УЛСЕПАН ліофілізат для розчину для ін’єкцій (ULSEPAN lyophilisate for solution for injection) (555688) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: натрію гідроксид.

Пантопразол - 40 мг

фармакодинаміка. Пантопразол — заміщений бензімідазол, який інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічної блокади протонної помпи парієтальних клітин. Пантопразол трансформується в активну форму в кислотному середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент H⁺-K⁺-АТФазу, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти у шлунку. Інгібування залежить від дози та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти. У більшості пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тиж. Застосування пантопразолу, як і інших інгібіторів протонної помпи (ІПП) та інгібіторів H₂-гістамінових рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином підвищує секрецію гастрину пропорційно до зниження кислотності. Підвищення секреції гастрину є зворотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально відносно клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та в/в застосуванні пантопразолу однаковий.
При застосуванні пантопразолу підвищується рівень гастрину натще. При короткотерміновому застосуванні рівень гастрину зазвичай не перевищує верхньої межі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину в більшості випадків зростають вдвічі. Надмірне їх підвищення, однак, виникає лише в поодиноких випадках. Як наслідок, іноді при довготривалому лікуванні відмічається слабке або помірне збільшення кількості ентерохромафіноподібних (ECL)-клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак згідно з проведеними на сьогодні дослідженнями утворення клітин — попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які виявлено в дослідженнях на тваринах, у людей не відмічені.
Зважаючи на результати досліджень на тваринах, не можна виключати впливу довготривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.
На фоні лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, внаслідок зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тиж до вимірювань рівня CgA. Це дає змогу рівню CgA повернутися в діапазон нормальних значень, які можуть бути помилково підвищеними після лікування ІПП.
Фармакокінетика. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового чи повторного прийому. У діапазоні доз 10–80 мг фармакокінетика пантопразолу у плазмі крові залишається лінійною як при пероральному застосуванні, так і при в/в введенні.
Розподіл. Зв’язування пантопразолу з білками плазми крові становить близько 98%. Об’єм розподілу становить близько 0,15 л/кг.
Біотрансформація. Пантопразол метаболізується майже виключно в печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилування за допомогою CYP 2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окиснення за допомогою CYP 3A4.
Виведення. Кінцевий Т_½ становить близько 1 год, а кліренс — 0,1 л/год/кг. Відмічено декілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонною помпою парієтальних клітин Т_½ не корелює з набагато довшою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).
Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80%), решта — з калом. Основним метаболітом як у плазмі крові, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований із сульфатом. Т_½ основного метаболіту (близько 1,5 год) ненабагато перевищує Т_½ пантопразолу.
Особливі групи пацієнтів
Повільні метаболізатори. Близько 3% європейців мають низьку функціональну активність фермента CYP 2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP 3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація в плазмі — час» (AUC) була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж в осіб, які мають функціонально активний фермент CYP 2C19 (швидкі метаболізатори). Середня C_max в плазмі крові зросла приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозу пантопразолу.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при застосуванні пантопразолу у пацієнтів з погіршеною функцією нирок (у тому числі пацієнтам на діалізі) немає. Як і в здорових людей, Т_½ пантопразолу в них є коротким. Діалізується лише дуже невелика кількість пантопразолу. Попри те, що в основного метаболіту помірно тривалий Т_½ (2–3 год), виведення все одно є швидким, тому кумуляції не відбувається.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (класи А та В за Чайлдом — П’ю) Т_½ зростає до 7–9 год, а AUC збільшується в 5–7 разів, C_max підвищується лише незначним чином — у 1,5 раза порівняно з такою у здорових добровольців.
Пацієнти літнього віку. Незначне збільшення AUC та C_max у добровольців літнього віку порівняно з більш молодими волонтерами також не має клінічного значення.
Діти. Після одноразового в/в введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг маси тіла дітям віком 2–16 років не відмічено значимого зв’язку між кліренсом пантопразолу й віком або масою тіла пацієнта. AUC та об’єм розподілу відповідали даним, одержаним під час досліджень за участю дорослих.

лікарський засіб показаний для застосування дорослим при:
— рефлюкс-езофагіті;
— виразці дванадцятипалої кишки;
— виразці шлунка;
— синдромі Золлінгера — Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станах.

препарат застосовувати у дорослих за призначенням та під безпосереднім наглядом лікаря. В/в застосування препарату рекомендується тільки у разі неможливості перорального застосування. Доступні дані з безпеки стосуються в/в застосування терміном до 7 днів. Тому при клінічній можливості здійснюється перехід від в/в введення пантопразолу до перорального застосування пантопразолу в дозі 40 мг.
Дозування
Рефлюкс-езофагіт, виразка дванадцятипалої кишки, виразка шлунка. Препарат застосовувати в дозі 40 мг (1 флакон) на добу в/в.
Синдром Золлінгера — Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани. Препарат застосовувати в рекомендованій початковій дозі 80 мг/добу. За необхідності дозу можна титрувати, підвищуючи або знижуючи, залежно від показників секреції кислоти в шлунку. Дози, що перевищують 80 мг/добу, необхідно розділити на 2 введення. Можливе тимчасове підвищення дози пантопразолу більше 160 мг, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, який необхідний для адекватного контролю секреції кислоти.
У разі якщо необхідне швидке зниження кислотності, для більшості пацієнтів достатньо початкової дози 80 мг 2 рази для досягнення бажаного рівня (<10 мЕкв/год) протягом 1 год.
Печінкова недостатність. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (½ флакона препарату).
Ниркова недостатність. Пацієнти з порушеннями функції нирок не потребують корекції дози.
Пацієнти літнього віку. Відсутня необхідність у корекції дози.
Спосіб застосування. Порошок розчинити у 10 мл 0,9% р-у хлориду натрію. Р-н можна вводити безпосередньо або після змішування зі 100 мл 0,9% р-ну хлориду натрію або 5% р-ну глюкози у пластикових або скляних флаконах.
Приготований р-н стабільний протягом 12 год при температурі не вище 25 °С.
Однак, з огляду на збереження мікробіологічної чистоти, рекомендується використати розведений препарат негайно.
Препарат не можна готувати або змішувати з іншими розчинниками, окрім зазначених вище.
В/в введення препарату необхідно проводити протягом 2–15 хв.
Флакон призначений тільки для одноразового використання. Перед застосуванням необхідно візуально перевірити флакони з препаратом (зокрема на зміну кольору, наявність осаду).
Розведений р-н повинен бути безбарвним або мати злегка жовтий колір.
Діти. Препарат не рекомендується застосовувати у дітей (віком до 18 років), оскільки дані щодо безпеки і ефективності пантопразолу для цієї вікової категорії обмежені. Наявні на сьогодні дані описані в Фармакокінетика, проте рекомендації щодо дозування не можуть бути надані.

підвищена чутливість до пантопразолу, похідних бензимідазолу та/або допоміжних речовин лікарського засобу.

небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і <1/10), нечасто (≥1/1000 і <1/100), рідко (≥ 1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).
З боку крові та лімфатичної системи: рідко — агранулоцитоз; дуже рідко — лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.
З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).
З боку метаболізму та обміну речовин: рідко — гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (ТГ, ХС), зміни маси тіла; невідомо — гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), гіпокальціємія¹, гіпокаліємія¹.
З боку психіки: нечасто — розлади сну; рідко — депресія (в тому числі загострення); дуже рідко — дезорієнтація (в тому числі загострення); невідомо — галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх попереднього існування).
З боку нервової системи: нечасто — головний біль, запаморочення; рідко — розлади смаку; невідомо — парестезія.
З боку органа зору: рідко — порушення зору/затуманення зору.
З боку травного тракту: часто — поліпи з фундальних залоз (доброякісні); нечасто — діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт; невідомо — мікроскопічний коліт.
З боку гепатобіліарної системи: нечасто — підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, γ-глутамілтрансферази); рідко — підвищення рівня білірубіну; невідомо — ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.
З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — шкірний висип, екзантема, свербіж; рідко — кропив’янка, ангіоневротичний набряк; невідомо — синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, реакція на лікарський засіб з еозинофілією та системними проявами (DRESS), підгострий шкірний червоний вовчак (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: нечасто — переломи стегна, зап’ястка, хребта (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); рідко — артралгія, міалгія; невідомо — спазм мʼязів².
З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо — інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко — гінекомастія.
Загальні розлади: часто — тромбофлебіт у місці введення: нечасто — астенія, втома, нездужання; рідко — підвищення температури тіла, периферичні набряки.
¹Гіпокальціємія та/або гіпокаліємія можуть бути пов’язані з виникненням гіпомагніємії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
²Спазм мʼязів як наслідок порушення балансу електролітів.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

злоякісні новоутворення шлунка. Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка та відтерміновувати їх діагностику. При наявності тривожних симптомів (наприклад, у разі суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання із кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка потрібно виключити наявність злоякісного процесу.
Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.
Порушення функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування препаратом необхідно припинити.
Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності.
Інфекції ШКТ, спричинені бактеріями. Лікування препаратом може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. difficile.
Гіпомагніємія. Відмічали випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше 3 міс та в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися наступні серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. Гіпомагніємія може призвести до розвитку гіпокальціємії та/або гіпокаліємії (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У разі гіпомагніємії (та гіпокальціємії та/або гіпокаліємії асоційованої з гіпомагніємією) в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.
Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), потрібно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.
Переломи кісток. Довготривале лікування (більше 1 року) високими дозами ІПП може незначною мірою підвищити ризик перелому стегна, запʼястка та хребта, переважно в осіб літнього віку або при наявності інших факторів ризику.
Спостережні дослідження вказують на те, що застосування інгібіторів протонної помпи може підвищити загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D та кальцію.
Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування ІПП повʼязують із дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії ІПП може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших ІПП.
Вплив на результати лабораторних досліджень. Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, застосування лікарського засобу слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA. Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися в діапазон нормальних значень після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування ІПП.
Препарат містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Наявні дані щодо застосування у вагітних (близько 300–1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето-/неонатальної токсичності пантопразолу. У ході досліджень на тваринах виявлена репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід слід уникати застосування препарату в період вагітності.
Період годування грудьми. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу в грудне молоко. Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу у грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомлялося. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування грудьми або припинення/утримання від лікування препаратом потрібно приймати з урахуванням користі від годування грудьми для дитини і користі від лікування препаратом для жінки.
Фертильність. Пантопразол не порушував фертильність у дослідженнях на тваринах.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пантопразол не впливає або чинить дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору. У разі розвитку таких реакцій слід відмовитися від керування транспортними засобами або іншими механізмами.

лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН. Унаслідок повного та довготривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів, для яких значення рН шлункового соку є важливим фактором їх біодоступності (наприклад, деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб).
Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується одночасне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності.
Якщо одночасного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з ІПП не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність корекції дози інгібіторів протеази ВІЛ.
Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин). Одночасне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або міжнародний нормалізований індекс (МНІ). Однак повідомлялося про підвищення МНІ та подовження протромбінового часу у пацієнтів, які одночасно застосовували ІПП та варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНІ та подовження протромбінового часу можуть призвести до розвитку патологічної кровотечі та навіть до летального наслідку. У разі такого одночасного застосування необхідний моніторинг МНІ та протромбінового часу.
Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад 300 мг) та ІПП підвищує рівні метотрексату у плазмі крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад, хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.
Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP 2C19. Інгібітори CYP 2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату для пацієнтів, які отримують довготривалу терапію пантопразолом у високих дозах, та для пацієнтів із порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP 2C19 та CYP 3A4, такі як рифампіцин та звіробій звичайний (Hypericum perforatum), можуть знижувати плазмові концентрації ІПП, які метаболізуються через ці ферментні системи.
Інші взаємодії. Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому P450. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP 2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окиснення за допомогою CYP 3A4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін та пероральні контрацептиви, які містять левоноргестрел і етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій. Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими засобами, які метаболізуються через цю ж ферментну систему.
Результати цілого ряду досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP 1A2 (наприклад, кофеїн, теофілін), CYP 2C9 (наприклад, піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (наприклад, метопролол), CYP 2E1 (наприклад, етанол), не впливає на P-глікопротеїн, що асоціюється зі всмоктуванням дигоксину.
Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.
Проведені дослідження з вивчення взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.

симптоми передозування невідомі. Дози до 240 мг, введені в/в протягом 2 хв, добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, він не належить до засобів, що можуть бути легко виведені за допомогою діалізу.
У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримувальну терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

при температурі не вище 25 °С у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.