Глюкофаж XR (Glucophage^® XR) (268667) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Метформін - 1000 мг

фармакодинаміка. Метформін — бігуанід з антигіперглікемічним ефектом. Знижує рівень глюкози у плазмі крові як натще, так і після прийому їжі. Не стимулює секрецію інсуліну і не спричиняє гіпоглікемічного ефекту, опосередкованого цим механізмом.
Метформін діє трьома шляхами:
– призводить до зниження продукування глюкози в печінці за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу;
– покращує чутливість до інсуліну у м’язах, що призводить до поліпшення периферичного захоплення та утилізації глюкози;
– затримує всмоктування глюкози в кишечнику.
Метформіну гідрохлорид стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Збільшує транспортну здатність усіх відомих типів мембранних переносників глюкози (GLUT).
Фармакодинамічні ефекти. Клінічні дослідження показали, що основною дією метформіну, окрім гіпоглікемічної, є стабілізація або незначна втрата маси тіла.
Незалежно від своєї дії на глікемію, таблетки метформіну з негайним вивільненням виявляють позитивний ефект на метаболізм ліпідів. Цей ефект був доведений при застосуванні терапевтичних доз у контрольованих середньо- або довготривалих клінічних дослідженнях: таблетки метформіну з негайним вивільненням знижують вміст загального ХС, ЛПНЩ та ТГ. Подібний ефект не виявлено при застосуванні таблеток пролонгованої дії, імовірно, у зв’язку із застосуванням препарату ввечері. Через це також може спостерігатися підвищення вмісту ТГ.
Клінічна ефективність
Зниження ризику або затримка початку цукрового діабету 2-го типу. Програма профілактики цукрового діабету (DPP) у дорослих була багатоцентровим рандомізованим контрольованим клінічним дослідженням, у якому оцінювали ефективність впровадження активного способу життя або застосування метформіну для попередження або затримки розвитку цукрового діабету 2-го типу. Критеріями включення були вік ≥25 років, ІМТ ≥24 кг/м² (≥22 кг/м² для американців азійського походження), та порушення толерантності до глюкози плюс рівень глюкози натще 95–125 мг/дл (або ≤125 мг/дл для американських індіанців). Пацієнтам було призначено активний спосіб життя, 850 мг метформіну 2 рази на добу плюс стандартні зміни способу життя, або плацебо плюс стандартні зміни способу життя.
Середні вихідні значення для учасників DPP (n=3,234 для 2,8 року) були наступними — вік 50,6±10,7 року, рівень глюкози в плазмі крові натще 106,5±8,3 мг/дл, рівень глюкози в плазмі крові через 2 год після прийому глюкози перорально 164,6±17,0 мг/дл та ІМТ 34,0±6,7 кг/м². Впровадження активного способу життя разом із застосуванням метформіну здатні значно знизити ризик розвитку цукрового діабету порівняно з плацебо, 58% (95% ДІ: 48–66%) та 31% (95% ДІ: 17–43%) відповідно.
Перевага впровадження зміни способу життя над застосуванням метформіну була більшою у пацієнтів літнього віку.
Пацієнти, що отримали найбільшу користь від лікування метформіном, були віком від 45 років з ІМТ ≥35 кг/м², у яких базовий рівень глюкози через 2 год становив 9,6–11,0 ммоль/л, базовий HbA1C ≥6,0%, або пацієнти з гестаційним цукровим діабетом.
Для запобігання розвитку цукрового діабету протягом 3 років у групі пацієнтів DPP 6,9 були у групі активного способу життя та 13,9 — у групі метформіну. Точка досягнення кумулятивної частоти виникнення цукрового діабету, яка дорівнює 50%, була затримана приблизно на 3 роки в групі метформіну порівняно з плацебо.
Дослідження оцінки результатів програми профілактики цукрового діабету (DPPOS) — це довготривале спостереження DPP, що включає більше ніж 87% початкових DPP пацієнтів для подальшого довготривалого спостереження.
Серед учасників DPPOS (n=2776) кумулятивна частота виникнення цукрового діабету на 15-й рік становить 62% у групі плацебо, 56% у групі метформіну та 55% у групі впровадження активного способу життя. Загальні коефіцієнти становлять 7,0; 5,7 та 5,2 випадків цукрового діабету на 100 пацієнто-років серед груп плацебо, метформіну та активного способу життя відповідно. У порівнянні з групою плацебо у групі метформіну ризик розвитку цукрового діабету був знижений на 18% (коефіцієнт ризику (КР) 0,82; 95% ДІ: 0,72–0,93; р=0,001) та на 27% (КР 0,73; 95% ДІ: 0,65–0,83; p<0,0001) у групі активного способу життя. Щодо сукупної мікроциркуляторної кінцевої точки нефропатії, ретинопатії та нейропатії результати значно не відрізнялися між групами, але для учасників, у яких не розвинувся цукровий діабет протягом DPP/DPPOS, поширеність мікросудинних ускладнень була на 28% нижчою, ніж у тих, у кого виникла ця патологія (КР 0,72; 95% ДІ 0,63–0,83; р<0,0001). Немає жодних порівняльних даних щодо впливу метформіну на макросудинні ускладнення у пацієнтів із порушеною толерантністю до глюкози (ПТГ) та/або порушеною глікемією натще (ПГН) та/або підвищеним HbA1c.
Опубліковані фактори ризику розвитку цукрового діабету 2-го типу включають приналежність до монголоїдної чи негроїдної раси, вік старше 40 років, дисліпідемію, гіпертензію, ожиріння чи надмірну масу тіла, вік, родинний анамнез (1-й ступінь сімейної спорідненості з хворим на цукровий діабет, гестаційний цукровий діабет в анамнезі та синдром полікістозних яєчників (СПКЯ).
Лікування цукрового діабету 2-го типу. Проспективне рандомізоване (UKPDS) дослідження встановило перевагу поглибленого контролю рівня глюкози в крові у хворих на цукровий діабет 2-го типу з надмірною масою тіла, що отримували метформіну гідрохлорид негайного вивільнення як терапію першої лінії ряду після того, як дієта виявилася недієвою. Аналіз результатів хворих з надмірною масою тіла, які отримували метформіну гідрохлорид після того, як дієта виявилася недієвою, показав:
– значне зниження абсолютного ризику будь-якого ускладнення, пов’язаного з цукровим діабетом, у групі метформіну гідрохлориду (29,8 випадку/1000 пацієнто-років) порівняно з групою пацієнтів на дієті (43,3 випадку/1000 пацієнто-років), p=0,0023, та порівняно з групами комбінованої терапії із сульфонілсечовиною та монотерапії інсуліном (40,1 випадку/1000 пацієнто-років), p=0,0034;
– значне зниження абсолютного ризику пов’язаної з цукровим діабетом смертності: метформіну гідрохлорид — 7,5 випадку/1000 пацієнто-років, лише дієта — 12,7 випадку/1000 пацієнто-років, p=0,017;
– значне зниження абсолютного ризику загальної смертності: у групі метформіну гідрохлориду — 13,5 випадку/1000 пацієнто-років порівняно з 20,6 випадку/1000 пацієнто-років (p=0,011), у групі пацієнтів на дієті, та порівнянно у групі комбінованої терапії з сульфонілсечовиною та монотерапії інсуліном; 18,9 випадку/1000 пацієнто-років (p=0,021);
– значне зниження абсолютного ризику інфаркту міокарда: метформіну гідрохлорид — 11 випадків/1000 пацієнто-років, лише дієта — 18 випадків/1000 пацієнто-років (p=0,01).
Для метформіну гідрохлориду, що застосовується як терапія другого ряду в комбінації з сульфонілсечовиною, перевага щодо клінічних результатів не показана.
При цукровому діабеті 1-го типу комбінація метформіну гідрохлориду та інсуліну використовувалася в окремих пацієнтів, але клінічна перевага цієї комбінації не була офіційно встановлена.
Фармакокінетика
Всмоктування. Після перорального застосування 1 таблетки Глюкофаж XR 1000 мг пацієнтами після прийому їжі та натще C_max становить 1214 нг/мл і досягається в середньому за 5 год (4–10 год).
C_max та AUC препарату Глюкофаж XR 1000 мг є біоеквівалентними дозі 1000 мг препарату Глюкофаж XR 500 мг у здорових добровольців як після прийому їжі, так і натще.
Біоеквівалентний препарат має наступні властивості.
При рівноважному стані, як і при застосуванні таблеток з негайним вивільненням, C_max та AUC збільшуються непропорційно до введеної внутрішньо дози. AUC після одноразового прийому внутрішньо 2000 мг метформіну гідрохлориду у формі таблеток із пролонгованим вивільненням аналогічне AUC, що спостерігається після прийому 1000 мг метформіну гідрохлориду у формі таблеток з негайним вивільненням 2 рази на добу.
Коливання C_max та AUC в окремих субʼєктів у разі прийому таблеток метформіну гідрохлориду з пролонгованим вивільненням порівняно з коливаннями, які спостерігаються у разі прийому таблеток метформіну гідрохлориду з негайним вивільненням, зіставні.
Після застосування таблеток із пролонгованим вивільненням 1000 мг після прийому їжі відмічали збільшення AUC на 77% (C_max підвищувалася на 26% і Т_max подовжувався до 1 год).
Всмоктування метформіну гідрохлориду з таблеток із пролонгованим вивільненням не змінюється залежно від cкладу їжі. Не виявлено кумуляції при багаторазовому прийомі до 2000 мг метформіну гідрохлориду у формі таблеток із пролонгованим вивільненням.
Розподіл. Звʼязування з білками плазми крові незначне. Метформін проникає в еритроцити. C_max у крові нижча, ніж C_max у плазмі крові, і досягається приблизно через той самий час. Еритроцити, найімовірніше, є другою камерою розподілу. Середній обʼєм розподілу (Vd) коливається у діапазоні 63–276 л.
Метаболізм. Метформін виводиться у незміненому вигляді з сечею. Метаболітів у людини не виявлено.
Виведення. Нирковий кліренс метформіну становить >400 мл/хв. Це вказує на те, що метформін виводиться за рахунок клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після перорального прийому дози Т_½ становить близько 6,5 год. При порушенні функції нирок нирковий кліренс знижується пропорційно до кліренсу креатиніну і тому Т_½ збільшується, що призводить до підвищення рівня метформіну у плазмі крові.
Особливі групи пацієнтів
Ниркова недостатність. Наявні обмежені дані щодо пацієнтів із помірним ступенем ниркової недостатності й неможливо точно оцінити системну експозицію метформіну в цій групі пацієнтів порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Тому необхідна корекція дози згідно з клінічною ефективністю/переносимістю (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

• зниження ризику або затримка початку цукрового діабету 2-го типу у дорослих пацієнтів з надмірною масою тіла та з ПТГ та/або ПГН та/або підвищеним рівнем HbA1C, які мають:
– високий ризик розвитку явного (маніфестного) цукрового діабету 2-го типу (див. Фармакодинаміка);
– прогресуючі порушення вуглеводного обміну, незважаючи на модифікацію активного способу життя протягом 3–6 міс.
Лікування препаратом Глюкофаж XR повинно ґрунтуватися на оцінці ризику, що включає відповідні заходи контролю глікемії та свідчення високого ризику з боку серцево-судинної системи.
Паралельно з початком застосування метформіну слід продовжувати зміни способу життя, за винятком тих випадків, коли пацієнт неспроможний до таких змін з медичних причин.

• Лікування цукрового діабету 2-го типу у дорослих, особливо у хворих з надмірною масою тіла, коли лише дієтотерапія та фізичні навантаження не забезпечують адекватного глікемічного контролю.
Глюкофаж ХR можна застосовувати як монотерапію або в комбінації з іншими пероральними протидіабетичними засобами, або поєднано з інсуліном.

дорослі пацієнти з нормальною функцією нирок (ШКФ ≥90 мл/хв)
Зниження ризику або затримка початку цукрового діабету 2-го типу. Метформін слід призначати лише тоді, коли зміни в способі життя протягом 3–6 міс не забезпечують адекватного глікемічного контролю.
• Лікування слід починати з однієї таблетки препарату Глюкофаж ХR 500 мг 1 раз на добу під час прийому їжі ввечері.
• Через 10–15 днів проведеного лікування дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози в крові (значення ОГТТ (орального глюкозотолерантного тесту) та/або вмісту глюкози в плазмі крові натще та/або HbA1c повинні бути в нормі). Повільне підвищення дози може поліпшити переносимість з боку травного тракту. Максимальна рекомендована доза препарату Глюкофаж ХR 1000 мг становить 2 таблетки (2000 мг) під час прийому їжі ввечері.
• Рекомендується регулярно контролювати (кожні 3–6 міс) глікемічний статус (значення ОГТТ та/або вмісту глюкози в плазмі крові натще, та/або HbA1c), а також фактори ризику для прийняття рішення щодо необхідності продовження, зміни чи припинення лікування.
• Також необхідно проводити повторну оцінку лікування, якщо пацієнт згодом впроваджує покращення харчування та/або фізичні навантаження або якщо зміни стану здоров’я пацієнта дозволяють змінити спосіб життя.
Монотерапія або комбінована терапія одночасно з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами. Препарат Глюкофаж XR 1000 мг застосовувати 1 раз на добу під час прийому їжі ввечері. Максимальна рекомендована доза становить 2 таблетки на добу.
Препарат Глюкофаж XR 1000 мг застосовувати як підтримувальну терапію для пацієнтів, які вже лікувалися метформіном гідрохлоридом у дозуванні 1000 або 2000 мг. При переході добова доза препарату Глюкофаж XR повинна бути еквівалентною поточній добовій дозі метформіну гідрохлориду.
Пацієнтам, які лікуються метформіном гідрохлоридом у дозі вище 2000 мг/добу, не рекомендується переходити на терапію препаратом Глюкофаж XR.
Пацієнтам, які лікуються препаратом Глюкофаж XR, дозування 2000 мг/добу не слід перевищувати.
Для пацієнтів, які розпочали лікування, зазвичай початкова доза препарату Глюкофаж XR становить 500 мг 1 раз на добу під час прийому їжі ввечері. Через 10–15 днів проведеного лікування дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози в крові. Повільне підвищення дози сприяє зменшенню вираженості побічних ефектів з боку травного тракту.
Якщо необхідного рівня глікемії не можна досягнути при застуванні препарату Глюкофаж XR у максимальній дозі 2000 мг, яку приймають 1 раз на добу, цю дозу можна розділити на 2 прийоми на добу (1 раз зранку і 1 раз ввечері, під час прийому їжі).
У разі якщо необхідний рівень глікемії залишається недосягненим, можна застосовувати Глюкофаж, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, у максимальній рекомендованій дозі 3000 мг/добу.
При переході з терапії іншим протидіабетичним препаратом на препарат Глюкофаж XR 1000 мг дозу титрувати й розпочинати з прийому препарату Глюкофаж XR 500 мг.
Комбінована терапія з інсуліном. Для досягнення кращого контролю за рівнем глюкози у крові метформін та інсулін можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Зазвичай початкова доза Глюкофажу ХR становить 500 мг 1 раз на добу під час прийому їжі ввечері, тоді дозу інсуліну слід підбирати відповідно до результатів вимірювання рівня глюкози у крові.
Глюкофаж ХR, таблетки пролонгованої дії, 1000 мг можна застосовувати після титрування дози препарату.
Пацієнти літнього віку. Можливе погіршення функції нирок, тому дозу метформіну необхідно підбирати на основі оцінки функції нирок, яку слід проводити регулярно (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Перевага зниження ризику виникнення цукрового діабету 2-го типу або затримки його початку не була встановлена у пацієнтів віком старше 75 років (див. Фармакодинаміка), тому таким пацієнтам не рекомендоване призначення метформіну (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ниркова недостатність. ШКФ слід оцінювати до початку лікування лікарськими засобами, що містять метформін, та після початку лікування принаймні щорічно. У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого прогресування ниркової недостатності та у пацієнтів літнього віку слід проводити ретельний контроль функції нирок якомога частіше, наприклад кожні 3–6 міс.

Діти. Препарат не застосовувати у дітей, оскільки немає клінічних даних стосовно цієї вікової групи пацієнтів.

– підвищена чутливість до метформіну або будь-якого іншого компонента препарату;
– будь-який тип гострого метаболічного ацидозу (наприклад лактоацидоз, діабетичний кетоацидоз);
– діабетична прекома;
– ниркова недостатність тяжкого ступеня (ШКФ <30 мл/хв);
– гострі стани, перебіг яких супроводжується ризиком розвитку порушень функції нирок, такі як: зневоднення організму, тяжкі інфекційні захворювання, шок;
– захворювання, що можуть призводити до розвитку гіпоксії тканин (особливо гострі захворювання або загострення хронічної хвороби): декомпенсована серцева недостатність, дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок;
– печінкова недостатність, гостре отруєння алкоголем, алкоголізм.

згідно з даними постмаркетингових та контрольованих клінічних досліджень побічні реакції у пацієнтів, які застосовували препарат Глюкофаж XR, були подібними за природою та ступенем тяжкості до таких у пацієнтів, які застосовували препарат Глюкофаж (з негайним вивільненням активної речовини).
Найчастішими небажаними реакціями на початку лікування є нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Ці симптоми у більшості випадків минають самостійно.
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 і <1/10), нечасто (>1/1000 і <1/100), рідко (>1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10 000).
Порушення обміну речовин: дуже рідко — лактоацидоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
При тривалому застосуванні препарату може знижуватися всмоктування вітаміну В₁₂, що супроводжується зниженням його рівня в сироватці крові. Рекомендується враховувати таку можливу причину гіповітамінозу В₁₂, якщо у пацієнта наявна мегалобластна анемія.
З боку нервової системи: часто — порушення смаку.
З боку травної системи: дуже часто — розлади з боку травної системи, такі як нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Найчастіше ці побічні явища виникають на початку лікування й у більшості випадків спонтанно зникають. Для попередження виникнення побічних явищ з боку травної системи рекомендується повільне підвищення дози та застосування добової дози препарату.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко — порушення показників функції печінки або гепатити, що повністю зникають після відміни метформіну.
З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко — шкірні реакції, що включають еритему, свербіж, кропив’янку.

лактоацидоз є дуже рідкісним, але тяжким метаболічним ускладненням, що найчастіше виникає при гострому погіршенні функції нирок, серцево-легеневому захворюванні або сепсисі. При гострому погіршенні функції нирок відбувається кумуляція метформіну, що підвищує ризик розвитку лактоацидозу.
У разі зневоднення (сильної діареї або блювання, лихоманки або зменшення споживання рідини) рекомендується тимчасово припинити застосування метформіну і звернутися за медичною допомогою.
Пацієнтам, які отримують метформін, слід з обережністю розпочинати лікування засобами, що можуть гостро погіршити функцію нирок (наприклад гіпотензивними, сечогінними засобами та НПЗП). Інші фактори ризику виникнення лактоацидозу включають надмірне вживання алкоголю, печінкову недостатність, недостатньо контрольований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування і будь-які стани, пов’язані з гіпоксією, а також одночасне застосування лікарських засобів, що можуть призвести до лактоацидозу (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнти та/або особи, що здійснюють за ними догляд, мають бути поінформовані про ризик розвитку лактоацидозу. Характерними ознаками лактоацидозу є ацидотична задишка, біль у животі, м’язові судоми, астенія та гіпотермія, у подальшому можливий розвиток коми. У разі появи будь-якого симптому лактоацидозу пацієнт повинен припинити застосування метформіну і негайно звернутися до лікаря.
Діагностичні результати лабораторних досліджень — зниження рівня pH крові (<7,35), підвищення сироваткової концентрації лактату у плазмі крові (>5 ммоль/л) й аніонного інтервалу та збільшення співвідношення вмісту лактат/піруват.
Функція нирок. ШКФ слід оцінювати до початку лікування і регулярно після його завершення (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Застосування метформіну протипоказане пацієнтам з ШКФ <30 мл/хв і має бути тимчасово припинене за наявності захворювань, що змінюють функцію нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Серцева функція. Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам зі стабільною хронічною серцевою недостатністю метформін можна застосовувати при регулярному моніторингу серцевої та ниркової функції. Метформін протипоказаний пацієнтам із гострою та нестабільною серцевою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Пацієнти літнього віку. Через обмеженні дані щодо терапевтичної ефективності зменшення ризику виникнення цукрового діабету 2-го типу або затримки його початку у пацієнтів віком від 75 років, таким пацієнтам призначення метформіну не рекомендоване.
Йодовмісні рентгеноконтрастні засоби. Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних речовин може викликати контраст-індуковану нефропатію, що призводить до накопичення метформіну і підвищення ризику розвитку лактоацидозу. Пацієнтам застосування метформіну слід припинити до або під час проведення дослідження та не поновлювати раніше ніж через 48 год після дослідження, лише після повторної оцінки та встановлення стабільного стану функції нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ і ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Хірургічні втручання. Необхідно припинити застосування метформіну під час хірургічного втручання, яке проводять під загальною, спінальною або епідуральною анестезією, і не поновлювати раніше ніж через 48 год після проведення операції або відновлення перорального харчування, лише після повторної оцінки та встановлення нормального результату функції нирок.
Інші застережні заходи. Пацієнтам необхідно дотримуватися дієти, рівномірного прийому вуглеводів протягом доби. Пацієнтам з надмірною масою тіла слід продовжувати дотримуватися низькокалорійної дієти. Необхідно регулярно контролювати показники вуглеводного обміну пацієнтів.
Монотерапія метформіном не спричиняє гіпоглікемії, однак слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні метформіну з інсуліном або іншими пероральними гіпоглікемічними засобами (наприклад похідними сульфонілсечовини або меглітинідами).
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. Неконтрольований цукровий діабет у період вагітності (гестаційний або постійний) підвищує ризик розвитку вроджених аномалій і перинатальної летальності. Є обмежені дані застосування метформіну у вагітних, що не вказують на підвищений ризик вроджених аномалій. Доклінічні дослідження не виявили негативного впливу на вагітність, розвиток ембріона або плода, пологи та післяпологовий розвиток. У разі планування вагітності, а також при настанні вагітності для лікування цукрового діабету рекомендовано застосовувати не метформін, а інсулін для підтримки рівня глюкози в крові максимально наближеним до нормального задля зниження ризику розвитку вад плода.
Годування груддю. Метформін екскретується у грудне молоко, але у новонароджених/немовлят, які знаходилися на грудному вигодовуванні, побічні ефекти не спостерігалися. Однак оскільки недостатньо даних щодо безпеки застосування препарату, годування груддю не рекомендується протягом терапії метформіном. Рішення щодо припинення годування груддю необхідно приймати з урахуванням переваг грудного вигодовування та потенційного ризику розвитку побічних ефектів для дитини.
Фертильність. Метформін не впливав на фертильність тварин при застосуванні у дозах 600 мг/кг/на добу, що майже у 3 рази перевищували максимальну рекомендовану добову дозу для людини з розрахунку на площу поверхні тіла.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Монотерапія метформіном не впливає на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами, оскільки препарат не спричиняє гіпоглікемії. Однак слід дотримуватися обережності при застосуванні метформіну в комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, інсулін або меглітиніди) через ризик розвитку гіпоглікемії.

комбінації, що не рекомендується застосовувати.
Алкоголь. Алкогольна інтоксикація асоціюється з підвищеним ризиком лактоацидозу, особливо при голодуванні, недоїданні або печінковій недостатності.
Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини. Пацієнтам застосування метформіну слід припинити до або під час проведення дослідження та не поновлювати раніше ніж через 48 год після дослідження, лише після повторної оцінки та встановлення стабільного стану функції нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Комбінації, що слід застосовувати з обережністю. Деякі лікарські засоби, наприклад НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ II, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II і діуретики, особливо петльові, можуть негативно вплинути на функцію нирок, що може підвищити ризик виникнення лактоацидозу. На початку лікування вищезазначеними лікарськими засобами або у разі їх застосування в комбінації з метформіном необхідний ретельний контроль функції нирок.
Лікарські засоби, що чинять гіперглікемічну дію (глюкокортикостероїди системної та місцевої дії, симпатоміметики). Необхідно частіше контролювати рівень глюкози у крові, особливо на початку лікування. Під час і після припинення такої поєднаної терапії необхідно коригувати дозу Глюкофажу XR.
Транспортери органічних катіонів (OCT). Метформін є субстратом обох транспортерів OCT1 і OCT2.
Одночасне застосування метформіну з:
- інгібіторами OCT1 (такими як верапаміл) може знизити ефективність метформіну;
- індукторами OCT1 (такими як рифампіцин) може підвищити шлунково-кишкове всмоктування та ефективність метформіну;
- інгібіторами OCT2 (такими як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) може знизити ниркове виведення метформіну з наступним підвищенням концентрації метформіну в плазмі крові;
- інгібіторами і OCT1, і OCT2 (такими як кризотиніб, олапариб) може вплинути на ефективність та ниркове виведення метформіну.
Тому рекомендується дотримуватися особливої обережності при поєднаному застосуванні цих препаратів з метформіном, особливо щодо пацієнтів з порушенням функції нирок, оскільки концентрація метформіну в плазмі крові може підвищитися. За необхідності слід зважити можливість корекції дози метформіну, оскільки інгібітори/індуктори OCT можуть вплинути на ефективність метформіну.

при застосуванні препарату у дозі 85 г розвитку гіпоглікемії не відмічено. Однак у цьому разі спостерігався розвиток лактоацидозу. Значне перевищення дози метформіну або супутні фактори ризику можуть спричиняти виникнення лактоацидозу. Лактоацидоз є невідкладним станом і його слід лікувати у стаціонарі. Найефективнішим заходом для виведення з організму лактату і метформіну є гемодіаліз.

не потребує особливих умов зберігання.