Моксонідин Ксантіс (Moxonodin Xantis) (404986) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, повідон, лактоза безводна, кросповідон, магнію стеарат;
оболонка таблетки: гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол, заліза оксид червоний (Е172), заліза оксид жовтий (Е172).

Моксонідин - 0,4 мг

фармакодинаміка. Моксонідин — ефективний антигіпертензивний засіб. Наявні експериментальні дані свідчать про те, що місцем антигіпертензивної дії моксонідину є ЦНС. Моксонідин є селективним агоністом імідазолінових рецепторів. Ці імідазолінчутливі рецептори сконцентровані у ростральному відділі вентролатеральної частини довгастого мозку — ділянці, яка вважається центром регуляції периферичної симпатичної нервової системи. Стимуляція імідазолінових рецепторів сприяє зниженню активності симпатичної нервової системи і знижує АТ.
Моксонідин відрізняється від інших симпатолітичних антигіпертензивних засобів відносно низькою спорідненістю з відомими α₂-адренорецепторами порівняно з імідазоліновими рецепторами. Завдяки цьому седативний ефект і сухість у роті при застосуванні моксонідину виникають рідко.
У людини застосування моксонідину призводить до зниження периферичного судинного опору з подальшим зниженням АТ. Антигіпертензивний ефект моксонідину був продемонстрований у подвійних сліпих плацебо-контрольованих рандомізованих дослідженнях. Опубліковані дані свідчать, що застосування антагоніста ангіотензину ІІ (АІІА) разом із моксонідином у пацієнтів з АГ з гіпертрофією лівого шлуночка при зниженні однакового рівня АТ дозволило досягти посилення регресу гіпертрофії лівого шлуночка порівняно з вільною комбінацією тіазиду і блокатора кальцієвих канальців.
У терапевтичних дослідженнях тривалістю 2 міс порівняно з плацебо моксонідин підвищував індекс чутливості до інсуліну на 21% у пацієнтів із помірною АГ, ожирінням та інсулінорезистентністю.
Фармакокінетика
Абсорбція. Після застосування внутрішньо моксонідин швидко (час досягнення C_max у плазмі крові — близько 1 год) та майже повністю абсорбується у верхніх відділах ШКТ. Абсолютна біодоступність становить близько 88%, що вказує на відсутність значного метаболізму при первинному проходженні через печінку. Одночасний прийом їжі не впливає на фармакокінетику моксонідину.
Розподіл. Ступінь зв’язування з білками плазми крові, визначений in vitro, становить близько 7,2%.
Біотрансформація. У зразках плазми крові людини ідентифіковано лише дегідрогенізований моксонідин. Фармакодинамічна активність дегідрогенізованого моксонідину становить близько ¹/₁₀ активності моксонідину.
Виведення. Протягом 24-годинного періоду із сечею екскретується 78% загальної дози моксонідину у вигляді незміненої сполуки і 13% — у вигляді дегідрогенізованого моксонідину. Інші незначні метаболіти в сечі становлять близько 8% дози. Менше 1% виводиться з калом. T_½ моксонідину та його метаболіту становить близько 2,5 та 5 год відповідно.
У хворих з АГ порівняно зі здоровими добровольцями фармакокінетика моксонідину суттєво не відрізнялася.
У осіб літнього віку відмічали зміни фармакокінетики, найімовірніше, через знижений рівень метаболізму та/або дещо вищу біодоступність. Однак ці зміни не вважаються клінічно значущими.
Оскільки моксонідин не рекомендований для лікування дітей, фармакокінетичні дослідження у цій субпопуляції не проводилися.
Виведення моксонідину значною мірою залежить від кліренсу креатиніну. У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) — 30–60 мл/хв) стабільна концентрація у плазмі крові і T_½ приблизно в 2 і 1,5 раза вищі, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок (ШКФ >90 мл/хв). У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ <30 мл/хв) стабільна концентрація у плазмі крові і T_½ приблизно в 3 рази вищі. У цих хворих не виявлено накопичення моксонідину після багаторазового застосування. У пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії (ШКФ <10 мл/хв) , які знаходяться на гемодіалізі, AUC у плазмі крові і T_½ приблизно в 6 і 4 рази вищі відповідно порівняно з гіпертензивними пацієнтами з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю C_max моксонідину у плазмі крові тільки у 1,5–2 рази вища.
Базуючись на вищенаведених даних, дозу моксонідину для пацієнтів з нирковою недостатністю слід підбирати індивідуально. Під час гемодіалізу моксонідин виводиться незначною мірою.
Доклінічні дані з безпеки. У доклінічних даних не виявлено жодного особливого ризику для людини на підставі результатів стандартних досліджень з фармакологічної безпеки, хронічної токсичності, генотоксичності, канцерогенного потенціалу та репродуктивної токсичності.
Дослідження на тваринах виявили токсичний вплив на ембріональний розвиток при застосуванні доз, токсичних для материнського організму. Дослідження репродуктивної токсичності не виявили впливу на фертильність та тератогенний потенціал. Токсичний вплив на ембріональний розвиток виявлено у щурів при дозах ≥9 мг/кг/добу та кролів при дозах вище 0,7 мг/кг/добу. У процесі досліджень пери– та постнатального розвитку у щурів відзначався вплив на розвиток та життєздатність при дозах ≥3 мг/кг/добу.

АГ.

стандартна початкова доза моксонідину становить 0,2 мг/добу (1 таблетка Моксонідин Ксантіс дозуванням 0,2 мг вранці). Максимальна разова доза — 0,4 мг. Максимальна добова доза — 0,6 мг — застосовується за 2 прийоми. Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від реакції пацієнта.
Моксонідин Ксантіс можна приймати незалежно від прийому їжі, запиваючи невеликою кількістю рідини.
Для пацієнтів з помірною або тяжкою нирковою недостатністю початкова доза моксонідину становить 0,2 мг/добу. При необхідності та у разі хорошої переносимості препарату дозу можна підвищити до 0,4 мг/добу для пацієнтів з помірною нирковою недостатністю і до 0,3 мг/добу — для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Для хворих, які знаходяться на гемодіалізі, початкова доза препарату Моксонідин Ксантіс становить 0,2 мг/добу. При необхідності та у разі хорошої переносимості препарату дозу можна підвищити до 0,4 мг/добу.
Діти. Моксонідин Ксантіс не рекомендується застосовувати у дітей через недостатність даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату у цій групі.

гіперчутливість до діючої речовини або будь-якого компонента препарату.
Синдром слабкості синусного вузла.
Брадикардія (у спокої — ≤50 уд./хв).
AV-блокада ІІ та ІІІ ступеня.
Серцева недостатність.

найчастіші побічні ефекти при прийомі моксонідину включають сухість у роті, запаморочення, астенію та сонливість. Вираженість цих симптомів часто зменшується після перших кількох тижнів лікування.
Нижче наведені згруповані за класами систем організму та розподілені за частотою побічні реакції, що відмічалися протягом плацебо-контрольованих клінічних досліджень у 886 пацієнтів, які застосовували моксонідин: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100).

*Частота не підвищена порівняно з плацебо.

протягом постреєстраційного періоду повідомлялося про випадки AV-блокади різного ступеня тяжкості у пацієнтів, які застосовували моксонідин. Отже, не можна повністю виключити причинну роль моксонідину у затримці AV-провідності. Тому рекомендується обережність при лікуванні пацієнтів зі схильністю до розвитку AV-блокади.
Пацієнтам з AV-блокадою І ступеня слід застосовувати моксонідин з особливою обережністю, щоб уникнути брадикардії. Моксонідин не можна застосовувати у пацієнтів з AV-блокадою вищого ступеня (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
З обережністю слід застосовувати моксонідин у пацієнтів із тяжкою ІХС або нестабільною стенокардією, оскільки досвід застосування препарату у таких пацієнтів обмежений.
Рекомендується з обережністю застосовувати моксонідин у пацієнтів із порушеннями функції нирок, оскільки моксонідин виділяється переважно нирками. Таким пацієнтам рекомендується обережно титрувати дозу, особливо на початку терапії. Лікування слід розпочинати з дози 0,2 мг/добу; дозу можна підвищити максимум до 0,4 мг/добу для пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (ШКФ >30 мл/хв, але <60 мл/хв) та максимум до 0,3 мг/добу для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ <30 мл/хв), якщо це клінічно показано та препарат переноситься добре.
Якщо Моксонідин Ксантіс застосовують у комбінації з блокатором β-адренорецепторів і обидва препарати необхідно відмінити, спочатку слід відмінити блокатор β-адренорецепторів, а потім через кілька днів — Моксонідин Ксантіс.
На даний час не відзначалося прояву ефектів відміни з боку АТ після припинення прийому моксонідину. Однак раптове припинення терапії моксонідином не рекомендується; натомість дозу слід поступово знижувати протягом 2 тиж.
Пацієнтам з поодинокими спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, недостатність лактази або мальабсорбція глюкози-галактози, не слід приймати цей препарат.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Відповідних даних щодо застосування моксонідину у вагітних немає. Дослідження у тварин продемонстрували ембріотоксичний ефект. Можливий ризик для людини невідомий. Моксонідин не слід застосовувати протягом вагітності, якщо немає явної необхідності.
Період годування грудьми. Моксонідин проникає у грудне молоко, тому його не слід застосовувати у період годування грудьми. Якщо терапія моксонідином вважається абсолютно необхідною, годування грудьми слід припинити.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами не проводилися. Зафіксовано випадки сонливості та запаморочення при застосуванні препарату. Це слід враховувати при виконанні зазначених дій.

одночасне застосування препарату з іншими антигіпертензивними засобами призводить до адитивного ефекту.
Оскільки трициклічні антидепресанти можуть знизити ефективність антигіпертензивних препаратів центральної дії, одночасне призначення цих препаратів з моксонідином не рекомендовано.
Моксонідин може посилювати седативний ефект трициклічних антидепресантів (одночасного призначення слід уникати), транквілізаторів, алкоголю, седативних та снодійних засобів.
Препарат помірно підвищує порушення когнітивної функції у пацієнтів, які отримують лоразепам. Моксонідин може посилювати седативний ефект бензодіазепінів при одночасному застосуванні.
Моксонідин виводиться шляхом тубулярної екскреції. Не можна виключити взаємодії з іншими агентами, що виводяться шляхом тубулярної екскреції.

симптоми передозування. В окремих випадках передозування моксонідину, навіть у дозі 19,6 мг, прийнятій за один раз, не призводило до летального наслідку. Ознаки та симптоми передозування включають головний біль, седативний ефект, сонливість, артеріальну гіпотензію, запаморочення, астенію, брадикардію, сухість у роті, блювання, втому, біль у верхній ділянці живота. У випадку тяжкого передозування рекомендується ретельний моніторинг порушень свідомості та пригнічення дихання. Базуючись на дослідженнях застосування високих доз препарату у тварин, додатково можна очікувати на появу тимчасової гіпертензії, тахікардії і гіперглікемії.
Необхідні заходи при передозуванні. Специфічні антидоти невідомі. У разі гіпотензії для підтримки гемоциркуляції рекомендується застосування допаміну і введення плазмозамінюючих розчинів. При появі брадикардії можна застосовувати атропін.
Антагоністи α-адренорецепторів можуть зменшити вираженість або усунути парадоксальні гіпертензивні ефекти передозування моксонідину.

в оригінальній упаковці для захисту від світла при температурі не вище 30 °С.