Диклоберл^® Ретард (Dicloberl^® Retard) (275098) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Диклофенак натрій................................................ 100 мг
Допоміжні речовини: ядро капсули: сахароза, крохмаль кукурудзяний, тальк, шелак, амонійно-метакрилатний сополімер (тип А), натрію гідроксид;
оболонка капсули: желатин, титану діоксид (Е171).

Диклофенак натрій - 100 мг

фармакодинаміка. Диклофенак — активна речовина Диклоберл^® Ретард, є нестероїдною сполукою з вираженими протиревматичними, жарознижувальними, анальгезивними та протизапальними властивостями. Основним механізмом дії диклофенаку, встановленим в умовах експерименту, вважається гальмування біосинтезу простагландинів. Простагландини відіграють важливу роль у генезі запалення, болю і пропасниці.
In vitro диклофенак натрію у концентраціях, еквівалентних тим, які досягаються при лікуванні пацієнтів, не пригнічує біосинтез протеогліканів хрящової тканини.
При ревматичних захворюваннях протизапальна й анальгезивна дія препарату Диклоберл^® Ретард зумовлює значне зменшення вираженості болю (як у спокої, так і під час руху), вранішньої скутості, припухлості суглобів і тим самим — до поліпшення функціонального стану пацієнта.
За наявності запалення, спричиненого травмою чи хірургічним втручанням, Диклоберл^® Ретард швидко зменшує вираженість як спонтанного болю, так і болю під час руху, а також зменшує запальну набряклість тканин і набряк у ділянці хірургічної рани. При поєднаному застосуванні з опіоїдами для усунення післяопераційного болю Диклоберл^® Ретард істотно зменшує потребу в опіоїдах.
У клінічних дослідженнях встановлено, що диклофенак проявляє також сильну анальгезивну дію при помірно і сильно виражених больових відчуттях неревматичного походження.
Фармакокінетика. Аналіз виведеного з сечею незміненого диклофенаку та його гідроксильованих метаболітів показав, що кількість вивільненого та абсорбованого диклофенаку така сама, як і в разі застосування еквівалентної дози диклофенаку натрію у формі таблеток з кишково-розчинним покриттям. Однак системна біодоступність диклофенаку (вивільненого з препарату Диклоберл^® Ретард) становить у середньому 82% відповідного показника після застосування внутрішньо кишково-розчинної таблетки Диклоберл^® у тій самій дозі. Унаслідок повільного вивільнення активної речовини з Диклоберлу^® Ретард C_max препарату, які досягаються у плазмі крові, нижчі, ніж після застосування таблеток, вкритих кишково-розчинним покриттям. Середнє значення C_max 0,4 або 0,5 мкг/мл (1,25 або 1,6 мкмоль/л) досягається у середньому впродовж 5–6 год після застосування таблетки 75 або 100 мг. Прийом їжі клінічно не впливає на всмоктування і системну біодоступність препарату Диклоберл^® Ретард. З іншого боку, середня концентрація в плазмі крові 13 нг/мл (40 нмоль/л) може відзначатися через 24 год (16 год) після застосування диклофенаку натрію в пролонгованій формі 75 мг. Кількість абсорбованої активної речовини знаходиться у лінійній залежності від величини дози препарату. Оскільки близько половини диклофенаку метаболізується в ході першого проходження через печінку («ефект першого проходження»), AUC після застосування капсули Диклоберл^® Ретард майже вдвічі менша, ніж у разі парентерального введення еквівалентної дози препарату. Після повторного застосування Диклоберл^® Ретард показники фармакокінетики не змінюються. При дотриманні рекомендованих інтервалів між прийомами окремих доз препарату кумуляція не відзначається. Відповідні концентрації становлять 22 або 25 нг/мл (70 або 80 нмоль/л) при застосуванні диклофенаку у пролонгованій формі 75 мг 2 рази на добу.
Розподіл. 99,7% диклофенаку зв’язується з білками в сироватці крові, головним чином з альбуміном (99,4%). Об’єм розподілу становить 0,12–0,17 л/кг маси тіла. Диклофенак проникає у синовіальну рідину, де його C_max відзначається на 2–4 год пізніше, ніж у плазмі крові. Уявний T_½ із синовіальної рідини — 3–6 год. Через 2 год після досягнення C_max у плазмі крові концентрація активної речовини у синовіальній рідині вища, ніж у плазмі крові, і залишається високою впродовж 12 год.
Біотрансформація. Біотрансформація диклофенаку здійснюється частково шляхом глюкуронізації незміненої молекули, але головним чином — шляхом разового і багаторазового гідроксилювання і метоксилювання, що призводить до утворення кількох фенольних метаболітів (3’-гідрокси-, 4’-гідрокси-, 5’-гідрокси-, 4’,5-дигідрокси- і 3’-гідрокси-4’-метокси-диклофенаку), більша частина яких кон’югується з глюкуроновою кислотою. Два з цих фенольних метаболітів фармакологічно активні, але значно меншою мірою, ніж диклофенак.
Виведення. Загальний системний кліренс диклофенаку з плазми крові становить 263±56 мл/хв. Кінцевий період напівжиття у плазмі крові становить 1–2 год. Період напівжиття 4 метаболітів, включаючи 2 фармакологічно активних, також нетривалий і становить 1–3 год. Один із метаболітів, 3’-гідрокси-4’-метоксидиклофенак, має довший період напівжиття у плазмі крові. Однак цей метаболіт повністю неактивний у фармакологічному відношенні.
Близько 60% застосованої дози препарату виводиться із сечею у вигляді глюкуронових кон’югатів інтактної молекули активної речовини та у вигляді метаболітів, більшість із яких також перетворюється на глюкуронові кон’югати. У незміненому вигляді екскретується менше 1% диклофенаку. Решта застосованої дози препарату виводиться у вигляді метаболітів через жовч, із калом.
Фармакокінетика в окремих групах хворих. Вплив віку пацієнта на всмоктування, метаболізм і виведення препарату не визначений.
У пацієнтів із порушенням функції нирок, які отримували терапевтичні дози, не виявлено накопичення незміненої активної речовини. У хворих із кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв розрахункові рівноважні концентрації гідроксильованих метаболітів у плазмі крові були приблизно у 4 рази вищими, ніж у здорових пацієнтів. Проте у кінцевому результаті всі метаболіти виводилися із жовчю.
У хворих на хронічний гепатит або компенсований цироз печінки показники фармакокінетики, метаболізм диклофенаку аналогічні таким у пацієнтів без захворювань печінки.

полегшення болю та зменшення запалення різного ступеня при різних станах, включаючи:

• патологію суглобів: ревматоїдний артрит, анкілозивний спондиліт, остеоартрит, гострі напади подагри;
• гострі м’язово-скелетні захворювання, такі як періартрит (наприклад плечолопатковий періартрит), тендиніт, тендовагініт, бурсит;

• інші патологічні стани, спричинені травмами, у тому числі переломи, біль у попереку, розтягнення, вивихи, ортопедичні, стоматологічні та інші незначні оперативні втручання.

дозу слід підбирати індивідуально, починаючи з мінімальної ефективної дози, та застосовувати впродовж найкоротшого терміну.
Рекомендована початкова доза диклофенаку для дорослих становить 75–150 мг/добу (1 капсула Диклоберл^® Ретард 100 мг) залежно від вираженості симптомів захворювання. При тривалій терапії, як правило, достатнім є застосування 1 капсули Диклоберл^® Ретард 100 мг/добу. Якщо симптоми захворювання найбільш виражені впродовж ночі або вранці, Диклоберл^® Ретард необхідно застосовувати ввечері. Добова доза препарату не має перевищувати 150 мг. Капсули слід ковтати цілими, не розжовуючи, запивати рідиною, бажано під час їжі.
Пацієнти літнього віку. Не виявлено клінічно значущих змін у фармакокінетиці при застосуванні Диклоберл^® Ретард у осіб літнього віку. Але для пацієнтів літнього віку НПЗП слід використовувати з особливою обережністю, оскільки вони більш схильні до побічних реакцій. Рекомендується застосування мінімальної ефективної дози у пацієнтів літнього віку або хворих із недостатньою масою тіла, а також у пацієнтів, які потребують постійного спостереження для виявлення можливої шлунково-кишкової кровотечі під час застосування НПЗП.
Наявні кардіоваскулярні захворювання або значні фактори ризику. Лікування препаратом Диклоберл^® Ретард зазвичай протипоказане пацієнтам з наявними кардіоваскулярними захворюваннями або неконтрольованою АГ. У разі необхідності пацієнтам з наявними кардіоваскулярними захворюваннями, неконтрольованою АГ або значними факторами ризику кардіоваскулярних захворювань можна застосовувати Диклоберл^® Ретард тільки після ретельного розгляду і тільки у добових дозах ≤100 мг, якщо лікування продовжується більше 4 тиж.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Спеціальних досліджень за участю пацієнтів з порушенням функції нирок не проводили, рекомендацій щодо корекції дози немає. Необхідно з обережністю призначати Диклоберл^® Ретард пацієнтам із середнім або тяжким ступенем порушення функції нирок.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Специфічних досліджень у пацієнтів з порушенням функції печінки не проводилось, рекомендацій щодо корекції дози немає. Необхідно з обережністю призначати Диклоберл^® Ретард пацієнтам із середнім або тяжким ступенем порушення функції печінки.

• гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якого іншого компонента препарату.
• Гостра виразка шлунка чи кишечнику; шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, гастроінтестинальна кровотеча або перфорація в анамнезі після застосування НПЗП, гостра або рецидивуюча виразка шлунка або кишечнику в анамнезі.
• Диклоберл^® Ретард, як і інші НПЗП, протипоказаний пацієнтам, у яких у відповідь на застосування ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП виникають напади БА, кропив’янка, гострий риніт.
• Запальні захворювання кишечнику (хвороба Крона або виразковий коліт).
• Тяжка печінкова недостатність (клас С за Чайлдом — П’ю, цироз або асцит).
• Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну <30 мл/хв).
• Застійна серцева недостатність (NYHA II–IV).
• Лікування періопераційного болю при аортокоронарному шунтуванні (або використання апарату штучного кровообігу).
• ІХС у пацієнтів, які мають стенокардію, перенесли інфаркт міокарда.
• Цереброваскулярні захворювання у пацієнтів, які перенесли інсульт або мають епізоди транзиторних ішемічних атак.
• Захворювання периферичних артерій.
• III триместр вагітності.

категорія частоти небажаних реакцій визначається таким чином: дуже часто (>1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000), невідомо, включаючи окремі повідомлення. Наступні небажані ефекти включають явища, пов’язані із введенням за умов короткострокового і довготривалого застосування.

Інфекції та інфікування: повідомляли про загострення запалень, що пов’язані з інфекціями (наприклад розвиток некротичного фасциту), при системному застосуванні НПЗП. Це, можливо, зумовлене механізмом дії НПЗП.
Результати клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать про підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту), пов’язаних із застосуванням диклофенаку, зокрема у високих терапевтичних дозах (150 мг/добу) та при тривалому застосуванні.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу відіграє важливу роль. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користь/ризик лікарського засобу. Працівники закладів охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які можливі побічні реакції.

загальні. Слід уникати одночасного застосування лікарського засобу Диклоберл^® Ретард та системних НПЗП, таких як селективні інгібітори ЦОГ-2, оскільки відсутні будь-які докази синергічного ефекту та у зв’язку з потенційними адитивними побічними ефектами.
Слід з обережністю призначати лікування пацієнтам віком старше 65 років відповідно до рекомендацій для цієї групи пацієнтів. Зокрема, рекомендується застосування мінімальної ефективної дози ослабленим пацієнтам літнього віку або особам з недостатньою масою тіла.
Як і при застосуванні інших НПЗП, включаючи диклофенак, рідко можуть розвиватись алергічні реакції, включаючи анафілактичні/анафілактоїдні реакції, які можуть виникати навіть якщо препарат застосовується вперше.
Як і інші НПЗП, диклофенак завдяки своїм фармакодинамічним властивостям може маскувати симптоми інфекції.
Диклоберл^® Ретард містить цукрозу, тому не рекомендований для застосування пацієнтам з рідкісною спадковою патологією непереносимості фруктози, мальабсорбцією глюкози-галактози або цукрозо-ізомальтазною недостатністю.
Вплив на ШКТ. Шлунково-кишкова кровотеча (гематемезис, мелена), виразка або перфорація, що можуть бути летальними, відзначалися при застосуванні НПЗП, включаючи диклофенак, і можуть виникати у будь-який період впродовж лікування, з або без симптомів-передвісників або серйозних шлунково-кишкових явищ в анамнезі. У пацієнтів літнього віку такі ускладнення мають зазвичай серйозніші наслідки. У разі виникнення шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують лікування диклофенаком, цей лікарський засіб слід відмінити.
Як і при застосуванні всіх НПЗП, ретельне медичне спостереження та особлива обережність потрібні при призначенні диклофенаку пацієнтам із симптомами, що вказують на порушення з боку ШКТ, або з підозрюваною виразкою, кровотечею чи перфорацією шлунка чи кишечнику в анамнезі. Ризик виникнення кровотечі, виразки або перфорації у ШКТ зростає з підвищенням доз НПЗП, включаючи диклофенак, а також у пацієнтів із виразкою в анамнезі, зокрема ускладненою кровотечею чи перфорацією.
У пацієнтів літнього віку спостерігається підвищена частота побічних реакцій на НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, що можуть бути летальними.
НПЗП, включаючи диклофенак, можуть бути пов’язані з підвищеним ризиком виникнення шлунково-кишкових кровотеч. Рекомендується пильне спостереження та обережність при застосуванні диклофенаку після шлунково-кишкових операцій.
Для зниження ризику виникнення шлунково-кишкової токсичності пацієнтам із виразкою в анамнезі, особливо з кровотечею або перфорацією, та особам літнього віку лікування слід проводити найнижчою ефективною дозою.
Слід розглянути питання про комбіновану терапію із застосуванням захисних засобів (наприклад мізопростолу чи інгібіторів протонної помпи) для таких пацієнтів, а також для осіб, які потребують поєднаного застосування лікарських засобів, що містять низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що можуть підвищувати ризик стосовно ШКТ.
Пацієнти зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо літнього віку, потребують спостереження щодо незвичних абдомінальних симптомів (особливо шлунково-кишкової кровотечі).
Слід дотримуватись обережності пацієнтам, які отримують поєднане лікування препаратами, що можуть підвищувати ризик появи виразки або кровотечі, такими як системні кортикостероїди, антикоагулянти, наприклад варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) або антиагрегантні препарати, такі як ацетилсаліцилова кислота.
Ретельного медичного нагляду та обережності потребують пацієнти з виразковим колітом або хворобою Крона, оскільки такі стани можуть загостритися.
Гепатобіліарні ефекти. Ретельний медичний нагляд потрібен у разі, якщо препарат Диклоберл^® Ретард призначати пацієнтам із порушенням функції печінки, оскільки їх стан може загостритися.
Як і при застосуванні інших НПЗП, рівень одного чи більше печінкових ферментів може підвищуватися. Під час тривалого лікування диклофенаком регулярний контроль функції печінки показаний як запобіжний захід. Якщо зміна показників функції печінки зберігається або погіршується, з’являються клінічні симптоми захворювання печінки або спостерігаються інші прояви (еозинофілія, висип), застосування лікарського засобу Диклоберл^® Ретард слід припинити. Гепатит може розвинутися під час прийому диклофенаку без продромальних симптомів. Потребує обережності застосування диклофенаку пацієнтами із печінковою порфірією, оскільки він може спричинити загострення.
Вплив на нирки. Оскільки під час застосування НПЗП, включаючи диклофенак, спостерігалася затримка рідини та набряки, особливої обережності слід дотримуватися пацієнтам із порушенням функції серця або нирок, АГ в анамнезі, особам літнього віку, пацієнтам, які отримують поєднане лікування діуретиками або препаратами, що можуть суттєво впливати на ниркову функцію, а також пацієнтам із суттєвим зменшенням об’єму позаклітинної рідини з будь-якої причини, наприклад до або після обширного хірургічного втручання. У цьому разі при застосуванні диклофенаку рекомендований як застережний захід моніторинг ниркової функції. Після припинення терапії стан пацієнтів, як правило, нормалізується до стану, який передував лікуванню.
Вплив на шкіру. Повідомляли про серйозні реакції з боку шкіри, деякі з них летальні, у тому числі ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, які спостерігалися дуже рідко під час застосування НПЗП, включаючи Диклоберл^® Ретард. Найвищий ризик розвитку цих реакцій існує на початку терапії, а розвиток цих реакцій відзначається у більшості випадків у перший місяць лікування. Слід припинити прийом препарату Диклоберл^® Ретард при перших проявах шкірного висипання, виразках слизової оболонки або будь-яких інших проявах гіперчутливості.
Системний червоний вовчак (СЧВ) та змішані захворювання сполучної тканини. У пацієнтів із СЧВ та змішаними захворюваннями сполучної тканини можливий підвищений ризик асептичного менінгіту.
Серцево-судинні та цереброваскулярні ефекти. Призначати диклофенак пацієнтам зі значними факторами ризику кардіоваскулярних явищ (таких як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) можна лише після ретельної клінічної оцінки. Оскільки кардіоваскулярні ризики диклофенаку можуть зростати з підвищенням дози і тривалості лікування, його необхідно застосовувати якомога коротший період та у найнижчій ефективній дозі. Слід періодично переглядати потребу пацієнта у застосуванні диклофенаку для полегшення симптомів та відповідь на терапію.
Відповідного медичного нагляду та консультації потребують пацієнти з АГ та/чи застійною серцевою недостатністю легкого чи помірного ступеня в анамнезі, оскільки під час застосування НПЗП, включаючи диклофенак, спостерігалася затримка рідини та набряки.
Результати клінічного дослідження та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування диклофенаку, особливо у високих дозах (150 мг/добу) та при довгостроковому лікуванні, може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику тромбозу артерій (наприклад інфарктом міокарда чи інсультом).
Пацієнтам з наявними кардіоваскулярними захворюваннями (застійною серцевою недостатністю (NYHA II–IV), діагностованою ІХС, захворюванням периферичних артерій) або неконтрольованою АГ лікування препаратом Диклоберл^® Ретард протипоказано. У разі необхідності пацієнтам з наявними кардіоваскулярними захворюваннями, неконтрольованою АГ або значними факторами ризику кардіоваскулярних захворювань (наприклад АГ, гіперліпідемією, цукровим діабетом та курінням) можна застосовувати Диклоберл^® Ретард тільки після ретельного розгляду та тільки у добових дозах ≤100 мг, якщо лікування продовжується більше 4 тиж.
Пацієнти, які потребують симптоматичного лікування, мають бути періодично обстежені, особливо при лікуванні довше 4 тиж.
Пацієнти мають бути поінформовані про симптоми серйозних артеріотромботичних явищ (наприклад біль у грудній клітці, задишка, слабкість, сплутаність мовлення), що можуть появитися раптово.
Гематологічні прояви. Під час довгострокового лікування диклофенаком, як і при застосуванні інших НПЗП, рекомендовані контрольні аналізи крові з визначенням кількості формених елементів.
Диклоберл^® Ретард може оборотно пригнічувати агрегацію тромбоцитів. Пацієнти з порушеннями гемостазу, геморагічним діатезом або гематологічними відхиленнями потребують ретельного нагляду.
Респіраторні ефекти (за наявності астми). У пацієнтів з астмою, сезонним алергічним ринітом, набряком назальної слизової оболонки (тобто назальними поліпами), ХОЗЛ або хронічними інфекціями респіраторного тракту (особливо за наявності зв’язку із симптомами, подібними до алергічного риніту), реакції на НПЗП, подібні до загострень астми (так звана аспіринова астма з непереносимістю анальгетиків), набряк Квінке та кропив’янка спостерігаються частіше, ніж у інших пацієнтів. У зв’язку з цим таким пацієнтам рекомендовані спеціальні застережні заходи (готовність до надання невідкладної допомоги). Це також стосується пацієнтів, які мають алергічні реакції на інші речовини, наприклад висипання, свербіж або кропив’янка.
Загальні. Гострі реакції гіперчутливості (наприклад анафілактичний шок) виникали рідко. При перших ознаках реакції гіперчутливості після застосування Диклоберл^® Ретард терапію необхідно припинити.
Реакції гіперчутливості можуть також прогресувати до синдрому Коуніса, серйозної алергічної реакції, що може спричинити інфаркт міокарда. Симптоми цих реакцій можуть включати біль у грудній клітці, що виникає у поєднанні з алергічною реакцією на диклофенак.
При тривалому застосуванні анальгетиків може виникнути головний біль, який не варто усувати підвищенням дози лікарського засобу.
При супутньому вживанні алкоголю побічні реакції, пов’язані з дією активної речовини, особливо ті, які впливають на ШКТ або на ЦНС, можуть посилюватися при застосуванні НПЗП.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми. У I і II триместр вагітності Диклоберл^® Ретард можна призначати лише у тих випадках, коли очікувана користь для вагітної перевищує потенційний ризик для плода, і лише в мінімальній ефективній дозі та якомога коротший період.
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або ембріональному/фетальному розвитку. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик викидня та/або серцевих вад і гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранні терміни вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад підвищувався від менше ніж 1% до приблизно 1,5%.
Вважається, що ризик підвищується при збільшенні дози і тривалості терапії. У тварин введення інгібіторів синтезу простагландинів призводило до збільшення пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріонально-фетальної летальності.
Крім того, у тварин, яким інгібітори синтезу простагландинів призначали протягом періоду органогенезу, підвищувалася частота випадків різних вад розвитку, у тому числі серцево-судинної системи. Якщо Диклоберл^® Ретард призначати жінкам, які планують вагітність, або у I триместр вагітності, доза повинна бути настільки низькою і тривалість лікування настільки короткою, наскільки це можливо.
У III триместр вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть впливати на плід таким чином:

• серцево-легенева токсичність (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
• порушення функції нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з олігогідрамніоном.

У матері та новонародженого, а також наприкінці вагітності можуть виникати такі явища:

• можливе подовження часу кровотечі, антиагрегантний ефект, який може спостерігатися навіть при дуже низьких дозах;
• гальмування скорочень матки, що призводить до затримки або подовження пологів

.
Отже, Диклоберл^® Ретард протипоказаний у III триместр вагітності.
Годування грудьми. Як і інші НПЗП, диклофенак у невеликих кількостях проникає у грудне молоко. Тому з метою запобігання розвитку побічних реакцій у немовлят цей препарат протипоказаний у період годування грудьми.
Жіноча фертильність. Як і інші НПЗП, диклофенак може впливати на жіночу фертильність і тому не рекомендований жінкам, які планують вагітність. Слід розглянути питання про припинення застосування диклофенаку жінкам, які не можуть завагітніти, а також жінкам, яким проводиться обстеження стосовно безплідності.
Діти. Диклоберл^® Ретард протипоказаний для лікування дітей у зв’язку з високим вмістом діючої речовини.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Пацієнтам, у яких під час прийому лікарського засобу Диклоберл^® Ретард виникають запаморочення або інші небажані ефекти з боку ЦНС, включаючи порушення зору, керувати транспортними засобами чи працювати з іншими механізмами не рекомендується.

нижчезазначені взаємодії спостерігалися при застосуванні таблеток диклофенаку, вкритих гастрорезистентною оболонкою, та/чи інших лікарських форм диклофенаку.
Літій. При одночасному застосуванні Диклоберл^® Ретард може підвищувати концентрації літію у плазмі крові. Рекомендовано перевіряти рівні літію у плазмі крові.
Дигоксин. Диклоберл^® Ретард може підвищувати концентрації дигоксину у плазмі крові при одночасному застосуванні. Рекомендовано перевіряти рівні дигоксину у плазмі крові.
Діуретики та антигіпертензивні препарати. Як і інші НПЗП, Диклоберл^® Ретард може ослаблювати антигіпертензивну дію одночасно застосованих діуретиків або антигіпертензивних препаратів (наприклад блокаторів β-адренорецепторів, інгібіторів АПФ) шляхом пригнічення синтезу вазодилататорних простагландинів. Тому таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів літнього віку, слід регулярно перевіряти АТ. Пацієнти повинні отримувати належну гідратацію, а також потрібно перевіряти функцію нирок на початку комбінованої терапії, а надалі — регулярно, зокрема у зв’язку з підвищеним ризиком нефротоксичності при застосуванні діуретиків та інгібіторів АПФ.
Антикоагулянти та антитромботичні засоби. Рекомендовано призначати з обережністю, оскільки одночасне застосування може підвищувати ризик виникнення кровотечі.
Хоча у клінічних дослідженнях не доведено, що Диклоберл^® Ретард впливає на ефективність антикоагулянтів, але наявні дані про підвищений ризик виникнення кровотечі у пацієнтів, які одночасно застосовували диклофенак і антикоагулянти. Тому рекомендоване ретельне спостереження пацієнтів, які одночасно застосовують диклофенак і антикоагулянти, а в разі необхідності — корекція дозування антикоагулянтів. Як і інші НПЗП, диклофенак у високих дозах може оборотно пригнічувати агрегацію тромбоцитів.
Інші НПЗП, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2 і кортикостероїди. Одночасне застосування диклофенаку та інших системних НПЗП або кортикостероїдів може підвищити ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі або виразки. Слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗП. Одночасне застосування диклофенаку та кортикостероїдів може підвищити частоту побічних реакцій.
Антидіабетичні засоби. У клінічних дослідженнях продемонстровано, що Диклоберл^® Ретард можна призначати разом з антидіабетичними засобами для перорального застосування без впливу на клінічний ефект останніх. Однак отримано окремі повідомлення як про гіпоглікемічні, так і гіперглікемічні реакції після застосування диклофенаку, що потребує коригування дози антидіабетичних засобів. Тому рекомендовано контролювати рівні глюкози у крові — як застережний захід протягом комбінованої терапії.
Метотрексат. Диклофенак може пригнічувати тубулярний нирковий кліренс метотрексату, що підвищує рівень метотрексату. Слід з обережністю застосовувати НПЗП, включаючи диклофенак, при призначенні менше ніж за 24 год перед лікуванням метотрексатом, оскільки рівні метотрексату у крові можуть зростати і токсичність метотрексату може посилюватися. Спостерігалися випадки серйозної токсичності, коли метотрексат і НПЗП, включаючи диклофенак, застосовували з інтервалом менше ніж 24 год. Ця взаємодія опосередковується накопиченням метотрексату у результаті порушення ниркової екскреції у присутності НПЗП.
Циклоспорин. Диклофенак, як і інші НПЗП, може посилювати нефротоксичність циклоспорину шляхом впливу на ниркові простагландини. У зв’язку з цим препарат слід застосовувати у дозах нижчих, ніж для пацієнтів, які не отримують циклоспорину.
Такролімус. Можливе підвищення ризику нефротоксичності, якщо НПЗП застосовують одночасно з такролімусом. Це може бути опосередковано через механізм пригнічення ниркових простагландинів як НПЗП, так і інгібітора кальциневрину.
Антибіотики хінолонового ряду. Через взаємодію антибіотиків хінолонового ряду та НПЗП можлива поява судом. Це може спостерігатися як у пацієнтів з епілепсією або судомами в анамнезі, так і без такого анамнезу. У зв’язку з цим слід з обережністю застосовувати антибіотики хінолонового ряду пацієнтам, які вже отримують НПЗП.
Фенітоїн. При одночасному застосуванні фенітоїну та диклофенаку слід контролювати концентрацію фенітоїну у плазмі крові, враховуючи очікуване збільшення експозиції фенітоїну.
Пробенецид. Лікарські засоби, що містять пробенецид, можуть гальмувати виведення диклофенаку натрію.
Колестипол і холестирамін. Ці препарати можуть спричиняти затримку або зменшення абсорбції диклофенаку. Зважаючи на це, рекомендується застосовувати диклофенак принаймні за 1 год до або через 4–6 год після введення колестиполу/холестираміну.
Серцеві глікозиди. Одночасне застосування серцевих глікозидів і НПЗП пацієнтам може сприяти посиленню серцевої недостатності, зниженню ШКФ і підвищенню концентрації глікозиду у плазмі крові.
Міфепристон. НПЗП не слід застосовувати протягом 8–12 днів після прийому міфепристону, оскільки НПЗП можуть знизити ефективність міфепристону.
Потужні CYP 2C9 інгібітори. Рекомендовано з обережністю призначати диклофенак одночасно з потужними інгібіторами CYP 2C9 (наприклад сульфінпіразоном і вориконазолом), оскільки це може призвести до значного збільшення C_max у плазмі крові та експозиції диклофенаку за рахунок пригнічення метаболізму диклофенаку.
СІЗЗС. Поєднане застосування НПЗП та СІЗЗС може підвищувати ризик шлунково-кишкових кровотеч.
Засоби, застосування яких може спричинити виникнення гіперкаліємії. Поєднане лікування калійзберігаючими діуретиками, циклоспорином, такролімусом або триметопримом може спричиняти підвищення рівня калію в сироватці крові, показники якого слід контролювати.

симптоми. Типової клінічної картини, характерної для передозування диклофенаку, не існує. Передозування може спричинити такі симптоми, як головний біль, нудота, блювання, біль в епігастрії, шлунково-кишкова кровотеча, діарея, запаморочення, дезорієнтація, збудження, кома, сонливість, шум у вухах або судоми. ГНН і ураження печінки можливі в разі тяжкої інтоксикації.
Лікування. Лікування у разі гострого отруєння НПЗП, включаючи диклофенак, полягає у проведенні підтримувальної та симптоматичної терапії. Це стосується лікування у разі таких проявів, як артеріальна гіпотензія, ниркова недостатність, судоми, шлунково-кишкові розлади, пригнічення дихання. Малоймовірно, що такі специфічні лікувальні заходи, як форсований діурез, діаліз або гемоперфузія, будуть ефективними для виведення НПЗП, включаючи диклофенак, оскільки активні речовини цих препаратів значною мірою зв’язуються з білками крові і піддаються інтенсивному метаболізму. Після вжитих потенційно токсичних доз може бути застосоване активоване вугілля, а після застосування потенційно небезпечних для життя доз — проведення знезараження шлунка (наприклад спричинення блювання, промивання шлунка).

при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.