Бісакодил (Bisacodylum) (267283) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Бісакодил - 0,005 г

фармакодинаміка. Бісакодил виявляє проносний ефект, що проявляється розм’якшенням або розрідженням калових мас. Механізм проносної дії зумовлений збільшенням проникнення води в порожнину кишечнику і зменшенням її абсорбції, а також прискоренням перистальтики кишечнику.
Важливе місце у механізмі дії посідає розщеплення бісакодилу в лужному вмісті кишечнику, що призводить до утворення речовин, які подразнюють рецептори слизової оболонки. Це зумовлює стимуляцію перистальтики кишечнику.
Фармакокінетика. Кишкові та бактеріальні ферменти швидко перетворюють бісакодил на його активний метаболіт. Тільки 5% пероральної дози всмоктується в системний кровотік, трансформується в печінці та виводиться із сечею та жовчю у формі неактивного метаболіту (глюкуронідів).

короткочасне симптоматичне лікування запорів.
Підготовка кишечнику до діагностичних досліджень і перед оперативними втручаннями (під наглядом лікаря).
Клінічна необхідність полегшення дефекації при геморої, анальних фістулах та тріщинах.

для ефективної дефекації вранці лікарський засіб застосовувати внутрішньо перед сном, незалежно від вживання їжі. Таблетку слід ковтати не розжовуючи та запиваючи повною склянкою води.
Для короткочасного лікування запорів, полегшення дефекації при геморої, анальних фістулах та тріщинах.
Дорослі та діти віком від 10 років: 1–2 таблетки (5–10 мг) 1 раз на добу.
Діти віком від 4 до 10 років: 1 таблетка (5 мг) 1 раз на добу.
Для підготовки до діагностичних процедур і перед оперативними втручаннями (під наглядом лікаря).
Дорослі та діти віком від 10 років: 2–4 таблетки (10–20 мг) одноразово ввечері.
Діти віком від 4 до 10 років: 1 таблетка (5 мг) ввечері.
Не рекомендується застосовувати лікарський засіб більше 7 діб, щоденне застосування лікарського засобу небажане.
Діти. Не застосовувати лікарський засіб дітям віком до 4 років.
У дітей віком 4–10 років лікарський засіб застосовувати тільки за призначенням лікаря.

· підвищена чутливість до бісакодилу або будь-якого іншого компонента лікарського засобу.
· Гострий проктит, гострий геморой, спастичний запор, непрохідність кишечнику, защемлена грижа.
· Шлунково-кишкові кровотечі, маткові кровотечі.
· Синдром гострого живота, включаючи апендицит, інші гострі запальні захворювання кишечнику, перитоніт.
· Сильний абдомінальний біль, що супроводжується нудотою та блюванням (дані симптоми можуть бути проявами вищезазначених тяжких станів).
· Хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт.
· Тяжка дегідратація.

з боку ШКТ: дискомфорт у черевній порожнині, спастичний біль у животі, метеоризм, блювання, нудота, діарея, відчуття спраги, сухість у роті, може виникнути кишкова коліка, подразнення прямої кишки, гематохезія (кров у калі), тривале застосування може призвести до атонії кишечнику, меланозу товстої кишки, коліту.
З боку обміну речовин, метаболізму: порушення водно-електролітного балансу (метаболічний ацидоз/алкалоз, гіпокаліємія, гіпокальціємія), особливо у людей літнього віку, дегідратація (як наслідок дегідратації можуть виникнути слабкість м’язів, судоми, артеріальна гіпотензія).
З боку нервової системи: запаморочення, слабкість, втрата координації рухів, ортостатична гіпотензія, періодичні судоми литкових м’язів (крампі), у тяжких випадках — спазм судин. Запаморочення і непритомність, що виникають після застосування бісакодилу, виникають внаслідок вазовагальної відповіді (наприклад на коліки, дефекацію).
З боку імунної системи: анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості, включаючи шкірні висипання, свербіж, ангіоневротичний набряк.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дає змогу продовжувати моніторинг співвідношення користі/ризику для відповідного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

при застосуванні Бісакодилу-Дарниця варто пам’ятати, що таблетка вкрита кишково-розчинною оболонкою, тому її не можна ділити й розжовувати.
Лікарський засіб не можна запивати лужною мінеральною водою, застосовувати в межах 1 год разом з молоком, антацидами або блокаторами Н₂-адренорецепторів.
З обережністю застосовувати для лікування пацієнтів із захворюваннями печінки та нирок.
Протипоказано застосовувати при болю в животі невідомого походження, який супроводжується нудотою та блюванням.
Як і всі проносні лікарські засоби, бісакодил не слід приймати щодня більше 5 днів, не вивчивши причини запору.
Слід уникати тривалого, понад 7 днів, та систематичного застосування лікарського засобу, оскільки це може призвести до атонії кишечнику та неможливості дефекації без застосування сильніших проносних засобів.
Тривале застосування у високих дозах може призвести до дисбалансу електролітів та гіпокаліємії.
Втрата рідини у ШКТ може спричинити дегідратацію, симптомами якої можуть бути спрага та олігурія. Пацієнтам, які страждають від втрати рідини і для яких дегідратація може бути шкідливою (наприклад пацієнти з нирковою недостатністю, особи літнього віку), застосування бісакодилу слід припинити; відновити застосування можна лише під медичним наглядом.
У пацієнтів може відмічатися гематохезія (кров у випорожненнях), яка має легку форму і минає спонтанно.
Повідомлялося про випадки запаморочення та/або непритомності у пацієнтів, що застосовували бісакодил. Наявні дані стосовно таких випадків дають змогу припустити, що ці побічні реакції пов’язані з нерегулярною дефекацією (чи утрудненою дефекацією) або судинно-нервовою реакцією на біль у животі, у зв’язку із запором і не обов’язково у зв’язку із застосуванням бісакодилу.
Були поодинокі повідомлення про біль у животі та криваву діарею, що виникли після прийому бісакодилу. Деякі випадки були пов’язані з ішемією слизової оболонки товстої кишки.
Бісакодил не слід приймати дітям віком до 10 років без консультації лікаря.
В осіб літнього віку через часте застосування лікарського засобу можливе виникнення астенії, ортостатичної гіпотензії, розладу координації рухів.
Відсутність стимуляції акту дефекації лікарським засобом може свідчити про органічну причину запору.
Проносні засоби не допомагають при схудненні.
Разом із застосуванням бісакодилу рекомендується дотримуватися визначеної дієти, що містить багато клітковини: хліб з борошна грубого помелу, квасоля та інші бобові (за умови переносимості), фрукти та овочі. Необхідно також випивати достатню кількість рідини на добу, більше рухатися.
Важлива інформація про допоміжні речовини.
Лікарський засіб містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, лактазним дефіцитом Lapp або глюкозо-галактозною мальабсорбцією не слід застосовувати лікарський засіб.
Застосування у період вагітності і годування грудьми. Застосовувати лікарський засіб у період вагітності або годування грудьми не рекомендується через відсутність даних про безпеку для цієї групи пацієнтів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пацієнтів слід попередити, що внаслідок колік може виникнути запаморочення та/або непритомність. Під час лікування слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами, а в разі виникнення запаморочення утримуватися від потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.

не рекомендовано застосовувати лікарський засіб одночасно з блокаторами Н₂-рецепторів, молочними продуктами та антацидними засобами (у межах 1 год), оскільки існує ризик швидкого розчинення зовнішньої оболонки таблетки та, як наслідок, подразнення слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, порушення ефективності бісакодилу.
Не слід вживати лужні продукти під час застосування лікарського засобу і впродовж 1 год до і після прийому.
Проносна дія бісакодилу може спричиняти нестачу калію, тому необхідно дотримуватися обережності при одночасному застосуванні з бісакодилом таких лікарських засобів: діуретики, β-адреноміметики, кортикостероїди (мінералокортикоїди та глюкокортикоїди), амфотерицин В, тетракозактид або засоби, токсичність яких зростає при нестачі калію в організмі (наприклад серцеві глікозиди).
Астемізол, терфенадин, еритроміцин, аміодарон, соталол, препарати хінідіну не рекомендовано комбінувати з бісакодилом.
При застосуванні з препаратами наперстянки (дигіталісними глікозидами) підвищується ризик розвитку гіпокаліємії та дигіталісної інтоксикації.

симптоми. Застосування у високих дозах може спричинити діарею, спазми в ділянці живота, електролітний дисбаланс (у тому числі симптоми гіпокаліємії та функціональної атонії ободової кишки). Хронічне передозування може призвести до хронічної діареї, болю у животі, гіпокаліємії, вторинного гіперальдостеронізму, нирковокам’яної хвороби.
Описано випадки ураження ниркових канальців, метаболічного алкалозу та м’язової слабкості через гіпокаліємію внаслідок хронічного зловживання проносним засобом.
Лікування. Відмінити лікарський засіб і звернутися до лікаря. Необхідно промити шлунок або спричинити блювання. Рекомендована корекція водно-електролітного дисбалансу (особливо важливо для пацієнтів літнього віку і дітей), застосування симптоматичних засобів, а у деяких випадках і спазмолітичних засобів.

при температурі не вище 25 °С.

Бісакодил — основна характеристика
Бісакодил [4,4-диацетокси-дифеніл-(піридил-2)-метан] — проносний лікарський засіб (Lawrensia S., Raja A., 2020). Згідно з АТС-класифікацією належить до лікарських засобів, що застосовуються для лікування закрепів. Бісакодил (похідне дифенілметану) доступний як проносний препарат з 1952 р. (Kamm M.A. et al., 2011). В Україні препарат випускається у формі таблеток і супозиторіїв, відпускається з аптек без рецепта. Проносний ефект препарату виявляється розм’якшенням і розрідженням калових мас (інструкція МОЗ України).
Препарат зменшує вираженість симптомів, зумовлених закрепом, і тим самим покращує якість життя пацієнта, пов’язану із захворюванням. Бісакодил застосовується як проносний засіб першої лінії для лікування функціонального закрепу, а останнім часом — для полегшення підготовки кишечнику перед діагностичними процедурами (наприклад колоноскопія, ректороманоскопія), хірургічним втручанням або фармакологічною провокацією при манометрії товстої кишки (Kienzle-Horn S. et al., 2006).
Після прийому всередину бісакодил починає діяти в товстій кишці протягом 6–12 год, а після ректального введення — протягом 15–60 хв.

Закреп ― проблема? Місце проносних препаратів у лікуванні закрепу. Бісакодил

Закреп — поширене захворювання, яке характерне як для дітей, так і дорослих, особливо похилого віку. Закреп може прогресувати до фекального закупорювання (при якому пряма кишка закупорюється нерухомими каловими масами), що ще більше погіршує якість життя пацієнтів і збільшує витрати на медичне обслуговування. Закреп — один з найпоширеніших амбулаторних діагнозів шлунково-кишкових захворювань (Bashir A., Sizar O., 2020). Існує кілька груп препаратів для симптоматичного лікування закрепу. До них належать (згідно з АТС-класифікацією):

• проносні засоби, які розм’якшують калові маси;
• контактні проносні препарати;
• проносні засоби, що формують об’єм;
• осмотичні проносні засоби;
• проносні засоби в клізмах;
• інші засоби, що застосовуються для лікування закрепів.

Закреп — один з найбільш частих хронічних розладів травлення у дорослих. Сьогодні Римські критерії III використовуються для визначення функціонального закрепу. Хронічний закреп — це закреп, на який не відмічається реакції після 6 міс лікування звичайними методами. Звичайне лікування закрепу включає правильну дієту, підвищення фізичної активності, застосування лікарських засобів для симптоматичного лікування закрепу та інші методи лікування.
У близько 5% пацієнтів відзначають тяжкі або хронічні закрепи і не виявляють реакції на вищевказане лікування (Nelson A.D. et al., 2017).
Хронічний ідіопатичний закреп (ХІЗ) — один з найбільш частих шлунково-кишкових розладів, поширеність якого в світі становить 14%. Він частіше виявляється у жінок, і його поширеність збільшується з віком. Існує три підтипи ХІЗ: диссинергічна дефекація, повільний транзитний закреп і нормальний транзитний закреп, який є найбільш поширеним підтипом. Клінічна оцінка пацієнта із закрепом вимагає ретельного збору анамнезу, щоб виявити будь-які симптоми, що викликають тривогу пацієнта, які потребують подальшого обстеження за допомогою колоноскопії та інших методів діагностики (Black C.J., Ford A.C., 2018).
Пацієнтів з хронічним ідіопатичним закрепом можна розділити на дві основні категорії: з утрудненою дефекацією (але з нормальною частотою дефекації) і з транзитними аномаліями (які можуть виявлятися нечастою дефекацією) (Frizelle F., Barclay M., 2007).
Оскільки препарат бісакодил належить до групи проносних лікарських засобів, його також активно приймають для короткочасного симптоматичного лікування закрепу. Однак важливо пам’ятати, що, як і всі проносні лікарські засоби, бісакодил не слід приймати щодня більше 5 днів, не вивчивши причини закрепу. Слід уникати тривалого, більше 7 днів, і систематичного застосування лікарського засобу, оскільки це може призвести до атонії кишечнику і неможливості дефекації без застосування більш сильних проносних засобів (інструкція МОЗ України).

Бісакодил. Механізм його дії

Мішень дії бісакодилу — ШКТ (Kienzle-Horn S. et al., 2006). Абсорбція з ШКТ мінімальна, оскільки лікарська форма для прийому всередину — таблетка, вкрита оболонкою, яка стійка до руйнування в шлунку і тонкій кишці, тим самим забезпечується проникнення таблетки в товсту кишку в незміненому вигляді. Потім бісакодил розчиняється в товстій кишці і таким чином проявляється проносний ефект препарату після прийому всередину (Kienzle-Horn S. et al., 2006). Кишкова деацетилаза і бактеріальні ферменти гідролізують бісакодил до деацетильованого активного метаболіту, біс-(п-гідроксифеніл)-піридил-2-метану, який стимулює слизову оболонку кишечнику, викликаючи його перистальтику, яка є однією із складових прояву механізму проносної дії препарату (Manabe N. et al., 2009).
Активний метаболіт бісакодилу виявляє подвійну дію на товсту кишку, включаючи антиабсорбтивно-секреторний ефект і прямий прокінетичний ефект за рахунок стимуляції парасимпатичних нервових закінчень у слизовій оболонці товстої кишки (Manabe N. et al., 2009). Він діє локально в товстій кишці, стимулюючи міоелектричну і рухову активність товстої кишки і секрецію кишечнику, тим самим посилюючи моторику товстої кишки, скорочуючи загальний час проходження через товсту кишку калу і збільшуючи вміст води в ньому (Hervé S. et al., 2004). R.N. Ratnaike і співавтори продемонстрували, що бісакодил погіршує абсорбцію рідини за рахунок активації аденілатциклази в ентероцитах тонкої кишки, що збільшує кількість цАМФ і викликає активну секрецію Cl^- і HCO₃^-, пасивний відтік Na⁺, K⁺ і води і інгібування Na⁺ і Cl^- (Ratnaike R.N. et al., 1998). Бісакодил може також виявляти послаблювальний ефект, знижуючи експресію аквапоринів 3 (AQP3) в товстій кишці, тим самим пригнічуючи перенесення води з кишечнику в клітини судинної системи (Ikarashi N. et al., 2011).
Y.W. Min і співавтори провели дослідження, яке продемонструвало, що бісакодил підвищує тонус поздовжніх м’язів сигмовидної кишки за рахунок прямого впливу на гладкий м’яз, але не на круговий м’яз товстої кишки, і припустили, що бісакодил може ефективно застосовуватися для симптоматичного лікування закрепів у пацієнтів із нейропатією (Min Y.W. et al., 2018; Lawrensia S., Raja A., 2020).

Застосування і шляхи введення бісакодилу

Бісакодил може вводитися перорально або ректально. Дорослим і дітям віком старше 10 років бісакодил призначають у дозах 5–10 мг в таблетках щодня на ніч/перед сном, оскільки він діє протягом 6–12 год після перорального прийому, так що терапевтичний ефект виявляється вранці. Його також можна вводити в дозі 10 мг у формі ректального супозиторія вранці, тому що в цій лікарській формі бісакодил діє протягом 15–60 хв після ректального введення.
Дози 10–20 мг вводяться перорально для повного випорожнення кишечнику (перед проведенням діагностичних процедур або хірургічним втручанням), а наступного ранку вводяться 10 мг у формі супозиторія (Manabe N. et al., 2009).
Дітям віком 4–10 років бісакодил призначають перорально або ректально в дозах 5 мг/добу за один прийом на ніч.
Тривале застосування бісакодилу може призвести до зниження його ефективності, оскільки бісакодил підвищує синтез простагландину Е2 (PGE2), що знижує експресію аквопорину 3 (AQP3), а ефективність речовин, що знижують експресію AQP3 в товстій кишці, може знизитися при тривалому застосуванні (Ikarashi N. et al., 2011).

Побічні ефекти, передозування. Взаємодія бісакодилу з іншими препаратами

Найбільш частими побічними ефектами, які відмічають у більш ніж 5% пацієнтів, що приймають бісакодил, є діарея, біль у животі (в основному у верхній частині живота) і головний біль. Часте застосування бісакодилу може викликати дискомфорт у животі і переймоподібний біль. Зазвичай препарат добре переноситься, безпечний і ефективний для дорослих і дітей. Інші побічні ефекти бісакодилу включають м’язову слабкість, нудоту, блювання, анорексію і подразнення прямої кишки. Ректальне введення бісакодилу може викликати подразнення слизової оболонки прямої кишки, відчуття печіння і проктит у легкій формі. Бісакодил взаємодіє з іншими препаратами, такими як дигоксин, антациди і антагоністи Н₂-рецепторів. D.J. Wang і співавтори дійшли висновку, що бісакодил перешкоджає абсорбції дигоксину, що призводить до зниження концентрації дигоксину в сироватці крові (Wang D.J. et al., 1990). Антациди і антагоністи Н₂-рецепторів викликають занадто швидке розчинення ентеросолюбільного покриття і можуть викликати подразнення шлунка або дванадцятипалої кишки при введенні протягом 1 год після прийому таблеток бісакодилу (Lawrensia S., Raja A., 2020).
Передозування бісакодилу може викликати діарею, яка призводить до електролітних порушень, включаючи гіпокаліємію, гіпокальціємію, метаболічний ацидоз або алкалоз, які також можуть викликати блювання і м’язову слабкість. Короткочасне застосування (3 дні) в рекомендованій дозі не впливає на електроліти сироватки крові (Kienzle-Horn S. et al., 2006; Lawrensia S., Raja A., 2020).

Протипоказання

Бісакодил протипоказаний пацієнтам з гострими шлунково-кишковими захворюваннями, такими як апендицит або діарея, з кишковою непрохідністю або підозрою на непрохідність кишечнику, перфорацією кишечнику, колітом, токсичним мегаколоном, тяжким зневодненням, електролітним дисбалансом (наприклад гіпокаліємією, гіпонатріємією, метаболічним алкалозом або ацидозом); з алергією або гіперчутливістю до бісакодилу (Wickham R.J. 2017). Ректальне введення супозиторіїв з бісакодилом також протипоказано для пацієнтів із запаленням або виразкою в дистальному відділі товстої кишки (виразковий проктит) та/або тріщинами заднього проходу (Wald A., 2003).

Бісакодил. Висновок

Проносні засоби — найбільш поширена стратегія лікування закрепу (Lawrensia S., Raja A., 2020).
З моменту появи на ринку в 1952 р. бісакодил успішно застосовується в усьому світі як проносний засіб. Бісакодил деацетилюється в товстій кишці до свого активного метаболіту. Його метаболіт з’єднується з моноглюкуронідом в стінці кишечнику або печінки (Kudo K. et al., 1998). Абсорбція бісакодилу з ШКТ мінімальна. Отже, тільки невелика кількість абсорбованого метаболіту бісакодилу виводиться з сечею у вигляді глюкуроніду (Manabe N. et al., 2009). Не виявлено кореляційного взаємозв’язку між концентрацією метаболіту в плазмі крові і проносним ефектом, що дозволяє припустити, що системна абсорбція не є обов’язковою для проносної дії препарату (Kienzle-Horn S. et al., 2006). Залишки метаболіту бісакодилу визначаються в сечі, сироватці крові і калі людини протягом 24 год після прийому препарату всередину (Kudo K. et al., 1998).
Незважаючи на те що проносні засоби застосовуються для полегшення симптомів закрепу, вони також можуть неправильно застосовуватися у пацієнтів з розладами харчової поведінки, такими як нервова анорексія або булімія, осіб, які займаються певними видами спортивної підготовки, включаючи види спорту, де встановлені обмеження за масою тіла, а також пацієнтів, які зловживають проносними препаратами або застосовують їх для того, щоб викликати штучну діарею (Roerig J.L. et al., 2010; Lawrensia S., Raja A., 2020). Тому визначення основного захворювання, а також правильний вибір проносного засобу є одними із складових успіху в лікуванні закрепів.

.