Спіронолактон Сандоз^® (Spironolacton Sandoz^®) (265132) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, кальцію гідрофосфат дигідрат, повідон K 25, натрію лаурилсульфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Спіронолактон - 50 мг

фармакодинаміка. Спіронолактон є конкурентним антагоністом альдостерону. Він впливає на дистальні канальці нирок.
Через блокаду альдостерону пригнічує затримку води та Na⁺ та сприяє утриманню K⁺, що не тільки підвищує екскрецію Na⁺ та Cl^–, та знижує екскрецію K⁺ із сечею, а й знижує екскрецію H⁺. У результаті цього сечогінний ефект спричиняє також гіпотензивну дію.
Фармакокінетика
Абсорбція. Спіронолактон швидко абсорбується після перорального застосування приблизно на 73%. Абсорбція спіронолактону підвищується за умови прийому під час їди. Внаслідок цього концентрація основної речовини в сироватці крові підвищується на 50–100%.
Розподіл. Зв’язування спіронолактону та канренону з білками плазми крові становить залежно від методу визначення 90% (метод рівноважного діалізу) або 98% (метод ультрафільтрації).
Метаболізм. Після перорального застосування спіронолактон має виражений ефект першого проходження та метаболізується переважно в печінці та нирках. Його основними метаболітами є 7-α-тіоспіронолактон, канренон або канреноат, 7-α-тіометилспіронолактон або 6-β-гідрокси-7-α-тіометилспіронолактон. Порівняно з вихідною речовиною три метаболіти, вказані вище, мають відносно низьку антимінералокортикоїдну дію 26; 68 та 33% відповідно.
Після перорального застосування C_max спіронолактону в плазмі крові досягається через 1–2 год, а C_max його метаболітів — через 2–3 год.
При низьких дозах (50–200 мг) AUC канренону підвищується в лінійному співвідношенні з дозою, тоді як вищі дози призводять до нижчих концентрацій, імовірніше, через ферментативне перетворення на метаболіти.
Рівноважна концентрація канренону знаходиться в межах 50–188 нг/мл і досягається приблизно через 3–8 днів після щоденного застосування спіронолактону. У пацієнтів з цирозом печінки та асцитами вона досягається лише через 14 днів.
Виведення з організму. Спіронолактон виводиться в основному із сечею та меншою мірою з жовчю. Співвідношення спіронолактону в незміненому вигляді є незначним. Із сечею виводяться лише метаболіти, головним чином канренон та його глюкуронід ефіру та 6-β-гідрокси-сульфоксид. Після одноразового перорального застосування дози спіронолактону з радіоактивною міткою 47–57% виводиться із сечею та 35–41% — з калом протягом 6 днів.
Після перорального застосування спіронолактону T_½ становить 1–2 год, тоді як метаболіти виводяться більш повільно. Термінальний T_½ для канренону становить близько 20 год, близько 3 год для 7-α-тіометилуспіронолактону та близько 10 год для 6-β-гідрокси-7-α-тіометилуспіронолактону.
Спіронолактон та його метаболіти проходять через плацентарний бар’єр. Канренон потрапляє в грудне молоко.

• застійна серцева недостатність у пацієнтів, які не відповідають на лікування іншими діуретиками, або в разі необхідності потенціювання їх ефектів.
• Есенціальна АГ, головним чином у разі гіпокаліємії (зазвичай у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами).
• Цироз печінки, що супроводжується набряками та/або асцитом.
• Первинний гіперальдостеронізм.
• Набряки, зумовлені нефротичним синдромом.
• Гіпокаліємія, у разі неможливості отримання іншої терапії.
• Препарат застосовують для профілактики гіпокаліємії у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди, у разі якщо інші підходи розглядаються як недоцільні або невідповідні.

дозу визначають індивідуально, залежно від тяжкості перебігу та ступеня гіперальдостеронізму.
Первинний гіперальдостеронізм. У разі діагностованого первинного гіперальдостеронізму препарат можна призначати при підготовці до операції в добовій дозі 100–400 мг. Пацієнтам, яким операція не планується, препарат можна застосовувати як тривалу підтримувальну терапію в найнижчій ефективній дозі, яку визначають індивідуально. В описаній ситуації початкову дозу можна знижувати кожні 14 днів до досягнення мінімальної ефективної дози. У разі тривалого застосування рекомендується застосовувати в комбінації з діуретиками інших груп для зменшення вираженості побічних ефектів.
Набряки (застійна серцева недостатність, нефротичний синдром)
Дорослі: початкова добова доза становить 100 мг (25–200 мг) і застосовується за 1 або 2 прийоми. У разі призначення більш високих доз Спіронолактон Сандоз^® можна приймати в комбінації з діуретиками інших груп, що діють у більш проксимальних відділах ниркових канальців. У цьому разі дозу Спіронолактону Сандоз^® слід коригувати.
Цироз печінки, що супроводжується асцитом або набряками. Якщо співвідношення Na⁺/K⁺ у сечі >1, початкова добова і максимальна добова дози становлять 100 мг. Якщо це співвідношення <1, початкова добова доза становить 200 мг, максимальна — 400 мг/добу.
Підтримувальну дозу слід визначати індивідуально.
Есенціальна АГ. Початкова добова доза, що призначається за 1 або 2 прийоми, становить 50–100 мг, її слід приймати в комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами. Терапію продовжують протягом щонайменше 2 тиж, оскільки до кінця цього періоду досягається максимальний антигіпертензивний ефект. Потім величину дози слід коригувати індивідуально, залежно від досягнутого ефекту.
Гіпокаліємія. Пацієнти, яким недостатньо харчових добавок з К⁺ або інших методів калійзамісної терапії, препарат приймають у добовій дозі 25–100 мг.
Діти. Рекомендована початкова доза для дітей становить 1–3 мг спіронолактону на 1 кг маси тіла за 1 або 2 прийоми щодня протягом 5 днів. У разі необхідності застосування препарату дітям віком до 3 років таблетку необхідно подрібнити, розчинити та дати випити дитині у формі суспензії.
За умови продовження лікування дозу слід знижувати, утримуючи досягнутий ефект від препарату.
Пацієнти літнього віку. Рекомендується розпочинати лікування з нижчих доз з подальшим поступовим підвищенням до досягнення максимального ефекту. Слід брати до уваги наявні печінкові й ниркові порушення, оскільки вони впливають на метаболізм препарату та його екскрецію.
Спіронолактон Сандоз^® 100 мг. У зв’язку з високим вмістом діючої речовини Спіронолактон Сандоз^® (100 мг) не підходить для лікування дітей.
Спосіб і тривалість застосування. Таблетки слід ковтати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад склянкою води).
Тривалість лікування залежить від типу і тяжкості захворювання. Тривалість лікування має бути якомога коротшою. Необхідність у довготривалому лікуванні спіронолактоном слід час від часу перевіряти.

гіперчутливість до діючої речовини або будь-яких інших допоміжних речовин; застосовування в комбінації з мітотаном, оскільки він може блокувати дію мітотану; анурія, ГНН, виражене порушення азотовидільної функції нирок (ШКФ <10 мл/хв); тяжка ниркова недостатність, що супроводжується олігурією або анурією (кліренс креатиніну <30 мл/хв на 1,73 м² поверхні тіла та/або рівень креатиніну у сироватці крові >1,8 мг/дл), гіперкаліємія (показники рівня калію в крові >5,0 ммоль/л); гіпонатріємія; хвороба Аддісона; гіповолемія або зневоднення; одночасне застосування еплеренону або інших калійзберігаючих діуретиків; період вагітності та годування груддю; інгібітори АПФ або блокатори рецепторів AT₁ у комбінації.

побічні реакції є наслідком конкурентного антагонізму альдостерону, що збільшує екскрецію калію та антиандрогенну дію спіронолактону.
Побічні реакції наведено за класами систем органів відповідно до Медичного словника регуляторної діяльності MedDRA з використанням визначень частоти MedDRA: дуже часті (≥1/10); часті (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); поодинокі (від ≥1/10 000 до <1/1000); рідкісні (<1/10 000); невідомої частоти (неможливо встановити за наявними даними).

¹У пацієнтів з нирковою недостатністю і тих, хто отримує препарати калію.
²У пацієнтів літнього віку, пацієнтів з цукровим діабетом і таких, хто отримує інгібітори АПФ.
³У пацієнтів з цирозом печінки.
⁴У пацієнтів з нирковою недостатністю і тих, хто отримує препарати калію.
⁵У разі застосування високих доз (450 мг/добу).
⁶В окремих випадках.
⁷Дозозалежна.
Метаболізм та порушення травлення. Під час застосування спіронолактону гіперкаліємія, небезпечна для життя, може виникати головним чином у пацієнтів з порушенням функції нирок. Це може викликати такі симптоми, як параліч м’язів (гіперкаліємічний параліч) та аритмія. У зв’язку з цим слід уникати додаткового прийому препаратів калію, інших калійзберігаючих діуретиків або раціону, збагаченого калієм.
У разі порушення функції нирок, порушення водно-електролітного балансу (гіпонатріємія, гіпомагнезіємія, гіперхлоремія, гіперкальціємія тощо) можуть виникати внаслідок підвищеної екскреції рідини та електролітів.
У результаті надмірного діурезу у пацієнтів може розвиватися гіповолемія та гіпонатріємія. Гіпонатріємія може виникати, головним чином, після надмірного споживання рідини під час прийому спіронолактону. Унаслідок порушення балансу електролітів у крові можуть відмічатися втрата апетиту, сухість у роті, спрага, блювання, головний біль або припливи крові до голови, астенія, вертиго, сонливість, втомлюваність, розлади зору, апатія, сплутаність свідомості, загальна міастенія, міоспазм (судоми в задній частині гомілок), а також аритмія та розлади кровообігу (див. ПОБІЧНА ДІЯ, Порушення з боку серця). У зв’язку з цим необхідно врівноважити небажану втрату рідини (наприклад внаслідок блювання, діареї, гіпергідрозу).
У разі нерегулярного пульсу, втомлюваності або міастенії (наприклад у ногах) слід розглянути можливість виникнення гіперкаліємії. Після прийому високих доз відмічали млявість та сплутаність свідомості.
Слід регулярно перевіряти електролітний баланс сироватки крові (особливо калію, натрію та кальцію).
На початку терапії та протягом тривалого застосування спіронолактону слід контролювати рівень калію в сироватці крові через рівні проміжки часу з метою запобігання виникненню надлишкового калію в крові.
Можливі розлади кислотно-лужного балансу. Спіронолактон може викликати або загострити гіперхлоремічний метаболічний ацидоз.
Про випадки зворотного підвищення рівня концентрації азотних сполук, що зазвичай виводяться із сечею (сечовина, креатинін), повідомлялося нечасто.
Відмічали часті випадки гіперурикемії під час терапії спіронолактоном. Це може призвести до розвитку гострої подагри у схильних до неї пацієнтів.
Концентрації сечовини, креатиніну та сечової кислоти в сироватці крові, а також кислотно-лужний баланс та водно-електролітну рівновагу під час терапії спіронолактоном необхідно регулярно перевіряти.
Порушення з боку серця. У результаті надмірного діурезу через гіповолемію можуть виникати головний біль, вертиго, розлади зору, сухість у роті та спрага, а також ортостатична дисрегуляція або раптове зниження АТ, що прогресує до судинної недостатності.
У разі надмірного діурезу, зневоднення та як результат гіповолемії, можливе зменшення об’єму плазми крові, у результаті чого у літніх пацієнтів може спостерігатися підвищення ризику розвитку тромбозу та емболії.
При застосуванні спіронолактону може підвищитися концентрація креатиніну в сироватці крові та сечовини. Підвищене продукування сечі може призвести до погіршення стану або загострення існуючих розладів у пацієнтів з обструкцією сечовивідних шляхів.

необхідно встановити ретельний моніторинг стану:
 пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня (кліренс креатиніну 30–60 мл/хв та/або креатинін у сироватці крові в межах 1,2–1,8 мг/дл);
 пацієнтів з діатезом, ацидозом та/або гіперкаліємією, спричиненою основним захворюванням (наприклад у разі цукрового діабету);
 пацієнтів з артеріальною гіпотензією.
Спіронолактон може підвищити ризик розвитку гіперкаліємії у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
При розвитку гіперкаліємії застосування спіронолактону слід припинити і, за необхідності, вжити заходів з нормалізації рівня калію в сироватці крові.
Гіперкаліємія може бути небезпечною для життя. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю рівень калію в сироватці крові слід контролювати. Необхідно уникати прийому калійзберігаючих діуретиків. Пацієнтам з рівнем калію в сироватці крові, який перевищує 3,5 ммоль/л, слід уникати вживання калієвих добавок, призначених для перорального прийому. Контроль рівня калію і креатиніну рекомендується здійснювати через 1 тиж після початку лікування або підвищення дози, а потім у перші 3 міс виконувати щомісяця, після цього — 4 рази на рік протягом одного року, а пізніше — кожні півроку. При перевищенні рівня калію в сироватці крові більше 5 ммоль/л або при перевищенні рівня креатиніну в сироватці крові більше 4 мг/дл лікування слід припинити або зробити в ньому перерву.
Терапія спіронолактоном може викликати транзиторне підвищення вмісту азоту сечовини в сироватці крові, особливо у пацієнтів з уже наявними порушенням функції нирок і гіперкаліємією. Спіронолактон може викликати розвиток зворотного гіперхлоремічного метаболічного ацидозу. Таким чином, у пацієнтів з порушенням функції нирок і печінки, а також у пацієнтів літнього віку слід регулярно досліджувати біохімічні показники функції нирок, а також електролітний баланс.
У пацієнтів з порфірією спіронолактон слід застосовувати з особливою обережністю, оскільки багато препаратів провокують загострення порфірії.
Під час лікування спіронолактоном забороняється вживання алкоголю.
Необхідно уникати тривалого необґрунтованого застосування препарату, оскільки, за опублікованими даними, тривале застосування спіронолактону у тварин у максимальних дозах призводило до розвитку карциноми, мієлоїдної лейкемії.
Одночасне застосування спіронолактону та калійзберігаючих діуретиків (наприклад тріамтерену, амілориду), калієвмісних розчинів або інгібіторів АПФ може призвести до розвитку гіперкаліємії, небезпечної для життя. У зв’язку з цим застосування вищевказаних препаратів не рекомендується.
У разі тяжкої ниркової недостатності (ШКФ <30 мл/хв та/або рівень креатиніну у сироватці крові >1,8 мл/дл) спіронолактон є не тільки неефективним, а навіть шкідливим, оскільки ШКФ буде і надалі знижуватися.
У разі порушення функції нирок (рівень сироваткового креатиніну знаходиться в межах 1,2–1,8 мг/дл та кліренсу креатиніну — у межах 30–60 мл/хв) та одночасного застосування препаратів, які можуть підвищувати рівень калію в крові, терапію спіронолактоном слід проводити за умови регулярного моніторингу рівня калію в крові.
Під час лікування спіронолактоном електролітний баланс сироватки крові (головним чином калій, натрій, кальцій, бікарбонат), креатинін у сироватці крові, сечовина та сечова кислота, які зазвичай виводяться із сечею, а також кислотно-лужний стан слід регулярно контролювати.
Зменшення маси тіла, спричинене підвищенням сечовиділення, не повинно перевищувати 1 кг/добу, незалежно від об’єму сечовиділення.
Внаслідок хронічного зловживання діуретиками може виникати псевдосиндром Барттера з набряками. Набряки є вираженням підвищення рівня реніну, наслідком чого є вторинний гіперальдостеронізм.
Спіронолактон може впливати на результати деяких діагностичних тестів (наприклад визначення концентрації дигоксину в сироватці крові шляхом радіоімунного аналізу (RIA), кортизолу у плазмі крові та епінефрину.
При інтенсивному сечовиділенні або дуже швидкому зниженні АТ на початку лікування можуть виникати скарги на порушення кровообігу, такі як внутрішньочерепний тиск, запаморочення, порушення зору і зниження здатності концентруватися.
При застосуванні спіронолактону не виявлено негативного впливу на стан вуглеводного обміну.
Під час лікування спіронолактоном пацієнтам слід вживати достатню кількість рідини.
Застосування Спіронолактону Сандоз^® може спровокувати хибнопозитивний результат допінг-контролю.
Неправильне застосування препарату Спіронолактон Сандоз^® як допінгу може зашкодити здоров’ю.
Таблетки Спіронолактон Сандоз^® по 50 мг містять 5 мг натрію лаурилсульфату, а по 100 мг — 6 мг натрію лаурил сульфату. Слід бути обережним при застосуванні у пацієнтів, які дотримуються натрію-контрольованої дієти.
Діти і підлітки. Якщо у дітей і підлітків показник рівня калію виходить за межі норми, застосування спіронолактону слід зменшити або припинити, а надалі ретельніше контролювати рівень електролітів.
Інформація для пацієнтів з цукровим діабетом. Одна таблетка містить <0,01 ХО.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Спіронолактон не слід застосовувати в період вагітності та годування груддю.
Достатніх даних щодо застосування спіронолактону у вагітних немає. В експериментах на тваринах виявлені фемінізація статевих органів потомства чоловічої статі та гормональні розлади у потомства чоловічої та жіночої статі. У людей відмічали антиандрогенні ефекти. У зв’язку з цим спіронолактон протипоказаний у період вагітності.
Невідомо, чи проникає спіронолактон у грудне молоко. Фармакологічно активний метаболіт канреноат потрапляє в грудне молоко (показник концентрації у грудному молоці/плазмі крові дорівнює 0,7). У зв’язку з цим спіронолактон протипоказаний у період годування груддю. За необхідності в лікуванні грудне вигодовування слід припинити.
Діти. Спіронолактон Сандоз^®, таблетки по 50 мг, застосовують у педіатричній практиці.
У зв’язку з високим вмістом діючої речовини Спіронолактон Сандоз^® (100 мг) не підходить для лікування дітей.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. У початковий період застосування спіронолактону, тривалість якого індивідуальна, забороняється керувати транспортними засобами та робочими механізмами, робота на яких пов’язана з підвищеним ризиком травматизму.

слід уникати одночасного застосування спіронолактону та калієвмісних р-нів (наприклад калію хлориду), інгібіторів АПФ (наприклад каптоприлу, еналаприлу), гепарину та низькомолекулярного гепарину, антагоністів рецепторів ангіотензину II (наприклад кандесартану, валсартану), блокаторів альдостерону або калійзберігаючих діуретиків (тріамтерену, амілориду), що може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові та розвитку тяжкої й, імовірно, небезпечної для життя гіперкаліємії.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ, петльових діуретиків та спіронолактону може призвести до розвитку ГНН.
Одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу (ко-тримоксазолу) та спіронолактону може призвести до розвитку клінічно значущої гіперкаліємії.
Спіронолактон не можна застосовувати в комбінації з мітотаном, оскільки це може блокувати дію мітотану.
У разі додаткового прийому препаратів для зниження АТ можливе значне зниження АТ.
Інші діуретики: підвищений діурез та значне зниження АТ.
Колестирамін, хлорид амонію: підвищення ризику гіперкаліємії та гіперхлоремічного метаболічного ацидозу.
Імунодепресанти (такролімус і циклоспорин): підвищення ризику гіперкаліємії.
Трициклічні антидепресанти та антипсихотичні препарати можуть посилювати гіпотензивну дію Спіронолактону Сандоз^®.
Антигіпертензивні препарати (особливо блокатори гангліорецепторів): може розвинутися надмірна артеріальна гіпотензія. Таким чином, дозу антигіпертензивних препаратів можна знизити при додаванні до терапевтичної схеми Спіронолактону Сандоз^® із подальшим коригуванням у разі необхідності.
Алкоголь, барбітурати або наркотичні препарати можуть потенціювати ортостатичну гіпотензію, спричинену спіронолактоном.
Пресорні аміни (норадреналін): спіронолактон зменшує вираженість їх дії. Це слід враховувати при проведенні місцевої або загальної анестезії із застосуванням цих препаратів.
НПЗП, зокрема ацетилсаліцилова кислота, індометацин та мефенамінова кислота: підвищення ризику гіперкаліємії з супутнім зниженням діуретичної, натрійуретичної й антигіпертензивної дії спіронолактону. У пацієнтів, у яких під час терапії спіронолактоном розвивається гіповолемія або зневоднення, одночасне застосування НПЗП може викликати ГНН.
ГКС, АКТГ: парадоксальне збільшення екскреції калію.
Дигоксин: спіронолактон може збільшувати Т_½ дигоксину, що може призвести до підвищення його вмісту в сироватці крові й розвитку глікозидної інтоксикації.
Препарати літію не слід призначати одночасно з діуретиками, оскільки вони знижують нирковий кліренс літію і можуть підвищити ризик інтоксикації.
Карбеноксолон може викликати затримку натрію і таким чином знижувати ефективність спіронолактону, можливе взаємне зниження ефективності препаратів. Застосування великої кількості лакриці має ефект, аналогічний дії карбеноксолону.
Карбамазепін: при одночасному прийомі зі спіронолактоном може викликати розвиток клінічно значущої гіпонатріємії.
Терфенадин у разі одночасного застосування зі спіронолактоном підвищує ризик розвитку шлуночкової аритмії через гіпокаліємію і дисбаланс інших електролітів.
Похідні кумарину: їх ефект послаблюється.
Трипторелін, бусерелін, гонадорелін: їх ефекти посилюються.
Неоміцин може затримувати абсорбцію спіронолактону.
Антипірин: спіронолактон прискорює метаболізм антипірину.
Інгаляційні знеболювальні засоби: може значно знижуватися АТ.
Вплив на результати лабораторних досліджень: може очікуватися вплив на процес визначення концентрації дигоксину радіоімунологічними методами.
Повідомлялося про гіперкаліємічні метаболічні ацидози при прийомі колестираміну.
Одночасне застосування спіронолактону та інгібіторів АПФ (таких як каптоприл, еналаприл) пов’язане з ризиком значного зниження АТ, що може прогресувати до стану шоку, та з ризиком загострення порушення функції нирок, що в поодиноких випадках може призводити до ГНН. З метою уникнення можливого розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування застосування діуретиків слід припинити за 2–3 дні до початку терапії інгібіторами АПФ.

симптоми. Передозування спіронолактону може викликати такі стани і симптоми, як сонливість/млявість, сплутаність свідомості, нудота, блювання, запаморочення або діарея. У деяких випадках можливі гіпонатріємія, гіпокаліємія або гіперкаліємія, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок; у пацієнтів з тяжкими захворюваннями печінки може виникнути печінкова кома, однак малоймовірно, що це пов’язано з гострим передозуванням спіронолактону. Гіперкаліємія може проявлятися такими симптомами, як парестезія, слабкість, млявий параліч чи спазм м’язів і її важко клінічно відрізнити від гіпокаліємії. Зміни на ЕКГ — перші специфічні симптоми порушення рівня калію.
Електролітні порушення, аритмія, порушення провідності серця.
Лікування гіперкаліємії. Симптоматичне, специфічного антидоту не існує. Слід підтримувати водно-електролітний та кислотно-лужний баланс шляхом призначення діуретиків, що виводять калій; парентерального введення глюкози з інсуліном, у складних випадках — проведення гемодіалізу.
Лікування гіпонатріємії. Р-н хлориду натрію 1М або при одночасному ацидозі — р-н гідрокарбонату натрію 1М відповідно вводять як добавку до р-ну-носія.

спеціальних умов зберігання не потребує.
Зберігати у недоступному для дітей місці.