Телпрес Плюс (Telpres Plus) (341365) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: маніт (Е421), повідон, кросповідон, меглюмін, натрію гідроксид, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, гіпромелоза, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е172).

Телмісартан - 40 мг

Гідрохлоротіазид - 12,5 мг

фармакодинаміка. Телпрес Плюс є комбінацією антагоніста рецепторів ангіотензину II (АРА II) (телмісартану) і тіазидного діуретика (гідрохлоротіазиду). Комбінація цих інгредієнтів виявляє додатковий антигіпертензивний ефект, знижуючи АТ більше, ніж кожен її компонент окремо. Телпрес Плюс при застосуванні в терапевтичних дозах 1 р/добу ефективно та повільно знижує АТ.
Телмісартан для перорального застосування є ефективним специфічним АРА II (тип АТ₁). Телмісартан з дуже високою спорідненістю заміщує ангіотензин II в місцях його зв’язування на рецепторах субтипу АТ₁, які відповідають за відому активність ангіотензину II. Телмісартан не чинить жодного часткового агоністичного впливу на АТ₁-рецептор та селективно зв’язує АТ₁-рецептор. Зв’язування є довготривалим. Телмісартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ₂ та інші, менше описані АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, так само, як і ефект можливої надмірної стимуляції ангіотензином II, рівень якого підвищується під впливом телмісартану. Телмісартан знижує рівень альдостерону в плазмі крові. Телмісартан не пригнічує ренін у плазмі крові людини, не блокує іонні канали. Телмісартан не пригнічує АПФ (кініназа II), що також руйнує брадикінін. Таким чином, не слід очікувати посилення побічних реакцій, пов’язаних з брадикініном.
У людини телмісартан у дозі 80 мг майже повністю пригнічує підвищення АТ, що спричиняється ангіотензином ІІ. Блокувальний ефект зберігається протягом 24 год і залишається значущим до 48 год.
Після першої дози телмісартану антигіпертензивна активність поступово проявляється протягом 3 год. Максимальне зниження АТ виявляється через 4–8 тиж від початку лікування та підтримується при довготривалій терапії. Антигіпертензивний ефект утримується постійно протягом 24 год після застосування, у тому числі протягом останніх 4 год перед наступним прийомом, що встановлено під час амбулаторного моніторингу АТ. Це підтверджується через співвідношення концентрації телмісартану перед прийомом наступної дози до C_max, яке становить 80% після прийому 40 та 80 мг телмісартану у клінічних дослідженнях. Відзначено дозозалежний ефект щодо систолічного АТ, проте дані щодо діастолічного АТ суперечливі.
У хворих на АГ телмісартан знижує як систолічний, так і діастолічний АТ без впливу на частоту пульсу. Внесок діуретичної та натрійуретичної дії препарату в його гіпотензивну активність досі не визначений. Антигіпертензивна ефективність телмісартану відповідає ефективності препаратів — представників інших класів антигіпертензивних лікарських засобів (продемонстровано у ході досліджень, в яких порівнювали телмісартан з амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлоротіазидом та лізиноприлом).
При раптовому припиненні лікування телмісартаном АТ поступово повертається до параметрів, які були до лікування, протягом кількох днів без ймовірності синдрому відміни.
За даними клінічних досліджень, випадки сухого кашлю відмічали значно рідше при лікуванні телмісартаном, ніж при лікуванні інгібіторами АПФ.
Вплив телмісартану на смертність та серцево-судинні захворювання невідомий.
Гідрохлоротіазид є тіазидним діуретиком. Механізм дії антигіпертензивного ефекту тіазидних діуретиків досі до кінця не вивчений. Тіазиди впливають на ренальний тубулярний механізм електролітної реабсорбції, тим самим безпосередньо підвищуючи екскрецію натрію та хлору в приблизно еквівалентній кількості. Внаслідок діуретичного впливу гідрохлоротіазид знижує об’єм плазми крові, підвищує активність реніну в плазмі крові, підвищує секрецію альдостерону з послідовним зростанням показників калію в сечі і втратою бікарбонату та зниженням рівня калію в сироватці крові. Можливо, через блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) одночасне застосування телмісартану сприяє зворотній втраті калію, пов’язаній із гідрохлоротіазидом. При застосуванні гідрохлоротіазиду початок діурезу виявляється через 2 год, максимальний ефект досягається приблизно через 4 год, в той час як дія триває близько 6–12 год.
Епідеміологічні дослідження виявили, що довготривале лікування гідрохлоротіазидом знижує ризик серцево-судинної захворюваності та смертності.
Вплив фіксованої комбінації телмісартан/гідрохлоротіазид на смертність та серцево-судинні захворювання невідомий.
На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень відмічають кумулятивний дозозалежний зв’язок між гідрохлоротіазидом і немеланомним раком шкіри. Одне дослідження охоплювало пацієнтів із 71 533 випадками базальноклітинної карциноми (БКК) та 8629 випадками плоскоклітинної карциноми (ПКК), із 1 430 883 та 172 462 пацієнтів групи контролю відповідно. Високий рівень застосування гідрохлоротіазиду (сукупно ≥50 000 мг) був пов’язаний із скоригованим коефіцієнтом ризику (КР) 1,29 (95% довірчий інтервал (ДІ) 1,23–1,35) для БКК та 3,98 (95% ДІ 3,68–4,31) — для ПКК. Чіткий взаємозв’язок між сукупною дозою та результатами відмічають як для БКК, так і для ПКК. Інше дослідження показало можливий взаємозв’язок між ризиком раку губи (ПКК) та дією гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губи (ПКК) виявлено на 63 067 контрольного населення. Було продемонстровано чіткий взаємозв’язок із сукупною дозою для кожного пацієнта зі скоригованим КР 2,1 (95% ДІ 1,7–2,6), КР 3,9 (3,0–4,9) — для високої сукупної дози (щонайменше 25 000 мг) та КР 7,7 (5,7–10,5) — для найвищої сукупної дози (щонайменше 100 000 мг) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Фармакокінетика. Одночасне застосування гідрохлоротіазиду і телмісартану не впливає на фармакокінетику кожного з них у здорових добровольців.
Всмоктування
Телмісартан. Після перорального застосування C_max телмісартану досягається через 0,5–1,5 год. Абсолютна біодоступність телмісартану 40 і 160 мг становить 42 і 58% відповідно. Їжа незначно знижує біодоступність телмісартану, зниження площі під кривою «концентрація — час» (AUC) для телмісартану коливається приблизно від 6% (доза 40 мг) до 19% (доза 160 мг). Через 3 год після застосування концентрація у плазмі крові однакова і не залежить від того, як приймається телмісартан — натще або з їжею. Вважають, що невелике зменшення AUC не спричиняє зниження терапевтичної ефективності. Фармакокінетика телмісартану, призначеного для перорального застосування, є нелінійною при підвищенні дози з 20 до 160 мг з підвищенням концентрації у плазмі крові (C_max і AUC), що перевищує пропорційне. Телмісартан не накопичується в плазмі крові значною мірою у разі повторних призначень.
Гідрохлоротіазид. Після перорального застосування препарату Телпрес Плюс C_max гідрохлоротіазиду досягається приблизно через 1–3 год. З огляду на кумулятивну ренальну екскрецію гідрохлоротіазиду, абсолютна біодоступність становила близько 60%.
Розподіл
Телмісартан. Телмісартан сильно зв’язується з протеїнами плазми крові (>99,5%), головним чином з альбуміном та α₁-кислим глікопротеїном. Об’єм розподілу телмісартану становить близько 500 л, що вказує на додаткове зв’язування з тканинами.
Гідрохлоротіазид. Гідрохлоротіазид зв’язується з протеїнами плазми крові на 68%, видимий об’єм розподілу становить 0,83–1,14 л/кг.
Виведення
Телмісартан. Після перорального застосування ¹⁴С-міченого телмісартану більша частина дози (>97%) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції. Тільки незначну кількість виявлено в сечі. Телмісартан метаболізується шляхом кон’югації до формування фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки — єдиний метаболіт, що ідентифікований у людини. Після застосування однієї дози ¹⁴С-міченого телмісартану глюкуронід демонструє близько 11% виміряної радіоактивності у плазмі крові. Ізоформи цитохрому Р450 не залучаються до метаболізму телмісартану. Загальний кліренс телмісартану з плазми крові після перорального застосування становить >1500 мл/хв. Загальний T_½ становив >20 год.
Гідрохлоротіазид. Гідрохлоротіазид не метаболізується у людини та виводиться майже повністю у незміненому вигляді із сечею. Близько 60% пероральної дози елімінується у незміненому вигляді протягом 48 год. Ренальний кліренс становить близько 250–300 мл/хв. Термінальний T_½ становить 10–15 год.
Особливі категорії хворих
Стать. Концентрація телмісартану в плазмі крові у жінок в основному в 2‒3 рази вища, ніж у чоловіків. Однак у клінічних дослідженнях не виявили значного посилення впливу на АТ або збільшення кількості випадків ортостатичної гіпотензії у жінок. Немає потреби коригувати дози. У жінок відмічається тенденція до більшої, ніж у чоловіків, концентрації гідрохлоротіазиду у плазмі крові, що не має клінічної значущості.
Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телмісартану не відрізняється у пацієнтів літнього віку і пацієнтів віком до 65 років.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Ренальна екскреція суттєво не впливає на кліренс телмісартану. З огляду на деякий досвід застосування телмісартану у пацієнтів з порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 30–60 мл/хв; при середньому значенні — близько 50 мл/хв), немає необхідності в корекції дози для таких пацієнтів. Телмісартан не виводиться під час гемодіалізу. У пацієнтів з нирковою недостатністю знижується швидкість елімінації гідрохлоротіазиду. У типових дослідженнях у пацієнтів із середнім кліренсом креатиніну 90 мл/хв збільшувався T_½ гідрохлоротіазиду. У пацієнтів з нефункціонуючими нирками T_½ становить близько 34 год.
Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили підвищення абсолютної біодоступності до 100%. Однак T_½ у пацієнтів з порушенням функції нирок не змінюється.

АГ. Як комбінацію з фіксованою дозою препарат Телпрес Плюс застосовують у разі, якщо прийом телмісартану як монотерапії не забезпечує належного контролю АТ.

дорослі. Телпрес Плюс слід приймати пацієнтам, в яких АТ недостатньо піддається контролю при застосуванні окремо телмісартану. Перед переходом на прийом комбінації з фіксованою дозою слід індивідуально визначити дозу кожного з компонентів. За клінічними показаннями можлива безпосередня заміна монотерапії на терапію фіксованою комбінацією.
Телпрес Плюс можна призначати пацієнтам, у яких АТ недостатньо піддається контролю при застосуванні окремо телмісартану або гідрохлоротіазиду, або пацієнтам, які раніше досягли покращання стану при застосуванні окремо телмісартану і гідрохлоротіазиду.
Телпрес Плюс 40 мг/12,5 мг можна призначати 1 р/добу пацієнтам, у яких АТ недостатньо піддається контролю при застосуванні таблеток Телпрес 40 мг.
Телпрес Плюс 80 мг/12,5 мг можна призначати 1 р/добу пацієнтам, у яких АТ недостатньо піддається контролю при застосуванні таблеток Телпрес 80 мг.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти з порушенням функції нирок. Рекомендується проводити моніторинг функції нирок.
Пацієнти з порушеннями функції печінки. Для пацієнтів зі слабкими та помірними порушеннями функцій печінки добова доза препарату Телпрес Плюс не повинна перевищувати дозу 40 мг/12,5 мг.
Телпрес Плюс не призначають пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки. Слід з обережністю призначати тіазиди пацієнтам з порушеннями функції печінки.
Пацієнти літнього віку. Немає потреби у корекції дози для пацієнтів літнього віку.
Спосіб застосування. Таблетки Телпрес Плюс приймають 1 р/добу перорально з рідиною незалежно від прийому їжі.
Заходи безпеки перед застосуванням лікарського засобу. Телпрес Плюс слід зберігати в герметичній блістерній упаковці, оскільки таблетки дуже гігроскопічні. Таблетки слід виймати з блістера безпосередньо перед застосуванням.
Діти. Не встановлені безпека та ефективність застосування препарату Телпрес Плюс у дітей (віком до 18 років), тому препарат не слід застосовувати у даної категорії пацієнтів.

— гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату.
— Гіперчутливість до інших речовин, які є похідними сульфонаміду (оскільки гідрохлоротіазид є похідною сульфонаміду).
— Вагітність або планування вагітності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Застосування у період вагітності або годування грудьми).
— Холестатичні та біліарні обструктивні порушення.
— Тяжкі порушення функції печінки.
— Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв).
— Рефрактерна гіпокаліємія/гіпонатріємія, гіперкальціємія.
— Годування грудьми.
— Симптомна гіперурикемія (подагра).
— Дитячий вік (до 18 років).
— Одночасне застосування телмісартану та аліскіренвмісних продуктів протипоказано хворим на цукровий діабет або з нирковою недостатністю (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²) (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).

найчастіше повідомлялося про такий побічний ефект, як запаморочення. В поодиноких випадках (менше ніж 1 випадок на 1000 пацієнтів) можливий серйозний ангіоневротичний набряк.
Комбінація з фіксованою дозою. Залежність побічних ефектів від доз не встановлена, і ці ефекти не пов’язані зі статтю, віком або расовою приналежністю.
Побічні ефекти, про які повідомлялося в ході усіх клінічних досліджень і які частіше (р≤0,05) відмічали при застосуванні комбінації телмісартану з гідрохлоротіазидом, ніж при застосуванні плацебо, наведено нижче відповідно до класів систем органів. Побічні ефекти, які виявлено при застосуванні кожного компонента окремо, але які не проявилися під час клінічних досліджень, можуть виникнути під час лікування препаратом Телпрес Плюс.
Побічні реакції подано із зазначенням частоти виникнення за такими умовними категоріями: дуже часто (1/10); часто (1/100 до <1/10); нечасто (1/1000 до <1/100); рідко (1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (неможливо встановити за наявними даними).
У кожній групі побічні реакції представлені в порядку зменшення серйозності.
Інфекції та інвазії: рідко — бронхіт, фарингіт, синусит.
З боку імунної системи: рідко — загострення або активація системного червоного вовчака.
З боку метаболізму: нечасто — гіпокаліємія; рідко — гіперурикемія, гіпонатріємія.
З боку психіки: нечасто — тривога; рідко — депресія.
З боку нервової системи: часто — запаморочення; нечасто — синкопе, парестезія; рідко — безсоння, порушення сну.
З боку органа зору: рідко — порушення зору, нечіткість зору.
З боку органа слуху: нечасто — вертиго.
З боку серцево-судинної системи: нечасто — тахікардія, аритмія, артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи: нечасто — диспное; рідко — респіраторний дистрес-синдром (що включає пневмоніт та набряк легень).
З боку травного тракту: нечасто — діарея, сухість у роті, метеоризм; рідко — абдомінальний біль, запор, диспепсія, блювання, гастрит.
З боку гепатобіліарної системи: рідко — порушення функції печінки/захворювання печінки.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко — ангіоневротичний набряк (також з летальними наслідками), еритема, свербіж, висип, гіпергідроз, кропив’янка.
З боку кістково-м’язової системи: нечасто — біль у спині, м’язові спазми, міалгія; рідко — артралгія, судоми м’язів, біль у ногах.
З боку репродуктивної системи: нечасто — еректильна дисфункція.
Загальні порушення: нечасто — біль у грудях; рідко — симптоми, подібні до грипу, біль.
Лабораторні показники: нечасто — підвищений рівень сечової кислоти; рідко — підвищений рівень креатиніну, підвищений рівень КФК у крові, підвищений рівень печінкових ферментів.
Додаткова інформація щодо окремих компонентів. Побічні ефекти, про які раніше повідомлялося у зв’язку із застосуванням одного з компонентів, можуть розвиватися при застосуванні комбінації телмісартан/гідрохлоротіазид, навіть якщо вони не виявлені у ході клінічних досліджень цієї комбінації.
Телмісартан. Побічні ефекти з однаковою частотою відмічалися як при застосуванні телмісартану, так і плацебо.
Загальна кількість побічних ефектів при застосуванні телмісартану (41,4%) була, як правило, порівнянна з такою у групі плацебо (43,9%) під час плацебо-контрольованих випробувань. Наведені нижче побічні реакції виявлені у ході досліджень серед пацієнтів, яких лікували телмісартаном від АГ, та серед пацієнтів віком від 50 років з високим ризиком порушень з боку серцево-судинної системи.
Інфекції та інвазії: нечасто — інфекції верхніх відділів дихальних шляхів, інфекції сечового тракту, включаючи цистит; рідко — сепсис, у тому числі з летальним наслідком.
З боку системи крові: нечасто — анемія; рідко — еозинофілія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: рідко — гіперчутливість, анафілактичні реакції.
З боку метаболізму: нечасто — гіперкаліємія; рідко — гіпоглікемія (у хворих на цукровий діабет).
З боку серця: нечасто — брадикардія.
З боку травного тракту: рідко — дискомфорт у шлунку.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко — екзема, медикаментозний дерматит, токсичний епідермальний висип.
З боку кістково-м’язової системи: рідко — артроз, біль у сухожиллях.
З боку сечовидільної системи: нечасто — ниркова недостатність (включаючи гостру ниркову недостатність).
Загальні порушення: нечасто — астенія.
Лабораторні показники: рідко — зниження гемоглобіну.
Гідрохлоротіазид. Гідрохлоротіазид може спричинити або посилити гіповолемію, яка може призвести до електролітного дисбалансу.
Побічні ефекти, які відмічали при застосуванні гідрохлоротіазиду окремо, наводяться нижче.
Інфекції та інвазії: частота невідома — сіаладеніт.
З боку системи крові: частота невідома — апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: частота невідома — анафілактичні реакції, гіперчутливість.
З боку ендокринної системи: частота невідома — неадекватний контроль цукрового діабету.
З боку метаболізму: частота невідома — анорексія, зниження апетиту, електролітний дисбаланс, гіперхолестеринемія, гіперглікемія, гіповолемія.
З боку психіки: частота невідома — неспокій.
З боку нервової системи: частота невідома — легке запаморочення.
З боку органа зору: частота невідома — ксантопсія.
З боку судин: частота невідома — некротичний васкуліт.
З боку травного тракту: частота невідома — панкреатит, дискомфорт у шлунку.
З боку гепатобіліарної системи: частота невідома — жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична).
З боку шкіри та підшкірної клітковини: частота невідома — синдром, подібний до червоного вовчака, реакції фоточутливості, шкірний васкуліт, токсичний епідермальний некроліз. Новоутворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (у тому числі кісти і поліпи): невідомо — немеланомний рак шкіри (БКК та ПКК) внаслідок дії гідрохлоротіазиду.
З боку кістково-м’язової системи: частота невідома — слабкість.
З боку сечовидільної системи: частота невідома — інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, глюкозурія.
Загальні порушення: частота невідома — лихоманка.
Лабораторні показники: частота невідома — підвищений рівень ТГ.
Опис окремих побічних реакцій
Порушення функції печінки/захворювання печінки. Більшість випадків порушень функції печінки/захворювань печінки відмічали у пацієнтів японської національності. Пацієнти японської національності більш схильні до цих побічних реакцій.
Сепсис. У ході дослідження PRoFESS серед пацієнтів, які приймали телмісартан, виявлено вищу частоту випадків сепсису, ніж серед тих, хто отримував плацебо. Це явище може бути як випадковим, так і пов’язаним з механізмом, суть якого наразі невідома.
Опис окремих побічних реакцій: немеланомний рак шкіри для діючої речовини гідрохлоротіазид: на основі наявних даних епідеміологічних досліджень відмічено сукупний дозозалежний зв’язок між гідрохлоротіазидом та виникненням немеланомного раку шкіри (також див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ і ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

вагітність. Не слід починати терапію АРА II під час вагітності. Доки не вважатиметься доцільною терапія АРА II, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів, які мають встановлений профіль безпеки щодо застосування у період вагітності. При встановленні вагітності прийом АРА II слід негайно припинити та у разі необхідності розпочати альтернативну терапію (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та Застосування у період вагітності або годування грудьми).
Порушення функції печінки. Телпрес Плюс не можна призначати хворим з холестазом, обструктивними захворюваннями жовчних проток та печінковою недостатністю тяжкого ступеня, оскільки телмісартан виводиться головним чином із жовчю. У таких хворих можна очікувати зниження печінкового кліренсу телмісартану. Крім того, Телпрес Плюс слід з обережністю призначати хворим з порушеннями функції печінки або прогресуючою хворобою печінки, оскільки навіть незначні зміни водно-електролітного балансу можуть спричинити печінкову кому. Клінічного досвіду застосування препарату Телпрес Плюс у пацієнтів із печінковою недостатністю немає.
Реноваскулярна гіпертензія. Існує підвищений ризик тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, якщо хворі з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки приймають лікарські засоби, які впливають на РААС.
Ниркова недостатність та трансплантація нирки. Телпрес Плюс не слід застосовувати у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв). Немає досвіду призначення препарату Телпрес Плюс хворим, яким нещодавно проведено трансплантацію нирки. Оскільки досвід застосування препарату Телпрес Плюс у пацієнтів із порушеннями функції нирок легкого та середнього ступеня невеликий, то рекомендовано проводити періодичний контроль рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти в сироватці крові. У хворих з порушеннями функції нирок може виникнути азотемія, пов’язана з тіазидними діуретиками.
Зниження внутрішньосудинного об’єму рідини. У пацієнтів з дефіцитом натрію та/або ОЦК в організмі через потужну терапію діуретиками, обмеження солі в дієті, діарею або блювання може виникнути симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози. Тому перед призначенням препарату Телпрес Плюс слід провести корекцію вищезазначених станів.
Подвійна блокада РААС. Існують докази, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА ІІ або аліскірену підвищує ризик гіпотензії, гіперкаліємії і знижує ниркову функцію (у тому числі до гострої ниркової недостатності).
Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену не рекомендується.
Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, її проводять тільки під наглядом спеціаліста та за умови постійного ретельного моніторингу функції нирок, електролітів і АТ.
Інгібітори АПФ і АРА II не слід призначати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією.
Інші стани, що супроводжуються стимуляцією РААС. У пацієнтів, тонус судин та функція нирок яких залежать головним чином від активності РААС (наприклад пацієнти з тяжкою формою застійної серцевої недостатності або захворюваннями нирок, у тому числі зі стенозом ниркових артерій), лікування препаратами, що впливають на цю систему, може спричинити гостру артеріальну гіпотензію, гіперазотемію, олігурію, зрідка — гостру ниркову недостатність.
Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай не реагують на антигіпертензивні препарати, дія яких передбачає пригнічення РААС, тому застосування препарату Телпрес Плюс у таких хворих не рекомендується.
Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, необхідна особлива обережність при лікуванні пацієнтів із стенозом аорти та мітрального клапана або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Метаболічні та ендокринні ефекти. Лікування тіазидами може знизити толерантність до глюкози. Для хворих на цукровий діабет може виникнути потреба у корекції дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів. Під час тіазидної терапії може проявитися латентний цукровий діабет. З лікуванням тіазидними діуретиками пов’язують підвищення рівнів ХС та ТГ. Однак доза 12,5 мг, яка міститься у препараті Телпрес Плюс, не чинить такого впливу або цей вплив лише мінімальний. У деяких хворих, які отримують тіазидні препарати, можуть розвинутися гіперурикемія або явна подагра.
Електролітний дисбаланс. У будь-якого хворого, який лікується діуретиками, через певні проміжки часу слід визначати рівень сироваткових електролітів.
Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть спричинити рідинний або електролітний дисбаланс (зокрема гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками рідинного або електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м’язах або судоми, м’язова втомлюваність, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та такі гастроінтестинальні порушення, як нудота та блювання.
Гіпокаліємія. Незважаючи на те що внаслідок застосування тіазидних діуретиків може розвинутися гіпокаліємія, одночасна терапія телмісартаном може знизити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. Ризик гіпокаліємії вищий у хворих на цироз печінки, у пацієнтів зі значним діурезом, у пацієнтів, у яких пероральний прийом електролітів не відповідає їхнім потребам, та у пацієнтів, які отримують поєднану терапію кортикостероїдами або АКТГ.
Гіперкаліємія. Через антагонізм рецепторів ангіотензину II (АТ₁), асоційований з телмісартаном — компонентом препарату Телпрес Плюс, може виникнути гіперкаліємія. Клінічно значуща гіперкаліємія внаслідок прийому препарату Телпрес Плюс не підтверджена документально. Фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність та/або серцеву недостатність і цукровий діабет. Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, слід з обережністю призначати одночасно з комбінацією телмісартан/гідрохлоротіазид.
Гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз. Немає доказів, що Телпрес Плюс знижує або запобігає гіпонатріємії, спричиненій діуретиками. Дефіцит хлору в основному є слабким і зазвичай не потребує лікування.
Гіперкальціємія. Тіазиди можуть знизити виведення кальцію з сечею та спричинити періодичне і незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові за відсутності порушень обміну кальцію. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити прийом тіазидів перед проведенням аналізів функції паращитовидної залози.
Гіпомагніємія. Тіазиди спричиняють підвищення виділення магнію з сечею, що може призводити до гіпомагніємії.
Етнічні відмінності. Як і всі інші АРА ІІ, телмісартан є явно менш ефективним для зниження АТ у хворих негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Можливо, це пояснюється більшим поширенням станів зі зниженим рівнем реніну у пацієнтів негроїдної раси з АГ.
Інші стани. Як і при застосуванні будь-яких інших антигіпертензивних засобів, надмірне зниження АТ у хворих з ішемічною кардіопатією або ішемічною серцево-судинною хворобою може спричинити інфаркт міокарда або інсульт.
Загальні розлади. Реакції гіперчутливості до гідрохлоротіазиду більш імовірні у пацієнтів з алергією чи БА в анамнезі. Відомо, що застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може призвести до загострення системного червоного вовчака.
При застосуванні тіазидних діуретиків відмічали випадки реакцій фоточутливості. Якщо реакції фоточутливості виникають під час лікування, рекомендується припинити застосування препарату. Якщо вважається необхідним повторне застосування діуретиків, рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від дії сонця або штучного ультрафіолетового випромінювання.
Гостра міопія і вторинна закритокутова глаукома. Лікарські засоби, що містять сульфаніламід або його похідні, можуть спричиняти ідіосинкразію, яка призводить до транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Гідрохлоротіазид є похідним сульфаніламіду, однак до цього часу повідомлялося лише про окремі випадки виникнення гострої закритокутової глаукоми на тлі застосування гідрохлоротіазиду. До симптомів цього захворювання належать гостре зниження гостроти зору або біль в очах. Як правило, ці симптоми розвиваються через декілька годин або декілька тижнів після початку терапії цим препаратом. Якщо залишити гостру закритокутову глаукому без лікування, це може призвести до незворотної втрати зору у пацієнта. При виявленні такого симптому перш за все слід якомога швидше відмінити терапію цим препаратом. Якщо після цього внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можна розглянути доцільність медикаментозного або хірургічного лікування. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть включати наявність в анамнезі алергії на сульфаніламід або пеніцилін.
Немеланомний рак шкіри. Підвищений ризик немеланомного раку шкіри (БКК і ПКК) з підвищенням кумулятивної дози гідрохлоротіазиду виявлено у двох епідеміологічних дослідженнях. Фотосенсибілізувальна дія гідрохлоротіазиду може виступати можливим механізмом розвитку даних захворювань. Пацієнтам, які приймають гідрохлоротіазид окремо або у комбінації з іншими лікарськими засобами, слід повідомити про ризик виникнення немеланомного раку шкіри та рекомендувати регулярно перевіряти шкіру на наявність нових утворень або змін уже наявних утворень та негайно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Підозрілі ураження шкіри слід негайно обстежити, включаючи гістологічне дослідження біопсійного матеріалу. Пацієнтам слід порекомендувати обмежити вплив сонячних та УФ-променів, користуватися належним захистом під час перебування під дією сонячних або УФ-променів, щоб мінімізувати ризик розвитку раку шкіри. Крім того, слід з обережністю призначати препарати, що містять гідрохлоротіазид, пацієнтам із раком шкіри в анамнезі (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Препарат може впливати на результати лабораторних аналізів:
— може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;
— лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
— препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Лікарський засіб протипоказано застосовувати у вагітних або жінок, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Немає даних щодо застосування препарату Телпрес Плюс у вагітних.
Епідеміологічні дані про ризик тератогенності після застосування інгібіторів під час І триместру вагітності не остаточні; деяке підвищення ризику не можна виключати. Пацієнтів, які планують вагітність, слід перевести на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів, які мають встановлений профіль безпеки щодо застосування під час вагітності. При встановленні вагітності прийом АРА ІІ слід негайно припинити та у разі необхідності розпочати альтернативну терапію.
Лікування АРА ІІ під час ІІ та ІІІ триместру вагітності спричинює фетотоксичність у людей (послаблення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі застосування АРА ІІ з ІІ триместру вагітності рекомендується проводити ультразвукову перевірку функції нирок та стану черепа плода. За станом немовлят, матері яких приймали АРА ІІ, слід встановити ретельне спостереження щодо розвитку артеріальної гіпотензії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності, особливо протягом І триместру, обмежений.
Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар’єр. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду, застосування препарату у ІІ та ІІІ триместр може порушити перфузію плід — плацента та призвести до таких внутрішньоутробних і неонатальних ефектів, як жовтяниця, порушення електролітної рівноваги у плода і тромбоцитопенія.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при набряках, АГ, зумовлених вагітністю, або при пізньому токсикозі через ризик зменшення об’єму плазми та плацентарної гіпоперфузії без позитивного ефекту на перебіг захворювання.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при значній АГ у вагітних, за винятком рідкісних випадків, коли неможливо застосувати інше лікування.
Годування грудьми. Оскільки відсутня інформація щодо застосування препарату Телпрес Плюс під час годування грудьми, не рекомендується приймати препарат у період годування грудьми; слід надати перевагу альтернативній терапії препаратами із краще вивченим профілем безпеки, особливо при годуванні новонароджених або недоношених дітей. Гідрохлоротіазид у незначній кількості виділяється з грудним молоком. Тіазиди у високих дозах, спричиняючи інтенсивний діурез, можуть пригнічувати утворення грудного молока. У разі застосування препарату Телпрес Плюс у період годування грудьми слід приймати найнижчі можливі дози.
Фертильність. Не виявлено впливу телмісартану та гідрохлоротіазиду на фертильність чоловіків та жінок.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дослідження впливу телміcартану на здатність керувати автомобілем та механічними пристроями не проводилися. Однак при керуванні автомобілем та механічними пристроями необхідно брати до уваги, що при антигіпертензивній терапії може виникати запаморочення або сонливість.

дослідження взаємодії проводилися лише за участю дорослих.
Літій. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ зареєстровано зворотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та підвищення його токсичності. Про такі рідкі випадки взаємодії також повідомлялося при застосуванні АРА II (включаючи телмісартан/гідрохлоротіазид). Одночасне застосування літію та препарату Телпрес Плюс не рекомендується. Якщо доведена ефективність такої комбінації, рекомендований ретельний моніторинг рівня літію у сироватці крові.
Лікарські засоби, асоційовані із втратою калію та гіпокаліємією (наприклад інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, адренокортикотропний гормон (АКТГ), амфотерицин, карбеноксолон, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та похідні). При застосуванні цих лікарських засобів разом з комбінацією телмісартан/гідрохлоротіазид рекомендується моніторинг рівня калію в плазмі крові. Зазначені лікарські засоби можуть посилювати вплив гідрохлоротіазиду на рівень калію в плазмі крові.
Лікарські засоби, які можуть підвищувати рівень натрію та спричиняти гіперкаліємію (наприклад лікарські засоби, що пригнічують РААС, калійзберігаючі діуретики, калієві добавки, замінники солі, що містять калій, циклоспорин або інші лікарські засоби, такі як гепарин натрію). При застосуванні цих лікарських засобів разом з комбінацією телмісартан/гідрохлоротіазид рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові. З огляду на досвід застосування інших лікарських засобів, що пригнічують РААС, одночасне застосування зазначених лікарських засобів може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові і тому не рекомендується.
Лікарські засоби, які спричиняють порушення рівня калію в сироватці крові. Рекомендується моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ при застосуванні препарату Телпрес Плюс із лікарськими засобами, які спричиняють порушення рівня калію в сироватці крові (наприклад з глікозидами дигіталісу, антиаритмічними препаратами), та лікарськими засобами, які стимулюють пароксизмальну тахікардію за типом torsades de pointes (включаючи деякі антиаритмічні препарати), гіпокаліємію, що є провокуючим фактором torsades de pointes:
• антиаритмічні лікарські засоби Іа класу (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні лікарські засоби ІІІ класу (наприклад аміодарон, соталол, дофетелід, ібутилід);
• деякі антипсихотичні засоби (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
• інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для в/в введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін для в/в введення).
Глікозиди дигіталісу. Гіпокаліємія або гіпомагніємія, спричинені тіазидами, сприяють виникненню серцевої аритмії, спричиненої дигіталісом.
Дигоксин. При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином відзначали підвищення середніх значень пікової (49%) та мінімальної (20%) концентрації дигоксину в плазмі крові. На початку терапії, під час корекції дози та при відміні терапії телмісартаном необхідно контролювати рівні дигоксину, щоб підтримувати його рівень у терапевтичних межах.
Інші антигіпертензивні препарати. Телмісартан може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних засобів.
Повідомлялося, що подвійна блокада РААС за допомогою комбінації інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену пов’язана з більш високою частотою розвитку таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження ниркової функції (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно із застосуванням одного РААС-діючого засобу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ПРОТИПОКАЗАННЯ та ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).
Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін). Може виникнути потреба у корекції дози гіпоглікемічного засобу.
Метформін. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактотацидозу, спричиненого можливою функціональною нирковою недостатністю, при одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом.
Холестирамінова та холестиполова смоли. Абсорбція гідрохлоротіазиду порушується за наявності аніонообмінних смол.
НПЗП. НПЗП (зокрема ацетилсаліцилова кислота в протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗП) можуть зменшити вираженість діуретичної, натрійуретичної та антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків та антигіпертензивного ефекту АРА II. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (у пацієнтів зі зневодненням або пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування АРА II та засобів, які пригнічують ЦОГ, може спричинити погіршення ниркової функції, включаючи гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є зворотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів літнього віку. Після початку терапії комбінацією лікарських засобів та періодично потому пацієнтам необхідно забезпечити адекватну гідратацію і проводити ретельний контроль функції нирок.
У ході одного з досліджень одночасне застосування телмісартану та раміприлу призвело до збільшення у 2,5 раза AUC_0-24 та C_max раміприлу та раміприлату. Клінічна значущість цього спостереження залишається невідомою.
Вазопресорні аміни (наприклад норадреналін). Дія вазопресорних амінів може бути знижена.
Недеполяризувальні міорелаксанти скелетних м’язів (наприклад тубокурарин). Дія недеполяризувальних міорелаксантів скелетних м’язів може бути посилена гідрохлоротіазидом.
Лікарські засоби, які застосовуються для лікування подагри (наприклад пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути необхідність у корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може бути необхідним підвищення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазиду може підвищити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищити рівень кальцію в сироватці крові внаслідок зниження екскреції. За необхідності призначення добавок кальцію слід проводити моніторинг рівня кальцію в сироватці крові та відповідно коригувати дозу.
Блокатори β-адренорецепторів та діазоксид. Гіперглікемічна дія блокаторів β-адренорецепторів та діазоксиду може бути посилена тіазидами.
Антихолінергічні лікарські засоби (наприклад атропін, біпериден) можуть підвищити біодоступність тіазидних діуретиків шляхом зниження гастроінтестинальної моторики та ступеня випорожнення шлунка.
Амантадин. Тіазиди підвищують ризик побічної дії, спричиненої амантадином.
Цитотоксичні лікарські засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть знижувати ренальну екскрецію цитотоксичних препаратів та посилювати їх мієлосупресивний ефект.
На основі фармакологічних властивостей очікується, що баклофен та аміфостин можуть посилювати гіпотензивну дію усіх антигіпертензивних лікарських засобів, включаючи телмісартан.
Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватися застосуванням алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів.
Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на ЦНС.
Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.
Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.
Йодовмісні контрастні засоби. У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.
Амфотерицин В (для парентерального введення), кортикостероїди, АКТГ та стимулювальні проносні засоби. Гідрохлоротіазид посилює порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.

інформація щодо передозування телмісартану у людей обмежена. Рівень виведення гідрохлоротіазиду шляхом гемодіалізу не встановлений.
Симптоми. При передозуванні телмісартану найбільш вираженими проявами були артеріальна гіпотензія та тахікардія; також повідомляється про брадикардію, запаморочення, блювання, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові та гостру ниркову недостатність. З передозуванням гідрохлоротіазиду пов’язують зниження концентрації електролітів (гіпокаліємію, гіпохлоремію) та гіповолемію внаслідок надмірного діурезу. Найпоширенішими симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до м’язового спазму та/або до загострення серцевої аритмії у разі одночасного застосування глікозидів групи дигіталісу або певних антиаритмічних препаратів.
Лікування. Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Хворі повинні перебувати під пильним контролем і отримувати симптоматичну та підтримувальну терапію. Терапія залежить від часу, який минув після прийому препарату, та тяжкості симптомів. Рекомендовані заходи включають стимулювання блювання та/або промивання шлунка. При лікуванні передозування можна застосовувати активоване вугілля. Необхідно контролювати рівень електролітів та креатиніну в сироватці крові. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та надати допомогу, спрямовану на швидке поповнення об’єму рідини та солі в організмі.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.