Цефтрактам (Ceftractam) (264665) - інструкція із застосування ATC-класифікація

  • Про препарат
  • Ціни
  • Аналоги
  • Діагнози
Цефтрактам (Ceftractam)

Цефтрактам інструкція із застосування

Склад

Цефтріаксон - 1000 мг

Сульбактам - 500 мг

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Цефтрактам — комбінований препарат, що містить:
– цефтріаксон (цефалоспорин третього покоління), який має широкий спектр дії щодо чутливих мікроорганізмів у стадії активної мультиплікації шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної мембрани;
– сульбактам є незворотним інгібітором більшості основних бета-лактамаз, що продукуються пеніцилінрезистентними мікроорганізмами. Він чинить значну антибактеріальну дію лише щодо Neisseriaceae, Acinetobacter calcoaceticus, Bacteroides spp., Branhamella catarrhalis, Pseudomonas cepacia. Сульбактам синергічно взаємодіє з пеніцилінами та цефалоспоринами, а також зв’язується з деякими білками, що інактивують пеніцилін, тому деякі чутливі штами виявляють підвищену чутливість до комбінації порівняно з монопрепаратом бета-лактамного антибіотика.
Цефтрактам активний щодо (включаючи бета-лактамазопродукуючі резистентні штами):
грампозитивних (аеробів): Staphylococcus aureus (метицилінчутливі штами), коагулазонегативні стафілококи, Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичний, групи A), Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичний, групи В), бета-гемолітичні стрептококи (крім груп A, B), Streptococcus viridans, Streptococcus pneumoniae. Необхідно враховувати, що метицилінстійкі штами Staphylococcus spp., а також Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium, Listeria monocytogenes, резистентні до цефалоспоринів, у тому числі до цефтріаксону;
грамнегативних (аеробів): Aeromonas hydrophila, Alcaligenes faecalis, Alcaligenes odorans, алкалігеноподібні бактерії, Citrobacter diversus (у тому числі С. amalonaticus), Citrobacter freundii, Escherichia coli, Enterobacter aerogenes, Enterobacter cloacae, Enterobacter spp. (інші), Haemophilus ducreyi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella oxytoca, Klebsiella pneumoniae, Moraxella catarrhalis (раніше називалася Branhamella catarrhalis), Moraxella osloensis, Moraxella spp. (інші), Morganella morganii, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Plesiomonas shigelloides, Proteus mirabilis, Proteus penneri, Proteus vulgaris, Pseudomonas fluorescens, Pseudomonas spp. (інші), Providentia rettgeri, Providentia spp. (інші), Salmonella typhi, Salmonella spp. (нетифоїдні), Serratia marcescens, Serratia spp. (інші), Shigella spp., Vibrio spp., Yersinia enterocolitica, Yersinia spp. (інші).
Цефтрактам, як і цефтріаксон, застосовують для лікування гонореї та сифілісу, оскільки Treponema pallidum чутлива до цефтріаксону in vitro і в експериментах на тваринах, а клінічні випробування свідчать, що цефтріаксон виявляє високу ефективність щодо первинного та вторинного сифілісу;
анаеробів: Bacteroides spp. (у тому числі деякі штами B. fragilis), Clostridium spp. (крім С. difficile), Fusobacterium spp. (за винятком F. mortiferum та F. varium), Gaffkia anaerobica (раніше називалася Peptococcus), Peptostreptococcus spp.
Примітка. Багато штамів бета-лактамазоутворювальних Bacteroides spp., зокрема В. fragilis, а також Clostridium difficile, стійкі до цефтріаксону.
Оскільки основною діючою речовиною препарату є цефтріаксон, чутливість до Цефтрактаму визначають за чутливістю до цефтріаксону, яку можна визначати диско-дифузійним методом або методом серійних розведень на агарі чи бульйоні.
Фармакокінетика. Фармакокінетика цефтріаксону має нелінійний характер. Усі основні фармакокінетичні параметри, за винятком Т½, є дозозалежними.
Абсорбція: після в/м введення Cmax досягається через 2–3 год. Біодоступність препарату після в/м введення становить 100% (за цефтріаксоном).
Після введення в дозі 1–2 г цефтріаксон добре проникає у тканини та рідини організму. Після в/в застосування цефтріаксон швидко проникає у спинномозкову рідину, де бактерицидна концентрація щодо чутливих мікроорганізмів зберігається протягом 24 год.
Цефтріаксон зворотно зв’язується з альбуміном. Завдяки нижчій концентрації альбуміну у тканинній рідині частка вільного цефтріаксону в ній вища, ніж у плазмі крові. Сmax у спинномозковій рідині досягається приблизно через 4 год після в/в введення і становить у середньому 18 мг/л. При бактеріальному менінгіті середня концентрація цефтріаксону у спинномозковій рідині становить 17% від концентрації у плазмі крові, при асептичному менінгіті — близько 4%. У хворих на менінгіт дорослих через 2–24 год після введення дози 50 мг/кг маси тіла концентрація цефтріаксону у спинномозковій рідині в багато разів перевищує мінімальні пригнічувальні концентрації для найпоширеніших збудників менінгіту.
Цефтріаксон проходить крізь плацентарний бар’єр і в низькій концентрації проникає у грудне молоко.
Цефтріаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється на неактивні метаболіти під дією кишкової флори. 50–60% цефтріаксону виводиться в незміненому вигляді із сечею, а 40–50% — у незміненому вигляді з жовчю. Т½ цефтріаксону у дорослих становить близько 8 год. Загальний кліренс у плазмі крові становить 10–22 мл/хв, нирковий кліренс — 5–12 мл/хв. У новонароджених дітей нирками виділяється близько 70% дози. У дітей грудного віку в перші 8 днів життя, а також в осіб літнього віку (від 75 років) Т½ в середньому у 2 рази довший. У хворих з порушенням функції нирок або печінки фармакокінетика препарату змінюється незначно, відзначається лише невелике збільшення Т½. При порушеннях тільки функції нирок збільшується частка цефтріаксону, виведеного з жовчю, при порушеннях тільки функції печінки — частка цефтріаксону, виділеного нирками.

Показання Цефтрактам

інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами:
– інфекції нижніх відділів дихальних шляхів;
– гострий бактеріальний отит середнього вуха;
– інфекції шкіри та м’яких тканин;
– інфекції нирок та сечовивідних шляхів;
– інфекції кісток і суглобів;
– септицемія;
– інфекції органів черевної порожнини (у тому числі перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів і ШКТ);
– бактеріальний менінгіт;
– гонорея;
– профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях.
При призначенні Цефтрактаму необхідно дотримуватися офіційних рекомендацій з антибіотикотерапії та рекомендацій з профілактики антибіотикорезистентності.

Застосування Цефтрактам

застосовувати в/в або в/м. Перед початком терапії необхідно виключити наявність у пацієнта підвищеної чутливості до антибіотика та лідокаїну (у разі в/м способу введення), зробивши шкірну пробу.
Добова доза для дорослих і дітей віком від 12 років становить 1,5–3 г препарату Цефтрактам (1–2 г у перерахуванні на цефтріаксон) 1 раз на добу (кожні 24 год). У тяжких випадках або при інфекціях, збудники яких мають знижену чутливість до цефтріаксону, добову дозу Цефтрактаму можна підвищувати до 6 г (4 г цефтріаксону).
Новонароджені, немовлята та діти віком до 12 років. Нижче наводяться рекомендовані дози для застосування 1 раз на добу.
• Для новонароджених (віком до 14 днів): 20–50 мг/кг маси тіла (за цефтріаксоном) вводити 1 раз на добу протягом щонайменше 60 хв для попередження витіснення білірубіну зі зв’язку з альбумінами крові та зниження потенційного ризику білірубінової енцефалопатії. Добова доза не повинна перевищувати 50 мг/кг маси тіла (за цефтріаксоном).
Цефтріаксон протипоказаний для застосування у новонароджених віком ≤28 днів при необхідності (або очікуваній необхідності) лікування в/в р-нами, які містять кальцій, у тому числі постійні в/в вливання, які містять кальцій, наприклад парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
• Для новонароджених віком від 15 днів та дітей віком до 12 років: 20–80 мг/кг маси тіла (за цефтріаксоном) 1 раз на добу.
Дітям з масою тіла >50 кг призначати дози, як для дорослих.
В/в дози 50 мг/кг маси тіла (за цефтріаксоном) або вищі слід вводити повільно, протягом 30–60 хв, шляхом краплинної інфузії.
Загальна добова доза для дітей не має перевищувати 2 г (у перерахуванні на цефтріаксон).
Для пацієнтів літнього віку дози відповідають дозам для дорослих за умови задовільної функції печінки та нирок.
Тривалість лікування Цефтрактамом залежить від перебігу захворювання. Застосування препарату повинно тривати (як і будь-яка антибіотикотерапія) як мінімум ще 48–72 год після нормалізації температури тіла і підтвердження відсутності збудника за результатами бактеріологічного аналізу.
Комбінована терапія. Існують дані щодо синергізму при одночасному застосуванні цефтріаксону та аміноглікозидів відносно багатьох грамнегативних мікроорганізмів, тому їх можна застосовувати при тяжких, загрозливих для життя інфекціях, спричинених Pseudomonas aeruginosa. Але при цьому слід зважати на те, що підвищена ефективність таких комбінацій не завжди передбачувана. Через фізичну несумісність цефтріаксону та аміноглікозидів їх слід вводити роздільно в рекомендованих для них дозах.
Дозування в особливих випадках. При бактеріальному менінгіті у немовлят і дітей віком від 15 днів до 12 років лікування слід розпочинати з дози 100 мг/кг маси тіла (але не більше 4 г за цефтріаксоном) 1 раз на добу. Після ідентифікації збудника та визначення його чутливості дозу можна відповідно знизити.
Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування:
Neisseria meningitidis — 4 дні;
Haemophilus influenzae — 6 днів;
Streptococcus pneumoniae — 7 днів;
Enterobacterіacease — 10–14 днів.
Для лікування гонореї (спричиненої штамами, що утворюють або не утворюють пеніциліназу) рекомендується призначати одноразову дозу 250 мг в/м (за цефтріаксоном).
Для профілактики післяопераційних ускладнень вводити одноразово за 30–90 хв до початку операції 1,5–3 г Цефтрактаму (1–2 г цефтріаксону) залежно від ступеня небезпеки зараження. При операціях на товстій і прямій кишці одночасно (але роздільно) слід вводити препарат одного з 5-нітроімідазолів (наприклад орнідазол).
Пацієнтам з порушенням функції нирок при нормальній функції печінки немає необхідності знижувати дозу препарату. Лише в разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну <10 мл/хв) добова доза Цефтрактаму не повинна перевищувати 3 г (2 г цефтріаксону).
Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі, не потребують додаткового введення препарату після діалізу. Слід контролювати концентрацію цефтріаксону в сироватці крові для можливої корекції дози, оскільки у цих пацієнтів може знижуватися швидкість його виведення.
Добова доза Цефтрактаму для пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, не повинна перевищувати 3 г (2 г цефтріаксону).
Пацієнтам з порушенням функції печінки при нормальній функції нирок немає необхідності знижувати дозу.
При одночасній тяжкій нирковій та печінковій недостатності слід регулярно визначати концентрацію цефтріаксону в плазмі крові та проводити корекцію дози препарату в разі необхідності, оскільки рівень його виведення у таких пацієнтів може знижуватися.
Приготування р-нів. Р-ни слід готувати безпосередньо перед застосуванням. Після додавання розчинника необхідно візуально оцінити повноту розчинення. Свіжоприготовлені р-ни зберігають свою фізичну і хімічну стабільність протягом 6 год при кімнатній температурі (або протягом 24 год при температурі 5 °C). Залежно від концентрації та тривалості зберігання колір р-нів може варіювати від блідо-жовтого до бурштинового. Ця властивість активної речовини не впливає на ефективність або переносимість препарату.
Для в/м ін’єкції вміст флакона слід розчинити в 5 мл стерильної води для ін’єкцій або в 3,5 мл 1% р-ну лідокаїну. Р-н необхідно вводити глибоко в середину відносно великої м’язової маси, не більше 1 г (у перерахуванні на цефтріаксон) в одну сідницю.
Р-н, що містить лідокаїн, не можна вводити в/в! (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Для детальної інформації необхідно ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну.
Застосування лідокаїну передбачає попереднє проведення проби для визначення індивідуальної чутливості до цього лікарського засобу.
Для в/в ін’єкцій вміст флакона слід розчинити у 10 мл води для ін’єкцій та повільно вводити (2–4 хв).
В/в інфузія повинна тривати не менше 30 хв. Для приготування р-ну вміст флакона слід розчинити у 40 мл одного з наступних інфузійних р-нів, що не містять іонів кальцію:
• 5% р-н глюкози;
• 0,9% р-н натрію хлориду;
• 0,45% р-н натрію хлориду;
• 5% р-н глюкози + 0,225% р-н натрію хлориду;
• 5% р-н глюкози + 0,9% р-н натрію хлориду;
• вода для ін’єкцій.
Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, такі як р-н Рінгера або р-н Гартмана, для відновлення Цефтрактаму у флаконах або для розведення відновленого р-ну для в/в введення, оскільки можливе утворення преципітатів цефтріаксону-кальцію. Виникнення преципітатів цефтріаксону-кальцію також можливе при змішуванні Цефтрактаму з кальцієвмісними р-нами в одній інфузійній системі. Таким чином, Цефтрактам не можна вводити в/в одночасно з кальцієвмісними р-нами, у тому числі з кальцієвмісними р-нами для тривалих інфузій, такими як р-ни для парентерального харчування. Однак за винятком новонароджених Цефтрактам та кальцієвмісні р-ни можна вводити послідовно, якщо інфузійну систему ретельно промити між інфузіями сумісним р-ном (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Діти. Препарат застосовують у педіатричній практиці.
Новонародженим віком ≤28 днів протипоказаний для застосування при необхідності (або очікуваній необхідності) лікування в/в р-нами, які містять кальцій, у тому числі в/в вливання, які містять кальцій, наприклад парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
У новонароджених та недоношених дітей описані випадки виникнення преципітатів у легенях та нирках, що спричинили летальний наслідок при одночасному введенні цефтріаксону та препаратів кальцію. У деяких з цих випадків застосовували ті ж самі інфузійні системи для в/в введення для цефтріаксону та р-нів, які містять кальцій, і в деяких інфузійних системах для в/в введення виявлено виникнення преципітатів.

Протипоказання

– гіперчутливість до цефтріаксону, сульбактаму, будь-якого антибіотика цефалоспоринового ряду, до лідокаїну (в/м введення).
– Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів, карбапенемів).
– Захворювання ШКТ в анамнезі, особливо неспецифічний виразковий коліт, ентерит або коліт, пов’язаний із застосуванням антибактеріальних препаратів.
– Недоношені новонароджені віком до 41 тиж з урахуванням терміну внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + календарний вік)*.
– Доношені новонароджені (до 28 днів життя):
∙ з гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією, ацидозом (при цих станах зв’язування білірубіну з білками крові знижується)*;
∙ при потребі (або очікується, що потребуватимуть) в/в введення препаратів кальцію або кальцієвмісних р-нів через ризик утворення преципітатів цефтріаксону-кальцію в легенях та нирках (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).
*У дослідженнях іn vitro показано, що цефтріаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що призводить до можливого ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів.
Перед в/м введенням цефтріаксону/сульбактаму слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовують як розчинник (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо протипоказання).
Р-ни цефтріаксону/сульбактаму, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити в/в.

Побічна дія

інфекції та інвазії: можливий розвиток суперінфекції (вторинні грибкові інфекції, у тому числі кандидамікоз, мікоз статевих органів та інфекції, спричинені резистентними мікроорганізмами).
Травний тракт: рідкі випорожнення/діарея, нудота, блювання, метеоризм, стоматит, глосит, дисгевзія, шлунково-кишкова кровотеча; панкреатит (можливо, через обструкцію жовчних шляхів преципітатами кальцієвої солі цефтріаксону), псевдомембранозний ентероколіт.
Гепатобіліарна система: псевдохолелітіаз жовчного міхура, преципітація кальцієвих солей цефтріаксону в жовчному міхурі з відповідною симптоматикою у дітей, зворотний холелітіаз у дітей; підвищення активності печінкових трансаміназ, ЛФ у плазмі крові, гіпербілірубінемія, гепатит1, холестатичний гепатит1, 2, ядерна жовтяниця.
Система кровотворення: еозинофілія, лейкопенія, лейкоцитоз, нейтропенія, лімфопенія, тромбоцитопенія, тромбоцитоз, гранулоцитопенія, базофілія, анемія, включаючи гемолітичну анемію, подовження/скорочення протромбінового часу, коагулопатії, епістаксис, гіпопротромбінемія, агранулоцитоз. Під час тривалого лікування слід регулярно контролювати картину крові. Імунна система: реакції гіперчутливості, у тому числі анафілактичні реакції (у тому числі анафілактичний шок), анафілактоїдні реакції, сироваткова хвороба, реакція Яриша — Герксгеймера.
Нервова система: головний біль, запаморочення, тремор, судоми, енцефалопатія.
Органи слуху і рівноваги: вертиго.
Сечовидільна система: підвищення рівня сечовини та креатиніну в крові, циліндрурія, глюкозурія, гематурія, олігурія, інтерстиціальний нефрит.
Шкіра та підшкірна клітковина: шкірний висип, алергічний дерматит, свербіж, кропив’янка, набряки, включаючи ангіоневротичний набряк, екзантема, мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), DRESS-синдром (медикаментозний висип з еозинофілією та системними проявами), гострий генералізований екзантематозний пустульоз.
Серцево-судинні розлади: підвищення/зниження АТ, відчуття серцебиття.
Дихальні розлади: задишка, бронхоспазм.
Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: озноб, лихоманка, слабкість; при в/в введенні — флебіти, болючість, ущільнення по ходу вени. При в/м введенні — болючість у місці введення. В/м ін’єкція без застосування лідокаїну болюча.
Вплив на результати лабораторних аналізів: можуть відзначатися хибнопозитивні результати реакції Кумбса, проби на галактоземію, при визначенні глюкози в сечі неферментними методами. Під час лікування Цефтрактамом глюкозурію при необхідності слід визначати лише ферментним методом.
Випадки діареї після застосування цефтріаксону/сульбактаму можуть бути пов’язані з надмірним ростом Clostridium difficile. Тактика лікування має включати введення адекватної кількості рідини та електролітів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
1Зазвичай має оборотний характер при припиненні прийому цефтріаксону.
2Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
Преципітати кальцієвої солі цефтріаксону. Рідкісні випадки тяжких побічних реакцій, іноді з летальним наслідком, зареєстровані у недоношених та доношених новонароджених (віком <28 днів), яким в/в вводили цефтріаксон та препарати кальцію. При аутопсії в легенях та нирках були виявлені преципітати кальцієвої солі цефтріаксону. Високий ризик утворення преципітатів у новонароджених є наслідком малого об’єму крові у них та довшого, ніж у дорослих, Т½ цефтріаксону (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Зареєстровані випадки утворення преципітатів у нирках, переважно у дітей віком від 3 років, які отримували високі добові дози препарату (≥80 мг/кг/добу), або при кумулятивній дозі понад 10 г та мали додаткові фактори ризику (обмежене вживання рідини, дегідратація, обмеження рухливості, постільний режим). Утворення преципітатів може супроводжуватися симптомами або бути безсимптомним, може призводити до ниркової недостатності, що зазвичай зникає після припинення застосування цефтріаксону.
Зареєстровані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону в жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, яким препарат вводили в дозах, вищих за стандартну рекомендовану дозу. У дітей, за даними проспективних досліджень цефтріаксону, частота утворення преципітатів при в/в введенні була різною, у деяких дослідженнях — >30%. При повільному введенні препарату (упродовж 20–30 хв) частота утворення преципітатів, очевидно, нижча. Утворення преципітатів зазвичай не супроводжується симптомами, але в рідкісних випадках виникали такі клінічні симптоми, як біль, нудота і блювання. У таких випадках рекомендується симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтріаксону преципітати зазвичай зникають (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Особливості застосування

реакції гіперчутливості. Як і при застосуванні інших цефалоспоринів та бета-лактамних антибіотиків, були повідомлення про випадки тяжких гострих реакцій гіперчутливості (включаючи анафілактичний шок), іноді з летальним наслідком, навіть якщо в докладному анамнезі не було відповідних вказівок. При розвитку таких реакцій застосування препарату слід негайно припинити та вжити належних невідкладних заходів.
Імовірність анафілактичних реакцій підвищується у пацієнтів з анафілаксією в анамнезі, з реакціями гіперчутливості до різних алергенів. З обережністю застосовувати у пацієнтів зі схильністю до алергічних діатезів.
При застосуванні цефтріаксону зареєстровані випадки таких тяжких побічних реакцій з боку шкіри, як синдром Стівенса — Джонсона або синдром Лаєлла (токсичний епідермальний некроліз) та DRESS-синдром (медикаментозний висип з еозинофілією та системними проявами), які можуть становити загрозу для життя або мати летальний наслідок; однак частота цих явищ невідома (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Реакція Яриша — Герксгеймера. У деяких пацієнтів з інфекціями, спричиненими спірохетами, може розвинутися реакція Яриша — Герксгеймера невдовзі після початку лікування цефтріаксоном. Реакція Яриша — Герксгеймера є зазвичай самообмежувальним станом або ж може потребувати симптоматичного лікування. Якщо розвинулася така реакція, лікування антибіотиком припиняти не слід.
Протромбіновий час. Цефтріаксон може збільшувати протромбіновий час, тому у пацієнтів з порушенням синтезу або недостатністю вітаміну К (наприклад у разі хронічних захворювань печінки, літнього віку пацієнта, недоїдання), а також у хворих, які отримували тривалу терапію антикоагулянтами, що передувала призначенню Цефтрактаму, слід контролювати протромбіновий час та при його збільшенні до початку або під час терапії препаратом призначати вітамін К (10 мг/тиж).
Коліт/надмірний ріст нечутливих мікроорганізмів. Про випадки антибіотикасоційованого коліту/псевдомембранозного коліту були повідомлення при застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, включаючи цефтріаксон/сульбактам. Тяжкість проявів може коливатися від легкого ступеня тяжкості до коліту з летальним наслідком. Застосування антибактеріальних засобів пригнічує нормальну мікрофлору товстої кишки, що призводить до посиленого росту С. difficile. C. difficile продукує токсини А та В, що, у свою чергу, призводить до розвитку діареї, пов’язаної з C. difficile. Штами C. difficile, що надмірно продукують токсини, підвищують захворюваність та летальність, оскільки такі інфекції можуть бути резистентними до антибактеріальної терапії й потребувати колектомії. Тому важливо розглядати можливість даного діагнозу в усіх пацієнтів, у яких під час або після застосування антибіотика виникла діарея (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Необхідно зібрати детальний медичний анамнез, оскільки діарея, асоційована з C. difficile, може виникати впродовж 2 міс після закінчення застосування антибактеріальних засобів. Слід розглянути необхідність припинення терапії цефтріаксоном/сульбактамом та застосування специфічної терапії проти C. difficile. За клінічними показаннями слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів, білкових добавок, антибіотикотерапію, до якої чутлива C. difficile, та хірургічне обстеження. Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовувати не слід.
Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можливий розвиток суперінфекції, спричиненої нечутливими до препарату мікроорганізмами.
При тривалому застосуванні антибіотика можливі труднощі в контролі нечутливих до препарату мікроорганізмів. У зв’язку з цим необхідний ретельний нагляд за станом пацієнтів. При виникненні суперінфекції необхідно вжити відповідних заходів.
Жовчнокам’яна хвороба. Після застосування препарату, зазвичай у дозах, що перевищують стандартні рекомендовані, при ультразвуковому досліджені жовчного міхура можуть спостерігатися тіні, що помилково сприймаються за камені. Це преципітати кальцієвої солі цефтріаксону, що зникають після завершення або припинення терапії цефтріаксоном. Зрідка утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону супроводжувалося симптоматикою. За наявності симптомів рекомендується консервативне нехірургічне лікування. Лікар має розглянути питання про припинення застосування препарату, зважаючи на результати оцінки співвідношення користь/ризик у кожному конкретному випадку (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Жовчний стаз. При застосуванні цефтріаксону були зареєстровані випадки панкреатиту, можливо, спричинені обструкцією жовчних шляхів. У більшості пацієнтів відмічали фактори ризику розвитку холестазу та біліарного сладжу, такі як попередня значна терапія, тяжка хвороба, повне парентеральне харчування. Не можна виключати, що тригером або кофактором цього ускладнення може бути утворення в жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування цефтріаксону/сульбактаму.
Нирковокам’яна хвороба. Зареєстровані випадки утворення ниркових каменів, що зникали після відміни цефтріаксону (див. ПОБІЧНА ДІЯ). За наявності симптомів слід провести ультразвукове обстеження. Рішення щодо застосування препарату у пацієнтів з наявністю в анамнезі ниркових каменів або гіперкальціурії приймає лікар, зважаючи на результати оцінки співвідношення користь/ризик у кожному конкретному випадку.
Діти. Безпека та ефективність цефтріаксону/сульбактаму у новонароджених, немовлят та дітей були встановлені для доз, описаних у розділі ЗАСТОСУВАННЯ. Цефтріаксон, що входить до складу препарату, може витісняти білірубін зі зв’язку із сироватковим альбуміном.
Цефтріаксон протипоказаний недоношеним та доношеним новонародженим з ризиком розвитку білірубінової енцефалопатії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Тяжка ниркова та печінкова недостатність. У разі тяжкої ниркової та печінкової недостатності рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препарату (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
У пацієнтів з порушеною функцією нирок за умови нормальної функції печінки дозу Цефтрактаму знижувати не слід. При нирковій недостатності (кліренс креатиніну <10 мл/хв) необхідно, щоб добова доза цефтріаксону не перевищувала 2 г.
У пацієнтів з порушеною функцією печінки, за умови збереження функції нирок, дозу Цефтрактаму знижувати немає необхідності.
У разі одночасної тяжкої патології печінки й нирок концентрацію цефтріаксону в сироватці крові необхідно регулярно контролювати. У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, дозу препарату після проведення цієї процедури змінювати немає необхідності.
Слід дотримуватися обережності при застосуванні цефтріаксону у пацієнтів з нирковою недостатністю, які одночасно отримують аміноглікозиди та діуретики.
Взаємодія з кальцієвмісними препаратами. Описані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону в легенях та нирках з летальним наслідком у недоношених та доношених немовлят віком до 1 міс. Щонайменше одному із цих пацієнтів цефтріаксон і кальцій вводили в різний час та через різні в/в інфузійні системи. Згідно з наявними науковими даними не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів, крім як у новонароджених, яким вводили цефтріаксон та кальцієвмісні р-ни або будь-які інші кальцієвмісні препарати. У дослідженнях in vitro було показано, що новонароджені мають підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону порівняно з пацієнтами інших вікових груп.
Пацієнтам будь-якого віку цефтріаксон не слід змішувати або одночасно вводити разом з будь-якими кальцієвмісними в/в р-нами, навіть при використанні різних інфузійних систем або при введенні препаратів у різні інфузійні ділянки.
Однак дітям віком від 28 днів цефтріаксон та кальцієвмісні р-ни можна вводити послідовно, один після одного, за умови введення препаратів через різні інфузійні системи в різні ділянки тіла або заміни/ретельного промивання інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим р-ном, щоб запобігти утворенню преципітатів. Пацієнтам, які потребують безперервних інфузій кальцієвмісних р-нів для повного парентерального харчування (ППХ), лікар може призначити альтернативне антибактеріальне лікування, не пов’язане з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтріаксону у пацієнтів, які потребують ППХ, визнано необхідним, р-ни для ППХ та цефтріаксон можна вводити одночасно, але через різні інфузійні системи та в різні ділянки тіла. Крім того, введення р-нів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтріаксону та промити інфузійні системи між введенням р-нів (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ПОБІЧНА ДІЯ та Несумісність).
Імуноопосередкована гемолітична анемія. Були повідомлення про випадки імуноопосередкованої гемолітичної анемії у пацієнтів, які отримували цефалоспорини, включаючи цефтріаксон (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Тяжкі випадки гемолітичної анемії (у тому числі з летальним наслідком) були зареєстровані впродовж лікування цефтріаксоном як у дорослих, так і у дітей. У разі розвитку анемії під час лікування препаратом слід розглянути можливість даного діагнозу та відмінити антибіотик до визначення етіології анемії.
Тривале лікування. Упродовж тривалого лікування препаратом рекомендується регулярно контролювати розгорнутий аналіз крові.
Натрій. Цефтріаксону натрієва сіль та сульбактаму натрієва сіль містять натрій, що необхідно врахувати пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію.
Вплив на результати серологічних досліджень. При застосуванні цефтріаксону/сульбактаму тест Кумбса може давати хибнопозитивні результати. Також цефтріаксон може спричиняти хибнопозитивні результати при проведенні проби на галактоземію, при визначенні глюкози в сечі неферментними методами. Тому впродовж лікування препаратом рівні глюкози в сечі слід визначати за допомогою ферментних методів аналізу (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Застосування лідокаїну. Якщо р-н лідокаїну застосовувати як розчинник, препарат можна вводити лише в/м. Перед введенням препарату слід обов’язково врахувати протипоказання до застосування лідокаїну, застереження та іншу відповідну інформацію, наведену в інструкції для медичного застосування лідокаїну (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Р-н лідокаїну в жодному разі не можна вводити в/в.
Енцефалопатія. Повідомлялося про розвиток енцефалопатії при застосуванні цефтріаксону (див. ПОБІЧНА ДІЯ), особливо у пацієнтів літнього віку з тяжкою нирковою недостатністю (див. ЗАСТОСУВАННЯ) або розладами ЦНС. Якщо є підозра на цефтріаксон-асоційовану енцефалопатію (наприклад, зниження рівня свідомості, зміна психічного стану, міоклонія, судоми), слід розглянути питання про припинення застосування цефтріаксону.
Утилізація лікарського засобу. Надходження лікарського засобу в навколишнє середовище слід звести до мінімуму. Слід запобігати потраплянню лікарського засобу в каналізаційну систему або домашні відходи. Будь-який невикористаний лікарський засіб після закінчення лікування або терміну придатності слід повернути в оригінальній упаковці постачальнику (лікарю або фармацевту) для правильної утилізації.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Цефтріаксон і сульбактам проникають через плацентарний бар’єр. Існують обмежені дані щодо застосування його у вагітних. Дослідження на тваринах не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив на ембріон/плід, пери- та постнатальний розвиток. У період вагітності, зокрема в І триместр, препарат можна застосовувати, тільки якщо очікувана користь для жінки перевищує потенційний ризик для плода.
Годування грудьми. Цефтріаксон проникає у грудне молоко в низькій концентрації, але при застосуванні препарату в терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на немовлят грудного віку. Проте не можна виключати ризику розвитку діареї та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. Необхідно прийняти рішення про припинення годування грудьми або припинення/відмову від застосування цефтріаксону з урахуванням користі грудного вигодовування для дитини та користі терапії для жінки.
Фертильність. У дослідженнях репродуктивної функції не виявлено ознак небажаного впливу на чоловічу або жіночу фертильність.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Відповідних досліджень цефтріаксону/сульбактаму не проводили. У зв’язку з можливістю виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення, препарат може впливати на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами. Пацієнтам слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

препарати кальцію. Через ризик виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону не слід застосовувати кальцієвмісні р-ни, такі як р-н Рінгера або р-н Гартмана, для відновлення препарату у флаконах або подальшого розведення відновленого р-у для в/в введення.
Преципітати цефтріаксону-кальцію також можуть утворюватися при змішуванні цефтріаксону з кальцієвмісними р-нами в одній інфузійній системі. Цефтріаксон не можна вводити одночасно з в/в кальцієвмісними р-нами, у тому числі з кальцієвмісними р-нами для тривалих інфузій, такими як р-ни для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак, за винятком новонароджених, цефтріаксон і кальцієвмісні р-ни можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити інфузійну систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro з використанням плазми крові дорослих та плазми пуповинної крові новонароджених було показано, що у новонароджених існує підвищений ризик утворення преципітатів цефтріаксону-кальцію (див. ЗАСТОСУВАННЯ, ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ПОБІЧНА ДІЯ).
Немає повідомлень про взаємодію між цефтріаксоном і пероральними кальцієвмісними препаратами, між цефтріаксоном при в/м застосуванні та кальцієвмісними препаратами, які застосовують в/в чи перорально.
НПЗП, антиагреганти, антагоністи вітаміну К (такі як варфарин). Підвищення ризику кровотеч. Посилення ефекту антагоністів вітаміну К. Рекомендуються частий контроль міжнародного нормалізованого відношення і відповідна корекція дози антагоністів вітаміну К під час та після застосування цефтріаксону (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Аміноглікозиди. Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні з цефалоспоринами. У таких випадках у клінічній практиці слід ретельно моніторувати рівень аміноглікозидів і функцію нирок.
За необхідності комбінованого лікування слід вводити їх окремо в різні місця і не змішувати в одному шприці або в одному р-ні для інфузії через фізико-хімічну несумісність.
Бактеріостатичні антибіотики (хлорамфенікол, тетрацикліни). Можливе зниження бактерицидного ефекту цефтріаксону.
У дослідженні in vitro при застосуванні хлорамфеніколу в комбінації з цефтріаксоном відмічали антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома.
Інші бета-лактамні антибіотики. Можливий розвиток перехресних алергічних реакцій.
Петльові діуретики. При одночасному застосуванні високих доз цефтріаксону та потужних діуретиків (наприклад фуросеміду) порушення функції нирок не відмічено.
Пробенецид. Не впливає на тубулярну секрецію цефтріаксону (на відміну від інших цефалоспоринів).
Гормональні контрацептиви. Як і при застосуванні інших антибіотиків, знижується ефективність гормональних контрацептивів, тому рекомендується використовувати додаткові (негормональні) методи контрацепції під час лікування та протягом 1 міс після його завершення.
Етанол. Не виявлено ефектів, схожих на дію дисульфіраму. Цефтріаксон не містить N-метилтіотетразольну групу, яка б могла спричинити непереносимість етанолу або кровотечу, що властиво деяким іншим цефалоспоринам.
Подібно до інших антибіотиків, цефтріаксон може знижувати терапевтичний ефект вакцини проти тифу, проте такий ефект поширюється лише на ослаблений штам Ty21.
Речовини, що використовуються при лабораторних аналізах. Можливий хибнопозитивний результат реакції на глюкозу в сечі при застосуванні р-ну Бенедикта або Фелінга. З цієї причини під час застосування цефтріаксону слід визначати рівень глюкози в сечі ферментними методами.
У пацієнтів, які застосовують цефтріаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса. Цефтріаксон, як і інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію.
Р-н Цефтрактаму несумісний і його не слід змішувати в одній ємності або одночасно вводити з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом, аміноглікозидами.
Несумісність. Не змішувати в одному шприці або системі для в/в введення з іншими лікарськими засобами, окрім тих, що зазначені в розділі ЗАСТОСУВАННЯ.
Фармацевтично несумісний з іншими антимікробними засобами. Не допускається змішувати р-н препарату в одній ємності з іншими антибіотиками, з р-нами, які містять кальцій (такими як р-ни Гартмана та Рінгера, р-ни для ППХ через ризик утворення преципітатів) (див. ЗАСТОСУВАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).
Несумісний з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом, лабеталолом, аміноглікозидами, іншими антибіотиками.

Передозування

симптоми. Існує обмежена інформація про випадки передозування. У разі передозування можливе збільшення вираженості побічних реакцій.
Лікування. Слід проводити симптоматичну терапію. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз неефективні. Специфічного антидоту немає.

Умови зберігання

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.