Рексетин^® (Rexetin^®)

Пароксетин - 20 мг

фармакодинаміка. Пароксетин — це потужний селективний інгібітор зворотного захоплення 5-гідрокситриптаміну (5-НТ, серотонін). Його антидепресивна дія та ефективність при лікуванні обсесивно-компульсивних і панічних розладів зумовлена специфічним гальмуванням захоплення 5-гідрокситриптаміну нейронами мозку. За своєю хімічною структурою пароксетин відрізняється від трициклічних, тетрациклічних та інших відомих антидепресантів.
Препарат має низьку спорідненість з мускариновими холінергічними рецепторами. Він, на відміну від трициклічних антидепресантів, має незначну спорідненість з α₁-, α₂- і β-адренорецепторами, допаміновими (D₂), 5-НТ₁-подібними, 5-НТ₂- та гістаміновими (Н₁) рецепторами; не впливає на психомоторну функцію і не посилює депресивну дію етанолу.
Рексетин не впливає на діяльність серцево-судинної системи; не спричиняє клінічно значущих змін АТ, ЧСС і параметрів ЕКГ.
Рексетин, на відміну від антидепресантів, які гальмують захоплення норадреналіну, значно меншою мірою впливає на гіпотензивний ефект гуанетидину.
Фармакокінетика. Після перорального застосування швидко всмоктується і зазнає перетворення у печінці.
Основними метаболітами діючої речовини Рексетину (пароксетину) є полярні і кон’юговані продукти окиснення та метилювання, які швидко виводяться з організму.
Приблизно 64% від застосованої дози пароксетину виводиться разом із сечею, при цьому кількість екскретованого пароксетину в незміненому вигляді становить менше 2%. Приблизно 36% від прийнятої дози пароксетину виводиться разом з калом у вигляді метаболітів.
Метаболіти пароксетину виводяться за два етапи — спочатку шляхом метаболізму першого проходження через печінку, а потім — шляхом системного виведення пароксетину.
Т_½ у середньому становить приблизно 1 добу.
Постійна концентрація у крові досягається через 7–14 днів після початку лікування, і протягом подальшого тривалого лікування фармакокінетика препарату майже не змінюється.
Між концентрацією пароксетину у плазмі крові і клінічним ефектом (ефективність і несприятливі реакції) не було виявлено кореляції.
Завдяки розпаду препарату в печінці кількість пароксетину, що циркулює в крові, менша за кількість, яка всмокталась у ШКТ. При підвищенні одноразової дози або при багаторазовому дозуванні виникає ефект часткового насичення метаболічного шляху першого проходження через печінку і спостерігається зниження плазмового кліренсу. Це призводить до непропорційного підвищення концентрації пароксетину у плазмі крові і зміни фармакокінетичних параметрів з появою нелінійної залежності. Проте така нелінійність здебільшого не значна і спостерігається тільки у пацієнтів, у яких при застосуванні низьких доз досягається невисока концентрація препарату у плазмі крові.
Пароксетин широко розподіляється в тканинах організму. Значення розрахованих фармакокінетичних параметрів вказують на те, що у плазмі крові залишається лише 1% від застосованої дози.
При застосуванні у терапевтичних концентраціях приблизно 95% пароксетину зв’язується з білками плазми крові.
У пацієнтів літнього віку та хворих із нирковою або печінковою недостатністю спостерігається підвищення концентрації пароксетину у плазмі крові, але воно не виходить за межі коливань концентрації у здорових дорослих.

дорослі.
Великий депресивний розлад. Лікування великого депресивного розладу.
Обсесивно-компульсивний розлад. Лікування симптомів та профілактика рецидивів обсесивно-компульсивного розладу.
Панічний розлад. Лікування симптомів та профілактика рецидивів панічного розладу із супутньою агорафобією або без неї.
Соціальні фобії/соціально-тривожні розлади. Лікування соціальних фобій/соціально-тривожних станів.
Генералізований тривожний розлад. Лікування симптомів та профілактика рецидивів генералізованого тривожного розладу.
Посттравматичний стресовий розлад. Лікування посттравматичного стресового розладу.

загальні рекомендації. Препарат призначений для перорального застосування, рекомендується приймати 1 раз на добу — вранці під час їди. Таблетку слід ковтати, не розжовуючи. Таблетка має лінію розлому, що дає змогу отримати у разі необхідності дозу 10 мг.
Як і для всіх інших антидепресивних засобів, дозу необхідно ретельно підбирати індивідуально протягом перших 2–3 тиж лікування, а потім коригувати її залежно від клінічних проявів.
Курс лікування має бути досить тривалим, достатнім для того, щоб забезпечити зменшення вираженості симптомів. Цей період може тривати кілька місяців при лікуванні депресії, а при обсесивно-компульсивному та панічному розладах — ще довше. Як і при застосуванні інших засобів для лікування психічних розладів, слід уникати раптової відміни препарату.
Великий депресивний розлад.. Рекомендована добова доза ‒ 20 мг. Для лікування деяких хворих може знадобитися підвищення дози. Це слід робити поступово, підвищуючи дозу на 10 мг (максимально до 50 мг/добу) залежно від клінічної ефективності лікування.
Обсесивно-компульсивний розлад. Рекомендованою дозою є 40 мг на добу. Лікування необхідно розпочинати з дози 20 мг на добу, а потім щотижня збільшувати її на 10 мг на добу. У деяких хворих поліпшення стану спостерігається тільки при застосуванні максимальної дози 60 мг на добу.
Панічний розлад. Рекомендована добова доза становить 40 мг. Лікування необхідно розпочинати з дози 10 мг/добу, а потім — щотижня підвищувати її на 10 мг, залежно від клінічного ефекту. У деяких хворих поліпшення стану спостерігається тільки при застосуванні максимальної дози 60 мг на добу.
Для зниження ризику можливого посилення симптоматики панічного розладу, що часто спостерігається на початку лікування цього захворювання, рекомендується розпочинати лікування з невисокої дози препарату.
Соціально-тривожний розлад/соціофобія. Рекомендована добова доза становить 20 мг. Для деяких хворих дозу можна поступово підвищувати на 10 мг/добу — залежно від клінічного ефекту лікування, аж до 50 мг /добу. Інтервал між підвищенням доз має бути не менше 1 тиж.
Генералізований тривожний розлад. Рекомендована добова доза становить 20 мг. Для деяких хворих з недостатньою ефективністю при прийомі 20 мг дозу можна поступово підвищувати на 10 мг/добу, залежно від клінічного ефекту, аж до 50 мг/добу.
Посттравматичний стресовий розлад. Рекомендована добова доза становить 20 мг. Для деяких хворих з недостатньою ефективністю при прийомі 20 мг дозу можна поступово підвищувати на 10 мг/добу, залежно від клінічного ефекту, аж до 50 мг/добу.
Відміна пароксетину. Як і при застосуванні інших препаратів, для лікування психічних захворювань слід уникати раптової відміни препарату. Під час клінічних досліджень використовувався режим поступового зниження дози препарату, що включав зниження добової дози на 10 мг/добу з інтервалом у 1 тиж. Після досягнення режиму дозування у 20 мг/добу хворі ще тиждень приймали препарат у такій дозі перед повною його відміною. У разі появи сильно виражених симптомів під час зниження дози або після відміни лікування необхідно вирішувати питання щодо відновлення лікування у попередній дозі. Пізніше можна продовжувати знижувати дозу, але в повільнішому темпі.
Пацієнти літнього віку. Лікування слід розпочинати із застосування звичайної початкової дози для дорослих пацієнтів, яку потім можна буде поступово підвищити до 40 мг/добу. Зафіксовані випадки підвищених концентрацій пароксетину у плазмі крові пацієнтів літнього віку, але діапазон концентрацій у цієї групи пацієнтів збігається з відповідним діапазоном у пацієнтів молодшого віку.
Діти. Рексетин не показаний для лікування дітей.
Ниркова та печінкова недостатність. У хворих із вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну — менше 30 мл/хв) або печінковою недостатністю спостерігається підвищення концентрації пароксетину у плазмі крові. Тому для таких хворих дозу необхідно знижувати до нижньої межі діапазону дозування.
Діти. Препарат не показаний для лікування дітей.
За результатами контрольованих клінічних досліджень, не було продемонстровано ефективності і не отримано підтверджуючих даних щодо застосування пароксетину для лікування дітей, хворих на депресію. Безпека та ефективність застосування препарату дітям віком до 7 років не досліджувались.

гіперчутливість до діючої речовини або будь-якої допоміжної речовини.
Препарат не слід призначати одночасно з інгібіторами МАО, включаючи лінезолід — антибіотик, що є зворотним неселективним інгібітором моноаміноксидази та метилтіоніну хлориду (метиленового синього), та раніше ніж через 2 тиж після припинення лікування інгібіторами МАО. Аналогічно інгібітори МАО можна застосовувати не раніше ніж через 2 тиж після припинення лікування Рексетином (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Препарат не можна застосовувати у поєднанні з тіоридазином, оскільки, як і інші препарати, що пригнічують печінковий фермент CYP 2D6, Рексетин може підвищувати рівні тіоридазину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Застосування тіоридазину може спричиняти подовження інтервалу Q–T з асоційованою тяжкою шлуночковою аритмією (наприклад torsades de pointes) та раптовим летальним наслідком. Рексетин не можна призначати в комбінації з пімозидом (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

інтенсивність та частота деяких із перерахованих нижче побічних реакцій, пов’язаних із застосуванням препарату, можуть зменшуватися при продовженні лікування і зазвичай не вимагають припинення терапії. Побічні реакції зазначені за системами органів і частотою, яка визначається наступним чином: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1000, але <1/100), рідко (>1/10 000, але <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), включаючи поодинокі випадки.
З боку кровоносної та лімфатичної систем
Нечасті: аномальна кровоточивість, переважно шкіри та підшкірних тканин (включаючи екхімози та гінекологічні кровотечі).
Рідкісні: тромбоцитопенія.
З боку імунної системи
Рідкісні: тяжкі і потенційно летальні алергічні реакції (включаючи анафілактоїдні реакції та ангіоневротичний набряк).
З боку ендокринної системи
Рідкісні: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ).
Метаболічні порушення і порушення харчування
Часті: підвищення концентрацій холестерину, зниження апетиту.
Нечасті: порушення глікемічного контролю зафіксовано у пацієнтів із цукровим діабетом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Поодинокі: гіпонатріємія.
Про гіпонатріємію повідомлялося в основному у пацієнтів літнього віку, іноді вона зумовлена СНСАДГ.
Психічні розлади
Часті: сонливість, безсоння, ажитація, аномальні сни (у т.ч. нічні жахливі сновидіння).
Нечасті: сплутаність свідомості, галюцинації.
Поодинокі: маніакальні реакції, неспокій, деперсоналізація, панічні атаки, акатизія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Частота невідома: суїцидальні ідеї, суїцидальна поведінка, агресія*, бруксизм.
*Зафіксовані випадки агресії у постмаркетинговий період.
Повідомляли про випадки суїцидальних ідей та суїцидальної поведінки під час терапії пароксетином або невдовзі після припинення лікування (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ці симптоми можуть бути також зумовлені основною хворобою.
З боку нервової системи
Часті: запаморочення, тремор, головний біль, порушення концентрації.
Нечасті: екстрапірамідні розлади.
Поодинокі: судоми, синдром неспокійних ніг.
Рідкісні: серотоніновий синдром (можливі симптоми: ажитація, сплутаність свідомості, підвищена пітливість, галюцинації, гіперрефлексія, міоклонус, озноб, тахікардія і тремор).
Повідомлялося про екстрапірамідні розлади, включаючи орофаціальну дистонію, у пацієнтів з руховими розладами або у тих, хто приймає нейролептики.
З боку органів зору
Часті: нечіткість зору.
Нечасті: мідріаз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Рідкісні: гостра глаукома.
З боку органів слуху та лабіринту
Частота невідома: дзвін у вухах.
З боку серця
Нечасті: синусова тахікардія.
Поодинокі: брадикардія.
З боку судин
Нечасті: транзиторні підвищення або зниження артеріального тиску, постуральна гіпотензія.
Повідомляли про транзиторні підвищення або зниження АТ після лікування пароксетином, зазвичай у пацієнтів з попередньою гіпертензією або тривожністю.
З боку дихальної системи, грудної клітки та середостіння
Часті: позіхання.
З боку ШКТ
Дуже часті: нудота.
Часті: запор, діарея, блювання, сухість у роті.
Рідкісні: шлунково-кишкова кровотеча.
Частота невідома: мікроскопічний коліт.
З боку печінки і жовчовивідних шляхів
Поодинокі: підвищення активності печінкових ферментів.
Рідкісні: розлади з боку печінки (такі як гепатит, інколи з жовтяницею та/або печінковою недостатністю).
Є повідомлення про підвищення рівня печінкових ферментів. Також дуже рідко у постмаркетинговому періоді повідомлялося про побічні реакції з боку печінки (такі як гепатити, іноді пов’язані з жовтяницею та/або печінковою недостатністю). Необхідно розглянути можливість припинення прийому пароксетину, якщо підвищення печінкових проб зберігається.
З боку шкіри та підшкірної тканини
Часті: підвищена пітливість.
Нечасті: шкірні висипання, свербіж.
Рідкісні: тяжкі шкірні небажані реакції (включаючи мультиформну еритему, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз), кропив’янка, реакції фоточутливості.
З боку сечовидільної системи
Нечасті: затримка сечі, нетримання сечі.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз
Дуже часті: статева дисфункція.
Поодинокі: гіперпролактинемія/галакторея, менструальні порушення (включаючи менорагії, метрорагії, аменореї, відстрочені та нерегулярні менструації).
Рідкісні: пріапізм.
Частота невідома: післяпологові кровотечі. Цей прояв зареєстрований для терапевтичного класу СІЗЗС/ІЗЗСН (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Застосування у період вагітності та годування груддю).
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини
Поодинокі: артралгія, міалгія.
Епідеміологічні дослідження, проведені переважно серед пацієнтів віком від 50 років, свідчать про підвищений ризик переломів кісток у пацієнтів, які отримують СІЗЗС та ТЦА. Механізм, що призводить до цього ризику, невідомий.
Загальні розлади та порушення в місці введення
Часті: астенія, збільшення маси тіла.
Рідкісні: периферичні набряки.
Симптоми відміни при припиненні прийому лікарського засобу
Часті: запаморочення, сенсорні порушення, порушення сну, тривожність, головний біль.
Нечасті: ажитація, нудота, тремор, сплутаність свідомості, підвищена пітливість, емоційна нестабільність, порушення зору, відчуття серцебиття, діарея, дратівливість.
Як і при застосуванні інших препаратів для лікування психічних розладів, відміна пароксетину (особливо раптова) може призвести до виникнення таких симптомів як запаморочення, розлади чутливості (включаючи парестезії, відчуття, схожі на електрошок та дзвін у вухах), порушення сну (включаючи інтенсивні сновидіння), ажитація або тривожність, нудота, тремор, сплутаність свідомості, підвищена пітливість, головний біль, діарея, посилене серцебиття, емоційна нестабільність, збудженість, розлади зору. У більшості пацієнтів ці симптоми є легкого або помірного ступеня та минають без лікування, однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими та/або тривалими. Особливої групи ризику з виникнення цих симптомів не існує, тому у разі необхідності відміни лікування пароксетином дозу слід зменшувати поступово (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ЗАСТОСУВАННЯ).
Побічні дії, отримані при проведенні клінічних досліджень щодо застосування препарату дітям
Були отримані дані про такі побічні реакції: посилення суїцидальної поведінки (включаючи спроби самогубства та суїцидальні думки), заподіяння собі шкоди та підвищена ворожість. Суїцидальні думки та спроби самогубства спостерігалися головним чином у клінічних дослідженнях при лікуванні підлітків із великим депресивним розладом. Підвищена ворожість спостерігалася переважно у дітей з обсесивно-компульсивними розладами, особливо у дітей віком до 12 років. Додаткові побічні реакції: зменшення апетиту, тремор, підвищена пітливість, гіперкінезія, ажитація, емоційна лабільність (включаючи плач і зміни настрою), кровотечі, головним чином на шкірі та слизових оболонках.
При зменшенні дози або після відміни препарату спостерігалися такі симптоми: емоційна лабільність (включаючи плач, зміни настрою, заподіяння собі шкоди, суїцидальні думки і спроби самогубства), нервозність, запаморочення, нудота та біль у животі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

лікування пароксетином рекомендовано розпочинати з обережністю через два тижні після припинення лікування незворотним інгібітором МАО або через 24 год після припинення лікування зворотним інгібітором МАО. Дозування пароксетину слід збільшувати поступово до досягнення оптимальної відповіді (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Діти та підлітки. Пароксетин не рекомендовано застосовувати для лікування дітей та підлітків.
Лікування антидепресантами пов’язане з підвищеним ризиком виникнення суїцидальної поведінки і думок у дітей та підлітків з тяжкими депресивними та іншими психічними розладами. За даними клінічних досліджень, побічні ефекти, пов’язані з суїцидальністю (спроби самогубства та суїцидальні думки) та ворожістю (переважно агресивність, протидійна поведінка та роздратованість), спостерігалися при лікуванні дітей та підлітків Рексетином частіше порівняно з плацебо-групою (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Якщо, виходячи з клінічної потреби, все-таки прийнято рішення про лікування, слід ретельно стежити за пацієнтом щодо появи суїцидальних симптомів. Крім того, відсутні дані тривалих досліджень з безпеки у дітей та підлітків щодо росту, статевого дозрівання, когнітивного та поведінкового розвитку.
Суїцид/суїцидальні думки або клінічне погіршення. Депресія пов’язана з підвищеним ризиком суїцидальних думок, заподіяння шкоди самому собі і суїциду (суїцидасоційовані події). Ризик зберігається до настання значної ремісії. Оскільки поліпшення може не настати у перші тижні лікування або навіть довше, необхідно продовжувати ретельне спостереження, поки стан не покращиться. Судячи з наявного клінічному досвіду, у початковій фазі відновлення ризик суїциду може підвищитися.
Інші психічні захворювання, при яких призначається пароксетин, також можуть бути пов’язані з підвищеним ризиком суїцидасоційованих подій. Крім того, ці стани можуть супроводжувати великий депресивний розлад. Тому при лікуванні великого депресивного розладу необхідно дотримуватися тих же заходів обережності, що і при лікуванні інших психічних розладів.
Відомо, що ризик суїцидальних думок або суїцидальних спроб підвищений у пацієнтів з суїцидасоційованими подіями в анамнезі або суїцидальними ідеями до початку лікування, тому під час лікування вони мають знаходитися під ретельним наглядом. Метааналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень антидепресантів у дорослих пацієнтів з психічними розладами показав підвищений ризик суїцидальної поведінки на тлі лікування антидепресантами порівняно з плацебо у пацієнтів віком до 25 років.
Необхідне ретельне спостереження за пацієнтами на початку лікування та при зміні дози препарату, це особливо важливо для пацієнтів підвищеного ризику. Пацієнти (та особи, що доглядають за ними) повинні бути попереджені про необхідність стежити за динамікою симптомів, щоб своєчасно виявити клінічне погіршення, суїцидальну поведінку або суїцидальні думки і незвичайні зміни в поведінці і негайно звернутися до лікаря за наявності таких симптомів.
Дорослі молодого віку, особливо хворі на тяжкі депресивні розлади, можуть мати підвищений ризик виникнення суїцидальної поведінки під час лікування Рексетином. За даними аналізу плацебо-контрольованих клінічних досліджень за участю дорослих, хворих на психічні розлади, було показано, що дорослі молодого віку (приблизно 18–24 років) мали вищий ризик розвитку суїцидальної поведінки, ніж пацієнти з плацебо-групи, хоча ця різниця не є статистично достовірною. У групі хворих старшого віку (25–64 роки і віком від 65 років) такого підвищення ризику виявлено не було. У хворих із вираженими депресивними розладами (будь-якого віку), які застосовували пароксетин, було відзначено статистично достовірне підвищення частоти виникнення суїцидальної поведінки порівняно з плацебо-группою. Однак більшість таких спроб самогубства при лікуванні пароксетином траплялись у дорослих молодих хворих віком 18–30 років. Ці дані щодо лікування великих депресивних розладів дають можливість припустити, що вищий ризик виникнення цих ускладнень, що спостерігався у групі молодих хворих із психічними розладами, може поширюватися на хворих віком від 24 років.
У пацієнтів з депресивними розладами можуть загострюватися симптоми депресії та/або формуватися суїцидальне мислення та поведінка (суїцидальність), незалежно від того, приймають вони антидепресанти чи ні. Цей ризик зберігається, поки не настане суттєва ремісія. Загальним клінічним досвідом лікування при всіх курсах антидепресантів є те, що ризик суїцидів може підвищуватися на ранніх стадіях одужання.
Інші психічні розлади, для лікування яких призначають Рексетин, можуть асоціюватися з підвищенням ризику суїцидальної поведінки, і такі розлади можуть також поєднуватися з великими депресивними порушеннями. Додатково пацієнти із суїцидальною поведінкою та намірами в минулому, молоді хворі та хворі з постійним суїцидальним настроєм до початку курсу лікування є групою підвищеного ризику щодо спроб самогубства і суїцидальних думок. Усі пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом для виявлення погіршення клінічного стану (включаючи розвиток нових симптомів) і суїцидальності під час лікування, особливо на початку курсу лікування або під час зміни дози (як підвищення, так і зниження).
Пацієнтів (та особи, які за ними доглядають) необхідно попередити про необхідність постійного спостереження за будь-яким загостренням стану хворого (включаючи розвиток нових симптомів) та/або появою суїцидальних намірів/поведінки або думок про заподіяння собі шкоди і негайно звертатися за медичною допомогою у разі їх появи. Слід розуміти, що поява деяких симптомів, таких як ажитація, акатизія або манія, може бути пов’язана як з перебігом захворювання, так і з курсом лікування (див. ПОБІЧНА ДІЯ: Акатизія, Манія та біполярний розлад).
Слід розглядати можливість зміни режиму терапевтичного лікування, включаючи відміну препарату, у хворих із клінічним погіршенням стану (включаючи розвиток нових симптомів) та/або появою суїцидальних намірів/поведінки, особливо якщо ці симптоми є тяжкими, виникають раптово або не є частиною попереднього симптомокомплексу цього пацієнта.
Акатизія/психомоторний неспокій. Застосування пароксетину асоціювалось із розвитком акатизії — станом, що характеризується відчуттям внутрішнього неспокою та психомоторним збудженням, таким як неможливість спокійно сидіти чи стояти у поєднанні з суб’єктивним відчуттям дискофорту. Імовірність виникнення цього найвища протягом перших тижнів лікування. У пацієнтів, у яких виникають ці симптоми, підвищення дози може нашкодити.
Серотоніновий синдром/злоякісний нейролептичний синдром. У рідкісних випадках при прийомі пароксетину, особливо в комбінації з іншими серотонінергічними препаратами та/або нейролептиками або бупренорфіном (у якості монотерапії або в комбінації з налоксоном), може розвинутися серотоніновий синдром або симптоми, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром. Оскільки ці синдроми можуть призводити до стану, що загрожує життю, лікування пароксетином необхідно припинити у разі виникнення таких симптомів, як гіпертермія, симптоми з боку ШКТ, м’язова ригідність, міоклонус, вегетативна нестабільність з можливими швидкими змінами вітальних ознак, зміни психічного статусу, у тому числі сплутаність свідомості, дратівливість, крайня ажитація, що переходить у делірій і кому, і почати підтримувальну симптоматичну терапію.
Пароксетин не слід застосовувати в комбінації з попередниками серотоніну (наприклад L-триптофан, окситриптан) у зв’язку з ризиком розвитку серотонінергічного синдрому (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Якщо супутнє лікування клінічно виправдане, необхідне ретельне спостереження за пацієнтом, особливо на початку лікування і при підвищенні дози.
Манія. Великий депресивний епізод може бути початковим проявом біполярного розладу. Встановлено (хоча не підтвердженим даними контрольованих клінічних досліджень), що лікування таких епізодів одним лише антидепресантом може підвищувати імовірність прискорення появи змішаних/маніакальних епізодів у хворих із підвищеним ризиком розвитку біполярного розладу. Перед початком лікування антидепресантами хворі повинні бути ретельно обстежені з метою виявлення у них будь-якого ризику виникнення біполярного розладу. Таке обстеження має включати детальне вивчення історії хвороби пацієнта, у тому числі наявність суїцидальних спроб, біполярних розладів і депресії у членів сім’ї. Слід враховувати, що Рексетин не затверджений для лікування депресії при біполярному розладі. Як і інші антидепресанти, Рексетин слід застосовувати з обережністю для лікування хворих, які мають в анамнезі манію. Необхідно припинити застосування пароксетину, якщо у пацієнта починається маніакальна фаза.
Переломи кісток. За даними епідеміологічних досліджень щодо вивчення ризику виникнення переломів кісток, при застосуванні деяких антидепресантів, включаючи СІЗЗС, повідомлялося про асоціативний зв’язок з переломами. Ризик виникає під час лікування і є найвищим на початкових стадіях терапії. При лікуванні хворих Рексетином слід враховувати можливість виникнення переломів кісток.
Інгібітори МАО. Лікування Рексетином слід розпочинати з обережністю, не раніше ніж через 2 тиж після припинення застосування інгібіторів МАО; дозу потрібно підвищувати поступово — до досягнення оптимальної реакції.
Порушення функції нирок/печінки. Рекомендується дотримуватися обережності у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок або печінки (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом може змінитися глікемічний контроль на тлі лікування СІЗЗС. Може знадобитися корекція дози інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних препаратів. Крім того, отримано дані, що вказують на можливість підвищення концентрації глюкози при одночасному застосуванні пароксетину та правастатину.
Епілепсія. Як і інші антидепресанти, пароксетин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з епілепсією.
Судомні напади. Серед пацієнтів, що застосовують пароксетин, судомні напади виникають з частотою нижче 0,1%. При виникненні судом лікування пароксетином необхідно припинити.
Електросудомна терапія. Досвід одночасного застосування пароксетину та електросудомної терапії обмежений.
Глаукома. Пароксетин, подібно іншим СІЗЗС, може спричинити мідріаз, що вимагає дотримання обережності при лікуванні пацієнтів з вузькокутовою глаукомою на даний час або глаукомою в анамнезі.
Кардіологічні захворювання. При лікуванні пацієнтів з кардіологічними захворюваннями потрібні звичайні запобіжні заходи.
Гіпонатріємія. Гіпонатріємія рідко виникає на тлі лікування пароксетином, в основному у пацієнтів літнього віку. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам із ризиком розвитку гіпонатріємії, наприклад внаслідок застосування супутніх лікарських засобів або при наявності цирозу. Після відміни пароксетину гіпонатремія зазвичай минає.
Кровотечі. Після лікування пароксетином спостерігалися крововиливи у шкіру і слизові оболонки (включаючи шлунково-кишкові та гінекологічні кровотечі). СІЗЗС/ІЗЗСН можуть підвищити ризик післяпологових кровотеч (див. Застосування у період вагітності та годування грудьми, ПОБІЧНА ДІЯ). Пацієнтам, які приймають СІЗЗС одночасно з пероральними антикоагулянтами, препаратами, які, як відомо, впливають на функцію тромбоцитів, або з іншими препаратами, які можуть підвищувати ризик розвитку кровотеч (наприклад, атипові антипсихотичні лікарські засоби, такі як клозапін, фенотіазини, більшість трициклічних антидепресантів, ацетилсаліцилова кислота, НПЗП, інгібітори ЦОГ-2), а також пацієнтам із частими коагулопатіями в анамнезі або захворюваннями, що можуть призводити до кровотеч. У пацієнтів літнього віку можуть відмічати підвищений ризик випадків кровотеч, що пов’язані не з менструацією.
Взаємодія з тамоксифеном. Пароксетин, потужний інгібітор CYP 2D6, може призвести до зниження концентрації ендоксифену, одного з найважливіших активних метаболітів тамоксифену. Тому під час лікування тамоксифеном слід уникати застосування пароксетину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). За даними деяких досліджень було виявлено, що ефективність тамоксифену, вимірювана ризиком появи рецидиву раку молочних залоз/летальних випадків, може бути зменшена при сумісному застосуванні з Рексетином, оскільки пароксетин є незворотним інгібітором CYP 2D6 (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Цей ризик підвищується зі збільшенням тривалості сумісного застосування. При лікуванні раку молочної залози тамоксифеном пацієнту слід призначати альтернативний антидепресант із незначною або повною відсутністю інгібіції CYP 2D6.
Симптоми, що спостерігаються у дорослих при відміні пароксетину. Симптоми відміни при припиненні лікування є частими, особливо якщо препарат відмінено раптово. За даними клінічних досліджень, у дорослих побічні реакції при відміні лікування пароксетином виникали у 30% випадків порівняно з 20% пацієнтів, які застосовували плацебо. Поява симптомів при відміні препарату не є аналогічною ситуації, коли виникає звикання або залежність від препарату при зловживанні ним.
Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від декількох факторів, включаючи тривалість терапії, дозу та швидкість її зменшення.
Повідомлялося про такі симптоми, як запаморочення, розлади чутливості (включаючи парестезії, відчуття електрошоку та шум у вухах), порушення сну (включаючи інтенсивні сновидіння), ажитація або тривожність, нудота, тремор, судоми, підвищена пітливість, головний біль, діарея, посилення серцебиття, емоційна нестабільність, дратівливість і порушення зору. Загалом ці симптоми є легкими або мають помірний характер, хоча у деяких пацієнтів вони можуть бути інтенсивнішими. Вони виникають зазвичай протягом перших кількох днів після відміни препарату, але були поодинокі випадки виникнення цих симптомів у пацієнтів, які випадково пропускали прийом однієї дози. Зазвичай ці симптоми минають самостійно протягом 2 тиж, хоча у деяких пацієнтів цей процес може бути тривалішим (2–3 міс і довше). Тому рекомендується при відміні препарату дозу знижувати поступово, протягом кількох тижнів або місяців, залежно від індивідуальних особливостей хворого (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Симптоми, що спостерігаються у дітей та підлітків при відміні пароксетину. У дітей та підлітків побічні дії при відміні лікування пароксетином виникали у 32% хворих порівняно з 24% пацієнтів, які застосовували плацебо. Після відміни препарату виникали такі побічні ефекти (з частотою не менш ніж у 2% пацієнтів, і з частотою виникнення у 2 рази вищою порівняно з плацебо-групою): емоційна лабільність (включаючи суїцидальні наміри, спроби самогубства, зміни настрою та плаксивість), знервованість, запаморочення, нудота та біль у животі (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Статева дисфункція. СІЗЗС/ІЗЗСН можуть викликати симптоми статевої дисфункції (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Повідомлялося про тривалу статеву дисфункцію, коли симптоми тривали, незважаючи на припинення застосування СІЗЗС/ІЗЗСН.
Допоміжні речовини. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію на таблетку, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Фертильність. За даними деяких клінічних досліджень було продемонстровано, що СІЗЗС, включаючи пароксетин, можуть впливати на якість сперми. Вважається, що ці явища минають після припинення лікування. Зміна якісних характеристик сперми може впливати на фертильність деяких чоловіків.
Вагітність. За даними досліджень на тваринах, тератогенного або ембріотоксичного ефекту виявлено не було.
За даними епідеміологічних досліджень щодо спостереження за результатами вагітності у жінок, які лікувались антидепресантами у І триместр вагітності, повідомлялося про підвищення ризику вроджених порушень розвитку, головним чином серцево-судинних (наприклад, дефекту передсердної або міжшлуночкової перегородки), пов’язаних із прийомом пароксетину. Відповідно до цих даних можна припустити, що ризик народження немовляти зі серцево-судинним дефектом у жінки, яка лікувалася пароксетином у період вагітності, становить приблизно 1 на 50 порівняно з очікуваним ризиком виникнення такого дефекту в загальній популяції, що становить приблизно 1 на 100.
Лікар, який призначає лікування, має розглянути альтернативні варіанти для вагітних або жінок, які планують вагітність, і призначати пароксетин лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У разі прийняття рішення про припинення лікування вагітної слід за додатковою інформацією звернутися до відповідних розділів Інструкції для застосування лікарських засобів, де описано дози та симптоми, що виникають при припиненні лікування пароксетином (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Є повідомлення про передчасне народження дітей у жінок, які лікувалися Рексетином або іншими СІЗЗС, хоча причинних взаємозв’язків з прийомом препарату встановлено не було.
Слід обстежувати новонароджених, якщо вагітна продовжувала приймати Рексетин у ІІІ триместр вагітності, оскільки є повідомлення про розвиток ускладнень у новонароджених при лікуванні матері Рексетином або іншими СІЗЗС у цей період, хоча причинний взаємозв’язок з прийомом препарату не встановлений. Повідомлялося про такі ефекти: респіраторний дистрес, ціаноз, апное, судоми, коливання температури тіла, труднощі при годуванні, блювання, гіпоглікемія, гіпертонія, гіпотонія, гіперрефлексія, тремор, тремтіння, збудливість, летаргія, постійний плач і сонливість. У деяких повідомленнях симптоми були описані як неонатальні прояви синдрому відміни. У більшості випадків вони виникають одразу або невдовзі (<24 год) після пологів.
В епідеміологічних дослідженнях прийом СІЗЗС (включаючи пароксетин) у період вагітності, особливо на пізніх термінах, був пов’язаний з підвищенням ризику персистуючої легеневої гіпертензії новонароджених. У жінок, які застосовували інгібітори зворотного захоплення серотоніну на пізніх термінах вагітності, такий ризик підвищувався у 4–5 разів порівняно із загальною групою пацієнтів (1–2 випадки на 1000 вагітних у загальній групі пацієнтів).
Дані спостережень вказують на підвищений ризик (менш ніж у 2 рази) післяпологової кровотечі після застосування СІЗЗС/ІЗЗСН протягом місяця до народження (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ПОБІЧНА ДІЯ).
Годування грудьми. Невелика кількість пароксетину проникає у грудне молоко. Ніяких ознак впливу препарату на новонароджених виявлено не було, однак пароксетин не слід застосовувати у період годування грудьми, крім випадків, коли очікувана користь для матері переважає можливий ризик для дитини.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортним засобами або іншими механізмами. Досвід застосування пароксетину в клінічній практиці свідчить, що цей препарат не впливає на когнітивні функції або психомоторні реакції. Проте, як і при застосуванні інших психоактивних препаратів, пацієнтів слід попередити про можливе порушення здатності керувати транспортним засобом або працювати з іншими механізмами під час лікування.
Не рекомендоване одночасне застосування пароксетину та етанолу, хоча пароксетин не посилює негативний вплив алкоголю на психомоторні функції.

серотонінергічні препарати. Застосування пароксетину, як і інших СІЗЗС, разом із серотонінергічними лікарськими препаратами може підвищувати частоту ефектів, пов’язаних з 5-HT (серотоніновий синдром, див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Застосовувати пароксетин з такими серотонінергічними препаратами як L-триптофан, триптан, трамадол, інші СІЗЗС, літій, фентаніл, петидин, бупренорфін (або його комбінація з налоксоном) та препарати трави звіробою Hypericum perforatum слід з обережністю та з обов’язковим ретельним контролем клінічного стану пацієнта. Одночасне застосування пароксетину та інгібіторів МАО протипоказано у зв’язку з ризиком розвитку серотонінового синдрому (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Рекомендовано з обережністю застосовувати фентаніл при загальній анестезії або для лікування хронічного болю.
Пімозид. За даними дослідження щодо поєднаного застосування разової низької дози пімозиду (2 мг) і 60 мг пароксетину, було зафіксовано підвищення рівня пімозиду. Це було пояснено відомими CYP D26 інгібіторними властивостями пароксетину. У зв’язку з вузьким терапевтичним індексом пімозиду та його здатністю подовжувати інтервал Q–T одночасне застосування пімозиду та пароксетину протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Ферменти, що беруть участь у метаболізмі лікарських речовин. Метаболізм і фармакокінетичні параметри пароксетину можуть змінюватися під впливом індукції або інгібіції ферментів, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів.
При одночасному застосуванні пароксетину з препаратами, що інгібують ферменти, рекомендується призначати щонайнижчі ефективні дози.
При поєднаному застосуванні з препаратами, що індукують ферменти (карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал, фенітоїн), із фосампренавіром/ритонавіром потреби у зміні початкової дози пароксетину немає. Змінювати дозу пароксетину (як після початку терапії інгібітором ферментів, так і після її закінчення) необхідно відповідно до клінічного ефекту (переносимість та ефективність).
Міорелаксанти. СІЗЗС можуть знижувати активність холінестерази плазми крові, що призводить до подовження нейромʼязової блокадної дії мівакуріуму та суксаметоніуму.
Фосампренавір/ритонавір. Сумісне застосування фосампренавіру/ритонавіру 700/100 мг 2 рази на добу з пароксетином 20 мг на добу протягом 10 днів істотно знижує плазмовий рівень пароксетину. Змінювати дозу необхідно залежно від клінічного ефекту приблизно на 55%. Рівень фосампренавіру/ритонавіру в плазмі крові при одночасному застосуванні пароксетину був подібний до контрольних значень, що свідчить про те, що пароксетин не мав значного впливу на метаболізм фосампренавіру/ритонавіру. Немає даних щодо наслідків тривалого одночасного застосування пароксетину та фосампренавіру/ритонавіру понад 10 днів.
Проциклідин. При щоденному прийомі пароксетину значно підвищуються плазмові концентрації проциклідину. У разі появи антихолінергічних ефектів дозу проциклідину слід знизити.
Протисудомні препарати. Карбамазепін, фенітоїн, вальпроат натрію: поєднане застосування не впливає на фармакокінетичний/фармакодинамічний профіль у пацієнтів з епілепсією.
Пригнічення пароксетином ізоферменту CYP 2D6. Пароксетин, як і інші антидепресанти, включно з іншими СІЗЗС, уповільнює активність ферменту CYP2D6 системи цитохрому P450. Пригнічення CYP 2D6 може призводити до підвищення у плазмі крові концентрації одночасно введених препаратів, що метаболізуються цим ферментом. До таких препаратів належать деякі трициклічні антидепресанти (наприклад кломіпрамін, амітриптилін, нортриптилін, іміпрамін і дезипрамін), фенотіазинові нейролептики (наприклад перфеназин і тіоридазин), рисперидон, атомоксетин, деякі протиаритмічні засоби типу 1с (наприклад пропафенон і флекаїнід) і метопролол. Не рекомендовано застосовувати пароксетин у поєднанні з метопрололом при застосуванні при серцевій недостатності через вузький терапевтичний індекс метопрололу за цим показанням.
Тамоксифен має важливий активний метаболіт ендоксифен, що продукується CYP 2D6 і є важливою складовою частиною ефективності тамоксифену. Необоротна інгібіція CYP 2D6 пароксетином спричиняє зниження концентрації ендоксифену у плазмі крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). У літературі повідомляли про фармакокінетичну взаємодію між інгібіторами ферменту CYP 2D6 та тамоксифеном, що проявлялась у зниженні на 65–75% вмісту в плазмі крові одного з активних метаболітів тамоксифену — ендоксифену. Зафіксовано зниження ефективності тамоксифену при одночасному застосуванні деяких антидепресантів групи СІЗЗС. Оскільки неможливо виключити зменшення ефекту тамоксифену, слід уникати сумісного застосування з потужними інгібіторами CYP 2D6 (включаючи пароксетин), коли це можливо (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
CYP 3A4. В експериментах in vivo поєднане застосування Рексетину і терфенадину — субстрату для ферменту CYP 3A4 — при досягненні постійної концентрації в крові не супроводжувалося впливом Рексетину на фармакокінетику терфенадину. Аналогічне in vivo вивчення взаємодії не виявило будь-якого впливу препарату на фармакокінетику альпразоламу і навпаки. Одночасне введення Рексетину і терфенадину, альпрозаламу та інших препаратів, які є субстратами для CYP 3A4, не може бути небезпечним.
При проведенні клінічних досліджень було виявлено, що на всмоктування або фармакокінетику Рексетину не впливають або майже не впливають (тобто не вимагають зміни дозування) такі фактори: їжа, антациди, дигоксин, пропранолол, алкоголь.
Пароксетин не посилює порушення розумових і моторних реакцій, спричинених дією алкоголю, проте вживати алкогольні напої під час лікування препаратом не рекомендується.
Алкоголь. Як і при застосуванні інших психотропних лікарських засобів, пацієнтам варто порадити не вживати алкогольні напої під час лікування пароксетином.
Пероральні антикоагулянти. При сумісному застосуванні пероральних антикоагулянтів та пароксетину може виникнути фармакодинамічна взаємодія, що може спричинити підвищення антикоагулянтної активності та ризику кровотеч. Тому пароксетин хворим, які лікуються пероральними антикоагулянтами, слід призначати з обережністю.
НПЗП, ацетилсаліцилова кислота та інші антитромбоцитарні агенти. При одночасному застосуванні НПЗП/ацетилсаліцилової кислоти та пароксетину може виникнути фармакодинамічна взаємодія, що може спричинити підвищення ризику кровотеч. З обережністю слід призначати пароксетин з препаратами, що впливають на функцію тромбоцитів або підвищують ризик кровотеч.
З обережністю слід призначати СІЗЗС разом із пероральними антикоагулянтами, препаратами, що впливають на функцію тромбоцитів або підвищують ризик кровотеч (наприклад, атипові антипсихотики, такі як клозапін, фенотіазини, більшість трициклічних антидепресантів, ацетилсаліцилова кислота, НПЗП, інгібітори ЦОГ-2), а також пацієнтам із коагулопатією в анамнезі або захворюваннями, що можуть призводити до кровотеч.
Правастатин. Взаємодія між пароксетином і правастатином, яка спостерігалась у дослідженнях, свідчить про те, що одночасне застосування пароксетину та правастатину може призвести до підвищення рівня глюкози у крові. Хворим на цукровий діабет, які отримують як пароксетин, так і правастатин, може знадобитися корекція дозування пероральних гіпоглікемічних засобів та/або інсуліну.

симптоми та ознаки. У разі передозування пароксетину, крім симптомів, зазначених у розділі ПОБІЧНА ДІЯ, спостерігалися підвищення температури тіла, зміни АТ, мимовільні скорочення м’язів, тривожність і тахікардія.
Усі ці ефекти у пацієнтів здебільшого минали без тяжких наслідків навіть після застосування дози 2000 мг. Іноді спостерігалися кома або зміни параметрів ЕКГ, дуже рідко відзначали летальні випадки, але в основному в такому разі Рексетин приймали разом з іншими психотропними засобами та іноді з алкоголем.
Лікування. Специфічний антидот невідомий. Лікування передозування має включати загальні терапевтичні заходи, такі ж, як і при передозуванні інших антидепресантів. Протягом декількох годин після передозування для зменшення абсорбції пароксетину можна при можливості розглянути застосування 20-30 г активованого вугілля. Показане проведення підтримуючого лікування при частому контролі життєво важливих показників і ретельному спостереженні за станом хворого. Лікування слід підбирати залежно від клінічного стану.

при температурі не вище 30 °С. Препарат зберігати в недоступному для дітей місці!