Флебодіа (Phlebodia) (273808) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Діосмін - 600 мг

Препарат Флєбодіа 600 мг згідно з АТС-класифікацією належить до капіляростабілізуючих препаратів, біофлавоноїдів (флавоноїди рослинного походження). Діюча речовина препарату — діосмін. Відпускається без рецепта лікаря. Флєбодіа 600 мг призначають для полегшення симптомів, обумовлених лімфовенозною недостатністю, таких як відчуття тяжкості в нижніх кінцівках, біль, трофічні розлади; у комплексному лікуванні загострення геморою; як додатковий метод терапії підвищеної ламкості капілярів, порушення мікроциркуляції (інструкція МОЗ України).

Діосмін

Діосмін (діосметин 7-O-рутинозид) є флавоноїдом (природним гідроксипохідним флавону), що міститься в рослинах родини Rutaceae, особливо поширений в оплодні (перикарпії), різних цитрусових (Imam F. et al., 2015). Уперше він був виділений з листя Scrophularia nodosa L. (Scrophulariaceae) в 1925 р., і в даний час його також можна отримати шляхом дегідрування іншого флавоноїду — гесперидину. Діосмін має широкий спектр біологічних властивостей, підтверджених численними дослідженнями in vitro та in vivo. Він діє як антиоксидантний, антігіперглікемічний, протизапальний, антимутагенний і противиразковий засіб (Silambarasan T. et al., 2012; Bogucka-Kocka A. et al., 2013).
У даний час завдяки своєму позитивному впливу на серцево-судинну систему діосмін є одним з найбільш широко застосовуваних природних сполук у лікуванні хронічної венозної недостатності (ХВН) — прогресуючого розладу, який уражує все більшу кількість людей щороку. У результаті клінічних досліджень було встановлено, що діосмін зменшує біль і набряк у пацієнтів з ХВН, оскільки він покращує лімфодренаж і підтримує мікроциркуляцію (Lyseng-Williamson K.A. et al., 2003; Batchvarov I.V. et al., 2010). Він також підвищує капілярний опір, тонус судин та еластичність вен і знижує капілярну фільтрацію і гіперпроникність капілярів (Perrin M. et al., 2011). Діосмін виявляє протизапальний ефект, пригнічуючи експресію прозапальних цитокінів шляхом блокування активації шляхів NF-κB (Imam F. et al., 2015). Був відзначений регрес таких симптомів, як набряк, біль, відчуття тяжкості і стискання в ногах, а також поліпшення якості життя пацієнтів з ХВН (Maksimović Z.V. et al., 2008).
Антиоксидантна активність діосміну також може мати значний вплив на зменшення вираженості симптомів ХВН, оскільки вільні від кисню радикали, котрі виділяються при запаленні, можуть викликати пошкодження тканин і вивільнення медіаторів запалення. Відомо, що простагландини та їх аналоги ізопростани розглядаються як біомаркери оксидативного стресу (Davi G. et al., 1999; Prasain J.K. et al., 2013). Наприклад, підвищений рівень обох сполук був зареєстрований у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (Petrosino T. et al., 2014).

Актуальність проблеми

Поширеність і частота хронічних і гострих венозних захворювань у світі дуже високі як у промислово розвинених, так і в країнах, що розвиваються. У даний час хронічні венозні захворювання нижніх кінцівок є невід’ємною частиною смертельної ангіопандемії третього тисячоліття. Сьогодні частота найбільш тяжких випадків з прогресуючою стадією венозної недостатності в популяції зросла в 2 рази. Серед веноактивних (venoactive) препаратів широко призначається мікронізована очищена фракція флавоноїду діосміну. Компресійна склеротерапія, рідка або пінна, є безпечним та ефективним інвазивним методом лікування телеангіоектазій, ретикулярного варикозу і варикозної трансформації підшкірних вен. Прямі пероральні антикоагулянти являють собою один із терапевтичних та профілактичних варіантів тромбозу глибоких вен (ТГВ) і венозної тромбоемболії (ВТЕ), однак існують обмеження щодо застосування для хворих із злоякісними новоутвореннями і в період вагітності. Найбільш ефективною є потрійна одночасна профілактика. Тромбози поверхневих вен довжиною більше ніж 5 см також є показанням для проведення антикоагулянтної терапії (Gavorník Р. et al., 2015).
Оксидативний стрес відіграє важливу роль у патофізіології багатьох захворювань людини, у той час як антиоксиданти запобігають розвитку різних несприятливих симптомів. Діосмін є природним флавоноїдом, застосовуваним при розладах судинної системи, особливо при ХВН, і відіграє значну роль у полегшенні симптомів цієї патології. У дослідженні було вивчено вплив лікування діосміном на рівень ізопростанів у зразках плазми крові пацієнтів з ХВН. Якісний аналіз проводили за допомогою високоефективної рідинної хроматографії з подальшим детектуванням спектрометрією (ЖХ-МС). Статистично значуще зниження вмісту ізопростану через 3 міс лікування відмічено в досліджуваній групі; однак найбільш значимі зміни виявлені у пацієнтів, які курять (Marcin Feldo et al., 2018).

Хронічна венозна недостатність

ХВН визначається як морфологічні та функціональні порушення венозної системи, які виявляються варикозним розширенням вен (структурні зміни в стінці вени), венозними виразками на ногах, набряками або змінами шкіри. Первинна стадія захворювання — результат підвищеної і стійкої венозної гіпертензії, викликаної головним чином рефлюксом через порушення роботи венозних клапанів. Підвищує гідростатичний тиск і кровотік у капілярах. Це обумовлює адгезію лейкоцитів до ендотелію капілярів та ініціює запальну реакцію. Отже, капіляри стають проникними для рідини, яка викликає утворення набряку (Perrin M., Ramelet A.A., 2011).
ХВН вперше виникає як збільшення венозної напруги (венозна гіпертензія або високий артеріальний тиск у венах) з рефлюксом або без нього (Kurz, 1999). Залежно від причини ХВН може бути вродженою, первинною (з невизначеної причини) або вторинною (посттромботична, посттравматична або інші причини). Залежно від патофізіології розвиток захворювання може бути пов’язаний з оклюзією (заблокованими венами), рефлюксом або обома причинами. Нарешті, це може залежати як від поверхневої або глибокої венозної системи, так і від перфораційних аномалій (Porter Т.М., 1995).
ХВН є важливою причиною дискомфорту і нездатності працювати, у зв’язку із цим захворюванням знижується якість життя. Поширеність цієї патології не була чітко зафіксована, тому що сьогодні існує мало доступних досліджень, а ті, які доступні, не мають повного обсягу необхідної інформації. Деякі дослідження не охоплюють весь патологічний спектр і фокусуються тільки на варикозному розширенні вен або виразках, у той час як інші не використовують стандартні характеристики хвороби, а посилаються на безліч різних діагностичних критеріїв (Nicolaides А., 2000). У результаті цього поширеність захворювання була оцінена в діапазоні 1–50% (Stanhope J.M., 1975; Van den Oever, 1998). Одне з досліджень показало щорічну захворюваність 2,6% серед жінок і 1,9% серед чоловіків (Brand, 1988).
Причини розвитку серцево-судинних захворювань невідомі, хоча вони пов’язані з розширенням і деформацією вен, а також порушенням нормальної роботи клапанів вен. Трофічні шкірні захворювання і венозні виразки виникають у результаті тяжкої варикозної хвороби (Carpentier, 2000). Варикозне розширення вен має багатофакторне походження, пов’язане з похилим віком і, можливо, способом життя (сидячий спосіб життя), вагітністю та спадковими факторами, а також ожирінням. Ризик виразки може бути підвищений через травму і попередні епізоди тромбозу глибоких вен (клінічних або субклінічних) (Scott, 1995).
Клінічні прояви ХВН розрізняються залежно від стадії захворювання і можуть включати відчуття тяжкості в кінцівках, парестезії (поколювання), судоми, біль, набряк (набряки), варикозне розширення вен, пігментацію шкіри, варикозні виразки й ознаки атрофії шкіри.
Хірургія, склеротерапія і послідовне механічне стиснення зазвичай вважаються кращими видами лікування. Проте часто застосовуються фармакологічні методи лікування, у тому числі препарати-флеботоніки. Хоча флеботоніки відпускаються з аптек у одних країнах, в інших же вони не є широко доступними. Наприклад, в Іспанії деякі флеботоніки не застосовують при ХВН, у той час як ряд інших флеботоніків, таких як діосмін, застосовують, однак період їх застосування обмежений 2–3 міс під час загострення хвороби. Флеботоніки являють собою гетерогенну групу препаратів, що застосовуються для лікування ХВН. Більшість із цих препаратів є флавоноїдами природного походження, виділеними з рослин. Синтетичні продукти з флавоноїдоподібними властивостями також застосовуються при венозних захворюваннях. Вони теж належать до групи флеботоніків (веноактивних). Флеботоніки впливають на макроциркуляцію, наприклад, вони можуть поліпшити венозний тонус (Tsouderos, 1991), і на параметри мікроциркуляції, наприклад, знижують проникність капілярів (Behar, 1988).
Однак існують сумніви щодо клінічної ефективності і безпеки флеботоніків. У результаті деяких досліджень було встановлено, що з препаратами даної групи пов’язаний ризик агранулоцитозу (Kaufman, 1991; Ibañez, 2000). Саме з цієї причини особливо необхідно проводити об’єктивну й ретельну оцінку ефективності флеботоніків (Martinez M.J. et al., 2005).
ХВН супроводжується вираженою запальною відповіддю, яка, як вважається, призводить до розвитку і прогресування захворювання. Хоча компресійна терапія довгий час була стандартним методом лікуванням, останні дослідження підтверджують, що лікування флавоноїдами також може бути доцільним. Мета одного з оглядів — узагальнення інформації про вплив рослинних флавоноїдів на запальний процес та імунну відповідь за рахунок пригнічення важливих регуляторних ферментів. У результаті досліджень було встановлено, що цей ефект обумовлений пригніченням флавоноїдами ключових ферментів, які беруть участь у біосинтезі простагландину (тобто ліпоксигенази (залізовмісний фермент), фосфоліпази і ЦОГ). Флавоноїди також інгібують фосфодіестерази, які беруть участь в активації клітин. Більша частина цього ефекту пов’язана з біосинтезом білкових цитокінів, які опосередковують адгезію циркулюючих лейкоцитів до ділянок ушкодження. Протеїнкінази — ще один клас регуляторних ферментів, на які впливають флавоноїди. Інгібування кіназ пов’язане з конкурентним зв’язуванням флавоноїдів з АТФ в одному з каталітичних центрів ферменту. Ці способи інгібування забезпечують механізми, за допомогою яких флавоноїди інгібують запалення. Тому і передбачається, що цей клас речовин може бути ефективним при лікуванні ХВН (Manthey J.A., 2000).

Терапія геморою

Дотепер було запропоновано кілька теорій про етіопатогенез і фізіопатологію геморою. З фізіопатологічної точки зору, особливе значення має судинний фактор, на який, у свою чергу, впливають механічні фактори, які порушують венозний протитік. Як доказ гемороїдального кризу, що характеризується локальним набряком, болем і кровотечею, застосування біофлавоноїдних препаратів вважається першим вибором. Протягом дослідження застосовували очищений діосмін у дозі 2 таблетки по 450 мг 2 р/добу протягом перших 7 днів, а потім по 1 таблетці 1 р/добу протягом 2 міс. Дослідження проводили в групі, що складається з 66 хворих з первинним гемороєм 1–4-го ступеня. Отримані результати підтвердили ефективність діосміну в зменшенні вираженості болю і кровотеч в 1-й тиждень терапії: 79 і 67% (група діосміну і плацебо відповідно). На 2-му тижні показники становили 98 і 86% відповідно. Переносимість діосміну була чудовою: ця характеристика препарату дозволяє лікарям широко призначати діосмін у комплексній терапії геморою, а також при підготовці пацієнта до подальшого лікування (Diana G. et al., 2000).

Висновок

Незважаючи на високий рівень розвитку сучасної ангіології і судинної хірургії, проблема ХВН, що ускладнює перебіг різних венозних захворювань, мабуть, не має тенденції до вирішення, що потребує постійного пошуку оптимізації методів лікування і реабілітації хворих із вищезазначеним синдромом. Особливу увагу слід приділяти ендотеліальному стану при ХВН і можливостям корекції ендотеліальної дисфункції із застосуванням біофлавоноїдів, зокрема діосміну (Kalinin R.E. et al., 2015).
Одним із таких препаратів є Флєбодіа 600 мг (діосмін), який підвищує тонус вен малого калібру, за рахунок чого покращує венозний відтік і лімфатичний дренаж. Судинозвужувальна дія препарату стосується тільки венозного та лімфатичного русла. Препарат не впливає на тонус артерій. Флєбодіа 600 мг покращує трофіку тканин і мікроциркуляцію за рахунок зниження проникності капілярів та підвищення їх резистентності. Препарат чинить помірну антиагрегантну та протизапальну дію. Протизапальний ефект реалізується завдяки антикомплементарній активності, гальмуванню реакції вивільнення пероксид-аніонів, зниженню продукції лейкотрієнів. Діосмін рівномірно розподіляється у всіх шарах венозної стінки, переважно в порожнистих венах, підшкірних венах нижніх кінцівок, меншою мірою — в нирках, печінці та легенях (інструкція МОЗ України).