Ліменда (Limenda)

Допоміжні речовини: вітепсол S55.

Метронідазол - 750 мг

Міконазолу нітрат - 200 мг

фармакодинаміка. Лікарський засіб містить міконазол з протигрибковою дією та метронідазол з антибактеріальною та антитрихомонадною дією.
Міконазол є протигрибковим засобом; виявляє широкий спектр активності та особливо ефективний проти патогенних грибів, включаючи Candida albicans. Крім того, ефективний проти грампозитивних бактерій. Механізм дії міконазолу полягає в інгібуванні біосинтезу ергостеролу, пошкодженні клітинних мембран грибків, порушенні ліпідного складу мембрани та проникності клітинної стінки, що спричиняє загибель клітини гриба. У грибів видів Candida він змінює проникність клітин та пригнічує утилізацію глюкози in vitro.
Метронідазол є протипротозойним та антибактеріальним засобом; ефективний проти декількох інфекцій, спричинених факультативними аеробними бактеріями, зокрема Gardnerella vaginalis, найпростішими, такими як Trichomonas vaginalis, та анаеробними бактеріями, включаючи анаеробні стрептококи.
Міконазолу нітрат і метронідазол не виявляють синергічних та антагоністичних ефектів.
Частота клінічного виліковування, якої досягнуто у відкритому багатоцентровому неконтрольованому клінічному дослідженні ефективності та безпеки комбінації метронідазол/міконазол при 7-денному лікуванні 104 пацієнтів із клінічним/мікробіологічним діагнозом вагініту становила 96,6% при кандидозному вульвовагініті, 98,1% — при бактеріальному вагінозі, 97,3% — при трихомонадному вагініті та 98,5% — при змішаних вагінальних інфекціях. Частота мікробіологічного виліковування становила 89,8%, 96,2%, 100%, 91,7% для кожного виду інфекції відповідно.
У рандомізованому відкритому порівняльному дослідженні ефективності, безпеки та переносимості комбінації метронідазол/міконазол частота клінічного та мікробіологічного виліковування становила 84% та 76% відповідно.
Фармакокінетика. Абсорбція. Абсорбція міконазолу при інтравагінальному введенні дуже низька (близько 1,4% від дози). Після інтравагінального введення міконазол у плазмі крові не визначався.
Біодоступність метронідазолу при інтравагінальному введенні становить 20% порівняно з пероральним шляхом введення. Рівноважна концентрація метронідазолу у плазмі крові становила 1,1–5 мкг/мл після інтравагінального введення в добовій дозі.
Розподіл. Зв’язування міконазолу з білками плазми крові становить 90–93%. Його проникнення у СМР низьке, але він широко розповсюджується в інших тканинах. Об’єм розподілу становить 1400 л.
Метронідазол проникає у тканини та рідини тіла, включаючи жовч, кістки, молочні залози, грудне молоко, церебральні абсцеси, СМР, печінку та печінкові абсцеси, слину, сім’яну рідину і вагінальний секрет, та сягає концентрацій, подібних до тих, що є у плазмі крові. Він долає плацентарний бар’єр та швидко проникає у кровотік плода. З білками плазми крові зв’язується не більше 20%. Об’єм розподілу становить 0,25–0,85 л/кг.
Метаболізм. Міконазол метаболізується в печінці. Визначаються два неактивні метаболіти (2,4-дихлорофеніл-1H імідазол етанол та 2,4-дихлоромигдалева кислота).
Метронідазол метаболізується в печінці шляхом окиснення, гідроксильний метаболіт є активним. Основні метаболіти метронідазолу, гідроксильні та метаболіти оцтової кислоти, виводяться із сечею. Гідроксильний метаболіт виявляє 30% біологічної активності метронідазолу.
Виведення. Т_½ міконазолу становить 24 год. Менше 1% виводиться із сечею. Близько 50% виводиться з калом, зазвичай у незміненому вигляді.
Т_½ метронідазолу становить 6–11 год. Близько 6–15% дози метронідазолу виводиться з калом, 60–80% не змінюється і виводиться із сечею, як і його метаболіти. Близько 20% метронідазолу виводиться із сечею у вигляді незміненої речовини.
Дані доклінічних досліджень. Результати стандартних доклінічних досліджень токсичності при багаторазовому застосуванні, генотоксичності, канцерогенності та репродуктивної токсичності не вказують на існування специфічного ризику для людського організму.
У мікробіологічному дослідженні in vitro не виявлено синергічної або антагоністичної взаємодії між діючими речовинами, що входять до складу лікарського засобу, при дії проти Candida albicans, Streptococcus (грам B за Lancefield), Gardnerella vaginalis та Trichomonas vaginalis.
Доклінічні дослідження комбінації 750 мг метронідазолу та 200 мг міконазолу показали, що немає посилення або синергізму летальних чи токсичних ефектів обох складових у самиць щурів.
У дослідженні подразнення слизової оболонки піхви у самиць собак породи бігль тією ж самою комбінацією препаратів визначено, що вона не спричиняє подразнення слизової оболонки піхви і не призводить до клінічних, біохімічних та гематологічних порушень. У тому ж дослідженні місцевих і системних токсичних ефектів не виявлено.

– кандидозні вульвовагініти, спричинені Candida albicans;
– бактеріальні вагінози, спричинені анаеробними бактеріями та Gardnerella vaginalis;
– трихомонадні вагініти, спричинені Trichomonas vaginalis;
– змішані вагінальні інфекції.

лікарський засіб призначений для інтравагінального введення. Не слід ковтати супозиторії або застосовувати лікарський засіб будь-яким іншим шляхом введення, не передбаченим інструкцією для медичного застосування.
Дозування. Слід вводити по 1 вагінальному супозиторію глибоко в піхву за допомогою одноразових напальчників, які знаходяться в упаковці, на ніч протягом 7 днів.
При рецидивах захворювання або вагінітах, резистентних до іншого лікування, лікарський засіб слід застосовувати на ніч протягом 14 днів.
У період менструації лікарський засіб не рекомендується застосовувати через зниження його ефективності та можливості деяких ускладнень при введенні.
Пацієнткам літнього віку (віком від 65 років) корекція режиму дозування не потрібна.
Спосіб застосування. Перед застосуванням лікарського засобу слід ретельно вимити руки.
Вагінальні супозиторії слід вводити в положенні лежачи, глибоко в піхву.
Якщо можливо, не приймати вертикальне положення протягом щонайменше пів години після введення супозиторія.
Після застосування лікарського засобу слід також ретельно вимити руки.
Не слід застосовувати подвійну дозу лікарського засобу для заміщення пропущеної дози.
Діти. Лікарський засіб не рекомендується застосовувати у дітей.

– підвищена чутливість до діючих речовин та/або допоміжних речовин лікарського засобу.
– Вживання алкогольних напоїв під час лікування або впродовж 3 днів після лікування.
– Застосування дисульфіраму під час лікування або протягом 2 тиж після лікування.
– Порфірія.
– Епілепсія.
– Тяжкі порушення функції печінки.
– Пацієнти з синдромом Коккейна (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

частота перелічених нижче побічних реакцій визначається таким чином: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).
В окремих випадках можуть відмічатися такі побічні реакції, як реакції гіперчутливості (у тому числі висип на шкірі) та біль у черевній порожнині, головний біль, свербіж, печіння і подразнення піхви. Частота виникнення системних побічних реакцій є дуже незначною внаслідок дуже низького рівня метронідазолу у плазмі крові при вагінальному застосуванні лікарського засобу (2–12% від рівня, що досягається при пероральному застосуванні метронідазолу). Інша діюча речовина лікарського засобу, міконазол, може спричиняти подразнення піхви (печіння, свербіж), як і всі інші протигрибкові засоби із вмістом похідних імідазолу, що вводяться вагінально (2–6%). У разі виникнення тяжкого подразнення необхідно припинити лікування.
Побічні реакції внаслідок системної дії діючих речовин наведені нижче.
З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко — агранулоцитоз, нейтропенія, тромбоцитопенія, панцитопенія; частота невідома — лейкопенія.
З боку імунної системи: рідко — анафілактичний шок; частота невідома — реакції гіперчутливості, алергічні реакції, ангіоневротичний набряк, кропив’янка, лихоманка.
З боку метаболізму та харчування: частота невідома — анорексія.
З боку психіки: дуже рідко — розлади свідомості, в тому числі сплутаність свідомості та галюцинації, частота невідома — депресія.
З боку нервової системи: часто — запаморочення, головний біль; дуже рідко — енцефалопатія (наприклад сплутаність свідомості, підвищення температури тіла, підвищена чутливість до світла, кривошия, галюцинації, параліч, розлади зору та руху) та підгострий мозочковий синдром (наприклад атаксія, дизартрія, порушення ходи, ністагм, тремор), які можуть минати після припинення лікування; частота невідома — підвищена втомлюваність або слабкість, судоми, периферична нейропатія внаслідок інтенсивної та/або тривалої терапії метронідазолом, асептичний менінгіт.
З боку органа зору: дуже рідко — тимчасові порушення зору, такі як диплопія, міопія, розмите зображення, зниження гостроти зору, зміни у сприйнятті кольорів; частота невідома — оптична нейропатія/неврит.
З боку травного тракту: частота невідома — порушення смаку, запалення слизової оболонки порожнини рота, металічний присмак, обкладений язик, нудота, блювання, запор, шлунково-кишкові розлади, такі як біль в епігастральній ділянці та діарея, сухість у роті, зниження апетиту, біль у шлунку, біль у животі та спазми.
З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко — підвищення рівнів печінкових ферментів (АсАТ, АлАТ, ЛФ), холестатичний або змішаний гепатит та ураження клітин печінки (гепатоцитів), іноді з жовтяницею; повідомлялося про випадки печінкової недостатності, що потребувала трансплантації печінки у пацієнтів, які лікувалися метронідазолом та іншими антибіотиками.
Випадки тяжкої необоротної гепатотоксичності/гострої печінкової недостатності, включаючи випадки з летальними наслідками з дуже швидким перебігом після початку системного застосування метронідазолу, повідомлялися у пацієнтів із синдромом Коккейна (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко — шкірний висип, гнійничковий висип, припливи з гіперемією, свербіж; частота невідома — поліморфна еритема, синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроліз.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: дуже рідко — міалгія, артралгія.
З боку нирок та органів сечовиділення: дуже рідко — потемніння сечі (за рахунок метаболізму метронідазолу).
Загальні порушення та реакції в місці введення: дуже часто — вагінальні виділення; часто — вагініт, вульвовагінальне подразнення, дискомфорт у ділянці малого таза; нечасто — відчуття спраги; рідко — печіння в піхві, свербіж, подразнення, висип; частота невідома — місцеве подразнення та гіперчутливість, контактний дерматит.
Названі побічні реакції відмічають рідко, оскільки концентрація метронідазолу в крові при інтравагінальному введенні невисока.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, дуже важливі. Це дає змогу постійно спостерігати за співвідношенням користі/ризику при застосуванні лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

вживання алкоголю. Слід попередити пацієнта про те, що не можна вживати алкоголь протягом лікування та упродовж 3 діб після завершення курсу лікування через можливість виникнення реакцій з боку ЦНС, аналогічних дії дисульфіраму.
Застосування протягом тривалого часу та у високих дозах. Застосування лікарського засобу протягом тривалого часу та у високих дозах може спричинити периферичну нейропатію та судоми.
Одночасне застосування з іншими інтравагінальними засобами. Основа супозиторія може небажаним чином взаємодіяти з гумою чи латексом, з яких виготовляються контрацептивні діафрагми та презервативи, тому їх одночасне використання з супозиторіями не рекомендується.
Інші засоби для інтравагінального застосування (наприклад тампони, спринцювання або сперміциди) не слід застосовувати одночасно з лікарським засобом.
Застосування при трихомонадному вагініті. Статеві партнери хворих на трихомонадний вагініт також мають пройти курс лікування.
Застосування у пацієнтів різних вікових груп. Лікарський засіб не рекомендується застосовувати у незайманих дівчат.
Рекомендації щодо застосування лікарського засобу у пацієнтів літнього віку (віком від 65 років) такі ж, як і для решти пацієнтів.
Ризик реакцій гіперчутливості. Під час застосування лікарського засобу можливий розвиток реакцій гіперчутливості, включаючи анафілаксію та ангіоневротичний набряк. У разі розвитку реакцій гіперчутливості лікування слід припинити.
Застосування у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Пацієнтам із нирковою недостатністю дозу метронідазолу необхідно знизити.
Застосування у пацієнтів із порушеннями функції печінки. При тяжкій печінковій недостатності може бути змінений кліренс метронідазолу. Підвищення рівня метронідазолу у плазмі крові може посилювати симптоми енцефалопатії. Таким чином, метронідазол слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із печінковою енцефалопатією. Добову дозу метронідазолу для таких пацієнтів слід знизити до ¹/₃.
Застосування пацієнтам із порушеннями функції нирок. Пацієнтам із нирковою недостатністю дозу метронідазолу необхідно знизити.
Застосування у період вагітності та годування грудьми
Застосування у жінок репродуктивного віку. Оскільки ефект діючих речовин лікарського засобу на плід та розвиток новонароджених повністю не вивчений, жінкам, яким потрібно застосовувати цей лікарський засіб, слід уникати вагітності за допомогою дієвого протизаплідного методу.
Вагітність. Дані доклінічних досліджень на тваринах щодо вагітності, ембріонального розвитку та розвитку плода, перинатального та/або постнатального розвитку недостатні. Можливий ризик для людей невідомий.
Лікарський засіб не слід застосовувати у І триместр вагітності. У ІІ та ІІІ триместр вагітності лікарський засіб можна застосовувати тільки в разі необхідності, якщо лікар вирішить, що користь переважає ризик.
Період годування грудьми. Під час застосування лікарського засобу слід припинити годування грудьми, оскільки метронідазол, один з активних компонентів, проникає у грудне молоко. Годування грудьми можна відновити через 1–2 доби після закінчення лікування.
Фертильність. Немає доказів небезпечного впливу на фертильність людей та тварин при застосуванні окремо метронідазолу або міконазолу.
Здатність впливати на швидкість реакцій при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Системне застосування метронідазолу може чинити вплив на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами. Порівняно із системним застосуванням при вагінальному введенні абсорбція метронідазолу значно нижча. Можливе виникнення запаморочення, атаксії, психоемоційних розладів. За наявності таких симптомів не рекомендовано керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

взаємодії, пов’язані з метронідазолом
Алкогольні напої: можливий розвиток дисульфірамоподібної реакції. Не слід вживати алкоголь протягом лікування та впродовж 3 днів після його завершення.
Аміодарон: підвищується ризик кардіотоксичності (пролонгація інтервалу Q–T, тріпотіння-мерехтіння шлуночків, зупинка серця).
Астемізол, терфенадин: знижується метаболізм цих засобів та підвищується їх концентрація у плазмі крові.
Бісульфан: підвищується концентрація бісульфану у плазмі крові та посилюється його токсичність. У разі одночасного застосування слід частіше контролювати рівні протромбіну та міжнародне нормалізоване відношення під час лікування та протягом 8 днів після його завершення.
Дисульфірам: підвищується ризик ефектів з боку ЦНС (наприклад психотичні реакції).
Карбамазепін: підвищується концентрація карбамазепіну у плазмі крові.
Пероральні антикоагулянти: посилюється дія антикоагулянтів та підвищується ризик кровотечі.
Циметидин: підвищуються концентрація метронідазолу у плазмі крові та ризик неврологічних побічних реакцій.
Циклоспорин: підвищується ризик токсичності циклоспорину.
Літій: зростає концентрація літію у плазмі крові та посилюється його токсичність.
Фенітоїн: підвищується концентрація фенітоїну у плазмі крові та знижується концентрація метронідазолу у плазмі крові.
Фенобарбітал: знижується концентрація метронідазолу у плазмі крові.
Фторурацил: підвищується концентрація флуороурацилу у плазмі крові та посилюється його токсичність.
Під час застосування метронідазолу виявлено його вплив на рівень у крові ферментів печінки, глюкози (гексокіназний метод), теофіліну та прокаїнаміду.
Взаємодії, пов’язані з міконазолом
Аценокумарол, анісиндіон, дикумарол, фенідіон, фенпрокумон, варфарин: підвищується ризик кровотечі.
Астемізол, цизаприд та терфенадин: знижується метаболізм цих засобів та підвищується їх концентрація у плазмі крові.
Глімепірид: посилюється гіпоглікемічна дія.
Карбамазепін: знижується метаболізм карбамазепіну.
Оксибутинін: підвищується концентрація оксибутиніну у плазмі крові та посилюється його дія (сухість у роті, запор, головний біль).
Оксикодон: підвищується концентрація оксикодону в плазмі крові та знижується його плазмовий кліренс.
Пімозид: посилюється ризик кардіотоксичності (пролонгація інтервалу Q–T, тріпотіння-фібриляція шлуночків, зупинка серця).
Толтеродин: підвищується біодоступність толтеродину в осіб з недостатністю дії цитохрому P450 2D6.
Триметрексат: посилюється токсичність триметрексату (пригнічення кісткового мозку, порушення функції нирок і печінки та утворення виразок у шлунку та кишечнику).
Циклоспорин: підвищується ризик токсичності циклоспорину (дисфункція нирок, холестаз, парестезії).
Фентаніл: посилюється або пролонгується дія опіоїдів (пригнічення ЦНС, депресія, пригнічення функції дихання).
Фенітоїн, фосфенітоїн: підвищується ризик токсичності фенітоїну (атаксія, гіперлексія, ністагм, тремор).
Особливі категорії пацієнтів. Дослідження взаємодії за участю особливих груп пацієнтів не проводили.
Діти. Дослідження взаємодії за участю дітей не проводили.

немає даних щодо передозування метронідазолу при вагінальному введенні. При введенні в піхву метронідазол може всмоктуватися в кількості, достатній для того, щоб спричинити системні ефекти.
Якщо випадково у травну систему потрапить велика кількість препарату, у разі необхідності слід застосувати відповідний метод промивання шлунка. Лікування слід проводити у випадках, коли у травну систему потрапило 12 г метронідазолу. Специфічного антидота не існує, рекомендується симптоматичне лікування. При передозуванні метронідазолу відмічають такі симптоми: нудота, блювання, абдомінальний біль, діарея, свербіж, металевий присмак у роті, атаксія, вертиго, парестезія, конвульсії, лейкопенія, потемніння сечі.
При передозуванні міконазолу нітрату виявлено такі симптоми: нудота, блювання, запалення горла та ротової порожнини, анорексія, головний біль, діарея.

при температурі не вище 25 °С у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.