Цифран OD (Cifran OD) (267552) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: натрію альгінат, гіпромелоза, натрію гідрокарбонат, кросповідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк; опадрай білий: гіпромелоза; лактоза, моногідрат; титану діоксид (Е171); макрогол 400; чорнило: шелак, заліза оксид чорний (Е172), пропіленгліколь.

Ципрофлоксацин - 500 мг

фармакодинаміка
Механізм дії. Ципрофлоксацин in vitro виявляє високу ефективність щодо широкого спектра грамнегативних і грампозитивних збудників. Механізм антибактеріальної дії зумовлений здатністю ципрофлоксацину пригнічувати топоізомерази ІІ типу (ДНК-гіразу та топоізомеразу IV), які є необхідними для багатьох процесів життєвого циклу ДНК, таких як реплікація, транскрипція, репарація і рекомбінація.
Механізм резистентності. Резистентність до ципрофлоксацину іn vitro зазвичай пов’язана з мутаціями сайту-мішені, які виникають у бактеріальних топоізомеразах і ДНК-гіразі шляхом багатоступеневих мутацій. Одинарні мутації можуть швидше призвести до зниження чутливості, а не до клінічної резистентності. Однак множинні мутації зазвичай спричиняють клінічну резистентність до ципрофлоксацину та перехресну резистентність до хінолонів.
Механізми резистентності, які інактивують інші антибіотики, такі як зниження проникності зовнішньої стінки бактерії (притаманно для Pseudomonas aeruginosa) та активне виведення препарату з клітини (ефлюкс), можуть вплинути на чутливість до ципрофлоксацину. Повідомлялося про розвиток плазмідопосередкованої резистентності, кодованої qnr-геном антибіотикорезистентності. Механізми резистентності, якими інактивуються пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, макроліди і тетрацикліни, можуть не впливати на антибактеріальну активність ципрофлоксацину. Організми, стійкі до цих препаратів, можуть бути чутливими до ципрофлоксацину.
Мінімальна бактерицидна концентрація, як правило, не перевищує мінімальну інгібуючу концентрацію (МІК) більш ніж у 2 рази.
Чутливість до ципрофлоксацину іn vitro. Поширеність набутої резистентності виділених видів може варіювати залежно від місцевості і часу, тому необхідна локальна інформація про резистентність, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності слід звернутися за консультацією до спеціалістів, коли місцева поширеність резистентності набула такого рівня, що користь від застосування засобу, принаймні щодо деяких видів інфекцій, є сумнівною.
До ципрофлоксацину загалом чутливі in vitro нижчезазначені роди та види бактерій.
Аеробні грампозитивні мікроорганізми

Аеробні грамнегативні мікроорганізми

Анаеробні мікроорганізми: Mobiluncus.
Інші мікроорганізми: Chlamydia trachomatis; Chlamydia pneumoniae; Mycoplasma hominis; Mycoplasma pneumoniae.
Різну чутливість до ципрофлоксацину виявляють: Acinetobacter baumann, Burkholderia cepacia, Campylobacter spp., Citrobacter freudii, Enterococcus faecalis, Enterobacter aerogenes, Enterobacter clocae, Escherichia coli, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella oxytoca, Morganella morganii, Neisseria gonorrhoeae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Providencia spp., Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas fluorescens, Serratia marcescens, Streptococcus pneumoniae, Peptostreptococcus spp., Propionibacterium acnes.
Вважається, що такі мікроорганізми виявляють спадкову резистентність до ципрофлоксацину:
Staphylococcus aureus (метицилінрезистентні) та Stenotrophomonas maltophilia, Actinomyces, Enteroccus faecium, Listeria monocytogenes, Mycoplasma genitalium, Ureaplasma urealitycum, анаеробні мікроорганізми (за винятком Mobiluncus, Peptostreptococus, Propionibacterium acnes).
Дані щодо легеневої сибірської виразки. Рекомендації щодо застосування у людини базуються в основному на чутливості мікроорганізмів in vitro, на даних досліджень на експериментальних тваринах та на обмежених даних щодо застосування у людей. Ефективним вважається застосування ципрофлоксацину протягом 2 міс у дозі 500 мг для запобігання захворюванню на сибірську виразку у людини. Лікар повинен проводити лікування згідно з національними та/або міжнародними консенсуальними документами про лікування сибірської виразки.
Доклінічні дані з безпеки. Імовірність гострої токсичності після перорального застосування ципрофлоксацину можна визначити як дуже низьку. Залежно від окремих видів LD₅₀ при в/в введенні становила 125–290 мг/кг.
Хронічна токсичність
6-місячне дослідження переносимості
Пероральне застосування. Дози до 500 та 30 мг/кг маси тіла включно переносилися без шкоди щурами та мавпами відповідно. Зміни в дистальних ниркових канальцях відмічали у деяких мавп у групі, у якій застосовували найвищу дозу (90 мг/кг маси тіла).
Канцерогенність. Дослідження канцерогенності на мишах (21 міс) і щурах (24 міс) з дозами до 1000 мг/кг маси тіла/добу у мишей і 125 мг/кг маси тіла/добу у щурів (підвищена до 250 мг/кг маси тіла/добу після 22 тиж) не надали жодних доказів можливого канцерогенного ефекту при будь-яких дозах.
Репродуктивна токсикологія
Дослідження фертильності на щурах. Під час застосування ципрофлоксацину не виявлено токсичного впливу на фертильність, внутрішньоутробний і постнатальний розвиток молодих тварин, а також на фертильність покоління F1.
Дослідження ембріотоксичності. Дослідження не надали жодних доказів будь-якої ембріотоксичної або тератогенної дії ципрофлоксацину.
Перинатальний та постнатальний розвиток у щурів. Не виявлено жодного впливу препарату на перинатальний або постнатальний розвиток тварин. На кінець періоду вирощування гістологічні дослідження не показали жодних ознак пошкодження суглобів у молодих тварин.
Мутагенність. Проведено 6 випробувань ципрофлоксацину на мутагенність in vitro.
Хоча у 2 з 8 досліджень in vitro (таких як Аналіз прямої мутації клітин лімфоми мишей/Mouse Lymphoma Cell Forward Mutation Assay та Аналіз репарації ДНК первинної культури гепатоцитів щурів/Rat Hepatocyte Primary Culture DNA Repair Assay) усі системи тестування in vivo, які охоплюють всі відповідні кінцеві точки, дали негативні результати.
Дослідження впливу на суглоби. Аналогічно до інших інгібіторів гірази ципрофлоксацин може спричиняти пошкодження у великих, опорних суглобах молодих тварин.
Ступінь пошкодження хряща варіює залежно від віку, виду та дози; ступінь пошкодження може бути знижено шляхом зменшення навантаження маси тіла на суглоби. Дослідження на дорослих тваринах (щурах, собаках) не виявили жодних ознак ушкодження хряща. У ході досліджень на молодих собаках породи бігль застосування високих доз ципрофлоксацину (у 1,3–3,5 раза вищих за терапевтичну дозу) виникали зміни у суглобах після 2 тиж лікування, які залишалися і після 5 міс. У терапевтичних дозах впливу на суглоби не виявлено.
Фармакокінетика. Таблетки ципрофлоксацину пролонгованої дії створені таким чином, щоб вивільняти лікарську речовину повільніше порівняно з таблетками з негайним вивільненням.
Фармакокінетичний профіль ципрофлоксацину пролонгованої дії в дозі 500 мг, прийнятого 1 раз на добу, порівнянний з фармакокінетичним профілем ципрофлоксацину з негайним вивільненням у дозі 250 мг, прийнятого 2 рази на добу, з точки зору порівнянних AUC протягом 24-годинного періоду дозування. Фармакокінетичний профіль ципрофлоксацину пролонгованої дії в дозі 1000 мг, прийнятого 1 раз на добу, порівнянний з фармакокінетичним профілем ципрофлоксацину з негайним вивільненням у дозі 500 мг, прийнятого 2 рази на добу, з точки зору порівнянних AUC протягом 24-годинного періоду дозування.
Співвідношення фармакокінетика/фармакодинаміка показує, що ципрофлоксацин пролонгованої дії при застосуванні препарату в дозі 500 мг 1 раз на добу надає значення AUC для вищевказаної МІК (0,5 мкг/мл), порівнянні зі значеннями AUC для ципрофлоксацину негайного вивільнення при застосуванні препарату в дозі 250 мг 2 рази на добу.
Співвідношення фармакокінетика/фармакодинаміка показує, що ципрофлоксацин пролонгованої дії при застосуванні препарату в дозі 1000 мг 1 раз на добу надає значення AUC для вищевказаної МІК (1 мкг/мл), порівнянні зі значеннями AUC для ципрофлоксацину негайного вивільнення при застосуванні препарату в дозі 500 мг 2 рази на добу.
Об’єм розподілу, розрахований для в/в форми ципрофлоксацину, становить близько 2,1–2,7 л/кг. Дослідження пероральної та в/в форм ципрофлоксацину продемонстрували здатність ципрофлоксацину проникати в різні тканини організму. Зв’язування ципрофлоксацину з білками плазмі крові становить 20–40%, що навряд чи є достатньо високим, щоб призвести до значної взаємодії з іншими лікарськими засобами при зв’язуванні з білками.
У сечі людини виявлено 4 метаболіти ципрофлоксацину. Ці метаболіти виявляють антимікробну активність, але менш активні, ніж незмінений ципрофлоксацин. Основними метаболітами є оксоципрофлоксацин (М3) і сульфоципрофлоксацин (М2), на кожен з яких припадає близько 3–8% від загальної дози. Інші другорядні метаболіти — це десетиленципрофлоксацин (М1) і формілципрофлоксацин (М4). Відносна частка препарату і його метаболітів у плазмі крові відповідає складу, що виявляється в сечі. Виведення цих метаболітів в основному завершується через 24 год після застосування препарату.
Кінетика виведення ципрофлоксацину є подібною для таблеток ципрофлоксацину негайного вивільнення і пролонгованої дії. Під час досліджень, у яких порівнювали ципрофлоксацин пролонгованої дії з ципрофлоксацином негайного вивільнення, близько 35% перорально застосованої дози препарату виводилося з сечею в незміненому вигляді для обох лікарських форм. Нирковий кліренс ципрофлоксацину, який становить близько 300 мл/хв, перевищує нормальну швидкість клубочкової фільтрації 120 мл/хв. Таким чином, активна канальцева секреція відіграє значну роль у виведенні ципрофлоксацину з організму. Одночасне застосування пробенециду з ципрофлоксацином негайного вивільнення призводить до зниження ниркового кліренсу ципрофлоксацину приблизно на 50% і підвищення його концентрації в системному кровотоці на 50%. Незважаючи на те що концентрація ципрофлоксацину в жовчі в декілька разів вища, ніж сироваткові концентрації препарату після перорального застосування таблетки з негайним вивільненням, тільки невелика кількість застосованої дози препарату виділяється з жовчю в незміненому вигляді. Додатково 1–2% дози виводиться з жовчю у вигляді метаболітів. Близько 20–35% ципрофлоксацину негайного вивільнення при пероральному прийомі препарату виводиться з калом протягом 5 днів після прийому препарату. Це може бути результатом виведення препарату або з жовчю, або шляхом трансінтестинальної секреції.
Особливі групи пацієнтів. Фармакокінетичні дослідження перорального застосування таблеток ципрофлоксацину негайного вивільнення (одноразової дози) і в/в застосування препарату (одноразової та багаторазових доз) вказують на те, що концентрації ципрофлоксацину вищі у пацієнтів літнього віку (>65 років) порівняно з дорослими молодшого віку. С_max підвищується на 16–40%, а середня AUC збільшується приблизно на 30%, що може бути принаймні частково пов’язано зі зниженням ниркового кліренсу у пацієнтів літнього віку. Т_½ препарату лише незначно (~20%) подовжений у пацієнтів літнього віку. Ці відмінності не є клінічно значущими.
У пацієнтів зі зниженою функцією нирок Т_½ препарату дещо подовжений. Корекція дози препарату не потрібна для пацієнтів з неускладненими інфекціями сечовивідних шляхів, які отримують таблетки ципрофлоксацину пролонгованої дії в дозі 500 мг. При ускладненій інфекції сечовивідних шляхів і гострому неускладненому пієлонефриті, де доза 1000 мг є відповідною дозою, для пацієнтів з кліренсом креатиніну <30 мл/хв дозу ципрофлоксацину пролонгованої дії слід знизити до 500 мг кожні 24 год (ципрофлоксацин пролонгованої дії).
У ході досліджень у пацієнтів зі стабільним хронічним цирозом печінки значних змін у фармакокінетиці ципрофлоксацину не виявлено. Проте кінетика ципрофлоксацину у пацієнтів з гострою печінковою недостатністю не була повністю з’ясована.

неускладнені та ускладнені інфекції, спричинені збудниками, чутливими до ципрофлоксацину.
Дорослі
– Інфекції дихальних шляхів: ципрофлоксацин можна рекомендувати для лікування негоспітальних пневмоній, спричинених Klebsiella spp., Enterobacter spp., Proteus spp., Escherichia coli, Pseudomonas aeruginosa, Haemophilus spp., Moraxella catarrhalis, Legionella та стафілококами.
– Інфекції середнього вуха (середній отит) та придаткових пазух носа (синусит), особливо інфекцій, спричинених грамнегативними мікроорганізмами, зокрема Pseudomonas aeruginosa, або стафілококами.
– Інфекції очей.
– Інфекції нирок та/або сечовивідних шляхів:
· неускладнений гострий цистит*;
· гострий пієлонефрит;
· ускладнені інфекції сечового тракту;
· бактеріальний простатит.
– Інфекції статевих органів, включаючи аднексит, гонорею.
– Інфекції органів черевної порожнини (наприклад інфекції ШКТ, жовчовивідних шляхів, перитоніт).
– Інфекції шкіри та м’яких тканин.
– Інфекції кісток та суглобів.
– Лихоманка у пацієнтів з нейтропенією, спричинена бактеріальною інфекцією.
Діти. Ципрофлоксацин можна призначати дітям тільки після ретельної оцінки співвідношення ризик/користь через імовірність розвитку побічних ефектів з боку суглобів та/або навколосуглобових тканин.
Лікування дітей у рамках клінічних досліджень проводили тільки за зазначеними нижче показаннями. Клінічний досвід застосування ципрофлоксацину у дітей за іншими показаннями обмежений.
Ципрофлоксацин можна застосовувати у дітей як препарат другої та третьої лінії для лікування ускладнених інфекцій сечовивідних шляхів та пієлонефриту, спричинених Escherichia coli (вік дітей, які одержували лікування у ході клінічних досліджень, становив 1–17 років), а також для лікування легеневих ускладнень, спричинених Pseudomonas aeruginosa, у дітей з муковісцидозом (вік дітей, які одержували лікування у ході клінічних досліджень, становив 5–17 років).
Інгаляційна форма сибірської виразки у дорослих та дітей. Зниження ризику виникнення або прогресування сибірської виразки після аерогенного контакту з Bacillus anthracis.
*Тільки у разі, якщо визнано неефективним або недоцільним застосування інших антибактеріальних засобів, які зазвичай призначають для лікування цієї інфекції.

необхідно дотримуватися офіційних рекомендацій щодо належного застосування антибактеріальних засобів.
Режим дозування. Якщо не призначено інше, рекомендуються добові дози, зазначені в таблиці нижче.
Для дорослих

Додаткова інформація щодо окремих груп пацієнтів
Діти. Для дітей у разі неможливості застосування даної лікарської форми застосовувати інші лікарські форми з відповідним дозуванням:
Ускладнення муковісцидозу та бронхолегеневі інфекції, спричинені Pseudomonas aeruginosa, у пацієнтів з кістозним фіброзом. Наявні клінічні і фармакокінетичні дані свідчать на користь застосування ципрофлоксацину для лікування легеневих загострень, спричинених Pseudomonas aeruginosa, у дітей та підлітків з муковісцидозом легень (вік пацієнтів 5–17 років), для лікування ускладнень муковісцидозу легень, спричинених Pseudomonas aeruginosa (досвід застосування тільки у дітей віком 5–17 років), у дозі 20 мг ципрофлоксацину/кг маси тіла перорально 1 раз на добу (максимальна добова доза — 1500 мг ципрофлоксацину).
Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів та пієлонефрит. При ускладнених інфекціях сечовивідних шляхів та пієлонефриті доза становить 20 мг ципрофлоксацину/кг маси тіла перорально 1 раз на добу, але не вище максимальної дози 750 мг.
Режим дозування для пацієнтів літнього віку (>65 років). При лікуванні пацієнтів літнього віку слід застосовувати якомога нижчі дози ципрофлоксацину залежно від ступеня тяжкості захворювання і кліренсу креатиніну.
Режим дозування при порушенні функції нирок або печінки
Дорослі
Порушення функції нирок
– При кліренсі креатиніну 30–60 мл/хв/1,73 м² (помірна ниркова недостатність) або його концентрації у плазмі крові 1,4–1,9 мг/100 мл максимальна пероральна добова доза ципрофлоксацину має становити 1000 мг/добу.
– При кліренсі креатиніну <30 мл/хв/1,73 м² (тяжка ниркова недостатність) чи його концентрації в плазмі крові, еквівалентній або вищій 2 мг/100 мл, максимальна пероральна добова доза ципрофлоксацину має становити 500 мг/добу.
Порушення функції нирок та гемодіаліз
– При кліренсі креатиніну 30–60 мл/хв/1,73 м²(помірна ниркова недостатність) або його концентрації у плазмі крові 1,4–1,9 мг/100 мл максимальна пероральна добова доза ципрофлоксацину має становити 1000 мг/добу.
– При кліренсі креатиніну <30 мл/хв/1,73 м² (тяжка ниркова недостатність) чи його концентрації у плазмі крові, еквівалентній або вищій 2 мг/100 мл, максимальна пероральна добова доза ципрофлоксацину має становити 500 мг/добу.
Порушення функції нирок та хронічний перитонеальний діаліз в амбулаторних умовах
– Пероральне застосування ципрофлоксацину у формі таблеток пролонгованої дії, вкритих плівковою оболонкою, у дозі 1 таблетка 500 мг ципрофлоксацину.
Порушення функції печінки. Корекція дози не потрібна.
Немає досвіду застосування препарату у дітей з порушенням функції нирок або печінки.
Спосіб застосування. Таблетки пролонгованої дії ципрофлоксацину, вкриті плівковою оболонкою, слід ковтати не розжовуючи і запивати невеликою кількістю рідини.
Таблетки пролонгованої дії ципрофлоксацину, вкриті плівковою оболонкою, можна приймати незалежно від прийому їжі.
Прийом препарату натще прискорює засвоєння активної речовини. У такому випадку таблетки пролонгованої дії ципрофлоксацину, вкриті плівковою оболонкою, не слід приймати одночасно з вживанням молочних продуктів або напоїв, збагачених мінералами (таких як молоко, йогурт, апельсиновий сік, збагачений кальцієм). Проте кальцій, що міститься у раціоні, суттєво не впливає на всмоктування ципрофлоксацину.
При тяжкому перебігу захворювання або через інші причини (наприклад якщо хворий отримує ентеральне харчування), коли приймати таблетки ципрофлоксацину неможливо, рекомендується перейти на ін’єкційну форму ципрофлоксацину. Після застосування ін’єкційної форми лікування можна продовжити із застосуванням таблеток ципрофлоксацину.
Тривалість лікування. Тривалість лікування визначає лікар залежно від тяжкості захворювання, клінічного перебігу хвороби та бактеріологічного профілю. Важливо продовжувати лікування протягом принаймні 2 днів після нормалізації температури тіла або зникнення клінічних симптомів.
Середня тривалість лікування становить:
– 1 день при гострій неускладненій гонореї та циститі;
– до 7 днів при інфекціях нирок, сечовивідних шляхів та органів черевної порожнини;
– у хворих зі зниженим імунітетом лікування проводити протягом усього періоду нейтропенії;
– при остеомієліті курс лікування може становити до 2 міс;
– 7–14 днів при інших інфекціях;
– загальна тривалість лікування легеневої сибірської виразки (після контакту) ципрофлоксацином (в/в або перорально) становить 60 днів.
При інфекціях, спричинених стрептококами, лікування слід продовжувати як мінімум 10 днів для уникнення ризику розвитку пізніх ускладнень.
При інфекціях, спричинених Chlamydia, курс лікування також має тривати щонайменше 10 днів.
Діти
– Ускладнення муковісцидозу. При ускладненнях муковісцидозу легень, спричиненого Pseudomonas aeruginosa, у дітей (віком 5–17 років) тривалість лікування становить 10–14 днів.
– Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів або пієлонефрит. При ускладнених інфекціях сечовивідних шляхів або пієлонефриті, спричинених Escherichia coli, курс лікування становить 10–21 день.
Для лікування легеневої сибірської виразки (після контакту з бактеріями) аналіз співвідношення ризик/користь свідчить, що застосування ципрофлоксацину у хворих дітей є доцільним.
Діти. Ципрофлоксацин можна застосовувати у дітей як препарат другої та третьої лінії для лікування ускладнених інфекцій сечовивідних шляхів та пієлонефриту, спричинених Escherichia coli (вік дітей, які одержували лікування у ході клінічних досліджень, становив 1–17 років), а також для лікування легеневих ускладнень, спричинених Pseudomonas aeruginosa, у дітей з муковісцидозом (вік дітей, які одержували лікування у ході клінічних досліджень, становив 5–17 років).
Ципрофлоксацин можна призначати тільки після ретельної оцінки співвідношення ризик/користь через імовірність розвитку побічних ефектів з боку суглобів та/або навколосуглобових тканин.
Лікування дітей у рамках клінічних досліджень проводили тільки за зазначеними вище показаннями. Клінічний досвід застосування ципрофлоксацину у дітей за іншими показаннями обмежений.
У дітей дану лікарську форму (таблетки пролонгованої дії) можна застосовувати тільки за умови можливості дозування відповідно до маси тіла.

препарат не слід застосовувати при підвищеній чутливості до діючої речовини — ципрофлоксацину — або інших препаратів групи фторхінолонів, або будь-якої з допоміжних речовин препарату.
Одночасне застосування ципрофлоксацину та тизанідину протипоказане через клінічно значущі побічні ефекти (артеріальна гіпотензія, сонливість), пов’язані з підвищенням концентрації тизанідину в плазмі крові.

інфекції та інвазії: нечасто — кандидоз; рідко — антибіотикасоційований коліт (дуже рідко — з летальним наслідком).
З боку кровотворної і лімфатичної систем: нечасто — еозинофілія; рідко — лейкопенія, анемія, нейтропенія, лейкоцитоз, тромбоцитопенія, тромбоцитоз; дуже рідко — гемолітична анемія, агранулоцитоз, панцитопенія (що загрожує життю), пригнічення функції кісткового мозку (небезпечне для життя).
З боку імунної системи: рідко — алергічні реакції, алергічний/ангіоневротичний набряк; дуже рідко — анафілактоїдні реакції, анафілактичний шок (небезпечний для життя), реакції, подібні до сироваткової хвороби.
Психічні розлади*: нечасто — психомоторна збудливість/тривожність; рідко — сплутаність свідомості і дезорієнтація, неспокій, підвищена сонливість, депресія (що може призводити до виникнення суїцидальних думок та поведінки), галюцинації; дуже рідко — психози; частота не встановлена — манія, включаючи гіпоманію.
З боку нервової системи*: нечасто — головний біль, запаморочення, розлади сну, порушення смаку; рідко — парестезії, дизестезії, гіпестезії, тремор, судоми, вертиго; дуже рідко — мігрень, порушення координації, порушення нюху, гіперестезія, внутрішньочерепна гіпертензія; частота невідома — периферична нейропатія та полінейропатія.
З боку органа зору*: рідко — порушення зору (наприклад диплопія, візуальні аномалії, хроматопсія); дуже рідко — порушення кольорового сприйняття.
З боку органів чуття і лабіринтні розлади*: рідко — дзвін у вухах, глухота; дуже рідко — порушення слуху.
З боку серцево-судинної системи: рідко — тахікардія, вазодилатація, зниження АТ, непритомність; дуже рідко — васкуліт; частота невідома — подовження інтервалу Q–T, шлуночкова аритмія, двонаправлена шлуночкова тахікардія.
З боку системи дихання: рідко — диспное (включаючи астматичні стани).
З боку ШКТ: часто — нудота, діарея; нечасто — анорексія, блювання, гіркота в роті, біль в епігастрії, диспептичні розлади, метеоризм, антибіотикасоційований коліт (дуже рідко — з летальним наслідком); дуже рідко — панкреатит.
З боку ендокринної системи: гіперглікемія, гіпоглікемія (випадки гіпоглікемічної коми); синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.
З боку печінки і жовчовивідних шляхів: нечасто — транзиторне підвищення рівня трансаміназ, гіпербілірубінемія; рідко — порушення функції печінки, жовтяниця, гепатит (неінфекційний); дуже рідко — некроз печінки (що дуже рідко прогресує до печінкової недостатності, яка загрожує життю).
З боку шкіри і підшкірної клітковини: нечасто — висип (петехіальний, макульозний, уртикарний тощо), свербіж, кропив’янка; рідко — реакції фоточутливості, поява неспецифічних пухирів; дуже рідко — петехії, мультиформна еритема, вузликова еритема, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз; частота не встановлена — гострий генералізований екзантематозний пустульоз, DRESS-синдром з еозинофілією та системними проявами.
З боку скелетно-м’язової системи і сполучної тканини*: нечасто — артралгії; рідко — міалгії, артрит, підвищення м’язового тонусу і судоми; дуже рідко — м’язова слабкість, тендиніт, розрив сухожилля (переважно ахіллового), загострення симптомів міастенії.
З боку сечовидільної системи: нечасто — порушення функції нирок; рідко — ниркова недостатність, гематурія, кристалурія, тубулоінтерстиціальний нефрит.
З боку організму в цілому: нечасто — неспецифічний больовий синдром, загальне нездужання, слабкість, лихоманка; рідко — набряки, підвищене потовиділення (гіпергідроз); дуже рідко — порушення ходи.
Відхилення лабораторних показників: нечасто — підвищення рівня печінкових ферментів (AаЛT, AсАT, ЛФ), порушення функції печінки, підвищення рівня креатиніну і сечовини в сироватці крові; рідко — зміна показників протромбіну; дуже рідко — підвищення рівнів амілази і ліпази.
*Ці реакції фіксувалися під час постмаркетингового періоду і виявлялися переважно у пацієнтів з додатковими факторами ризику пролонгації інтервалу Q–T (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Інші: псевдопухлини головного мозку.
Лабораторні показники: нечасто — підвищення рівня ЛФ в крові; рідко — відхилення від норми рівня протромбіну, підвищена активність амілази; частота невідома — підвищене міжнародне нормалізоване відношення у пацієнтів, які отримували антагоністи вітаміну К.
*У дуже рідкісних випадках у пацієнтів, які отримували хінолони та фторхінолони, незалежно від наявних факторів ризику, повідомляли про тривалі (протягом місяців або років) інвалідизуючі та потенційно незворотні серйозні побічні реакції, які впливають на різні системи, а іноді на декілька систем одразу, та органи чуття (у тому числі реакції, такі як тендиніт, розрив сухожилля, артралгія, біль у кінцівках, порушення ходи, нейропатія, пов’язані з парестезією, депресія, втома, порушення пам’яті, порушення сну, порушення слуху, зору, смаку та нюху).

слід уникати застосування препарату пацієнтам, які мали серйозні побічні реакції у минулому при застосуванні хінолонів або фторхінолонів. Лікування цих пацієнтів ципрофлоксацином слід починати тільки у разі відсутності альтернативних варіантів лікування і після ретельної оцінки користі/ризику.
Тривалі, інвалідизуючі і потенційно незворотні серйозні побічні реакції. У дуже рідкісних випадках у пацієнтів, які отримували хінолони та фторхінолони, незалежно від віку та наявних факторів ризику, повідомляли про тривалі (протягом місяців або років), інвалідизуючі та потенційно незворотні серйозні побічні реакції, які впливають на різні системи організму, а іноді на декілька систем одразу (опорно-рухову, нервову, психічну та органи чуття). Застосування препарату слід негайно припинити після появи перших ознак або симптомів будь-якої серйозної побічної реакції та звернутися за консультацією до лікаря.
Тяжкі інфекції та/або інфекції, спричинені грампозитивними або анаеробними бактеріями. Для лікування тяжких інфекцій, інфекцій, спричинених стафілококами або анаеробними бактеріями, ципрофлоксацин слід застосовувати в комбінації з відповідними антибактеріальними засобами.
Пневмококи. Ципрофлоксацин не рекомендується для лікування пневмококових інфекцій через недостатню ефективність щодо бактерій групи Streptococcus pneumoniae.
Інфекції статевих шляхів можуть бути спричинені резистентними до фторхінолонів ізолятами Neisseria gonorrhoeae. Якщо підозрюється або відомо, що інфекції статевих шляхів спричинені N. gonorrhoeae, особливо важливо отримати інформацію про ступінь резистентності до ципрофлоксацину і підтвердити чутливість до препарату на основі результатів лабораторних досліджень.
Інфекції сечового тракту. У країнах Європейського Союзу відмічається різна резистентність до фторхінолонів з боку Escherichia coli, найпоширенішого збудника, що спричиняє інфекції сечовивідних шляхів. Під час призначення терапії лікарям рекомендується враховувати локальну поширеність резистентності Escherichia coli до фторхінолонів.
Вважається, що одноразові дози ципрофлоксацину, які можна застосовувати при неускладненому циститі у жінок передклімактеричного періоду, є менш ефективними, ніж триваліша терапія препаратом. Цей факт необхідно враховувати, зважаючи на рівень резистентності Escherichia coli до хінолонів, що підвищується.
Інтраабдомінальні інфекції. Дані про ефективність ципрофлоксацину при лікуванні постопераційних інтраабдомінальних інфекцій обмежені.
Діарея мандрівників. При виборі препарату слід взяти до уваги інформацію про резистентність до ципрофлоксацину відповідних мікроорганізмів у країнах, які були відвідані.
Інфекції кісток та суглобів. Ципрофлоксацин слід застосовувати в комбінації з іншими антимікробними засобами залежно від результатів мікробіологічного дослідження.
Легенева форма сибірської виразки. Застосування у людей ґрунтується на даних визначення чутливості in vitro, досліджень на тваринах та на обмеженій інформації, отриманій під час застосування у людини. Лікар повинен діяти відповідно до національних та/або міжнародних протоколів лікування сибірської виразки.
Серцеві розлади. Ципрофлоксацин асоціюється з подовженням інтервалу Q–T на ЕКГ (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Слід з обережністю застосовувати ципрофлоксацин із препаратами, які можуть спричиняти пролонгацію інтервалу Q–T (наприклад з антиаритмічними препаратами класу Ia або ІІІ), та у хворих із факторами ризику щодо зазначених станів (наприклад з пролонгацією Q–T в анамнезі, некоригованою гіпокаліємією).
У жінок порівняно з чоловіками, як правило, відмічають більш тривалий інтервал Q–Tc, вони можуть бути більш чутливими до лікарських засобів, що призводять до подовження інтервалу Q–Tc. Пацієнти літнього віку можуть також бути більш чутливими до впливу лікарських засобів на тривалість інтервалу Q–T.
Тому слід з обережністю застосовувати фторхінолони, у тому числі ципрофлоксацин, у хворих цих груп.
Аневризма та розшарування аорти. Епідеміологічні дослідження свідчать про підвищений ризик аневризми та розшарування аорти після прийому фторхінолонів, особливо у пацієнтів літнього віку.
Таким чином, фторхінолони слід застосовувати тільки після ретельної оцінки користі/ризику та після розгляду інших варіантів терапії у пацієнтів із позитивним сімейним анамнезом захворювання на аневризму, або у пацієнтів з діагнозом аневризми аорти та/або розшарування аорти, або за наявності факторів ризику, або умов, що спричиняють аневризму і розшарування аорти (наприклад синдром Марфана, судинний синдром Елерса — Данлоса, артеріїт Такаясу, гігантоклітинний артеріїт, хвороба Бехчета, АГ, відомий атеросклероз).
У разі виникнення раптового абдомінального болю, болю у грудях або спині пацієнтам слід порадити негайно звернутися до лікаря у відділення невідкладної допомоги.
Діти. Як і інші лікарські засобі цієї групи, ципрофлоксацин може спричиняти артропатію опорних суглобів у молодих тварин.
Дані про безпеку, отримані в ході рандомізованого подвійного сліпого дослідження застосування ципрофлоксацину у дітей віком 1–17 років, показали частоту виникнення артропатії, яка, імовірно, пов’язана із застосуванням препарату (відрізняється від клінічних ознак та симптомів, пов’язаних з ураженням безпосередньо суглобів), на 42-й день від початку застосування препарату в межах 7,2 та 4,6% для основної групи та групи порівняння відповідно. Частота виникнення артропатії, пов’язаної з препаратом, через 1 рік спостереження становила 9 та 5,7% відповідно. Збільшення кількості випадків артропатій, які пов’язані із застосуванням препарату, було статистично незначущим. Однак лікування ципрофлоксацином дітей та підлітків слід розпочинати тільки після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик через можливий ризик розвитку побічних реакцій, пов’язаних із суглобами та/або навколишніми тканинами.
Застосування ципрофлоксацину за іншими показаннями, окрім лікування легеневих ускладнень, спричинених Pseudomonas aeruginosa, у дітей з муковісцидозом (вік пацієнтів 5–17 років), лікування ускладнених інфекцій сечовивідних шляхів і пієлонефриту, спричинених E. coli (вік пацієнтів 1–17 років), і сибірської виразки після контакту не вивчалися. Клінічний досвід застосування ципрофлоксацину у дітей за іншими показаннями обмежений.
Інші специфічні тяжкі інфекції. Застосування ципрофлоксацину може бути виправдане за результатами мікробіологічного дослідження в разі інших інфекцій згідно з офіційними рекомендаціями або після ретельної оцінки користі/ризику, коли інше лікування застосовувати не можна, або коли загальноприйнята терапія виявилася неефективною.
Застосування ципрофлоксацину в разі специфічних тяжких інфекцій, окрім згаданих вище, не оцінювалося в ході клінічних випробувань, а клінічний досвід обмежений. Отже, до лікування пацієнтів із такими інфекціями рекомендується підходити з обережністю.
Підвищена чутливість до препарату. У деяких випадках гіперчутливість та алергічні реакції можуть відмічатися вже після першого прийому ципрофлоксацину, про що слід негайно повідомити лікаря.
У поодиноких випадках анафілактичні/анафілактоїдні реакції можуть прогресувати до стану шоку, що загрожує життю пацієнта. Іноді вони відмічаються вже після першого прийому ципрофлоксацину. У такому разі прийом ципрофлоксацину необхідно призупинити і негайно провести медикаментозне лікування (лікування анафілактичного шоку).
ШКТ. Про виникнення протягом або після лікування тяжкої і стійкої діареї слід повідомити лікаря, оскільки цей симптом може маскувати тяжке шлунково-кишкове захворювання (наприклад псевдомембранозний коліт з можливим летальним наслідком), яке потребує негайного лікування. У таких випадках прийом ципрофлоксацину необхідно припинити і розпочати застосування відповідної терапії (наприклад ванкоміцин перорально 250 мг 4 рази на добу). Лікарські засоби, які пригнічують перистальтику, протипоказані.
Можуть відмічатися тимчасове підвищення активності трансаміназ, ЛФ або холестатична жовтяниця, особливо у пацієнтів з попереднім ушкодженням печінки.
Кістково-м’язова система. Загалом ципрофлоксацин не можна застосовувати у пацієнтів із захворюваннями сухожиль/розладами, пов’язаними із застосуванням хінолонів в анамнезі. Попри це, в рідкісних випадках після мікробіологічного дослідження збудника та оцінки співвідношення користь/ризик цим пацієнтам можна призначати ципрофлоксацин для лікування окремих тяжких інфекційних процесів, а саме — у разі неефективності стандартної терапії або бактеріальної резистентності, коли результати мікробіологічних досліджень виправдовують застосування ципрофлоксацину. Тендиніт і розрив сухожилля (не обмежуючись ахілловим сухожиллям), іноді двобічний, можуть виникати вже протягом 48 год після початку лікування хінолонами та фторхінолонами і навіть упродовж декількох місяців після припинення лікування. Ризик розвитку тендиніту та розриву сухожилля підвищується у пацієнтів літнього віку, хворих із порушеннями функції нирок, із трансплантацією цілісних органів та пацієнтів, які лікувалися одночасно кортикостероїдами. Таким чином, слід уникати одночасного застосування кортикостероїдів.
При перших ознаках тендиніту (наприклад болючий набряк, запалення) лікування препаратом слід припинити, також слід розглянути альтернативне лікування. Пошкоджену кінцівку(и) слід лікувати належним чином (наприклад іммобілізація). Кортикостероїди не слід застосовувати в разі виникнення ознак тендинопатії.
Розлади зору. У разі послаблення зору або будь-якого впливу на очі необхідно проконсультуватися з лікарем.
Фоточутливість. Доведено, що ципрофлоксацин спричиняє реакції фоточутливості. Пацієнтам, які приймають ципрофлоксацин, рекомендується під час лікування уникати прямого сонячного світла або УФ-випромінення (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Нервова система. Хворі на епілепсію і пацієнти, які мають в анамнезі порушення функції ЦНС (наприклад зниження судомного порогу, судоми в анамнезі, зниження інтенсивності церебрального кровообігу, зміни в структурі головного мозку або інсульт), можуть приймати ципрофлоксацин тільки якщо очікувана користь переважає над можливим ризиком, оскільки такі хворі належать до групи ризику через можливі побічні реакції з боку ЦНС.
Іноді побічні реакції з боку ЦНС відмічають вже після першого прийому ципрофлоксацину. У поодиноких випадках депресія або психоз можуть прогресувати до загрозливого для життя пацієнта стану. У такому разі прийом ципрофлоксацину необхідно припинити і негайно повідомити лікаря.
У пацієнтів, які приймали ципрофлоксацин, повідомлялося про випадки полінейропатії (на основі неврологічних симптомів, таких як біль, печіння, сенсорні розлади або м’язова слабкість, окремо або в комбінації). Прийом ципрофлоксацину слід припинити пацієнтам, які мають симптоми нейропатії, зокрема біль, печіння, відчуття пощипування, заніміння та/або слабкість, з метою попередження розвитку незворотних станів (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Дисглікемія. Як і при застосуванні інших хінолонів, повідомляли про порушення рівня глюкози в крові, включаючи як гіпоглікемію, так і гіперглікемію, як правило, у пацієнтів з цукровим діабетом, які проходили одночасне лікування пероральними гіпоглікемічними засобами (наприклад глібенкламідом) або інсуліном. Повідомляли про випадки гіпоглікемічної коми. Рекомендується проводити ретельний контроль рівня глюкози в крові у всіх хворих на цукровий діабет (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Нирки та сечовидільна система. Повідомлялося про кристалурію, пов’язану із застосуванням ципрофлоксацину (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Пацієнти, які приймають ципрофлоксацин, повинні отримувати достатню кількість рідини. Слід уникати надмірної лужності сечі.
Порушення функції нирок. Оскільки ципрофлоксацин виділяється переважно в незміненій формі нирками, у пацієнтів з порушенням функції нирок необхідно проводити корекцію дози згідно із зазначеним у розділі ЗАСТОСУВАННЯ, щоб уникнути підвищення частоти побічних реакцій, спричинених накопиченням ципрофлоксацину.
Гепатобіліарна система. При застосуванні ципрофлоксацину повідомлялося про випадки розвитку некрозу печінки та печінкової недостатності, що загрожує життю пацієнта (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У разі появи будь-яких ознак і симптомів захворювання печінки (таких як анорексія, жовтяниця, темна сеча, свербіж або напруженість передньої черевної стінки) лікування слід припинити.
Дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. При застосуванні ципрофлоксацину повідомлялося про гемолітичні реакції у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Слід уникати застосування ципрофлоксацину у таких пацієнтів, за винятком випадків, коли потенційна користь переважає потенційний ризик. У такому разі слід спостерігати за можливою появою гемолізу.
Резистентність. Під час або після курсу лікування ципрофлоксацином резистентні бактерії можуть бути виділені з або без клінічно визначеної суперінфекції. Може існувати певний ризик виділення ципрофлоксацинрезистентних бактерій під час тривалих курсів лікування та при лікуванні внутрішньолікарняних інфекцій та/або інфекцій, спричинених видами Staphylococcus і Pseudomonas.
Метотрексат. Одночасне застосування ципрофлоксацину і метотрексату не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Шкіра і підшкірна клітковина. Доведено, що ципрофлоксацин спричиняє виникнення реакцій фоточутливості, тому пацієнти, які приймають ципрофлоксацин, повинні уникати інтенсивного сонячного світла або ультрафіолетового опромінення. При виникненні реакцій фоточутливості (наприклад реакцій, подібних до сонячних опіків) терапію ципрофлоксацином слід припинити.
Цитохром Р450. Відомо, що ципрофлоксацин є інгібітором помірної дії ферментів CYP 1А2. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні ципрофлоксацину і препаратів, які метаболізуються аналогічним ферментним шляхом (таких як теофілін, метилксантин, кофеїн, дулоксетин, клозапін). Підвищення концентрації цих препаратів у сироватці крові пов’язане з пригніченням їх метаболічного кліренсу ципрофлоксацином, що може спричинити специфічні побічні ефекти.
Вплив на результати лабораторних аналізів. Ципрофлоксацин in vitro може впливати на результати посіву на Mycobacterium spp. шляхом пригнічення росту культури мікобактерій, що може призвести до хибнонегативних результатів аналізу посіву у пацієнтів, які приймають ципрофлоксацин.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Дані щодо застосування ципрофлоксацину у вагітних демонструють відсутність розвитку мальформацій або фето-/неонатальної токсичності. Досліди на тваринах не вказують на прямий або непрямий токсичний вплив на репродуктивну функцію. У молодих тварин і тварин, які були піддані впливу хінолонів до народження, відмічали вплив на незрілу хрящову тканину, тому не можна виключити імовірність того, що препарат може бути шкідливим для суглобових хрящів новонароджених/плода. Тому у період вагітності з метою запобігання небажаних впливів на плід краще уникати застосування ципрофлоксацину.
Період годування грудьми. Ципрофлоксацин проникає в грудне молоко. Через потенційний ризик пошкодження суглобних хрящів у новонароджених ципрофлоксацин не слід застосовувати в період годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Фторхінолони, до яких належить ципрофлоксацин, можуть впливати на здатність пацієнта керувати автомобілем і працювати з механізмами через побічні реакції з боку ЦНС (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

вплив інших засобів на ципрофлоксацин
Препарати, які подовжують інтервал Q–T. Ципрофлоксацин, як і інші фторхінолони, слід призначати з обережністю пацієнтам, які отримують препарати, що подовжують інтервал Q–T (наприклад антиаритмічні засоби класу IA і III, трициклічні антидепресанти, макроліди, антипсихотики) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Формування хелатного комплексу. При одночасному застосуванні ципрофлоксацину (перорально) та лікарських засобів, що містять багатовалентні катіони, мінеральних добавок (наприклад кальцію, магнію, алюмінію, заліза), фосфатзв’язувальних полімерів (наприклад севеламеру, лантану карбонату), сукральфатів або антацидів, а також препаратів з великою буферною ємністю (наприклад таблеток диданозину), що містять магній, алюміній або кальцій, абсорбція ципрофлоксацину знижується. У зв’язку із цим ципрофлоксацин слід приймати або за 1–2 год до або принаймні через 4 год після прийому цих препаратів.
Дане обмеження не стосується антацидів, що належать до класу блокаторів H₂-рецепторів.
Харчові, у тому числі молочні продукти. Слід уникати одночасного прийому ципрофлоксацину і вживання молочних або збагачених мінералами продуктів (таких як молоко, йогурт, апельсиновий сік з підвищеним вмістом кальцію). Решта продуктів з вмістом кальцію значною мірою не впливають на всмоктування ципрофлоксацину.
Пробенецид сповільнює виведення ципрофлоксацину з жовчю. Одночасне застосування лікарських засобів, що містять пробенецид, та ципрофлоксацину призводить до підвищення концентрації ципрофлоксацину в плазмі крові.
Метоклопрамід прискорює всмоктування ципрофлоксацину (при пероральному застосуванні), що призводить до скорочення часу до досягнення С_max препарату в плазмі крові. На біодоступність ципрофлоксацину жодного впливу не виявлено.
Омепразол. Одночасне застосування ципрофлоксацину та лікарських засобів, що містять омепразол, призводить до незначного зниження C_max і показника AUC ципрофлоксацину.
Вплив ципрофлоксацину на інші лікарські засоби
Тизанідин. У ході клінічного дослідження за участю здорових добровольців при одночасному застосуванні ципрофлоксацину і тизанідину виявлено підвищення концентрації тизанідину в плазмі крові (підвищення C_max у 7 разів, діапазон — 4–21 разів; підвищення показника AUC — у 10 разів, діапазон — 6–24 рази). З підвищенням концентрації тизанідину в сироватці крові асоціюються гіпотензивні та седативні побічні реакції. Тому одночасне застосування ципрофлоксацину і лікарських засобів, що містять тизанідин, протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Теофілін. Одночасне застосування ципрофлоксацину та лікарських засобів, що містять теофілін, може призвести до небажаного підвищення концентрації теофіліну в плазмі крові, що, у свою чергу, може спричинити розвиток побічних реакцій. У поодиноких випадках такі побічні реакції можуть загрожувати життю або мати летальний наслідок. Якщо одночасного застосування цих препаратів уникнути не можна, слід контролювати концентрацію теофіліну в сироватці крові та адекватно знижувати його дозу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Інші похідні ксантину. Після одночасного застосування ципрофлоксацину та засобів, що містять кофеїн або пентоксифілін (окспентифілін), повідомлялося про підвищення концентрації цих ксантинів у плазмі крові.
Метотрексат. При одночасному призначенні ципрофлоксацину можливе уповільнення тубулярного транспортування (нирковий метаболізм) метотрексату, що може призводити до підвищення концентрації метотрексату в плазмі крові. При цьому може підвищуватися імовірність виникнення побічних токсичних реакцій, спричинених метотрексатом. Тому не рекомендується одночасне застосування ципрофлоксацину і метотрексату.
НПЗП. Дослідження на тваринах показали, що комбіноване застосування дуже високих доз хінолонів (інгібіторів гірази) і деяких НПЗП (окрім ацетилсаліцилової кислоти) може провокувати судоми.
Фенітоїн. Одночасне застосування ципрофлоксацину та фенітоїну може призвести до підвищення або зниження сироваткових концентрацій фенітоїну, тому рекомендується моніторинг рівнів препарату.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні ципрофлоксацину та циклоспорину відмічали транзиторне підвищення концентрації сироваткового креатиніну. Тому таким пацієнтам необхідний частий контроль показника концентрації сироваткового креатиніну (двічі на тиждень).
Антагоністи вітаміну K. При одночасному застосуванні ципрофлоксацину та антагоніста вітаміну К може посилюватися антикоагулянтна дія ципрофлоксацину. Ступінь ризику може варіювати залежно від основного виду інфекції, віку, загального стану хворого, тому точно оцінити вплив ципрофлоксацину на підвищення значення міжнародного нормалізованого відношення складно. Слід здійснювати частий контроль міжнародного нормалізованого відношення під час та одразу після одночасного введення ципрофлоксацину та антагоніста вітаміну К (наприклад варфарину, аценокумаролу, фенпрокумону або флуїндіону).
Глібенкламід. В окремих випадках одночасне застосування ципрофлоксацину та лікарських засобів, які містять глібенкламід, може підвищити інтенсивність дії глібенкламіду (гіпоглікемія).
Дулоксетин. У ході клінічних досліджень виявлено, що одночасне застосування дулоксетину та потужних інгібіторів ензиму CYP 1A2 (таких як флювоксамін) може призвести до підвищення AUC і C_max дулоксетину. Незважаючи на відсутність клінічних даних щодо взаємодії з ципрофлоксацином, можна передбачити можливість взаємодії при одночасному застосуванні ципрофлоксацину та дулоксетину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ропінірол. У ході клінічних досліджень виявлено, що одночасне застосування ропініролу з ципрофлоксацином, інгібітором ізоензиму CYP 1A2 помірної дії, призводить до підвищення AUC і C_max ропініролу на 60 та 84% відповідно. Моніторинг побічних ефектів ропініролу та відповідну корекцію дози рекомендується здійснювати під час та одразу після поєднаного введення з ципрофлоксацином (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Лідокаїн. Дослідження за участю здорових добровольців показали, що одночасне застосування лікарських засобів, що містять лідокаїн, та ципрофлоксацину, інгібітора ізоензиму CYP 1A2 помірної дії, призводить до зниження кліренсу лідокаїну, який було введено в/в, на 22%. Хоча лідокаїн добре переноситься, після одночасного застосування його з ципрофлоксацином може спостерігатися певна взаємодія, яка може супроводжуватися побічними реакціями.
Клозапін. Після одночасного застосування 250 мг ципрофлоксацину з клозапіном упродовж 7 днів сироваткові концентрації клозапіну і N-десметилклозапіну були підвищені на 29 і 31% відповідно. Клінічний нагляд та відповідна корекція дози клозапіну рекомендуються під час та одразу після одночасного застосування з ципрофлоксацином (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Силденафіл. Під час досліджень за участю здорових добровольців виявлено, що C_max та AUC силденафілу підвищуються приблизно вдвічі після перорального застосування 50 мг одночасно з 500 мг ципрофлоксацину. Тому слід з обережністю призначати ципрофлоксацин одночасно із силденафілом та ретельно оцінювати співвідношення ризик/користь.
Агомелатин. У ході клінічних досліджень продеменстровано, що флувоксамін як потужний інгібітор ізоферменту CYP 1A2 помітно інгібує метаболізм агомелатину, що призводить до 60-кратного збільшення кількості агомелатину. Незважаючи на те що клінічні дані про можливу взаємодію з ципрофлоксацином, помірним інгібітором CYP 1А2, відсутні, подібні ефекти можна очікувати при їх одночасному застосуванні.
Золпідем. Одночасне застосування з ципрофлоксацином може підвищити рівень золпідему в крові, тому одночасне застосування не рекомендується.

повідомлялося, що передозування внаслідок прийому 12 г препарату призводило до виникнення симптомів помірної токсичності. Гостре передозування в дозі 16 г призводило до розвитку гострої ниркової недостатності.
Симптоми передозування включали запаморочення, тремор, головний біль, втому, судоми, галюцинації, сплутаність свідомості, абдомінальний дискомфорт, ниркову та печінкову недостатність, а також кристалурію та гематурію. Повідомлялося також про зворотну ниркову токсичність.
Окрім звичайних невідкладних заходів, що проводять при передозуванні, рекомендовано моніторинг функції нирок, зокрема визначення рН сечі і в разі необхідності — підвищення її кислотності для попередження явищ кристалурії. Пацієнти повинні отримувати достатню кількість рідини. Антациди, що містять кальцій або магній, теоретично мають знижувати всмоктування ципрофлоксацину при передозуванні.
За допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу виводиться тільки невелика кількість ципрофлоксацину (<10%).
У разі передозування необхідно проводити симптоматичне лікування. Через можливе подовження інтервалу Q–T доцільним також є проведення ЕКГ-моніторування.

при температурі не вище 25 °С у захищеному від вологи і недоступному для дітей місці.