Кветирон (Quetiron) (273568) - інструкція із застосування ATC-класифікація

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

механізм дії. Кветіапін – атиповий антипсихотичний засіб. Кветіапін та його активний метаболіт — норкветіапін взаємодіють з різними типами нейромедіаторних рецепторів. Кветіапін і норкветіапін мають високу спорідненість до рецепторів серотоніну (5-НТ₂) і рецепторів допаміну D₁ і D₂ головного мозку. Саме ця комбінація антагонізму рецепторів з більшою селективністю до 5-НТ2 рецепторів відносно рецепторів D2 вважається такою, що сприяє клінічним антипсихотичним ефектам та низькій схильності до виникнення екстрапірамідних розладів (ЕПР) препарату Кветирон порівняно з типовими антипсихотичними препаратами. Кветіапіну і норкветіапіну не властива висока спорідненість до бензодіазепінових рецепторів, натомість вони мають високу спорідненість до гістамінергічних та α₁-адренергічних рецепторів і помірну спорідненість — до α₂-адренорецепторів.
Кветіапін має низьку спорідненість до холінергічних мускаринових рецепторів або взагалі немає, тоді як норкветіапін має помірну або високу спорідненість до декількох підтипів мускаринових рецепторів, що може пояснювати антихолінергічні (мускаринові) ефекти.
Інгібування норкветіапіном (NET), а також його часткова агоністична дія на 5HT1A-рецептори може сприяти терапевтичній ефективності препарату Кветирон, як антидепресанта.
Фармакодинаміка. Відомо, що кветіапін виявився ефективним у тестах щодо антипсихотичної активності, такої, як умовно-рефлекторне уникнення.
Кветіапін блокує дію агоністів дофаміну,що підтверджується результатами оцінки поведінкових реакцій або електрофізіологічних досліджень, а також збільшує концентрацію метаболітів дофаміну, що є нейрохімічним доказом блокади рецепторів D₂.
У ході доклінічних досліджень з вивчення ЕПР, було виявлено, що кветіапін мав атиповий профіль активності і відрізнявся від типових антипсихотичних препаратів.
Кветіапін після тривалого застосування не призводив до надмірної чутливості допамінових D₂-рецепторів.
Кветіапін у дозах, ефективних для блокади допамінових D₂-рецепторів, спричиняв лише слабку каталепсію.
Для тривалого застосування кветіапіну була доведена його селективність відносно лімбічної системи та здатність спричинювати блокаду деполяризації мезолімбічних нейронів, але не нігростріарних дофамінергічних нейронів.
Фармакокінетика.
Всмоктування. Кветіапін після перорального введення добре всмоктується та активно метаболізується. При прийомі після їжі не відбувається значної зміни біодоступності кветіапіну.
При рівноважному стані максимальна молярна концентрація активного метаболіту норкветіапін становить 35% концентрації кветіапіну.
Фармакокінетика кветіапіну та норкветіапіну у межах схваленого діапазону доз є лінійною.
Розподіл. З білками плазми зв’язується приблизно 83% кветіапіну.
Метаболізм. Кветіапін активно метаболізується у печінці, використання радіоактивно міченого кветіапіну виявило, що менше 5% кветіапіну не метаболізується і виводиться у незміненому вигляді з сечею або фекаліями. У ході досліджень в умовах in vitro було встановлено, що CYP 3A4 є основним ферментом сімейства цитохрому Р450, відповідальним за метаболізм кветіапіну. Утворення та виведення норкветіапіну відбувається переважно з участю ізоферменту CYP 3A4. Приблизно 73% радіоактивно міченої речовини виводиться із сечею та 21% з калом.
Кветіапін і деякі його метаболіти (включаючи норкветіапін) в умовах in vitro чинять слабку інгібуючу дію на ізоферменти 1А2, 2С9, 2С19, 2D6 і 3А4 системи цитохрому Р450.
Гальмування ізоферментів CYP в умовах in vitro відбувалося тільки при концентрації, яка у 5–50 разів перевищувала концентрацію, що досягається при застосуванні доз для людини у діапазоні від 300 до 800 мг на добу.
На підставі цих результатів в умовах in vitro малоймовірно, що супутнє введення кветіапіну з іншими активними речовинами призведе до клінічно значущого гальмування метаболізму інших активних речовин, зумовленого цитохромом P450. Дослідження на тваринах показали, що кветіапін може індукувати ферменти цитохрому Р450. Однак у специфічному дослідженні взаємодії лікарських засобів у пацієнтів з психозами не було виявлено підвищення активності цитохрому Р450 після застосування кветіапіну.
Виведення. Т_½ кветіапіну і норкветіапіну становить приблизно 7 год і 12 год, відповідно. Середня молярна фракція вільного кветіапіну та активного метаболіту N-дезалкілкветіапіну, яка виводиться із сечею, становить <5% введеної дози.
Особливі популяції.
Стать. Фармакокінетика кветіапіну у жінок та чоловіків не відрізняється.
Пацієнти літнього віку. Середній кліренс кветіапіну у пацієнтів літнього віку на 30-50% менший, ніж у пацієнтів віком 18-65 років.
Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів зі значним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв/1,73 м²) середній кліренс кветіапіну у плазмі знижується приблизно на 25%, але індивідуальні величини кліренсу залишаються у межах діапазону, характерних для здорових осіб.
Пацієнти з порушенням функції печінки. У пацієнтів з ураженням печінки (компенсований алкогольний цироз) середній кліренс кветіапіну у плазмі крові знижується приблизно на 25%. Оскільки у печінці відбувається широкий метаболічний розпад кветіапіну, то у пацієнтів з порушенням функції печінки може збільшуватися концентрація кветіапіну у плазмі, і тому для пацієнтів цієї групи може бути потрібна корекція дози (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Діти. Існують фармакокінетичні дані отримані у дітей, які приймали 400 мг кветіапіну 2 рази на добу. При отриманні терапевтичної дози рівні початкової сполуки кветіапіну у дітей та підлітків (10-17 років) були загалом подібними до дорослих, хоча C_max у дітей була на більш високому рівні, ніж у дорослих. AUC і C_max для норкветіапіну були вищими, приблизно 62% та 49% у дітей (10-12 років), та 28% та 14% у підлітків (13-17 років) відповідно порівняно з дорослими.

ПОКАЗАННЯ:

шизофренія.
Біполярні розлади, включаючи:
– для лікування помірних і тяжких маніакальних епізодів при біполярному розладі;
– для лікування тяжких депресивних епізодів при біполярному розладі;
– профілактика рецидивів у пацієнтів із біполярними розладами, у яких маніакальні або депресивні епізоди піддавалися лікуванню кветіапіном.

ЗАСТОСУВАННЯ:

Існують різні дозування для кожного показання. Дозу препарату і тривалість курсу лікування визначає лікар індивідуально для кожного пацієнта залежно від показань та ступеня тяжкості захворювання.
Для перорального застосування.
Кветіапін можна приймати незалежно від прийому їжі.
Дорослі

Для лікування шизофренії.
Кветіапін потрібно приймати 2 рази на добу.
У перші 4 дні терапії добова доза становить: 1-й день — 50 мг, 2-й день — 100 мг, 3-й день — 200 мг, 4-й день — 300 мг. Починаючи з 4-ої доби, дозу підвищувати до досягнення необхідного клінічного ефекту (у межах від 300 до 450 мг/добу). Залежно від клінічної ефективності та переносимості препарату добова доза препарату Кветирон може становити від 150 мг до 750 мг.
Для лікування маніакальних епізодів від помірного до тяжкого ступеня при біполярному розладі.
Кветіапін потрібно приймати двічі на добу.
Добова доза в перші 4 доби лікування становить: 1-й день — 100 мг, 2-й день — 200 мг, 3-й день — 300 мг, 4-й день — 400 мг. У подальшому дозу підвищувати (але не більше ніж на 200 мг щодня) до 800 мг/добу до 6-го дня лікування. Залежно від клінічної ефективності та переносимості препарату доза може становити від 200 до 800 мг/добу. Звичайна ефективна доза знаходиться у межах від 400 до 800 мг на добу.
Лікування великих депресивних епізодів, пов’язаних з біполярними розладами.
Кветіапін слід застосовувати 1 раз на добу перед сном.
Добова доза в перші 4 доби лікування становить: 1-й день — 50 мг, 2-й день — 100 мг, 3-й день — 200 мг, 4-й день — 300 мг. Рекомендована добова доза — 300 мг. Відомо, що у ході клінічних досліджень не спостерігалося додаткової переваги у групі застосування 600 мг порівняно з групою 300 мг. Доза 600 мг може бути ефективною для окремих пацієнтів. Клінічні дослідження показують, що для окремих пацієнтів у разі виникнення проблем, пов’язаних з непереносимістю препарату, можна розглянути питання про зниження дози до мінімальної — 200 мг. Лікування дозами, що перевищують 300 мг, повинен призначати лікар з досвідом лікування біполярного розладу.
Профілактика рецидивів у пацієнтів з біполярними розладами.
Для попередження рецидиву маніакальних, депресивних або змішаних епізодів при біполярному розладі пацієнти, у яких була відповідь на застосування кветіапіну при невідкладному лікуванні біполярного розладу, повинні продовжувати лікування у тій самій дозі. Дозу можна коригувати залежно від клінічної відповіді і переносимості кожного окремого пацієнта у межах діапазону добової дози від 300 мг до 800 мг/добу, яку призначати 2 рази на добу. Важливо, щоб для підтримуючої терапії застосовували найнижчі ефективні дози.
Пацієнти літнього віку. Пацієнтам літнього віку кветіапін, як і інші антипсихотичні засоби, потрібно призначати з обережністю, особливо на початку лікування. Може бути необхідне більш повільне титрування дози кветіапіну, а добова терапевтична доза повинна бути нижчою, ніж та, що застосовується молодим пацієнтам, залежно від клінічної відповіді та переносимості лікування у кожного окремого пацієнта. Середній плазмовий кліренс кветіапіну був знижений на 30-50% у пацієнтів літнього віку порівняно з молодшими пацієнтами.
Ефективність і безпека не були оцінені у пацієнтів віком понад 65 років з депресивними епізодами в рамках біполярного розладу.
Порушення функції нирок. Коригування дози необов’язкове пацієнтам з нирковою недостатністю.
Порушення функції печінки. Кветіапін активно метаболізується у печінці, тому пацієнтам з печінковою недостатністю Кветирон необхідно застосовувати з обережністю, особливо у початковий період лікування.
Пацієнтам з порушенням функцій печінки слід починати з дози 25 мг/добу. Доза збільшується щоденно на 25–50 мг/добу до досягнення ефективної дози, залежно від клінічної відповіді та переносимості препарату пацієнтом.
Діти. Даних щодо безпеки та ефективності кветіапіну, що свідчили б на користь застосування препарату дітям, недостатньо, тому кветіапін не слід застосовувати у педіатричній практиці.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

підвищена індивідуальна чутливість до будь-якого з компонентів препарату.
Одночасне застосування інгібіторів цитохрому Р450 3А4, таких як інгібітори ВІЛ-протеази, азольні протигрибкові препарати, еритроміцин, кларитроміцин і нефазодон (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

ПОБІЧНА ДІЯ:

при прийомі кветіапіну найчастіше можуть спостерігатися: сонливість, запаморочення, сухість у роті, головний біль, синдром відміни, високий рівень ТГ у сироватці крові, збільшення рівня загального ХС в сироватці крові (переважно ЛПНЩ), зниження рівня ХС (ЛПВЩ), збільшення маси тіла, зменшення рівня гемоглобіну та екстрапірамідні симптоми.
Частота виникнення небажаних явищ при лікуванні кветіапіном наведена нижче за такою класифікацією: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 до <1/10), нечасто (>1/1000 до <1/100), рідко (>1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) та частота невідома (неможливо оцінити, виходячи з існуючих даних).
З боку крові та лімфатичної системи: дуже часто — зниження рівня гемоглобіну²²; часто — лейкопенія^{1, 28}, зменшення кількості нейтрофілів, підвищення рівня еозинофілів²⁷; нечасто — нейтропенія¹, тромбоцитопенія¹³, анемія; рідко — агранулоцитоз²⁶.
З боку імунної системи: нечасто — гіперчутливість (включаючи алергічні реакції шкіри); дуже рідко — анафілактична реакція⁵.
З боку ендокринної системи: часто — гіперпролактинемія¹⁵, зниження рівня загального Т₄²⁴, вільного Т₄²⁴, загального Т₃²⁴, підвищення рівня ТТГ²⁴; нечасто — зниження рівня вільного Т₃²⁴; гіпотиреоїдизм²¹; дуже рідко — неадекватна секреція антидіуретичного гормону.
З боку обміну речовин та метаболізму: дуже часто — підвищення рівня ТГ у сироватці крові^{10, 30}, підвищення рівня загального ХС (особливо ХС ЛПНЩ)^{11, 30}, зниження рівня ЛПВЩ^{17, 30}, збільшення маси тіла^{8, 30}; часто — підвищення апетиту, підвищення рівня глюкози до величин, характерних для гіперглікемії^{6, 30}; нечасто — гіпонатріємія¹⁹, цукровий діабет^{1, 5}; рідко — метаболічний синдром²⁹.
З боку психіки: часто — аномальні сни, нічні кошмари, суїцидальні думки та поведінка²⁰; рідко — сомнамбулізм і пов’язані з ним реакції, такі як розмови уві сні і пов’язані зі сном харчові розлади.
З боку нервової системи: дуже часто — запаморочення^{4, 16}, сонливість^{2, 16}, головний біль, екстрапірамідні симптоми (ЕПС)^{1, 20}; часто — дизартрія; нечасто — судоми¹, синдром неспокійних ніг, тардитивна дискінезія^{1, 5}, непритомність^{4, 16}, сплутаність свідомості.
З боку серця: часто — тахікардія⁴, пальпітація²³; нечасто — подовження інтервалу Q–T^{1, 12, 18}, брадикардія³², частота невідома — кардіоміопатія, міокардит.
З боку судин: часто — ортостатична гіпотензія^{4, 16}; рідко — венозна тромбоемболія (ВТЕ)¹; частота невідома — інсульт.
З боку органа зору: часто — нечіткість зору.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — затримка сечовипускання.
Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення: часто — диспное²³; нечасто — риніт.
З боку травної системи: дуже часто — сухість у роті; часті — запор, диспепсія, блювання²⁵; нечасто — дисфагія⁷; рідко — панкреатит¹, кишкова непрохідність/ілеус.
З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення рівня АлАТ у сироватці крові³, підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази³; нечасто — підвищення рівня АсАТ у сироватці крові³; рідко — жовтяниця⁵, гепатит.
З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко — ангіоневротичний набряк⁵, синдром Стівенса — Джонсона⁵; частота невідома — токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, гострий генералізований екзентематозний пустульоз, реакції лікарського засобу з еозинофілією та системними симптомами.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: дуже рідко — рабдоміоліз.
Вагітність, післяпологовий період та перинатальні стани: частота невідома — синдром відміни препарату у новонароджених³¹.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто — статева дисфункція; рідкісні — пріапізм, галакторея, набряки молочних залоз, менструальні розлади.
Загальні порушення та стани у місці введення: дуже часто — симптоми відміни (припинення застосування)^{1, 9}; часто — легка астенія, периферичний набряк, дратівливість, пірексія; рідко — злоякісний нейролептичний синдром¹, гіпотермія.
Зміни лабораторних показників: рідко — підвищення рівня КФК⁷.
¹Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
²Сонливість може виникати, як правило, протягом перших 2 тиж лікування і зазвичай зникає при продовженні застосування кветіапіну.
³Асимптоматичні підвищення рівнів трансаміназ у сироватці крові (АлАТ, АсАТ) або гамма-глутамілтрансферази спостерігалися у деяких пацієнтів при застосуванні кветіапіну. Такі підвищення були зазвичай оборотними при продовженні лікування.
⁴Як і інші антипсихотичні препарати з блокуючою дією на α₁-адренергічні рецептори, кветіапін часто може індукувати виникнення ортостатичної гіпотензії, що супроводжується запамороченням, тахікардією, у деяких пацієнтів — синкопе, особливо протягом періоду підбору початкової дози (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
⁵Визначення частоти небажаних реакцій базується лише на постмаркетингових даних застосування кветіапіну у лікарській формі зі швидким вивільненням.
⁶Рівень глюкози у крові натще >126 мг/дл (>7,0 ммоль/л) або рівень глюкози у крові не натще >200 мг/дл (>11,1 ммоль/л) як мінімум в одному випадку.
⁷Зростання частоти виникнення дисфагії при застосуванні кветіапіну порівняно з плацебо спостерігалося тільки у ході клінічних досліджень при біполярній депресії.
⁸Ґрунтується на >7% збільшенні маси тіла порівняно з початковим. Виникає переважно протягом перших тижнів лікування.
⁹Симптоми відміни, які спостерігалися найчастіше в ході короткочасних плацебо-контрольованих клінічних досліджень монотерапії, у яких оцінювали симптоми відміни: безсоння, нудоту, головний біль, діарею, блювання, запаморочення і дратівливість. Частота виникнення таких реакцій виражено зменшувалася через 1 тиж після припинення лікування.
¹⁰ТГ >200 мг/дл (>2,258 ммоль/л) (пацієнти віком >18 років) або >150 мг/дл (1,694 ммоль/л) (пацієнти віком <18 років) принаймні під час одного обстеження.
¹¹ХС >240 мг/дл (>6,2064 ммоль/л) (пацієнти віком >18 років) або >200 мг/дл (5,172 ммоль/л) (пацієнти віком <18 років) принаймні під час одного обстеження. Підвищення рівня ХС ЛПНЩ >30 мг/дл (0,769 ммоль/л) спостерігалося дуже часто. Середня величина зміни серед пацієнтів, у яких відзначено підвищення, становила 41,7 мг/дл (>1,07 ммоль/л).
¹²Див. текст нижче.
¹³Тромбоцити <100·10⁹/л як мінімум в одному випадку.
¹⁴Виходячи з повідомлень клінічних досліджень про побічні реакції, підвищення рівнів КФК у крові не пов’язані зі злоякісним нейролептичним синдромом.
¹⁵Рівні пролактину (пацієнти віком >18 років): >20 мкг/л (>869,56 пкмоль/л) чоловіки; >30 мкг/л (>1304,34 пкмоль/л) жінки — у будь-який час.
¹⁶Може призводити до падіння.
¹⁷ХС ЛПВЩ: <40 мг/дл (1,025 ммоль/л) у чоловіків; <50 мг/дл (1,282 ммоль/л) у жінок у будь-який час.
¹⁸Тривалість інтервалу Q–T від <450 до ≥450 мс зі збільшенням на ≥30 мс. У плацебо-контрольованих випробуваннях з кветіапіном середня зміна і частота пацієнтів, які перейшли на клінічно значущий рівень, схожа між кветіапіном і плацебо.
¹⁹Зсув від >132 ммоль/л до ≤132 ммоль/л принаймні під час одного обстеження.
²⁰Про випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки повідомлялося під час терапії кветіапіном пролонгованої дії або одразу після припинення лікування.
²¹Див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ.
²²Зниження рівня гемоглобіну до ≤13 г/дл (8,07 ммоль/л) у чоловіків, ≤12 г/дл (7,45 ммоль/л) у жінок принаймні під час одного обстеження спостерігалося у 11% пацієнтів, які приймали кветіапін в усіх дослідженнях, включаючи відкриті продовження досліджень. Для цих пацієнтів середнє максимальне зниження рівня гемоглобіну у будь-який час становило 1,5 г/дл.
²³Ці події часто траплялися на тлі тахікардії, запаморочення, ортостатичної гіпотензії та/або головних серцевих/респіраторних захворювань.
²⁴На основі відхилення від нормального початкового до потенційно клінічно важливого значення у будь-який час після початкового в усіх дослідженнях. Відхилення рівня загального Т₄, вільного Т₄, загального Т₃ та вільного Т₃ становило <0,8 нижньої межі норми (пкмоль/л) та відхилення рівня ТТГ становить >5 мМО/л у будь-який час.
²⁵Згідно з підвищенням частоти випадків блювання у пацієнтів літнього віку (≥65 років).
²⁶Відхилення кількості нейтрофілів від ≥1,5·10⁹/л від базового до <0,5·10⁹/л у будь-який час протягом лікування і на підставі даних пацієнтів з тяжкою нейтропенією (<0,5·10⁹/л) та інфекцією під час усього лікування кветіапіном у ході клінічних випробувань.
²⁷Засноване на відхиленні від нормального початкового до потенційно клінічно важливого значення у будь-який час після початкового в усіх дослідженнях. Відхилення кількості еозинофілів становило >1·10⁹ клітин/л у будь-який час.
²⁸Засноване на відхиленні від нормального початкового до потенційно клінічно важливого значення у будь-який час після початкового в усіх дослідженнях. Відхилення кількості лейкоцитів становило ≤3·10⁹ клітин/л у будь-який час.
²⁹Згідно з повідомленнями про побічні реакції щодо метаболічного синдрому з усіх клінічних досліджень кветіапіну.
³⁰Під час клінічних досліджень у деяких пацієнтів спостерігали посилення більше одного разу метаболічних факторів, що негативно впливають на масу тіла, рівень глюкози у крові та ліпіди.
³¹Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
³²Може виникнути під час або близько від початку терапії та асоціюватися з артеріальною гіпотензією та/або непритомністю. Частота виникнення ґрунтується на повідомленнях щодо побічних реакцій (брадикардії)та пов’язаних із цим явищ, які спостерігалися у всіх клінічних дослідженнях кветіапіну.
³³На основі одного ретроспективного нерандомізованого епідеміологічного дослідження.
При застосуванні нейролептиків дуже рідко повідомлялося про випадки подовження інтервалу QT на ЕКГ, шлуночкової аритмії, поліморфної шлуночкової тахікардії (torsade de pointes), раптового нез’ясованого летального наслідку, зупинки серця, і такі ефекти є класспецифічними.
Повідомлялося про тяжкі шкірні небажані реакції (SCAR), включаючи синдром Стівенса — Джонсона (SJS), токсичний епідермальний некроліз (TEN), шкірні реакції, що супроводжуються еозинофілією та системними проявами (DRESS), у зв’язку з лікуванням кветіапіном.
Діти. Зазначені вище побічні реакції, які спостерігалися у дорослих, мають місце і у дітей. Нижче зібрано побічні реакції з вищою частотою виникнення у цій віковій групі пацієнтів або які не спостерігали у дорослих хворих.
Частоту побічних реакцій визначено таким чином: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (≥1/1000 до <1/100); рідко (≥1/10 000 до <1/1000) та дуже рідко (<1/10 000).
З боку ендокринної системи: дуже часто — підвищення рівня пролактину¹.
З боку обміну речовин та метаболізму: дуже часто — підвищення апетиту.
З боку нервової системи: дуже часто — ЕПС^3,4; часто — синкопе.
Судинні порушення: дуже часто — підвищення АТ².
З боку органів дихання, грудної клітини та середостіння: часто — риніт.
З боку травної системи: дуже часто — блювання.
Загальні розлади: часто — дратівливість³.
¹Рівні пролактину (пацієнти <18 років): >20 мкг/л (>869,56 пкмоль/л) у чоловіків; >26 мкг/л (>1130,428 пкмоль/л) у жінок у будь-який час. У менше 1% пацієнтів відмічали підвищення рівня пролактину >100 мкг/л.
²На основі відхилення вище клінічно значущих меж (адаптовані Національним інститутом охорони здоров’я критерії) або підвищення >20 мм рт. ст. для систолічного АТ або >10 мм рт. ст. для діастолічного АТ у будь-який час, отриманого з короткострокових (3–6 тиж) плацебо-контрольованих досліджень за участю дітей та підлітків.
³Частота відповідає такій, що спостерігалася у дорослих, але дратівливість може бути пов’язана з різними клінічними проявами у дітей та підлітків порівняно з дорослими.
⁴див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

оскільки кветіапін затверджено застосовувати для декількох показань, слід ретельно розглянути профіль безпеки препарату з огляду на встановлений конкретному пацієнту діагноз та дозу, яку він приймає.
Діти. Кветіапін не рекомендується для застосування дітям та підліткам (віком до 18 років) через відсутність даних щодо застосування у цієї вікової групи. Клінічні дослідження кветіапіну показали, що, окрім відомого профілю безпеки, визначеного для дорослих (див. розділ «Побічні реакції»), частота деяких небажаних явищ є вищою у дітей, ніж у дорослих (підвищений апетит, зростання рівня пролактину в сироватці крові, блювання, риніт, та синкопе), або можуть мати різні наслідки для дітей та підлітків (екстрапірамідні симптоми та дратівливість), а також визначалося підвищення артеріального тиску, що раніше не спостерігалось у ході досліджень з участю дорослих пацієнтів. Крім цього, у дітей та підлітків спостерігалися зміни показників функції щитовидної залози.
Слід також зазначити, що відстрочений вплив лікування кветіапіном на ріст та статеве дозрівання не вивчалися протягом періоду понад 26 тижнів. Довготривалий вплив на когнітивний та поведінковий розвиток невідомий.
Відомо, що під час плацебо-контрольованих клінічних досліджень кветіапіном за участі пацієнтів дитячого віку лікування кветіапіном супроводжувалося підвищеною, порівняно з плацебо, частотою екстрапірамідних симптомів (ЕПС) у пацієнтів, яких лікували з приводу шизофренії та біполярної манії та депресії (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Суїцид/суїцидальні думки або клінічне погіршення. Депресія, асоційована з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, самоушкоджень і суїциду (подій, пов’язаних із суїцидом). Такий ризик зберігається до встановлення вираженої ремісії. Оскільки покращення може не спостерігатися протягом перших тижнів лікування або довше, за станом пацієнтів слід ретельно спостерігати до часу появи такого покращення. Згідно із загальним клінічним досвідом, ризик суїциду може зростати на ранніх етапах покращання. Крім того, лікарям необхідно враховувати потенційний ризик суїцидальних подій після різкого припинення лікування кветіапіном з причини відомих факторів ризику при захворюванні, стосовно якого проводиться лікування.
Інші психічні захворювання, з приводу яких призначається кветіапін, можуть також асоціюватися з підвищеним ризиком пов’язаних із суїцидом явищ. Крім того, ці захворювання можуть протікати одночасно з великими депресивними епізодами. Отже, при лікуванні інших психічних розладів слід вживати таких самих запобіжних заходів, яких дотримуються при лікуванні великих депресивних епізодів. Пацієнти з пов’язаними із суїцидом явищами в анамнезі або ті, хто демонструє значний ступінь суїцидальних думок до початку лікування, мають вищий ризик суїцидальних думок або суїцидальних спроб і потребують ретельного моніторингу під час лікування. Відомо, що метааналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень із застосуванням антидепресивних лікарських засобів за участі дорослих пацієнтів з психічними розладами показав підвищений ризик суїцидальної поведінки на тлі лікування антидепресантами порівняно з плацебо у пацієнтів віком до 25 років. Ретельний нагляд за пацієнтами і, зокрема, тими, хто має високий ризик, має супроводжуватися медикаментозною терапією, особливо на початку лікування та при подальших змінах дози. Пацієнтів (та тих, хто за ними доглядає) потрібно попередити про необхідність моніторингу щодо клінічного погіршення, суїцидальної поведінки або думок та незвичайних змін у поведінці і негайного звернення за медичною допомогою при появі симптомів.
У короткотривалих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях за участі пацієнтів з тяжкими депресивними епізодами при біполярному розладі спостерігався підвищений ризик суїцидальних подій і проявів у молодих пацієнтів (віком до 25 років), яких лікували кветіапіном, порівняно з тими, хто отримував плацебо (3% проти 0% відповідно). Популяційний ретроспективний аналіз застосування кветіапіну при лікуванні пацієнтів з великим депресивним розладом виявив підвищення ризику самоушкоджень і суїциду у пацієнтів віком від 24 до 64 років без самоушкоджень в анамнезі під час застосування кветіапіну з іншими антидепресантами.
Метаболічний ризик. З огляду на виявлений ризик погіршення метаболічного профілю, у т. ч. — зміна маси тіла, глюкози крові (див. «Гіперглікемія») та ліпідів, що спостерігалися під час клінічних досліджень, необхідно оцінювати метаболічні показники пацієнта на початку лікування, а зміни цих показників слід регулярно контролювати протягом курсу лікування. Погіршення цих показників слід коригувати з огляду на клінічну доцільність розладом (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Екстрапірамідні симптоми. Відомо, що у ході плацебо-контрольованих досліджень застосування кветіапіну асоціювалося зі зростанням частоти виникнення екстрапірамідних симптомів (ЕПС) порівняно з плацебо у пацієнтів, які отримували лікування при великих депресивних епізодах, пов’язаних з біполярним розладом (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Застосування кветіапіну асоціювалося з розвитком акатизії, що характеризувалася суб’єктивно неприємним або таким, що спричиняє стрес, неспокоєм та потребою рухатися, що нерідко супроводжувалась нездатністю нерухомо сидіти чи стояти. Ці явища з вищою імовірністю спостерігаються протягом перших декількох тижнів лікування. Збільшення дози пацієнтам, у яких розвиваються такі симптоми, може їм зашкодити.
Тардитивна дискінезія. При появі ознак та симптомів тардитивної дискінезії слід розглянути питання про необхідність зниження дози або припинення застосування кветіапіну. Симптоми тардитивної дискінезії можуть посилюватись або навіть виникати після припинення лікування (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Сонливість та запаморочення. Лікування кветіапіном було пов’язане із сонливістю і подібними симптомами, такими як седація (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Повідомлялося, що у ході клінічних досліджень лікування пацієнтів з біполярною депресією такі симптоми виникали, як правило, протягом перших 3 днів лікування і були переважно від легких до помірних за інтенсивністю. Стосовно пацієнтів з біполярною депресією, у яких виникає сонливість, може бути необхідним спостереження протягом 2 тижнів після появи сонливості або до того часу, поки зникнуть симптоми, або може виникнути необхідність розглянути питання про припинення лікування.
Ортостатична гіпотензія. Лікування кветіапіном асоціювалося з виникненням ортостатичної гіпотензіїта пов’язаним із цим запамороченням (див. ПОБІЧНА ДІЯ), що, як і сонливість, зазвичай, виникають у період титрування початкової дози. Ці явища можуть сприяти зростанню частоти випадкових травм (падіння), особливо серед пацієнтів літнього віку. Тому пацієнтам слід радити бути обережними, поки вони не звикнуть до можливих ефектів лікарського засобу.
Кветіапін слід с обережністю застосовувати пацієнтам зі встановленими серцево-судинними захворюваннями, цереброваскулярними захворюваннями або іншими станами, що можуть призвести до гіпотензії. Слід розглянути питання про зниження дози або більш тривале її титрування у разі виникнення ортостатичної гіпотензії, особливо у пацієнтів із фоновим серцево-судинним захворюванням.
Синдром нічного апное. Були повідомлення про виникнення синдрому нічного апное у пацієнтів, які приймали кветіапін. Тому, слід з обережністю застосовувати кветіапін пацієнтам, у яких в анамнезі були випадки апное уві сні, пацієнтам з надмірною масою тіла/ожирінням, пацієнтам чоловічої статі, пацієнтам, які отримують супутню терапію препаратами, що пригнічують центральну нервову систему.
Судоми. Відомо, що у контрольованих клінічних дослідженнях не відзначалося різниці у частоті судомних нападів між пацієнтами, які приймали кветіапін, та тими, хто отримував плацебо. Немає даних про випадки судом у пацієнтів з епілепсією в анамнезі. Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, рекомендується дотримуватись обережності при лікуванні пацієнтів з наявністю судомних нападів в анамнезі (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Злоякісний нейролептичний синдром. Злоякісний нейролептичний синдром був асоційований з лікуванням антипсихотичними препаратами, включаючи кветіапін (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Клінічні прояви синдрому включають гіпертермію, змінений психічний статус, м’язову ригідність, нестабільність вегетативної нервової системи та збільшення рівня креатинфосфокінази. У таких випадках лікування кветіапіном потрібно припинити та провести відповідне медикаментозне лікування.
Тяжка нейтропенія та агранулоцитоз. Відомо, що у ході досліджень із застосуванням кветіапіну нечасто виникала тяжка нейтропенія (кількість нейтрофілів <0,5×10⁹/л). Більшість випадків тяжкої нейтропенії виникала у межах декількох місяців після початку лікування кветіапіном. Чітка залежність від дози не спостерігалась. Під час постмаркетингових досліджень деякі випадки були летальними. Можливі чинники ризику розвитку нейтропенії включають попередню наявність у пацієнта зниженої кількості лейкоцитів та наявність в анамнезі пацієнта нейтропенії, спричиненої будь-яким препаратом. Проте деякі випадки спостерігалися у пацієнтів без попередньо існуючих факторів ризику. Для пацієнтів із кількістю нейтрофілів <1×10⁹/л лікування кветіапіном потрібно припинити. Необхідно провести спостереження за пацієнтами для виявлення можливих ознак і симптомів інфекції та для визначення кількості нейтрофілів (доки кількість не буде перевищувати 1,5×10⁹/л).
Слід розглядати можливість розвитку нейтропенії у пацієнтів з інфекцією та лихоманкою, особливо за відсутності очевидного сприяючого фактора (-ів), та застосовувати відповідні клінічні заходи. Пацієнтам слід рекомендувати негайно повідомити про появу симптомів, які відповідають агранулоцитозу або інфекції (наприклад підвищення температури, слабкість, млявість або біль у горлі), у будь-який період лікування кветіапіном. Таким пацієнтам необхідно своєчасно проводити визначення кількості лейкоцитів та абсолютної кількості нейтрофілів (АКН), особливо за відсутності сприяючих факторів.
Антихолінергічний (мускариновий) синдром. Норкветіапін, активний метаболіт кветіапіну, має помірну або високу спорідненість до декількох підтипів мускаринових рецепторів. Це сприяє виникненню побічних реакцій, що відображає антихолінергічні ефекти, коли кветіапін використовується в рекомендованих дозах, при одночасному застосуванні кветіапіну та інших препаратів, що мають антихолінергічні ефекти в умовах передозування. Кветіапін слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які отримують ліки, що мають антихолінергічні (мускаринові) ефекти. Кветіапін слід з обережністю застосовувати пацієнтам з патологією сечовипускання (затримка сечі), значною гіпертрофією передміхурової залози, кишковою непрохідністю або пов’язаними з цим станами, підвищеним внутрішньоочним тиском або закритокутовою глаукомою.
Взаємодії. Див. також ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ.
Одночасне застосування кветіапіну та сильного індуктора мікросомальних ферментів печінки, наприклад, карбамазепіну або фенітоїну, значно знижує концентрації кветіапіну у плазмі крові, що може зменшити ефективність терапії кветіапіном.
Пацієнтам, які отримували мікросомальні індуктори ферментів печінки, потрібно починати лікування кветіапіном тільки, якщо лікар вважає, що користь від застосування кветіапіну переважає ризик припинення лікування індуктором мікросомальних ферментів печінки. Важливо, щоб зміна лікування таким індуктором проводилась поступово, та у разі необхідності замінити його неіндуктором (наприклад вальпроатом натрію).
Маса тіла. У пацієнтів, яким проводили лікування кветіапіном, спостерігалися випадки збільшення маси тіла, і тому потрібно контролювати масу тіла і у разі клінічної необхідності проводити корекцію згідно з відповідними рекомендаціями для застосування антипсихотичних засобів (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Гіперглікемія. У рідкісних випадках повідомлялося про появу гіперглікемії та/або розвиток чи загострення цукрового діабету, який іноді супроводжувався кетоацидозом або комою, включаючи декілька випадків з летальним наслідком (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У деяких випадках ці явища виникали у пацієнтів зі збільшеною масою тіла, що могло бути сприятливим фактором. Рекомендується здійснювати адекватний клінічний контроль згідно з відповідними рекомендаціями для застосування антипсихотичних засобів. За пацієнтами, яким проводиться лікування будь-яким антипсихотичним засобом, включаючи кветіапін, потрібно проводити спостереження для виявлення можливих ознак і симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія та слабкість), а за пацієнтами з цукровим діабетом або факторами ризику розвитку цукрового діабету потрібно проводити регулярне спостереження для виявлення можливого погіршення контролю глюкози. Потрібно регулярно контролювати масу тіла.
Ліпіди. Підвищення рівнів ТГ, ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) та загального ХС, а також зменшення рівня холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ) (див. ПОБІЧНА ДІЯ). При зміні рівня ліпідів потрібно проводити лікування згідно з клінічними показаннями.
Подовження інтервалу QT. При проведенні клінічних досліджень та за умови використання згідно з інструкцією для медичного застосування прийом кветіапіну не супроводжувався стійким збільшенням абсолютної величини інтервалу QT. У рамках постмаркетингового застосування подовження інтервалу QT було зафіксовано при прийомі терапевтичних доз (див. ПОБІЧНА ДІЯ) та при передозуванні (див. ПЕРЕДОЗУВАННЯ). Як і у випадку з іншими антипсихотиками, слід дотримуватися обережності при призначенні кветіапіну пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями або пацієнтам з подовженим інтервалом QT в сімейному анамнезі. У разі призначення кветіапіну, як і інших нейролептичних засобів, одночасно з препаратами, які збільшують інтервал QТс, необхідно дотримуватись обережності (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам із вродженим синдромом збільшення інтервалу QТс, серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією або гіпомагніємією, а також пацієнтам зі збільшенням інтервалу QТ у сімейному анамнезі.
Кардіоміопатія та міокардит. Про кардіоміопатію та міокардит повідомлялося в клінічних дослідженнях та під час післяреєстраційного дослідження (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У пацієнтів із підозрою на кардіоміопатію або міокардит слід розглянути питання про припинення лікування кветіапіном.
Тяжкі шкірні побічні реакції. Під час лікування кветіапіном дуже рідко повідомлялося про тяжкі шкірні побічні реакції (SCAR), включаючи синдром Стівенса-Джонсона (ССД), токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), гострий генералізований екзентематозний пустульоз, мультиформна еритема та шкірні реакції на лікарський засіб, що супроводжуються еозинофілією та системними симптомами (DRESS), що можуть загрожувати життю чи мати летальні наслідки.
Тяжкі шкірні побічні реакції, зазвичай, проявляються у вигляді одного або більше симптомів, зазначених нижче: обширний шкірний висип, що може супроводжуватись відчуттям свербежу або утворенням пустул, ексфоліативний дерматит, лихоманка, лімфаденопатія та еозинофілія чи нейтрофілія. Більшість з цих реакцій виникали протягом 4 тижнів після початку терапії кветіапіном, а деякі випадки DRESS-синдрому відзначалися протягом 6 тижнів після початку терапії кветіапіном. Якщо з’являються ознаки та симптоми, що свідчать про ці тяжкі шкірні реакції, кветіапін слід негайно відмінити та розглянути альтернативні варіанти лікування.
Відміна лікування. При різкому припиненні застосування кветіапіну може виникати гострий синдром відміни, який проявляється безсонням, нудотою, головним болем, діареєю, блюванням, запамороченням та дратівливістю. Тому рекомендується відміняти препарат поступово, протягом щонайменше одного або двох тижнів (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Пацієнти літнього віку з психозом, пов’язаним з деменцією. Кветіапін не рекомендується для лікування пацієнтів із психозом, пов’язаним з деменцією. У ході рандомізованих плацебоконтрольованих досліджень у пацієнтів, які страждали на деменцію, при застосуванні деяких атипових антипсихотичних засобів спостерігалося збільшення ризику розвитку цереброваскулярних побічних явищ приблизно в 3 рази. Механізм такого збільшення ризику залишається невідомим. При застосуванні інших антипсихотичних засобів або у пацієнтів інших груп не можна виключити збільшення такого ризику. Пацієнтам з факторами ризику розвитку інсульту, кветіапін потрібно застосовувати з обережністю.
За даними метааналізу щодо атипових антипсихотиків відомо, що пацієнти літнього віку, які страждають на психоз, пов’язаний з деменцією, становлять групу підвищеного ризику летального наслідку застосування цих лікарських засобів, порівняно з плацебо. Однак за даними двох 10-тижневих плацебо-контрольованих досліджень застосування кветіапіну в однакових популяціях (n=710, вік 83 роки, діапазон 56-99 років) летальність у пацієнтів, які лікувалися кветіапіном, становила 5,5% порівняно з 3,2% у плацебо-групі. Летальність пацієнтів під час досліджень виникала з різних причин, що є очікуваними для цієї популяції пацієнтів.
Пацієнти літнього віку з хворобою Паркінсона (ХП)/паркінсонізмом. Відомо, що в ретроспективному дослідженні кветіапіну для лікування пацієнтів з великим депресивним розладом (ВДР) спостерігався підвищений ризик летальності при застосуванні кветіапіну у пацієнтів у віці >65 років. Ці дані були відсутні, коли пацієнтів з хворобою Паркінсона не враховували в результатах аналізу. Слід дотримуватися обережності при призначенні кветіапіну літнім пацієнтам з хворобою Паркінсона.
Дисфагія. При застосуванні кветіапіну відзначалася дисфагія (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Слід з обережністю застосовувати кветіапін пацієнтам, яким загрожує ризик аспіраційної пневмонії.
Запор та кишкова непрохідність. Запор є фактором ризику розвитку кишкової непрохідності. При застосуванні кветіапіну були зареєстровані випадки запору та непрохідності кишечнику (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ці повідомлення включають у себе повідомлення про летальні випадки у пацієнтів, які мали більш високий ризик розвитку кишкової непрохідності, включаючи тих пацієнтів, які отримували одночасно декілька лікарських засобів, що знижують перистальтику кишечнику, та/або лікарських засобів, стосовно яких могли бути не зареєстровані повідомлення про те, що вони спричиняють симптоми запору. Пацієнти з кишковою непрохідністю/запором повинні перебувати під ретельним наглядом та у разі необхідності їм необхідно надати невідкладну допомогу.
Венозна тромбоемболія. На тлі застосування антипсихотичних засобів відзначалися випадки венозної тромбоемболії (ВТЕ). Оскільки у пацієнтів, які застосовують антипсихотичні засоби, часто наявні набуті фактори ризику розвитку ВТЕ, всі можливі фактори ризику появи ВТЕ слід визначити до та під час лікування кветіапіном та вживати запобіжні заходи.
Панкреатит. Відомо, що під час клінічних досліджень і постмаркетингового застосування повідомлялося про випадки панкреатиту. Серед повідомлень у маркетингових звітах зазначалося, що багато пацієнтів, хоча і не всі, мали фактори, які, як відомо, пов’язані з панкреатитом, такі як підвищення рівня тригліцеридів, жовчні камені і вживання алкоголю.
Додаткова інформація. Дані щодо застосування кветіапіну в поєднанні з дивалпроексом або літієм при гострих маніакальних епізодах помірного та тяжкого ступеня обмежені; однак комбінована терапія переносилася добре (див. ПОБІЧНА ДІЯ та Фармакодинамічні властивості). Ці дані показали адитивний ефект на третьому тижні лікування.
Неправильне застосування та зловживання. Повідомлялося про випадки неправильного використання та зловживання препаратом. Слід з обережністю призначати кветіапін пацієнтам, які в анамнезі мають зловживання алкоголем та наркотичними речовинами.
Препарат містить лактозу, тому пацієнтам з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або порушенням мальабсорбції глюкози-галактози не слід застосовувати цей препарат.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність

Перший триместр. Помірна кількість опублікованих даних про вагітність, що піддавалась впливу (тобто від 300 до 1000 результатів вагітності), включаючи окремі звіти та деякі обсерваційні дослідження, не свідчать про підвищений ризик вад розвитку внаслідок лікування кветіапіном. Однак, виходячи з усіх наявних даних, однозначного висновку зробити не можна. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність. Таким чином, кветіапін слід застосовувати під час вагітності, лише якщо користь виправдовує потенційний ризик.
Третій триместр. Застосування антипсихотичних препаратів (включаючи кветіапін) протягом III триместру вагітності може призвести до виникнення у новонароджених побічних реакцій, включаючи екстрапірамідні розлади та/або синдром відміни, що можуть варіювати за тяжкістю та тривалістю після пологів. Були повідомлення про ажитацію, артеріальну гіпертензію, артеріальну гіпотензію, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром або розлади харчування. Отже, новонароджені, чиї матері під час III триместру вагітності лікувалися кветіапіном повинні перебувати під ретельним наглядом.
Період годування груддю

На підставі дуже обмежених даних з опублікованих звітів про екскрецію кветіапіну в грудне молоко людини екскреція кветіапіну в терапевтичних дозах є невизначеною. Через відсутність достовірних даних необхідно прийняти рішення про припинення годування груддю або припинення терапії кветіапіном, враховуючи користь від годування груддю для дитини та користь від терапії для жінки.
Фертильність

Вплив кветіапіну на фертильність людини не оцінювали. Відомо, що у дослідженні на щурах, спостерігались ефекти, пов’язані з підвищеним рівнем пролактину, хоча вони не мають прямого відношення до людей.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. З огляду на те, що препарат переважно діє на центральну нервову систему, кветіапін може несприятливо впливати на види діяльності, що вимагають концентрації уваги. Отже, пацієнтам слід рекомендувати уникати керування автомобілем або іншими механізмами, поки не буде визначена індивідуальна чутливість до цього впливу.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

Кветирон слід застосовувати з обережністю у комбінації з препаратами, що діють на центральну нервову систему. У зв’язку з цим під час лікування категорично заборонено вживання алкоголю.
Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам, які отримують інші ліки, що мають антихолінергічні (мускаринові) ефекти (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Цитохром Р450 (CYP) 3А4 — це фермент, що переважно відповідає за цитохром Р450-опосередкований метаболізм кветіапіну. При дослідженні взаємодії лікарських засобів у здорових добровольців одночасне застосування кветіапіну (25 мг) з кетоконазолом, інгібітором CYP 3A4, призвело до підвищення AUC кветіапіну у 5–8 разів. Таким чином, одночасне застосування кветіапіну з інгібіторами CYP 3A4 протипоказано. Також не рекомендується вживати грейпфрутовий сік протягом лікування кветіапіном.
Відомо, що під час дослідження багаторазового застосування дози з метою оцінки фармакокінетики кветіапіну, що призначали до та під час лікування карбамазепіном (індуктором мікросомальних ферментів печінки), одночасне застосування карбамазепіну суттєво підвищувало кліренс кветіапіну.
Це підвищення кліренсу знижувало системну експозицію кветіапіну (що вимірювалося за площею AUC) до рівня, що становив у середньому 13% від експозиції під час застосування самого кветіапіну, хоча у деяких пацієнтів спостерігався більший ефект. Внаслідок цієї взаємодії можуть створюватися нижчі концентрації препарату у плазмі крові, що може вплинути на ефективність терапії кветіапіну.
Одночасне застосування кветіапіну та фенітоїну (індуктора мікросомальних ферментів печінки) призводить до підвищення кліренсу кветіапіну до 450%. Для пацієнтів, які приймають індуктор печінкового ферменту, починати терапію кветіапіном можна тільки у випадку, якщо лікар вважає, що користь від застосування кветіапіну переважає ризики, пов’язані з відміною індуктора мікросомальних ферментів печінки. Важливо, що будь-яка зміна індуктора має бути поступовою і якщо необхідно, замінювалась на препарат, що не індукує мікросомальні ферменти печінки(наприклад вальпроат натрію).
Після одночасного застосуання кветіапіну і таких антидепресантів, як іміпрамін (відомий інгібітор CYP 2D6) або флуоксетин (відомий інгібітор CYP 3A4 і CYP 2D6), не відбувалося значної зміни фармакокінетики кветіапіну.
Фармакокінетика кветіапіну суттєво не змінюється при одночасному застосуванні з рисперидоном або галоперидолом. Одночасне застосування кветіапіну та тіоридазину призводить до підвищення кліренсу кветіапіну приблизно на 70%.
Фармакокінетика кветіапіну істотно не змінюється при одночасному застосуванні з циметидином, який є інгібітором цитохрому Р450.
Фармакокінетика літію при одночасному застосуванні з кветіапіном не змінюється.
Відомо, що у 6-тижневому рандомізованому дослідженні при порівнянні застосування комбінації літій і кветіапін та комбінації плацебо й кветіапін у дорослих пацієнтів, які страждали на гостру манію, у групі, де застосовували літій, порівняно з групою де пацієнти приймали плацебо, спостерігали підвищення частоти випадків виникнення екстрапірамідних явищ (особливо тремору), сонливості та збільшення маси тіла (див. Фармакодинаміка).
Фармакокінетика вальпроату натрію та кветіапіну при одночасному застосуванні не змінюється. Відомо, що у ретроспективному дослідженні з участю дітей та підлітків, які отримували натрію вальпроат, кветіапін або комбінацію цих препаратів, збільшення кількості випадків лейкопенії та нейтропенії спостерігали у групі, що приймала обидва препарати порівняно з групами, що одержували ці лікарські засоби окремо.
Дослідження взаємодії з найрозповсюдженішими серцево-судинними препаратами не проводилися.
Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні кветіапіну з лікарськими засобами, що порушують електролітний баланс або подовжують інтервал QT.
У пацієнтів, які приймали кветіапін, відзначалися випадки хибнопозитивних результатів ферментного імуноаналізу на наявність метадону та трициклічних антидепресантів.
Рекомендується перевіряти сумнівні результати скринінгового імуноаналізу за допомогою відновлювального хроматографічного методу.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

симптоми. Дані про передозування кветіапіну у клінічних дослідженнях обмежені. Прояви та симптоми передозування були наслідком посилення відомих фармакологічних ефектів препарату, таких як сонливість та седація, тахікардія та артеріальна гіпотензія. Передозування може призвести до пролонгації інтервалу Q–T, судом, епілептичного статусу, рабдоміолізу, пригнічення дихання, затримки сечі, сплутаної свідомості, марення та/або збудження, коми та летального наслідку. У пацієнтів з тяжким серцево-судинним захворюванням можуть відмічати підвищений ризик появи передозування (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Лікування. Cпецифічного антидоту не існує. У випадках вираженої інтоксикації необхідно проводити інтенсивну симптоматичну медикаментозну терапію, а також відновлювати та контролювати прохідність дихальних шляхів, адекватну вентиляцію та оксигенацію, діяльність серцево-судинної системи.
Згідно з загальнодоступною літературою, пацієнтів із делірієм, збудженням і явним антихолінергічним синдромом можна лікувати фізостигміном (1–2 мг) під безперервним ЕКГ-моніторингом. Але це лікування не рекомендоване у якості стандартного через негативні ефекти фізостигміну на серцеву провідність. Фізостигмін можна використовувати лише тоді, коли відсутні аберації на ЕКГ. Не можна використовувати фізостигмін у разі наявності аритмії, блокади серця будь-якого ступеня або розширення комплексу QRS.
Хоча запобігання абсорбції при передозуванні не досліджено, у випадку тяжкого передозування можливе промивання шлунка, але не пізніше ніж через 1 годину після прийому препарату, застосування активованого вугілля.
У разі передозування кветіапіну та стійкої артеріальної гіпотензії необхідно вжити відповідних заходів, таких як в/в введення рідини та/або симпатоміметиків. Слід уникати прийому адреналіну та допаміну, оскільки бета-стимуляція може погіршити стан при артеріальній гіпотензії в умовах альфа-блокади, спричиненої кветіапіном.
Ретельний медичний контроль за станом пацієнта повинен тривати до його повного одужання.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

при температурі не вище 25 °C.