Арлеверт^® (Arlevert^®)

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, тальк, гіпромелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, натрію кроскармелоза.

Цинаризин - 20 мг

Дименгідринат - 40 мг

фармакодинаміка. Дименгідринат, хлортеофілінова сіль дифенгідраміну, діє як антигістамінний засіб з антихолінергічною (M-холіноблокувальною) активністю, що чинить парасимпатолітичну дію та пригнічувальну дію на ЦНС. Впливаючи на хеморецепторну тригерну зону в ділянці 4-го шлуночка, дименгідринат пригнічує позиви до блювання та запаморочення. Отже, дименгідринат впливає в основному на центральну вестибулярну систему.
Завдяки своїй здатності блокувати кальцієві рецептори цинаризин пригнічує надходження кальцію до вестибулярних сенсорних клітин, тим самим діючи як вестибулолітичний засіб. Таким чином, цинаризин впливає в основному на периферичну вестибулярну систему.
І цинаризин, і дименгідринат є відомими засобами для лікування в разі запаморочення. За результатами випробувань комбінований засіб за ефективністю перевищує кожен з цих препаратів окремо. Як засіб проти захитування цей препарат не був вивчений.
Фармакокінетика. Всмоктування та розподіл. Після застосування дименгідринату внутрішньо з нього швидко вивільняється дифенгідрамін. Дифенгідрамін та цинаризин швидко всмоктуються із ШКТ. У людини C_max цинаризину та дифенгідраміну в плазмі крові досягаються протягом 2–4 год. T_½ обох речовин із плазми крові становлять 4–5 год (незважаючи на те, застосовуються вони окремо чи у складі комбінованого засобу).
Метаболізм. Цинаризин та дифенгідрамін інтенсивно метаболізуються в печінці. Цинаризин метаболізується за рахунок реакцій гідроксилювання, які частково каталізуються ізоферментом CYP 2D6 цитохрому, та реакцій N-дезалкілування, відносно яких ізоферменти цитохрому виявляють низьку вибірковість. Основний шлях метаболізму дифенгідраміну — послідовне N-деметилювання третинного аміну. Дослідження in vitro на мікросомальних фракціях з печінки людини свідчать про те, що ці реакції відбуваються за участю різних ізоферментів цитохрому, в тому числі ізоферменту CYP 2D6.
Виведення. Цинаризин виводиться в основному з калом (на 40–60%) і частково — із сечею (в основному у вигляді метаболітів, кон’югованих із глюкуроновою кислотою). Дифенгідрамін виводиться в основному із сечею і здебільшого у вигляді метаболітів; основним метаболітом (40–60%) є дезамінована похідна — дифенілметоксіоцтова кислота.
Доклінічні дані з безпеки. Доклінічні дослідження не виявили особливої небезпеки для людини в ході досліджень токсичності повторних доз комбінації цинаризин/дименгідринат, впливу цинаризину або дименгідринату на фертильність, впливу дименгідринату на розвиток ембріона/плода, тератогенного ефекту цинаризину. За даними одного дослідження, у щурів, яким застосовували цинаризин, знижувалася кількість потомства, підвищувалась частота розсмоктування ембріона та знижувалася маса новонароджених особин.
Генотоксичний та карциногенний ефекти комбінації цинаризин/дименгідринат не оцінювалися.

симптоматичне лікування запаморочення різного генезу. Арлеверт^® показаний дорослим пацієнтам.

дорослі. По 1 таблетці 3 рази на добу після прийому їжі, не розжовувати, запивати невеликою кількістю рідини.
Пацієнти літнього віку. Корекція дози не потрібна.
Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушеннями функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості Арлеверт^® слід застосовувати з обережністю. Арлеверт^® не слід застосовувати пацієнтам із кліренсом креатиніну ≤25 мл/хв (тяжка ниркова недостатність).
Порушення функції печінки. Дослідження застосування препарату у пацієнтів з порушеннями функції печінки не проводилися. Пацієнтам з печінковою недостатністю тяжкого ступеня Арлеверт^® не слід застосовувати.
Тривалість застосування препарату не повинна перевищувати 4 тиж. Рішення про більш тривале лікування повинен приймати лікар.

алергічні реакції на діючі речовини, дифенгідрамін або інші антигістамінні засоби схожої структури або на будь-яку допоміжну речовину.
Дифенгідрамін виводиться виключно нирками, тому пацієнти із тяжкою нирковою недостатністю були виключені із програми клінічної розробки. Арлеверт^® не слід застосовувати хворим з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну ≤25 мл/хв).
Оскільки обидві діючі речовини препарату Арлеверт^® інтенсивно метаболізуються печінковими ферментами системи цитохрому P450, у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки плазмові концентрації діючих речовин (у незміненому вигляді) та їх T_½ збільшуються. Відносно дифенгідраміну це було показано у пацієнтів з цирозом печінки. Тому Арлеверт^® не слід застосовувати хворим з тяжким порушенням функції печінки.
Арлеверт^® не слід застосовувати хворим із закритокутовою глаукомою, судомами, підозрами на підвищений внутрішньочерепний тиск, а також хворим із алкоголізмом, затримкою сечовипускання, викликаною порушеннями з боку сечовипускального каналу та передміхурової залози.

побічними реакціями, що найчастіше відмічалися під час проведення клінічних випробувань, були сплутаність свідомості (включаючи сонливість, відчуття втоми, стомлюваність, оглушення), що відмічена у 8% пацієнтів, які брали участь у клінічних випробуваннях, а також сухість у роті, що відмічена у 5% пацієнтів, які брали участь у клінічних випробуваннях. Зазвичай перебіг цих реакцій має легку форму та минає протягом декількох днів навіть на фоні тривалого застосування.
Побічні реакції, що виникали на фоні застосування препарату Арлеверт^®, за даними клінічних випробувань та подальших спонтанних повідомлень, наведено в таблиці нижче.

Крім того, із застосуванням дименгідринату та цинаризину пов’язані такі побічні реакції (частота не може бути оцінена за наявними даними).
Дименгідринат: парадоксальна збудливість (особливо у дітей), посилення вже наявної закритокутової глаукоми, оборотний агранулоцитоз.
Цинаризин: запор, збільшення маси тіла, стиснення в грудях, холестатична жовтяниця, екстрапірамідні порушення, шкірні реакції, що нагадують системний червоний вовчак, плескатий лишай.
Повідомлення про можливі побічні реакції після реєстрації лікарського препарату відіграють важливу роль. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користь/ризик застосування даного лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

Арлеверт^® не спричиняє значного зниження АТ, проте пацієнтам зі зниженим АТ його слід застосовувати з обережністю.
Щоб звести до мінімуму подразнення шлунка, Арлеверт^® слід застосовувати після їди.
Арлеверт^® слід з обережністю застосовувати пацієнтам із захворюваннями або станами, які можуть посилитися на фоні застосування антихолінергічних засобів, наприклад пацієнтам з підвищеним внутрішньоочним тиском, непрохідністю воротаря (пілоруса) шлунка та дванадцятипалої кишки, гіпертрофією передміхурової залози, АГ, гіпертиреоїдизмом або тяжкою ІХС.
Арлеверт^® слід з обережністю застосовувати пацієнтам з хворобою Паркінсона.
Натрій. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми.
Вагітність. Ступінь безпеки препарату Арлеверт^® для вагітних не встановлений.
Для оцінки впливу препарату Арлеверт^® на вагітність, розвиток ембріона та плода, а також постнатальний розвиток тільки досліджень на тваринах недостатньо (див. Доклінічні дані з безпеки). Ризик тератогенної дії кожного із компонентів окремо (дименгідринату/дифенгідраміну та цинаризину) невеликий. Дослідження на тваринах не виявили тератогенної дії.
Дані щодо застосування препарату Арлеверт^® вагітним відсутні.
Дименгідринат може виявляти стимулюючий вплив на мускулатуру матки та скорочувати тривалість пологів, тому Арлеверт^® не слід застосовувати під час вагітності.
Період годування грудьми. Дименгідринат та цинаризин проникають у грудне молоко, тому Арлеверт^® не слід застосовувати жінкам, які годують грудьми.
Фертильність. Невідомо.
Діти. Безпека та ефективність застосування препарату Арлеверт^® у дітей та підлітків (віком до 18 років) не встановлені. Дані відсутні.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Препарат Арлеверт^® може впливати у незначній мірі на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами.
Препарат Арлеверт^® може спричиняти сонливість, особливо на початковому етапі лікування. У таких випадках пацієнти не повинні керувати транспортними засобами або іншими механізмами.

дослідження взаємодії лікарського засобу не проводились.
Антихолінергічний та седативний ефект препарату Арлеверт^® може посилюватися на фоні застосування інгібіторів МАО. Дія препарату може бути посилена прокарбазином.
Як і інші антигістамінні засоби, Арлеверт^® може посилювати седативну дію засобів, що чинять пригнічувальну дію на ЦНС, зокрема алкоголю, барбітуратів, наркотичних анальгетиків, транквілізаторів. Пацієнтів слід попереджати про те, щоб вони не вживали алкогольних напоїв. Арлеверт^® може посилювати вплив антигіпертензивних засобів, ефедрину та антихолінергічних засобів, зокрема атропіну та трициклічних антидепресантів.
Арлеверт^® може маскувати прояви ототоксичної дії антибіотиків-аміноглікозидів та реакцію шкіри на шкірні алергічні проби.
Слід уникати одночасного застосування препаратів, що призводять до подовження інтервалу Q-T на ЕКГ (засоби проти аритмії Iа та III класу).
Інформація про можливу фармакокінетичну взаємодію цинаризину та дифенгідраміну з іншими лікарськими засобами відсутня в достатньому обсязі. Дифенгідрамін пригнічує метаболічні процеси, опосередковані ізоферментом CYP 2D6 цитохрому, тому при застосуванні препарату Арлеверт^® в комбінації з субстратами цього ферменту (особливо такими, що мають вузький терапевтичний діапазон) рекомендується дотримуватися обережності.

симптоми передозування Арлеверту. До симптомів передозування препарату Арлеверт^® належать сонливість, запаморочення та атаксія у поєднанні з такими проявами антихолінергічної дії, як сухість у роті, почервоніння обличчя, розширення зіниць, тахікардія, лихоманка, головний біль та затримка сечі. Можуть виникати і такі ускладнення, як судоми, галюцинації, збудження, пригнічення дихання, АГ, тремор та кома (особливо у разі тяжкого передозування).
Лікування. У разі пригнічення дихання чи гострої недостатності кровообігу пацієнту слід призначити підтримувальну терапію. Рекомендується промити шлунок ізотонічним р-ном хлориду натрію. Слід уважно стежити за температурою тіла, оскільки інтоксикація антигістамінними засобами може спричинити лихоманку (особливо у дітей).
У разі переймоподібного болю можна призначити барбітурати короткої дії, проте застосовувати їх слід з обережністю. При вираженій антихолінергічній дії на ЦНС слід провести пробу із фізостигміном, а потім призначити фізостигмін шляхом повільної в/в інфузії (або за необхідності — шляхом в/м ін’єкції) в дозі 0,03 мг/кг маси тіла (максимальна доза для дорослих — 2 мг, максимальна доза для дітей — 0,5 мг).
Дименгідринат можна виводити з крові за допомогою гемодіалізу, проте такий спосіб лікування при передозуванні вважається неприйнятним. Виводити з крові необхідну кількість препарату можна за допомогою гемоперфузії із застосуванням активованого вугілля. Дані щодо виведення цинаризину за допомогою гемодіалізу відсутні.

особливі умови зберігання не вимагаються. Зберігати у недоступному для дітей місці.