Кетонал^® (супозиторії) (Ketonal^® (suppositories)) (281377) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: твердий жир, тригліцериди середнього ланцюга.

Кетопрофен - 100 мг

фармакодинаміка. Кетопрофен є НПЗП, що чинить анальгезивну, протизапальну та жарознижувальну дію.
При запаленні кетопрофен інгібує синтез простагландинів і лейкотрієнів, гальмуючи активність ЦОГ та частково — ліпооксигенази, також він інгібує синтез брадикініну і стабілізує лізосомальні мембрани.
Чинить центральний та периферичний знеболювальний ефект та усуває прояви симптомів запально-дегенеративних захворювань опорно-рухового апарату.
У жінок кетопрофен зменшує вираженість симптомів первинної дисменореї внаслідок інгібування синтезу простагландинів.
Фармакокінетика
Абсорбція. Після ректального введення 100 мг кетопрофену C_max у плазмі крові (10,4 мкг/мл) досягається через 1,05–1,22 год. Біодоступність кетопрофену після ректального введення — 71–96%.
Розподіл. Ступінь зв’язування з білками — 99%. Об’єм розподілу — 0,1–0,2 л/кг маси тіла. Кетопрофен проникає в синовіальну рідину. Через 3 год після введення 100 мг кетопрофену його концентрація в плазмі крові становить близько 3 мкг/мл, а концентрація в синовіальній рідині — 1,5 мкг/мл. Хоча концентрація кетопрофену в синовіальній рідині є дещо нижчою, ніж у плазмі крові, вона стабільніша (0,8 мкг/мл через 9 год), тому больовий синдром та скутість суглобів зменшуються на тривалий час. Рівноважні концентрації кетопрофену в плазмі крові досягаються через 24 год після його введення. У пацієнтів літнього віку рівноважна концентрація становить близько 6,3 мкг/мл і досягається за 8,7 год.
Метаболізм і виведення. Кетопрофен інтенсивно метаболізується в печінці за допомогою мікросомальних ферментів. З організму виводиться у вигляді кон’югату з глюкуроновою кислотою. Т_½ становить близько 2 год. До 80% введеної дози кетопрофену виводиться із сечею, як правило, понад 90% — у вигляді глюкуроніду, близько 10% — з калом.
У пацієнтів з нирковою недостатністю виведення кетопрофену уповільнене, Т_½ збільшується на 1 год. У пацієнтів з печінковою недостатністю кетопрофен може накопичуватися у тканинах. У пацієнтів старшого віку метаболізм і виведення кетопрофену уповільнюються, однак це має клінічне значення тільки при порушенні функції нирок.

захворювання суглобів: ревматоїдний артрит; серонегативні спондилоартрити (анкілозуючий спондиліт, псоріатичний артрит, реактивний артрит); подагра, псевдоподагра; остеоартрит; позасуглобовий ревматизм (тендиніт, бурсит, капсуліт плечового суглоба);
больовий синдром: посттравматичний біль у суглобах, м’язах; післяопераційний біль; біль при метастазах пухлин у кістки; альгодисменорея.

застосовують ректально. Рекомендовані дози для дорослих і дітей віком старше 15 років: 1 супозиторій вводять в пряму кишку 1–2 рази на добу.
Кетонал, супозиторії, можна комбінувати з пероральними формами кетопрофену, наприклад 1 капсула (50 мг) вранці та вдень і 1 супозиторій (100 мг) ввечері або 1 таблетка (100 мг) вранці та 1 супозиторій (100 мг) ввечері.
Тривалість лікування залежить від ступеня тяжкості і перебігу захворювання, однак побічні ефекти можуть бути мінімізовані при застосуванні мінімальної ефективної дози протягом якомога більш короткого часу.
Максимальна добова доза кетопрофену — 200 мг. Перед призначенням максимальної дози слід ретельно проаналізувати співвідношення користь/ризик лікування високими дозами.
Пацієнти похилого віку. У осіб похилого віку ризик виникнення побічних реакцій підвищується. Через 4 тиж від початку лікування НПЗП слід проводити моніторинг проявів шлунково-кишкових кровотеч.
Пацієнти з печінковою та/або нирковою недостатністю. Рекомендується знизити початкову дозу і застосовувати у таких пацієнтів мінімальну ефективну дозу. Для хворих з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю застосування кетопрофену протипоказано.
Діти. Лікарський засіб не застосовувати у дітей віком до 15 років.

підвищена чутливість до кетопрофену або допоміжних речовин. Лікарський засіб протипоказаний пацієнтам, у яких застосування кетопрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП провокує бронхоспазм, астматичні напади, кропив’янку, ангіоневротичний набряк, гострий риніт або інші алергічні реакції. Тяжка серцева недостатність. Не застосовувати для лікування періопераційного болю при проведенні операції з аортокоронарного шунтування. Хронічна диспепсія; активна фаза або рецидив виразкової хвороби шлунка та/або дванадцятипалої кишки; шлунково-кишкові кровотечі/перфорації/виразки в анамнезі, цереброваскулярні або інші кровотечі; схильність до геморагії; тяжкі порушення функції печінки або нирок; БА та риніт в анамнезі. ІІІ триместр вагітності. Діти та підлітки віком до 15 років. Проктит або прокторагія в анамнезі.

небажані побічні реакції наведено за частотою: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити на підставі доступних даних).
Побічні ефекти зазвичай минущі. Найчастіше виникають розлади з боку травного тракту.
З боку системи крові: нечасто — геморагічна анемія, гемоліз, пурпура, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, недостатність функції кісткового мозку; частота невідома — лейкопенія, гемолітична анемія, нейтропенія.
Високі дози кетопрофену можуть інгібувати агрегацію тромбоцитів, пролонгуючи тим самим час кровотечі, і викликати носову кровотечу й утворення гематом.
З боку імунної системи: дуже рідко — ангіоневротичний набряк і анафілаксія, підвищена чутливість, анафілактичні реакції, включаючи шок; частота невідома — реактивність дихальної системи, включаючи БА та її загострення, бронхоспазм або задишку (особливо у пацієнтів з підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗП).
Психічні розлади: часто — депресія, нервозність, жахливі сновидіння, сонливість; рідко — делірій з візуальними і слуховими галюцинаціями, дезорієнтація, мінливість настрою.
З боку нервової системи: часто — головний біль, астенія, запаморочення, парестезії, дискомфорт, підвищена втомлюваність, слабкість, сонливість, вертиго, зміни настрою; нечасто — судоми; рідко — порушення мовлення, дисгевзія; дуже рідко — псевдопухлини головного мозку; частота невідома — депресія, сплутаність свідомості, галюцинації, нездужання; були окремі повідомлення про асептичний менінгіт (особливо у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями, такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) з такими симптомами, як ригідність потиличних м’язів, нудота, блювання, лихоманка, втрата орієнтації.
З боку органа зору: часто — порушення зору; дуже рідко — кон’юнктивіт, нечіткість зору; частота невідома — неврит зорового нерва.
З боку органа слуху: часто — шум у вухах.
З боку серцево-судинної системи: часто — набряки; нечасто — серцева недостатність, АГ, вазодилатація; частота невідома — васкуліт (включаючи лейкоцитопластичний васкуліт).
Клінічні дослідження й епідеміологічні дані підтверджують, що із застосуванням деяких НПЗП (особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні) може бути пов’язане незначне підвищення ризику виникнення артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда та інсульту). Для того щоб виключити такий ризик для кетопрофену, даних недостатньо.
З боку дихальної системи: нечасто — кровохаркання, задишка, фарингіт, риніт, бронхоспазм (особливо у пацієнтів з гіперчутливістю до ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП), набряк гортані (ознаки анафілактичної реакції), рідко — напади БА; частота невідома — задишка.
З боку травної системи: дуже часто — диспепсія; часто — нудота, абдомінальний біль, діарея, запор, метеоризм, анорексія, блювання, стоматит; рідко — гастрити, виразкова хвороба шлунка; дуже рідко — коліт, перфорація кишечнику (як ускладнення дивертикулу), загострення виразкового коліту або хвороби Крона, ентеропатія з перфорацією, стеноз; можуть виникати перфорація, шлунково-кишкові кровотечі, мелена, гематемезис, іноді з летальними наслідками, особливо у пацієнтів літнього віку; ентеропатія може супроводжуватися слабкою кровотечею із втратою білка; частота невідома — панкреатит.
Були повідомлення про випадок перфорації прямої кишки в жінки літнього віку.
Ульцерація, крововилив або перфорація можуть розвиватися у 1% пацієнтів через 3–6 міс лікування або у 2–4% пацієнтів через 1 рік лікування із застосуванням НПЗП.
З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко — тяжкі порушення функції печінки, що супроводжуються жовтяницею і гепатитом.
З боку шкіри: часто — висип на шкірі; нечасто — алопеція, екзема, пурпуроподібний висип, свербіж, підвищене потовиділення, кропив’янка, ексфоліативний дерматит; рідко — фотосенсибілізація, фотодерматит; дуже рідко — бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, ексфоліативний та бульозний дерматоз, мультиформна еритема, ангіоневротичний набряк; частота невідома — гострий генералізований екзантематозний пустульоз.
З боку сечовидільної системи: дуже рідко — ГНН, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, гострий пієлонефрит, аномальні ниркові функціональні тести.
З боку репродуктивної системи: нечасто — менометрорагія.
Лабораторні показники: дуже часто — відхилення від норми показників функції печінки, підвищення рівня трансаміназ, білірубіну в сироватці крові через порушення, пов’язані з цукровим діабетом; часто — збільшення маси тіла; нечасто — при лікуванні НПЗП суттєво підвищуються рівні АлАТ і АсАТ.
Кетопрофен знижує агрегацію тромбоцитів, пролонгуючи тим самим час кровотечі.
Місцеві симптоми: реакції у місці введення (пряма кишка), включаючи подразнення, свербіж, печіння, запалення, ректальну кровотечу.

у хворих на БА та хронічний риніт, хронічний синусит та/або поліпоз носа існує підвищений ризик виникнення алергії до ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗП. Кетопрофен може спричинити у них напад БА, бронхоспазм, особливо в осіб з підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗП.
Застосування кетопрофену може бути причиною кровотечі зі ШКТ, виразкової хвороби шлунка та/або дванадцятипалої кишки або перфорації, що можуть виникнути навіть без продромальних симптомів. Внаслідок прийому НПЗП у літніх пацієнтів підвищується ризик виникнення кровотечі зі ШКТ та перфорації, які можуть мати летальні наслідки. Слід обережно призначати кетопрофен пацієнтам з розладами ШКТ в анамнезі. Велика імовірність виникнення кровотечі зі ШКТ у пацієнтів літнього віку, схильних до таких кровотеч, у хворих з малою масою тіла, а також у людей з порушенням функцій тромбоцитів або таких, хто приймає антикоагулянти чи інгібітори агрегації тромбоцитів. З появою кровотечі або симптомів виразкової хвороби шлунка та/або дванадцятипалої кишки прийом лікарського засобу слід негайно припинити. У разі появи слабко виражених шлункових симптомів можна застосовувати лікарські засоби, що нейтралізують кислоту шлункового соку або обволікають слизову оболонку шлунка. Ці пацієнти мають розпочинати лікування з найнижчої дози. Таким пацієнтам слід застосовувати комбіновану терапію протекторними препаратами (наприклад, мізопростолом або інгібіторами протонної помпи).
Згідно з епідеміологічними даними, кетопрофен може бути пов’язаний з високим ризиком тяжкої шлунково-кишкової токсичності, що характерно для деяких інших НПЗП, особливо при прийомі високих доз. Також клінічні дослідження та епідеміологічні дані дають підстави припускати, що використання деяких НПЗП (особливо у високих дозах і при тривалому лікуванні) пов’язано з підвищенням ризику артеріального тромбозу (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Повідомляється про підвищений ризик розвитку артеріальних тромботичних станів у пацієнтів, які отримували неаспіринові НПЗП для купірування періопераційного болю при операціях аортокоронарного шунтування.
Для виключення такого ризику відносно кетопрофену даних недостатньо.
Слід уникати одночасного застосування кетопрофену з НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Кетопрофен та інші НПЗП можуть маскувати симптоми інфекційного захворювання, що розвивається. Маскування симптомів основних інфекцій: Кетонал може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це спостерігалось при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли Кетонал застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.
Кетопрофен слід обережно призначати пацієнтам з розладами ШКТ, уважно спостерігаючи за хворими при появі таких захворювань, як гастрит та/або дуоденіт, неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона.
Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам із порушеннями гемостазу, гемофілією, хворобою Віллебранда, тяжкою тромбоцитопенією, нирковою або печінковою недостатністю, а також особам, які приймають антикоагулянти (похідні кумарину і гепарину, головним чином низькомолекулярні гепарини).
Необхідний ретельний контроль діурезу і функції нирок у пацієнтів із печінковими порушеннями, у пацієнтів, які отримують діуретики, при гіповолемії внаслідок великого хірургічного втручання, особливо у пацієнтів літнього віку.
Кетопрофен з обережністю застосовувати особам, які страждають на алкоголізм.
Препарат слід з обережністю приймати пацієнтам, які застосовують супутні препарати, здатні підвищувати ризик кровотеч або ульцерації, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, антитромботичні препарати (ацетилсаліцилова кислота).
Під час застосування кетопрофену також потрібно ретельно спостерігати за пацієнтами з підвищеною чутливістю до сонячного світла або фототоксичністю в анамнезі. У пацієнтів літнього віку та осіб із серцевою недостатністю або порушеннями функції печінки, ХНН та порушеннями водного обміну (наприклад, зневодненням у результаті застосування діуретиків, гіповолемією після хірургічної операції) кетопрофен може спричинити розлади роботи нирок через пригнічення синтезу простагландинів.
У початковий період лікування у таких хворих слід ретельно контролювати величину діурезу та інші показники функції нирок. Порушення їхньої функції може бути причиною появи набряків та збільшення концентрації небілкового азоту в сироватці крові.
У пацієнтів із серцевою недостатністю, особливо літнього віку, через затримку рідини та натрію в організмі може спостерігатися посилений прояв небажаних реакцій. У таких пацієнтів слід контролювати функцію серця та нирок.
Пацієнтам з неконтрольованою АГ, хронічною серцевою недостатністю, встановленою ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або захворюваннями судин головного мозку можна приймати кетопрофен тільки після ретельного обстеження. Перед початком тривалого лікування пацієнти з факторами ризику при наявності гіперліпідемії, цукрового діабету та пацієнти, які палять, мають також проходити ретельне обстеження.
Пацієнтам з порушеннями функції печінки показані ретельне спостереження (періодичний контроль активності трансаміназ) та індивідуальний підбір дози лікарського засобу.
Особливо обережно слід призначати кетопрофен пацієнтам літнього віку, зокрема з порушеннями функції печінки або нирок; таким хворим потрібно знизити дозу лікарського засобу. У разі тривалого лікування кетопрофеном необхідно контролювати показники морфології крові та функції печінки і нирок.
У поодиноких випадках при застосуванні НПЗП відзначалися тяжкі шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик таких реакцій існує на початку терапії (у більшості випадків такі реакції виникають у перші місяці лікування). Кетонал^® необхідно відмінити при перших проявах шкірного висипу, уражень слизових оболонок або інших ознаках підвищеної чутливості.
При тривалому лікуванні кетопрофеном, особливо пацієнтів старшого віку, необхідно контролювати формулу крові, а також функції печінки та нирок. При кліренсі креатиніну нижче 0,33 мл/с (20 мл/хв) слід відкоригувати дозу кетопрофену.
Застосування препарату необхідно припинити перед великими хірургічними втручаннями.
Застосування кетопрофену може негативно позначатися на репродуктивній функції жінок, тому його не слід приймати жінкам, які планують вагітність. Жінкам, які не можуть завагітніти або проходять обстеження з приводу безплідності, прийом кетопрофену необхідно припинити.
Прийом лікарського засобу у мінімальній ефективній дозі протягом найкоротшого періоду, потрібного для усунення симптомів, знижує ризик виникнення побічної дії та вплив на ШКТ і систему кровообігу.
Застосування препарату слід відмінити при появі порушень зору, таких як нечіткість зору.
Особи літнього віку: всмоктування кетопрофену не змінюється, лише подовжується Т_½ лікарського засобу (3 год) і знижується кліренс у нирках і плазмі крові. У пацієнтів літнього віку ризик виникнення побічних реакцій зростає. Після 4 тиж від початку лікування слід проводити моніторинг щодо проявів шлунково-кишкових кровотеч.
Пацієнти з нирковою недостатністю: знижується кліренс у нирках і плазмі крові, подовжується Т_½ пропорційно до ступеня тяжкості ниркової недостатності.
Пацієнти з печінковою недостатністю: кліренс у плазмі крові і Т_½ не змінюються; кількість препарату, не зв’язаного з білками, зростає майже вдвічі.
Гіперкаліємія. Під час лікування кетопрофеном може виникнути гіперкаліємія, особливо у пацієнтів з цукровим діабетом, нирковою недостатністю та/або при супутній терапії лікарськими засобами, що сприяють гіперкаліємії.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
У І та ІІ триместр вагітності препарат можна призначати лише в разі, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода, лише у мінімальній ефективній дозі, тривалість лікування повинна бути настільки короткою, наскільки це можливо. Як і інші НПЗП, препарат протипоказаний в останній триместр вагітності (можливе пригнічення скорочувальної здатності матки і передчасне закриття артеріальної протоки у плода).
Інгібування синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик викиднів та/або ризик розвитку серцевих вад і гастрошизису після застосування інгібітору синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад підвищується з менше 1% до приблизно 1,5%.
Не виключено, що ризик підвищується з підвищенням дози і тривалості лікування. Було показано, що у тварин введення інгібітору синтезу простагландинів призводить до збільшення пре- і постімплантаційних втрат і летальності ембріона/плода.
Крім того, у тварин, які отримували інгібітор синтезу простагландинів у період органогенезу, була зареєстрована підвищена частота різних вад розвитку, у тому числі з боку серцево-судинної системи. Якщо лікарський засіб застосовувати жінкам у І чи у ІІ триместр вагітності, доза повинна бути якомога нижчою, а тривалість лікування — якомога коротшою.
Застосування кетопрофену у ІІІ триместр вагітності та у період годування груддю протипоказане.
У ІІІ триместр вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть впливати на плід таким чином:
– серцево-легенева токсичність (із передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
– порушення функції нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з олігогідрамніоном;
на матір і новонародженого, а також наприкінці вагітності:
– можливі подовження часу кровотечі, антиагрегантний ефект, який може спостерігатися навіть при дуже низьких дозах;
– гальмування скорочень матки, що призводить до затримки або подовження пологів.
Годування груддю. Дані про проникнення кетопрофену у молоко людини відсутні. Не рекомендується призначати кетопрофен матерям, які годують груддю.
Фертильність. Якщо лікарські засоби, що містять кетопрофен, застосовувати жінкам, які прагнуть завагітніти, доза повинна бути якомога нижчою, а тривалість лікування — якомога коротшою.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пацієнтам, у яких під час лікування препаратом спостерігаються порушення зору, запаморочення, судоми, втома, сонливість або інші порушення з боку ЦНС, необхідно утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами.

ризик виникнення гіперкаліємії. Деякі лікарські засоби, наприклад солі калію, діуретики, інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину II, НПЗП, гепарини (низькомолекулярні або нефракціоновані), циклоспорин, такролімус, триметоприм можуть викликати гіперкаліємію.
Розвиток гіперкаліємії може залежати від наявності додаткових факторів. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищується при одночасному застосуванні зазначених вище лікарських засобів.
Ризик, пов’язаний із застосуванням антиагрегантних лікарських засобів. Ряд лікарських засобів викликає взаємодію, зумовлену ефектом пригнічення агрегації тромбоцитів. Це ацетилсаліцилова кислота та НПЗП, тиклопідин, клопідогрель, тирофібан, ептифібатид, абциксимаб, ілопрост.
Одночасне застосування антиагрегантних лікарських засобів підвищує ризик виникнення кровотечі, так само як і одночасне введення гепарину, пероральних антикоагулянтів та тромболітичних засобів. У такому разі слід спостерігати за клінічним станом пацієнта і робити лабораторні аналізи.
Не рекомендується одночасно застосовувати кетопрофен з:

• іншими НПЗП і саліцилатами, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2;
• пероральними антикоагулянтами та гепарином, який вводиться парентерально;
• літієм (знижується виведення літію);
• метотрексатом (у дозах >15 мг/тиж); після застосування кетопрофену разом з метотрексатом (в основному високих доз) виникала тяжка, іноді летальна токсичність; токсичність обумовлена підвищенням і пролонгуванням концентрації метотрексату в крові;
• міфепристоном, оскільки його ефект може знижуватися. НПЗП слід приймати через 8–12 днів після застосування міфепристону.

Слід з обережністю застосувати кетопрофен одночасно з:

• діуретиками, інгібіторами АПФ та блокаторами рецепторів ангіотензину II, оскільки підвищується ризик виникнення ниркових порушень; кетопрофен може знижувати ефекти антигіпертензивних засобів та діуретиків; діуретики підвищують ризик нефротоксичності НПЗП;
• метотрексатом (у дозах <15 мг/тиж);

• антикоагулянтами, сульфонамідами, гідантоїнами, оскільки може знадобитися корекція доз для запобігання підвищенню рівня цих препаратів унаслідок конкуренції за зв’язування з білками плазми крові;
• антикоагулянтами, наприклад варфарином, внаслідок посилення їх ефекту;
• пероральними антидіабетичними та антиепілептичними засобами (фенітоїн) внаслідок посилення їх ефекту;
• серцевими глікозидами через можливість загострення серцевої недостатності, зниження швидкості гломерулярної фільтрації і підвищення рівня глікозидів у плазмі крові;
• пентоксифіліном у зв’язку з можливістю підвищення ризику виникнення кровотеч; необхідно проводити контроль стану згортальної системи крові;
• тенофовіром у зв’язку з підвищенням ризику ниркової недостатності;
• нікорандилом через підвищення ризику серйозних ускладнень, таких як виразки шлунково-кишкового тракту, перфорація та кровотеча.

При одночасному застосуванні з кетопрофеном слід звернути особливу увагу на:

• інші лікарські засоби, що пригнічують агрегацію тромбоцитів (тиклопідин, клопідогрель, тирофібан, ептифібатид, абциксимаб, ілопрост), у зв’язку з підвищенням ризику кровотечі; інші лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію (солі калію, інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину II, інші НПЗП, гепарини (низькомолекулярні або нефракціоновані), циклоспорин, такролімус, триметоприм), через ризик розвитку гіперкаліємії;
• антигіпертензивні препарати (блокатори бета-адренорецепторів, інгібітори АПФ, діуретики) через ризик зниження ефективності цих препаратів (у зв’язку з пригніченням синтезу простагландинів кетопрофен знижує їх антигіпертензивну дію);
• такролімус, циклоспорин, оскільки підвищується ризик розвитку нефротоксичності, особливо у пацієнтів літнього віку;
• можливе зниження ефективності внутрішньоматкових контрацептивів;
• пероральні гіпоглікемічні лікарські засоби, оскільки можливе посилення гіпоглікемічного ефекту останніх;
• кортикостероїди, оскільки існує підвищений ризик кровотечі із ШКТ;
• пробенецид, оскільки одночасне застосування може призвести до значного зниження кліренсу кетопрофену з плазми крові;
• селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, оскільки існує підвищений ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі;

• пентоксифілін, оскільки підвищує ризик кровотеч.

Кетопрофен може знижувати показник клубочкової фільтрації та підвищувати концентрацію серцевих глікозидів у сироватці крові.
Сполуки алюмінію з нейтралізуючою дією не знижують всмоктування кетопрофену.

симптоми: сонливість, нудота, блювання, епігастральний біль, криваве блювання, пригнічення дихання, судоми, випорожнення чорного кольору, порушення свідомості, зниження функції нирок і ниркова недостатність.
Лікування: промивання шлунка, застосування активованого вугілля. Симптоматична та підтримувальна терапія з метою компенсації зневоднення, контролю діурезу та корекції ацидозу, якщо він наявний. При виникненні ниркової недостатності слід провести гемодіаліз. Антагоністи Н₂-рецепторів, інгібітори протонної помпи, простагландини полегшують небезпечні ефекти кетопрофену щодо травного тракту. Специфічний антидот відсутній.

при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.