Амлоцим 10 мг таблетки 10 мг блістер, №10 Лікарський препарат

Амлодипіну безилат - 10 мг

фармакодинаміка
Амлодипін — антагоніст кальцію (похідне дигідропіридину), що блокує надходження іонів кальцію до міокарда та до клітин гладких м’язів.
Механізм гіпотензивної дії амлодипіну зумовлений безпосередньою розслаблювальною дією на гладкі м’язи судин. Точний механізм антиангінального ефекту амлодипіну визначений недостатньо, однак нижчезазначені ефекти відіграють певну роль.
1. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує загальний периферичний опір («постнавантаження»), який долає серце при роботі. Оскільки ЧСС залишається постійною, таке зменшення навантаження знижує споживання енергії міокардом і потребу у кисні.
2. Розширення головних коронарних артерій та коронарних артеріол (нормальних та ішемізованих), можливо, також відіграє роль у механізмі дії амлодипіну. Таке розширення судин призводить до покращення постачання киснем міокарда у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (стенокардія Принцметала чи варіантна стенокардія).
У пацієнтів з АГ застосування препарату 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження АТ протягом 24 год у положенні як лежачи, так і стоячи. Через повільний початок дії амлодипіну гостра артеріальна гіпотензія зазвичай не спостерігається. У пацієнтів зі стенокардією одноразовий щоденний прийом амлодипіну забезпечує підвищення переносимості навантаження, подовжує час до початку нападу і час до депресії сегмента ST на 1 мм. Препарат також зменшує частоту нападів стенокардії та потребу в нітрогліцерині. Амлодипін не асоціюється з будь-якими побічними метаболічними діями або змінами рівня ліпідів у плазмі крові і може застосовуватися пацієнтами з астмою, цукровим діабетом та подагрою.
Фармакокінетика
Всмоктування/розподіл. Після перорального застосування амлодипіну в терапевтичних дозах він поступово абсорбується у плазму крові. Абсолютна біодоступність незміненої молекули становить приблизно 64–80%. C_max у плазмі крові досягається протягом 6–12 год після застосування. Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг маси тіла; константа дисоціації кислоти (рКа) амлодипіну становить 8,6. Дослідження in vitro продемонстрували, що зв’язування амлодипіну з білками плазми крові становить приблизно 97,5%.
Одночасне вживання їжі не впливає на всмоктування амлодипіну.
Метаболізм/виведення. Т_½ із плазми крові становить приблизно 35–50 год. Рівноважна концентрація у плазмі крові досягається після 7–8 днів безперервного застосування препарату. Амлодипін головним чином метаболізується з утворенням неактивних метаболітів. Близько 60% введеної дози виводиться із сечею, приблизно 10% з яких становить амлодипін у незміненому вигляді.
Пацієнти літнього віку. Час досягнення рівноважних концентрацій амлодипіну у плазмі крові подібний в осіб літнього віку та у дорослих пацієнтів. Кліренс амлодипіну зазвичай дещо знижений, що у пацієнтів літнього віку призводить до збільшення AUC і Т_½ препарату.
Пацієнти з порушенням функцій нирок. Амлодипін екстенсивно біотрансформується до неактивних метаболітів. 10% амлодипіну виділяється у незміненому вигляді з сечею. Зміни концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелюють зі ступенем порушення функцій нирок. Пацієнтам із порушенням функцій нирок можна застосовувати амлодипін у звичайних дозах. Амлодипін не видаляється шляхом діалізу.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Інформація щодо застосування амлодипіну пацієнтам із порушенням функції печінки дуже обмежена. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижений, що призводить до збільшення тривалості Т_½ та до збільшення AUC приблизно на 40–60%.
Діти. Відомо, що дослідження фармакокінетики проводили за участю 74 дітей з АГ віком від 12 до 17 років (також 34 пацієнти віком від 6 до 12 років та 28 пацієнтів віком від 13 до 17 років), які застосовували амлодипін у дозах 1,25–20 мг/добу за один або два прийоми. Зазвичай кліренс при пероральному застосуванні у дітей віком від 6 до 12 років та від 13 до 17 років становив 22,5 та 27,4 л/год відповідно для хлопчиків і 16,4 та 21,3 л/год відповідно — для дівчаток. Спостерігається значна варіабельність експозиції у різних пацієнтів. Інформація щодо пацієнтів віком до 6 років обмежена.

– АГ.
– Хронічна стабільна стенокардія.
– Вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала).

дорослі
При обох показаннях — АГ та стенокардії — лікування зазвичай починають з дози 5 мг препарату Амлоцим 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної відповіді пацієнта дозу можна підвищити до 10 мг препарату 1 раз на добу.
Пацієнтам зі стенокардією препарат можна застосовувати як монотерапію чи у комбінації з іншими антиангінальними лікарськими засобами при резистентності до нітратів та/чи блокаторів β-адренорецепторів у адекватних дозах.
Є досвід застосування препарату в комбінації з тіазидними діуретиками, блокаторами α-, β-адренорецепторів чи інгібіторами АПФ у пацієнтів з АГ.
При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками, блокаторами β-адренорецепторів або інгібіторами АПФ корекція дози препарату не потрібна.
Діти віком від 6 років з АГ. Рекомендована початкова доза препарату Амлоцим для цієї категорії пацієнтів становить 2,5 мг 1 раз на добу. Таблетки Амлоцим по 5 мг не призначені для розподілу навпіл для отримання дози 2,5 мг, тому необхідно застосовувати таблетки амлодипіну відповідного дозування. Якщо необхідний рівень АТ не буде досягнутий протягом 4 тиж, дозу можна підвищити до 5 мг/добу. Застосування препарату у дозах >5 мг для цієї категорії пацієнтів не досліджували.
Пацієнти літнього віку. Немає необхідності у підборі дози для цієї категорії пацієнтів. Підвищення дози слід проводити з обережністю.
Пацієнти з порушенням функції нирок. При нирковій недостатності амлодипін метаболізується переважно з утворенням неактивних метаболітів, і тільки 10% лікарського засобу виводиться з сечею у незміненому вигляді. Коливання концентрації амлодипіну в плазмі крові не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. Отже, препарат можна застосовувати пацієнтам із нирковою недостатністю у звичайних дозах. Амлоцим не виводиться за допомогою діалізу.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Дози препарату для застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки від легкого до помірного ступеня не встановлені, тому підбір дози слід проводити обережно й починати застосування препарату із найнижчої дози в діапазоні доз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ і ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакокінетика). Фармакокінетику амлодипіну не досліджували у пацієнтів із порушенням функції печінки тяжкого ступеня. Для пацієнтів із порушенням функції печінки тяжкого ступеня застосування амлодипіну слід починати із найнижчої дози та поступово її підвищувати.
Діти. Препарат можна застосовувати дітям віком від 6 років.
Вплив амлодипіну на АТ пацієнтів віком до 6 років невідомий.

− гіперчутливість до діючої речовини, дигідропіридинів або до будь-якої з допоміжних речовин.
− Артеріальна гіпотензія тяжкого ступеня.
− Шок (включаючи кардіогенний).
− Обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (наприклад стеноз аорти тяжкого ступеня).
− Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

при застосуванні амлодипіну найчастіше повідомлялося про такі побічні реакції, як: сонливість, запаморочення, головний біль, посилене серцебиття, припливи, біль у черевній порожнині, нудота, набряки гомілок, набряки та підвищена втомлюваність.
Побічні реакції, про які повідомлялося під час застосування амлодипіну, наведені нижче за системами та класами органів та за частотою виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100−<1/10); нечасто (≥1/1000−<1/100); рідко (≥1/10 000−<1/1000); дуже рідко (<1/10 000); невідомо (не можна встановити на підставі наявних даних).
З боку крові та лімфатичної системи. Дуже рідко: лейкоцитопенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи. Дуже рідко: алергічні реакції.
З боку метаболізму та аліментарні розлади. Дуже рідко: гіперглікемія.
Психічні порушення. Нечасто: депресія, зміни настрою (включаючи тривожність), безсоння. Рідко: сплутаність свідомості.
З боку нервової системи. Часто: сонливість, запаморочення, головний біль (головним чином на початку лікування). Нечасто: тремор, дисгевзія, синкопе, гіпестезія, парестезія. Дуже рідко: гіпертонус, периферична нейропатія.
З боку органа зору. Часто: порушення зору (включаючи диплопію).
З боку органа слуху та лабіринту. Нечасто: дзвін у вухах.
З боку серця. Часто: посилене серцебиття. Нечасто: аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь). Дуже рідко: інфаркт міокарда.
З боку судин. Часто: припливи. Нечасто: артеріальна гіпотензія. Дуже рідко: васкуліт.
Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення. Часто: диспное. Нечасто: кашель, риніт.
З боку ШКТ. Часто: біль у животі, нудота, диспепсія, порушення перистальтики кишечнику (включаючи діарею та запор). Нечасто: блювання, сухість у роті. Дуже рідко: панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен.
З боку гепатобіліарної системи. Дуже рідко: гепатит, жовтяниця, підвищення рівня печінкових ферментів (що найчастіше асоціювалося із холестазом).
З боку шкіри та підшкірної тканини. Нечасто: алопеція, пурпура, зміна забарвлення шкіри, гіпергідроз, свербіж, висип, екзантема, кропив’янка. Дуже рідко: ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона, набряк Квінке, фоточутливість. Невідомо: токсичний епідермальний некроліз.
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканин. Часто: набрякання гомілок, судоми м’язів. Нечасто: артралгія, міалгія, біль у спині.
З боку нирок та сечовидільного тракту. Нечасто: порушення сечовиділення, ніктурія, полакіурія.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз. Нечасто: імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення. Дуже часто: набряки. Часто: підвищена втомлюваність, астенія. Нечасто: біль у грудях, біль, нездужання.
Дослідження. Нечасто: збільшення або зменшення маси тіла. Повідомлялося про виняткові випадки розвитку екстрапірамідного синдрому.
Діти. Амлодипін добре переноситься при застосуванні у дітей. Повідомлялося, що профіль побічних реакцій був подібним до тих, що спостерігалися у дорослих. Відомо, що у дослідженні найчастіше повідомлялося про такі побічні реакції: головний біль, запаморочення, розширення кровоносних судин, носова кровотеча, біль у животі, астенія. Більшість побічних реакцій були легкого чи помірного ступеня. Тяжкі побічні реакції (переважно головний біль) спостерігалися у 7,2% при застосуванні 2,5 мг амлодипіну, у 4,5% — при застосуванні 5 мг амлодипіну та у 4,6% — у групі плацебо. Найпоширенішою причиною виключення з дослідження була неконтрольована гіпертензія. Жодного разу виключення з дослідження не було спричинене відхиленнями лабораторних показників від норми. Не зафіксовано суттєвих змін пульсу.

безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не оцінювалися.
Пацієнти із серцевою недостатністю. Цим пацієнтам амлодипін слід застосовувати з обережністю. У ході довготривалого плацебо-контрольованого дослідження у осіб із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (клас III та IV за класифікацією NYHA) при застосуванні амлодипіну частота випадків розвитку набряку легень була вищою порівняно із такою при застосуванні плацебо. Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід застосовувати з обережністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик серцево-судинних подій та летального кінця у майбутньому.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Т_½ амлодипіну та параметри AUC вищі у пацієнтів із порушенням функції печінки; рекомендацій стосовно доз препарату немає. Тому даній категорії пацієнтів слід розпочинати застосування препарату із найнижчої дози. Слід бути обережними як на початку застосування препарату, так і під час збільшення дози. Пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю може бути необхідним повільний підбір дози та ретельний нагляд за станом пацієнта.
Пацієнти літнього віку. Підвищувати дозу препарату цій категорії пацієнтів слід з обережністю.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Цій категорії пацієнтів слід застосовувати препарат у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелюють зі ступенем порушень функцій нирок. Амлодипін не видаляється шляхом діалізу.
Амлодипін не впливає на результати лабораторних досліджень.
Не рекомендується застосовувати амлодипін разом із грейпфрутом або з грейпфрутовим соком, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може бути підвищена, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.
Фертильність. Повідомлялося про оборотні біохімічні зміни головки сперматозоїда у деяких пацієнтів при застосуванні блокаторів кальцієвих каналів. Клінічної інформації щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми. Безпека застосування амлодипіну у період вагітності не встановлена. Застосовувати амлодипін у період вагітності рекомендується лише у тих випадках, коли немає безпечнішої альтернативи, а ризик, пов’язаний із самим захворюванням, перевищує можливу шкоду від лікування для матері та плода.
У ході досліджень на тваринах при застосуванні препарату у високих дозах відзначали репродуктивну токсичність.
Період годування грудьми. Амлодипін виділяється у материнське молоко. Співвідношення дози, отриманої новонародженим від матері, у міжквартильному діапазоні оцінюють як 3–7%, максимум — 15%. Дія амлодипіну на немовлят невідома. При прийнятті рішення про продовження годування грудьми або про застосування амлодипіну необхідно оцінювати користь годування грудьми для дитини та користь від застосування препарату для матері.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Амлодипін може чинити незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.
Швидкість реакції може бути знижена при наявності таких симптомів, як запаморочення, головний біль, сплутаність свідомості чи нудота.
Слід бути обережними, особливо на початку терапії.

вплив інших лікарських засобів на амлодипін
Амлодипін можна застосовувати разом з тіазидними діуретиками, блокаторами α- та β-адренорецепторів, інгібіторами АПФ, нітратами пролонгованої дії, нітрогліцерином для сублінгвального прийому, НПВП, антибіотиками та пероральними протидіабетичними препаратами.
Дані, отримані у ході in vitro досліджень із плазмою крові людини, свідчать про відсутність впливу амлодипіну на зв’язування з білками крові досліджуваних лікарських засобів (дигоксин, фенітоїн, варфарин або індометацин).
Інгібітори CYP 3A4. Одночасне застосування амлодипіну та інгібіторів CYP 3A4 потужної чи помірної дії (інгібітори протеаз, азольні протигрибкові засоби, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значущого підвищення експозиції амлодипіну, що також може спричинити підвищення ризику виникнення гіпотензії. Клінічне значення цих змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. Може знадобитися клінічне спостереження за станом здоров’я пацієнта та підбір дози.
Не рекомендується одночасно застосовувати амлодипін та грейпфрути або грейпфрутовий сік, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність амлодипіну може підвищуватися, що, у свою чергу, призводить до посилення гіпотензивної дії.
Індуктори CYP 3A4. Kонцентрація амлодипіну в плазмі крові може змінюватися після одночасного застосування відомих індукторів CYP 3A4. Тому слід проводити моніторинг АТ і коригувати дозу з урахуванням одночасного прийому цих лікарських засобів як впродовж, так і після поєднаного лікування, особливо це стосується сильних індукторів CYP 3A4 (наприклад рифампіцину, звіробою звичайного).
Дантролен (інфузії). У тварин спостерігалися шлуночкові фібриляції з летальним кінцем та серцево-судинний колапс, що асоціювалися з гіперкаліємією, після застосування верапамілу та дантролену в/в. У зв’язку з ризиком розвитку гіперкаліємії рекомендовано уникати застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, схильним до злоякісної гіпертермії пацієнтам та при наявності злоякісної гіпертермії.
Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби. Гіпотензивний ефект амлодипіну потенціює гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних засобів.
Такролімус. Існує ризик підвищення рівнів такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном, однак фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не встановлено. Щоб уникнути токсичності такролімусу, при супутньому застосуванні амлодипіну пацієнтам, які приймають такролімус, слід проводити регулярний моніторинг рівнів такролімусу в крові та за необхідності — коригувати дозу такролімусу.
mTOR-інгібітори (mammalian target of rapamycin — мішені рапаміцину у ссавців). Такі mTOR-інгібітори, як сиролімус, темсиролімус і еверолімус, є субстратами CYP 3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP 3A. При одночасному застосуванні амлодипіну із mTOR-інгібіторами він може посилювати вплив останніх.
Циклоспорин. Відомо, що досліджень взаємодій циклоспорину та амлодипіну при застосуванні у здорових добровольців або в інших групах не проводили, за винятком застосування пацієнтами із трансплантованою ниркою, у яких спостерігалося мінливе підвищення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому на 0–40%). Для пацієнтів із трансплантованою ниркою, які застосовують амлодипін, слід розглянути можливість моніторингу концентрацій циклоспорину та за необхідності — знизити дозу циклоспорину.
Симвастатин. При багаторазовому застосуванні амлодипіну в дозі 10 мг у комбінації з симвастатином у дозі 80 мг спостерігалося зростання концентрацій симвастатину у плазмі крові на 77% порівняно із прийомом тільки симвастатину. Для пацієнтів, які приймають амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг/добу.
Силденафіл. При одноразовому прийомі силденафілу (100 мг) пацієнтами з есенціальною гіпертензією не спостерігалося впливу на фармакокінетичні показники амлодипіну. При застосуванні амлодипіну та силденафілу поєднано кожна діюча речовина незалежно чинить свій гіпотензивний ефект.
Інші лікарські засоби. Клінічні дослідження взаємодії препарату показали, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину чи варфарину.
Етанол (алкоголь). При одно- та багаторазовому прийомі амлодипіну (10 мг) не спостерігалося значущого впливу на фармакокінетику етанолу.
Циметидин. При застосуванні амлодипіну в комбінації з циметидином не спостерігалося впливу на фармакокінетику амлодипіну.
Алюміній/магній (антациди). При одночасному застосуванні алюмінієво-магнієвих антацидів з одноразовою дозою амлодипіну не спостерігалося значущого впливу на фармакокінетику амлодипіну.
Лабораторні тести. Вплив на показники лабораторних тестів невідомий.

досвід навмисного передозування препарату обмежений.
Симптоми передозування: наявні дані свідчать, що тяжке передозування може призвести до вираженого розширення периферичних судин та, можливо, до виникнення рефлекторної тахікардії. Описані випадки значної та тривалої системної артеріальної гіпотензії, аж до шоку, з летальним кінцем.
Лікування: клінічно значуща артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням препарату, вимагає негайних заходів для підтримки серцево-судинної системи, а також моніторингу серцевої та дихальної функцій, підняття нижніх кінцівок, циркулюючого об’єму та ниркової екскреції. Застосування судинозвужувальних засобів може сприяти відновленню тонусу судин і АТ, за умови відсутності протипоказань для судинозвужувальних засобів. В/в введення кальцію глюконату забезпечує протидію антагоністам кальцію. У деяких випадках може бути корисним промивання шлунка. Всмоктування амлодипіну у здорових добровольців значно зменшувалося при застосуванні активованого вугілля одразу або протягом 2 год після прийому 10 мг амлодипіну.
Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками крові, ефект діалізу незначний.

при температурі не вище 25 °C.