Фенігідин (Phenyhydinum) (359583) - інструкція із застосування ATC-класифікація

діюча речовина: nifedipine;

1 мл (30 крапель) препарату містить ніфедипіну 20 мг;

допоміжні речовини: етанол 96%, поліетиленгліколь.

Краплі оральні, розчин.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора жовтого або зеленувато-жовтого кольору в'язка рідина зі слабким спиртовим запахом.

Селективні антагоністи кальцію з переважним впливом на судини. Код ATХ C08C A05.

Фармакодинаміка. Ніфедипін чинить антиангінальну та антигіпертензивну дію. Блокує надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини коронарних і периферичних артерій через повільні потенціалзалежні кальцієві канали мембран клітин. Розслаблює гладкі м'язи судин, ліквідує спазми і розширює коронарні та периферичні артерії, зменшуючи периферичний судинний опір, артеріальний тиск після навантаження і потребу міокарда в кисні; незначно знижує скоротливість міокарда, дещо зменшує агрегацію тромбоцитів.

Фармакокінетика. При прийомі внутрішньо добре всмоктується з травного тракту, біодоступність становить 40–60%. Особливо швидко (через 5–10 хвилин) ефект розвивається при сублінгвальному прийомі. Зазвичай максимум дії реєструється через 30–40 хвилин. Вживання їжі істотно не впливає на швидкість всмоктування препарату. Гемодинамічний ефект зберігається протягом 4–6 годин. З білками плазми крові зв'язується до 90% ніфедипіну. Метаболізується в печінці і виводиться з організму переважно у вигляді неактивних метаболітів. Загальний кліренс ніфедипіну — від 0,4 до 0,6 л/кг/годину. Період напіввиведення становить 2–4 години. У людей літнього віку та пацієнтів із цирозом печінки метаболізм ніфедипіну уповільнюється, тому у них період напіввиведення препарату може подовжитися майже у 2 рази, що потребує зменшення дози та збільшення інтервалів між прийомами препарату. В організмі ніфедипін не кумулює. У незначних кількостях потрапляє крізь гематоенцефалічний та плацентарний бар'єри, виділяється у грудне молоко.

Артеріальна гіпертензія (лікування гіпертензивних кризів).

Гострий інфаркт міокарда (протягом перших 4 тижнів), кардіогенний шок, тяжкий аортальний та мітральний стеноз, нестабільна стенокардія; не застосовувати для лікування нападів стенокардії, вторинної профілактики інфаркту міокарда; декомпенсована серцева недостатність, артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск (АТ) нижче 90 мм рт. ст.), шлуночкові тахікардії із розширеним комплексом QRS, синдром слабкості синусового вузла, синдром Вольфа–Паркінсона–Уайта (WPW), синдром Лауна–Ганонга–Левайна (LGL), AV-блокада II та III ступенів, порфірія, ілеостома, що встановлена після проктоколектомії, підвищена чутливість до ніфедипіну та до інших компонентів препарату, підвищена чутливість до інших дигідропіридинів; не приймати одночасно з рифампіцином.

Ніфедипін може збільшувати антигіпертензивний ефект антигіпертензивних препаратів, що застосовуються одночасно, таких як діуретики, β-блокатори, інгібітори АПФ, антагоністи АТ₁-рецепторів, інші кальцієві антагоністи, α-адренергічні блокатори, інгібітори ФДЕ5, α-метилдопа.

При застосуванні разом із β-блокаторами можливе не тільки підсилення гіпотензивної дії, а й розвиток серцевої недостатності.

Дилтіазем уповільнює виведення ніфедипіну з організму (при необхідності дозу ніфедипіну зменшують).

Аміодарон і хінідин можуть підсилювати негативну інотропну дію ніфедипіну. В окремих випадках може знижуватися рівень хінідину в плазмі крові.

Комбінація ніфедипіну із серцевими глікозидами та теофіліном зазвичай добре переноситься хворими, дуже рідко можливе підвищення рівня дигоксину та теофіліну у плазмі крові (слід контролювати вміст останніх у плазмі крові).

Ніфедипін підвищує концентрацію карбамазепіну та фенітоїну в сироватці крові. Циметидин підвищує рівень ніфедипіну в плазмі крові.

Рифампіцин прискорює метаболізм ніфедипіну за рахунок підвищення активності ферментів печінки, що може призвести до зниження клінічного ефекту ніфедипіну (така комбінація протипоказана).

Лікування ніфедипіном слід припинити за 36 годин до запланованої анестезії фентанілом. Ніфедипін можна застосовувати разом із рентгеноконтрастними речовинами.

Ніфедипін у комбінації з внутрішньовенним введенням магнію сульфату у вагітних може спричинити нервово-м'язову блокаду.

Ніфедипін метаболізується через систему цитохрому Р450 3А4, розташовану в слизовій оболонці кишечнику та печінці. Тому препарати, які інгібують або індукують цю систему ферментів, можуть змінювати ефект першого проходження (після перорального застосування) або кліренс ніфедипіну. Одночасне застосування макролідних антибіотиків (наприклад, еритроміцин), інгібіторів анти-ВІЛ протеази (наприклад, ритонавір), азольних антимікотиків (наприклад, кетоконазол), флуоксетину, нефазодону, хінупристину/дальфопристину, циметидину, цизаприду та ніфедипіну може призводити до збільшення концентрації ніфедипіну в плазмі.

Відомо, що вальпроєва кислота збільшує концентрацію у плазмі структурно подібного блокатора кальцієвих каналів німодипіну внаслідок інгібування ферментів. Зважаючи на це, не можна виключити збільшення концентрації ніфедипіну в плазмі та збільшення ефективності.

Відомо, що такролімус метаболізується через систему цитохрому Р450 3А4.

Опубліковані дані вказують на те, що в окремих випадках дозу такролімусу при одночасному застосуванні з ніфедипіном можна зменшити. При одночасному застосуванні двох препаратів слід проводити моніторинг концентрації такролімусу в плазмі та, в разі необхідності, слід розглянути питання про зниження дози такролімусу.

Грейпфрутовий сік інгібує систему цитохрому Р450 3А4. Вживання грейпфрутового соку при застосуванні ніфедипіну призводить до підвищення концентрації препарату в плазмі і збільшення тривалості дії ніфедипіну внаслідок зниження метаболізму при першому проходженні або зниженні кліренсу. Внаслідок цього може посилюватися антигіпертензивна дія препарату. Після регулярного вживання грейпфрутового соку цей ефект може тривати впродовж принаймні 3 днів після останнього вживання соку.

Тому під час терапії ніфедипіном слід уникати вживання грейпфрутів/грейпфрутового соку.

Застосування ніфедипіну може призвести до отримання хибнопідвищених результатів при спектрофотометричному визначенні концентрації ванілілмигдалевої кислоти в сечі (проте при застосуванні методу високоефективної рідинної хроматографії цей ефект не спостерігається).

Препарат слід застосовувати в умовах ретельного клінічного нагляду за хворими з нестабільною стенокардією, вираженою серцевою недостатністю та тяжким аортальним стенозом, тяжкою легеневою гіпертензією, гіпертрофічною кардіоміопатією, тяжким порушенням мозкового кровообігу, цукровим діабетом, порушенням функції печінки та нирок, а також за хворими літнього віку. У пацієнтів літнього віку більш імовірне зменшення церебрального кровотоку за рахунок раптової периферичної вазодилатації.

У хворих зі злоякісною артеріальною гіпертензією і гіповолемією, які знаходяться на гемодіалізі, на тлі застосування ніфедипіну може спостерігатися значне падіння АТ. Особливо на початку лікування і при одночасному застосуванні β-блокаторів може з'явитися гіпотензія, яку деякі хворі погано переносять. Таким хворим необхідний ретельний нагляд. У хворих, котрі застосовують β-блокатори, на початку лікування можуть з'явитися симптоми застійної серцевої недостатності. У хворих із тяжкою коронарною недостатністю через рефлекторну тахікардію може погіршитися перебіг ішемічної хвороби та можуть почастішати напади стенокардії. Слід обережно призначати ніфедипін хворим на стенокардію та після перенесеного інфаркту міокарда. Якщо під час лікування ніфедипіном з'явився біль за грудниною, препарат слід відмінити. Не слід вживати алкоголь і палити одночасно з лікуванням ніфедипіном.

Дози інших препаратів, що застосовуються одночасно з ніфедипіном, встановлюються індивідуально. Серцеві глікозиди можуть призначатися разом із ніфедипіном. При застосуванні ніфедипіну можливе хибне підвищення результатів спектрофотометричного визначення концентрації ванілілмигдалевої кислоти у сечі.

Пацієнти із порушеннями функції печінки потребують ретельного моніторингу, а в тяжких випадках — зниження дози препарату.

Ніфедипін метаболізується через систему цитохрому Р450 3А4. Зважаючи на це, препарати, які інгібують або індукують цю систему ферментів, можуть змінювати ефект першого проходження або кліренс ніфедипіну (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При супутньому застосуванні ніфедипіну з цими препаратами необхідно контролювати АТ та, в разі необхідності, слід розглянути питання про зниження дози ніфедипіну.

Окремі експерименти in vitro виявили зв'язок між застосуванням антагоністів кальцію, зокрема ніфедипіну, та оборотними біохімічними змінами сперматозоїдів, що погіршують спроможність останніх до запліднення. Якщо спроби запліднення in vitro виявляються неуспішними при відсутності інших пояснень, антагоністи кальцію, зокрема ніфедипін, можуть розглядатися як можлива причина цього явища.

Цей лікарський засіб містить невелику кількість етанолу (алкоголю), менше 100 мг/дозу.

Ніфедипін протипоказано застосовувати під час вагітності. Ніфедипін потрапляє у грудне молоко, тому під час застосування препарату слід припинити годування груддю.

При застосуванні препарату слід утримуватися від потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної уваги (керування автотранспортом, управління механізмами тощо).

Для точного вимірювання дози препарату флакон слід тримати вертикально, отвором донизу.

Ніфедипін застосовують для лікування гіпертонічного кризу як препарат швидкої допомоги. Не рекомендується застосовувати препарат у цій лікарській формі для курсового прийому.

При необхідності проведення курсової антигіпертензивної терапії препарат і лікарську форму підбирає лікар.

При раптовому і значному підвищенні АТ початкова разова доза для дорослих становить 3–5 крапель (2–3,35 мг), для осіб літнього віку — не більше 3 крапель (2 мг). Краплі накапати під язик або на шматочок сухаря чи на цукор, щоб якомога довше тримати в роті. При недостатній ефективності дозу можна поступово підвищувати до клінічно значущого ефекту. Надалі у випадках підвищення АТ необхідно орієнтуватися саме на цю дозу. При необхідності (підвищення АТ до 190/100 — 220/110 мм рт. ст.) разову дозу можна поступово підвищити в окремих випадках до 10–15 крапель (6,7–10 мг) з урахуванням індивідуальних змін показників АТ у хворого.

Необхідно враховувати індивідуальну чутливість окремих хворих до ніфедипіну. У таких випадках дозу треба підбирати індивідуально, починаючи з 3 крапель, і поступово збільшувати на 2–3 краплі (1,34–2 мг) до досягнення клінічного ефекту.

Перевищення початкової дози препарату може призвести до раптового зниження АТ.

Препарат не застосовують для лікування дітей.

Симптоми гострої інтоксикації ніфедипіном: порушення свідомості аж до коми, зниження АТ, тахікардія/брадикардія, гіперглікемія, метаболічний ацидоз, гіпоксія, кардіогенний шок, що супроводжується набряком легенів.

Лікування. Заходи щодо надання невідкладної допомоги насамперед повинні бути спрямовані на виведення препарату з організму та відновлення стабільної гемодинаміки.

Після перорального застосування рекомендується промити шлунок, у разі необхідності — у комбінації з промиванням тонкого кишечнику.

Оскільки для ніфедипіну характерний високий ступінь зв'язування з білками плазми крові та відносно невеликий об'єм розподілу, гемодіаліз неефективний, проте рекомендується проведення плазмаферезу.

Брадикардію можна усунути β-симпатоміметиками. При уповільненні серцевого ритму, що загрожує життю, рекомендується застосування штучного водія ритму.

Артеріальну гіпотензію, що виникла внаслідок кардіогенного шоку і вазодилатації, можна усувати препаратами кальцію (10–20 мл 10% розчину кальцію хлориду або глюконату вводять внутрішньовенно повільно, потім повторюють у разі потреби). Внаслідок цього сироваткові рівні кальцію можуть досягти верхньої межі норми або бути дещо підвищеними. Якщо введення кальцію недостатньо ефективне, доцільним є застосування таких симпатоміметиків як допамін або норадреналін. Дози цих препаратів підбирають з урахуванням досягнутого лікувального ефекту.

До додаткового введення рідини слід підходити дуже обережно, оскільки при цьому підвищується небезпека перенавантаження серця.

При дотриманні рекомендацій щодо застосування препарату побічні реакції бувають незначними і оборотними, які зазвичай не потребують відміни терапії.

При частому і неконтрольованому застосуванні можливі побічні реакції, характерні для препаратів цієї фармакологічної групи.

З боку серцево-судинної системи: часто — набряк, вазодилатація; нечасто — тахікардія, посилене серцебиття, артеріальна гіпотензія, синкопе.

З боку центральної та периферичної нервової системи: часто — головний біль; нечасто — вертиго, мігрень, запаморочення, тремор, розлади сну, стривоженість; рідко — короткочасне порушення зору, збудження, парестезія, дизестезія.

З боку ендокринної системи: гіперглікемія (слід враховувати при застосуванні хворим на цукровий діабет).

З боку травної системи: часто — запор; нечасто при застосуванні підвищених доз виникають абдомінальний біль, диспептичні явища, метеоризм, нудота, блювання (дуже рідко), гіперплазія ясен (при тривалому застосуванні), сухість у роті, транзиторне підвищення ферментів печінки.

З боку сечовидільної системи: нечасто — поліурія, дизурія.

З боку системи кровотворення: рідко — анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

Алергічні реакції: нечасто — алергічна реакція, алергічний набряк/ангіонабряк (включаючи набряк гортані); рідко — свербіж, кропив'янка, висипання; дуже рідко — анафілактичні/анафілактоїдні реакції.

Інші: часто — погане самопочуття; нечасто — носова кровотеча, закладення носа, еритема; рідко — судоми м'язів, набряк суглобів, еректильна дисфункція, неспецифічний біль, гарячка, диспное.

2 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Термін зберігання препарату після розкриття флакона 28 діб.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 мл або 20 мл у флаконі з пробкою-крапельницею та кришкою у коробці.

За рецептом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров'я».

Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 22.