Алкалоїди раувольфії знижують терапевтичний ефект фенілефрину. Не рекомендується одночасне застосування фенілефрину з лінезолідом.
Хлорфеніраміну малеат. Антигістамінні препарати, такі як хлорфенірамін, можуть посилити ефект опіоїдних анальгетиків, антиконвульсантів, протипаркінсонічних препаратів, інгібіторів МАО, трициклічних антидепресантів, інших антигістамінних, протиблювотних, антипсихотичних препаратів, анксіолітиків, снодійних, заспокійливих засобів, анестетиків, алкоголю та інших депресантів ЦНС. Оскільки хлорфенірамін деякою мірою виявляє антихолінергічну активність, ефекти антихолінергічних препаратів (наприклад деяких психотропних засобів, спазмолітиків, атропіну і лікарських засобів для лікування нетримання сечі) можуть бути посилені при застосуванні цього лікарського засобу. Це може призвести до появи тахікардії, сухості слизової оболонки порожнини рота, порушень з боку ШКТ (наприклад колік), затримки сечі і головного болю. Хлорфенірамін може пригнічувати дію антикоагулянтів і взаємодіяти з прогестероном, резерпіном, тіазидними діуретиками. Метаболізм фенітоїну може пригнічуватися хлорфеніраміном, при цьому можливий розвиток токсичності фенітоїну. Одночасне застосування контрацептивів може призвести до зниження ефективності хлорфеніраміну.
у разі передозування лікарського засобу симптоми, спричинені парацетамолом, будуть найбільш вираженими.
При гострому передозуванні парацетамол чинить гепатотоксичну дію, у тяжких випадках розвивається некроз печінки. При передозуванні парацетамолу в перші 24 год з’являються блідість шкіри, нудота, блювання, втрата апетиту. Першою ознакою ураження печінки може бути біль у животі, який не завжди проявляється в перші 24–48 год, а може виникати пізніше, впродовж 4–6 днів після застосування лікарського засобу. Ураження печінки, як правило, виникає максимум через 72–96 год після передозування. До ураження печінки може призвести прийом дитиною парацетамолу в дозі понад 150 мг/кг маси тіла та прийом дорослим 10 г або більше парацетамолу. У пацієнтів з факторами ризику (тривале лікування карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або іншими лікарськими засобами, що індукують ферменти печінки; зловживання алкоголем; недостатність глутатіонової системи (розлади харчової поведінки, муковісцидоз, ВІЛ-інфекція, голодування, кахексія)) до ураження печінки може призвести застосування 5 г або більше парацетамолу. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати до печінкової енцефалопатії, коми та летального наслідку. ГНН з гострим некрозом канальців може розвинутися навіть у разі відсутності тяжкого ураження печінки та проявлятися сильним болем у попереку, гематурією, протеїнурією. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози (гіпоглікемія) та метаболічний ацидоз, крововиливи. Повідомляли про випадки виникнення серцевої аритмії та гострого панкреатиту. При прийомі високих доз з боку ЦНС можливі запаморочення, психомоторне збудження, порушення орієнтації, порушення сну; з боку сечовидільної системи — нефротоксичність (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, капілярний некроз); з боку ШКТ — гепатонекроз. При тривалому застосуванні парацетамолу у високих дозах з боку органів кровотворення можуть розвинутися апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія (у тому числі нейтропенія), тромбоцитопенія. Передозування парацетамолу, у тому числі високою загальною дозою, яка була отримана протягом довготривалої терапії, може спричинити індуковану анальгетиками нефропатію з незворотним порушенням функції печінки. Існує небезпека отруєння у пацієнтів із захворюваннями печінки.
Лікування. При передозуванні необхідна швидка медична допомога, для надання якої пацієнта слід негайно доставити в лікарню, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням або можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Слід розглянути доцільність лікування активованим вугіллям, якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята в межах 1 год. Концентрацію парацетамолу в плазмі крові слід вимірювати через 4 год або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Промивати шлунок слід протягом 6 год після підозрюваного передозування парацетамолу. Лікування N-ацетилцистеїном можна застосовувати протягом 48 год після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект настає при його застосуванні в перші 8 год після прийому. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу. При необхідності пацієнту слід вводити N-ацетилцистеїн в/в згідно з чинними рекомендаціями. За відсутності блювання можна застосовувати перорально метіонін як відповідну альтернативу у віддалених районах поза лікарнею. Також необхідно проводити симптоматичне лікування.
При передозуванні фенілефрину можливе посилення проявів побічних реакцій, особливо при тривалому застосуванні. Симпатоміметична дія фенілефрину може призводити до гемодинамічних змін та серцево-судинного колапсу з пригніченням дихання, що проявляються у вигляді, наприклад, сонливості з наступним збудженням (особливо у дітей), порушення зору, висипу на шкірі, нудоти, блювання, постійного головного болю, нервозності, запаморочення, безсоння, порушення з боку циркулюючої крові (тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, панцитопенія), коми, судом, АГ, брадикардії. Також можуть відмічатися артеріальна гіпотензія, біль та дискомфорт у ділянці серця, відчуття серцебиття, порушення серцевого ритму, задишка, некардіогенний набряк легень, збудження, тремор, порушення сну, занепокоєння, відчуття тривоги, дратівливість, неадекватна поведінка, психози з галюцинаціями, слабкість, анорексія, олігурія, затримка сечовипускання, болюче або утруднене сечовипускання, почервоніння обличчя, відчуття холоду в кінцівках, парестезія, блідість шкіри, пілоерекція, підвищена пітливість, гіперглікемія, гіпокаліємія, звуження периферичних судин, зменшення притоку крові до життєво важливих органів, що може призвести до погіршення кровопостачання нирок, метаболічного ацидозу, зростання навантаження на серце внаслідок підвищення загального опору периферичних судин. Тяжкі наслідки звуження судин частіше можуть виявляти у пацієнтів із гіповолемією та тяжкою брадикардією.
Лікування включає промивання шлунка, симптоматичну і підтримувальну терапію. Гіпертензивний ефект можна купірувати за допомогою в/в введення блокатора α-адренорецепторів. У разі судом можливе застосування діазепаму.
Симптоми передозування хлорфеніраміну включають сонливість, зупинку дихання, судоми, антихолінергічні ефекти, дистонічні реакції, серцево-судинний колапс, у тому числі аритмію. При передозуванні можуть відмічати атропіноподібні симптоми: мідріаз, фотофобія, сухість шкіри та слизових оболонок, підвищення температури тіла, тахікардія, атонія кишечнику. Зазвичай спочатку виникають симптоми збудження ЦНС (психомоторне збудження, порушення моторної координації, гіперрефлексія, судоми), а потім — пригнічення (сонливість, порушення свідомості, розлади дихання та порушення роботи серцево-судинної системи (порушення серцевого ритму, екстрасистолія, зниження частоти пульсу, зниження АТ аж до судинної недостатності)). У дітей симптоми передозування можуть включати порушення координації рухів, збудження, тремор, зміну поведінки, галюцинації, судоми, антихолінергічні ефекти.
Лікування включає промивання шлунка у разі тяжкого передозування або стимуляцію блювання з наступним застосуванням активованого вугілля та проносного засобу для уповільнення всмоктування. У разі судом можливе в/в введення діазепаму або фенітоїну. У тяжких випадках може бути проведена гемоперфузія.
при температурі не вище 25 °С.