Індапамід-Тева SR (Indapamid-Teva SR) (274277) - інструкція із застосування ATC-класифікація

  • Інструкція
  • Ціни
  • Карта
  • Аналоги
  • Діагнози
Індапамід-Тева SR (Indapamid-Teva SR)

Індапамід-Тева SR інструкція із застосування

Склад

Індапамід - 1,5 мг

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Механізм дії. Індапамід — сульфонамідний діуретик з індоловим кільцем, що фармакологічно споріднений з тіазидними діуретиками та призначається для лікування АГ. Індапамід діє на рівні нирок і судин.
Індапамід інгібує реабсорбцію натрію в кортикальному сегменті нирок. Це підвищує екскрецію натрію та хлоридів у сечу і меншою мірою — калію та магнію, підвищуючи таким чином діурез.
Фармакодинамічні ефекти. Клінічні дослідження II–III фази із застосуванням індапаміду в монотерапії продемонстрували, що антигіпертензивний ефект індапаміду триває протягом 24 год. Діуретичний ефект був помірним. Антигіпертензивна дія індапаміду пов’язана з покращенням еластичності артерій та зменшенням резистентності артеріол і загального периферичного опору судин.
Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
При перевищенні рекомендованої дози терапевтичний ефект тіазидів та тіазидоподібних діуретиків не підвищується, тоді як кількість небажаних явищ збільшується. Якщо лікування є недостатньо ефективним, підвищувати дозу не рекомендується.
Як було показано в дослідженнях різної тривалості (короткої, середньої та довгої) за участю пацієнтів з АГ, індапамід:
– не впливає на метаболізм ліпідів (ТГ, ХС ЛПНЩ та ХС ЛПВЩ);
– не впливає на метаболізм вуглеводів, навіть у хворих на цукровий діабет та з АГ.
Індапамід діє на рівні судин шляхом:
–зменшення скоротливої здатності гладеньких м’язів судин, що пов’язано зі змінами трансмембранного обміну іонів (головним чином кальцію);
– стимуляції синтезу простагландину PGE2 та простацикліну PGI2 (вазодилататор та інгібітор агрегації тромбоцитів).
Фармакокінетика. Діюча речовина — 1,5 мг індапаміду міститься в таблетці пролонгованої дії, створеної на основі матриксу. Розподілення індапаміду в системі матриксу забезпечує його рівномірне вивільнення з таблетки.
Абсорбція. Вивільнена фракція індапаміду швидко та повністю всмоктується у ШКТ. Прийом їжі дещо підвищує швидкість абсорбції, але не впливає на кількість препарату, що всмокталася.
Cmax у плазмі крові після прийому одноразової дози досягається приблизно через 12 год, подальше застосування препарату зменшує коливання рівня індапаміду у плазмі крові в міждозовому інтервалі. Існують інтраіндивідуальні коливання.
Розподіл. Зв’язування з протеїнами плазми крові — 79%.
Т½ становить вiд 14 до 24 год (у середньому 18 год).
Рівень стабільної концентрації досягається через 7 днів. Регулярне застосування не спричиняє кумуляції.
Виведення. Індапамід виводиться із сечею (70% від дози) та калом (22%) у вигляді неактивних метаболітів.
Пацієнти високого ризику. У пацієнтів з нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються.

Показання Індапамід-Тева SR

есенціальна АГ у дорослих.

Застосування Індапамід-Тева SR

спосіб застосування. Для перорального застосування.
Дозування. 1 таблетка на добу, бажано вранці. Таблетку слід ковтати цілою, не розжовуючи, запиваючи водою.
Застосування більш високих доз препарату не призводить до збільшення антигіпертензивного ефекту, але діуретичний ефект зростає.
Особливі групи пацієнтів
Ниркова недостатність (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПРОТИПОКАЗАННЯ). У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв) застосування препарату протипоказане. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики найбільш ефективні, якщо функція нирок не порушена або якщо порушення є незначними.
Літній вік (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). У пацієнтів літнього віку креатинін у плазмі крові має бути на рівні, що відповідає віку, масі тіла та статі. Пацієнтам літнього віку Індапамід-Тева SR можна призначати, якщо функція нирок не порушена або якщо порушення є незначними.
Пацієнти з порушенням функції печінки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПРОТИПОКАЗАННЯ). У разі тяжкого порушення функції печінки лікування препаратом протипоказане.

Протипоказання

– підвищена чутливість до індапаміду, інших сульфонамідів або до будь-яких допоміжних речовин;
– тяжка ниркова недостатність;
– печінкова енцефалопатія або тяжке порушення функції печінки;
– гіпокаліємія.

Побічна дія

найчастіше повідомлялося про виникнення таких побічних реакцій: реакції гіперчутливості, головним чином дерматологічні, у пацієнтів, схильних до розвитку алергічних та астматичних реакцій, і макулопапульозні висипання.
Під час клінічних досліджень гіпокаліємія (калій у плазмі крові <3,4 ммоль/л) спостерігалася у 10% пацієнтів, у 4% випадків калій знизився до <3,2 ммоль/л через 4–6 тиж лікування. Після 12 тиж терапії середнє зниження рівня калію в сироватці крові становило 0,23 ммоль/л.
Більшість небажаних ефектів, як клінічних, так і з боку лабораторних показників, є дозозалежними.
Під час лікування індапамідом спостерігалися наступні побічні явища, вказані нижче, з такою частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не може бути визначена згідно з наявною інформацією).
З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко — тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.
З боку нервової системи: рідко — запаморочення (вертиго), втомлюваність, головний біль, парестезія; частота невідома — непритомність.
З боку органа зору: частота невідома — міопія, розмитість зору, порушення зору.
З боку серця: дуже рідко — аритмія; частота невідома — пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «пірует» (torsades de pointes), що може призвести до летального наслідку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
З боку судинної системи: дуже рідко — артеріальна гіпотензія.
З боку травної системи: нечасто — блювання; рідко — нудота, запор, сухість у роті; дуже рідко — панкреатит.
З боку нирок та сечовидільної системи: дуже рідко — ниркова недостатність.
З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко — порушення функції печінки; частота невідома — при печінковій недостатності можливе виникнення печінкової енцефалопатії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ПРОТИПОКАЗАННЯ), гепатит.
Розлади з боку шкіри та її похідних. Реакції гіперчутливості, головним чином з боку шкіри, у пацієнтів, які мають схильність до алергічних та астматичних реакцій: часто — макулопапульозні висипання; нечасто — пурпура; дуже рідко — ангіоневротичний набряк та/або кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона. Частота невідома — можливе загострення існуючого гострого системного червоного вовчака. Повідомлялося про випадки реакцій фоточутливості (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку метаболізму та обміну речовин: дуже рідко — гіперкальціємія; частота невідома — зниження рівня калію з виникненням гіпокаліємії, зокрема серйозної, у певних категорій пацієнтів високого ризику (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); гіпонатріємія з гіповолемією може призвести до виникнення дегідратації та ортостатичної гіпотензії; супутня втрата іонів хлору може спричинити вторинний компенсаторний метаболічний алкалоз (частота та вираженість цього явища низькі).
Дослідження: частота невідома — подовження інтервалу Q–T на ЕКГ(див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ); підвищення рівня сечової кислоти та глюкози у плазмі крові під час лікування діуретиками, раціональність застосування яких має бути ретельно зважена перед призначенням пацієнтам з подагрою або цукровим діабетом; підвищення рівня печінкових ферментів.

Особливості застосування

пацієнти з порушенням функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки застосування тіазидоподібних діуретиків може спричинити виникнення печінкової енцефалопатії, особливо при порушеннях електролітного балансу. У такому випадку прийом діуретиків слід негайно припинити.
Світлочутливість. Повідомлялося про випадки реакцій світлочутливості у пацієнтів, які приймали тіазидні та тіазидоподібні діуретики (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). У разі виникнення таких реакцій лікування діуретиками рекомендовано припинити. Якщо є необхідність у повторному призначенні діуретиків, слід захистити вразливі ділянки від сонця або джерел штучного ультрафіолету.
Допоміжні речовини. Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з вродженою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози, недостатністю лактази Лаппа.
Баланс води та електролітів. Натрій плазми крові. Необхідно контролювати рівень натрію в плазмі крові перед початком лікування та надалі — регулярно під час лікування. Зниження рівня натрію у плазмі крові може бути спочатку безсимптомним, тому регулярний моніторинг є необхідним. Моніторинг рівня натрію слід проводити частіше у пацієнтів літнього віку та у хворих на цироз печінки. Будь-який діуретик може спричинити виникнення гіпонатріємії, що іноді має серйозні наслідки.
Гіпонатріємія з гіповолемією може призвести до виникнення дегідратації та ортостатичної гіпотензії; супутня втрата іонів хлору може спричинити вторинний компенсаторний метаболічний алкалоз (частота та вираженість цього явища низькі).
Калій плазми крові. Зниження рівня калію в плазмі крові з виникненням гіпокаліємії є основним ризиком при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Імовірність розвитку гіпокаліємії (<3,4 ммоль/л) має бути попереджена в певних категорій пацієнтів високого ризику, таких як хворі літнього віку, пацієнти, які недостатньо харчуються та/або хворі, які приймають багато медикаментів, пацієнти з цирозом печінки, що супроводжується набряками та асцитом, хворі з ІХС та пацієнти із серцевою недостатністю. У таких випадках гіпокаліємія підвищує кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик виникнення аритмій.
Пацієнти, які мають подовжений інтервал Q–Т вродженого або ятрогенного генезу, також належать до групи ризику. Гіпокаліємія, як і брадикардія, можуть спричиняти розвиток тяжких порушень серцевого ритму, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует», що може призвести до летального наслідку.
В усіх вищезазначених випадках необхідний частіший контроль рівня калію в крові. Перший аналіз має бути здійснено протягом 1-го тижня лікування. У разі виявлення гіпокаліємії слід провести її корекцію.
Кальцій плазми крові. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію із сечею та призводити до незначного і тимчасового підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути наслідком попереднього недіагностованого гіперпаратиреоїдизму. У такому разі лікування слід припинити та обстежити функцію паратиреоїдних залоз.
Глюкоза крові. У хворих на цукровий діабет важливо контролювати рівень глюкози в крові, особливо за наявності гіпокаліємії.
Сечова кислота. У пацієнтів з підвищеним рівнем сечової кислоти може спостерігатися тенденція до збільшення кількості нападів подагри.
Функція нирок та діуретики. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики найбільш ефективні, якщо функція нирок не порушена або якщо порушення є незначними (креатинін плазми крові <25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих). У пацієнтів літнього віку креатинін у плазмі крові має бути на рівні, що відповідає віку, масі тіла та статі. Гіповолемія, пов’язана з втратою води та натрію внаслідок застосування діуретиків, на початку лікування спричиняє зниження гломерулярної фільтрації. Це може призвести до підвищення рівня сечовини та креатиніну в крові. Така транзиторна функціональна ниркова недостатність не має наслідків в осіб з нормальною функцією нирок, але може погіршити існуючу ниркову недостатність.
У спортсменів індапамід може спричинити позитивну реакцію при проведенні допінг-контролю.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Дані щодо застосування індапаміду у вагітних відсутні або обмежені (менше 300 випадків). Наслідком тривалого застосування тіазидного діуретика під час ІІІ триместру вагітності може бути зниження ОЦК вагітної та матково-плацентарного кровонаповнення, що може спричинити фетоплацентарну ішемію і затримку розвитку плода. Дослідження на тваринах не виявили прямого або опосередкованого токсичного впливу на репродуктивність. Як запобіжний захід бажано уникати застосування індапаміду під час вагітності.
Годування грудьми. Дані щодо проникнення індапаміду/метаболітів у грудне молоко недостатні. Можуть розвинутися гіперчутливість до похідних сульфонамідів та гіпокаліємія. Ризик для новонароджених/немовлят виключати не можна. Індапамід належить до тіазидоподібних діуретиків, застосування яких під час годування грудьми пов’язують зі зменшенням або навіть пригніченням лактації. Індапамід протипоказаний у період годування грудьми.
Фертильність. Дослідження репродуктивної токсичності показали відсутність впливу на фертильність самців та самок щурів. Впливу на фертильність людини не очікується.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Індапамід не впливає на пильність. Але в разі виникнення небажаних реакцій (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ), у тому числі симптомів, пов’язаних зі зниженням АТ, особливо на початку лікування або в комбінації з іншим антигіпертензивним засобом, здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами може бути порушеною.
Діти. Безпеку та ефективність застосування препарату Індапамід-Тева SR у дітей не встановлено. Дані відсутні.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

нерекомендовані комбінації. Літій. Можливе підвищення рівня літію у плазмі крові та поява симптомів передозування, як і при безсольовій дієті (зниження екскреції літію з сечею). Якщо потрібне призначення діуретика, необхідно провести ретельний моніторинг рівня літію у плазмі крові та адаптувати дозу літію.
Комбінації, що потребують обережності. Препарати, що можуть спричинити виникнення пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует»:
– антиаритмічні препарати класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
– антиаритмічні препарати класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
– деякі антипсихотичні препарати:
∙ фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин);
∙ бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд);
∙ бутирофенони (дроперидол, галоперидол);
– інші лікарські засоби: бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин в/в, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін в/в.
При застосуванні індапаміду з вищезазначеними лікарськими засобами підвищується ризик виникнення шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes — пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (гіпокаліємія є фактором ризику).
Перед призначенням такої комбінації слід перевірити рівень калію та в разі необхідності відкоригувати його. Слід контролювати клінічний стан пацієнтів, рівень електролітів плазми крові та ЕКГ. За наявності гіпокаліємії рекомендовано призначати препарати, що не спричиняють виникнення torsades de pointes.
НПЗП (для системного призначення), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, високі дози саліцилатів (≥3 г/добу):
– можуть знижувати антигіпертензивний ефект індапаміду;
– у зневоднених пацієнтів підвищується ризик виникнення гострої ниркової недостатності (через зниження гломерулярної фільтрації). Перед початком лікування необхідно відновити водний баланс та перевірити функцію нирок.
Інгібітори АПФ. Можливе виникнення раптової артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим рівнем натрію (особливо у хворих зі стенозом ниркової артерії).
АГ. Якщо попереднє застосування діуретика спричиняло зниження рівня натрію, необхідно за 3 доби до початку лікування інгібітором АПФ припинити прийом діуретика та потім за необхідності відновити терапію гіпокаліємічним діуретиком або розпочати прийом інгібітора АПФ з низької початкової дози з наступним поступовим її підвищенням.
При застійній серцевій недостатності застосування інгібітора АПФ слід розпочинати з мінімальної дози та, можливо, після зниження дози попередньо призначеного діуретика, що виводить калій.
У будь-якому випадку необхідно проводити контроль функції нирок (креатиніну в плазмі крові) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.
Препарати, що можуть спричинити виникнення гіпокаліємії: глюко- та мінералокортикоїди (для системного призначення), амфотерицин В (в/в), тетракозактид, проносні препарати, що стимулюють перистальтику, підвищують ризик виникнення гіпокаліємії (адитивний ефект). Слід контролювати та в разі необхідності проводити корекцію рівня калію у плазмі крові, особливу увагу слід приділяти одночасній терапії із серцевими глікозидами. Рекомендується призначати проносні препарати, що не стимулюють перистальтику.
Серцеві глікозиди. Наявність гіпокаліємії спричиняє кардіотоксичність серцевих глікозидів. Слід проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові, ЕКГ-контроль та за необхідності коригувати лікування.
Баклофен. Посилює антигіпертензивну дію препарату. На початку терапії необхідно відновити водно-електролітний баланс пацієнта та контролювати функцію нирок.
Комбінації, що потребують уваги
Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен). Якщо існує доцільність призначення такої комбінації деяким пацієнтам, не виключається можливість виникнення гіпокаліємії або гіперкаліємії (особливо у хворих на цукровий діабет або з нирковою недостатністю). Слід проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові, ЕКГ-контроль та в разі необхідності коригувати терапію.
Метформін. Підвищується ризик виникнення молочнокислого ацидозу в разі розвитку функціональної ниркової недостатності внаслідок прийому діуретиків, особливо петльових. Не слід призначати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.
Йодоконтрастні засоби. У разі дегідратації, спричиненої прийомом діуретиків, підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодоконтрастних засобів. Необхідно відновити водний баланс до призначення йодоконтрастних засобів.
Іміпраміноподібні антидепресанти, нейролептики. Посилення антигіпертензивного ефекту та ризику розвитку ортостатичної гіпотензії за рахунок адитивного ефекту.
Солі кальцію. Можливе виникнення гіперкальціємії внаслідок зниження елімінації кальцію через нирки.
Циклоспорин, такролімус. Ризик підвищення рівня креатиніну у плазмі крові без впливу на рівень циркулюючого циклоспорину, навіть у разі відсутності зниження рівня води/натрію.
Кортикостероїди, тетракозактид (системної дії). Зменшення антигіпертензивної дії індапаміду внаслідок затримки води та іонів натрію під впливом кортикостероїдів.

Передозування

індапамід не проявляє токсичності при застосуванні в дозі до 40 мг, тобто в дозі, що в 27 разів перевищує терапевтичну.
Симптоми передозування перш за все мають прояви водно-електролітних порушень (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Клінічно можливе виникнення нудоти, блювання, артеріальної гіпотензії, судом, сонливості, запаморочення (вертиго), сплутаності свідомості, поліурії або олігурії аж до анурії (що спричинена гіповолемією).
Заходи першої допомоги включають швидке виведення препарату шляхом промивання шлунка та/або призначенням активованого вугілля з наступним відновленням водно-електролітного балансу в умовах стаціонару.

Умови зберігання

при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.