Арип Мт таблетки 10 мг блістер, №30 Лікарський препарат

діюча речовина: аripiprazole;

1 таблетка містить арипіпразолу 10 мг або 15 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, кросповідон, гідроксипропілцелюлоза, целюлоза мікрокристалічна, кислота винна, ванілін, калію ацесульфам.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 10 мг: круглі, таблетки від білого до майже білого кольору з тисненням «10» на одному боці та гладенькі з іншого боку;

таблетки по 15 мг: круглі, таблетки від білого до майже білого кольору з тисненням «15» на одному боці та гладенькі з іншого боку.

Антипсихотичні засоби (нейролептики). Код АТХ N05A X12.

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Існує припущення, що ефективність арипіпразолу при шизофренії і біполярному розладі І типу опосередковується через поєднання його активності як часткового агоніста дофамінових рецепторів D2 та серотонінових рецепторів 5НТ1 і антагоніста серотонінових рецепторів 5НТ2. Арипіпразол проявляє властивості антагоніста у тварин з допамінергічною гіперактивністю та властивості агоніста у тварин з допамінергічною гіпоактивністю. Арипіпразол проявляє високу зв’язувальну афінність in vitro щодо дофамінових рецепторів D2 і D3, серотонінових рецепторів 5HT1a та 5НТ2 і помірну спорідненість із дофаміновими D4-, серотоніновими 5HT2c- та 5НТ7-, адренергічними альфа-1- та гістаміновими H1-рецепторами. Також арипіпразол проявляє помірну зв’язувальну афінність щодо зворотного захоплення серотоніну і не проявляє жодної помітної афінності щодо мускаринових рецепторів. Взаємодія з іншими рецепторами, окрім дофамінових та серотонінових підтипів, може пояснити деякі з інших клінічних ефектів арипіпразолу.

Арипіпразол, який застосовували здоровим особам в дозі від 0,5 до 30 мг один раз на день протягом 2 тижнів, залежно від дози знижував зв’язування ¹¹C-раклоприду, ліганда рецептора D2/D3, для виявлення хвостатого ядра та лушпини за допомогою позитронно-емісійної томографії.

Клінічна ефективність та безпека

Шизофренія

Арипіпразол є ефективним у підтриманні клінічного покращення під час продовження терапії у дорослих пацієнтів, які показали початкову відповідь на лікування.

Збільшення маси тіла. Встановлено, що арипіпразол не спричиняє клінічно значущого збільшення маси тіла.

Показники ліпідів. Арипіпразол не викликає клінічно значущих змін загального рівня холестерину, тригліцеридів, ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) та ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ).

Пролактин. Рівні пролактину оцінювали у випробуваннях усіх доз арипіпразолу (n = 28242). Частота гіперпролактинемії або підвищення рівня пролактину в сироватці крові у пацієнтів, які отримували арипіпразол (0,3%), була подібною до частоти у групі плацебо (0,2%). У пацієнтів, які отримували арипіпразол, середній час до початку захворювання становив 42 дні, а середня тривалість — 34 дні.

Частота гіпопролактинемії або зниження рівня пролактину в сироватці крові у пацієнтів, які отримували арипіпразол, становила 0,4% порівняно з 0,02% у пацієнтів, які отримували плацебо. У пацієнтів, які отримували арипіпразол, середній час до появи цієї патології становив 30 днів, а середня тривалість — 194 дні.

Епізоди маніакального характеру при біполярному розладі I типу

Арипіпразол продемонстрував кращу ефективність порівняно з плацебо у зменшенні маніакальних симптомів упродовж понад 3 тижнів.

Пацієнти дитячого віку

Шизофренія у підлітків

У підлітків віком 13–17 років, хворих на шизофренію, які мали позитивні або негативні симптоми, застосування арипіпразолу було пов’язане зі статистично кращим поліпшенням психотичних симптомів порівняно з плацебо.

Епізоди маніакального характеру при біполярному розладі у дітей та підлітків

Найбільш поширеними побічними ефектами під час лікування серед пацієнтів, які отримували таблетки по 30 мг, були: екстрапірамідний розлад (28,3%), сонливість (27,3%), головний біль (23,2%) та нудота (14,1%). Середнє збільшення маси тіла за 30 тижнів лікування становило 2,9 кг порівняно з 0,98 кг у пацієнтів, які приймали плацебо.

Дратівливість, спричинена аутичним розладом, у пацієнтів дитячого віку (див. розділ «Спосіб застосування та дози»)

За результатами досліджень, арипіпразол виявив статистично більшу ефективність у порівнянні з плацебо.

Судоми, викликані розладом Туретта, у пацієнтів дитячого віку (див. розділ «Спосіб застосування та дози»)

Клінічна значимість результатів ефективності лікування арипіпразолом у дітей із синдромом Туретта не була встановлена з огляду на масштаби ефекту лікування у порівнянні зі значним ефектом плацебо та на неясні ефекти щодо психосоціального функціонування. Немає даних щодо довгострокової ефективності та безпеки арипіпразолу при цьому розладі, хід якого коливається.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Арипіпразол добре всмоктується, і пікова концентрація у плазмі проявляється через 3–5 годин після введення дози. Арипіпразол проходить мінімальний пресистемний метаболізм. Абсолютна біодоступність таблетованої форми препарату становить 87%. Їжа з високим вмістом жиру не впливає на фармакокінетичні властивості арипіпразолу.

Розподіл

Арипіпразол широко розподіляється у тканинах організму. Об’єм розподілу становить 4,9 л/кг, вказуючи на екстенсивний екстраваскулярний розподіл. При терапевтичних концентраціях більше 99% арипіпразолу та дегідроарипіпразолу зв’язуються з білками сироватки, переважно з альбуміном.

Біотрансформація

Арипіпразол активно метаболізується печінкою, перш за все трьома шляхами біотрансформації: дегідрогенізації, гідроксилювання, N-деалкілування. За даними досліджень in vitro, ферменти CYP3A4 та CYP2D6 відповідають за дегідрогенізацію і гідроксилювання арипіпразолу, а N-деалкілування каталізується ферментом CYP3A4. Арипіпразол є домінантною речовиною лікарського препарату у великому колі кровообігу. У стійкому стані дегідроарипіпразол, активний метаболіт, становить близько 40% величини AUC арипіпразолу в плазмі.

Виведення

Середній період напіввиведення арипіпразолу становить приблизно 75 годин в осіб з активним метаболізмом CYP2D6 та приблизно 146 годин в осіб зі слабким метаболізмом CYP2D6.

Загальний кліренс арипіпразолу становить 0,7 мл/хв/кг. В основному арипіпразол виводиться через печінку.

Після однієї пероральної дози арипіпразолу приблизно 27% виводиться із сечею та приблизно 60% із калом. Менше 1% арипіпразолу в незміненому вигляді виводиться з сечею, приблизно 18% прийнятої дози в незміненому вигляді виводиться з калом.

Фармакокінетичні властивості арипіпразолу та гідроарипіпразолу у пацієнтів віком від 10 до 17 років були схожі на такі у дорослих, якщо враховувати масу тіла.

Пацієнти похилого віку

Не виявлено відмінностей у фармакокінетичних властивостях арипіпразолу між здоровими пацієнтами похилого віку і дітьми, немає жодного помітного впливу віку на фармакокінетику у хворих на шизофренію.

Стать

Не виявлено відмінностей у фармакокінетичних властивостях арипіпразолу між здоровими представниками жіночої і чоловічої статі, немає жодного помітного впливу статі на фармакокінетику у хворих на шизофренію.

Куріння

Оцінка груп пацієнтів не виявила жодних доказів клінічно значущих наслідків впливу паління на фармакокінетичні властивості арипіпразолу.

Раса

Оцінка груп пацієнтів не виявила жодних доказів клінічно значущих наслідків впливу раси на фармакокінетичні властивості арипіпразолу.

Ниркова недостатність

Фармакокінетичні характеристики арипіпразолу та гідроарипіпразолу виявилися подібними у хворих з гострою хворобою нирок, порівняно з молодими здоровими особами.

Печінкова недостатність

Клінічне дослідження у пацієнтів з різними ступенями цирозу печінки (класи A, B та C за класифікацією Чайлда — П’ю) не виявило значного впливу печінкової недостатності на фармакокінетику арипіпразолу та гідроарипіпразолу, однак у дослідженні брали участь лише 3 пацієнти з цирозом печінки класу С, що недостатньо для висновків.

Безпека та ефективність застосування арипіпразолу дітям (віком до 18 років) не вивчалися.

Дорослі.

Лікування шизофренії.

Лікування помірних та тяжких маніакальних епізодів біполярного розладу І типу.

Профілактика нових маніакальних епізодів у пацієнтів, які вже перенесли ці епізоди та які піддавалися лікуванню арипіпразолом.

Підвищена чутливість до арипіпразолу або до будь-якого іншого компонента, що входить до складу лікарського засобу.

Арипіпразол потенційно може посилювати дію деяких антигіпертензивних лікарських засобів внаслідок блокади α₁-адренорецепторів.

Враховуючи основний вплив арипіпразолу на центральну нервову систему, слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні арипіпразолу з алкоголем та іншими лікарськими засобами, що впливають на центральну нервову систему.

Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні арипіпразолу з лікарськими засобами, що спричиняють подовження інтервалу QT та порушення рівня електролітів.

Потенційний вплив інших лікарських засобів на дію арипіпразолу

Не виявлено значного впливу H₂-блокатора гістамінових рецепторів фамотидину, що спричиняє значне пригнічення секреції соляної кислоти у шлунку, на фармакокінетику арипіпразолу.

Відомі різні шляхи метаболізму арипіпразолу, у тому числі з участю ферментів CYP2D6 і CYP3A4, але не ферментами CYP1A. Таким чином, для курців не потрібно змінювати дозу.

Хінідин та інші інгібітори CYP2D6

Потужні інгібітори CYP2D6 (хінідин) підвищують рівень арипіпразолу AUC на 107%, у той час як максимальна концентрація (C_max) залишалася незміненою.

AUC та C_max дигідроарипіпразолу, активного метаболіту, знижується на 32% та 47%. Дозу арипіпразолу необхідно зменшити наполовину при одночасному застосуванні з хінідином. Інші інгібітори CYP2D6, такі як флуоксетин та пароксетин, можуть мати подібну дію, і може бути необхідним зменшення дози препарату.

Кетоконазол та інші інгібітори CYP3A4

У ході досліджень виявлено, що потужні інгібітори CYP3A4 (кетоконазол) підвищували AUC та C_max арипіпразолу на 63% та 37% відповідно. AUC та C_max дегідроарипіпразолу підвищувалися на 77% та 43% відповідно. Одночасне застосування потужних інгібіторів CYP3A4 може призводити до підвищеної концентрації у крові арипіпразолу. При одночасному застосуванні кетоконазолу або інших потужних інгібіторів CYP3A4 слід зважити потенційну користь та можливі ризики для пацієнта. При одночасному застосуванні кетоконазолу рекомендовану дозу арипіпразолу необхідно зменшити приблизно наполовину. При застосуванні інших потужних інгібіторів CYP3A4, таких як ітраконазол або інгібітори ВІЛ-протеаз, очікуються подібні ефекти, тому також потрібне зниження дози. Після припинення застосування інгібіторів CYP2D6 чи CYP3A4 дозу арипіпразолу необхідно підвищити до початкового рівня. При одночасному застосуванні слабких інгібіторів CYP3A4 (наприклад дилтіазем) чи CYP2D6 (наприклад есциталопрам) можна очікувати помірного підвищення концентрації арипіпразолу.

Карбамазепін та інші індуктори CYP3A4

Прийом 30 мг арипіпразолу разом з карбамазепіном, потужним індуктором CYP3A4, супроводжувався зменшенням C_max і AUC арипіпразолу на 68% і 73% відповідно і зниженням C_max і AUC його активного метаболіту дегідроарипіпразолу на 69% і 71% відповідно. Дозу арипіпразолу необхідно збільшити у 2 рази при одночасному застосуванні з карбамазепіном. Можна чекати аналогічної дії при взаємодії з іншими потужними індукторами CYP3A4 (такими як рифампіцин, рифабутин, фенітоїн, фенобарбітал, примідон, ефіваренц, невірапін, звіробій). Після припинення застосування потужних індукторів CYP3A4 дозу арипіпразолу необхідно зменшити до рекомендованої дози.

Вальпроат та літій

При одночасному прийомі вальпроату або літію та арипіпразолу не відзначалося клінічно значущого впливу на концентрацію арипіпразолу, тому корекція дози не потрібна.

Вплив арипіпразолу на інші лікарські засоби

При прийомі арипіпразолу у дозі 10–30 мг/добу відсутній вплив на метаболізм субстратів CYP2D6 (відношення декстрометорфан/3-метоксиморфін), CYP2C9 (варфарин), CYP2C19 (омепразол) та CYP3A4 (декстрометорфан). Крім того, арипіпразол і його основний метаболіт дегідроарипіпразол не змінював метаболізм з участю ферменту CYP1A2 in vitro. Мало ймовірний клінічно значущий вплив арипіпразолу на лікарські засоби, що метаболізуються за участю цих ферментів. Таким чином, арипіпразол не спричиняє клінічно значущих взаємодій, опосередкованих дією даних ферментів. При застосуванні арипіпразолу одночасно з вальпроатом, літієм чи ламотриджином відсутні клінічно важливі зміни концентрацій вальпроату, літію або ламотриджину.

Серотоніновий синдром

У пацієнтів, які приймали арипіпразол, спостерігався серотоніновий синдром, особливо у разі одночасного прийому серотонінергічних лікарських засобів, таких як інгібітори зворотного захоплення серотоніну / інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, або лікарських засобів, що підвищують концентрацію арипіпразолу (див. розділ «Побічні реакції»).

При лікуванні антипсихотичними препаратами клінічне покращення може відмічатися від кількох днів до кількох тижнів. Протягом даного періоду необхідно ретельно спостерігати за пацієнтами.

Суїцид

У деяких випадках одразу ж після застосування чи при зміні нейролептиків, включаючи арипіпразол, відмічалась суїцидальна поведінка, характерна для психічних захворювань та змін настрою (див. розділ «Побічні реакції»). При застосуванні нейролептиків пацієнтам з високим ризиком суїциду необхідний ретельний медичний нагляд.

Серцево-судинні розлади.

Арипіпразол необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями (з наявністю в анамнезі перенесеного інфаркту міокарда чи ішемічної хвороби серця або з серцевою недостатністю і порушеннями провідності), цереброваскулярними захворюваннями і станами, що призводять до артеріальної гіпотензії (зневоднення, гіповолемії і лікування антигіпертензивними препаратами) чи артеріальної гіпертензії, включаючи загострення або злоякісну гіпертензію. При застосуванні нейролептиків повідомлялося про випадки тромбоемболії венозних судин. Перед застосуванням та під час застосування нейролептиків необхідно визначити можливі фактори виникнення тромбоемболії венозних судин та вжити відповідних запобіжних заходів.

Порушення провідності.

У ході досліджень арипіпразолу відмічались випадки подовження інтервалу QT порівняно з плацебо. Арипіпразол, як і інші нейролептики, необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з наявністю в анамнезі подовження інтервалу QT (див. розділ «Побічні реакції»).

Пізня дискінезія.

Ризик розвитку пізньої дискінезії зростає у міру збільшення тривалості терапії нейролептиками, тому з появою симптомів пізньої дискінезії при застосуванні арипіпразолу слід зменшити його дозу або відмінити терапію (див. розділ «Побічні реакції»). Після відміни терапії ці симптоми можуть тимчасово посилитися або навіть з’явитися після припинення застосування.

Інші екстрапірамідні симптоми.

При застосуванні арипіпразолу у дітей спостерігалися акатизія і паркінсонізм. У разі появи ознак інших екстрапірамідних симптомів слід розглянути можливість зниження дози та вести ретельний клінічний моніторинг стану пацієнта.

Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС).

При лікуванні нейролептиками, у тому числі арипіпразолом, описаний загрозливий для життя симптомокомплекс, відомий під назвою злоякісний нейролептичний синдром. Цей синдром проявляється гіперпірексією, м’язовою ригідністю, порушеннями психіки і нестабільністю вегетативної нервової системи (нерегулярний пульс та артеріальний тиск, тахікардія, пітливість та аритмії серця). Крім того, іноді виникають збільшення активності креатинфосфокінази, міоглобінурія (рабдоміоліз) і гостра ниркова недостатність. У випадку виникнення симптомів ЗНС або нез’ясованої гарячки всі нейролептики, у тому числі арипіпразол, слід відмінити.

Судоми.

У клінічних дослідженнях арипіпразолу нечасто повідомлялося про випадки судом. Таким чином, арипіпразол слід застосовувати з обережністю пацієнтам з наявністю судом в анамнезі чи при станах, пов’язаних з виникненням судом (див. розділ «Побічні реакції»).

Пацієнти літнього віку з психозами при деменції.

Підвищення ризику летального наслідку.

У клінічних дослідженнях арипіпразолу у пацієнтів літнього віку з хворобою Альцгеймера (середній вік 82 роки) відмічався підвищений ризик летального наслідку порівняно з плацебо. Рівень летальності становив при прийомі арипіпразолу 3,5% порівняно з 1,7% при прийомі плацебо. Хоча були різні причини летального наслідку, зокрема серцево-судинні захворювання (наприклад серцева недостатність, раптова серцева смерть) та інфекції (наприклад пневмонія) (див. розділ «Побічні реакції»).

Церебросудинні побічні реакції.

Повідомлялося про серцево-судинні побічні реакції (наприклад, інсульт, транзиторні ішемічні атаки), включаючи летальні випадки (середній вік 84 роки, від 78 до 88 років). Загалом в 1,3% пацієнтів, які отримували арипіпразол, виникали серцево-судинні побічні реакції порівняно з 0,6% пацієнтів, які отримували плацебо. Ця відмінність не є статистично значущою. Крім того, у ході досліджень із застосуванням фіксованої дози відмічався зв’язок з прийомом арипіпразолу та виникненням цереброваскулярних побічних реакцій) (див. розділ «Побічні реакції»).

Арипіпразол не показаний для лікування психозів при деменції.

Гіперглікемія і цукровий діабет.

Гіперглікемія, у деяких випадках виражена і пов’язана з кетоацидозом, що може призвести до гіперосмолярної коми і навіть до летального наслідку, була відзначена у пацієнтів, які приймали атипові нейролептики, включаючи арипіпразол. Хоча зв’язок між прийомом атипових нейролептиків та порушеннями гіперглікемічного типу залишається нез’ясованим, хворим, у яких виявлений цукровий діабет, слід регулярно визначати рівень глюкози у крові при прийомі атипових нейролептиків. У пацієнтів, у яких присутні фактори ризику виникнення цукрового діабету (ожиріння, наявність цукрового діабету в родині), при прийомі атипових нейролептиків слід проводити визначення рівня глюкози у крові на початку курсу і періодично у процесі прийому препарату. Для будь-яких пацієнтів, які приймають атипові нейролептики, необхідне постійне спостереження за розвитком симптомів гіперглікемії (таких як посилена спрага, прискорене сечовипускання, поліфагія, слабкість), а в пацієнтів із цукровим діабетом або з факторами ризику цукрового діабету слід регулярно контролювати рівень глюкози (див. розділ «Побічні реакції»).

Гіперчутливість.

Як і при застосуванні інших лікарських засобів, можливі реакції гіперчутливості / алергічні реакції (див. розділ «Побічні реакції»).

Збільшення маси тіла.

У пацієнтів з шизофренією чи маніакальними епізодами біполярного розладу часто відзначається збільшення маси тіла внаслідок супутньої патології, застосування інших нейролептиків, які спричиняють збільшення маси тіла, способу життя, що може призвести до тяжких ускладнень.

У ході досліджень у пацієнтів, які приймали арипіпразол, відзначалося збільшення маси тіла. У даних пацієнтів існують значні фактори ризику, такі як наявність в анамнезі цукрового діабету, захворювань щитовидної залози чи аденоми гіпофіза. У клінічних дослідженнях арипіпразол не спричиняв клінічно значущого збільшення маси тіла у дорослих (див. розділ «Фармакодинаміка»). При значному збільшенні маси тіла необхідно вирішити питання про зниження дози (див. розділ «Побічні реакції»).

Дисфагія.

При застосуванні нейролептиків, включаючи арипіпразол, можливі порушення моторики стравоходу та аспірація. Арипіпразол, як і інші нейролептики, необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з підвищеним ризиком аспіраційної пневмонії.

Патологічна схильність до азартних ігор та інші порушення контролю імпульсів: у пацієнтів, яким було призначено арипіпразол, були відзначені випадки патологічної схильності до азартних ігор та нездатність контролювати цю схильність. Також повідомлялось про гіперсексуальність, непереборний потяг до покупок, переїдання або неконтрольований потяг до вживання їжі й інші розлади імпульсивної та компульсивної поведінки. Важливо, щоб пацієнти та особи, які за ними доглядають, повідомляли лікаря про розвиток нових або вищезазначених розладів під час лікування арипіпразолом. Симптоми порушення імпульсного контролю можуть бути пов’язані з основним розладом; однак іноді повідомлялося про зникнення патологічних потягів при зменшенні дози препарату або при припиненні лікування. Розлади імпульсного контролю можуть завдати шкоди пацієнту та іншим людям, якщо вони не виявлені. У разі розвитку таких розладів під час прийому арипіпразолу необхідно розглянути питання про зменшення дози або припинення лікування (див. розділ «Побічні реакції»).

Пацієнти з супутнім синдромом дефіциту уваги та гіперактивності.

Незважаючи на високу частоту наявності супутнього синдрому дефіциту уваги і гіперактивності та біполярних розладів, дані з безпеки одночасного застосування арипіпразолу та стимуляторів обмежені, тому слід з обережністю застосовувати лікарський засіб Арип МТ.

Падіння:

Арипіпразол може спричиняти сонливість, ортостатичну гіпотензію, рухову та сенсорну нестабільність, що може призвести до падінь. Слід бути обережними при лікуванні пацієнтів із підвищеним ризиком і призначати меншу початкову дозу (наприклад для пацієнтів похилого віку або ослаблених; див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Вагітність.

Адекватних і добре контрольованих досліджень щодо застосування арипіпразолу вагітним не проводили. Повідомлялося про вроджені аномалії, проте причинно-наслідковий зв’язок не оцінювався. Дослідження на тваринах не дають змоги виключити можливість ембріофетотоксичності. Пацієнткам при застосуванні арипіпразолу слід порадитися з лікарем у випадку настання вагітності або планування вагітності. Через недостатність даних з безпеки у період вагітності препарат можна призначати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При прийомі нейролептиків, включаючи арипіпразол, протягом ІІІ триместру вагітності існує ризик виникнення побічних реакцій у новонароджених, включаючи екстрапірамідні та/або симптоми відміни різної тяжкості та тривалості. Повідомлялося про ажитацію, артеріальну гіпертензію або гіпотензію, тремор, сонливість, респіраторний дистрес чи розлади при годуванні груддю. Тому за новонародженими необхідно ретельно спостерігати.

Годування груддю.

Арипіпразол проникає у грудне молоко. У разі необхідності застосування арипіпразолу слід припинити годування груддю.

Фертильність.

За даними досліджень репродуктивної токсичності, арипіпразол не погіршує фертильність.

Арипіпразол, як і інші нейролептики, має незначний та помірний вплив на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами: він може впливати на нервову систему та органи зору, спричиняючи такі побічні реакції, як седація, сонливість, непритомність, розмитість зору, диплопія (див. розділ «Побічні реакції»). У процесі лікування рекомендується утримуватись від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами, доки не стане відомою індивідуальна чутливість пацієнтів до препарату.

Таблетки застосовувати дорослим всередину.

Шизофренія. Рекомендована початкова доза препарату становить 10 або 15 мг 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі. Підтримувальна доза становить 15 мг на добу. Ефективна доза препарату — від 10 до 30 мг на добу. Збільшення ефективності препарату при застосуванні дози більше 15 мг не продемонстровано, хоча деякі пацієнти, можливо, потребують більш високої дози. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 30 мг.

Маніакальні епізоди при біполярному розладі І типу. Рекомендована початкова доза становить 15 мг 1 раз на добу незалежно від прийому їжі як при монотерапії, так і при комбінованій терапії. Деяким пацієнтам потрібна більш висока доза. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 30 мг.

Профілактика повторних маніакальних епізодів при біполярному розладі І типу. Для профілактики маніакальних епізодів у пацієнтів, які отримували арипіпразол як монотерапію або при комбінованій терапії, лікування слід продовжувати у тих самих дозах.

Коригування добової дози або зменшення дози визначає лікар, враховуючи клінічний стан пацієнта.

Пацієнти з порушеннями функції печінки

Пацієнтам з порушеннями функції печінки від середнього до помірного ступеня коригування дози не потрібно. Наявних даних недостатньо, щоб дати рекомендації пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки. Таким пацієнтам дозу слід підбирати дуже обережно. Особлива обережність потрібна при застосуванні максимальної добової дози 30 мг (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Пацієнти з порушеннями функції нирок

Коригування дози не потрібне.

Пацієнти літнього віку

Ефективність арипіпразолу при лікуванні шизофренії з біполярним розладом І ступеня у пацієнтів віком від 65 років не вивчалась. Беручи до уваги більш високу чутливість цієї популяції пацієнтів, слід розглянути можливість застосування більш низьких початкових доз лікарського засобу (див. розділ «Особливості застосування»).

Стать

Корекція дози залежно від статі пацієнта не потрібна (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Куріння

З огляду на шлях метаболізму арипіпразолу коригування дози для курців не потрібне (див. розділ «Особливості застосування»).

Коригування дози при взаємодії

При супутньому застосуванні потужних інгібіторів CYP3А4 або CYP2D6 з aрипіпразолом дозу останнього зменшують. При застосуванні інгібіторів CYP3А4 або CYP2D6 при комбінованій терапії дозу арипіпразолу слід збільшити (див. розділ «Особливості застосування»).

При супутньому застосуванні потужного індуктора CYP3А4 з арипіпразолом дозу препарату слід збільшити. При застосуванні індуктора CYP3А4 при комбінованій терапії дозу арипіпразолу слід зменшити до рекомендованої дози (див. розділ «Особливості застосування»).

Були повідомлення про випадкове або навмисне передозування арипіпразолу з одноразовим прийомом до 1260 мг, що не призводило до летального наслідку. Потенційні медично важливі симптоми включали летаргію, підвищення артеріального тиску, сонливість, тахікардію, нудоту, блювання та діарею. Крім того, описані випадки передозування арипіпразолу у дітей (прийом до 195 мг), що не призводило до летального наслідку. До потенційно небезпечних симптомів передозування належать сонливість, минуща втрата свідомості та екстрапірамідні розлади.

Лікування: при передозуванні потрібна підтримуюча терапія, забезпечення адекватної прохідності дихальних шляхів, оксигенація, ефективна вентиляція легень і симптоматичне лікування. Слід враховувати лікарські реакції. Негайно слід розпочати моніторинг показників роботи серця з ЕКГ для виявлення аритмій. Після підтвердженого або передбачуваного передозування арипіпразолу необхідне ретельне медичне спостереження до зникнення всіх симптомів.

Активоване вугілля (50 г), введене через 1 годину після прийому арипіпразолу, зменшує AUC і тривалість перебування та рівень C_max у крові арипіпразолу на 51% і 41% відповідно, що дозволяє рекомендувати його застосування при передозуванні.

Хоча достовірних даних про застосування гемодіалізу при передозуванні арипіпразолу немає, сприятливий ефект цього методу малоймовірний, тому що арипіпразол не виводиться нирками у незміненому вигляді і значною мірою зв’язується з білками плазми крові.

Короткий огляд профілю безпеки.

Найчастішими побічними реакціями є акатизія та нудота. Кожен із зазначених симптомів виникав більш ніж у 3% пацієнтів, які приймали арипіпразол перорально.

Перелік побічних реакцій.

У таблиці нижче наведено побічні явища, які спостерігалися під час клінічних випробувань та під час післяреєстраційного застосування арипіпразолу.

Усі побічні реакції приведено за системами органів та частотою: дуже часто (≥1/10), часто (≥ 1/100 — < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 — < 1/100), рідко (≥ 1/10000 — < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не може бути оцінена за наявними даними). У рамках кожної групи частоти побічні реакції приведено у порядку зменшення проявів.

Частота побічних реакцій, зареєстрованих у постмаркетинговий період застосування, не може бути оцінена, оскільки вони отримані зі спонтанних звітів, тому частота цих побічних реакцій класифікується як невідома.

Опис окремих побічних реакцій

Екстрапірамідні симптоми (ЕПС)

Шизофренія: у довгостроковому 52-тижневому контрольованому дослідженні у пацієнтів, які отримували арипіпразол, загальна частота ЕПС (25,8%), включаючи паркінсонізм, акатизію, дистонію та дискінезію, була нижчою, ніж у пацієнтів, які отримували галоперидол (57,3%). У довгостроковому 26-тижневому плацебоконтрольованому дослідженні частота ЕПС становила 19% у пацієнтів, які отримували арипіпразол, і 13,1% у пацієнтів, які отримували плацебо. В іншому довгостроковому 26-тижневому контрольованому дослідженні частота ЕПС становила 14,8% у пацієнтів, які отримували арипіпразол, і 15,1% у пацієнтів, які отримували оланзапін.

Маніакальні епізоди при біполярному розладі I: у 12-тижневому контрольованому дослідженні частота ЕПС становила 23,5% у пацієнтів, які отримували арипіпразол, і 53,3% у пацієнтів, які отримували галоперидол. В іншому 12-тижневому дослідженні частота ЕПС становила 26,6% у пацієнтів, які отримували арипіпразол, і 17,6% у пацієнтів, які отримували літій. На тривалій 26-тижневій фазі підтримання плацебоконтрольованого дослідження частота ЕПС становила 18,2% у пацієнтів, які отримували арипіпразол, і 15,7% у пацієнтів, які отримували плацебо.

Акатизія

У плацебоконтрольованих дослідженнях частота акатизії у пацієнтів з біполярним розладом становила 12,1% при застосуванні арипіпразолу та 3,2% при застосуванні плацебо. У хворих на шизофренію частота акатизії становила 6,2% при застосуванні арипіпразолу та 3,0% при застосуванні плацебо.

Дистонія

Для даного класу лікарських засобів характерні симптоми дистонії, подовженого патологічного скорочення м’язів, що можуть виникати у пацієнтів протягом перших днів лікування. Симптоми дистонії включають спазм м’язів шиї, що іноді прогресує до відчуття напруженості у горлі, утруднення ковтання, дихання та/або протрузії язика. Оскільки ці симптоми можуть виникати при застосуванні низьких доз, вони виникають частіше і з тяжчим перебігом при застосуванні у високих дозах першого покоління нейролептиків. Підвищений ризик виникнення гострої дистонії відзначається у чоловіків та пацієнтів молодших вікових груп.

Пролактин

У клінічних випробуваннях за затвердженими показаннями та протягом післяреєстраційного періоду спостерігали як збільшення, так і зниження рівня пролактину в сироватці крові порівняно з його початковим рівнем.

Лабораторні параметри

Порівняння лабораторних параметрів (включаючи ліпідний спектр) у пацієнтів, які отримували арипіпразол і плацебо, не виявило клінічно значущих відмінностей. Підвищення рівня КФК (креатинфосфокінази), здебільшого минуще і безсимптомне, спостерігалося у 3,5% пацієнтів, які приймали арипіпразол, у групі плацебо цей показник становив 2,0%.

Пацієнти дитячого віку

Шизофренія у підлітків віком від 15 років

У короткотривалому плацебоконтрольованому клінічному дослідженні, в якому брали участь 302 підлітки (віком від 13 до 17 років) із шизофренією, частота та тип побічних реакцій були подібними до таких у дорослих, за винятком нижченаведених реакцій, що частіше спостерігалися у підлітків, ніж у дорослих, які отримували арипіпразол (частіше, ніж плацебо).

Дуже часто спостерігалася сонливість / седативна дія та екстрапірамідні розлади (дуже часто), а також сухість у роті, підвищений апетит, ортостатична гіпотензія (часто).

Профіль безпеки лікарського засобу, визначений у 26-тижневому відкритому дослідженні, був схожий із профілем безпеки, визначеним у короткостроковому плацебоконтрольованому дослідженні.

Профіль безпеки, визначений у довгостроковому подвійно сліпому плацебоконтрольованому клінічному дослідженні, також був аналогічним, за винятком таких побічних реакцій, які зустрічалися часто і частіше спостерігалися у дітей і підлітків, порівняно з групою, яка одержувала плацебо: зниження маси тіла, підвищення рівня інсуліну в крові, аритмія і лейкопенія (часто).

В об’єднаній групі підлітків із шизофренією у віці 13–17 років при експозиції лікарського засобу до 2 років частота зниження рівня пролактину у дівчаток (< 3 нг/мл) і хлопчиків (< 2 нг/мл) становила 29,5% і 48,3% відповідно. У підлітків із шизофренією у віці 13–17 років, які отримували від 5 до 30 мг арипіпразолу протягом періоду до 72 місяців, частота зниження рівня пролактину у дівчаток (< 3 нг/мл) і хлопчиків (< 2 нг / мл) становила 25,6% і 45,0% відповідно.

У двох клінічних дослідженнях за участю підлітків (віком 13–17 років) із шизофренією і біполярним розладом, які отримували арипіпразол, частота зниження рівня пролактину у дівчаток (< 3 нг/мл) і хлопчиків (< 2 нг/мл) становила 37,0% і 59,4% відповідно.

Маніакальні епізоди при біполярному розладі I типу у підлітків віком від 13 років

Частота та тип побічних реакцій у підлітків із біполярним розладом I типу були подібними до таких у дорослих, за винятком нижченаведених побічних реакцій: дуже часто (≥ 1/10) — сонливість (23,0%), екстрапірамідні розлади (18,4%), акатизія (16,0%) та втома (11,8%); часто (≥ 1/100, <1/10) — біль у верхній частині живота, підвищене серцебиття, збільшення маси тіла, підвищення апетиту, посмикування м’язів та дискінезія.

Побічні реакції, які, можливо, є дозозалежними: екстрапірамідні розлади (частота розвитку при застосуванні арипіпразолу в дозі 10 мг — 9,1%, 30 мг — 28,8%, при застосуванні плацебо — 1,7%); акатизія (частота розвитку при застосуванні арипіпразолу 10 мг — 12,1%, 30 мг — 20,3%, плацебо — 1,7%).

Середнє значення зміни маси тіла у підлітків з біполярним розладом I типу на 12-му та 30-му тижні лікування арипіпразолом становило 2,4 кг та 5,8 кг, а в групі плацебо –— 0,2 кг та 2,3 кг відповідно.

У педіатричній популяції частіше спостерігали сонливість та втому у пацієнтів з біполярним розладом порівняно з шизофренією.

У педіатричних пацієнтів віком 10–17 років при експозиції лікарського засобу до 30 тижнів частота зниження рівня пролактину у дівчаток (< 3 нг/мл) і хлопчиків (< 2 нг/мл) становила 28,0% і 53,3% відповідно.

Патологічна схильність до азартних ігор та інші порушення контролю імпульсивної поведінки

Пацієнти, які приймають арипіпразол, можуть відчувати патологічну схильність до азартних ігор, підвищення сексуального потягу (гіперсексуальність), схильність до компульсивних покупок і компульсивного переїдання.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у стрипі, по 3 стрипи в картонній упаковці.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери в картонній упаковці.

За рецептом.

ТОРРЕНТ ФАРМАСЬЮТІКАЛС ЛТД.

Індрад Плант, Вілл. Індрад, Талука Каді, Діст. Мехсана Гуджарат 382721, Індія.