Нормодипін (Normodipin) (267460) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Амлодипін - 5 мг

фармакодинаміка. Фармакотерапевтична група: блокатори повільних кальцієвих каналів, селективний блокатор повільних кальцієвих каналів із переважною дією на судини.
Амлодипін, що є похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний перехід іонів кальцію (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію); він також блокує трансмембранний потік іонів кальцію в гладкомʼязові клітини міокарда та судини.
Механізм гіпотензивної дії амлодипіну зумовлений прямим розслаблювальним впливом на гладкі мʼязи судин. Точний механізм дії амлодипіну при стенокардії остаточно не встановлений, проте амлодипін зменшує ішемію двома описаними нижче шляхами.
1. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує загальний периферичний опір судин (постнавантаження), на подолання якого витрачається робота серця. Оскільки ЧСС не змінюється, зменшення навантаження на серце знижує споживання енергії і потребу міокарда в кисні.
2. Механізм дії амлодипіну, імовірно, також включає розширення головних коронарних артерій і коронарних артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Ця дилатація збільшує надходження кисню у міокард пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).
У пацієнтів з АГ застосування препарату 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження АТ протягом 24 год у положенні як лежачи, так і стоячи. Через повільний початок дії амлодипіну гостра артеріальна гіпотензія зазвичай не спостерігається.
У пацієнтів зі стенокардією при застосуванні однієї добової дози препарату підвищується загальний час фізичного навантаження, час до початку стенокардії і час до 1 мм депресії сегмента S–T. Препарат знижує частоту нападів стенокардії та зменшує потребу в застосуванні нітрогліцерину.
Амлодипін не асоціюється з будь-якими побічними метаболічними діями або змінами рівня ліпідів у плазмі крові, його можна застосовувати у пацієнтів з БА, цукровим діабетом та подагрою.
Фармакокінетика.
Всмоктування, розподіл і звʼязування з білками плазми крові. Амлодипін добре всмоктується після перорального застосування у терапевтичних дозах. C_max препарату в крові відзначається через 6–12 год. Його абсолютна біодоступність становить приблизно 64–80%. V_d становить близько 21 л/кг. Приблизно 97,5% амлодипіну, що циркулює у крові, звʼязується з білками плазми крові.
Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.
Метаболізм/виведення. Кінцевий Т_½ становить приблизно 35–50 год, що дозволяє вводити препарат 1 раз на добу. Амлодипін інтенсивно метаболізується в печінці до неактивних метаболітів; препарат виводиться із сечею у формі вихідної речовини (10%) і метаболітів (60%).
Застосування при порушенні функцій печінки. Наявні обмежені клінічні дані щодо застосування амлодипіну у пацієнтів з порушеннями функції печінки. Пацієнти з печінковою недостатністю мають знижений кліренс креатиніну, що призводить до збільшення AUC приблизно на 40–60% і подовження Т_½.
Застосування у пацієнтів літнього віку. Т_max амлодипіну в плазмі крові у молодих пацієнтів і пацієнтів літнього віку однаковий. Проте у пацієнтів літнього віку знижений кліренс амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та Т_½ у таких хворих. Збільшення AUC та Т_½ також спостерігається у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю.
Застосування у дітей та підлітків. Спостерігалася велика міжіндивідуальна варіабельність. Дані щодо дітей до 6 років обмежені.

– АГ.
– Хронічна стабільна стенокардія.
– Вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала).

дози.
Дорослі
У разі АГ та стенокардії звичайна початкова доза становить 5 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта на лікування ця доза може бути підвищена до максимальної дози 10 мг/добу.
У пацієнтів з АГ Нормодипін застосовують у комбінації з тіазидним діуретиком, блокатором α-адренорецепторів, блокатором β-адренорецепторів або інгібітором АПФ. У пацієнтів зі стенокардією, які не реагують на лікування нітратами та/або адекватними дозами блокаторів β-адренорецепторів, Нормодипін можна використовувати як монотерапію або в поєднанні з іншими антиангінальними засобами.
У разі одночасного призначення препарату з тіазидними діуретиками, блокаторами β-адренорецепторів та інгібіторами АПФ корекція дози не потрібна.
Особливі групи пацієнтів
Діти та підлітки віком 6–17 років з АГ. Рекомендована початкова доза для лікування АГ у пацієнтів віком 6–17 років становить 2,5 мг/добу (у такому разі слід застосовувати інший лікарський засіб); якщо після 4 тиж застосування препарату контроль над АТ не досягається, дозу можна підвищити до 5 мг/добу. Застосування доз, що перевищують 5 мг/добу, для лікування пацієнтів дитячого віку не вивчали (див. Фармакокінетика).
Пацієнти літнього віку. Нормодипін, застосовуваний в аналогічних дозах, однаково добре переноситься як молодими пацієнтами, так і пацієнтами літнього віку. Пацієнтам літнього віку рекомендована звичайна схема лікування, проте підвищення дози слід проводити з обережністю (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ і Фармакокінетика).
Порушення функцій печінки. Рекомендовані дози для пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки не встановлені. Підбір дози слід здійснювати з обережністю; лікування потрібно розпочинати з найнижчої рекомендованої дози (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ і Фармакокінетика). Фармакокінетику амлодипіну в осіб з важким порушенням функції печінки не вивчали. Лікування пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки слід розпочинати з мінімальної дози амлодипіну; титрування дози слід здійснювати поступово.
Порушення функцій нирок. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі крові не корелюють зі ступенем порушення функції нирок, тому таким пацієнтам рекомендоване застосування звичайних доз. Амлодипін не виводиться шляхом гемодіалізу.
Спосіб застосування. Таблетки для прийому всередину.
Цей лікарський засіб не виготовляється в дозуванні 2,5 мг. Таблетки по 5 мг препарату Нормодипін не призначені для розподілу навпіл для отримання дози 2,5 мг.
Діти. Застосовувати дітям віком від 6 років.
Вплив амлодипіну на артеріальний тиск пацієнтів віком до 6 років невідомий.

амлодипін протипоказаний пацієнтам з наступними станами:
– підвищена чутливість до амлодипіну, похідних дигідропіридину або до будь-яких інших компонентів препарату;
– тяжка артеріальна гіпотензія;
– шок (включаючи кардіогенний шок);
– обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад виражений аортальний стеноз);
– гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

найчастіше в період лікування спостерігалися такі небажані реакції: сонливість, запаморочення, головний біль, посилене серцебиття, припливи, біль у животі, нудота, набряк гомілок, набряки і втома.
Перелік побічних реакцій наведений у таблиці нижче.
Під час лікування амлодипіном відзначалися небажані явища, частота яких визначена як дуже часті (≥1/10); часті (≥1/100 та <1/10); нечасті (≥1/1000 та <1/100); поодинокі (≥1/10 000 та <1/1000); рідкісні (<1/10 000), частота невідома (неможливо визначити на основі наявних даних).

*Як правило, супроводжується холестазом.
Повідомляли про поодинокі випадки розвитку екстрапірамідного синдрому.

безпека та ефективність застосування амлодипіну в разі гіпертонічного кризу не встановлені.
Пацієнти із серцевою недостатністю. Амлодипін слід застосовувати з обережністю у цієї категорії пацієнтів.
У ході досліджень за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (III–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) було встановлено, що в групі, котра отримувала амлодипін, порівняно з групою плацебо, збільшилася кількість випадків набряку легенів, але це не було пов’язано з погіршенням перебігу серцевої недостатності.
Блокатори повільних кальцієвих каналів, у тому числі амлодипін, слід з обережністю застосовувати для лікування пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони підвищують ризик виникнення серцево-судинних ускладнень і відсоток летальних наслідків.
Застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т_1/2 амлодипіну та значення AUC збільшені у пацієнтів з порушенням функції печінки; рекомендовані дози у таких пацієнтів не встановлені. Лікування амлодипіном слід розпочинати з мінімальних доз, і під час підвищення дози слід дотримуватися обережності. У пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки титрування дози має бути повільним та проводитися під пильним наглядом лікаря.
Застосування у пацієнтів літнього віку. Підвищення дози у пацієнтів літного віку слід проводити з обережністю (див. ЗАСТОСУВАННЯ і Фармакокінетика).
Застосування пацієнтам з порушенням функції нирок. У цій групі пацієнтів амлодипін можна застосовувати у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі крові не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться шляхом гемодіалізу.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Безпека застосування амлодипіну для лікування вагітних не встановлена. Застосування у період вагітності рекомендоване лише в разі відсутності безпечнішої альтернативи або якщо захворювання матері становить більшу небезпеку для матері та плода, ніж лікування. У тварин у разі застосування високих доз спостерігалася репродуктивна токсичність.
Годування груддю. Амлодипін проникає в грудне молоко. Частка від материнської дози, отриманої немовлям, оцінювалася з міжквартильним діапазоном 3–7%, максимум — 15%. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий. Рішення про продовження/припинення грудного годування або про продовження/припинення лікування амлодипіном слід приймати з урахуванням користі грудного годування для дитини і користі, одержуваної матір’ю від лікування.
Фертильність. Повідомляли про те, що в деяких пацієнтів, які отримують блокатори повільних кальцієвих каналів, спостерігалися оборотні біохімічні зміни в голівках сперматозоїдів. Клінічні дані щодо можливого впливу амлодипіну на фертильність обмежені.
Здатність впливати на швидкість реакції під час керування транспортними засобами або іншими механізмами. Амлодипін може деяким чином впливати на здатність керувати автомобілем або іншими механізмами. Якщо у пацієнта, який приймає амлодипін, відзначається запаморочення, головний біль, підвищена втомлюваність або нудота, вони можуть вплинути на швидкість і якість реакцій. Рекомендується дотримуватися обережності на початковому етапі лікування.
Діти. Застосовувати у дітей віком від 6 років. Вплив амлодипіну на АТ у пацієнтів віком до 6 років невідомий.

вплив інших лікарських препаратів на амлодипін.
Інгібітори CYP 3A4. Одночасне застосування амлодипіну з потужними або помірними інгібіторами CYP 3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди, наприклад еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до істотного підвищення концентрації амлодипіну, що також може призвести до підвищення ризику виникнення артеріальної гіпотензії. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів літнього віку. У звʼязку із цим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози.
Кларитроміцин є інгібітором CYP 3A4. Існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які одночасно приймають кларитроміцин і амлодипін, тому за такими хворими рекомендується здійснювати пильний нагляд.
Індуктори CYP 3A4. При одночасному застосуванні відомих індукторів CYP 3A4 концентрація амлодипіну у плазмі крові може коливатися. Із цієї причини слід контролювати АТ і коригувати дозу препарату під час і після одночасного застосування, особливо з потужними індукторами CYP 3A4 (наприклад рифампіцином, препаратами звіробою звичайного (Hypericum perforatum)).
Одночасне застосування амлодипіну і вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується, оскільки це може призвести до підвищення біодоступності амлодипіну в деяких пацієнтів, що, у свою чергу, може посилити гіпотензивний ефект.
Дантролен (інфузії): у лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків і серцево-судинної недостатності, що супроводжувалися гіперкаліємією, з летальним наслідком і колапсом на тлі застосування верапамілу і в/в введення дантролену. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії слід уникати одночасного застосування дантролену та блокаторів повільних кальцієвих каналів, у тому числі амлодипіну, у пацієнтів, схильних до злоякісної гіпертермії, а також під час лікування злоякісної гіпертермії.
Вплив амлодипіну на інші лікарські препарати.
Амлодипін посилює гіпотензивну дію інших препаратів, що мають антигіпертензивну дію і застосовуються для зниження АТ.
Такролімус. Існує ризик підвищення рівнів такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном, однак фармакокінетичний механізм такої взаємодії повністю не встановлений. Для уникнення токсичності такролімусу, при супутньому застосуванні амлодипіну потрібне регулярне спостереження за рівнем такролімусу в крові та, у разі необхідності, корекція дозування.
Циклоспорин. У пацієнтів з трансплантованою ниркою спостерігалося мінливе підвищення залишкової концентрації циклоспорину (у середньому на 0–40%). Для пацієнтів з трансплантованою ниркою, які застосовують амлодипін, слід розглянути можливість моніторингу концентрацій циклоспорину та, у разі необхідності, знизити дозу циклоспорину.
Симвастатин: одночасне багаторазове застосування амлодипіну в дозі 10 мг із симвастатином у дозі 80 мг призводило до підвищення концентрації симвастатину на 77% порівняно з монотерапією симвастатином. Рекомендується обмежити дозу симвастатину для пацієнтів, які приймають амлодипін, до 20 мг/добу.
mTOR інгібітори (mammalian target of rapamycin — мішені рапаміцину у ссавців). Такі mTOR інгібітори, як сиролімус, темсиролімус та еверолімус, є субстратами CYP 3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP 3A. При одночасному застосуванні амлодипіну з mTOR інгібіторами він може посилювати вплив останніх.
Силденафіл. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу пацієнтами з есенціальною гіпертензією не впливав на фармакокінетику амлодипіну. При одночасному застосуванні амлодипіну та силденафілу в якості комбінованої терапії кожен з препаратів проявляв гіпотензивний ефект незалежно від іншого.
Інші лікарські засоби. Амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.
Етанол (алкоголь). Одноразовий та багаторазовий прийом 10 мг амлодипіну не мав суттєвого впливу на фармакокінетику етанолу.
Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не мало впливу на фармакокінетику амлодипіну.
Одночасне застосування препаратів алюмінію/магнію (антацидів) із разовою дозою амлодипіну не мало суттєвого впливу на фармакокінетику амлодипіну.
Лабораторні тести. Вплив на показники лабораторних тестів невідомий.

симптоми. Наявні дані свідчать про те, що значне передозування може призвести до надмірної периферичної вазодилатації з можливим розвитком рефлекторної тахікардії. Описані випадки вираженої і стійкої артеріальної гіпотензії, у тому числі з розвитком шоку і летального наслідку.
Рідко повідомлялося про некардіогенний набряк як наслідок передозування амлодипіну, яке може проявлятися з відстроченим початком (24–48 год після прийому) і вимагає початку штучної вентиляції легень. Ранні реанімаційні заходи (включаючи перевантаження рідиною) для підтримки перфузії та серцевого викиду можуть бути провокуючими факторами.
Лікування. Клінічно значуща гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, вимагає проведення активних заходів, спрямованих на підтримку функції серцево-судинної системи, у тому числі приведення нижніх кінцівок у підняте положення, моніторинг показників роботи серця і легенів, контроль ОЦК та діурезу.
Для відновлення тонусу судин і нормалізації АТ, у разі відсутності протипоказань, можливе застосування судинозвужувальних препаратів. Для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів в/в вводити глюконат кальцію.
У деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка. Призначення активованого вугілля здоровим добровольцям у дозі 10 мг одразу або впродовж 2 год після прийому амлодипіну призводило до значного зниження всмоктування препарату. Оскільки амлодипін значною мірою звʼязується з білками сироватки крові, гемодіаліз є малоефективним.

в недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі не вище 30 °С, в оригінальній упаковці для захисту від впливу світла.