Медопрам (Medopram) (265830) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Есциталопрам - 10 мг

фармакодинаміка. Есциталопрам є антидепресантом, селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), що зумовлює клінічні і фармакологічні ефекти препарату. Він має високу спорідненість з основним зв’язувальним елементом і суміжним з ним алостеричним елементом транспортера серотоніну та не має зовсім або має дуже слабку здатність зв’язуватися з низкою рецепторів, включаючи серотонінові 5-HT_1А-, 5-HT₂-рецептори, дофамінові D₁- и D₂-рецептори, α₁-, α₂-, β-адренергічні рецептори, гістамінові H₁-, мускаринові холінергічні, бензодіазепінові та опіатні рецептори.
Фармакокінетика. Абсорбція практично повна і не залежить від прийому їжі. C_max у плазмі крові досягається через 4 год після прийому. Біодоступність есциталопраму становить близько 80%.
Зв’язування есциталопраму та його основних метаболітів з білками — <80%.
Метаболізм відбувається у печінці до метаболітів, що деметилюються та дидеметилюються. Обидва з них є фармакологічно активними. Біотрансформація есциталопраму до деметильованого метаболіту відбувається за допомогою цитохрому CYP 2C19. Можлива незначна участь у процесі ізоферментів CYP 3A4 та CYP 2D6. Т_½ препарату становить близько 30 год. Кліренс (Cl_oral) при пероральному прийомі становить близько 0,6 л/хв. В основних метаболітів Т_½ довший. Есциталопрам та його основні метаболіти виділяються печінкою (метаболічний шлях) і нирками. Більша частина дози виводиться у вигляді метаболітів із сечею. Кінетика есциталопраму лінійна. Рівноважна концентрація досягається приблизно через 1 тиж. У пацієнтів літнього віку (понад 65 років) есциталопрам виводиться повільніше, ніж у молодих пацієнтів.

лікування великих депресивних епізодів, панічних розладів, у тому числі з агорафобією, соціальних тривожних розладів (соціальна фобія), генералізованих тривожних розладів, обсесивно-компульсивних розладів (ОКР).

Медопрам застосовують дорослим внутрішньо 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.
Великий депресивний епізод. Зазвичай призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості пацієнта добова доза може бути підвищена до 20 мг.
Антидепресивний ефект звичайно настає через 2–4 тиж. Після зникнення симптомів лікування необхідно продовжувати зазвичай протягом 6 міс з метою зміцнення ефекту.
Панічні розлади з агорафобією або без неї. Протягом 1-го тижня рекомендується початкова доза 5 мг/добу, після чого дозу можна підвищити до 10 мг/добу. Надалі дозу можна підвищити до 20 мг/добу залежно від індивідуальної чутливості пацієнта.
Максимальний ефект при лікуванні панічних розладів досягається через 3 міс. Термін лікування становить декілька місяців і залежить від тяжкості захворювання.
Соціальні тривожні розлади (соціальна фобія). Зазвичай призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості пацієнта рекомендується підвищити дозу до 20 мг/добу.
Зменшення вираженості симптомів, як правило, відмічають через 2–4 тиж лікування. Рекомендується продовжити лікування протягом 3 міс. Довготривале лікування протягом 6 міс призначають з метою запобігання рецидиву, враховуючи індивідуальні прояви захворювання; регулярно оцінюють ефективність лікування.
Генералізовані тривожні розлади. Зазвичай призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості доза може бути підвищена максимум до 20 мг/добу.
Рекомендується продовжити лікування протягом 3 міс. Довготривале лікування протягом 6 міс призначається з метою запобігання рецидиву, враховуючи індивідуальні прояви захворювання; регулярно оцінюється ефективність лікування.
ОКР. Зазвичай призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості доза може бути підвищена до 20 мг/добу. ОКР — хронічне захворювання, лікування має тривати достатній період для забезпечення повного зникнення симптомів, який може становити кілька місяців або навіть більше.
Пацієнти літнього віку (старше 65 років). Початкова доза повинна становити половину звичайної рекомендованої дози. Рекомендована добова доза для осіб літнього віку становить 5 мг. Залежно від індивідуальної чутливості та тяжкості депресії добова доза може бути підвищена до максимальної — 10 мг/добу.
Ниркова недостатність. У разі наявності ниркової недостатності легкого та помірного ступеня обмежень немає. З обережністю необхідно застосовувати препарат у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв).
Зниження функції печінки. Рекомендована початкова доза протягом перших 2 тиж лікування становить 5 мг/добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта доза може бути підвищена до 10 мг/добу.
Знижена активність цитохрому ізоферменту CYP 2C19. Для пацієнтів зі слабкою активністю ізоферменту CYP 2C19 рекомендована початкова доза протягом перших 2 тиж лікування становить 5 мг/добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта доза може бути підвищена до 10 мг/добу.
Припинення лікування. При припиненні лікування есциталопрамом дозу слід поступово знижувати протягом 1–2 тиж, щоб уникнути виникнення реакції на припинення прийому препарату.
Діти. Застосування у дітей протипоказано.

підвищена чутливість до есциталопраму або інших компонентів препарату, одночасне лікування інгібіторами МАО або пімозидом.

побічні ефекти есциталопраму, як правило, є минущими та незначними. Вони виникають протягом 1–2-го тижня лікування та поступово зникають у міру одужання пацієнта.
Побічні ефекти, характерні для всіх препаратів класу СІЗЗС та есциталопраму, які відмічали у плацебо-контрольованих дослідженнях та при медичному застосуванні, перелічені за системами органів.
З боку системи крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: анафілактичні реакції.
Ендокринні розлади: порушення секреції антидіуретичного гормону.
Розлади харчування та обміну речовин: зниження або посилення апетиту, гіпонатріємія.
Психічні розлади: тривога, неспокій, аномальні сни, зниження лібідо, аноргазмія (у жінок), скреготіння зубами під час сну, збудження, знервованість, панічні напади, сплутаність свідомості, агресія, деперсоналізація, галюцинації, суїцидальні випадки, манія.
З боку нервової системи: безсоння, сонливість, запаморочення, парестезія, тремор, порушення смаку, порушення сну, непритомність, серотоніновий синдром, дискінезія, рухові розлади, судоми.
З боку органа зору: розширення зіниці, затуманення зору.
З боку органа слуху: дзвін у вухах.
З боку серцево-судинної системи: тахікардія, брадикардія, ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи: синусити, позіхання, носова кровотеча.
З боку ШКТ: нудота, діарея, запор, блювання, сухість у роті, шлунково-кишкові кровотечі (в тому числі ректальні).
Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит.
Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини: посилене потовиділення, висип на шкірі, облисіння, свербіж, синці, набряки.
З боку скелетно-м’язової системи: артралгія, міалгія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: затримка сечовипускання.
З боку репродуктивної системи та грудних залоз: розлади еякуляції, імпотенція, пріапізм, галакторея (чоловіки), метрорагія, менорагія (жінки).
Загальні розлади: втома, пірексія, набряк.
Дослідження: збільшення маси тіла, аномальні показники функції печінки.
Є повідомлення про такі побічні ефекти при застосуванні препаратів класу СІЗЗС, як анорексія та акатизія. Випадки подовження інтервалу Q–T відмічали при медичному застосуванні переважно у пацієнтів із наявним серцевим захворюванням, причинного зв’язку не встановлено.
Симптоми відміни зазвичай виникають протягом перших кількох діб після раптового припинення лікування та минають у більшості випадків протягом 2 тиж. Запаморочення, головний біль, сенсорні порушення, розлади сну, тривога, нудота та/або блювання, тремор, сплутаність свідомості, підвищене потовиділення, головний біль, діарея, посилене серцебиття, емоційна нестабільність, дратівливість і порушення зору відмічали найчастіше. Більшість цих симптомів є незначними та минущими, однак можуть мати тяжкий та/або тривалий перебіг у деяких пацієнтів. З метою уникнення симптомів відміни рекомендується поступове припинення застосування препарату протягом 1–2 тиж.

парадоксальна тривога. У деяких пацієнтів з панічними розладами на початку лікування СІЗЗС можливе посилення тривоги. Подібна парадоксальна реакція зазвичай зникає протягом 2 тиж лікування. Щоб знизити ймовірність виникнення анксіогенного ефекту, рекомендуються низькі початкові дози.
Судомні напади. Необхідно відмінити препарат у разі розвитку судомних нападів.
Манія. СІЗЗС слід з обережністю застосовувати для лікування хворих з манією/гіпоманією в анамнезі. При появі манікального стану СІЗЗС слід відмінити.
Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом лікування СІЗЗС може впливати на глікемічний контроль (гіпоглікемія або гіперглікемія). Доза інсуліну та/або орального гіпоглікемічного засобу може потребувати корекції.
Суїцид. Суїцидальні спроби характерні власне для осіб у стані депресії, загроза їх може існувати аж до досягнення стійкої ремісії, як спонтанної, так і внаслідок терапії. Слід ретельно спостерігати за станом хворих, які приймають антидепресанти, особливо на початку терапії, щодо клінічного погіршення та/або появи суїцидальних думок та поведінки.
Така обережність також доречна при лікуванні хворих з іншими психічними розладами через можливу наявність супутнього великого депресивного розладу.
Акатизія. Застосування СІЗЗС/СІЗЗСН пов’язане з розвитком акатизії — станом, який характеризується неприємним виснажливим відчуттям неспокою та потребою рухатися і часто супроводжується нездатністю сидіти або стояти на одному місці. Такий стан найбільш імовірно виникає протягом перших кількох тижнів лікування. Підвищення дози може зашкодити пацієнтам, у яких розвинулися такі симптоми.
Гіпонатріємія. Гіпонатріємія, можливо пов’язана з порушенням секреції антидіуретичного гормону (АДГ), на фоні прийому СІЗЗС виникає рідко і зазвичай зникає при відміні терапії. СІЗЗС слід призначати з обережністю пацієнтам групи ризику (літній вік, наявність цирозу печінки або одночасне лікування препаратами, які спричиняють гіпонатріємію).
Крововиливи. При прийомі СІЗЗС можливий розвиток крововиливів (екхімоз і пурпура). Необхідно з обережністю призначати СІЗЗС хворим зі схильністю до кровотеч, а також пацієнтам, які приймають антикоагулянти і ліки, що впливають на згортання крові.
ЕСТ (електросудомна терапія). Клінічний досвід одночасного застосування СІЗЗС та ЕСТ обмежений, отже, рекомендується обережність.
Реверсивні селективні інгібітори МАО типу А. Комбінувати есциталопрам та інгібітори МАО типу А не рекомендується через ризик виникнення серотонінового синдрому.
Серотоніновий синдром. У хворих, які приймають СІЗЗС одночасно з серотонінергічними препаратами, у поодиноких випадках може розвинутися серотоніновий синдром. Необхідно з обережністю застосовувати есциталопрам одночасно з лікарськими засобами, що чинять серотонінергічну дію. Комбінація таких симптомів, як ажитація, тремор, міоклонус, гіпертермія, може вказувати на розвиток серотонінового синдрому. Якщо виникла така ситуація, то СІЗЗС і серотонінергічні препарати необхідно терміново відмінити і призначити симптоматичне лікування.
Звіробій. Одночасне застосування СІЗЗС та рослинних засобів, які містять звіробій, може призвести до підвищення частоти побічних реакцій.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Клінічні дані щодо застосування есциталопраму при лікуванні вагітних обмежені. Есциталопрам не слід призначати вагітним. Винятком є випадки, коли після ретельного розгляду всіх ризиків і переваг була чітко доведена необхідність призначення препарату. Рекомендується ретельне обстеження новонароджених, матері яких приймали есциталопрам протягом періоду вагітності, особливо в ІІІ триместр. Необхідно уникати раптового припинення застосування препарату в період вагітності.
У новонароджених, матері яких приймали СІЗЗС/СІЗЗСН на пізніх стадіях вагітності, можливе виникнення таких симптомів: респіраторний дистрес, ціаноз, апное, судоми, коливання температури тіла, труднощі з грудним вигодовуванням, блювання, гіпоглікемія, АГ або гіпотензія, гіперрефлексія, тремор, нервове збудження, дратівливість, апатія, постійний плач, сонливість і труднощі зі сном. Ці симптоми можуть розвинутися внаслідок як серотонінергічних ефектів, так і бути ознаками синдрому відміни. У більшості випадків прояви ускладнень виникають одразу або незабаром (до 24 год) після пологів.
Оскільки есциталопрам виділяється з грудним молоком, жінкам, які годують грудьми, не рекомендується призначати препарат або слід відмінити годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Загалом есциталопрам не впливає на інтелектуальний стан або психомоторні функції, але слід враховувати можливий розвиток таких побічних реакцій з боку нервової системи, як запаморочення та сонливість.

протипоказані комбінації
Неселективні інгібітори МАО. Есциталопрам не слід застосовувати одночасно з неселективними незворотними інгібіторами МАО та протягом 2 тиж після припинення їх прийому. Лікування інгібіторами МАО повинно починатися не раніше ніж через 7 днів після припинення застосування есциталопраму.
Пімозид. Через взаємодію есциталопраму з низькими дозами пімозиду та посилення побічної дії останнього одночасне застосування протипоказане.
Небажані комбінації
Моклобемід. Через ризик розвитку серотонінового синдрому комбінація есциталопраму з інгібітором МАО типу А моклобемідом не рекомендується. Якщо застосування цієї комбінації вважається за необхідне, то спочатку призначають мінімальні рекомендовані дози під ретельним медичним наглядом.
Комбінації, що потребують обережності
Селегілін. Комбінація із селегіліном (незворотний інгібітор МАО типу Б) потребує обережності. Існує досвід безпечної комбінації селегіліну в дозі до 10 мг/добу з рацемічним циталопрамом.
Серотонінергічні засоби. Одночасне застосування із серотонінергічними лікарськими засобами (наприклад з трамадолом, суматриптаном та іншими триптанами) може призвести до розвитку серотонінового синдрому.
Засоби, які знижують судомний поріг. СІЗЗС можуть знижувати судомний поріг. Рекомендується обережність при одночасному застосуванні препаратів, які знижують судомний поріг (наприклад антидепресанти (трициклічні, СІЗЗС), нейролептики (фенотіазини, тіоксантени, бутирофенони), мефлохін, бупропіон і трамадол).
Літій, триптофан. Оскільки зареєстровано випадки підсилення дії при одночасному застосуванні СІЗЗС і літію або триптофану, рекомендується з обережністю призначати ці препарати одночасно.
Антикоагулянти. Можлива зміна ефектів антикоагулянтів унаслідок одночасного застосування з есциталопрамом. У пацієнтів, які приймають пероральні антикоагулянти, необхідно провести ретельний моніторинг системи згортання крові перед застосуванням есциталопраму і після нього.
Алкоголь. Есциталопрам не вступає з алкоголем у фармакодинамічну або фармакокінетичну взаємодію.
Інші препарати. Одночасне застосування есциталопраму та омепразолу (інгібітора CYP 2C19) приблизно на 50% підвищує концентрацію есциталопраму в плазмі крові.
Одночасне застосування есциталопраму та циметидину (помірно сильний основний інгібітор ензимів) приблизно на 70% підвищує концентрацію есциталопраму в плазмі крові.
Таким чином, при поєднаному застосуванні есциталопраму з інгібіторами CYP 2C19 (наприклад омепразол, флуоксетин, флувоксамін, лансопразол, тиклопідин) та з циметидином слід бути обережними, призначаючи верхні граничні дози есциталопраму. Зниження дози есциталопраму може бути необхідним залежно від клінічної оцінки.

токсичність. Клінічні дані про передозування есциталопраму обмежені. Багато випадків спричинені одночасним передозуванням інших лікарських засобів. У більшості випадків відмічали легкі симптоми або безсимптомність передозування. Повідомлення про летальні наслідки передозування есциталопраму є винятковими, більшість з них включають одночасне передозування інших препаратів. Прийом доз в межах 400–800 мг есциталопраму не спричиняв будь-яких тяжких симптомів.
Симптоми. Ознаки передозування есциталопраму виявляються головним чином симптомами з боку ЦНС (від запаморочення, тремору та ажитації до рідкісних випадків серотонінового синдрому, судом і коми), травного тракту (нудота/блювання), серцево-судинної системи (артеріальна гіпотензія, тахікардія, подовження інтервалу Q–T, аритмія) та порушенням електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія).
Лікування. Специфічного антидоту не існує. Слід підтримувати належне функціонування дихальної системи, забезпечити адекватну оксигенацію, якомога швидше накласти шлунковий лаваж. Можливе застосування активованого вугілля. Необхідний моніторинг життєво важливих функцій разом із симптоматичним підтримувальним лікуванням.

при температурі не вище 25 °С.