СТАБІЗОЛ^® (STABIZOL^®)

діюча речовина: 1000 мл розчину для інфузій містить 60 г гідроксіетилкрохмалю (ГЕК) із середньою молекулярною масою 450000 і ступенем молярного заміщення 0,7;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін'єкцій.

Розчин для інфузій.

Кровозамінники та перфузійні розчини. Препарати гідроксіетильованого крохмалю.

Код АТС B05A AO7.

• Поповнення об'єму циркулюючої крові при гіповолемії;
• профілактика і лікування гіповолемічного шоку, що розвинувся внаслідок опіків, травм, операцій;
• гемодилюція (бажано уникати багаторазового застосування протягом кількох діб).

• Підвищена чутливість до гідроксіетилкрохмалю або до будь-якого іншого компонента препарату;
• гіперволемія;
• ниркова недостатність з олігурією або анурією (рівень креатиніну крові >2 мг/дл);
• тяжкі порушення системи згортання крові;
• гемодіаліз;
• внутрішньочерепна кровотеча;
• гіпокаліємія, гіперхлоремія, гіпернатріємія;
• декомпенсована серцева недостатність;
• гіпергідратація, у тому числі набряк легень;
• стани дегідратації, коли потрібна корекція водно-електролітного балансу;
• при дефіциті фібриногену препарат слід застосовувати тільки при невідкладних станах з ризиком для життя, поки не буде можливості провести переливання крові.

Перші 10–20 мл потрібно вводити повільно і при суворому контролі стану пацієнта (через можливі анафілактичні реакції). Добова доза і швидкість інфузії залежать від масштабів крововтрати і підвищення в'язкості крові. Значення гематокриту 30% вважається граничним, при якому показане застосування колоїдних кровозамінників у хворих, які не належать до групи ризику, пов'язаної зі станом серцево-судинної або легеневої систем. Необхідно уникати перевантаження системи кровообігу, що може мати місце при занадто швидкому введенні або занадто високій дозі препарату.

Добова доза при поповненні об'єму крові зазвичай становить 250–1000 мл. Лише у виняткових випадках допускається введення більше 20 мл/кг маси тіла на добу. Не слід перевищувати курсову дозу, що становить 300 г ГЕК (при багаторазовому введенні).

Добова стандартна доза при застосуванні препарату протягом кількох діб підряд при аутогемотерапії (для гемодилюції) становить 500 мл. Перевищення загальної дози, яка становить 5 л, можливе тільки у виняткови випадках, при цьому дозу можна розподілити на весь термін лікування, аж до 4 тижнів. Швидкість інфузії при відсутності критичної ситуації становить 500 мл протягом не менше 30 хв.

Тривале внутрішньовенне крапельне введення. Через можливі анафілактичні реакції перші 10–20 мл Стабізолу^® треба вводити повільно, уважно спостерігаючи за станом пацієнта. Особливо обережно інфузію проводять хворим із порушенням системи зсідання крові, серцевою недостатністю і набряком легень, нирковою недостатністю і хронічними захворюваннями печінки.

Під час застосування препарату треба слідкувати за тим, щоб організм хворого отримував достатню кількість рідини. При повторному введенні препарату протягом кількох діб або тижнів треба знизити добову дозу через тривалий час напіввиведення субфракції гідроксіетилкрохмалю. Тривалість і масштаби терапії залежать від тривалості і масштабів гіповолемії і встановлюють їх орієнтуючись на ефект гемодилюції. Показники гематокриту, що вважаються критичними, встановлюються в індивідуальному порядку залежно від клінічної картини. Треба слідкувати за зниженням рівня білка у крові через проведення гемодилюції та проводити його поповнення при необхідності.

Частота побічних реакцій встановлюється таким чином: дуже часто: ≥1/10; часто: від ≥1/100 до <1/10; іноді: від ≥1/1000 до <1/100; рідко: від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко: <1/10000; невідомо: за наявними даними оцінка неможлива.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи. Дуже часто: зниження гематокриту та рівня білка крові через гемодилюцію. Часто (залежать від введеної дози): відносно високі дози гідроксіетилкрохмалю призводять до розрідження концентрації факторів зсідання, що може вплинути на зсідання крові. Може збільшуватися час кровотечі.

Порушення з боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини. Іноді: тривале застосування гідроксіетилкрохмалю може спричинити упертий свербіж, який може виникнути після закінчення лікування, тривати протягом кількох місяців та спричинювати дуже неприємні відчуття.

Результати додаткових методів дослідження. Рідко: після інфузії препарату значно підвищується рівень амілази у крові, що не треба розглядати як ознаку патології підшлункової залози.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів. Дуже часто: були повідомлення про випадки виникнення болю у ділянці нирок. У таких випадках треба припинити інфузію, забезпечити достатнє надходження рідини в організм хворого та ретельно контролювати рівень креатиніну у крові. У випадку дегідратації введення препарату може призвести до анурії.

Порушення з боку імунної системи. Дуже рідко: анафілактичні реакції різної інтенсивності.

Анафілактичні реакції. Були повідомлення про окремі випадки анафілактичних реакцій на гідроксіетилкрохмаль (частота у перерахуванні на одиниці інфузії — приблизно 0,085%). У більшості випадків такі реакції проявляються блюванням, незначним підвищенням температури тіла, відчуттям холоду, свербежем та кропив'янкою. Спостерігається збільшення підщелепних та навколовушних слинних залоз, легкі грипоподібні симптоми (головний біль, біль у м'язах), набряки нижніх кінцівок. Тяжкі реакції непереносимості, що супроводжуються шоком та життєвонебезпечними симптомами (зупинка серцевої діяльності та дихання), винятково рідкісні (частота у перерахуванні на одиниці інфузії — приблизно 0,006%). При виникненні реакції непереносимості інфузію треба припинити та одночасно розпочати проведення загальноприйнятих заходів екстреної допомоги.

Симптоми анафілаксії. Симптоми анафілаксії можуть проявлятися протягом кілька хвилин. Симптомами, що можуть викликати тривогу, є сильний свербіж і почервоніння шкіри (раптовий припливі до обличчя та шиї). Іноді хворий відчуває ядуху і у нього виникає відчуття клубка у горлі. Для наступної стадії характерні нудота та спазми у животі, тахікардія та різке зниження артеріального тиску, що може призвести до втрати свідомості, зупинки серцевої діяльності та дихання.

Терапія анафілактичного шоку. При появі перших ознак (шкірні реакції, нудота) рекомендується припинити інфузію, але канюлю залишити у вені або забезпечити відповідний доступ до вени, перевести хворого у положення з опущеною головою та звільнити дихальні шляхи. Негайно внутрішньовенно ввести адреналін (1 мл розчину адреналіну 1:1000 розвести до 10 мл). Спочатку ввести 1 мл отриманого розчину, що дорівнює 0,1 мг адреналіну під контролем пульсу та артеріального тиску. Для збільшення об'єму внутрішньовенно рекомендується введення 5% людського альбуміну. Також внутрішньовенно рекомендується введення 250–1000 мг преднізолону або еквівалентної кількості іншого глюкокортикоїдного засобу. Введення преднізолону можна проводити кілька разів. Для дітей дозування адреналіну та преднізолону зменшують відповідно до віку і маси тіла. Рекомендуються використання інших заходів, таких як штучна вентиляція легень, застосування кисню, призначення антигістамінних засобів. Лікування таких хворих слід проводити в умовах відділення інтенсивної терапії.

Гостре передозування може призвести до гіперволемії. У таких випадках треба негайно припинити інфузію і, на розсуд лікаря, застосувати діуретичний засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Дані про безпеку застосування гідроксіетилкрохмалю у період вагітності відсутні. Були проведені дослідження на тваринах стосовно впливу гідроксіетилкрохмалю на репродуктивність. Хоча в процесі досліджень фактів, які б свідчили про негативний вплив на плід встановлено не було, отриманих даних, однак недостатньо, щоб зробити висновок про безпеку препарату стосовно розвитку ембріону або плода, перебіг вагітності, а також на перинатальний та постнатальний розвиток. Застосування гідроксіетилкрохмалю протипоказано у І триместрі вагітності, а в інші періоди вагітності препарат можна застосовувати лише за життєвими показниками. При застосуванні препарату у період вагітності треба з усією серйозністю враховувати можливий ризик анафілактоїдних реакцій, які можуть призвести до ураження головного мозку плода. Досвід застосування препарату у період годування груддю відсутній, тому його треба застосовувати з обережністю.

Діти. Дітям віком до 10 років препарат протипоказаний через відсутність достатнього досвіду застосовування.

Особливу обережність треба проявляти до хворих із серцевою недостатністю, з порушенням функції нирок, хронічними захворюваннями печінки, геморагічними діатезами. У хворих з дегідратацією для запобігання розвитку анурії перед початком застосування гідроксіетилкрохмалю для стимуляції діурезу необхідно провести терапію розчинами електролітів або глюкози та контролювати діурез під час інфузії препарату. Враховуючи результати проведених до цього часу досліджень, при нестачі фібриногену в організмі рекомендується бути обережним. На початку терапії треба провести контроль рівня креатиніну у крові. У випадку граничних показників креатиніну 106–177 мкмоль/л, що характерно для компенсованої ниркової недостатності, треба ретельно оцінити необхідність проведення терапії та проводити частий контроль балансу рідини, а також показників затримки азотних шлаків нирками. Рекомендується проводити контроль рівня електролітів (наприклад натрію, калію, хлору) у крові. Після застосування гідроксіетилкрохмалю може підвищитися рівень амілази крові. Необхідно проводити частий контроль балансу рідини, а також іонограми сироватки крові та контролювати діурез. При електрофорезі сечі із застосуванням ацетилцелюлози гідроксіетилкрохмаль спричиняє появу парапротеїноподібного артефакту, тому під час застосування гідроксіетилкрохмалю або кілька діб після його застосування треба використовувати альтернативні методи для діагностики парапротеїнурії, наприклад імунологічна фіксація. Описаний взаємозв'язок між величиною дози та частотою появи свербежу при отоневрологічних захворюваннях, таких як різке нейросенсорне порушення слуху, шум у вухах та звукова травма. Тому у таких випадках рекомендується зменшити дозу максимум до 500 мл/добу і тим самим зменшити частоту появи свербежу. При застосуванні препарату треба контролювати функцію нирок та забезпечити поступлення достатньої кількості рідини в організм хворого. При шокових станах, що в основному зумовлені втратою рідини та електролітів (тяжке блювання, понос, опіки), після початкового застосування препарату терапію треба продовжувати з використанням збалансованого розчину електролітів. Високі дози препарату, через ефект розрідження, призводять до зниження гематокриту, а також концентрації гемоглобіну та білка у крові. Показник гемоглобіну менше 10 г/л та гематокриту менше 27% вважаються критичними. Починаючи з показника загального білка < 5 г/дл, вводиться альбумін. При втратах крові, що становлять понад 20–25% від об'єму циркулюючої крові, обов'язково застосовується еритроцитарна маса. Препарат може чинити вплив на результати таких клінічних та біохімічних аналізів як рівень глюкози у крові; рівень білка у крові; ШОЕ; біуретова проба; рівень жирних кислот, холестерину та сорбіт-дегідрогенази у крові; питома вага сечі.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Невідома.

Одночасне застосування з гепарином або пероральними антикоагулянтами може призводити до збільшення тривалості кровотечі. У випадку одночасного застосування інших лікарських засобів, головним чином групи β-адреноблокаторів та судинорозширювальних засобів, треба бути особливо обережним, оскільки не виключена вірогідність того, що при поповненні об'єму крові зміни артеріального тиску та частоти серцевих скорочень не будуть виявлені.

При змішуванні з розчинами для інфузій, концентратами для приготування розчинів для інфузій, розчинами для ін'єкцій та порошками або сухими речовинами для приготування розчинів для ін'єкцій треба кожного разу ретельно, хоча б візуально, перевіряти сумісність/змішуваність препаратів, але, тим не менше, можлива хімічна або терапевтична несумісність, невидима оком.

При одночасному застосуванні з антибіотиками аміноглікозидної групи гідроксіетилкрохмаль може посилювати їх нефротоксичність.

Фармакодинаміка. Стабізол^® є плазмозамінником з 6% гідроксіетилкрохмалю в ізотонічному розчині натрію хлориду. Гідроксіетилкрохмаль (ГЕК) — чужорідний штучний колоїд, який отримують з воскоподібного кукурудзяного крохмалю шляхом часткового гідролізу амілопектину з наступним гідроксіетилюванням. Стабізол^® — майже ізоонкотичний розчин, при вливанні якого досягається об'єм, що відповідає в середньому 100% від введеного об'єму рідини. Значних відхилень об'єму не відбувається, тому Стабізол^® можна застосовувати у клінічній практиці як ізоволемічний інфузійний розчин. Колоїдно-осмотичний тиск та центральний венозний тиск помітно підвищуються, залежно від введеного об'єму, при знижених значеннях відбувається їх підвищення до норми.

Фармакокінетика. Елімінація Стабізолу^® відбувається у результаті його розпаду і виведення нирками. Період його напіввиведення становить у 2-компартиментній моделі для альфа-фази 7,9 годин і для бета-фази 126 годин. Завдяки відносно довготривалому ефекту досягнення об'єму (гемодинамічна стабілізація протягом щонайменше 6 годин), а також сприятливим реологічним властивостям (пониження в'язкості крові і гематокриту, нормалізація підвищеної здатності тромбоцитів до агрегації), Стабізол^® придатний як до поповнення об'єму, так і для гемодилюції. ГЕК, порівнюваний з іншими плазмозамінниками, відкладається на короткий час у тканинах, головним чином в ретикулогістиоцитарній системі (РГС). Хоча й через кілька місяців після його інфузії депонуючі вакуолі визначалися у клітинах РГС, даних про те, що завдається шкода функції РГС, немає. Застосування Стабізолу^® не порушує функцію нирок та не впливає на визначення групи крові.

5 років. Лікарський засіб не застосовувати після закінчення терміну придатності.

Зберігати при температурі не вище 25 ^ºС. Зберігати в недоступному для дітей місці.

500 мл у флаконі з прозорого скла; по 10 флаконів у картонній коробці.

За рецептом.

БЕРЛІН-ХЕМІ АГ

Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.