Терафлекс Адванс^® (Theraflex Advance) (268843) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: PROSOLV SMCC^® (целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний), натрію крохмальгліколят (тип А), кросповідон, повідон, кремнію діоксид, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, кислота стеаринова, оболонка капсули (желатин, FD&C синій № 1, титану діоксид (Е 171).

Глюкозаміну сульфат - 250 мг

Хондроїтину сульфат натрію - 200 мг

Ібупрофен - 100 мг

фармакодинаміка. Цей лікарський засіб стимулює регенерацію хрящової тканини. Чинить протизапальну дію на клітинному рівні, стимулює синтез як ендогенних протеогліканів, так і ендогенної гіалуронової кислоти, знижує катаболічну активність хондроцитів шляхом інгібування деяких ферментів, що руйнують хрящ, таких як колагеназа, есталаза, протеоглікіназа, фосфоліпаза А2, N-ацетилглікозамінідаза тощо, а також інгібує формування інших речовин, які можуть ушкоджувати хрящові тканини (in vitro), таких як супероксидні радикали, та активність лізосомальних ферментів.
Хондроїтин та глюкозамін ефективні при остеоартрозі.
Хондроїтин — один із головних елементів хряща. Він знижує активність запального процесу на ранніх стадіях і таким чином сповільнює дегенерацію хрящової тканини. Сприяє зменшенню вираженості болю, поліпшує функцію суглобів та зменшує потребу в НПЗП при остеоартрозі колінних та кульшових суглобів.
Глюкозамін фізіологічно наявний у людському організмі та має хондропротекторні властивості. Дослідження in vitro та in vivo показали, що глюкозаміну гідрохлорид стимулює синтез фізіологічних глікозаміногліканів та протеогліканів хондроцитами та синтез гіалуронової кислоти синовіоцитами.
Ібупрофен чинить жарознижувальну, знеболювальну та протизапальну дію. Механізм дії пов’язаний із неселективним блокуванням ЦОГ-1 та -2 (основного ферменту метаболізму арахідонової кислоти), що зумовлює зниження синтезу простагландинів, їх концентрації у цереброспінальній рідині та послаблення збудження центру терморегуляції. Зменшує ранкову скутість, сприяє збільшенню обсягів рухів у суглобах і хребті.
Одночасне застосування глюкозаміну та ібупрофену викликає підвищення рівня анальгезивної активності останнього.
Фармакокінетика. Після одноразового перорального прийому терапевтичної дози максимальний рівень хондроїтину сульфату в плазмі крові досягається через 3–4 год. Біодоступність дози, що була застосована перорально, становить 12%.
У крові 85% хондроїтину та його деполімеризованих похідних зв’язуються з декількома протеїнами плазми крові.
Щонайменше 90% застосованої дози хондроїтину спочатку метаболізуються лізосомальними фосфатазами, після чого деполімеризуються гіалуронідазою, β-глюкуронідазою та β-N-ацетилгексозамінідазою у печінці, нирках та інших органах.
Хондроїтин та його деполімеризовані похідні виводяться переважно шляхом ниркової екскреції. Т_½ становить 5–15 год.
Після перорального застосування глюкозаміну гідрохлорид швидко та майже повністю всмоктується в кишечнику. Фармакокінетика глюкозаміну лінійна при застосуванні у дозах до 1500 мг 1 раз на добу, а вищі дози не призведуть до пропорційного підвищення C_max глюкозаміну.
Більше 25% прийнятої дози глюкозаміну переходять з плазми крові до хрящової тканини та синовіальної суглобової мембрани.
Згідно з ефектом першого проходження через печінку більше ніж 70% глюкозаміну метаболізується до сечовини, вуглекислого газу та води.
Екскретується в незміненому вигляді переважно нирками із сечею та частково з калом. Т_½ становить 68 год.
Після перорального застосування ібупрофен майже повністю всмоктується у ШКТ. Одночасний прийом їжі затримує всмоктування. Ібупрофен метаболізується в печінці (90%). Т_½ становить 2–3 год. 80% дози виводяться із сечею, переважно у вигляді метаболітів.

лікування больового синдрому при первинному та вторинному остеоартрозі суглобів кінцівок і міжхребцевих дисків.

препарат слід приймати після їди, запиваючи склянкою води.
Дорослим застосовувати по 2 капсули 3 рази на добу.
Не слід перевищувати максимальну добову дозу 12 капсул (1,2 г ібупрофену).
Загальна тривалість лікування в рекомендованій дозі не має перевищувати 10 днів. Якщо симптоми зберігаються чи стан погіршується або виникає необхідність у подовженні курсу лікування, слід звернутися до лікаря. Слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого потрібного курсу лікування. Після зникнення болю хворий може продовжувати лікування препаратом Терафлекс у лікарській формі капсул.
Діти. У дітей (віком до 18 років) не слід застосовувати цей лікарський засіб у зв’язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки.

цей лікарський засіб протипоказаний у таких випадках:
– підвищена індивідуальна чутливість до діючих речовин або інших інгредієнтів препарату;
– наявність в анамнезі алергічних реакцій (таких як бронхоспазм, БА, риніт або висип на шкірі, ангіоневротичний набряк, кропив’янка, що пов’язані із застосуванням ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП);
– наявність в анамнезі шлунково-кишкової кровотечі або перфорації після застосування НПЗП;
– виразкова хвороба шлунка/кровотеча у даний час або в анамнезі (2 і більше чітких епізодів загострення виразкової хвороби та кровотеч);
– захворювання зорового нерва;
– порушення гемопоезу;
– тяжка ниркова, серцева або печінкова недостатність;
– фенілкетонурія;
– цереброваскулярні або інші кровотечі;
– цукровий діабет;
– схильність до кровотеч;
– тромбофлебіти;
– останній триместр вагітності.
Протипоказане застосування препарату одночасно з іншими НПЗП, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2.

більшість побічних ефектів після застосування препарату Терафлекс Адванс зумовлені ібупрофеном і є дозозалежними. Оскільки рекомендована разова доза ібупрофену є помірною, а звичайна добова доза в лікарському засобі Терафлекс Адванс (600 мг) є значно нижчою, ніж його максимальна добова доза (1200 мг), малоймовірно, що будуть відмічатися будь-які побічні ефекти, якщо лікарський засіб застосовувати згідно з рекомендаціями щодо дозування.
Частота появи побічних реакцій на ібупрофен класифікується таким чином: дуже часті (≥1/10), часті (≥1/100, <1/10), нечасті (≥1/1000, <1/100), поодинокі (≥1/10 000, <1/1000), рідкісні (<1/10 000) та частота невідома (неможливо визначити за наявними даними). Частота побічних реакцій на Терафлекс Адванс не може бути визначена, оскільки ці дані отримані з постреєстраційних звітів. Тому частота цих реакцій позначена як невідома.
З боку ШКТ: нечасті — біль у животі, диспепсія, нудота; поодинокі — діарея, метеоризм, запор та блювання; рідкісні — виразковий стоматит, пептичні виразки, мелена, гематемезис, гастрит, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що в деяких випадках можуть стати летальними, особливо у пацієнтів літнього віку; частота невідома — діафрагмоподібні кишкові стриктури (особливо при тривалому застосуванні), загострення виразкового коліту та хвороби Крона, печія.
З боку нервової системи: нечасті — головний біль; рідкісні — асептичний менінгіт (були зареєстровані поодинокі випадки), у пацієнтів з аутоімунними порушеннями (зокрема системним червоним вовчаком, системними захворюваннями сполучної тканини) під час лікування ібупрофеном відмічали поодинокі симптоми асептичного менінгіту, а саме: ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, висока температура тіла або дезорієнтація; частота невідома — запаморочення, сонливість, парестезії, загальна слабкість та підвищена втомлюваність. Тільки при тривалому застосуванні — депресія, галюцинації, сплутаність свідомості, дзвін у вухах.
З боку сечовидільної системи: рідкісні — гостра ниркова недостатність, папілонекроз, особливо при тривалому застосуванні, у поєднанні з підвищенням рівня сечовини у сироватці крові та набряком; частота невідома — ібупрофен може спричинити інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, нефротоксичність.
З боку гепатобіліарної системи: рідкісні — порушення з боку печінки, особливо при тривалому застосуванні, у вигляді гепатиту, жовтяниці.
З боку крові та лімфатичної системи: рідкісні — розлади системи кровотворення (анемія, нейтропенія, апластична анемія, гемолітична анемія, еозинофілія, зниження гематокриту та рівня гемоглобіну, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз). Першими ознаками є висока температура тіла, біль у горлі, виразки у ротовій порожнині, симптоми грипу, тяжка форма виснаження, нез’ясована кровотеча та гематоми. Зворотна агрегація тромбоцитів, альвеоліт, легенева еозинофілія.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: в окремих випадках можуть виникати тяжкі форми шкірних реакцій (ексфоліативні та бульозні дерматози), такі як мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Можуть відмічатися лущення шкіри, алопеція, фотосенсибілізація, гіперемія, дерматит, екзема.
З боку імунної системи: нечасті — кропив’янка, свербіж, висип; рідкісні — алергічні реакції, включаючи тяжкі реакції підвищеної чутливості, набряк обличчя, язика і гортані, задишку, набряк Квінке, анафілактичний шок, анафілаксію, анафілактоїдні реакції; частота невідома — реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм.
З боку серцево-судинної системи та мозкового кровообігу: частота невідома — набряки, АГ, зниження АТ, серцева недостатність, тахікардія, відчуття серцебиття були зареєстровані при лікуванні НПЗП. Довготривале застосування ібупрофену у високих дозах (2400 мг/добу) може призвести до незначного підвищення ризику артеріального тромбозу (інфаркт міокарда або інсульт). Можливі ускладнення з боку мозкового кровообігу.
З боку органа зору: частота невідома — при тривалому застосуванні порушення зору, неврит зорового нерва.
З боку органа слуху: частота невідома — шум у вухах.
Результати лабораторних досліджень: підвищення рівня АлАТ, АсАТ, креатиніну, сечовини, білірубіну в крові.
Інші: зміни в ендокринній системі та метаболізмі, зниження апетиту, сухість слизових оболонок очей та порожнини рота, риніт, порушення слуху.
У публікаціях повідомлялося про рідкісні випадки екстрасистол при застосуванні 1200 мг хондроїтину сульфату.
Прийом препарату Терафлекс Адванс слід припинити у разі появи будь-якої небажаної реакції та негайно звернутися до лікаря.

цей лікарський засіб не призначений для застосування при болю, що пов’язаний зі ШКТ. Слід уникати застосування препарату Терафлекс Адванс одночасно з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, через підвищений ризик виразки чи кровотечі, а також інші побічні реакції. Побічні реакції можна звести до мінімуму, якщо приймати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого проміжку часу, необхідного для контролю симптомів.
Про шлунково-кишкову кровотечу, виразку або перфорацію, що можуть мати летальні наслідки та супроводжувалися або не супроводжувалися попередніми симптомами, повідомлялося для всіх НПЗП у будь-який період під час лікування незалежно від наявності в анамнезі тяжких шлунково-кишкових ускладнень.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується при підвищенні доз НПЗП, за наявності в анамнезі виразки, зокрема, ускладненої кровотечею або перфорацією, а також у пацієнтів літнього віку. Такі пацієнти повинні починати лікування з найнижчої доступної дози. Для цих хворих слід розглянути можливість комбінованого лікування захисними препаратами (зокрема мізопростолом або інгібіторами протонної помпи), так само як і для пацієнтів, яким необхідне одночасне застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що можуть підвищувати ризик побічних реакцій з боку ШКТ.
Пацієнти, які мають в анамнезі шлунково-кишкові розлади, особливо літнього віку, повинні повідомляти лікаря про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (зокрема шлунково-кишкову кровотечу), особливо на ранніх стадіях лікування. Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, які приймають одночасно препарати, що можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти, наприклад варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну й антитромбоцитарні засоби, такі як ацетилсаліцилова кислота.
Якщо у пацієнтів, які отримують ібупрофен, виявляється шлунково-кишкова кровотеча або виразка, лікування слід припинити.
НПЗП слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які мали в анамнезі виразковий коліт або хворобу Крона, оскільки їх стан може погіршуватися.
Якщо з метою пригнічення агрегації тромбоцитів застосовують ацетилсаліцилову кислоту, до початку лікування препаратом Терафлекс Адванс слід проконсультуватися з лікарем.
Результати клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу) при довгостроковому лікуванні може бути пов’язане з незначним підвищенням ризику розвитку артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). У цілому епідеміологічні дослідження не свідчать про те, що низькі дози ібупрофену (≤1200 мг/добу) пов’язані з підвищеним ризиком інфаркту міокарда.
Пацієнтам з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, діагностованою ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями довгострокове лікування може бути призначене лікарем тільки після ретельного аналізу. Пацієнтам з вираженими факторами ризику розвитку серцево-судинних ускладнень (таких як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) призначати довготривале лікування НПЗП слід лише після ретельного обміркування.
Дуже рідко при прийомі НПЗП відмічали тяжкі реакції з боку шкіри, деякі з летальним наслідком, що включали ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Очевидно, що найвищий ризик таких реакцій виникає на ранніх стадіях лікування: початок такої реакції в більшості випадків відмічали протягом першого місяця лікування. Лікування ібупрофеном слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, виразок слизової оболонки або будь-яких інших ознаках гіперчутливості.
Ібупрофен може викликати бронхоспазм і напади БА або інші реакції гіперчутливості. Фактори ризику таких реакцій включають попередньо існуючу БА, поліноз, назальні поліпи, чутливість до ацетилсаліцилової кислоти або хронічні захворювання дихальних шляхів. Це також стосується і пацієнтів, у яких виявлено алергічні реакції на ібупрофен або інші НПЗП (зокрема реакції з боку шкіри, свербіж, кропив’янка).
Не рекомендується вживати алкоголь протягом лікування препаратом Терафлекс Адванс.
Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з:
– системним червоним вовчаком та системними захворюваннями сполучної тканини, оскільки підвищується ризик виникнення асептичного менінгіту;
– АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі, які супроводжувалися затримкою рідини та набряками під час застосування НПЗП;
– порушенням функції нирок та/або печінки; дисфункція печінки підвищує ризик ниркової токсичності і ураження, а також тяжких і потенційно летальних реакцій з боку печінки. Для пацієнтів із захворюванням печінки або нирок до початку лікування рекомендується провести додаткові обстеження: контроль функції печінки та нирок та дослідження периферичної крові.
Довготривалий прийом НПЗП може призвести до дозозалежного зниження синтезу простагландинів і провокувати розвиток ниркової недостатності. Високий ризик відмічають у пацієнтів, які приймають діуретики, хворих з порушеннями функції печінки, нирок та/або серцевими порушеннями.
При застосуванні НПЗП побічні реакції частіше спостерігаються у пацієнтів літнього віку, особливо шлунково-кишкові кровотечі та перфорації, які можуть мати летальні наслідки.
Ібупрофен здатний маскувати симптоми інфекції, що може призвести до відтермінування початку відповідного лікування та, отже, сприяти погіршенню наслідків інфекції. Це виявлено при негоспітальній пневмонії бактеріального походження та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Якщо симптоми зберігаються чи стан погіршується, слід звернутися до лікаря.
Особливості застосування глюкозаміну сульфату та хондроїтину сульфату. Препарат не слід застосовувати у пацієнтів з підвищеною чутливістю (алергією) до морепродуктів.
Можливе загострення симптомів БА у пацієнтів з БА в анамнезі після початку лікування глюкозаміном. Тому перед застосуванням цього лікарського засобу слід попередити хворих із БА про можливе збільшення вираженості симптомів.
Рідко у пацієнтів із серцевою та/або нирковою недостатністю відмічали набряки та/або затримку води в організмі. Це може бути пов’язано з осмотичним ефектом хондроїтину сульфату.
Слід звернутися до лікаря, якщо вираженість симптомів збільшується після початку застосування даного лікарського засобу.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Період вагітності. Ібупрофен. Пригнічення синтезу простагландинів може несприятливо впливати на перебіг вагітності та/або розвиток ембріона/плода. За даними епідеміологічних досліджень, припускається можливість підвищеного ризику викидня та формування вад розвитку серця і гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад розвитку підвищився з менш ніж 1% до близько 1,5%. Вважається, що ризик зростає при підвищенні дози та збільшенні тривалості лікування. У дослідженнях на тваринах виявлено, що застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до підвищення пре- та постімплантаційних втрат та ембріофетальної летальності. Також у дослідженнях на тваринах повідомлялося про підвищення частоти різноманітних порушень розвитку, включаючи вади розвитку серцево-судинної системи, при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів у період органогенезу.
Ібупрофен не слід застосовувати протягом І та ІІ триместру вагітності.
Протягом ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть призводити до таких наслідків для плода:
– кардіопульмональна токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки та легенева гіпертензія);
– порушення функції нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з олігогідрамніоном.
У матері та немовляти наприкінці вагітності:
– можливе подовження часу кровотечі, антиагрегантний ефект може виникати навіть при застосуванні дуже низьких доз;
– пригнічення скорочень матки, що призводить до відтермінування початку або зростання тривалості пологів.
Внаслідок цього ібупрофен протипоказаний протягом ІІІ триместру вагітності.
Хондроїтину сульфат та глюкозаміну сульфат: клінічні дані щодо ефективності та безпеки застосування глюкозаміну сульфату у період вагітності відсутні або обмежені. Тому Терафлекс Адванс не слід застосовувати у І та ІІ триместр вагітності. Терафлекс Адванс протипоказаний протягом ІІІ триместру вагітності.
Період годування грудьми. Ібупрофен може потрапляти у невеликій кількості у грудне молоко, проте при застосуванні у терапевтичних дозах ризик впливу на дитину вважається малоймовірним.
Інформації щодо екскреції хондроїтину сульфату та глюкозаміну сульфату та їх метаболітів у грудне молоко недостатньо. Тому цей лікарський засіб не слід застосовувати у жінок у період годування грудьми.
Фертильність. Наявні докази того, що лікарські засоби, які пригнічують ЦОГ/синтез простагландинів, можуть спричинити порушення фертильності у жінок через вплив на овуляцію. Це можна усунути шляхом припинення застосування цих препаратів. Даних щодо впливу хондроїтину сульфату та глюкозаміну немає.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пацієнт має слідкувати за змінами у швидкості своєї реакції, перш ніж керувати транспортним засобом або іншими механізмами. У разі виявлення будь-яких небажаних явищ з боку нервової системи слід відмовитися від керування транспортними засобами або іншими механізмами.

лікарські засоби, при одночасному застосуванні яких з препаратом Терафлекс Адванс, капсули, може виникати взаємодія.
Ібупрофен. Слід уникати таких комбінацій з ібупрофеном
Ацетилсаліцилова кислота. Може призвести до підвищення ризику виникнення побічних ефектів. У зв’язку з особливостями фармакодинаміки припускається, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати антиагрегантну дію на тромбоцити низьких доз ацетилсаліцилової кислоти при одночасному застосуванні. Екстраполяція цих даних для клінічного застосування не визначена. Імовірність того, що тривале застосування ібупрофену може знижувати захисний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти у пацієнтів групи підвищеного ризику розвитку серцево-судинних захворювань, не може бути виключена. Жодного клінічного ефекту при короткочасному застосуванні ібупрофену не очікується.
Інші НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. Підвищується ризик ерозивно-виразкового ураження та шлунково-кишкової кровотечі (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Слід застосовувати з обережністю такі комбінації з ібупрофеном
Циклоспорин. Може підвищуватися ризик виникнення нефротоксичного ефекту.
Літій. Підвищується рівень літію в плазмі крові.
Метотрексат. Підвищуються концентрація метотрексату у плазмі крові та ризик виникнення токсичних ефектів метотрексату.
Антикоагулянти. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин.
Кортикостероїди. Підвищується ризик шлунково-кишкової кровотечі або ульцерації.
Антигіпертензивні та діуретичні засоби. НПЗП можуть знизити лікувальний ефект цих препаратів.
У деяких пацієнтів з розладами функції нирок (наприклад у пацієнтів зі зневодненням або літнього віку з розладами ниркової функції) одночасний прийом інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину ІІ і препаратів, які пригнічують ЦОГ, може викликати подальше погіршення ниркової функції, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, які є потенційно зворотними. Можливість такої взаємодії слід розглянути для пацієнтів, які приймають коксиби одночасно з інгібіторами АПФ або антагоністами ангіотензину ІІ. Отже, цю комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів літнього віку. Пацієнти повинні отримувати адекватну кількість рідини, також слід розглянути можливість моніторингу функції нирок на початку одночасного лікування та періодично після цього. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичності НПЗП.
Антитромбоцитарні препарати та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Підвищується ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.
Серцеві глікозиди. НПЗП можуть загострити серцеву недостатність, знизити швидкість клубочкової фільтрації, підвищити рівень глікозидів у крові.
Зидовудин. При одночасному прийомі НПЗП із зидовудином підвищується ризик гематологічної токсичності. Існують докази підвищення ризику появи гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які застосовують поєднане лікування зидовудином та ібупрофеном.
Міфепристон. НПЗП не застосовують раніше ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони знижують його ефективність.
Такролімус. Можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗП та такролімусу.
Калійзберігаючі діуретики. Може виникати гіперкаліємія.
Алкоголь. Підвищений ризик пошкодження ШКТ та подовження тривалості кровотечі.
Хінолонові антибіотики. Одночасне застосування НПЗП та хінолонових антибіотиків може підвищити ризик виникнення судом.
Препарати групи сульфонілсечовини та фенітоїн. Можливе підсилення дії препаратів.
Хондроїтин і глюкозамін
Тетрациклін. Підвищується всмоктування тетрацикліну зі ШКТ.
Пеніцилін. Зменшується всмоктування пеніциліну.
Хлорамфенікол. Знижується абсорбція хлорамфеніколу.
Циклоспорин. Може вплинути на концентрацію циклоспорину в крові.
Фізико-хімічні та фармакокінетичні властивості хондроїтину та глюкозаміну свідчать про низьку потенційну можливість виникнення взаємодій, спеціальні дослідження взаємодії не проводилися. Хондроїтин та глюкозамін сумісні з НПЗП.
За деякими даними, при одночасному застосуванні глюкозаміну та варфарину можливе посилення дії останнього та розвиток кровотечі. Тому при одночасному застосуванні необхідно контролювати параметри згортання крові.

даних щодо передозування цього лікарського засобу або хондроїтину та/або глюкозаміну немає. Застосування у дозі, що перевищує 400 мг/кг ібупрофену, у дітей може спричинити передозування. У дорослих дозозалежний ефект менш визначений. Т_½ ібупрофену при передозуванні становить 1,5–3 год.
У разі передозування можуть виникати біль у животі, нудота, блювання, діарея, шлунково-кишкова кровотеча, запаморочення, головний біль, порушення сну та шум у вухах. У тяжких випадках можуть розвиватися симптоми з боку нервової системи: сонливість, загальмованість, апное (особливо у маленьких дітей), зрідка збудження і дезорієнтація, втрата свідомості, або кома; можливі АГ, артеріальна гіпотензія, порушення функції печінки та нирок або гепатонекроз, гостра ниркова недостатність, рабдоміоліз і гіпотермія; дихальна недостатність та ціаноз. Зрідка при передозуванні відмічають судоми. У хворих на БА можливе загострення перебігу БА. При тяжкому передозуванні можуть розвинутися метаболічний ацидоз (включаючи нирковий тубулярний ацидоз) і гіпокаліємія, а також подовжитися протромбіновий час/міжнародне нормалізоване відношення, вірогідно, внаслідок взаємодії з факторами згортання крові.
Лікування симптоматичне, спрямоване на забезпечення прохідності дихальних шляхів, моніторинг серцевої діяльності та інших життєво важливих функцій організму до нормалізації стану. Рекомендуються промивання шлунка та пероральне застосування активованого вугілля протягом 1 год після застосування потенційно токсичної дози препарату (>400 мг/кг маси тіла) та госпіталізація до токсикологічного відділення. На стаціонарному етапі застосовують інфузійну терапію, форсований діурез, симптоматичне лікування. Спеціальних антидотів не існує. Часті або тривалі судоми слід усувати за допомогою в/в введення діазепаму або лоразепаму. При БА необхідно застосовувати бронходилататори.

при температурі не вище 25 °С.