Трифас^® 10 (Trifas^® 10) (267241) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Торасемід - 10 мг

фармакодинаміка
Механізм дії. Торасемід діє як салуретик, його дія пов’язана з пригніченням ренальної абсорбції іонів натрію та хлору у висхідній частині петлі Генле.
Фармакодинамічні ефекти. У людини діуретичний ефект швидко досягає свого максимуму впродовж перших 2–3 год після в/в та перорального застосування відповідно і залишається постійним впродовж майже 12 год. У здорових добровольців у діапазоні доз 5–100 мг виявлено пропорційне логарифму дози збільшення діурезу (петльова активність діуретика). Збільшення діурезу відмічали у тих випадках, коли інші сечогінні засоби, наприклад дистально діючі діуретики тіазидового ряду, вже не виявляли потрібного ефекту, наприклад при нирковій недостатності. Завдяки такому механізму дії торасемід приводить до зменшення набряків. У разі серцевої недостатності торасемід зменшує вираженість захворювання та покращує функціонування міокарда за рахунок зменшення пре- та постнавантаження.
Після перорального застосування антигіпертензивна дія торасеміду розвивається поступово, починаючи з першого тижня після початку лікування. Максимум антигіпертензивної дії досягається не пізніше ніж через 12 тиж. Торасемід знижує АТ за рахунок зниження ЗПСО. Цей вплив пояснюється нормалізацією порушеного електролітного балансу, головним чином, за рахунок зниження підвищеної активності вільних іонів кальцію у клітинах м’язів артеріальних судин, що виявлено у пацієнтів з АГ.
Вірогідно, цей вплив знижує підвищену скоротливість та/або реакції судин на ендогенні вазопресорні речовини, наприклад катехоламіни.
Фармакокінетика
Всмоктування і розподіл. Після перорального застосування торасемід швидко та практично повністю всмоктується. C_max у сироватці крові досягається впродовж 1–2 год. Біодоступність становить близько 80–90%. За умови повного всмоктування максимальне значення ефекту першого проходження через печінку не перевищує 10–20%. Згідно із даними двох досліджень їжа знижує швидкість (динамічну складову) всмоктування торасеміду (зменшується C_max і збільшується T_max), але не впливає на загальну абсорбцію. Зв’язування торасеміду з білками плазми крові становить понад 99%, а у його метаболітів М₁, М₃ і М₅ — 86; 95 і 97% відповідно. Уявний об’єм розподілу (V_z) — 16 л.
Метаболізм. В організмі людини торасемід метаболізується з утворенням трьох метаболітів М₁, М₃ та М₅. Докази існування інших метаболітів відсутні. Метаболіти М₁ та М₅ утворюються у результаті поетапного окиснення метильної групи фенольного кільця до карбонової кислоти. Метаболіт М₃ утворюється в результаті гідроксилювання фенольного кільця. Метаболіти М₂ і М₄, виявлені у дослідженнях на тваринах, у людини не виявлені.
Виведення. Кінцевий T_½ торасеміду і його метаболітів у здорових добровольців становить 3–4 год. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, ренальний кліренс — близько 10 мл/хв. У здорових добровольців близько 80% введеної дози виводиться у вигляді торасеміду і його метаболітів із сечею у такому відсотковому співвідношенні: торасемід — близько 24%, метаболіт M₁ — близько 12%, метаболіт M₃ — близько 3%, метаболіт M₅ — близько 41%. Основний метаболіт М₅ діуретичного ефекту не викликає. Частка діючих метаболітів М₁ і М₃ разом становить близько 10% усієї фармакокінетичної дії. При нирковій недостатності загальний кліренс і T_½ торасеміду не змінюються, а T_½ М₃ і М₅ подовжується. Однак фармакодинамічний профіль залишається незміненим. Ступінь тяжкості ниркової недостатності на тривалість дії не впливає. Торасемід та його метаболіти практично не виводяться при гемодіалізі та гемофільтрації. У пацієнтів із порушенням функцій печінки або з серцевою недостатністю T_½ торасеміду і метаболіту М₅ незначно подовжуються. Співвідношення незміненого торасеміду та його метаболітів, що виводяться із сечею, практично не відрізняється від такого у здорових добровольців. Тому накопичення торасеміду і його метаболітів не відбувається.
Лінійність. Торасемід та його метаболіти характеризуються лінійною кінетикою, що залежить від дози. Це означає, що його C_max у плазмі крові та AUC збільшуються пропорційно дозі.

лікування і профілактика рецидивів набряків та/або випотів, спричинених серцевою недостатністю.

набряки та/або випоти, спричинені серцевою недостатністю.
Дорослі. Лікування розпочати із застосування добової дози 5 мг торасеміду, що дорівнює ½ таблетки препарату Трифас^® 10. Зазвичай ця доза вважається підтримувальною.
Таблетку можна ділити на дві частини наступним чином. Тримати таблетку вказівними та великими пальцями обох рук насічкою для поділу доверху та, натискаючи великими пальцями вниз уздовж насічки, розламати таблетку.
Якщо добова доза 5 мг є недостатньою, то призначають добову дозу 10 мг торасеміду. Залежно від тяжкості стану пацієнта добову дозу можна підвищити до 20 мг/добу.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти літнього віку. Спеціального підбору дози не потрібно. Однак досліджень з порівняння дії препарату у молодих і пацієнтів літнього віку не проводили.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Торасемід протипоказаний пацієнтам з печінковою комою або прекомою (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Лікування цієї категорії хворих треба проводити з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові (див. Фармакокінетика).
Спосіб застосування. Таблетки застосовувати натще, запиваючи незначною кількістю рідини. Біологічна доступність торасеміду не залежить від споживання продуктів харчування.
Трифас^® 10 зазвичай слід застосовувати впродовж тривалого часу або до зменшення вираженості набряків.

• підвищена чутливість до діючої речовини, препаратів сульфонілсечовини та будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу;
• ниркова недостатність з анурією;
• печінкова кома або прекома;

• артеріальна гіпотензія;
• гіповолемія;
• гіпонатріємія;

• гіпокаліємія;
• значне порушення сечовипускання, наприклад, внаслідок гіпертрофії передміхурової залози;
• період годування грудьми.

нижче наведено побічні реакції, що можуть спостерігатися при терапії лікарським засобом Трифас^® 10.
Для оцінки побічних реакцій була використана наступна частота їх проявів: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); іноді (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); невідомо (неможливо оцінити за наявними даними).
З боку системи крові та кровотворної системи: дуже рідко — гемоконцентрація, тромбоцитопенія, еритропенія та/або лейкопенія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку імунної системи: дуже рідко — алергічні реакції. Після в/в застосування можуть відмічати гострі, потенційно небезпечні для життя реакції гіперчутливості (анафілактичний шок), що потребують негайної медичної допомоги.
Метаболізм/електроліти: часто — посилення метаболічного алкалозу, гіперкаліємія, гіпокаліємія при супутній дієті із низьким вмістом калію, при блюванні, діареї, після надмірного застосування проносних засобів, а також у пацієнтів із хронічною дисфункцією печінки. Залежно від дози і тривалості лікування можливі порушення водно-електролітного балансу, наприклад гіповолемія, гіпокаліємія та/або гіпонатріємія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку нервової системи: часто — головний біль, запаморочення (особливо на початку лікування); іноді — парестезія; дуже рідко — синкопе, церебральна ішемія, сплутаність свідомості.
З боку органа зору: дуже рідко — порушення зору.
З боку органа слуху і лабіринту: дуже рідко — дзвін у вухах, втрата слуху.
З боку серцевої системи: дуже рідко — ішемія міокарда, аритмія, стенокардія, гострий інфаркт міокарда.
З боку судинної системи: дуже рідко — тромбоемболічні ускладнення, артеріальна гіпотензія, а також розлади кровообігу у серці і порушення центрального кровообігу.
З боку ШКТ: часто — порушення з боку ШКТ (наприклад відсутність апетиту, біль у шлунку, нудота, блювання, діарея, стійкий запор), особливо на початку лікування; іноді — ксеростомія; дуже рідко — панкреатит.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто — підвищення концентрації деяких печінкових ферментів (гамма-глутамілтранспептидази) у крові.
З боку шкіри і підшкірно-жирової клітковини: дуже рідко — алергічні реакції (наприклад свербіж, висип, фотосенсибілізація), тяжкі шкірні реакції.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: часто — спазми м’язів (особливо на початку лікування).
З боку нирок та сечовивідних шляхів: іноді — при порушенні сечовипускання (наприклад при гіпертрофії передміхурової залози) підвищене утворення сечі може супроводжуватися затримкою сечі і розтягненням сечового міхура.
Загальні порушення і реакції в місці введення лікарського засобу: часто — підвищена втомлюваність, загальна слабкість (особливо на початку лікування).
Дані лабораторних методів досліджень: часто — підвищення концентрації сечової кислоти та ліпідів (ТГ, ХС) у крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); іноді — підвищення концентрації сечовини і креатиніну в крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу відіграє важливу роль. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користь/ризик лікарського засобу. Працівники закладів охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які можливі побічні реакції.

не слід призначати торасемід у таких випадках:

• подагра;
• серцеві аритмії, наприклад синоатріальна блокада, AV-блокада II та III ступеня;
• патологічні зміни кислотно-лужного метаболізму;

• поєднана терапія із застосуванням препаратів літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів;
• патологічні зміни картини крові, наприклад тромбоцитопенія або анемія у пацієнтів без ниркової недостатності;
• порушення функції нирок, спричинене нефротоксичними речовинами;
• дітям та підліткам віком до 18 років

.
Внаслідок того, що при лікуванні торасемідом можливе підвищення концентрації глюкози в крові, пацієнтам з латентним та явним цукровим діабетом слід проводити регулярний контроль метаболізму вуглеводів. Передусім на початку лікування та у разі лікування пацієнтів літнього віку необхідно звертати особливу увагу на появу симптомів гемоконцентрації і втрати електролітів. При тривалому застосуванні торасеміду потрібен регулярний контроль електролітного балансу, зокрема калію у сироватці крові. Також слід регулярно контролювати рівень глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові. Крім того, слід регулярно контролювати загальну картину крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити).
Наслідки неправильного застосування як допінгу. Застосування лікарського засобу Трифас^® 10 може бути причиною отримання позитивного результату тесту на допінг. Неможливо прогнозувати вплив на стан здоров’я, якщо лікарський засіб Трифас^® 10 застосовано неправильно, тобто з метою допінгу, — у цьому разі не можна виключити шкоду для здоров’я.
Допоміжні речовини. Трифас^® 10 містить лактозу, тому пацієнти з такими рідкими спадковими хворобами, як непереносимість галактози, дефіцит лактази або порушення мальабсорбції глюкози-галактози, не повинні застосовувати цей препарат.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Достовірні дані стосовно впливу торасеміду на вагітних відсутні. Наявна інформація щодо репродуктивної токсичності торасеміду. Торасемід проникає через плацентарний бар’єр. Трифас^® 10 не рекомендується застосовувати у період вагітності, а також жінкам репродуктивного віку, які не використовують засоби контрацепції. У зв’язку з вищенаведеним торасемід застосовується у період вагітності лише за життєвими показаннями та в мінімальній ефективній дозі. Діуретики неприйнятні для стандартної схеми лікування АГ або набряків у вагітних, оскільки вони здатні знижувати перфузію плацентарного бар’єру і спричиняти токсичний вплив на внутрішньоутробний розвиток плода. Якщо торасемід застосовується для лікування вагітних із серцевою або нирковою недостатністю, то необхідно проводити ретельний моніторинг рівня електролітів та гематокриту, а також нагляд за розвитком плода.
Період годування грудьми. На теперішній час не встановлено, чи проникає торасемід або його метаболіти у грудне молоко у тварин або людини. Не можна виключити ризику при застосуванні лікарського засобу для новонароджених/немовлят. Тому застосування торасеміду в період годування грудьми протипоказано (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Рішення про відмову від грудного вигодовування або про відміну/припинення застосування Трифас^® 10 слід приймати з урахуванням користі грудного вигодовування для дитини і користі лікування препаратом для жінки.
Фертильність. Дослідження впливу торасеміду на фертильність у людей не проводилося. В експерименті на тваринах не виявлено такого впливу торасеміду.
Діти. Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Трифас^® 10 у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. У зв’язку з цим торасемід не слід застосовувати у дітей та підлітків (віком до 18 років) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Навіть у разі належного застосування торасемід може негативно впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Насамперед це стосується початку лікування, періоду підвищення дози лікарського засобу, заміни лікарського засобу, призначення поєднаної терапії та вживання алкоголю. Тому під час застосування торасеміду слід приділяти особливу обережність при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами.

комбінації не рекомендовані. Торасемід, особливо у високих дозах, може підсилити ото- та нефротоксичну дію аміноглікозидних антибіотиків, наприклад канаміцину, гентаміцину, тобраміцину, та цитостатичних засобів — активних похідних платини, а також нефротоксичну дію цефалоспоринів. При одночасному застосуванні торасеміду та препаратів літію можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові, що може спричинити посилення впливу літію та прояву побічних реакцій.
Комбінації лікарських засобів, застосування яких потребує обережності. Торасемід підсилює дію інших антигіпертензивних засобів, зокрема інгібіторів АПФ, що може спричинити надмірне зниження АТ під час їх одночасного застосування. При одночасному застосуванні торасеміду з препаратами дигіталісу дефіцит калію, спричинений застосуванням діуретиків, може призвести до підвищення і посилення побічної дії обох лікарських засобів. Торасемід може знижувати ефективність антидіабетичних засобів. Пробенецид та НПЗП (наприклад індометацин, ацетилсаліцилова кислота) можуть гальмувати діуретичну та антигіпертензивну дію торасеміду. При лікуванні саліцилатами у високих дозах торасемід може підвищити їхню токсичну дію на ЦНС. Торасемід може підсилювати дію теофіліну, а також вплив курареподібних лікарських засобів на релаксацію м’язів. Проносні засоби, а також мінерало- і глюкокортикоїди можуть підсилити втрату калію, зумовлену торасемідом. Торасемід може знижувати судинозвужувальну дію катехоламінів, наприклад епінефрину та норепінефрину. При одночасному застосуванні з колестераміном може знижуватися всмоктування торасеміду та, відповідно, його очікувана ефективність.

симптоми інтоксикації. Типова симптоматика невідома. Передозування може спричинити сильний діурез, у тому числі ризик надмірної втрати рідини та електролітів, сонливість, синдром сплутаності свідомості, симптоматичну артеріальну гіпотензію, циркуляторний колапс і розлади з боку травної системи.
Лікування передозування. Специфічний антидот невідомий. Симптоми інтоксикації зникають, як правило, при зниженні дози та відміні лікарського засобу та при відповідному заміщенні рідини та електролітів (слід проводити контроль рівня електролітів у крові). Торасемід не виводиться із крові за допомогою гемодіалізу.
Лікування у разі гіповолемії: заміщення об’єму рідини.
Лікування у разі гіпокаліємії: призначення препаратів калію.
Лікування у разі циркуляторного колапсу: перевести пацієнта у положення лежачи та у разі необхідності призначити симптоматичну терапію.
Анафілактичний шок (негайні заходи). При першій появі шкірних реакцій (таких як, наприклад, кропив’янка або почервоніння шкіри), збудженого стану хворого, головного болю, підвищеного потовиділення, нудоти, ціанозу слід проводити катетеризацію вени; пацієнту надати горизонтальне положення із піднятими ногами, забезпечити вільне надходження повітря, призначити кисень. У разі необхідності в подальшому застосовувати також засоби інтенсивної терапії (включаючи введення епінефрину, глюкокортикоїдів та заміщення ОЦК).

спеціальні умови зберігання не потрібні. Зберігати в недоступному для дітей місці.