АКТУАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ:

Сульфадиметоксин являє собою антибактеріальний препарат тривалої дії з групи сульфаніламідів. Історія сульфаніламідних препаратів починається із синтезу стрептоциду в 1935 р., а сульфаніламіди з пролонгованою дією з’явилися у 1955 р. Із моменту відкриття першого препарату і дотепер цікавість до препаратів сульфаніламідного ряду то підвищується, то знову знижується, оскільки з плином часу найбільш поширені збудники інфекційні хвороб стають резистентними до антибактеріальних препаратів. Уже у 60-ті роки ХХ ст. з’явилися дослідження, які описували клінічне застосування сульфадиметоксину, його біохімічні властивості та спектр дії. Тим більше що препарат застосовується не лише для лікування захворювань у людини, а й у ветеринарній медицині (Bridges J.W., 1968).
За своєю хімічною структурою сульфадиметоксин є гетероциклічним з’єднанням. Він погано розчиняється у воді, але добре — у слаболужних та слабокислих середовищах, що забезпечує його легке розчинення у просвіті шлунка та тонкої кишки.

Механізм дії

Механізм його дії реалізується через конкуруючий антагонізм із параамінобензойною кислотою (ПАБК). Мікроорганізми використовують ПАБК для синтезу фолієвої кислоти із подальшим її перетворенням у дигідрофолат і тетрагідрофолат. Ці дві речовини необхідні для синтезу пуринових та піримідинових основ. Сульфадиметоксин включається у бактеріальний метаболізм замість ПАБК завдяки своєму сульфаніламідному фрагменту, що призводить до загибелі мікробних клітин. За рахунок цього сульфадиметоксин чинить бактеріостатичну дію. Оскільки фолієва кислота не синтезується в організмі людини, препарат не чинить дії на його клітини. Активний по відношенню до багатьох грампозитивних (S. pneumoniae, Staphylococcus spp., Streptococcus spp.) та грамнегативних бактерій (E. coli, Klebsiella pneumoniae, Sh. dysenteriae, Proteus spp.), а також по відношенню до хламідій, токсоплазми та малярійних плазмодіїв.

Показання до застосування Сульфадиметоксину:

• ЛОР-інфекції (ангіна, отит, синусити);
• респіраторні інфекції (бактеріальні бронхіти, пневмонія);
• інфекційні ураження жовчовивідних шляхів;
• специфічні та неспецифічні бактеріальні інфекції сечовивідних шляхів (Seneca H., 1966);
• кишкові інфекції (дизентерія, шигельоз) (Никонов В.А., 1968);
• бактеріальні менінгіти;
• специфічні інфекційні ураження шкіри та слизових оболонок (трахома, гонорея (Скуратович А.А., 1973), бешиха, піодермія) (Cordero A., 1962);
• токсоплазмоз;
• резистентні форми малярії (рекомендовано застосовувати в комбінації з протималярійними препаратами) (Korolkovas A., 1978).
Перспективним новим напрямом для застосування сульфадиметоксину та інших сульфаніламідів є використання їхніх лігандів із платиною або кобальтом у хіміотерапії пухлин товстої кишки та молочної залози (Khowdiary M.M., 2016).

Режим дозування

Сульфадиметоксин застосовується для лікування інфекцій легкого та середнього ступеня тяжкості у дорослих та дітей віком від 3 років. Таблетки по 500 мг приймають всередину 1 р/добу в один і той же час. При цьому терапевтична доза для дорослих становить 1–2 г, а підтримувальна — 0,5–1 г. Для дітей терапевтична доза визначається з розрахунку 25 мг на 1 кг маси тіла, а підтримувальна, відповідно, — 12,5 мг/кг. Таблетку слід ковтати цілою, не рекомендовано подрібнювати або розжовувати (інструкція МОЗ України). У разі пропуску чергового прийому препарату не слід подвоювати дозу під час наступного застосування.
Після прийому всередину препарат всмоктується слизовою оболонкою ШКТ відносно повільно. Після одноразового застосування сульфадиметоксин визначається у крові вже через 30 хв, однак його максимальна концентрація досягається в інтервалі 8–12 год. Т_½ — 24–56 год, що дозволяє приймати препарат 1 р/добу. Діюча речовина біотрансформується у печінці шляхом кон’югації з сульфатним залишком або глюкуроновою кислотою (Mengelers M.J., 1997). Тривале виведення пов’язане як з властивістю Сульфадиметоксину зв’язуватися з білками плазми крові (до 90%), так і з такою особливістю, як реабсорбція нирками з первинної сечі. Цікаво, що сульфадиметоксин-глюкуронід у подальшому проходить той самий шлях, що і кон’югований білірубін, тому в разі застосування препарату у хворих із механічною жовтяницею кількість екскретованого нирками метаболіту зростає пропорційно білірубінурії (Eremeishvili M.G., 1983). Що цікаво, метаболізм сульфадиметоксину не змінюється при комбінації з такими індукторами цитохрому Р450, як, наприклад, фенобарбітал (Макаров В.А., 1978). У разі пошкодження ниркової паренхіми (наприклад нефротичний синдром) знижується реабсорбція метаболітів препарату та зростає швидкість його виведення з організму (Бобров В.И., 1981).
Тривалість курсу лікування визначають таким чином: спочатку призначають терапевтичну дозу препарату, а після нормалізації температури тіла — на 2–3 дні підтримувальну. Таким чином, курс лікування зазвичай займає від 7 до 14 днів залежно від тяжкості перебігу інфекційного захворювання.
Препарат проникає через гістогематичні бар’єри, у тому числі через плаценту, тому його застосування протипоказане у період вагітності та годування грудьми. Однак він гірше, аніж інші сульфаніламіди, проникає через гематоенцефалічний бар’єр, тому недоцільно застосовувати його для лікування гнійних менінгітів. Експерименти на тваринах показали (Davis D.R., 1975), що при застосуванні сульфадиметоксину у вагітних самок сліди препарату виявляють у крові та тканинах новонароджених дитинчат, що може викликати у них розвиток патологічної гіпербілірубінемії. Окрім того, доведено (Kishida K., 2004), що метаболіти сульфадиметоксину екскретуються в молоко.

Побічні реакції

До побічних ефектів належать диспептичні явища (сухість у роті, спрага, біль у животі, нудота, блювання), гематологічні симптоми (гемолітична анемія, лейкопенія, агранулоцитоз, метгемоглобінемія), порушення функції печінки (холестаз, жовтяниця, підвищення рівня печінкових трансаміназ) навіть до медикаментозного токсичного гепатиту (Kaufman S.F., 1967), що обумовлює існуючі протипоказання.
Застосування Сульфадиметоксину протипоказане при непереносимості діючої речовини або допоміжних компонентів, а також якщо у хворого раніше відмічалися реакції непереносимості інших сульфаніламідних препаратів. До того ж не слід призначати його для лікування пацієнтів із гематологічною патологією (агранулоцитоз, гемолітична анемія, порфирія, пригнічення кровотворення у кістковому мозку, дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази), нирковою/печінковою/серцевою недостатністю, тяжкими алергодерматитами. Для лікування підтвердженої метгемоглобінемії використовується 1% розчин метиленового синього, який вводять в/в. У тяжких випадках можна також призначити форсований діурез або гемодіаліз.
Іноді при застосуванні сульфадиметоксину спостерігаються такі неврологічні розлади, як головний біль, запаморочення, сонливість, периферична та оптична нейропатія. Враховуючи такий побічний ефект, під час терапії необхідно відмовитися від керування транспортними засобами та інших видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги.
Окрім того, специфічним побічним ефектом сульфадиметоксину є кристалурія, яка може проявлятися болем у попереку, зміною кольору сечі (навіть до гематурії). Аби максимально зменшити прояви цього побічного ефекту, на весь термін прийому препарату хворому рекомендують додатково велику кількість лужного пиття.
Іноді при застосуванні сульфадиметоксину розвиваються тяжкі реакції непереносимості: фіброзуючий альвеоліт, псевдомембранозний коліт, синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лаєлла. Окрім того, спостерігаються дерматологічні реакції — алергодерматити, кропив’янка та фотосенсибілізація.
Оскільки сульфадиметоксин є бактеріостатичним препаратом, то для досягнення стійкого клінічного ефекту необхідно поєднувати його із бактерицидними антибактеріальними препаратами, а також із засобами для симптоматичного лікування. Однак при цьому слід враховувати наступні факти медикаментозної взаємодії.

Особливі вказівки

Активність та токсичність сульфадиметоксину підвищується при одночасному застосуванні з:
• парааміносаліциловою кислотою;
• барбітуратами;
• похідними піразолону;
• індометацином;
• саліцилатами;
• метотрексатом;
• фенітоїном.
Дія сульфадиметоксину знижується при поєднаному застосуванні з:
• фолієвою кислотою;
• бактерицидними антибіотиками (у тому числі цефалоспоринами, пеніцилінами);
• хлорамфеніколом;
• нітрофуранами;
• налідиксовою кислотою;
• прокаїном.
Сульфадиметоксин має властивість посилювати дію:
• НПЗП;
• похідних сульфонілсечовини;
• антагоністів вітаміну К;
• еритроміцину;
• лінкоміцину;
• тетрацикліну.
Сульфадиметоксин знижує ефект оральних контрацептивів. Протипоказане одночасне застосування з непрямими антикоагулянтами (неодикумарин, фенітоїн). Окрім того, якщо одночасно приймають препарати, що закислюють сечу, може спостерігатися посилення кристалурії з утворенням каменів або накопичення піску в нирках чи сечовивідних шляхах. Для контролю під час лікування необхідно регулярно проводити мікроскопію осаду сечі.
Сульфадиметоксин активний по відношенню до стрептококів, проте не сприяє їх повноцінній ерадикації, тому не може бути призначений для лікування інфекцій, що викликані бета-гемолітичним стрептококом групи А через ризик аутоімунних ускладнень (гломерулонефрит, ревматизм). Таким пацієнтам після первинної терапії необхідно доповнювати комплекс лікування бактерицидними антибіотиками пролонгованої дії та десенсибілізуючими засобами.
Для пацієнтів похилого віку зростає ризик розвитку тяжких побічних реакцій, тому для їх лікування краще підбирати інші протимікробні препарати.

Висновок

Таким чином, Сульфадиметоксин є антимікробним препаратом широкого спектру дії. Він зручний для застосування, оскільки не потрібно забезпечувати парентеральний шлях введення — діюча речовина чудово всмоктується після прийому таблеток всередину. Окрім того, тривалий період підтримки терапевтичної концентрації препарату в крові дозволяє приймати його 1 р/добу, що є зручним режимом дозування. Оскільки сульфадиметоксин — бактеріостатичний препарат, він чудово підходить для стартової терапії, навіть якщо існує ризик розвитку токсемії з прогресуванням в інфекційно-токсичний шок. У подальшому після стабілізації стану можна доповнити або замінити його антибіотиком із бактерицидним механізмом дії. Зручна форма випуску дозволяє підібрати індивідуальну дозу як для дорослих, так і для дітей. Проте не слід забувати про ризик розвитку побічних ефектів чи передозування препарату при його самостійному призначенні. І все-таки препарат час від часу стає актуальним, тому він має бути наявним в арсеналі як лікарів загальної практики, так і вузьких спеціалістів.

ІНСТРУКЦІЯ МОЗ:

Сульфадиметоксин таблетки 500 мг, Агрофарм ТОВ (Україна, Ірпінь)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

СУЛЬФАДИМЕТОКСИН

(SULFADIMETHOXINE)

Склад:

діюча речовина: сульфадиметоксин;

1 таблетка містить 500 мг сульфадиметоксину у перерахунку на 100% суху речовину;

допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний, крохмаль картопляний, желатин, кальцію стеарат.

Лікарська форма.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого з кремуватим відтінком кольору, круглої форми з плоскою поверхнею, фаскою та рискою з однієї сторони.

Фармакотерапевтична група.

Протимікробні засоби для системного застосування.

Код АТХ J01E D01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Сульфадиметоксин — сульфаніламідний препарат тривалої дії. Механізм дії зумовлений конкурентним антагонізмом з параамінобензойною кислотою (ПАБК) та конкурентним пригніченням бактеріального ферменту дигідроптероатсинтетази, що відповідає за вбудовування ПАБК у дигідрофолієву кислоту, безпосереднього попередника фолієвої кислоти. Це блокує синтез дигідрофолієвої кислоти і зменшує кількість метаболічно активної тетрагідрофолієвої кислоти, кофактора синтезу пуринів, тимідину та ДНК.

Чутливими бактеріями є ті, які синтезують фолієву кислоту.

Ефективний відносно грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів: пневмококів, стафілококів, стрептококів, кишкової палички, палички Фрідлендера, збудників дизентерії; менш активний щодо протея.

Активний щодо збудника трахоми.

Сульфадиметоксин не діє на штами бактерій, стійких до сульфаніламідів.

Фармакокінетика.

При прийомі всередину всмоктується відносно повільно і визначається в крові впродовж 120 годин. При одноразовому прийомі 1 г максимальна концентрація спостерігається через 8–12 годин, підтримуючі дози 0,5–1 г забезпечують необхідний терапевтичний рівень препарату в крові протягом курсу лікування.

З білками плазми крові зв’язується на 90–98%. При повторних введеннях накопичується в крові.

Добре проникає у плевральну рідину, вміст в якій становить 60–90% від концентрації в крові, проте, на відміну від інших сульфаніламідів тривалої дії, проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр у незначній кількості. Елімінується печінкою, у високих концентраціях спостерігається в жовчі. Сульфадиметоксин належить до групи сульфаніламідів тривалої дії, період його напіввиведення — 41 година.

Препарат дуже повільно виводиться з організму за рахунок високого рівня реабсорбції у канальцях нефрону і значного ступеня зв’язування з білками плазми крові. В ацетильованій формі не реабсорбується у нирках і виводиться з організму (через 96 годин — до 83,3%). У сечі міститься в основному у вигляді глюкуроніду (75–90%), який добре розчиняється у кислому середовищі і не випадає в осад.

Клінічні характеристики.

Показання.

Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до сульфадиметоксину мікроорганізмами: пневмонія, бронхіт, тонзиліт, отит, гайморит, запальні захворювання жовчовивідних та сечовивідних шляхів, дизентерія, гонорея, бешихове запалення, піодермія, трахома, ранові інфекції, менінгіт, токсоплазмоз, шигельоз, резистентні форми малярії (у поєднанні з протималярійними препаратами).

Протипоказання.

Наявність в анамнезі виражених токсико-алергічних реакцій на сульфаніламіди (агранулоцитоз, гемолітична анемія, медикаментозна пропасниця, тяжкий дерматит, гепатит) або інші прояви підвищеної чутливості до сульфадиметоксину або до будь-якого компонента препарату, до інших сульфаніламідів або їх похідних;
пригнічення кістково-мозкового кровотворення;
ниркова та/або печінкова недостатність;
гостра порфірія;
декомпенсована хронічна серцева недостатність;
азотемія;
дефіцит 1-глюкозо-6-фосфатдегідрогінази (можливий гемоліз).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Нестероїдні протизапальні засоби, похідні сульфонілсечовини, антитромботичні засоби, антагоністи вітаміну К, загальні анестетики (наприклад тіопентал): посилення ефектів цих препаратів.

Фолієва кислота, бактерицидні антибіотики (у тому числі пеніциліни, цефалоспорини): взаємне зниження ефективності.

Парааміносаліцилова кислота (ПАСК), барбітурати: посилення активності сульфадиметоксину.

Метотрексат, фенітоїн (дифенін): взаємне посилення токсичності. Не рекомендується застосування метотрексату у поєднанні з сульфоніламідами.

Циклоспорин: можливе зниження плазмових концентрацій останнього; підвищений ризик нефротоксичності.

Діуретики: підвищений ризик розвитку кристалурії.

Антипсихотичні препарати: слід уникати одночасного застосування з клозапіном (підвищений ризик розвитку агранулоцитозу).

Похідні піразолону, індометацин і саліцилати: посилення активності і токсичності сульфаніламідів.

Еритроміцин, лінкоміцин, тетрацикліни, триметоприм, піриметамін: взаємне посилення антибактеріальної активності, розширення спектра дії. Ризик панцитопенії та мегалобластної анемії при одночасному застосуванні з піриметаміном. Підвищений ризик розвитку кристалурії з метенаміном.

Рифампіцин, стрептоміцин, мономіцин, канаміцин, гентаміцин, похідні оксихіноліну (нітроксолін): антибактеріальна дія препаратів не змінюється.

Кислота налідиксова (невіграмон), місцеві анестетики (бензокаїн, тетракаїн, прокаїн), ПАБК та її похідні: можливе зниження антибактеріальної активності сульфаніламідів через антагонізм дії.

Хлорамфенікол, нітрофурани: зниження сумарного ефекту.

Пероральні естрогенвмісні контрацептиви: зниження їх ефективності. Слід застосовувати додаткові контрацептивні заходи під час лікування та впродовж семи днів після лікування.

Діагностичні тести: сульфаніламіди можуть призвести до хибнопозитивних результатів тесту Бенедикта при визначенні глюкози сечі; можуть впливати на результати тесту щодо визначення уробіліногену сечі.

Препарат не слід призначати одночасно з гексаметилентетраміном (уротропіном), з антидіабетичними препаратами (похідними сульфонілсечовини), з дифеніном, неодикумарином та іншими непрямими антикоагулянтами.

Особливості застосування.

Летальні випадки, зумовлені застосуванням сульфаніламідів, спостерігалися вкрай рідко, виникали внаслідок серйозних побічних реакцій, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, фульмінантний гепатонекроз, агранулоцитоз, апластичну анемію та інші патологічні стани з боку системи крові.

Прийом сульфаніламідів, включаючи сульфадиметоксин, слід припинити при появі перших висипів на шкірі або при будь-яких ознаках негативної реакції. У рідкісних випадках після появи шкірного висипу можуть розвинутися серйозніші реакції, такі як синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гепатонекроз і серйозні зміни з боку системи крові.

Такі клінічні ознаки, як висип, біль у горлі, підвищення температури, біль у суглобах, блідість, пурпура або жовтяниця, можуть бути ранніми ознаками серйозних побічних реакцій при застосуванні сульфаніламідів, включаючи сульфадиметоксин.

На фоні лікування сульфаніламідами були зареєстровані кашель, задишка і легеневі інфільтрати як прояви реакцій гіперчутливості з боку дихальних шляхів.

Сульфаніламіди, включаючи сульфадиметоксин, не слід застосовувати для лікування інфекцій, спричинених бета-гемолітичним стрептококом групи А, оскільки вони не спричиняють його ерадикацію і, отже, не можуть запобігти таким ускладненням, як ревматизм та гломерулонефрит.

Ризик виникнення псевдомембранозного коліту, який може варіювати від легких форм до таких, що загрожують життю, існує при застосуванні практично всіх антибактеріальних засобів, у тому числі і сульфаніламідів (у результаті надмірного росту Clostridium difficile). Тому важливо розглядати можливість цього ускладнення у пацієнтів з діареєю для вирішення питання подальшої тактики лікування.

Сульфадиметоксин слід призначати з обережністю пацієнтам з порушеннями функції нирок, печінки, з хронічною серцевою недостатністю, з тяжкою формою алергічних захворювань або бронхіальною астмою, із захворюваннями системи крові.

З обережністю слід застосовувати сульфаніламіди, в т.ч. сульфадиметоксин, пацієнтам з цукровим діабетом, оскільки сульфаніламіди можуть вплинути на рівень цукру в крові.

При лікуванні сульфаніламідами, в т.ч. сульфадиметоксином, особливо тривалому та/або з застосуванням високих доз, слід обов’язково проводити систематичний контроль функції нирок, картини периферичної крові, рівня глюкози в крові.

Пацієнтам необхідно споживати достатню кількість рідини для запобігання кристалурії і розвитку уролітіазу. У разі появи болю в спині, з гематурією або без, слід розглянути імовірність розвитку цих ускладнень.

Слід уникати призначення сульфадиметоксину пацієнтам віком від 65 років у зв’язку з підвищеним ризиком розвитку тяжких побічних ефектів.

Рекомендується уникати впливу прямих сонячних променів і штучного ультрафіолетового опромінення з огляду на можливість розвитку реакцій фотосенсибілізації при застосуванні сульфаніламідів.

Оскільки сульфаніламіди є бактеріостатичними, а не бактерицидними препаратами, необхідний повноцінний курс терапії для запобігання рецидиву інфекції і розвитку стійких форм мікроорганізмів.

Під час лікування препаратом необхідно дотримуватися режиму дозування, застосовувати рекомендовану дозу з інтервалом в 24 години, не пропускати прийому. У разі пропуску прийому дози не подвоювати наступну дозу.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат протипоказаний в період вагітності або годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Інформація про вплив препарату на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами відсутня. Доки не буде з’ясована індивідуальна реакція пацієнта на препарат, слід утримуватися від керування автотранспортом або іншими механізмами, враховуючи, що під час лікування сульфадиметоксином можливі такі побічні реакції з боку нервової системи, як запаморочення, судоми, атаксія, сонливість, депресія, психози.

Спосіб застосування та дози.

Сульфадиметоксин приймати всередину після їди 1 раз на добу з інтервалом 24 години. Тривалість курсу лікування залежить від тяжкості захворювання та становить 7–14 днів. Після нормалізації температури препарат у підтримуючих дозах слід застосовувати ще 2–3 дні.

Дорослим слід призначати Сульфадиметоксин у перший день лікування у дозі 1 г (2 таблетки), у наступні дні — по 500 мг (1 таблетка) на добу. При тяжкому перебігу захворювання доза може бути збільшена до 2 г на добу в перший день лікування, у наступні дні − до 1 г.

Дітям віком від 12 років початкова доза становить 1 г (2 таблетки) у перший день лікування та підтримуюча доза — 500 мг (1 таблетка) в наступні дні.

Дітям віком від 3 до 12 років у перший день призначати в дозі 25 мг/кг маси тіла, у наступні дні — по 12,5 мг/кг маси тіла на добу.

Діти.

Препарат застосовувати дітям віком від 3 років.

Передозування.

Симптоми: спрага, сухість у роті, анорексія, біль у правому підребер’ї та попереку, спастичні болі в животі, холестаз, нудота, блювання, діарея, дерматит, тахікардія, парестезії, запаморочення, головний біль, сонливість, втрата свідомості, олігурія, зміна кольору сечі (насичений жовто-коричневий колір). Можливі гіпертермія, гематурія, кристалурія. При біохімічному аналізі крові — підвищення активності печінкових ферментів (АЛТ, АСТ, лужної фосфатази). Патологічні зміни крові (лейкопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія) і жовтяниця є пізнішими проявами передозування. Можливий розвиток метгемоглобінемії.

Лікування: негайне припинення прийому препарату, за необхідності — викликання блювання, промивання шлунка, застосування активованого вугілля, очисна клізма. Показане посилене пиття розчинів, що підлужнюють сечу; при зниженні діурезу та нормальній функції нирок − внутрішньовенне введення розчинів. Надалі − лікування симптоматичне.

При підтвердженні метгемоглобінемії показане внутрішньовенне введення 1% метиленового синього.

У тяжких випадках — форсований діурез. Перитонеальний діаліз не ефективний, гемодіаліз лише помірно ефективний у лікуванні передозування сульфаніламідів.

Побічні реакції.

Можливі такі ж побічні реакції, як і при застосуванні інших сульфаніламідів.

Травна система: спрага, сухість у роті, біль у ділянці живота, диспептичні явища, у тому числі нудота, блювання, метеоризм, діарея, анорексія; стоматит, сіалоаденіт, панкреатит, шлунково-кишкова кровотеча, псевдомембранозний коліт.

Гепатобіліарна система: підвищення рівня печінкових трансаміназ в крові (АЛТ, АСТ, лужна фосфатаза), біль у правому підребер’ї, гепатомегалія, жовтяниця, гепатит, в т.ч. холестатичний, можливий гепатонекроз.

Нервова система: головний біль, неврологічні реакції, включаючи асептичний менінгіт, атаксію, незначна доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, судоми, запаморочення, вертиго, сонливість/безсоння, відчуття втоми, периферичні або оптичні невропатії.

Психічні розлади: депресія, психоз, галюцинації.

Імунна система, шкіра та підшкірна клітковина: алергічні реакції, в т.ч. свербіж, шкірні висипи (включаючи кропив’янку), алергічний дерматит, медикаментозна гарячка, фотосенсибілізація, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), вузлувата еритема, мультиформна еритема, еритродермія, фіксована медикаментозна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, сироваткоподібний синдром, анафілактичні реакції, періорбітальний набряк, ангіоневротичний набряк, в т.ч. язика, верхньої губи, порушення ковтання. Крім того, повідомлялося про випадки розвитку алергічного міокардиту, вузликового періартеріїту, системного червоного вовчака.

Кров та лімфатична система: агранулоцитоз, апластична анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, еозинофілія, гіпопротромбінемія, ризик гострого гемолізу/гемолітичної анемії при дефіциті глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, пурпура, метгемоглобінемія.

Сечовидільна система: зміна кольору сечі (насичений жовто-коричневий колір), кристалурія (можливо, з поперековим болем, гематурією, олігурією, анурією), зменшити ризик якої можливо при застосуванні препарату з достатньою кількістю рідини, лікується підлужненням сечі; можливі нефротоксичні реакції: інтерстиціальний нефрит, тубулярний некроз, ниркова недостатність. Збільшення рівнів сечовини, креатиніну в сироватці крові.

Ендокринна система: гіпотиреоз, гіпоглікемія.

Дихальна система: кашель, біль у горлі, задишка, легеневі еозинофільні інфільтрати, фіброзуючий альвеоліт.

Інше: дзвін у вухах, тахікардія, артеріїти, васкуліти, болі в суглобах, м’язовий біль.

При появі побічних реакцій слід негайно припинити прийом препарату.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» для відповідного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

Термін придатності.

5 років.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Умови зберігання.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофарм».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Центральна, 113-А.