Ірбетан-Н (Irbetan-H) (264644) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; натрію кроскармелоза; крохмаль прежелатинізований; магнію стеарат; кремнію діоксид колоїдний безводний; заліза оксид червоний (Е172); заліза оксид жовтий (Е172).

Ірбесартан - 150 мг

Гідрохлоротіазид - 12,5 мг

фармакодинаміка. Ірбетан-Н є комбінацією антагоніста рецепторів ангіотензину-ІІ ірбесартану та тіазидного діуретика гідрохлоротіазиду. Поєднання цих складових проявляє додатковий антигіпертензивний ефект, за якого АТ знижується значно більше, ніж при застосуванні будь-якої складової окремо.
Ірбесартан — це сильнодіючий перорально активний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (підтипу АТ₁) селективної дії. Він може блокувати всі дії ангіотензину ІІ, які забезпечуються рецептором АТ₁, незалежно від джерела або способу синтезу ангіотензину ІІ. Селективний антагонізм рецепторів ангіотензину ІІ (АТ₁) стає причиною підвищення рівнів реніну і ангіотензину ІІ у плазмі крові, а також зниження концентрації альдостерону у плазмі крові. Окремо ірбесартан при його застосуванні в рекомендованих дозах у пацієнтів, у яких немає ризику виникнення електролітного дисбалансу, істотно не впливає на рівень калію в плазмі крові. Ірбесартан не пригнічує АПФ (кініназу-ІІ), фермент, який генерує ангіотензин ІІ, а також розкладає брадикінін на неактивні метаболіти. Ірбесартан не потребує метаболічної активації. Гідрохлоротіазид — тіазидний діуретик. Механізм антигіпертензивного ефекту тіазидних діуретиків на цей час повністю не з’ясований. Тіазиди впливають на повторне всмоктування електролітів у ниркових каналах, безпосередньо посилюючи виведення натрію і хлориду приблизно в однакових кількостях. За рахунок діуретичної дії гідрохлоротіазиду зменшується об’єм плазми, підвищується активність реніну плазми, секреція альдостерону, внаслідок чого збільшується втрата калію і бікарбонату з сечею і знижується концентрація калію в сироватці крові. Імовірно, через блокування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні ірбесартану існує тенденція до компенсації втрати калію. При застосуванні гідрохлоротіазиду діурез починається через 2 год, а піковий ефект настає приблизно на 4-й годині, тоді як його дія триває близько 6–12 год.
Комбінація гідрохлоротіазиду та ірбесартану зумовлює дозозалежне додаткове зниження АТ в межах діапазону терапевтичних доз. Додавання 12,5 мг гідрохлоротіазиду до 300 мг ірбесартану 1 раз на добу у пацієнтів, стан яких не можна належним чином контролювати 300 мг ірбесартану як монотерапії, призводило до коригованого плацебо зниження діастолічного тиску до мінімального значення (через 24 год після застосування дози) 6,1 мм рт. ст. Комбінація 300 мг ірбесартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду призводила до загального зниження систолічного/діастолічного тиску до 13,6/11,5 мм рт. ст. без урахування даних, отриманих внаслідок застосування плацебо.
Застосування 1 раз на добу 150 мг ірбесартану і 12,5 гідрохлоротіазиду призводило до зниження середнього систолічного/діастолічного АТ з коригуванням даних за результатами прийому плацебо до рівня 12,9/6,9 мм рт. ст. (через 24 год після застосування) у пацієнтів з АГ від легкого до помірного ступеня. Піковий ефект спостерігався через 3–6 год. При здійсненні оцінки шляхом амбулаторного моніторингу АТ поєднання 150 мг ірбесартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду при застосуванні 1 раз на добу призводило до послідовного зниження АТ протягом 24 год при середньому значенні зниження систолічного/діастолічного АТ протягом 24 год без урахування даних, отриманих внаслідок застосування плацебо, 15,8/10,0 мм рт. ст.
Ефект зниження АТ ірбесартаном у поєднанні з гідрохлоротіазидом проявляється після прийому першої дози і триває протягом 1–2 тиж, причому максимальний ефект настає через 6–8 тиж. Під час довгострокових досліджень ефект ірбесартану/гідрохлоротіазиду тривав протягом періоду, що перевищує 1 рік. Існує інформація, що при застосуванні як ірбесартану, так і гідрохлоротіазиду відновлення АГ не спостерігалося.
Вплив комбінації ірбесартану і гідрохлоротіазиду на рівень захворюваності і летальності не вивчався. Дані епідеміологічних досліджень показали, що при довготривалому лікуванні із застосуванням гідрохлоротіазиду знижується ризик захворюваності і летальності внаслідок серцево-судинних захворювань.
Ефективність препарату не залежить від віку або статі пацієнта. У пацієнтів негроїдної раси з АГ відповідь на монотерапію із застосуванням ірбесартану, як і інших лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, значно менша. Якщо ірбесартан застосовувати одночасно з низькою дозою гідрохлоротіазиду (наприклад 12,5 мг/добу), антигіпертензивна відповідь у пацієнтів негроїдної раси наближається до такої представників інших рас.
Фармакокінетика. Одночасне застосування гідрохлоротіазиду та ірбесартану не впливає на фармакокінетику будь-якого з компонентів лікарського засобу.
Ірбесартан і гідрохлоротіазид є перорально активними препаратами і за своєю активністю не потребують біологічного перетворення. Після перорального застосування препарату абсолютна пероральна біодоступність становить 60–80 і 50–80% відповідно для ірбесартану і гідрохлоротіазиду. На біодоступність препарату прийом їжі не впливає. Пікове значення концентрації у плазмі крові досягається через 1,5–2 год після перорального застосування для ірбесартану і через 1–2,5 год — для гідрохлоротіазиду.
Зв’язування ірбесартану з білками плазми крові становить приблизно 96%, причому зв’язування з клітинними складовими крові низьке настільки, що ним можна знехтувати. Об’єм розподілу ірбесартану становить 53–93 л. Гідрохлоротіазид зв’язується з білками плазми крові на 68%, і його підтверджений об’єм розподілу становить 0,83–1,14 л/кг.
Ірбесартан показує лінійну і пропорційну дозуванню фармакокінетику в рамках діапазону доз від 10 до 600 мг. Спостерігалося збільшення всмоктування при дозах нижче 600 мг; механізм цього не з’ясований. Загальне виведення з організму нирками становить відповідно 157–176 і 3,0–3,5 мл/хв. Кінцевий Т_½ ірбесартану становить 11–15 год. Стабільні рівні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 3 днів після початку режиму прийому однієї дози на добу. Обмежене накопичення ірбесартану (<20%) спостерігається в плазмі крові після повторного прийому добової дози. У рамках дослідження дещо вищі рівні концентрації ірбесартану у плазмі крові спостерігалися у пацієнтів жіночої статі з АГ. Однак різниці між Т_½ і накопиченням ірбесартану виявлено не було. Доза препарату не потребує коригування залежно від віку або статі пацієнта. Значення AUC і C_max для ірбесартану також були дещо вищими у пацієнтів літнього віку (≥65 років), ніж у молодих (18–40 років). Однак кінцеве значення Т_½ істотно не відрізнялося. Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна. Середнє значення Т_½ гідрохлоротіазиду з плазми крові згідно з отриманими даними становить 5–15 год.
Після перорального застосування кількість незміненого ірбесартану у плазмі крові становить 80–85%, що визначено за показником ¹⁴С. Ірбесартан метаболізується печінкою завдяки поєднанню з глюкуронідами і окисненню. Основний метаболіт, який циркулює, — ірбесартану глюкуронід (близько 6%). Дослідження in vitro показують, що ірбесартан перш за все окиснюється цитохромним ферментом Р450 CYP 2C9; ізофермент CYP 3А4 має незначний вплив, яким можна знехтувати. Ірбесартан і його метаболіти виводяться як через печінку, так і нирками. Як після перорального, так і після в/в застосування ¹⁴С ірбесартану приблизно 20% радіоактивності виводиться з сечею, а решта — з калом. Менше 2% дози виводиться з сечею у формі незміненого ірбесартану. Гідрохлоротіазид не метаболізується, проте швидко виводиться нирками. Принаймні 61% пероральної дози виводиться в незміненому вигляді протягом 24 год. Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр, проте не проходить через ГЕБ, і проникає у грудне молоко.
Ниркова недостатність: у пацієнтів з нирковою недостатністю або у хворих, які проходять гемодіаліз, параметри фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються. Ірбесартан за допомогою гемодіалізу не виводиться. Повідомляли, що у пацієнтів з кліренсом креатиніну <20 мл/хв Т_½ гідрохлоротіазиду підвищувався до 21 год.
Печінкова недостатність: у пацієнтів із цирозом печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості параметри фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються. Дослідження із залученням пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності не проводили.

лікування есенціальної гіпертензії.
Дана комбінація з фіксованою дозою показана дорослим пацієнтам, АТ яких не можна належним чином контролювати тільки ірбесартаном або гідрохлоротіазидом.

лікарський засіб застосовувати 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі.
У разі клінічної доцільності можна розглянути можливість безпосереднього переходу від монотерапії до фіксованих комбінацій:
Ірбетан-Н 150 мг/12,5 мг можна застосовувати у пацієнтів, АТ яких належним чином не контролюється самим гідрохлоротіазидом або ірбесартаном у дозі 150 мг;
Ірбетан-Н 300 мг/12,5 мг можна застосовувати у пацієнтів, АТ яких недостатньо контролюється ірбесартаном у дозі 300 мг або препаратом Ірбетан-Н 150 мг/12,5 мг.
У разі потреби Ірбетан-Н можна застосовувати з іншими антигіпертензивними лікарськими засобами (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Ниркова недостатність. Через присутність у складі гідрохлоротіазиду лікарський засіб не рекомендується пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв). У разі лікування таких пацієнтів перевага надається петльовим діуретикам, а не тіазидам. Для пацієнтів з нирковою недостатністю, кліренс креатиніну у яких ≥30 мл/хв, коригування дози не потрібне.
Печінкова недостатність. Ірбетан-Н не рекомендується пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю. Пацієнтам з печінковою недостатністю тіазиди потрібно застосовувати з обережністю. Для пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю коригування дози препарату не потрібне.
Пацієнти літнього віку. Для пацієнтів літнього віку немає необхідності в корекції дози.
Діти. Лікарський засіб не рекомендується для застосування дітям через недостатність даних про безпеку та ефективність.

– підвищена чутливість до компонентів лікарського засобу або до похідних сульфонамідів (гідрохлоротіазид — похідне сульфонамідів).
– Тяжка форма ниркової недостатності (кліренс креатиніну <30 мл/хв).
– Стійка форма гіпокаліємії, гіперкальціємія.
– Тяжка форма печінкової недостатності, цироз печінки і холестаз.
– Одночасне застосування препарату Ірбетан-Н з препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом, та хворих з помірним та тяжким ураженням нирок (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73 м²).
– Одночасне застосування препарату Ірбетан-Н з інгібіторами АПФ пацієнтам з діабетичною нефропатією.
– Резистентна до лікування гіпокаліємія або гіперкальціємія.
– Рефрактерна гіпонатріємія.
– Симптоматична гіперурикемія (подагра).
– Анурія.
– Період вагітності або годування грудьми.
– Дитячий вік.

комбінація ірбесартан/гідрохлоротіазид
У пацієнтів з АГ, які отримували різні дози ірбесартану/гідрохлоротіазиду (діапазон від 37,5 мг/6,25 мг до 300 мг/25 мг), найчастіше спостерігалися запаморочення, підвищена втомлюваність, нудота, блювання, порушення сечовипускання, підвищення рівнів азоту сечовини крові, креатинкінази і креатиніну.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи ангіоневротичний набряк, висипання, кропив’янку.
З боку серцево-судинної системи: втрата свідомості, артеріальна гіпотензія, тахікардія, набряки, зміни на ЕКГ, ортостатична гіпотензія, гіперемія.
З боку нервової системи: запаморочення, ортостатичне запаморочення, головний біль.
З боку органа слуху: відчуття шуму/дзвону у вухах, вертиго.
З боку системи дихальння: кашель.
З боку травного тракту: нудота, блювання, діарея, печія, абдомінальний біль, диспепсія, дисгевзія.
З боку нирок та сечовидільної системи: порушення сечовиділення, порушення функції нирок, включаючи окремі випадки ниркової недостатності у пацієнтів, у яких існує такий ризик.
З боку кістково-м’язової системи: набряк кінцівок, артралгія, міалгія.
З боку обміну речовин: гіперкаліємія.
Загальні розлади: підвищена втомлюваність, сухість у роті, астенія.
З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця, гепатит, порушення функції печінки.
З боку репродуктивної системи: порушення статевої функції, зміни лібідо.
З боку шкіри: свербіж, лейкоцитокластичний васкуліт.
Лабораторні дослідження: підвищення вмісту азоту сечовини крові, креатиніну і креатинкінази, зниження рівня калію і натрію в сироватці крові.
Окремі компоненти. Нижче зазначено побічні реакції, пов’язані з окремими компонентами лікарського засобу Ірбетан-H, ірбесартаном і гідрохлоротіазидом, які застосовували окремо.
Побічні реакції, про які повідомляли на тлі застосування лише ірбесартану
Загальні порушення: біль у грудній клітці.
У пацієнтів з АГ та діабетичною нефропатією пізніх стадій, які лікувалися ірбесартаном, спостерігалося зниження рівня гемоглобіну, яке не було клінічно значущим.
Побічні реакції, про які повідомляли на тлі застосування лише гідрохлоротіазиду
З боку серцево-судинної системи: серцеві аритмії, ортостатична артеріальна гіпотензія, постуральна гіпотензія, некротизуючий ангіїт.
З боку кровоносної та лімфатичної системи: апластична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.
З боку нервової системи: вертиго, парестезія, невиважені дії, занепокоєння, головний біль, судоми, сплутаність свідомості.
З боку органа зору: тимчасове помутніння зору, ксантопсія, гостра міопія та вторинна гостра закритокутова глаукома.
З боку системи дихання: респіраторний дистрес (включаючи пневмоніт і набряк легень).
З боку травного тракту: панкреатит, анорексія, діарея, запори, подразнення слизової оболонки шлунка, сіалоденіт, втрата апетиту, сухість у роті, відчуття спраги, нудота, блювання, холецистит.
З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, ниркова недостатність.
З боку шкіри: анафілактичні реакції, у тому числі шок, токсичний епідермальний некроліз, некротичний ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт); шкірні реакції, подібні до захворювання на червоний вовчак; рецидив шкірного червоного вовчака, реакції фоточутливості, висипання, кропив’янка, пурпура, синдром Стівенса — Джонсона.
З боку кістково-м’язової системи: cлабкість, м’язові спазми та біль.
З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця).
З боку психіки: депресія, порушення сну, дезорієнтація, сонливість, нервозність, зміни настрою.
Лабораторні показники: порушення електролітного балансу (включаючи гіпокаліємію і гіпонатріємію); гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання; глюкозурія; гіперглікемія; підвищення рівнів ХС і ТГ; зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету; гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому.
Загальні порушення: гарячка, виснаження, статеві розлади.
Дозозалежні побічні ефекти гідрохлоротіазиду (зокрема порушення електролітного балансу) можуть посилюватися при титруванні дози гідрохлоротіазиду.
Пухлини доброякісні, злоякісні та неуточнені (у тому числі кісти та поліпи). Частота невідома: немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома та плоскоклітинна карцинома).
Опис виділених побічних реакцій
Немеланомний рак шкіри: за даними епідеміологічних досліджень, спостерігається залежність виникнення немеланомного раку шкіри від сукупної дози гідрохлоротіазиду (сукупний доза-ефект) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

знижений АТ — пацієнти з низьким об’ємом крові. Ірбетан-Н рідко асоціюється з симптоматичним зниженням АТ у пацієнтів з АГ, у яких немає інших факторів ризику зниження АТ. Симптоматичне зниження АТ може виникати у пацієнтів, у яких внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеженого споживання солі з їжею, діареї або блювання зменшився об’єм крові та/або вміст натрію. Такі стани потрібно коригувати до початку лікування препаратом.
Пацієнти з АГ, цукровим діабетом ІІ типу та хронічним захворюванням нирок. Вплив ірбесартану на ниркову і серцево-судинну функцію не був однаковим в усіх підгрупах, які брали участь в аналізі, що проводився в рамках дослідження, у якому брали участь пацієнти з хронічним захворюванням нирок на пізніх стадіях. Зокрема, його переваги виявилися менш вираженими у жінок і в осіб, які не належали до європеоїдної раси.
Стеноз ниркових артерій — реноваскулярна гіпертензія. Існує підвищений ризик виникнення тяжкої форми зниження АТ і ниркової недостатності, коли пацієнти з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що функціонує, застосовують інгібітори АПФ або антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ.
Ниркова недостатність і трансплантація нирок. Якщо лікарський засіб застосовують у пацієнтів з порушенням функції нирок, рекомендується періодичний моніторинг вмісту кальцію, креатиніну і сечової кислоти в сироватці крові. Немає досвіду застосування препарату у пацієнтів, яким нещодавно було здійснено трансплантацію нирок. Ірбетан-Н не слід застосовувати у хворих з тяжким ступенем ниркової недостатності (кліренс креатиніну <30 мл/хв). У пацієнтів з порушенням функції нирок може виникати азотемія, асоційована з тіазидними діуретиками. Коригування дози не потрібне для пацієнтів з нирковою недостатністю, у яких кліренс креатиніну ≥30 мл/хв. Пацієнтам з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня (кліренс креатиніну ≥30 мл/хв, але <60 мл/хв) дану комбінацію з фіксованою дозою потрібно застосовувати з обережністю.
Подвійна блокада РААС. Подвійна блокада РААС при поєднанні лікарського засобу Ірбетан-Н з аліскіреном не рекомендована до застосування у зв’язку з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та змін у функції нирок. Одночасне застосування лікарського засобу Ірбетан-Н з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у хворих на цукровий діабет, та пацієнтів з помірним та тяжким ураженням нирок (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73 м²).
Печінкова недостатність. З обережністю тіазиди потрібно застосовувати у пацієнтів з порушенням функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміни балансу рідини і електролітного балансу можуть прискорити настання печінкової коми. Відсутній клінічний досвід застосування лікарського засобу Ірбетан-Н у пацієнтів з печінковою недостатністю.
При печінкових розладах та прогресуючих захворюваннях печінки тіазиди слід застосовувати з обережністю, оскільки ці препарати можуть викликати внутрішньопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми. Гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю.
Стеноз аортального і мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших судинорозширювальних засобів, спеціальні застережні заходи потрібні щодо пацієнтів зі стенозом аортального або мітрального клапана або на обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.
Первинний альдостеронізм. У пацієнтів з первинним альдостеронізмом, як правило, не виникає гіпотензивного ефекту при застосуванні засобів, які діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому застосування лікарського засобу Ірбетан-Н у цієї категорії пацієнтів не рекомендується.
Вплив на обмін речовин та ендокринну систему. Під час терапії тіазидними діуретиками може порушуватися толерантність до глюкози, а також можуть проявлятися ознаки цукрового діабету, що перебував у латентній стадії. Виникає потреба в корекції дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів у хворих на цукровий діабет.
Підвищення рівнів ХС і ТГ пов’язують з терапією тіазидними діуретиками; проте при дозі 12,5 мг гідрохлоротіазиду, яка міститься у препараті Ірбетан-Н, повідомляли про мінімальний ефект або про відсутність будь-якого ефекту.
У деяких пацієнтів, які отримують терапію тіазидними діуретиками, може виникати гіперурикемія або ознаки подагри.
Порушення електролітного балансу. Як і для будь-яких пацієнтів, які приймають діуретики, необхідно періодично перевіряти рівень електролітів у сироватці крові.
Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть спричиняти порушення балансу рідини або електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Характерні ознаки порушення балансу рідини або електролітів, на які слід звертати увагу— сухість у роті, спрага, слабкість, кволість, сонливість, занепокоєння, біль або судоми м’язів, м’язова слабкість, зниження АТ, олігурія, тахікардія і такі шлунково-кишкові розлади, як нудота або блювання.
Хоча гіпокаліємія може розвиватися при застосуванні тіазидних діуретиків, паралельна терапія із застосуванням ірбесартану може послаблювати гіпокаліємію, яка виникає при застосуванні діуретиків. Найвищий ризик розвитку гіпокаліємії відмічаютьу пацієнтів із цирозом печінки, інтенсивним діурезом, у хворих, які перорально приймають неналежні кількості електролітів або паралельно проходять лікування із застосуванням кортикостероїдів або АКТГ. І навпаки, гіперкаліємія може виникати через наявність ірбесартану у складі препарату Ірбетан-Н, особливо за наявності ниркової недостатності та/або серцевої недостатності, а також цукрового діабету. Рекомендується належний моніторинг вмісту калію в сироватці крові у пацієнтів, щодо яких існує такий ризик. Необхідна обережність при одночасному застосуванні діуретиків, які не виводять калій, та додаткових препаратів калію або замінників солей, які містять калій.
Свідчень про те, що ірбесартан може послаблювати або запобігати виникненню гіпонатріємії внаслідок застосування діуретиків, немає. Дефіцит хлориду загалом спостерігається у легкій формі і, як правило, лікування не потребує.
Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію з сечею і спричиняють тимчасове і незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові у разі відсутності відомих розладів кальцієвого обміну. Виражена форма гіперкальціємії може свідчити про латентну стадію гіперпаратиреозу. Перед проведенням аналізів функції паращитовидної залози прийом тіазидів необхідно припинити. Існують дані, що тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що може призводити до виникнення гіпомагніємії.
Препарати літію. Не рекомендується одночасно застосовувати літій та Ірбетан-Н.
Антидопінговий контроль. Гідрохлоротіазид, який міститься у цьому лікарському засобі, може дати позитивний аналітичний результат при проведенні антидопінгового контролю.
Загальні застереження. При лікуванні із застосуванням інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, які впливають на цю систему, у хворих, судинний тонус і функція нирок яких залежать головним чином від активності РААС (наприклад у пацієнтів із тяжкою формою застійної серцевої недостатності або початковим захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), можливе виникнення гострої гіпотензії, азотемії, олігурії або ГНН.
Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного засобу, надмірне зниження АТ у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічним серцево-судинним захворюванням може призводити до інфаркту міокарда або інсульту. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду можуть виникати у пацієнтів, у яких в анамнезі є або відсутні алергія чи БА, проте вони з більшою вірогідністю виникають у хворих з такою патологією в анамнезі. Повідомляли про загострення або активацію системного червоного вовчака при застосуванні тіазидних діуретиків.
Повідомляли про реакції фоточутливості при застосуванні тіазидних діуретиків. Якщо під час лікування виникає реакція фоточутливості, то рекомендується припинити лікування. Якщо повторне застосування таких діуретиків вважається необхідним, то рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від потрапляння сонячних променів або штучного випромінювання в УФ-спектрі.
Гостра міопія та вторинна гостра закритокутова глаукома. Лікарські засоби, що містять сульфаніламід або його похідні, можуть спричиняти ідіосинкразію, яка призводить до транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Гідрохлоротіазид є похідним сульфаніламіду, однак до цього часу повідомляли лише про окремі випадки виникнення гострої закритокутової глаукоми на тлі застосування гідрохлоротіазиду. До симптомів цього захворювання належать гостре зниження гостроти зору або біль в очах. Як правило, ці симптоми розвиваються через декілька годин або декілька тижнів після початку терапії цим лікарським засобом. Якщо залишити гостру закритокутову глаукому без лікування, це може призвести до необоротної втрати зору у пацієнта. При виявленні такого симптому перш за все слід якомога швидше відмінити терапію цим препаратом. Якщо після цього внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можна розглянути доцільність медикаментозного або хірургічного лікування. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть включати наявність в анамнезі алергії на сульфаніламід або пеніцилін.
Вплив гідрохлоротіазиду на результати лабораторних аналізів:
– препарат може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;
– лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидної залози;
– препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.
Немеланомний рак шкіри. Результати двох останніх фармакоепідеміологічних досліджень (згідно з данськими загальнонаціональними джерелами інформації, включаючи данський реєстр випадків раку та державний реєстр призначених ліків) показали сукупний дозозалежний зв’язок між застосуванням гідрохлоротіазиду та виникненням базальноклітинної карциноми і плоскоклітинної карциноми.
Фотосенсибілізувальна дія гідрохлоротіазиду може бути причиною розвитку таких захворювань. Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами, слід поінформувати щодо ризику виникнення немеланомного раку шкіри та рекомендувати їм регулярно перевіряти шкіру на предмет нових вогнищ ураження, а також змін в уже наявних, та повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри.
Підозрілі ураження шкіри підлягають гістологічному дослідженню за допомогою біопсії. Пацієнтам слід рекомендувати обмежити перебування під сонячними променями та УФ-променями та використовувати належний захист у разі перебування під сонячними променями та УФ-променями з метою мінімізації ризику виникнення раку шкіри.
Доцільність застосування гідрохлоротіазиду також слід ретельно переглянути для пацієнтів, які мають рак шкіри в анамнезі (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).
Лактоза. Лікарський засіб містить лактозу. Пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, що спостерігається рідко, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози не можна приймати цей лікарський засіб.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. У період вагітності застосування лікарського засобу протипоказане. При діагностуванні вагітності слід негайно припинити лікування із застосуванням антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, і, якщо потрібно, розпочати альтернативну терапію.
Годування грудьми. У період годування грудьми застосування лікарського засобу Ірбетан-Н протипоказане.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Досліджень впливу на здатність керувати транспортними засобами і працювати з іншими механізмами не проводили. Виходячи з фармакодинамічних властивостей лікарського засобу, його вплив на цю здатність малоймовірний. При керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами слід враховувати, що під час лікування АГ може виникати сонливість або стомлюваність.

інші антигіпертензивні препарати. Антигіпертензивний ефект лікарського засобу Ірбетан-Н може посилюватися за рахунок одночасного прийому інших антигіпертензивних засобів. Ірбесартан і гідрохлоротіазид (у дозах до 300 мг ірбесартану/25 мг гідрохлоротіазиду) безпечно застосовували з іншими антигіпертензивними препаратами, включаючи блокатори кальцієвих каналів і блокатори β-адренорецепторів. Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призводити до зменшення об’єму крові і ризику зниження АТ у разі початку лікування ірбесартаном з тіазидними діуретиками, якщо тільки заздалегідь не було усунено зменшення об’єму крові.
Препарати, що містять аліскірен. Одночасне застосування лікарського засобу Ірбетан-Н з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане хворим на цукровий діабет та пацієнтам з помірним та тяжким ураженням нирок (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв/1,73 м²) та не рекомендоване всім іншим пацієнтам.
Препарати літію. Повідомляли про тимчасові підвищення рівня літію в плазмі крові і токсичності під час одночасного застосування літію з інгібіторами АПФ. На сьогодні повідомляли про дуже рідкісні випадки подібних ефектів при застосуванні ірбесартану. Крім того, тіазиди зменшують виведення літію нирками, тому при застосуванні цього препарату ризик токсичної дії літію може підвищуватися. Таким чином, поєднувати літій та Ірбетан-Н не рекомендується. Якщо така комбінація виявиться необхідною, то рекомендується ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові.
Лікарські засоби, які виводять калій. Ефект виведення калію за рахунок гідрохлоротіазиду пом’якшується ефектом збереження калію за рахунок ірбесартану. Однак вважається, що цей вплив гідрохлоротіазиду на рівень калію в плазмі крові можливий за рахунок інших лікарських засобів, пов’язаних з втратою калію і гіпокаліємією (наприклад інших діуретиків, які виводять калій, послаблювальних засобів, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G натрію). І навпаки, виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування діуретиків, які не виводять калій, додаткових засобів, які містять калій, замінників солей, що містять калій, або інших лікарських засобів, які можуть підвищувати рівень калію в сироватці крові (наприклад гепарину натрію), можуть призводити до підвищення рівня калію в плазмі крові. Рекомендується належний моніторинг рівня калію в плазмі крові у пацієнтів з таким ризиком.
Лікарські засоби, які зазнають впливу при порушенні вмісту калію у плазмі крові. Рекомендується періодичний моніторинг вмісту калію в плазмі крові, якщо препарат застосовувати одночасно з лікарськими засобами, токсичність яких підвищується при порушенні вмісту калію в плазмі крові (наприклад глікозиди наперстянки, антиаритмічні засоби).
Інгібітори АПФ. Одночасне застосування лікарського засобу Ірбетан-Н з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендоване усім іншим хворим.
НПЗП. Якщо антагоністи ангіотензину ІІ застосовувати одночасно з НПЗП (тобто з селективними інгібіторами ЦОГ-2, ацетилсаліциловою кислотою (>3 г/добу) і неселективними НПЗП), може спостерігатися послаблення антигіпертензивного ефекту.
Як і з інгібіторами АПФ, одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ з НПЗП може призводити до підвищення ризику погіршення функції нирок, включаючи можливе виникнення ГНН і підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у хворих літнього віку. Пацієнти повинні у належній кількості отримувати рідину, а також необхідно звертати увагу на моніторинг функції нирок після початку такої комбінованої терапії та у процесі лікування.
Додаткова інформація про взаємодію ірбесартану. За даними досліджень, фармакокінетика ірбесартану гідрохлоротіазидом не порушується. Ірбесартан головним чином виводиться CYP 2С9 і меншою мірою — за рахунок глюкуронізації. Істотної фармакокінетичної або фармакодинамічної взаємодії не спостерігалося, якщо ірбесартан застосовувати разом з варфарином — лікарським засобом, який метаболізується CYP 2С9. Вплив таких індукторів CYP 2С9, як рифампіцин, на фармакокінетику ірбесартану не визначений. Внаслідок паралельного застосування ірбесартану фармакокінетика дигоксину не змінювалася.
Калієві харчові добавки і калійзберігаючі діуретики. Виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків, калієвих харчових добавок, калійвмісних замінників солі або інших лікарських засобів, які можуть підвищувати рівні калію в сироватці крові (наприклад гепарину), може призводити до підвищення рівня калію в сироватці крові і тому не рекомендується.
Додаткова інформація про взаємодію гідрохлоротіазиду. При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можлива взаємодія з наступними лікарськими засобами.
Алкоголь. Може спричинити ортостатичну гіпотензію.
Протидіабетичні лікарські засоби (пероральні засоби та інсуліни). Може бути потрібна корекція дози протидіабетичного лікарського засобу.
Метформін слід застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої зумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності.
Колестирамінові і колестиполові смоли. За наявності аніонних обмінних смол порушується всмоктування гідрохлоротіазиду. Лікарський засіб Ірбетан-Н слід приймати не менше ніж за 1 год до або через 4 год після прийому цих препаратів.
Кортикостероїди, АКТГ. Зменшення об’єму електролітів, особливо може посилюватися гіпокаліємія.
Глікозиди наперстянки. Тіазид-індукована гіпокаліємія або гіпомагніємія спричиняє розвиток серцевих аритмій, індукованих глікозидами наперстянки.
НПЗП. Застосування НПЗП може у деяких пацієнтів знижувати діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефект тіазидних діуретиків.
Пресорні аміни (наприклад норепінефрин). Дія пресорних амінів може послаблюватися, але не настільки, щоб виключати їх застосування.
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад тубокурарин). Дія недеполяризуючих міорелаксантів може посилюватися гідрохлоротіазидом.
Лікарські засоби від подагри. Може бути необхідною корекція дози лікарських засобів від подагри, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може бути необхідним підвищення дози пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків може збільшуватися кількість випадків реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу.
Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищувати рівні кальцію в сироватці крові через зменшення виведення. У разі необхідності призначення додаткових препаратів, що містять кальцій, або лікарських засобів, які не виводять кальцій (наприклад терапія із застосуванням вітаміну D), слід контролювати рівень кальцію в сироватці крові та відповідним чином коригувати дозу кальцію.
Карбамазепін. Одночасне застосування карбамазепіну та гідрохлоротіазиду було асоційоване з ризиком виникнення симптоматичної гіпонатріємії. У разі одночасного застосування цих препаратів необхідно контролювати рівні електролітів. Якщо можливо, слід застосовувати діуретики іншого класу.
Лікарські засоби, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в плазмі крові. Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в плазмі крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид приймати одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в плазмі крові (такими як глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби), та нижчезазначених препаратів, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що спричиняє розвиток піруетної тахікардії:
– антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
– антиаритмічні засоби класу ІІІ (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
– деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
– інші лікарські засоби (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для в/в введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для в/в введення).
Метилдопа. Повідомляли про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.
Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на ЦНС.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія та підвищуватися ризик ускладнень за типом подагри.
Алкоголь, барбітурати, наркотики або антидепресанти. Можуть посилювати ортостатичну артеріальну гіпотензію.
Блокатори β-адренорецепторів та діаксозид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з блокаторами β-адренорецепторів може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.
Амантадин. Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть підвищувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.
Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидної залози.
Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ підвищується імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.
Йодовмісні контрастні засоби. У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку ГНН, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.
Амфотерицин В (для парентерального введення), кортикостероїди, АКТГ та стимулюючі проносні засоби. Гідрохлоротіазид посилює порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.
Інші форми взаємодії. Гіперглікемічний ефект блокаторів β-адренорецепторів і діазоксиду може посилюватися тіазидами.
Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, бепериден). Можуть підвищувати біодоступність діуретиків тіазидного типу шляхом зниження тонусу ШКТ і швидкості випорожнення шлунка.
Тіазиди можуть підвищувати ризик несприятливих ефектів, спричинених амантадином. Тіазиди можуть зменшувати ниркове виведення цитотоксичних лікарських засобів (наприклад циклофосфаміду, метотрексату) і посилювати їх пригнічувальну дію на функції кісткового мозку.

немає спеціальної інформації про лікування передозування препарату Ірбетан-Н. Пацієнт повинен проходити ретельний моніторинг, а лікування має бути симптоматичним і підтримувальним. Лікування залежить від часу, який минув з моменту застосування засобу, і тяжкості симптомів. Заходи, що передбачаються, включають індукцію блювання та/або промивання шлунка. При лікуванні передозування корисним може бути прийом активованого вугілля. Потрібно часто контролювати рівні електролітів і креатиніну в сироватці крові. У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта потрібно покласти в горизонтальне положення, швидко застосувати сольові розчини і провести поповнення об’єму рідини.
Найімовірнішими проявами передозування ірбесартану вважають артеріальну гіпотензію і тахікардію; також можлива брадикардія.
Передозування гідрохлоротіазиду пов’язують з виведенням електролітів (гіпокаліємією, гіпохлоремією, гіпонатріємією) та зневодненням внаслідок інтенсивного діурезу. Найбільш імовірні ознаки і симптоми передозування — нудота і сонливість. Гіпокаліємія може призводити до виникнення м’язових спазмів та/або посилювати серцеву аритмію у зв’язку з паралельним застосуванням глікозидів наперстянки або деяких протиаритмічних лікарських засобів.
Ірбесартан за допомогою гемодіалізу не виводиться. Обсяг, у якому гідрохлоротіазид виводиться за допомогою гемодіалізу, не встановлений.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.