Р-ЦИН (R-CIN) (274098) - інструкція із застосування ATC-класифікація

діюча речовина: рифампіцин;

1 капсула містить рифампіцину 150 мг або 300 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, олія мінеральна, магнію стеарат, натрію лаурилсульфат, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний;

желатинова капсула по 150 мг містить: титану діоксид (Е 171), понсо 4R (Е 124), жовтий захід FCF (Е 110);

желатинова капсула по 300 мг містить: кармоїзин (Е 122), понсо 4R (Е 124), титану діоксид (Е 171).

Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості:

капсули по 150 мг: тверді желатинові капсули розміром «2» з кришечкою та корпусом оранжевого кольору, з написом «R-cin» на корпусі та кришечці;

капсули по 300 мг: тверді желатинові капсули розміром «1» з кришечкою та корпусом яскраво-червоного кольору, з написом «R-cin 300» на корпусі та кришечці;

вміст капсул — порошок або пресована маса цегляно-червоного або червоно-коричневого кольору.

Протитуберкульозні засоби. Антибіотики. Код АТХ J04А В02.

Фармакодинаміка.

Напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії групи рифампіцинів. Чинить бактеріостатичну, а у високих концентраціях — бактерицидну дію. Високоактивний щодо мікобактерій туберкульозу, він також є протитуберкульозним препаратом І ряду. Високоактивний щодо грампозитивних мікроорганізмів (стафілококів, у тому числі множинно стійких; стрептококів, палички сибірки, клостридій), а також щодо деяких грамнегативних мікроорганізмів. Діє на збудників бруцельозу, хвороби легіонерів, висипного тифу, лепри, трахоми. Стійкість до препарату розвивається швидко.

Фармакокінетика.

Рифампіцин добре всмоктується з травного тракту. Максимальна концентрація в сироватці крові досягається через 2–4 години після прийому натще дози 10 мг/кг маси тіла і становить близько 10 мг/мл. При прийомі під час їди абсорбція зменшується. На терапевтичному рівні концентрація препарату утримується протягом 8–12 годин, відносно високочутливих збудників — протягом 24 годин. Зв'язування з білками плазми становить 80%. Добре проникає у тканини та рідини організму і проявляється у терапевтичних дозах у плевральному ексудаті, мокротинні, кістковій тканині, спинномозковій рідині. Рифампіцин метаболізується у печінці з утворенням фармакологічно активного метаболіту. З організму виводиться із жовчю та сечею. Період напіввиведення залежить від дози та тривалості прийому препарату і становить від 3 годин (600 мг) до 5,1 години (900 мг).

У комплексній терапії:

• туберкульозу різної локалізації, туберкульозного менінгіту, а також атипових мікобактеріозів;
• інфекційно-запальних захворювань нетуберкульозної природи, спричинених чутливими до препарату збудниками (у тому числі тяжких форм стафілококової інфекції, лепри, легіонельозу, бруцельозу);
• безсимптомного носійства N. meningitidis для елімінації менінгококів з носоглотки і профілактики менінгококового менінгіту.

Гіперчутливість до рифампіцину, інших рифаміцинів або до інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки та нирок; жовтяниця (у тому числі механічна); нещодавно перенесений (менше 1 року) інфекційний гепатит; тяжка легенево-серцева недостатність; одночасне застосування саквінавіру/ритонавіру.

Рифампіцин є потужним індуктором мікросомальних ферментів печінки (цитохрому Р450) та може спричинити потенційно небезпечні лікарські взаємодії. Сумісне застосування рифампіцину з препаратами, які також метаболізуються цією ферментною системою, може прискорити метаболізм і зменшити активність цих препаратів, тому підтримка їх оптимальної терапевтичної концентрації в крові потребує зміни дозування цих лікарських засобів на початку застосування рифампіцину та після його відміни.

Рифампіцин прискорює метаболізм:

• антиаритмічних препаратів (наприклад, дизопірамід, мексилетин, хінідин, пропафенон, токаїнід);
• β-блокаторів (наприклад, бісопролол, пропранолол);
• блокаторів кальцієвих каналів (наприклад, дилтіазем, ніфедипін, верапаміл, німодипін, ісрадипін, нікардипін, нисолпідин);
• серцевих глікозидів (наприклад, дигітоксин, дигоксин);
• протиепілептичних, протисудомних препаратів (наприклад, фенітоїн, карбамазепін);
• психотропних препаратів − антипсихотичних засобів (наприклад, галоперидол, арипіпразол), трициклічних антидепресантів (наприклад, амітриптилін, нортриптилін), анксіолітиків і снодійних засобів (наприклад, діазепам, бензодіазепіни, зопіклон, золпідем), барбітуратів;
• антитромботичних засобів (антагоністів вітаміну К), непрямих антикоагулянтів; рекомендується контролювати протромбіновий час щодня або так часто, як це необхідно для визначення необхідної дози антикоагулянту;
• протигрибкових препаратів (наприклад, тербінафін, флуконазол, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол);
• противірусних препаратів (наприклад, саквінавір, індинавір, ефавіренц, ампренавір, нелфінавір, атазанавір, лопінавір, невірапін);
• антибактеріальних препаратів (наприклад, хлорамфенікол, кларитроміцин, дапсон, доксициклін, фторхінолони, телітроміцин);
• глюкокортикостероїдів (для системного застосування);
• антиестрогенів (наприклад, тамоксифен, тореміфен, гестринон), системних гормональних контрацептивів, естрогенів, гестагенів; пацієнткам, які застосовують пероральні контрацептиви, слід рекомендувати альтернативні негормональні методи контрацепції під час терапії рифампіцином;
• тиреоїдних гормонів (наприклад, левотироксин);
• клофібрату;
• пероральних протидіабетичних засобів (сульфонілсечовина та її похідні, наприклад хлорпропамід, толбутамід, тіазолідиндіони);
• імуносупресивних препаратів (наприклад, циклоспорин, сиролімус, такролімус);
• цитостатиків (наприклад, іматиніб, ерлотиніб, іринотекан);
• лозартану;
• метадону, наркотичних аналгетиків;
• празиквантелу;
• хініну;
• рилузолу;
• селективних антагоністів 5-НТ₃ рецепторів (наприклад, ондансетрон);
• статинів, що метаболізуються CYP 3A4 (наприклад, симвастатин);
• теофіліну;
• сечогінних засобів (наприклад, еплеренон).

Інші взаємодії.

При сумісному застосуванні рифампіцину з:

• атоваквоном − знижується концентрація атоваквону та підвищується концентрація рифампіцину в сироватці крові;
• кетоконазолом − знижується концентрація в сироватці крові обох препаратів;
• налаприлом − знижується концентрація в крові еналаприлату, активного метаболіту еналаприлу (залежно від клінічного стану можлива корекція дози еналаприлу);
• антацидами − можливе зниження абсорбції рифампіцину (рифампіцин слід приймати щонайменше за 1 годину до прийому антацидів);
• пробенецидом і ко-тримоксазолом − збільшення в крові рівня рифампіцину;
• саквінавіром/ритонавіром − збільшується ризик гепатотоксичності, така комбінація протипоказана;
• сульфасалазином − знижується плазмова концентрація сульфапіридину, що може бути результатом порушення бактеріальної флори кишечнику, відповідальної за перетворення сульфасалазину у сульфапіридин та мезаламін;
• галотаном, ізоніазидом − збільшується ризик гепатотоксичності; одночасного застосування рифампіцину і галотану слід уникати; пацієнтам, які отримують рифампіцин та ізоніазид, слід ретельно стежити за функцією печінки;
• піразинамідом − повідомлялося про тяжкі ушкодження печінки, у тому числі з летальними наслідками, у пацієнтів, які отримували протягом 2 місяців щоденно рифампіцин і піразинамід; така комбінація можлива тільки при ретельному моніторингу та якщо потенційна користь переважає ризик гепатотоксичності і летальності;
• клозапіном, флекаїнідом − збільшується токсична дія на кістковий мозок;
• препаратами парааміносаліцилової кислоти, що містять бентоніт (алюмінію гідросилікат) − для забезпечення задовільних концентрацій цих препаратів у крові інтервал між їх прийомом повинен становити не менше 4 годин;
• ципрофлоксацином, кларитроміцином − можливе підвищення концентрації рифампіцину в крові; повідомлялося про випадки люпусподібного синдрому при одночасному прийомі з рифампіцином.

Лабораторні та діагностичні тести.

У період лікування рифампіцином не слід використовувати бромсульфалеїновий тест, оскільки рифампіцин змінює параметри виведення бромсульфалеїну, що може призвести до помилкових уявлень про порушення цього показника. Не слід також використовувати мікробіологічні методи визначення концентрації фолієвої кислоти і вітаміну B₁₂ у сироватці крові.

Можлива перехресна реактивність та хибнопозитивні результати при проведенні скринінг-тестів на опіати, які проводять з використанням KIMS-методу, методом кількісного імунологічного аналізу; рекомендується застосування контрольних тестів (наприклад, газова хроматографія/мас-спектрометрія).

Рифампіцин слід застосовувати під пильним наглядом пульмонолога або іншого відповідно кваліфікованого лікаря.

Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам із порушеннями функції нирок, якщо доза становить > 600 мг/добу.

Усім хворим на туберкульоз перед початком лікування слід перевіряти показники функції печінки.

У дорослих, які вже лікували туберкульоз рифампіцином, слід проводити початкові вимірювання печінкових ферментів, білірубіну, креатиніну в сироватці крові, повного аналізу крові та кількості тромбоцитів. Початкові вимірювання не потрібні для дітей, якщо немає відомих ускладнюючих обставин або клінічно очікуваних ускладнень.

Пацієнтам із порушеннями функції печінки можна приймати рифампіцин тільки у крайньому випадку і під постійним медичним контролем. Таким пацієнтам рекомендується застосовувати нижчі дози рифампіцину та проводити контроль функції печінки, особливо аланінамінотрансферази (АЛТ) та аспартатамінотрансферази (АСТ) перед початком терапії, щотижня протягом перших двох тижнів і потім кожні 2 тижні протягом ще 6 тижнів. У разі проявів гепатотоксичності препарат слід відмінити.

Застосування препарату також слід припинити, якщо виникають клінічно значущі зміни функції печінки. Слід розглянути можливість застосування інших форм протитуберкульозної терапії. Необхідно проконсультуватися з кваліфікованим спеціалістом. У разі продовження терапії рифампіцином після відновлення нормальних функцій печінки їх слід контролювати щоденно.

Терапевтичний режим, у якому ізоніазид застосовується разом із рифампіцином, слід з обережністю призначати пацієнтам із порушеннями функції печінки, пацієнтам літнього віку, виснаженим хворим та, можливо, дітям віком до 2 років. Якщо у пацієнта раніше не було захворювань печінки і функції печінки знаходяться в межах норми, повторювати тести слід лише у випадку виникнення гарячки, блювання, жовтяниці або іншого погіршення стану.

Пацієнти повинні перебувати під наглядом щонайменше протягом місяця під час лікування, необхідно провести їх опитування щодо симптомів, пов'язаних із побічними реакціями.

У деяких пацієнтів можливе підвищення білірубіну у перші дні лікування рифампіцином. Це є результатом конкурентної взаємодії рифампіцину та білірубіну за печінкову екскрецію.

Поодинокі випадки, що свідчать про підвищення рівня білірубіну та трансаміназ, не є показанням для припинення терапії; рішення слід приймати після проведення повторних тестів, розглядаючи динаміку рівнів показників та клінічний стан пацієнта.

Пацієнти повинні знаходитися під ретельним наглядом, оскільки при інтермітуючій схемі терапії (менше ніж 2–3 рази на тиждень) зростає ризик розвитку імунологічних реакцій, включаючи анафілактичний шок (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтів слід попередити про наслідки переривання лікування.

Рифампіцин спричиняє індукцію ферментів, які прискорюють метаболізм ендогенних субстратів, таких як гормони надниркових залоз, тиреоїдних гормонів і вітаміну D. Були повідомлення про зв'язок загострень порфірії з терапією рифампіцином.

Під час антитуберкульозної терапії повідомляли про тяжкі системні реакції гіперчутливості, включаючи летальні випадки, такі як медикаментозне висипання з еозинофілією і системними проявами (DRESS-синдром).

Важливо зазначити, що ранні прояви гіперчутливості, такі як гарячка, лімфаденопатія або інші порушення (включаючи еозинофілію, порушення печінки), можуть існувати, навіть якщо висипання не є очевидним. При наявності таких симптомів пацієнту слід негайно звернутися до лікаря.

Якщо неможливо визначити альтернативну етіологію ознак та симптомів, препарат слід відмінити.

Під час лікування рифампіцином зуби, мокротиння, піт, слізна рідина, сеча набувають оранжево-червоного кольору. Може стійко забарвлювати м'які контактні лінзи.

Усім пацієнтам із патологіями у разі необхідності слід продовжувати проводити контроль, включаючи лабораторні тести.

Препарат містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушеннями мальабсорбції глюкози-галактози.

Препарат містить у складі желатинових капсул азобарвники — жовтий захід FCF (Е 110), кармаїзин (Е 122) та понсо 4R (Е 124), що може спричинити алергічні реакції.

Застосування у період вагітності можливе у виняткових випадках за життєвими показаннями, якщо очікувана користь для жінки перевищує потенційний ризик для плода. Прийом рифампіцину в останні тижні вагітності підвищує ризик розвитку кровотечі у новонароджених та матерів у післяпологовому періоді, яким можна призначити лікування вітаміном К₁.

Рифампіцин проникає у грудне молоко, тому пацієнткам, які отримують рифампіцин, слід припинити грудне вигодовування, окрім випадків, коли, на думку лікаря, очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для немовляти.

Під час лікування рифампіцином можливе виникнення порушення координації рухів, порушення зору, тому у разі виникнення даних реакцій слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи зі складними механізмами.

Рифампіцин слід застосовувати внутрішньо за 30 хвилин до або через 2 години після вживання їжі, запиваючи достатньою кількістю води.

Туберкульоз: дорослим призначати у дозі 8–12 мг/кг маси тіла на добу; пацієнтам з масою тіла менше 50 кг — 450 мг на добу, 50 кг та більше — 600 мг на добу; дітям віком від 6 років призначати у дозі 10–20 мг/кг маси тіла на добу. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 600 мг.

Тривалість протитуберкульозної терапії індивідуальна, зумовлена терапевтичним ефектом та може становити 1 рік і більше. Щоб уникнути розвитку стійкості мікобактерій до рифампіцину, препарат призначають зазвичай разом з іншими протитуберкульозними препаратами І та II ряду у їхній звичних дозах.

Інфекційно-запальні захворювання нетуберкульозної природи, спричинені чутливими до препарату збудниками, − бруцельоз, легіонельоз, тяжкі форми стафілококової інфекції (разом з іншим відповідним антибіотиком для запобігання появи резистентних штамів): дорослим призначають у дозі 900–1200 мг на добу за 2–3 прийоми, максимальна добова доза — 1200 мг. Після зникнення симптомів захворювання препарат слід приймати ще протягом 2–3 днів.

Лепра: препарат (у комплексі з імуностимулюючими засобами) призначати внутрішньо у дозі 600 мг на добу за 1–2 прийоми протягом 3–6 місяців (можливі повторні курси з інтервалом в 1 місяць). За іншою схемою (на тлі комбінованої протилепрозної терапії) препарат необхідно призначати у добовій дозі 450 мг, розподіленій на 3 прийоми протягом 2–3 тижнів з інтервалом 2–3 місяці протягом 1–2 років.

Носійство N. meningitidis: рифампіцин призначати протягом 4 діб. Добова доза для дорослих — 600 мг; для дітей — 10–12 мг/кг маси тіла.

Порушення функції печінки: добова доза не повинна перевищувати 8 мг/кг для пацієнтів із порушеннями функції печінки.

Застосування пацієнтам літнього віку: у пацієнтів літнього віку ниркова екскреція рифампіцину зменшується пропорційно до зменшення фізіологічної функції нирок, у зв'язку з чим компенсаторно збільшується печінкова екскреція препарату. Слід проявляти обережність при призначенні рифампіцину пацієнтам цього віку, особливо якщо є ознаки порушення функції печінки.

Препарат у даній лікарській формі дітям віком до 6 років не застосовувати.

Симптоми: нудота, блювання, діарея, біль у ділянці живота, пiдвищена стомлюванiсть, сонливість, збільшення печінки, жовтяниця, підвищення рівня білірубіну і печінкових трансаміназ у плазмі крові; забарвлення у коричнево-червоний або оранжевий колір шкіри, слизової оболонки порожнини рота, склер, сечі, слини, поту, слизу і фекалій пропорційно до прийнятої дози препарату, алергiчнi реакцiї, пiдвищення температури тiла, задишка, гарячка, лейкопенiя, тромбоцитопенiя, гостра гемолітична анемія, ниркова недостатність, набряк у ділянці очей або обличчя, свербіж, сплутаність свідомості, набряк легень, судоми або посилення проявів інших побічних реакцій.

Лікування: вiдмiна препарату. Симптоматична терапія. У тяжких випадках — форсований діурез. Специфічного антидоту немає.

З боку травного тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, зниження апетиту, анорексiя, ерозивний гастрит, псевдомембранозний коліт, відчуття дискомфорту.

З боку гепатобіліарної системи: гіпербілірубінемія, гепатит.

З боку шкіри: припливи, свербіж, висипання, кропив'янка, екзантема, ексфоліативний дерматит, пемфігоїдна (пухирчаста) реакція, мультиформна еритема, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла і васкуліт, DRESS-синдром.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілактичний шок, анафілаксію.

Інші: артралгія, гарячка, герпес, сльозотеча.

З боку системи крові: лейкопенія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія з/без пурпури (частіше при інтермітуючій терапії, проте є оборотною, якщо при перших проявах пурпури припинити застосування препарату), еозинофілія; агранулоцитоз, синдром внутрішньосудинної коагуляції.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, порушення зору/зниження гостроти зору, порушення координації рухів, атаксія, дезорієнтація, психоз.

З боку ендокринної системи: порушення менструального циклу, недостатнiсть надниркових залоз у хворих із порушеннями функцiї надниркових залоз.

З боку сечовидільної системи: гостре ураження нирок через нефронекроз або інтерстиціальний нефрит, хроматурія.

Вагітність, післяпологові і перинатальні стани: післяпологові геморагії, ембріональні геморагії.

Лабораторні дослідження: підвищення в крові рівня білірубіну, аспартатамінотрансферази та аланінамінотрансферази, печінкових ферментів, зниження артеріального тиску, підвищення рівня креатиніну в крові.

Інші: забарвлення в оранжево-червоний колір сечі, калу, слини, мокротиння, поту, слизу, може стійко забарвлювати м'які контактні лінзи, індукція порфірії, міастенія, міопатія, загострення подагри, задишка i свистяче дихання, крововиливи у мозок, зниження артерiального тиску.

При нерегулярному прийомі або при відновленні лікування після перерви можливі грипоподібні симптоми (головний біль, запаморочення, епізоди гарячки, озноб, артралгія).

За рахунок вмісту допоміжних речовин можливий розвиток алергічних реакцій, у тому числі відстрочених.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 100 або 1000 капсул у пластикових банках.

За рецептом.

Люпін Лімітед.

A-28/1, М.I.Д.Cі., Чікалтана, Аурангабад 431 210, Індія.