Брексін^® (Brexin) (269422) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Піроксикам бетадекс - 20 мг

фармакодинаміка. Піроксикам належить до НПЗП групи оксикамів, ефективна дія яких ґрунтується насамперед на гальмуванні синтезу простагландинів. Піроксикам чинить протизапальну, знеболювальну та жарознижувальну дію. β-Циклодекстрин — циклічний невідновний розчинний у воді олігосахарид, який продукується шляхом ферментативного гідролізу крохмалю. Завдяки своїй хімічній структурі бетадекс (β-циклодекстрин) може утворювати комплекси включення «молекулярна інкапсуляція» з різними лікарськими засобами, тим самим покращуючи деякі їхні властивості, такі як розчинність, стабільність і біодоступність.
Брексін ‒ це піроксикам у вигляді комплексу з β-циклодекстрином (піроксикам-β-циклодекстрин) у молярному співвідношенні 1:2,5.
Брексін дуже легко розчиняється у воді, повною мірою і швидше всмоктується, ніж чистий піроксикам, після перорального застосування, і, отже, має більш швидкий початок ефективної дії та вищу толерантність з боку ШКТ.
Фармакокінетика. Абсорбція та розподіл. Піроксикам-β-циклодекстрин розпадається пресистемно, і тільки вільний піроксикам, а не комплекс або β-циклодекстрин, розсмоктується. Розширена біодоступність призводить до швидкого підвищення рівня піроксикаму в плазмі крові, а максимальне значення досягається раніше (приблизно через 30–60 хв).
Метаболізм та виведення. Т_½ становить 50 (30–60) год. Виведення із сечею основних метаболітів (5-гідрокси-піроксикам) становить більш ніж 72 год, що відповідає близько 10% введеної дози.
У разі печінкової недостатності слід очікувати підвищеного рівня піроксикаму в плазмі крові. Після зниження максимальної рекомендованої добової дози для дорослих із 40 до 20 мг на основі існуючих даних, застосування у дітей віком до 15 років більше не рекомендоване через відсутність нових фармакокінетичних даних. Протипоказання до застосування у дітей дає змогу зробити додатковий висновок: дозу прийому препарату не можна розраховувати, виходячи із маси тіла.

симптоматичне лікування:
– остеоартриту;
– ревматоїдного артриту;
– хвороби Бехтерєва (анкілозуючого спондилоартриту).
Через профіль безпеки піроксикам не є засобом першого вибору, якщо показане застосування інших нестероїдних протиревматичних засобів. Рішення щодо призначення піроксикаму повинно базуватися на оцінці індивідуального загального ризику для пацієнта.
Оскільки постійна ефективна концентрація піроксикаму досягається тільки через 5–10 днів після початку прийому звичайної добової дози, цей лікарський засіб не застосовують як стартову терапію при захворюваннях, що потребують швидкого початку дії.

Брексін слід застосовувати 1 раз на добу. Таблетка призначена для перорального застосування. Лінія поділу на таблетці призначена лише для поділу задля полегшення ковтання, а не для поділу на рівні дози. Щоб розділити таблетку, слід помістити її на рівну поверхню лінією поділу вгору і легко натиснути великим пальцем.
Призначення піроксикаму повинно проводитися лікарем, який має досвід діагностичної оцінки та лікування пацієнтів із запальними або дегенеративними ревматичними захворюваннями.
Для дорослих максимальна рекомендована добова доза становить 20 мг. Побічні реакції можна звести до мінімуму, застосовуючи мінімальну ефективну дозу впродовж найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів.
Користь лікування та переносимість лікарського препарату слід визначати протягом 14 днів. Якщо визначена необхідність продовження лікування, таку переоцінку слід проводити частіше. При призначенні піроксикаму слід враховувати, що його застосування спричиняє ризик шлунково-кишкових ускладнень, тому слід розглянути можливу необхідність комбінованої терапії з гастропротекторними препаратами (такими як мізопростол або інгібітори протонної помпи), особливо пацієнтам літнього віку.
Пацієнти літнього віку. Лікар повинен уважно визначати дозування для лікування пацієнтів літнього віку, оскільки може бути потрібне зниження вищезазначених доз.
Діти. Препарат у дітей не застосовувати, оскільки дози та показання для дітей не встановлені.

– підвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗП і протиревматичних засобів (перехресна чутливість), при одночасному застосуванні яких відмічали випадки БА, кропив’янки, риніту або набряку Квінке.
– Підвищена чутливість до активної речовини або допоміжних речовин, попередні шкірні реакції (незалежно від ступеня тяжкості) у відповідь на застосування піроксикаму та інших протиревматичних препаратів та НПЗП, інших лікарських засобів.
– Наявність в анамнезі шлунково-кишкових виразок, кровотеч та перфорацій.
– Шлунково-кишкові розлади, які призводять до кровотечі, такі як неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона, рак ШКТ або дивертикуліт в анамнезі.
– Виразка у стадії загострення, запальні захворювання ШКТ або шлунково-кишкова кровотеча.
– Одночасне застосування з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 й ацетилсаліцилову кислоту у знеболювальних дозах.
– Одночасне застосування з антикоагулянтами.
– Попередні серйозні алергічні реакції будь-якого типу на лікарські засоби, особливо шкірні реакції, такі як мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
– Порушення кровотворення.
– Геморагічний діатез.
– Цереброваскулярні або інші види активної кровотечі.
– Тяжка ниркова та печінкова недостатність.
– Тяжка серцева недостатність.

повідомлялося про набряки, АГ та серцеву недостатність при лікуванні НПЗП.
Клінічні дослідження та епідеміологічні дані підтверджують, що прийом деяких НПЗП (зокрема при високих дозах та тривалому лікуванні) може бути пов’язаний із помірним підвищенням ризику артеріальних тромбоемболічних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).
Що стосується інших речовин з подібною дією, то у деяких пацієнтів відмічали підвищення рівня сечовини в крові, що при постійному введенні не підвищується більше певного рівня; після припинення терапії рівень повертається до нормальних значень. Нижче наведені побічні реакції, систематизовані за органами та системами залежно від частоти проявів: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 та <1/10), нечасто (≥1/1000 та <1/100), рідко (≥1/10 000 та <1/1000) та дуже рідко (<1/10 000), невідомо (не може бути оцінено за наявними даними).
З боку крові та лімфатичної системи: часто — анемія; рідко — апластична і гемолітична анемія, лейкопенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, панцитопенія.
З боку серцевої системи: нечасто — прискорене серцебиття; невідомо — серцева недостатність, артеріальні тромботичні події.
З боку органа слуху та порушення системи лабіринту: часто — шум у вухах, вертиго; невідомо — слухові розлади.
З боку органа зору: нечасто — затуманення зору; рідко — порушення зору, подразнення очей, набряк очей.
З боку ШКТ: часто — абдомінальний дискомфорт, абдомінальний біль, запор, діарея, біль або дискомфорт в епігастрії, метеоризм, нудота, блювання, диспепсія; нечасто — виразковий стоматит; невідомо — гастрит, шлунково-кишкова кровотеча, перфорація ШКТ, гематемезис, пептична виразка, панкреатит, сухість у роті, езофагіт, глосит, печія, порушення смаку, порушення травлення.
Загальні розлади: рідко — набряк; невідомо — загальне нездужання, астенія, підвищене потовиділення.
З боку гепатобіліарної системи: рідко — жовтяниця (рідкі випадки гепатиту з летальним наслідком); невідомо — гепатит, печінкова недостатність.
З боку імунної системи: рідко — сироваткова хвороба, анафілаксія, алергічний набряк (обличчя та рук); невідомо — реакції гіперчутливості.
Лабораторні дослідження: рідко — підвищення показників функції печінки; невідомо — підвищений рівень трансаміназ, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, позитивні антинуклеарні антитіла, аномальні показники крові, зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту.
З боку метаболізму і харчування: невідомо — затримка рідини, гіпоглікемія, гіперглікемія, аномальне підвищення маси тіла, зниження апетиту, анорексія.
З боку нервової системи: часто — головний біль; нечасто — парестезія, запаморочення, сонливість; невідомо — патологічні сни, тремор, судоми, кома, менінгіт, розлади пам’яті, збудження.
Психічні розлади: невідомо — тривожність, безсоння, депресія, зміни настрою, нервозність, галюцинації, психотичні реакції, сплутаність свідомості, акатизія.
З боку нирок та сечовивідної системи: рідко — ниркова недостатність, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, нирковий папілярний некроз; дуже рідко — дисфункція сечового міхура; невідомо — гематурія, дизурія, протеїнурія.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: невідомо — зниження жіночої фертильності.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: невідомо — бронхоспазм, носові кровотечі, пневмонія, диспное.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — висип на шкірі, свербіж; рідко — реакції фоточутливості, кропив’янка, набряк Квінке, нетромбоцитопенічна пурпура, хвороба Шенлейна — Геноха; дуже рідко — серйозні шкірні побічні реакції (синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); невідомо — алопеція, лущення шкіри, мультиформна еритема, екхімози, аномальний ріст нігтів, бульозний висип, почервоніння, екзема, оніхолізис, ексфоліативний дерматит.
З боку судин: невідомо — васкуліт, шок (застережливі симптоми), АГ.
Найчастіше повідомлялося про побічні реакції з боку ШКТ. Можуть виявлятися пептична виразка та перфорації ШКТ або кровотечі, іноді з летальним наслідком, особливо у пацієнтів літнього віку.
Існує інформація про коліти та загострення хвороби Крона при прийомі піроксикаму.
Є підстави вважати, що комплекс піроксикам-β-циклодекстрин краще переноситься з боку ШКТ, ніж звичайні піроксиками; короткий час знаходження діючої речовини у порожнині ШКТ дійсно знижує рівень контактних подразнень.
Лікування піроксикамом слід припинити при появі клінічних ознак та симптомів розладів з боку печінки. Повідомлялося про деякі випадки гострої ниркової недостатності, затримки рідини, що може виникати у формі периферичного набряку і здебільшого уражує нижні кінцівки, або розлади з боку кардіоциркуляторної системи (АГ, декомпенсація).
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Важливо повідомляти про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу. Це дає змогу постійно контролювати співвідношення користь/ризик застосування лікарського засобу. Просимо повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему звітності.

побічні реакції можна звести до мінімуму, застосовуючи мінімальну ефективну дозу впродовж найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів.
Клінічну користь і переносимість слід переглядати періодично, причому лікування слід негайно припинити при першій появі шкірних реакцій або клінічно значущих шлунково-кишкових реакцій.
Шлунково-кишкові розлади, ризик появи виразок ШКТ, кровотечі і перфорації. НПЗП, включаючи піроксикам, можуть спричинювати серйозні шлунково-кишкові розлади, наприклад кровотечі, виразки і перфорацію шлунка, тонкої і товстої кишки, які можуть призводити до летального наслідку. Ці серйозні побічні реакції можна спостерігати у будь-який час з або без застережних симптомів у пацієнтів, що лікуються НПЗП.
Вплив НПЗП, як коротко-, так і довготривалий, провокує підвищення ризику серйозних реакцій з боку ШКТ. Дані досліджень доводять, що застосування піроксикаму пов’язане з високим ризиком серйозної шлунково-кишкової токсичності порівняно з іншими НПЗП.
Пацієнтам зі значними факторами ризику виникнення шлунково-кишкових розладів слід призначати піроксикам тільки після ретельної оцінки ризику/користі (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Слід детально розглядати необхідність комбінованої терапії з гастропротекторними засобами (наприклад мізопростолом або інгібіторами протонної помпи) (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Серйозні шлунково-кишкові ускладнення. Виявлення суб’єктів ризику. Ризик розвитку серйозних ускладнень ШКТ підвищується з віком пацієнта. У пацієнтів віком від 70 років відмічають високий ризик ускладнень. Слід уникати застосування препарату у пацієнтів віком від 80 років.
Пацієнти, які одночасно приймають пероральні кортикостероїди, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, антикоагулянти (наприклад варфарин) або антиагреганти (наприклад ацетилсаліцилову кислоту у низьких дозах), мають підвищений ризик серйозних шлунково-кишкових ускладнень (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Як і при застосуванні інших НПЗП, для пацієнтів з таким ризиком можливе застосування піроксикаму у комбінації з гастропротекторними засобами (такими як мізопростол або інгібітори протонної помпи).
Під час лікування піроксикамом пацієнти і лікарі повинні уважно стежити за симптомами шлунково-кишкових виразок та/або кровотеч. Пацієнти повинні повідомляти про появу будь-якого нового або незвичайного абдомінального симптому під час лікування. Якщо є підозра на наявність шлунково-кишкового ускладнення під час лікування, прийом піроксикаму слід негайно припинити та розглянути необхідність додаткового клінічного обстеження та альтеративного лікування.
Серцево-судинні і церебрально-судинні ефекти. Необхідно забезпечити відповідний нагляд і попередити пацієнтів, які мали в анамнезі випадки АГ та/або серцеву недостатність, оскільки є повідомлення про затримку рідини і набряки, пов’язані з лікуванням НПЗП.
Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах і протягом тривалого часу) може бути пов’язане зі слабким підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Немає даних, щоб виключити такий ризик при застосуванні піроксикаму. Пацієнтам із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, встановленою ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або церебро-судинними захворюваннями слід призначати піроксикам лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик. Така оцінка необхідна до початку тривалого лікування пацієнтів з можливим ризиком серцево-судинних захворювань (таких як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).
Піроксикам, як і інші НПЗП, знижує агрегацію тромбоцитів, подовжуючи час коагуляції; слід брати до уваги ці ефекти при проведенні аналізу крові та у разі одночасного прийому пацієнтами інших інгібіторів агрегації тромбоцитів.
Слід моніторувати стан пацієнтів з порушенням функції нирок, оскільки у таких хворих пригнічення синтезу простагландину, викликане піроксикамом, може провокувати тяжке зниження ниркового кровотоку і в результаті призводити до гострої ниркової недостатності. У цьому відношенні пацієнти літнього віку та пацієнти, які отримують сечогінну терапію, є групою ризику.
У зневоднених пацієнтів існує ризик погіршення ниркової функції.
Слід також дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів зі зниженою функцією печінки. Рекомендується періодичний моніторинг клініко-лабораторних показників, особливо у разі тривалого лікування.
Внаслідок впливу препарату на метаболізм арахідонової кислоти у хворих на БА та схильних до БА пацієнтів можуть виникати бронхоспазм і можливі шокові та інші алергічні явища.
Оскільки під час терапії НПЗП були виявлені деякі зміни у системі зору, під час тривалого лікування рекомендується проводити періодичні офтальмологічні дослідження.
Крім того, рекомендується часто перевіряти рівень глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і протромбіновий час у пацієнтів, які одночасно отримують антикоагулянтне лікування з похідними дикумаролу.
Шкірні реакції. Дані обсерваційних досліджень показують, що застосування піроксикаму може бути пов’язане з більш високим ризиком появи серйозних шкірних реакцій, ніж при застосуванні інших НПЗП, що не належать до групи оксикамів.
При застосуванні Брексіну були виявлені такі шкірні реакції, що загрожували життю: синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз.
Необхідно попереджати пацієнтів про пов’язані з цими побічними реакціями симптоми та ретельно спостерігати за появою у них таких шкірних реакцій. Ризик появи синдрому Стівенса — Джонсона та токсичного епідермального некролізу є найвищим у перші тижні лікування.
Якщо з’являються симптоми або ознаки синдрому Стівенса — Джонсона та токсичного епідермального некролізу (наприклад прогресуючий шкірний висип, часто з пухирями або ураженням слизової оболонки), лікування Брексіном слід припинити.
Найкращі результати лікування синдрому Стівенса — Джонсона та токсичного епідермального некролізу відмічають при ранній діагностиці та терміновому припиненні застосування препарату, що асоціюється з такими побічними реакціями. Рання відміна пов’язана з кращими прогнозами.
Якщо у пацієнта при застосуванні Брексіну розвинулися синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, цей препарат не слід призначати знову такому пацієнту незалежно від часу, що минув після застосування.
Жінкам, які планують завагітніти, не рекомендується застосовувати піроксикам, а також будь-які препарати з відомою інгібіцією простагландинів/синтезу ЦОГ.
Слід припинити прийом піроксикаму жінкам із проблемами з фертильністю або при проходженні досліджень фертильності.
Адаптивна порфірія. Піроксикам можна застосовувати пацієнтам з адаптивною порфірією лише після ретельної оцінки ризик/користь, тому що можливе загострення хвороби.
Порушення з боку нирок, спричинені прийомом НПЗП. Рідко нестероїдні протиревматичні препарати можуть спричинити інтерстиціальний нефрит, гломерулонефрит, папілярний некроз і нефротичний синдром. НПЗП інгібують синтез ниркових простагландинів, які сприяють нирковій перфузії у пацієнтів з обмеженим кровообігом нирок і зниженням ниркового об’єму крові. У таких пацієнтів може розвинутися ниркова недостатність, пов’язана із лікуванням НПЗП, яка, як правило, зникає при припиненні лікування. До пацієнтів з високим ризиком такого типу реакцій належать хворі на ХСН, цироз печінки, нефротичний синдром та пацієнти безпосередньо в період після серйозних хірургічних втручань. З цієї причини такі пацієнти повинні знаходитися під ретельним контролем лікаря під час лікування НПЗП.
Під час тривалого застосування анальгетичних засобів може розвинутися головний біль, лікування якого не може бути вирішене підвищенням дози лікарського засобу. Пацієнт має бути поінформований про це.
Різке припинення прийому анальгетичних засобів після тривалого часу застосування у високих дозах може викликати скарги (головний біль, втому, нервозність), які зазвичай зникають протягом кількох днів. Відновлення прийому анальгетичних засобів можна розпочати тільки з дозволу лікаря та за відсутності скарг на наявність даних побічних реакцій.
Лактоза. Одна таблетка Брексіну містить 102,8 мг лактози моногідрату. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкозо-галактози протипоказане застосування Брексіну.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Піроксикам протипоказаний вагітним, жінкам, які планують вагітність, та жінкам, які годують грудьми.
Вагітність. Інгібування синтезу простагландинів може негативно позначитися на перебігу вагітності та/або внутрішньоутробному розвитку плода. Дані, отримані у результаті епідеміологічних досліджень, свідчать про підвищений ризик викидня, а також серцевих вад і гастрошизису внаслідок застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх строках вагітності. Абсолютний ризик серцевих ускладнень підвищується з <1% до приблизно 1,5%. Передбачається, що ризик підвищується залежно від дози і тривалості лікування.
У дослідженні на тваринах було виявлено репродуктивну токсичність. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до підвищення ризику преімплантаційних та постімплантаційних викиднів та внутрішньоутробної загибелі плода. Крім того, збільшилася кількість вроджених вад, у тому числі серцево-судинних аномалій, що було зафіксовано у дослідженні на тваринах, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у фазі органогенезу.
Під час ІІІ триместру вагітності інгібітори синтезу простагландинів можуть викликати у плода:
– серцево-легеневі вади (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
– ниркові функціональні розлади, які можуть прогресувати до ниркової недостатності з маловоддям.
Також інгібітори синтезу простагландинів можуть викликати у матері та плода перед пологами такі ризики:
– продовження часу кровотечі, ефект інгібування агрегації тромбоцитів, які можуть з’явитися навіть у разі застосування дуже низьких доз;
– інгібування скорочень матки, що призведе до затримки або пролонгації пологів.
Годування грудьми. Доступні дані показують, що кількість піроксикаму, що проникає у грудне молоко, становить близько 1–3% його концентрації у плазмі матері. Піроксикам протипоказаний у період годування грудьми, оскільки його безпека для новонароджених не встановлена.
Фертильність. Прийом піроксикаму погіршує жіночу фертильність і тому не рекомендується для жінок, які бажають завагітніти. Для жінок, які відчувають труднощі у тому, щоб завагітніти, або які проходять обстеження фертильності, слід розглянути припинення прийому піроксикаму.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Піроксикам може погіршувати концентрацію уваги, що може негативно впливати на здатність керувати транспортними засобами та виконувати дії, що потребують швидких моторних реакцій.

ацетилсаліцилова кислота та інші НПЗП. Як і щодо інших НПЗП, слід уникати одночасного застосування піроксикаму з ацетилсаліциловою кислотою або іншими НПЗП, включаючи інші лікарські форми піроксикаму, оскільки наявні дані є недостатніми для того, щоб продемонструвати, що такі комбінації призводять до значного покращення стану, ніж досягнуте при монотерапії піроксикамом; крім того, підвищується ймовірність виникнення побічних реакцій (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Дослідження показали, що одночасне застосування піроксикаму та ацетилсаліцилової кислоти у людини знижує концентрацію піроксикаму в плазмі крові приблизно на 80% від значення при монотерапії піроксикамом (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Піроксикам взаємодіє з ацетилсаліциловою кислотою, іншими НПЗП та інгібіторами агрегації тромбоцитів (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Кортикостероїди. Підвищується ризик виразок або кровотеч ШКТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Антикоагулянти. НПЗП, включаючи піроксикам, можуть посилити дію антикоагулянтів, наприклад варфарину. Тому протипоказане одночасне застосування піроксикаму з антикоагулянтами, такими як варфарин (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Антитромботичні агенти та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Підвищується ризик шлунково-кишкових кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ. НПЗП можуть знижувати терапевтичний ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів, можливо, блокуючи синтез простагландину. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у зневоднених пацієнтів або пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецептора ангіотензину ІІ, а також інгібіторів ЦОГ може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є зворотною. Слід враховувати такі взаємодії у пацієнтів, які приймають піроксикам разом із інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ.
Тому таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку.
Пацієнти повинні бути належно гідратовані; слід розглянути необхідність перевірки функції нирок після початку поєднаного лікування.
У разі одночасного прийому препаратів, що містять калій, або калійзберігаючі діуретики існує додатковий ризик підвищення концентрації калію в сироватці крові (гіперкаліємія).
Літій. Одночасний прийом літію та НПЗП провокує підвищення концентрації літію в плазмі крові; тому слід контролювати концентрацію літію на початку, протягом та після лікування піроксикамом. Піроксикам високоспоріднений з білками крові, тому можливе витіснення інших препаратів з високим зв’язуванням білка. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів, які отримують піроксикам одночасно з іншими препаратами з високим зв’язуванням білка, щодо можливої корекції дози. Абсорбція піроксикаму трохи підвищується після введення циметидину. Однак таке підвищення не виявилося клінічно значущим.
Слід уникати вживання алкоголю, адже він погіршує переносимість лікарського засобу.
Піроксикам може знижувати ефективність внутрішньоматкових та екстрених протизаплідних засобів.
Протипоказане одночасне застосування з НПЗП та препаратами хінолонового ряду.
Циклоспорин і такролімус. Існує можливість підвищення ризику нефротоксичності при застосуванні НПЗП одночасно із циклоспорином або такролімусом.
Серцеві глікозиди (дигоксин). Підвищується концентрація лікарських засобів у крові у зв’язку з одночасним прийомом НПЗП, проте ця взаємодія не виявлена у дослідженні піроксикаму.
Пероральні антидіабетичні засоби. Можливе коливання рівня глюкози в крові, тому рекомендується частіший контроль його рівня.
Фенітоїн. Можливе підвищення рівня фенітоїну у крові, тому рекомендуються відповідний моніторинг і корекція дози, якщо терапія піроксикамом розпочата, при необхідності — її корекція та припинення застосування.
Пробенецид, сульфінпіразон: уповільнення елімінації піроксикаму.
Метотрексат. Прийом піроксикаму до або після лікування метотрексатом може призвести до підвищення рівня метотрексату в крові і, як результат, посилення побічних реакцій на застосування метотрексату (комбінації слід уникати).
Циклофосфамід, вінкаалкалоїди: прийом піроксикаму до або після лікування цими лікарськими засобами може посилити побічні реакції, асоційовані з цими речовинами (комбінації слід уникати).
Колестирамін прискорює виведення піроксикаму.

симптоми передозування. Найчастішими симптомами передозування є головний біль, блювання, сонливість, запаморочення і втрата свідомості.
У разі передозування призначається підтримувальне та симптоматичне лікування.
Хоча досі не було проведено спеціальних досліджень, гемодіаліз неефективний для сприяння елімінації піроксикаму, оскільки лікарський засіб характеризується високим зв’язуванням з білками плазми крові.

при температурі не вище 25 °С.