Ампісульбін^® (Ampisulbin) (268491) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Ампіцилін - 1 г

Сульбактам - 0,5 г

фармакодинаміка
Механізм дії ампіциліну ґрунтується на інгібуванні синтезу бактеріальної клітинної стінки (у фазі росту) шляхом блокування пеніцилінзв’язувальних білків (ПЗБ), наприклад транспептидаз. Це призводить до бактерицидного ефекту.
Інактивування ампіциліну, що здійснюється певними β-лактамазами, інгібується при його застосуванні у комбінації з сульбактамом. Сульбактам захищає ампіцилін від розщеплення більшістю β-лактамаз стафілококів, а також деякими β-лактамазами, що кодуються плазмідами (наприклад TEM, OXA, SHV, CTX-M), та певними β-лактамазами, що кодуються хромосомами грамнегативних бактерій. Ці β-лактамази наявні, наприклад, у Escherichia coli, видів роду Klebsiella, Proteus mirabilis та Haemophilus influenzae. Спектр антибактеріальної дії ампіциліну поширюється на бактерії, β-лактамази яких можуть інгібуватися сульбактамом.
Зв’язок між фармакокінетикою та фармакодинамікою. Ефективність переважно залежить від проміжку часу, протягом якого рівень діючої речовини (ампіциліну) перевищує мінімальну пригнічувальну концентрацію (МПК) для певного патогену.
Механізм резистентності. Резистентність до ампіциліну/сульбактаму може ґрунтуватися на наступних механізмах:
– інактивація, зумовлена β-лактамазами: ампіцилін/сульбактам не виявляють достатньої активності щодо бактерій, які продукують β-лактамази, що не інгібуються сульбактамом;
– знижена афінність ПЗБ до ампіциліну: в основі набутої резистентності до амоксициліну/клавуланової кислоти у пневмококів та інших стрептококів лежать зміни існуючих ПЗБ внаслідок мутації. Метицилін (оксацилін)-резистентні стафілококи є резистентними через продукування додаткових ПЗБ зі зниженою афінністю до ампіциліну та інших β-лактамних антибіотиків;
– у грамнегативних бактерій недостатнє проникнення ампіциліну через зовнішню клітинну стінку може призвести до недостатнього інгібування ПЗБ;
– ампіцилін може активно транспортуватися з клітини за допомогою ефлюксних насосів.
Існує часткова або повна перехресна резистентність ампіциліну/сульбактаму з пеніцилінами, цефалоспоринами, а також іншими комбінаціями β-лактамного антибіотика/інгібітора β-лактамаз.
Зазвичай чутливі види мікроорганізмів
Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus (метицилінчутливий), Enterococcus faecalis, Streptococcus pneumoniae та інші стрептококи.
Аеробні грамнегативні бактерії: Haemophilus influenzae та Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae та Neisseria meningitidis.
Анаеробні бактерії: Bacteroides fragilis та інші види цього роду.
Види, які можуть набувати резистентності у поодиноких випадках
Аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecium, Staphylococcus epidermidis.
Аеробні грамнегативні бактерії: E. coli, бактерії родів Klebsiella та Proteus.
Природно резистентні мікроорганізми
Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus (метицилінрезистентні).
Аеробні грамнегативні бактерії: Pseudomonas aeruginosa, Enterobacter cloacae, види роду Citrobacter, Morganella morganii, Serratia та всі ентеробактерії, що продукують β-лактамазу типу І.
Контрольні показники. Для ампіциліну/сульбактаму рекомендовані наступні контрольні показники МПК (мкг/мл згідно з EUCAST): чутливий ≤2, резистентний ≥8.
Рівень резистентності може змінюватися залежно від географічного положення та часу, тому для лікування тяжких інфекцій бажано володіти місцевою інформацією щодо резистентності для окремих видів. У разі необхідності слід звернутися за порадою до експерта, якщо місцевий рівень резистентності досягає таких розмірів, що користь від застосування препарату ставиться під сумнів щонайменше для деяких типів інфекцій. Під час лікування тяжких інфекцій або у разі резистентності до терапії рекомендується встановити мікробіологічний діагноз, включаючи ідентифікацію патогена та визначення чутливості до кліндаміцину.
Фармакокінетика. Як після в/в, так і після в/м введення досягаються високі рівні ампіциліну/сульбактаму у сироватці крові. Результати фармакокінетичних досліджень у добровольців показують, що наступні концентрації у сироватці крові є функцією часу, дози та способу застосування.
Таблиця 1

Середні концентрації в плазмі крові (мг/л). Вищі максимальні рівні у плазмі крові досягаються після в/в застосування сульбактаму/ампіциліну порівняно із застосуванням в/м. Біодоступність сульбактаму/ампіциліну після в/м введення є майже повною.
Крім того, ампіцилін та сульбактам швидко розподіляються у більшості тканин, рідин та секретів організму.
Т_½ обох компонентів у осіб молодого віку становить близько 1 год, а у осіб літнього віку — близько 2 год. Близько 80% обох речовин виводиться у незміненому стані з сечею протягом 8 год після введення разової дози сульбактаму/ампіциліну. Було показано, що одночасне застосування сульбактаму та ампіциліну не призводить до клінічно значущих відхилень від тих кінетичних параметрів цих обох речовин, які б відмічалися при їх окремому застосуванні.

лікування інфекцій, спричинених чутливими до компонентів препарату мікроорганізмами:
– інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів, у тому числі синусит, середній отит, епіглотит та бактеріальна пневмонія;
– інфекції сечовивідних шляхів та пієлонефрит;
– внутрішньочеревні інфекції, у тому числі перитоніт, холецистит, ендометрит та запалення органів таза;
– бактеріальна септицемія;
– інфекції шкіри, м’яких тканин, кісток та суглобів;
– гонококові інфекції.
Препарат можна призначати у періопераційний період з метою зниження частоти виникнення післяопераційних інфекцій у пацієнтів, які перенесли операції у черевній та тазовій порожнині та у яких може бути зараження у черевній порожнині. При кесаревому розтині або перериванні вагітності препарат можна застосовувати з метою профілактики для зменшення кількості випадків післяопераційного сепсису.
Слід брати до уваги, що сульбактам/ампіцилін неефективний щодо Pseudomonas aeruginosa.
При застосуванні препарату необхідно врахувати офіційні рекомендації щодо відповідного застосування протимікробних речовин.

препарат Ампісульбін застосовувати в/м або в/в (у вигляді болюсної ін’єкції або інфузії).
Для підготовки до застосування препарат слід розвести стерильною водою для ін’єкцій або іншим сумісним р-ном. Після додавання розчинника слід зачекати кілька хвилин до повного зникнення піни, після чого візуально оцінити повноту розчинення.
Препарат розчиняти за допомогою щонайменше 3,2 мл води для ін’єкцій (або іншого сумісного р-ну) відповідно. Вводити в/м, у вигляді болюсної ін’єкції (протягом щонайменше 3 хв). При більшому розведенні дозу можна вводити як болюсно, так і у вигляді в/в інфузії (протягом 15–30 хв).
При в/м застосуванні препарат слід вводити глибоко у м’яз; якщо ін’єкції болючі, то для відновлення порошку можна використовувати 0,5% стерильний р-н лідокаїну гідрохлориду для ін’єкцій або інший місцевий анестетик, що підходить.
Максимальна кінцева концентрація сульбактаму/ампіциліну — 125 мг/250 мг в 1 мл.
Лікування інфекцій, спричинених чутливими до сульбактаму та ампіциліну мікроорганізмами
Застосування у дорослих. Залежно від тяжкості інфекції добову дозу препарату Ампісульбін 1,5–12 г слід застосувати у поділених дозах кожні 6–8 год (кожні 12 год при менш тяжких інфекціях); максимальна добова доза не має перевищувати 12 г для препарату Ампісульбін (4 г для сульбактаму).

Застосування у дітей, немовлят та новонароджених. Дітям, немовлятам та новонародженим (віком від 1 тиж) зазвичай слід призначати добову дозу 150 мг/кг маси тіла (що відповідає 100 мг/кг/добу ампіциліну та 50 мг/кг/добу сульбактаму), розподілену на рівні частини, кожні 6 або 8 год.
Новонародженим під час першого тижня життя (особливо недоношеним) препарат, як правило, слід призначати у дозі 75 мг/кг/добу (що відповідає 25 мг/кг/добу сульбактаму і 50 мг/кг/добу ампіциліну) у поділених дозах кожні 12 год.
Для профілактики хірургічних інфекцій доза препарату Ампісульбін становить 1,5–3 г, її слід вводити під час вступного наркозу, що забезпечує достатньо часу для досягнення ефективних концентрацій у сироватці крові та тканинах під час операції. Дозу можна вводити повторно через кожні 6–8 год; застосування препарату, як правило, слід припиняти через 24 год після операції, за винятком тих випадків, коли введення препарату Ампісульбін призначене з терапевтичною метою.
Для лікування неускладненої гонореї Ампісульбін можна вводити 1 раз у дозі 1,5 г в/в або в/м. З метою подовження збереження концентрації сульбактаму та ампіциліну у плазмі крові слід одночасно призначати пробенецид у дозі 1 г перорально.
Застосування у пацієнтів з порушеннями функцій нирок. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв) елімінація сульбактаму та ампіциліну уповільнюється однаково, тому їх співвідношення у плазмі крові не змінюється. Для таких пацієнтів інтервали між дозами препарату Ампісульбін мають бути подовжені відповідно до звичайної практики застосування ампіциліну.
Таблиця 2

Пацієнти, які перебувають на діалізі. Як сульбактам, так і ампіцилін однаково елімінуються шляхом гемодіалізу. Тому Ампісульбін слід застосувати негайно після діалізу та потім, до початку наступного діалізу, застосовувати з інтервалом у 48 год.
Застосування у пацієнтів з порушеннями функцій печінки. Для пацієнтів із порушеною функцією печінки корекція дози не потрібна.
Застосування у пацієнтів літнього віку. За умови відсутності ниркової недостатності корекція дози препарату Ампісульбін для пацієнтів літнього віку не потрібна.
Тривалість лікування залежить від тяжкості інфекції та зазвичай становить 5–14 днів, однак у тяжчих випадках вона може бути подовжена або може бути додатково призначений ампіцилін. Як правило, лікування слід продовжувати ще протягом 48 год після нормалізації температури тіла та зникнення інших ознак симптомів бактеріальної інфекції.
Тривалість лікування інфекцій, спричинених гемолітичними стрептококами, має становити щонайменше 10 днів з метою уникнення ревматоїдної лихоманки та гломерулонефриту.
Інструкції щодо розчинення. Концентрований р-н для в/м застосування слід використати протягом 1 год після відновлення.
Час застосування препарату для в/в інфузії, залежно від типу обраного розчинника, зазначено нижче.
Таблиця 3

Діти. Застосовувати у дітей від народження.

гіперчутливість до компонентів препарату.
Гіперчутливість до пеніцилінів та цефалоспоринів в анамнезі.
Інфекційний мононуклеоз або лімфатичний лейкоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Якщо для відновлення порошку використовують 0,5% стерильний р-н лідокаїну гідрохлориду для ін’єкцій або інший місцевий анестетик, необхідно брати до уваги протипоказання, що зазначені в інструкції для медичного застосування відповідного лікарського засобу.

при застосуванні сульбактаму натрію/ампіциліну натрію в/м або в/в можуть відмічати побічні реакції, що виникали при застосуванні ампіциліну в якості монотерапії.
Усі включені до переліку побічні реакції впорядковано за класами систем органів MedDRA. У кожній категорії частоти побічні реакції (ПР) наведено в порядку зниження ступеня їх серйозності. Частоту визначати наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо встановити на підставі наявних даних).
З боку крові та лімфатичної системи: часто — анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія; нечасто — лейкопенія, нейтропенія; дуже рідко — мієлосупресія, панцитопенія, подовження часу згортання крові*, подовження протромбінового часу*; частота невідома — гемолітична анемія, агранулоцитоз, тромбоцитопенічна пурпура.
З боку імунної системи: частота невідома — реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичний шок, анафілактоїдна реакція, набряк обличчя, припухлість язика, внутрішня припухлість гортані зі звуженням дихальних шляхів, уртикарний, макулопапульозний, короподібний висип, тахікардія, ускладнення дихання, медикаментозна лихоманка, сироваткова хвороба, алергічний васкуліт, зниження АТ.
З боку нервової системи: рідко — підвищена втомлюваність, головний біль, сонливість; частота невідома — епілептичний напад, запаморочення.
З боку судин: часто — флебіт.
З боку ШКТ: часто — діарея, відчуття тяжкості в епігастральній ділянці, втрата апетиту; нечасто — блювання; рідко — нудота, глосит; частота невідома — псевдомембранозний коліт, ентероколіт, стоматит, зміна кольору язика, метеоризм.
Гепатобіліарні розлади: часто — гіпербілірубінемія; частота невідома — холестатичний гепатит, холестаз, печінковий холестаз, дисфункція печінки, жовтяниця.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — висип на шкірі (екзантема), висип, свербіж, запалення слизових оболонок, інші реакції шкіри; частота невідома — синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), багатоформна ексудативна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), ексфоліативний дерматит, ангіоневротичний набряк, еритема, кропив’янка.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: рідко — біль у суглобах.
З боку нирок та сечовидільної системи: частота невідома — тубулоінтерстиціальний нефрит, затримка сечі, дизурія.
Загальні розлади та реакції у місці введення: часто — біль у місці ін’єкції (після в/м введення); частота невідома — реакція у місці ін’єкції, біль у грудній клітці, субстернальний біль, носова кровотеча, кровотеча зі слизових оболонок.
Результати лабораторних аналізів: часто — підвищення рівня АлАТ, АсАТ.
*Ці симптоми є зворотними.
Псевдомембранозний коліт. У разі тяжкої та стійкої діареї слід розглянути можливість спричиненого антибіотиками псевдомембранозного коліту, який може бути небезпечним для життя. Таким чином, у цих випадках застосування препарату Ампісульбін слід негайно припинити та розпочати належну терапію (наприклад ванкоміцин у дозі 250 мг перорально 4 рази на добу). Протипоказане застосування препаратів, які послаблюють перистальтику.
Реакції гіперчутливості. У разі появи симптомів алергічних реакцій (наприклад висип, свербіж, уртикарна екзантема, макулопапульозний висип, короподібна екзантема) цей лікарський препарат слід відмінити.
Невідкладна медична допомога може знадобитися за певних умов при появі ознак тяжкої гострої реакції гіперчутливості (набряк обличчя, припухлість язика, внутрішня припухлість гортані зі звуженням дихальних шляхів, тяжкі шкірні реакції, такі як багатоформна ексудативна еритема, синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), тахікардія, задишка, медикаментозна лихоманка, еозинофілія, сироваткова хвороба, гемолітична анемія, алергічний васкуліт та нефрит, зниження АТ, анафілактоїдна реакція, анафілактичний шок).
Може існувати спільність антигенів між грибами шкіри та пеніциліном, а отже, в осіб з грибковою інфекцією шкіри або з такою інфекцією в анамнезі, не можна виключати реакції гіперчутливості, як після другого контакту з антигеном, навіть при першому застосуванні пеніциліну.
Типова короподібна екзантема після застосування ампіциліну, що виникає через 5–11 днів після початку лікування, дозволяє провести подальше лікування похідними пеніциліну.
Епілептичний напад. Епілептичний напад може виникнути при застосуванні усіх пеніцилінів через дуже високий рівень в сироватці крові. Таким чином, препарат слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок (див. табл. 2).

у пацієнтів зі встановленими алергічними реакціями, такими як сінна лихоманка, кропив’янка або БА, ризик реакцій гіперчутливості підвищений.
Реакції гіперчутливості тяжкого ступеня, інколи з летальним наслідком (анафілактичні реакції) відмічали у пацієнтів, які застосовували пеніцилін, у тому числі сульбактам/ампіцилін в/м або в/в. Такі реакції частіше відмічають у пацієнтів з гіперчутливістю до пеніцилінів, а також цефалоспоринів та/або численних алергенів в анамнезі. При виникненні алергічних реакцій слід припинити терапію антибіотиком та вжити відповідних терапевтичних заходів. Гострі реакції гіперчутливості тяжкого ступеня потребують невідкладного лікування епінефрином, призначення кисню, в/в застосування стероїдів та забезпечення прохідності дихальних шляхів, у деяких випадках — зовнішнього дихання шляхом інтубації (відновлення прохідності дихальних шляхів).
Із запобіжних міркувань, під час терапії протягом більше 1 тиж слід здійснювати моніторинг рівня печінкових ферментів та метаболізму вуглеводів, хоча при застосуванні препаратів сульбактаму/ампіциліну у пацієнтів з цукровим діабетом будь-яких клінічно значущих ефектів на доступність глюкози не виявлено.
Слід здійснювати періодичний моніторинг результатів загального аналізу крові та функції нирок під час тривалої терапії (більше 14 днів). Особливо важливо здійснювати такий моніторинг у новонароджених, зокрема недоношених дітей та немовлят.
Як і при проведенні будь-якої антибіотикотерапії, необхідний безперервний моніторинг ознак надмірного росту нечутливих мікроорганізмів, у тому числі грибів. Необхідно дотримуватися обережності при призначенні антибіотика у комбінації з глюкокортикоїдом, оскільки існує можливість розвитку суперінфекції через зниження стійкості до інфекцій. При виникненні суперінфекції застосування препарату слід припинити та розпочати відповідну терапію.
Повідомлялося про тяжкі шкірні реакції, такі як токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, ексфоліативний дерматит та мультиформна еритема у пацієнтів, які застосовували сульбактам/ампіцилін. Якщо у пацієнта розвивається тяжка шкірна реакція, лікування препаратом Ампісульбін необхідно припинити та розпочати відповідну терапію (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Лікування препаратом Ампісульбін може впливати на наступні лабораторні параметри: неферментативні методи визначення вмісту глюкози в сечі можуть давати позитивний результат. Лікування може впливати на результати аналізу уробіліногену. Після застосування ампіциліну у вагітних відмічали тимчасове зниження концентрації різних естрогенів у плазмі крові. Цей ефект може також спостерігатися при терапії препаратом Ампісульбін.
При застосуванні майже усіх антибактеріальних препаратів, у тому числі комбінації сульбактам/ампіцилін, повідомлялося про розвиток діареї, спричиненої Clostridium difficile (CDAD), яка може коливатися за ступенем тяжкості від легкої діареї до коліту з летальним наслідком. Лікування антибіотиками змінює нормальну флору товстого кишечнику, призводячи до надмірного росту C. difficile.
C. difficile продукує токсини A та B, які викликають розвиток CDAD. Штами C. difficile, що продукують гіпертоксин, зумовлюють підвищену захворюваність та летальність, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробної терапії, та може виникнути необхідність у колонектомії. Можливість CDAD необхідно розглянути у всіх пацієнтів, у яких після застосування антибіотиків розвивається діарея. Необхідний ретельний аналіз анамнезу, оскільки про розвиток CDAD повідомлялося через 2 міс після застосування антибактеріальних препаратів.
У разі сильної та тривалої діареї слід негайно припинити терапію препаратом Ампісульбін та розпочати відповідну терапію (наприклад ванкоміцин для перорального застосування 4 × 250 мг щоденно). Протипоказані препарати, що пригнічують перистальтику кишечнику.
Перед початком лікування гонореї, коли існує підозра щодо одночасної наявності сифілісу, необхідно попередньо провести дослідження «в темному полі». Далі протягом щонайменше 4 міс слід проводити серологічні тести із частотою 1 раз на місяць.
Під час тривалої терапії рекомендується контролювати функцію печінки, нирок та системи кровотворення, особливо при застосуванні у новонароджених (перш за все недоношених) та немовлят.
Щоб уникнути розвитку резистентності та проявів побічних ефектів, комбінація ампіциліну та сульбактаму має бути застосована тільки у тих випадках, коли ефективність тільки однієї з речовин є недостатньою.
Із застосуванням ампіциліну/сульбактаму було пов’язане пошкодження печінки, спричинене лікарським засобом, включно з холестатичним гепатитом та жовтяницею. У зв’язку з цим пацієнтам слід порадити звернутися до свого лікаря в разі наявності ознак та симптомів початку захворювання печінки.
Пацієнтам, які знаходяться на натрієвій дієті, слід брати до уваги, що 1,5 г препарату містить близько 115 мг (5 ммоль) натрію.
У пацієнтів з інфекційним мононуклеозом або лімфатичним лейкозом супутні бактеріальні інфекції не слід лікувати препаратом Ампісульбін, оскільки у таких пацієнтів частіше відмічається тенденція до розвитку короподібних реакцій шкіри.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. За результатами досліджень на сьогодні жодних доказів шкідливого впливу на плід не виявлено. Обмежений досвід застосування сульбактаму/ампіциліну було отримано у 244 жінок при своєчасних або передчасних пологах. Однак безпеку застосування сульбактаму/ампіциліну у вагітних або жінок, що годують грудьми, не встановлено.
Годування грудьми. Ампіцилін та сульбактам проникають у грудне молоко в низьких концентраціях. Досвід застосування сульбактаму/ампіциліну у період годування грудьми є також недостатнім. Поки це не буде повністю з’ясоване, Ампісульбін слід застосовувати у період вагітності або годування грудьми тільки після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Досліджень з оцінювання впливу препарату Ампісульбін на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами не проводили. Проте пацієнтів слід поінформувати, що випадки таких поодиноких побічних ефектів, як запаморочення або підвищена втомлюваність, можуть впливати на швидкість реакції.

важливими є наступні взаємодії лікарських засобів між цим препаратом та іншими лікарськими препаратами.
Ацетилсаліцилова кислота, індометацин та фенілбутазон затримують елімінацію пеніцилінів.
Інші антибіотики або хіміотерапевтичні препарати. Сульбактам/ампіцилін не слід застосовувати одночасно з іншими бактеріостатичними хіміотерапевтичними препаратами або антибіотиками, такими як тетрацикліни, еритроміцин, сульфаніламідні препарати або хлорамфенікол, оскільки можливе зниження ефективності препарату.
Алопуринол. Пацієнти з подагрою, які отримують алопуринол, мають підвищений ризик розвитку шкірних реакцій при одночасному застосуванні сульбактаму/ампіциліну.
Аміноглікозиди. Змішування ампіциліну з аміноглікозидами in vitro призводить до взаємної інактивації; якщо ці групи антибактеріальних препаратів застосовувати одночасно, то вводити їх слід у різні місця з інтервалом щонайменше в 1 год (див. Несумісність).
Антикоагулянти. Парентеральні пеніциліни можуть спричинити порушення агрегації тромбоцитів та зміну протромбінового часу. При одночасному застосуванні антикоагулянтів ці ефекти можуть мати адитивний характер.
Метотрексат. Одночасне застосування метотрексату з пеніцилінами призводило до зниження кліренсу метотрексату та токсичності метотрексату. Необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнтів. Може знадобитися підвищення дози кальцію фолінату та його застосування впродовж більш тривалих періодів.
Пробенецид. Одночасне застосування пробенециду призводить до підвищення та подовження рівнів ампіциліну та сульбактаму в сироватці крові, а також концентрацій ампіциліну в жовчі у результаті інгібування ниркової екскреції (канальцевої секреції).
Гормональні контрацептиви. У поодиноких випадках терапія амінопеніцилінами може ставити під питання ефективність контрацепції при застосуванні гормональних контрацептивів. Таким чином, рекомендується застосовувати додатково негормональні методи контрацепції.
Вплив на лабораторні показники. Псевдопозитивний результат щодо глюкозурії може бути виявленим при визначенні глюкози в сечі (за допомогою реактиву Бенедикта, Фелінга та Клінітесту). У таких випадках визначення рівня глюкози слід проводити ферментативним шляхом. Може впливати на показники уробіліногену.
При призначенні ампіциліну вагітним спостерігалося тимчасове зниження у плазмі крові рівнів кон’югованих естрогенів, естріолглюкуроніду, кон’югованого естрону та естрадіолу. Подібні ефекти можливі і при застосуванні препарату Ампісульбін.
Несумісність. Сульбактам/ампіцилін не слід змішувати з препаратами крові або гідролізатами білків. Через хімічну несумісність між пеніцилінами та аміноглікозидами, що призводить до інактивації аміноглікозидів, Ампісульбін не слід змішувати з аміноглікозидами в одному шприці або р-ні для інфузій. Ці дві речовини слід вводити в різні місця з проміжком щонайменше в 1 год.
Несумісними, а отже такими, які слід застосовувати окремо, окрім іншого, є метронідазол, ін’єкційні похідні тетрацикліну, такі як окситетрациклін, ролітетрациклін та доксициклін, а також тіопентал натрію, преднізолон, 2% прокаїн, суксаметонію хлорид та норадреналін. Видимими ознаками несумісності є преципітація, непрозорість або зміна кольору.

наявні дані щодо гострої токсичності ампіциліну/сульбактаму в людини є обмеженими. Можна було б очікувати, що передозування цього лікарського препарату призведе до проявів, які відповідають профілю побічних ефектів препарату Ампісульбін (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Очікується, що у разі передозування побічні реакції будуть реєструватися частіше та будуть більш тяжкого ступеня. Дуже високі дози β-лактамних антибіотиків можуть призводити до епілептичних нападів. Оскільки як ампіцилін, так і сульбактам виводиться з кровотоку шляхом гемодіалізу, проведення гемодіалізу може посилювати виведення лікарського препарату з організму в разі передозування у пацієнтів з порушенням функції нирок. Анафілактичний шок, який не є отруєнням, виникає дуже рідко, проте завжди є небезпечним для життя.
Терапія. Для усунення судом, зумовлених передозуванням, слід застосовувати діазепам. У разі анафілактичного шоку невідкладно слід розпочати належну терапію.

при температурі не вище 25 °С.