Ампіцилін для ін'єкцій (Ampicillin for injections)
Ампіцилін - 1 г
фармакодинаміка. Ампіцилін має широкий спектр антибактеріальної (бактерицидної) дії. Активний щодо грампозитивних мікроорганізмів (Staphylococcus spp., за винятком штамів, які продукують пеніциліназу; Streptococcus spp., у тому числі S. pneumoniae; Corynebacterium diphtheriae, Bacillus anthracis, Clostridium spp., більшість ентерококів) і грамнегативних (Еsсhеrісhіа coli, Shigella spp., Salmonella spp., Neisseria meningitidis, N. gonorrhoeae, Proteus mirabilis, деякі штами Klebsiella pneumoniae, Haemophilus influenzae) мікроорганізмів.
Препарат руйнується пеніциліназою і тому не діє на пеніциліназоутворювальні штами бактерій. Препарат інгібує полімеразу пептидоглікану і транспептидазу, перешкоджає утворенню пептидних зв’язків і порушує пізні етапи синтезу клітинної стінки мікроорганізмів, що діляться. Вади оболонки, що виникають, знижують осмотичну стійкість бактеріальної клітини, що призводить до її загибелі (лізису).
Фармакокінетика. При в/м або в/в введенні циркулює у високих концентраціях у крові. Cmax у крові досягається через 15 хв при в/в введенні та через 0,5–1 год — після в/м. При в/м введенні 0,5–1 г ампіциліну з інтервалом між введеннями 4–6 год у крові підтримується терапевтична концентрація.
Добре проникає у тканини та рідини організму, виявляється у терапевтичних концентраціях у плевральній, перитонеальній та синовіальній рідині. У жовчі може виявлятися у концентрації, що у 4–100 разів вища, ніж у крові. Відносно невелика частина (10–30%) зв’язується з білками плазми крові. Крізь ГЕБ не проникає. Майже не піддається біотрансформації. Виділяється в основному нирками, частково — з жовчю, у жінок, які годують грудьми, екскретується у молоко. Впродовж 12 год із сечею екскретується 45–70% введеної дози. При порушенні видільної функції нирок підвищується рівень препарату у крові та уповільнюється його виведення. При кліренсі креатиніну <10 мл/хв рівень антибіотика у крові може бути в 10 разів вищим, ніж у хворих із нормальною функцією нирок. Т½ подовжується від 1–2 год у нормі до 10–12 год. Ампіцилін при повторному введенні не кумулює, що дає можливість застосовувати його у високих дозах і тривало.
сепсис, септичний ендокардит, менінгіт, інфекції дихальних шляхів (пневмонія, хронічний бронхіт, абсцес легень); сечо- і жовчовивідних шляхів (пієліт, пієлонефрит, цистит, холангіт, холецистит); інфекції шкіри і м’яких тканин та захворювання, спричинені чутливими до дії антибіотика мікроорганізмами (спричинені β-гемолітичними стрептококами групи А або коагулазопозитивними стафілококами, чутливими до пеніциліну); санація носіїв тифу (які переносять Salmonella typhi та paratyphi).
дозу препарату та тривалість лікування встановлюються індивідуально, залежно від тяжкості захворювання, локалізації інфекції та чутливості збудника до препарату. Препарат вводити в/м або в/в (краплинно або струминно).
Рекомендована доза для дорослих становить 250–500 мг 4 рази на добу. Добова доза — 1–3 г. При тяжких інфекціях добова доза може бути підвищена до 10 г і вище.
Новонародженим препарат призначати у добовій дозі 20–40 мг/кг, дітям інших вікових груп — 50–100 мг/кг. При тяжкому перебігу інфекції вказані дози можуть бути подвоєні. Добову дозу вводити у 4–6 прийомів з інтервалом у 4–6 год.
При менінгітах у дітей: дітям віком до 1 міс назначати у добовій дозі 100–500 мг/кг маси тіла, дітям віком від 1 міс призначати у добовій дозі 200–300 мг/кг маси тіла за 6–8 введень. Добову дозу вводити у 4–6 прийомів.
Тривалість лікування становить 7–14 діб і більше. Лікування ампіциліном слід продовжувати впродовж не менше 48–72 год після нормалізації температури тіла і зникнення симптомів захворювання. При інфекціях, спричинених гемолітичним стрептококом, тривалість лікування має становити не менше 10 діб.
Р-н для в/м введення готувати безпосередньо перед застосовуванням, додаючи до вмісту флакона 5 мл стерильної води для ін’єкцій. Для в/в струминного введення разову дозу препарату (не більше 2 г) розчиняти у 5–10 мл води для ін’єкцій або 0,9% р-ну натрію хлориду і вводити повільно впродовж 3–5 хв (введення у дозі 1–2 г здійснювати впродовж 10–15 хв). При разовій дозі, що перевищує 2 г, препарат вводити в/в краплинно. Для в/в краплинного введення разову дозу препарату (2–4 г) розчинити у невеликому об’ємі води для ін’єкцій (7,5–15 мл відповідно), потім отриманий р-н антибіотика додати до 125–250 мл 0,9% р-ну натрію хлориду або 5–10% р-ну глюкози і вводити зі швидкістю 60–80 крапель на хвилину. При в/в краплинному введенні дітям як розчинник застосовувати 5–10% р-н глюкози. Р-ни використовувати одразу після приготування.
Діти. Ампіцилін застосовується у педіатричній практиці.
підвищена чутливість до ампіциліну та інших β-лактамних антибіотиків (пеніцилінів, цефалоспоринів, карбапенемів); тяжкі порушення функцій печінки та нирок; інфекційний мононуклеоз; лейкемія; ВІЛ-інфекції; захворювання ШКТ/коліт, пов’язаний із застосуванням антибіотиків.
з боку імунної системи: алергічні реакції, включаючи, висип, свербіж, гіперемію, кропив’янку, риніт, кон’юнктивіт, рідко — лихоманку, біль у суглобах, еозинофілію, ексфоліативний дерматит, пурпуру, мультиформну ексудативну еритему, синдром Стівенса — Джонсона, дуже рідко — набряк Квінке, анафілактичний шок.
З боку травної системи: нудота, блювання, діарея, зміни смаку, біль у животі, стоматит, глосит, сухість у роті, кишковий дисбактеріоз, гастрит, ентероколіт, геморагічний коліт. У процесі лікування або впродовж декількох тижнів після закінчення антибіотикотерапії існує вірогідність розвитку псевдомембранозного коліту.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит, холестатична жовтяниця.
З боку центральної та периферичної нервової системи: при застосуванні високих доз у хворих із нирковою недостатністю — запаморочення, головний біль, тремор, судоми, нейропатія.
Місцеві реакції: в тому числі набряк, свербіж, гіперемія у місці введення.
Лабораторні показники: помірне підвищення активності печінкових трансаміназ, ЛДГ, ЛФ, креатиніну, псевдопозитивні результати неферментативних глюкозуричних тестів та реакції Кумбса.
Інші: зворотні порушення гемопоезу (лейкопенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, агранулоцитоз), інтерстиціальний нефрит, суперінфекція, кандидоз. При застосуванні Ампіциліну у хворих із бактеріємією (сепсис) можлива реакція бактеріолізу (реакція Яриша — Герксгеймера).
у процесі лікування необхідний систематичний контроль функцій нирок, печінки і периферичної крові. Пацієнтам із нирковою недостатністю дозу препарату необхідно знизити; пацієнтам із вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <10 мл/хв) препарат призначати у половинній дозі з інтервалом 12 год.
З обережністю слід застосовувати при лікуванні хворих дітей, якщо в анамнезі матері є дані щодо її підвищеної чутливості до пеніцилінів.
При БА, сінній лихоманці та інших алергічних захворюваннях препарат застосовувати, призначаючи одночасно десенсибілізуючі засоби.
При довготривалому лікуванні препаратом в ослаблених хворих можливий розвиток суперінфекції, спричиненої стійкими до препарату мікроорганізмами.
Необхідно припинити прийом препарату, якщо виник шкірний висип.
Пацієнти з лімфолейкозом мають підвищений ризик розвитку шкірного висипу.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Тератогенний ефект Ампіциліну не виявлений. Проте застосування Ампіциліну у період вагітності можливо тільки у тому випадку, коли очікувана користь для жінки перевищує потенційний ризик для плода.
Ампіцилін проникає у грудне молоко в низьких концентраціях. Під час лікування препаратом слід припинити годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Під час лікування препаратом у деяких пацієнтів можливе виникнення побічних реакцій з боку ЦНС (див. ПОБІЧНА ДІЯ), тому необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами і заняттям іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Ампіцилін підвищує ефект антикоагулянтів, антибіотиків аміноглікозидного ряду, знижує ефект пероральних контрацептивів. При одночасному застосуванні Ампіциліну з пероральними естрогенвмісними препаратами відзначається зниження їх ефективності за рахунок послаблення печінкової циркуляції естрогену.
Пробенецид знижує канальцеву секрецію Ампіциліну, внаслідок чого зростає ризик розвитку його токсичної дії.
Вірогідність появи шкірного висипу підвищує прийом алопуринолу.
Високі дози Ампіциліну знижують рівень атенололу у плазмі крові, тому рекомендується застосовувати ці препарати окремо, спочатку застосовувати атенолол, а після нього — Ампіцилін.
Ампіцилін знижує кліренс і підвищує токсичність метотрексату, підсилює всмоктування дигоксину.
При взаємодії ампіциліну з макролідами, паромоміцином, тетрациклінами, хлорамфеніколом знижується ефект обох препаратів. Ампіцилін може знижувати ефект натрію бензоату.
При одночасному застосуванні з блокаторами β-адренорецепторів підвищується імовірність виникнення анафілактичних реакцій.
при передозуванні можливий токсичний вплив на ЦНС (запаморочення, головний біль), диспептичні явища (нудота, блювання, рідкі випорожнення), алергічні реакції у вигляді шкірного висипу. У разі виникнення симптомів передозування препарат слід негайно відмінити і при необхідності провести симптоматичне лікування: промивання шлунка, застосування активованого вугілля, сольових проносних, корекція водно-електролітного балансу, гемодіаліз. При алергії показані антигістамінні та десенсибілізуючі засоби.
Несумісність. Неприпустимо змішувати в одній ємності Ампіцилін з іншими медикаментозними засобами.
при температурі не вище 25 °С.