Стрептоміцин (Streptomycin)

Стрептоміцин - 1 г

фармакодинаміка. Стрептоміцин має широкий спектр антимікробної (бактерицидної) дії. Він активний щодо Mycobacterium tuberculosis, більшості грамнегативних: Escherichia coli, Salmonella spp., Shigella spp., Yersinia spp., Klebsiella spp. (у тому числі Klebsiella pneumoniae), Haemophilus influenzae, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Yersinia pestis, Francisella tularensis, Brucella spp. та деяких грампозитивних мікроорганізмів: Staphylococcus spp., Corynebacterium diphtheriae. Менш активний щодо Streptococcus spp. (у тому числі Streptococcus pneumoniae), Enterobacter spp. Стрептоміцин неактивний щодо анаеробних бактерій, Spirochaetaceae, Rickettsia spp., Proteus spp., Pseudomonas aeroginosa.
Бактерицидну дію проявляє внаслідок зв’язування з 30S-субодиницею бактеріальної рибосоми, що в подальшому призводить до пригнічення синтезу білка.
Фармакокінетика. Погано всмоктується у травній системі та майже повністю виводиться кишечником, застосовується тільки парентерально. Стрептоміцин при в/м введенні швидко та повністю абсорбується у кров. C_max його в крові спостерігається через 1–2 год. Після одноразового введення у середній терапевтичній дозі антибіотик визначається у крові впродовж 6–8 год. Створюються високі концентрації препарату в легенях, нирках, печінці, позаклітинній рідині. Препарат має слабку тропність до жирової та кісткової тканин. Через неушкоджений ГЕБ не проникає. Добре проникає крізь плаценту та у грудне молоко. Препарат зв’язується з білками крові менше ніж на 10%. При нормальній видільній функції нирок при повторних введеннях не накопичується в організмі. Не метаболізується. Т_½ становить 2–4 год. Екскретується переважно нирками (95%) у незмінному стані. Виведення препарату сповільнюється при порушенні функцій нирок, при цьому концентрація його в організмі підвищується та можуть розвинутися побічні реакції (нейротоксичні).

лікування вперше виявленого туберкульозу легень та туберкульозних уражень інших органів. Хворим, які лікувалися раніше, препарат доцільно призначати після лабораторного виявлення чутливості до нього виділених пацієнтом мікобактерій.
Інфекційно-запальні процеси різної локації, що спричинені грампозитивними та грамнегативними мікроорганізмами, чутливими до препарату: при пневмонії, спричиненій клебсієлами, при ендокардиті, чумі, туляремії, бруцельозі.

Стрептоміцин вводити в/м, у формі аерозолів, інтратрахеально. Дорослим препарат застосовувати також і внутрішньокавернозно.
При в/м введенні разова доза для дорослих — 0,5–1 г, вища добова доза — 2 г. Для хворих із масою тіла менше 50 кг та осіб віком від 60 років добова доза зазвичай не перевищує 0,75 г.
Добова доза для дітей віком 1–3 міс — 10 мг/кг маси тіла, 3–6 міс — 15 мг/кг, від 6 міс до 2 років — 20 мг/кг. Добову дозу для дітей віком від 2 років до 18 років визначати із розрахунку 15–20 мг/кг маси тіла, але не більше 0,5 г/добу дітям (до 12 років) і не більше 1 г/добу підліткам (12–18 років).
При лікуванні туберкульозу добову дозу зазвичай слід вводити одноразово. При поганій переносимості препарату добову дозу можна розділити на 2 введення. Тривалість лікування залежить від форми та фази захворювання та становить 2–3 міс.
При лікуванні інфекцій нетуберкульозної етіології добову дозу вводити у 3–4 прийоми з інтервалом 6–8 год. Тривалість лікування становить 7–10 днів (не повинна перевищувати 14 днів).
Для в/м введення препарат розчинити у воді для ін’єкцій, 0,9% р-ні натрію хлориду або 0,25–0,5% р-ні прокаїну з розрахунку 4 мл розчинника на 1 г препарату. Р-н готувати ех tempore.
Інтратрахеально дорослим препарат вводити по 0,5–1 г у 5–7 мл 0,9% р-ну натрію хлориду або 0,5% р-ну прокаїну 2–3 рази на тиждень.
Для застосування у формі аерозолів дорослим вводити 0,5–1 г Стрептоміцину, для такого введення препарат розчинити в 4–5 мл (при тепловологій інгаляції — у 25–100 мл) 0,9% р-ну натрію хлориду. Дітям віком від 1 міс при цьому способі введення препарат призначати у тому ж розрахунку, що і при в/м введенні. Залежно від показань у р-н для інгаляції можна включити й інші, сумісні зі Стрептоміцином, лікарські засоби.
Внутрішньокавернозно препарат вводити шляхом інсуфляції у вигляді дрібнодисперсного порошку або інстиляції 10% р-ну (розчинник — 0,9% р-н натрію хлориду) в умовах хірургічного стаціонару 1 раз на добу в сумарній дозі не більше 1 г незалежно від кількості каверн і способу введення.
У пацієнтів із АГ та ІХС лікування препаратом незалежно від шляху введення розпочинати зі знижених (до 0,25 г) доз. При хорошій переносимості дози можуть бути підвищені до звичайних.
Хворим із порушеннями видільної функції нирок, а також пацієнтам з ураженнями печінки добову дозу препарату слід знизити. При кліренсі ендогенного креатиніну від 50 до 60 мл/хв доза не має перевищувати 0,5 г, від 40 до 50 мл/хв — не більше 0,4 г/добу.
Діти. Препарат застосовувати дітям віком від 1 міс. Дітям до 2 років Стрептоміцин можна призначати тільки за життєвими показаннями.

захворювання слухового і вестибулярного апаратів, пов’язані з невритом VIII пари черепних нервів та перенесеним отоневритом; тяжкі форми серцево-судинної та ниркової недостатності; порушення мозкового кровообігу; облітеруючий ендартеріїт; підвищена чутливість до стрептоміцину та/або інших аміноглікозидів; міастенія; ботулізм; схильність до кровотеч.
Внутрішньокавернозне введення протипоказане при незарощенні плевральної порожнини у місці введення катетера та при прикореневій локалізації каверни.

з боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи шкірне висипання (у тому числі кропив’янка), гіперемія, свербіж, дерматит (у тому числі ексфоліативний), лихоманку, біль у суглобах і м’язах, еозинофілію, набряк Квінке, у поодиноких випадках — анафілактичні реакції, в тому числі анафілактичний шок.
З боку ЦНС та периферичної нервової системи: блокада VIII пари черепних нервів та пов’язані з цим вестибулярні розлади (включаючи запаморочення, нудоту, блювання, нестійку ходу), порушення слуху (включаючи шум і дзвін у вухах, зниження слуху, глухоту); головний біль, периферичний неврит, неврит зорового нерва, амбліопія, поява скотоми, пригнічення нервово-м’язової передачі (включаючи утруднення дихання, апное, слабкість, сонливість, втрату свідомості), периферична полінейропатія, парестезії (включаючи парастезію обличчя) судомні скорочення м’язів.
Дуже рідко — блокада нервово-м’язової провідності аж до зупинки дихання, особливо у хворих із нервово-м’язовими захворюваннями (міастенією), або в післяопераційний період на тлі залишкової дії недеполяризуючих м’язових релаксантів.
З боку сечовидільної системи: можливі порушення функцій нирок, включаючи протеїнурію, гематурію, а також азотемія.
З боку серцево-судинної системи: біль стискаючого характеру в ділянці серця, тахікардія, гіпотензія.
З боку травної системи: діарея.
Місцеві реакції: можливі реакції у місці введення, включаючи почервоніння, свербіж і біль.
З боку системи кровотворення: підвищена кровоточивість, апластична анемія, агранулоцитоз, панцитопенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія.

при тривалому застосуванні Стрептоміцину можуть виникати явища нефротоксичності, тому в ході лікування необхідно не рідше 1 разу на місяць досліджувати сечу. Порушення функції нирок мають зворотний характер і зазвичай швидко зникають після своєчасного припинення застосування препарату.
Імовірність розвитку нефротоксичного явища у хворих із порушенням функцій нирок, а також при призначенні препарату у високих дозах або при застосуванні впродовж тривалого часу.
Порушення функцій вестибуло-кохлеарного апарату залежить від дози препарату, тривалості його застосування, віку пацієнта.
У період лікування Стрептоміцином необхідно контролювати функції слухового (шляхом проведення калоричної проби й аудіометрії) і вестибулярного апаратів. Ранніми ознаками порушення функції вестибуло-кохлеарного апарату є зниження слуху на звуки високої частоти.
При несвоєчасному припиненні застосування препарату може розвинутися глухота.
Дітям не можна перевищувати рекомендовану дозу стрептоміцину, оскільки є інформація про виникнення ознак пригнічення ЦНС (характеризується ступором, іноді комою і пригніченням дихання) у дітей віком до 6 міс, яким була призначена доза, що перевищує максимально допустиму.
Застосування у період вагітності та годування грудьми. У період вагітності Стрептоміцин протипоказаний, оскільки він проникає через фетоплацентарний бар’єр і може спричинити ототоксичність у плода.
Під час лікування годування грудьми слід припинити, оскільки препарат проникає у грудне молоко.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. У ході лікування препаратом у деяких пацієнтів можливе виникнення побічних реакцій з боку ЦНС (див. ПОБІЧНА ДІЯ), тому слід утримуватися від керування транспортними засобами чи занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

при одночасному застосуванні з іншими аміноглікозидами, поліміксинами, капреоміцином, ванкоміцином, циклоспорином, етакриновою кислотою, манітолом підвищується ризик розвитку нефро- і ототоксичної дії препарату.
В/в введення індометацину знижує нирковий кліренс стрептоміцину, підвищуючи його концентрацію у крові.
Препарат посилює побічні ефекти ото- і нефротоксичних засобів, міорелаксантів, метоксифлурану, знижує ефективність антиміастенічних засобів, його не призначають одночасно з діуретиками та на тлі дегідратаційної терапії.
Несумісність. Неприпустиме змішування Стрептоміцину в одному шприці з антибіотиками пеніцилінового ряду (карбеніцилін) та цефалоспоринами.
Слід застосовувати тільки рекомендовані розчинники.

може проявлятися посиленням побічних реакцій і блокадою нервово-м’язової провідності аж до зупинки дихання.
Лікування: в/в введення кальцію хлориду і підшкірне введення прозерину; при розвитку апное — переведення на ШВЛ.

при температурі не вище 25 °С.