Олембік-H 40 (Olembik-H 40)

діючі речовини: олмесартану медоксоміл, гідрохлоротіазид;

1 таблетка вкрита плівковою оболонкою містить: олмесартану медоксомілу 20 мг та гідрохлоротіазиду 12,5 мг або олмесартану медоксомілу 40 мг та гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, гідроксипропілцелюлоза, магнію стеарат;

оболонка Opadry 03F82788: гіпромелоза (Е464), титану діоксид (Е171), поліетиленгліколь (E1521), оксид заліза жовтий (Е172).

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

Олембік — Н 20 (20 мг/12,5 мг): круглі двоопуклі таблетки жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням '346' з одного боку і 'L' з іншого;

Олембік — Н 40 (40 мг/12,5 мг): овальні двоопуклі таблетки жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням L '347' з одного боку і гладкі з іншого.

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ. Код АТХ C09D A08.

Фармакодинаміка.

Олембік – Н 20 та Олембік — Н 40 — комбіновані препарати блокатора рецепторів ангіотензину ІІ олмесартану медоксомілу та тіазидного діуретика гідрохлоротіазиду.

Олмесартану медоксоміл.

Олмесартану медоксоміл — це селективний блокатор рецепторів ангіотензину II (типу AT₁), призначений для застосування внутрішньо. Ангіотензин II — основний вазоактивний гормон ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, який відіграє важливу роль у патофізіології артеріальної гіпертензії. Він спричинює звуження судин, індукує синтез та секрецію альдостерону, стимулює серцеву діяльність та реабсорбцію натрію нирками. Олмесартан пригнічує ефекти ангіотензину II, спрямовані на звуження судин та секрецію альдостерону, блокуючи AT₁-рецептор у тканинах, у тому числі в гладкій мускулатурі судин та в надниркових залозах. Дія олмесартану не залежить від джерела або шляху синтезу ангіотензину II. Селективне зв'язування олмесартану з AT₁-рецепторами ангіотензину II призводить до підвищення рівня реніну та концентрації ангіотензину I та ангіотензину II в плазмі крові, а також до певного зниження концентрації альдостерону в плазмі крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією олмесартану медоксоміл призводить до стійкого зниження артеріального тиску, ступінь якого залежить від дози. Ознак артеріальної гіпотензії після першого застосування (ефекту «першої дози»), тахіфілаксії на тлі тривалого застосування та рикошетної артеріальної гіпертензії після різкої відміни препарату виявлено не було.

Прийом 1 раз на добу олмесартану медоксомілу забезпечує ефективне та м'яке зниження артеріального тиску протягом 24 годин до наступного прийому. При застосуванні препарату 1 раз на добу його антигіпертензивний ефект був приблизно таким самим, що і в результаті його застосування двічі на добу в тій самій добовій дозі.

У разі регулярного застосування максимальне зниження артеріального тиску досягається через 8 тижнів після початку лікування; при цьому істотний антигіпертензивний ефект спостерігається вже через 2 тижні лікування.

Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлений.

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид — це діуретичний засіб тіазидового ряду. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків повністю не вивчений. Тіазиди впливають на реабсорбцію електролітів у ниркових канальцях, тим самим посилюючи екскрецію натрію та хлориду (приблизно на однаковому рівні). Діючи як діуретик, гідрохлоротіазид зменшує об'єм плазми, внаслідок чого підвищується активність реніну в плазмі крові та секреція альдостерону, збільшуються втрати калію та бікарбонату із сечею та знижується їх концентрація в сироватці. Оскільки зв'язок між рівнем реніну та секрецією альдостерону опосередковується ангіотензином II, на тлі застосування гідрохлоротіазиду в комбінації з блокатором рецепторів ангіотензину II втрати калію із сечею під дією тіазидних діуретиків можуть знижуватися. При застосуванні гідрохлоротіазиду діурез настає приблизно через 2 години після прийому, максимальний ефект досягається приблизно через 4 години, а дія зберігається впродовж 6–12 годин.

За даними епідеміологічних досліджень, тривале застосування гідрохлоротіазиду як засобу монотерапії сприяє зниженню ризику серцево-судинних ускладнень та смерті від них.

Комбінована терапія олмесартану медоксомілом та гідрохлоротіазидом.

Вплив комбінованого препарату олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду на серцево-судинні ускладнення і смертність від них в даний час не встановлений.

Фармакокінетика.

Всмоктування та розподіл.

Олмесартану медоксоміл.

Олмесартану медоксоміл — це проліки. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією естераз у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час всмоктування з травного тракту. Ані у плазмі, ані в продуктах виділення олмесартану медоксоміл або бокова медоксомільна група у незміненому стані не виявлялися. Середня абсолютна біодоступність олмесартану у формі таблеток становила 25,6%. Середня максимальна концентрація (C_mаx) олмесартану в плазмі крові досягається приблизно через 2 години після застосування внутрішньо. У разі одноразового застосування внутрішньо в дозі до 80 мг концентрація олмесартану в плазмі збільшується приблизно пропорційно дозі. Їжа чинить мінімальний вплив на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна застосовувати незалежно від вживання їжі. Клінічно значущих відмінностей у фармакокінетиці олмесартану в осіб різної статі не виявлено. Олмесартан активно зв'язується з білками плазми (99,7%), проте ризик клінічно значущих взаємодій з іншими препаратами внаслідок конкуренції за зв'язування з білками плазми невеликий (підтвердження тому — відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартану медоксомілом та варфарином). З клітинами крові олмесартан зв'язується незначною мірою. Середній об'єм розподілу після внутрішньовенного введення невеликий (16–29 л).

Гідрохлоротіазид.

У разі застосування внутрішньо олмесартану медоксомілу в комбінації з гідрохлоротіазидом медіана часу досягнення С_max гідрохлоротіазиду в плазмі крові становила 1,5–2 г. Гідрохлоротіазид зв'язується з білками плазми на 68%, а його уявний об'єм розподілу становить 0,83–1,14 л/кг.

Біотрансформація та елімінація.

Олмесартану медоксоміл.

Сумарний кліренс олмесартану плазми крові становить приблизно 1,3 л/годину (коефіцієнт варіації 19%) та порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/годину) відносно невисокий. Після одноразового застосування внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом ¹⁴C, 10–16% радіоактивної мітки виявлялися в сечі (велика частина — впродовж 24 годин після прийому); радіоактивна мітка, що залишилася, виявлялася в калі. Враховуючи, що системна біодоступність препарату становить 25,6%, можна розрахувати, що олмесартан, що всмоктався, виводиться як нирками (приблизно 40%), так і гепатобіліарною системою (приблизно 60%). Вся радіоактивна мітка, виявлена у продуктах виділення, знаходилася у складі олмесартану. Інших значущих метаболітів виявлено не було. У кишково-печінковій циркуляції олмесартан участі практично не бере. Оскільки велика частина олмесартану виводиться з жовчю, застосовувати його пацієнтам з обструкцією жовчних протоків протипоказано. Кінцевий період напіввиведення олмесартану після багаторазового застосування внутрішньо змінюється в діапазоні від 10 до 15 г. Стаціонарний стан досягався після перших кількох прийомів; після 14 днів багаторазового застосування подальшого накопичення препарату не спостерігалося. Нирковий кліренс становив приблизно 0,5–0,7 л/годину та від дози препарату не залежав.

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується та майже повністю виводиться в незміненому стані із сечею. Після застосування внутрішньо приблизно 60% дози виводиться в незміненому стані впродовж 48 годин. Нирковий кліренс становить приблизно 250–300 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення — близько 10–15 годин.

Комбінація олмесартану медоксомілу з гідрохлоротіазидом.

У разі застосування гідрохлоротіазиду в комбінації з олмесартану медоксомілом системна біодоступність першого знижується приблизно на 20%, проте подібне зниження не має клінічного значення. Фармакокінетика олмесартану у разі його застосування в комбінації з гідрохлоротіазидом не змінюється.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років).

У пацієнтів віком 65–75 років, хворих на артеріальну гіпертензію, площа під фармакокінетичною кривою (AUC) олмесартану в стаціонарному стані була приблизно на 35% вища, ніж у пацієнтів молодшого віку, а у пацієнтів віком (≥ 75 років) — приблизно на 44% вища.

З огляду на наявні дані можна вважати, що в осіб літнього віку (як здорових, так і хворих на артеріальну гіпертензію) системний кліренс гідрохлоротіазиду нижчий, ніж у пацієнтів молодшого віку.

Порушення функції нирок.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня AUC олмесартану в стаціонарному стані була відповідно на 62, 82 та 179% вища, ніж у здорових добровольців. Період напіввиведення гідрохлоротіазиду у пацієнтів з порушеннями функції нирок подовжений.

Порушення функції печінки.

Після одноразового застосування внутрішньо AUC олмесартану у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості була відповідно на 6 та 65% вища, ніж у здорових добровольців контрольної групи. У здорових добровольців та у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому становила відповідно до 0,26, 0,34 та 0,41%. Після багаторазового застосування середня AUC олмесартану у пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього ступеня тяжкості була на 65% вища, ніж у здорових добровольців контрольної групи. Значення C_mаx олмесартану у пацієнтів з порушеннями функції печінки та здорових добровольців були схожими. Для пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки ефективність олмесартану медоксомілу не визначена. На фармакокінетику гідрохлоротіазиду порушення функції печінки істотно не впливала.

Лікування есенціальної гіпертонії.

Застосування цих фіксованих комбінацій показано дорослим пацієнтам, у яких застосування одного лише олмесартану медоксомілу не забезпечує зниження артеріального тиску до необхідного рівня.

Алергічна реакція (гіперчутливість) на діючі речовини, на будь-яку з допоміжних речовин або на інші похідні сульфаніламідів (гідрохлоротіазид також є похідним сульфаніламідів).

Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Стійка гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія та клінічно виражена гіперурикемія.

Тяжкі порушення функції печінки, холестаз та обструктивні захворювання жовчних шляхів. Вагітність, планування вагітності (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Дитячий вік (до 18 років).

Сумісне застосування з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Потенційно можливі взаємодії пов'язані із застосуванням як олмесартану медоксомілу так і гідрохлоротіазиду.

Одночасне застосування не рекомендується

Препарати літію.

При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту і, іноді, з блокаторами рецепторів ангіотензину II спостерігалося оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та його токсичної дії. Крім того, за наявності тіазидів нирковий кліренс літію знижується, тому ризик його токсичної дії на тлі застосування гідрохлоротіазиду може збільшуватися. У зв'язку з цим застосування препарату у поєднанні з літієм не рекомендується. У пацієнтів, яким ці препарати необхідно призначати одночасно, під час лікування рекомендується ретельно контролювати концентрацію літію в сироватці.

Одночасне застосування, що вимагає обережності

Баклофен.

Може посилюватися гіпотензивна дія.

Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (НПЛЗ).

НПЛЗ (наприклад ацетилсаліцилова кислота (> 3 г/добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЛЗ) можуть послабляти антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків та блокаторів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів з порушеннями функції нирок (наприклад у зневоднених або пацієнтів літнього віку із захворюваннями нирок) на тлі застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II одночасно з препаратами, які інгібують циклооксигеназу, ці порушення можуть посилюватися, зокрема може виникати гостра ниркова недостатність, яка, проте, у більшості випадків має оборотний характер. Тому зазначені препарати призначати одночасно слід з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти при цьому повинні вживати достатню кількість рідини. Крім того, після початку комбінованої терапії та потім з регулярним інтервалом функцію нирок у пацієнтів потрібно контролювати.

Одночасне застосування, що вимагає особливої уваги

Аміфостин.

Може посилюватися антигіпертензивна дія.

Інші гіпотензивні засоби.

Антигіпертензивний ефект препарату може посилюватися у разі його застосування одночасно з іншими лікарськими засобами, які знижують артеріальний тиск.

Етиловий спирт, барбітурати, наркотичні аналгетики та антидепресанти.

Можуть посилитися прояви ортостатичної гіпотензії.

Потенційно можливі взаємодії з олмесартану медоксомілом.

Одночасне застосування не рекомендується:

Інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірен.

Дані клінічних випробувань показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), пов'язана зі спільним застосуванням інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, призводить до підвищення частоти небажаних явищ, таких як гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (в тому числі гостра ниркова недостатність), в порівнянні з призначенням одного засобу, який діє на РААС.

Лікарські засоби, що впливають на концентрацію калію в крові.

Враховуючи досвід застосування інших лікарських засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, концентрація калію в сироватці крові може збільшуватися при одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калієвмісних замінників харчової солі та інших препаратів, здатних підвищувати концентрацію калію в крові (наприклад, гепарин, інгібітори АПФ). При призначенні препарату одночасно з лікарськими засобами, які впливають на рівень калію, рекомендується контролювати сироваткову концентрацію калію.

Секвестрант жовчних кислот колесевелам.

Одночасне застосування колесевеламу гідрохлориду, що зв'язує жовчні кислоти, зменшує системний вплив і пікову концентрацію олмесартану в плазмі, а також знижує період напіввиведення. Прийом олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду знижував ефект лікарської взаємодії. Слід розглянути можливість прийому олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду.

Додаткова інформація.

Відзначалося помірне зниження біодоступності олмесартану медоксомілу після лікування антацидами (магнію-алюмінію гідроксидом). Олмесартану медоксоміл не чинить значного впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину або фармакокінетику дигоксину. У здорових добровольців, які приймали олмесартану медоксоміл одночасно з правастином, клінічно значущих змін фармакокінетики цих препаратів не відзначалося. У дослідженнях in vitro клінічно значущого пригнічення олмесартаном активності ізоферментів IA1/2, IIA6, IIC8/9, IIC19, IID6, IIE1 та IIIA4 цитохрому Р450 у людини виявлено не було; відносно ізоферментів цитохрому Р450 у тварин олмесартан або чинив незначну індукуючу дію, або не впливав зовсім. Таким чином, клінічно значущих взаємодій між олмесартаном та лікарськими засобами, які метаболізуються за участю зазначених ізоферментів цитохрому P450, не очікуються.

Потенційно можливі взаємодії гідрохлоротіазиду.

Одночасне застосування не рекомендується

Лікарські засоби, що впливають на концентрацію калію в крові.

Гіпокаліємічна дія гідрохлоротіазиду може посилюватися при його одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що спричинюють втрату калію та гіпокаліємію (наприклад з калійуретичними діуретиками, проносними засобами, кортикостероїдами, АКТГ, амфотерицином, карбеноксолоном, пеніциліном G натрію та похідними саліцилової кислоти). Тому застосовувати гідрохлоротіазид одночасно з цими препаратами не рекомендується.

Одночасне застосування, що вимагає обережності

Cолі кальцію.

За рахунок уповільнення екскреції кальцію тіазидні діуретики можуть збільшувати його концентрацію в сироватці крові. Якщо необхідно застосовувати препарати кальцію, рівень його концентрації в сироватці повинен контролюватися, а відповідна доза кальцію — коригуватися.

Холестирамін та колестипол.

Серцеві глікозиди.

Застосування серцевих глікозидів призводить до того, що гіпокаліємія та гіпомагніємія, спричинені тіазидами, збільшують ризик аритмій.

Лікарські засоби, ефективність яких залежить від концентрації калію в сироватці крові.

Рекомендується проводити регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові та ЕКГ у разі застосування препарату одночасно з лікарськими засобами, ефективність яких залежить від концентрації калію в сироватці крові (наприклад серцевими глікозидами та антиаритмічними засобами), а також із препаратами, що спричинюють аритмію піруетного типу (шлуночкову тахікардію), у тому числі з деякими антиаритмічними засобами:

• антиаритмічні засоби класу Ia (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні засоби класу IIIa (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі антипсихотичні засоби (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
• інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно).

Недеполяризуючі релаксанти скелетних м'язів (наприклад тубокурарин).

Гідрохлоротіазид може посилювати ефективність недеполяризуючих релаксантів скелетних м'язів.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін та біпериден).

Знижуючи моторику шлунково-кишкового тракту та швидкість спорожнення шлунка, антихолінергічні засоби можуть збільшувати біодоступність тіазидних діуретиків.

Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін).

Терапія тіазидом може впливати на толерантність до глюкози. Може бути необхідна корекція дози цукрознижувальних засобів.

Метформін.

Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик розвитку лактоацидозу у зв'язку з функціональною нирковою недостатністю, яка іноді виникає внаслідок застосування гідрохлоротіазиду.

Бета-блокатори та діазоксид.

Гіперглікемічна ефективність бета-адреноблокаторів та діазоксиду може посилюватися під впливом тіазидів.

Пресорні аміни (наприклад норадреналін).

Ефективність пресорних амінів може знижуватися.

Лікарські засоби, які застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол).

Оскільки гідрохлоротіазид іноді викликає збільшення концентрації сечової кислоти в сироватці, може бути необхідна корекція дози урикозуричних препаратів для лікування подагри. Крім того, іноді необхідно збільшити дозу пробенециду або сульфінпіразону. У разі застосування алопуринолу одночасно з тіазидом частота алергічних реакцій на алопуринол може збільшуватися.

Амантадин.

Тіазиди можуть збільшувати ризик розвитку побічних реакцій, спричинених амантадином.

Цитостатики (наприклад циклофосфамід, метотрексат).

Тіазиди можуть знижувати виведення нирками протипухлинних препаратів та посилювати їх пригнічувальну дію на кістковий мозок.

Саліцилати.

У разі прийому саліцилатів у високих дозах гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.

Метилдопа.

Опубліковано дані про окремі випадки гемолітичної анемії в результаті застосування гідрохлоротіазиду в комбінації з метилдопою.

Циклоспорин.

Одночасне застосування тіазидів з циклоспорином може збільшувати ризик гіперурикемії та ускладнень, аналогічних подагрі.

Тетрациклін.

Застосування тіазидів одночасно з тетрацикліном збільшує ризик уремії, спричиненої тетрацикліном. Доксицикліну ця взаємодія, ймовірно, не стосується.

Зменшення об'єму циркулюючої крові.

У пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові та (або) низьким рівнем натрію, обумовленими інтенсивною терапією діуретиками, низькосольовою дієтою, діареєю або блюванням, може виникати клінічно виражена артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому препарату. До початку застосування препарату зазначені вище явища слід усунути.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС на фоні одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується.

Якщо терапія з подвійною блокадою є абсолютно необхідною, її слід проводити тільки під наглядом фахівця, а також на фоні ретельного спостереження за функцією нирок, рівнем електролітів і артеріальним тиском.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказано пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Інші явища, що супроводжуються стимуляцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.

У пацієнтів, у яких судинний тонус та функція нирок значною мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (зокрема у пацієнтів із тяжкою застійною серцевою недостатністю або з патологією нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), можливі реакції на інші препарати, що впливають на цю систему, у вигляді гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або в окремих випадках — гострої ниркової недостатності.

Реноваскулярна гіпертензія.

Застосування препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, хворим з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки пов'язано з підвищеним ризиком розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності.

Порушення функції нирок та трансплантація нирки.

Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) препарат протипоказаний. Пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну ³ 30 мл/хв, але < 60 мл/хв) коригувати дозу препарату не потрібно. В той же час таким пацієнтам препарат слід застосовувати з обережністю, при цьому рекомендується періодично контролювати концентрацію калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. У пацієнтів з порушеннями функції нирок може виникати азотемія, спричинена тіазидними діуретиками. Якщо прогресуюча ниркова недостатність стає очевидною, необхідний ретельний перегляд схеми лікування і, можливо, відміна діуретиків. Клінічний досвід застосування препарату пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.

Порушення функції печінки.

Досвід застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки досі відсутній. Крім того, у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки незначні порушення водно-електролітного балансу на тлі терапії тіазидами можуть спричинити печінкову кому. З цієї причини пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості препарат слід застосовувати з обережністю. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, холестазом та обструкцією жовчних протоків препарат протипоказаний.

Стеноз устя аорти та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.

Як і інші вазодилататори, олмесартану медоксоміл з обережністю призначають при стенозі устя аорти або мітральному стенозі, а також при обструктивній гіпертрофічній кардіоміопатії.

Первинний альдостеронізм.

Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай не реагують на антигіпертензивні засоби, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему. Тому препарат таким пацієнтам не рекомендований.

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Препарати групи тіазидів можуть спричинювати порушення толерантності до глюкози. Пацієнтам з цукровим діабетом потрібно коригувати дозу інсуліну або пероральних цукрознижувальних засобів. Застосування тіазидів може сприяти розвитку прихованого цукрового діабету.

На тлі прийому тіазидних діуретиків можуть виникати такі побічні ефекти, як підвищення рівня холестерину та тригліцеридів. У ряді випадків застосування тіазидів може сприяти розвитку гіперурикемії або подагри. Гідрохлоротіазид здатний підвищувати рівень вільного білірубіну у сироватці крові.

Електролітні порушення.

Як і у разі застосування будь-яких діуретиків, при застосуванні гідрохлоротіазиду слід з певним інтервалом контролювати сироваткові концентрації електролітів. Препарати групи тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть спричинювати порушення водно-електролітного балансу (у тому числі гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками порушень водно-електролітного балансу є такі симптоми: сухість у роті, спрага, слабкість, тривалий сон, сонливість, занепокоєння, м'язовий біль або судоми, м'язова стомлюваність, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та порушення з боку травного тракту, зокрема нудота та блювання. Ризик розвитку гіпокаліємії найбільш високий при цирозі печінки, при різкому збільшенні діурезу, а також при застосуванні кортикостероїдів та АКТГ як супутніх препаратів. З іншого боку, внаслідок блокади рецепторів ангіотензину II (AT1) олмесартану медоксомілом можлива гіперкаліємія, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або із серцевою недостатністю, а також у пацієнтів із цукровим діабетом. Пацієнтам цієї групи концентрацію калію в сироватці крові слід контролювати належним чином. Препарат слід з обережністю застосовувати одночасно з препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками, калієвмісними замінниками харчової солі та іншими препаратами, які можуть підвищувати концентрацію калію в крові. Даних про те, що олмесартану медоксоміл може послаблювати або запобігати гіпонатріємії, що спричинюється діуретиками, немає. Дефіцит хлоридів, як правило, характеризується низьким ступенем тяжкості і не вимагає спеціального лікування. Тіазиди можуть знижувати виведення кальцію із сечею та спричинювати легке та скороминуще підвищення його концентрації в сироватці крові за відсутності будь-яких порушень метаболізму кальцію. Гіперкальціємія може свідчити про прихований паратиреотоксикоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазиди потрібно відмінити. Тіазиди посилюють виведення із сечею магнію, що може призводити до гіпомагніємії. У пацієнтів з набряками може в жарку погоду виникати «гіпонатріємія розбавлення».

Препарати літію.

Як і інші лікарські засоби, що містять блокатори рецепторів ангіотензину II у комбінації з тіазидом, препарат не рекомендується застосовувати одночасно з препаратами літію.

Спру-подібна ентеропатія.

У дуже рідкісних випадках повідомляли про важку хронічну діарею зі значною втратою маси тіла, що розвилася через кілька місяців або років після початку лікування у пацієнтів, які приймали олмесартан; причиною її виникнення є, імовірно, місцева відстрочена реакція гіперчутливості. Результати біопсії слизової кишечника у таких пацієнтів часто демонстрували атрофію кишкових ворсинок. Якщо дані симптоми виникають у пацієнта під час лікування олмесартаном, необхідно виключити іншу етіологію, терапію олмесартаном слід негайно відмінити та не слід відновлювати. Якщо діарея не зникне впродовж одного тижня після закінчення прийому лікарського засобу, слід звернутися до спеціаліста (наприклад до гастроентеролога).

Гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома.

Гідрохлоротіазид є сульфонамідом та може викликати реакції ідіосинкразії, що призводять до гострої перехідної міопії та гострого нападу закритокутової глаукоми. Симптоми включають гострий розвиток близорукості або появи болю в очах та, як правило, виникають протягом проміжку часу від декількох годин до декількох тижнів після початку лікування. Нелікований напад гострої закритокутової глаукоми може призвести до стійкої втрати зору. У першу чергу слід якнайшвидше відмінити гідрохлоротіазид. Якщо внутрішньоочний тиск не піддається контролю, може виникнути необхідність прийняття рішення про негайне терапевтичне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку закритокутової глаукоми може бути наявність в анамнезі алергії на сульфонаміди або пеніцилін.

Етнічні відмінності.

Як і у інших блокаторів рецепторів ангіотензину II, антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу у представників негроїдної раси виражена дещо слабше, ніж у представників інших рас (можливо, через те, що у представників негроїдної раси частішим є низький рівень реніну).

Антидопінговий тест.

Гідрохлоротіазид, що входить до складу цього препарату, може давати псевдопозитивний результат антидопінгового тесту.

Вагітність.

Лікарський засіб протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність підтверджується під час лікування препаратом, лікування слід негайно припинити. У разі необхідності препарат потрібно замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Інші запобіжні заходи.

Надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з генералізованим атеросклерозом, ішемічною хворобою серця або ішемічним ураженням головного мозку може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Ризик алергічних реакцій на гідрохлоротіазид вищий у пацієнтів з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі, проте такі реакції можуть виникати і у пацієнтів без таких захворювань в анамнезі.

За даними наукової літератури, діуретики тіазидового ряду можуть викликати загострення або активацію системного червоного вовчака.

Даний препарат містить лактозу. Препарат не слід призначати пацієнтам з уродженою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або з порушенням всмоктування глюкози і галактози.

Вагітність

Лікарський засіб протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Встановлено, що у разі застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II під час ІІ і ІІІ триместрів вагітності не виключена поява ефектів фетотоксичності (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

У разі якщо блокатори рецепторів ангіотензину II застосовувалися в ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове обстеження щодо функції нирок і розвитку черепа у плода.

Стан немовлят, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, необхідно ретельно контролювати на наявність артеріальної гіпотензії.

Період годування груддю

Застосування препарату у період годування груддю протипоказане.

Не проводилось жодних досліджень впливу на здатність керувати автомобілем та іншими механічними засобами. Однак слід враховувати, що протягом антигіпертензивного лікування у пацієнтів можливі запаморочення або втома, що може позначитися на здатності керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Олембік — H 20 та Олембік — Н 40 не є препаратами першого вибору.

Олембік — H 20 призначають хворим, у яких застосування одного лише олмесартану медоксомілу у дозі 20 мг не забезпечує необхідного рівня артеріального тиску.

Для пацієнтів, яким необхідне подальше зниження артеріального тиску після 2-х тижнів терапії доза може бути збільшена до 40 мг.

За наявності клінічних показань допускається переведення пацієнта з монотерапії олмесартану медоксомілом у дозі 20 мг відразу на комбінований препарат, проте при цьому слід враховувати той факт, що максимальна гіпотензивна дія олмесартану медоксомілу досягається через 8 тижнів після початку лікування.

Олембік — H 40 призначають хворим, у яких застосування одного лише олмесартану медоксомілу у дозі 40 мг не забезпечує необхідного рівня артеріального тиску.

Препарат приймають 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі. Таблетки ковтають цілими і запивають склянкою води. Таблетки не слід розжовувати. Рекомендується застосовувати препарат в один і той самий час.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років).

Пацієнтам літнього віку комбінований препарат рекомендується застосовувати в тій самій дозі, що й звичайним дорослим пацієнтам.

Порушення функції нирок.

Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30–60 мл/хв) рекомендується періодично контролювати функцію нирок. Максимальна доза олмесартану медоксомілу становить 20 мг 1 раз на добу внаслідок обмеженого досвіду застосування більших доз цій групі пацієнтів. Хворим із тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) протипоказано застосовувати олмесартану медоксоміл, оскільки існує дуже обмежений досвід застосування цій групі пацієнтів. Олембік — Н 40 протипоказаний хворим із порушеннями функції нирок.

Порушення функції печінки.

Пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості препарат слід застосовувати з обережністю. Пацієнтам з порушеннями функції печінки середнього ступеня тяжкості олмесартану медоксоміл рекомендується застосовувати в початковій дозі 10 мг 1 раз на добу (для можливості відповідного дозування застосовувати в іншій лікарській формі), а максимальна доза не повинна перевищувати 20 мг 1 раз на добу. Пацієнтам з порушеннями функції печінки, які вже приймають діуретичні засоби та (або) інші антигіпертензивні засоби, рекомендується ретельно контролювати артеріальний тиск та функцію нирок. Досвід застосування олмесартану медоксомілу пацієнтами з тяжкими порушеннями функції печінки відсутній. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, а також із холестазом та обструкцією жовчних протоків препарат протипоказаний.

Застосування препарату дітям протипоказане через недостатність даних про безпеку та ефективність.

Спеціальна інформація щодо симптомів або лікування передозування препарату відсутня.

Найімовірнішими проявами передозування олмесартану медоксомілу є артеріальна гіпотензія та тахікардія, крім того, може виникати брадикардія. Передозування гідрохлоротіазиду супроводжується електролітними порушеннями (гіпокаліємією, гіпохлоремією) та зневодненням, обумовленим надмірним діурезом. Найчастішими проявами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може спричинювати м'язові спазми та/або посилювати аритмію, що виникає в результаті застосування супутніх препаратів (серцевих глікозидів або деяких антиаритмічних засобів).

За пацієнтом слід ретельно спостерігати та проводити симптоматичне підтримуюче лікування. Лікування симптоматичне і залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. Можуть бути рекомендовані блювотні засоби та/або промивання шлунка. При лікуванні передозування іноді рекомендується активоване вугілля. Слід регулярно контролювати рівень електролітів та креатиніну у сироватці крові. У разі артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести у горизонтальне положення та швидко провести внутрішньовенну інфузію ізотонічного розчину натрію хлориду.

Чи виводиться олмесартан або гідрохлоротіазид при гемодіалізі, невідомо.

Найчастіше при застосуванні препарату виникають такі побічні реакції, як головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність.

Гідрохлоротіазид може спричинити або посилити гіповолемію, що може призвести до порушення електролітного балансу.

Можливі побічні реакції:

• Інфекційні та паразитарні захворювання: сіаладеніт.
• З боку кровотворної та лімфатичної систем: апластична анемія, пригнічення кісткового мозку, гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія.
• З боку імунної системи: анафілактичні реакції.
• Порушення харчування та обміну речовин: анорексія, глюкозурія, гіперкальціємія, гіперхолестеринемія, гіперглікемія, гіперкаліємія, гіпертригліцеридемія, гіперурикемія, гіпохлоремія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпонатріємія, гіперамілаземія.
• З боку психіки: апатія, депресія, неспокій, порушення сну.
• З боку нервової системи: сплутаність свідомості, судоми, порушення свідомості, наприклад втрата свідомості, відчуття запаморочення/запаморочення, головний біль, втрата апетиту, парестезії, постуральне запаморочення, сонливість, непритомність.
• З боку органів зору: зниження сльозовиділення, минуща розмитість зору, посилення існуючої міопії, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома, ксантопсія.
• З боку органів слуху та рівноваги: вертиго.
• З боку серця: стенокардія, порушення ритму серця, пальпітація.
• З боку судин: емболія, артеріальна гіпотензія, некротизуючий ангіїт (васкуліт), ортостатична гіпотензія, тромбоз.
• З боку дихальної системи та органів середостіння: бронхіт, кашель, задишка, інтерстиціальна пневмонія, фарингіт, набряк легень, дихальна недостатність, риніт.
• З боку травного тракту: біль у ділянці живота, запор, діарея, подразнення слизової оболонки шлунка, диспепсія, гастроентерит, метеоризм, нудота, панкреатит, паралітична кишкова непрохідність, блювання, спру-подібна ентеропатія.
• З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гострий холецистит, жовтяниця (на тлі внутрішньопечінкового холестазу).
• З боку шкіри та підшкірної жирової тканини: алергічний дерматит, анафілактичні шкірні прояви, ангіоневротичний набряк, реакції типу шкірних проявів системного червоного вовчака, екзема, еритема, екзантема, реакції фотосенсибілізації, свербіж, геморагічні висипання (пурпура), висипання, загострення шкірної форми системного червоного вовчака, токсичний епідермальний некроліз, кропив'янка.
• З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: артралгія, артрит, біль у спині, судоми м'язів, слабкість у м'язах, міалгія, біль у кінцівках, парез, біль у кістках.
• З боку нирок та сечовивідних шляхів: гостра ниркова недостатність, гематурія, інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, дисфункція нирок, інфекція сечових шляхів.
• З боку статевих органів та молочної залози: еректильна дисфункція.
• Загальні порушення та реакції у місці введення: слабкість, біль у грудях, набряк обличчя, втомлюваність, відчуття жару, грипоподібні симптоми, сонливість. нездужання, біль, периферичний набряк.

Результати додаткових досліджень: підвищення активності аспартатамінотрасферази, підвищення активності креатинфосфокінази у крові. гіперкальціємія, гіперкреатинінемія, гіперглюкоземія, зниження рівня гематокриту крові, гіпогемоглобінемія, гіперліпідемія, гіпокаліємія, гіперкаліємія, підвищення рівня сечовини у крові, підвищення рівня азоту сечовини у крові, гіперурикемія, підвищення рівня гамаглутамілтрансферази, підвищення рівня ферментів печінки.

Були повідомлення про поодинокі випадки рабдоміолізу, пов'язані за часом із застосуванням блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Були повідомлення про побічні реакції, що можуть спостерігатися при застосуванні гідрохлоротіазиду: сухість у роті, відчуття спраги, анафілактичний шок, кома, синдром Стівенс–Джонсона, дезорієнтація, зміна настрою, пневмоніт. Застосування діуретиків тіазидного ряду може призвести до зниження толерантності до глюкози, що, у свою чергу, призводить до маніфестації латентного цукрового діабету. При застосуванні гідрохлоротіазиду можлива поява гіпохлоремічного алкалозу, який може індукувати напади подагри у хворих з її асимптомним перебігом.

2 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 ^оС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 8 таблеток у блістері, по 1 блістеру в картонній коробці.

За рецептом.

Алємбік Фармас'ютікелс Лімітед

Панелав, ПВ Таджпура, Округ Халол, Район Панчмахал, Гуджарат — 389 350, Індія.