Адцетрис^® (Adcetris^®) (264208) - інструкція із застосування ATC-класифікація

1 мл розведеного розчину містить 5 мг брентуксимабу ведотину;
допоміжні речовини: кислота лимонна, моногідрат; натрію цитрат, дигідрат; α,α-трегалози дигідрат; полісорбат 80.

Брентуксимаб ведотин - 50 мг

фармакокінетика. Механізм дії. Брентуксимабу ведотин являє собою кон’югат антитіл з лікарським засобом, який доставляє антинеопластичний агент до CD30-позитивних пухлинних клітин, що призводить до їх апоптотичної загибелі. Результати доклінічних досліджень свідчать, що біологічна активність брентуксимабу ведотину є результатом багатоступінчастого процесу. Зв’язування кон’югата з рецептором CD30 на оболонці клітини зумовлює інтерналізацію комплексу кон’югат — білок CD30 (ADC-CD30), який переміщується у лізосомний відділ клітини. Всередині клітини у процесі протеолітичного розщеплення виділяється монометил ауристатин Е (ММАЕ) — єдина активна сполука. Зв’язування ММАЕ з тубуліном призводить до розриву мікротубулярної сітки всередині клітини, індукує зупинку клітинного циклу та спричинює апоптоз (загибель) CD30-позитивної пухлинної клітини.
При класичній лімфомі Ходжкіна (ЛХ), системній анапластичній великоклітинній лімфомі та підтипах шкірної Т-клітинної лімфоми (включаючи грибоподібний мікоз та первинну анапластичну великоклітинну лімфому шкіри) на поверхні пухлинних клітин експресується антиген CD30. Експресія не залежить від стадії хвороби, лінії терапії або трансплантаційного статусу. Внаслідок цього CD30 є мішенню для терапевтичного втручання. Через спрямований на CD30 механізм дії брентуксимабу ведотин здатний долати резистентність до хіміотерапії, оскільки CD30 постійно експресується у пацієнтів, рефрактерних до багатокомпонентної хіміотерапії, незалежно від попереднього трансплантаційного статусу. Спрямований на CD30 механізм дії брентуксимабу ведотину, постійна експресія CD30 при класичній ЛХ, системній анапластичній великоклітинній лімфомі та CD30-позитивній шкірній Т-клітинній лімфомі, терапевтичні характеристики та клінічні дані щодо CD30-позитивних злоякісних захворювань після застосування кількох ліній терапії забезпечують біологічне підґрунтя для застосування даного лікарського засобу у пацієнтів з рецидивною та рефрактерною формою класичної ЛХ та системної анапластичної великоклітинної лімфоми, з попередньою аутологічною трансплантацією стовбурових клітин або без такої.
Не виключається і роль інших функцій, асоційованих з антитілом, у механізмі дії.
Фармакодинаміка. Кардіоелектрофізіологія. У рамках І фази непорівняльного відкритого багатоцентрового дослідження кардіологічної безпеки проаналізовано дані щодо 46 пацієнтів із 52 з CD30-позитивними злоякісними гематологічними пухлинами, які отримували брентуксимабу ведотин (1,8 мг/кг маси тіла) кожні 3 тиж. Головною метою дослідження було оцінити вплив брентуксимабу ведотину на кардіовентрикулярну реполяризацію та проаналізувати відхилення інтервалу Q–Tc від базових значень у різні моменти часу в 1-му циклі.
Верхня межа 90% довірчого інтервалу для середнього впливу на інтервал Q–Tc становила <10 мс у кожній часовій точці 1-го та 3-го циклів після початкового рівня. Ці дані свідчать про відсутність клінічно значущого подовження інтервалу Q–T у зв’язку з призначенням пацієнтам з CD30-позитивними злоякісними утвореннями брентуксимабу ведотину в дозі 1,8 мг/кг маси тіла кожні 3 тиж.
Фармакокінетика. Монотерапія. Фармакокінетичні характеристики брентуксимабу ведотину досліджували та оцінювали в ході І фази та шляхом проведення популяційного аналізу фармакокінетики за участю 314 пацієнтів. Під час клінічних досліджень брентуксимабу ведотин вводили в/в.
C_max брентуксимабу ведотину досягалася в основному наприкінці введення інфузії або у вибіркові часові точки ближче до закінчення введення інфузії. Швидке зниження концентрації у плазмі крові відмічали під час кінцевого T_½, який становить близько 4–6 днів. Концентрація препарату прямо пропорційно залежала від дози. Мінімальне накопичення або його відсутність було характерним при введенні багаторазових доз з інтервалом у 3 тиж, що збігалося з кінцевим T_½. Типова C_max та AUC препарату після одноразового введення 1,8 мг/кг у І фазі дослідження становили близько 31,98 та 79,41 мкг/мл/добу відповідно.
ММАЕ є головним метаболітом брентуксимабу ведотину. Середня C_max, AUC та час досягнення C_max (T_max) ММАЕ після одноразового введення дози препарату 1,8 мг/кг у І фазі дослідження становили близько 4,97 нг/мл, 37,03 нг/мл/добу та 2,09 дня відповідно. Концентрація ММАЕ знизилася після введення багаторазових доз брентуксимабу ведотину до 50–80% концентрації першої дози та відмічалася на тому ж рівні при введенні наступних доз. ММАЕ надалі головним чином метаболізується до однаковою мірою потужного метаболіту, проте його експозиція на порядок нижча, ніж у ММАЕ. Тому наявність суттєвого впливу на системну дію ММАЕ малоймовірна. У 1-му циклі вища концентрація ММАЕ корелювала з абсолютним зменшенням кількості нейтрофілів.
Комбінована терапія. Фармакокінетику препарату Адцетрис^® при застосуванні в комбінації з доксорубіцином, вінбластином та дакарбазином (AVD) оцінювали в одному дослідженні ІІІ фази у 661 пацієнта. Популяційний фармакокінетичний аналіз показав, що фармакокінетика препарату Адцетрис^® при застосуванні в комбінації з AVD відповідала такій при монотерапії.
Після багаторазової в/в інфузії 1,2 мг/кг маси тіла брентуксимабу ведотину кожні 2 тиж C_max препарату Адцетрис^® у сироватці крові виявлено наприкінці інфузії, а елімінація демонструвала мультиекспоненціальне зниження t_½z приблизно з 4 до 5 днів. C_max ММАЕ досягалася приблизно через 2 дні після закінчення інфузії і демонструвала моноекспоненціальне зниження з t_½z приблизно з 3 до 4 днів.
Після багаторазової в/в інфузії 1,2 мг/кг маси тіла брентуксимабу ведотину кожні 2 тиж рівноважна залишкова концентрація препарату Адцетрис^® і ММАЕ була досягнута до 3-го циклу. Як тільки було досягнуто рівноважного стану, фармакокінетичний час препарату Адцетрис^® не змінювався. Накопичення препарату Адцетрис^® (за оцінкою AUC14D між 1-м і 3-м циклом) становило 1,27 раза. Експозиція ММАЕ (за оцінкою AUC14D між 1-м і 3-м циклом) зменшувалася з часом приблизно на 50%.
Розподіл. У ході досліджень in vitro зв’язування ММАЕ з білками плазми крові становило 68–82%. Дуже малоймовірно, що ММАЕ буде витісняти препарати з високим ступенем зв’язування з білками плазми крові або буде витіснятися такими препаратами. У ході досліджень in vitro ММАЕ виступав як субстрат та не інгібував глікопротеїн P-gp при концентраціях, близьких до клінічних.
У пацієнтів середній об’єм розподілу в стабільному стані становив близько 6–10 л для кон’югата антитіл з лікарським засобом. За результатами популяційного аналізу фармакокінетики типовий передбачуваний центральний об’єм розподілу ММАЕ становив 7,37 та 36,4 л відповідно.
Метаболізм. Очікується, що брентуксимабу ведотин піддається катаболізму як білок до окремих амінокислот, які виводяться з організму або використовуються для нових білків. Дослідження in vivo на тваринах та за участю добровольців підтвердили, що лише незначна частина ММАЕ, вивільнена з брентуксимабу ведотину, піддається метаболізму. Рівень метаболітів ММАЕ не вимірювався у плазмі крові. За результатами in vitro принаймні один метаболіт ММАЕ є активним.
ММАЕ є субстратом ферменту CYP 3A4 і, можливо, CYP 2D6. За даними in vitro, метаболізм ММАЕ здійснюється головним чином шляхом окиснення ферментом CYP 3A4/5. Дослідження in vitro мікросом печінки показало, що ММАЕ інгібує лише CYP 3A4/5 при значно вищих концентраціях, ніж ті, що досягаються у разі клінічного застосування. ММАЕ не інгібує інших ізоферментів.
ММАЕ не гальмував головні ізоензими CYP P450 у первинних культурах гепатоцитів.
Виведення. Кон’югат антитіл з лікарським засобом піддається катаболізму і виводиться з організму. При цьому типовий кліренс становить близько 1,5 л/добу, Т_½ — 4–6 днів. Виведення ММАЕ з організму обмежувалося швидкістю вивільнення ММАЕ з кон’югата. При цьому типовий кліренс ММАЕ становив близько 19,99 л/добу, а Т_½ — 3–4 дні. Виведення препарату з організму досліджували за участю пацієнтів, які отримували брентуксимабу ведотин у дозі 1,8 мг/кг маси тіла. Близько 24% загальної кількості ММАЕ, введеного у складі кон’югата під час інфузії брентуксимабу ведотину, виявлено в сечі та калі через тиждень після введення. При цьому близько 72% ММАЕ виявлено в калі. У сечі виявлено меншу кількість ММАЕ (28%).
Фармакокінетика в окремих групах хворих. Популяційний фармакокінетичний аналіз показав, що базова концентрація альбуміну в плазмі крові значно впливає на кліренс ММАЕ. Аналіз встановив, що кліренс ММАЕ в 2 рази нижчий у пацієнтів з низькою концентрацією альбуміну в плазмі крові (<3,0 г/дл) порівняно з таким у пацієнтів, у яких концентрація альбуміну у плазмі крові знаходиться в межах норми.
Печінкова недостатність. Проведені дослідження фармакокінетики брентуксимабу ведотину та ММАЕ після застосування лікарського засобу Адцетрис^® у дозі 1,2 мг/кг маси тіла у пацієнтів з легким (клас А за шкалою Чайлда — П’ю; 1 пацієнт), помірним (клас B за шкалою Чайлда — П’ю; 5 пацієнтів) та тяжким (клас C за шкалою Чайлда — П’ю; 1 пацієнт) ступенем печінкової недостатності. Експозиція ММАЕ збільшилася приблизно в 2,3 раза у пацієнтів з порушенням функцій печінки порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки.
Ниркова недостатність. Проведені дослідження фармакокінетики брентуксимабу ведотину та ММАЕ після застосування препарату Адцетрис^® у дозі 1,2 мг/кг маси тіла у пацієнтів з легким (4 пацієнти), помірним (3 пацієнти) та тяжким (3 пацієнти) ступенем ниркової недостатності. Експозиція ММАЕ збільшилася приблизно в 1,9 раза у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок.
Вказаного впливу на пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю не виявлено.
Пацієнти літнього віку. Популяційну фармакокінетику брентуксимабу ведотину вивчали в декількох дослідженнях, включаючи дані 380 пацієнтів віком до 87 років (34 пацієнти віком 65–75 років та 17 пацієнтів віком старше 75 років). Крім того, вивчалася популяційна фармакокінетика брентуксимабу ведотину при застосуванні в комбінації з AVD, включаючи дані 661 пацієнта віком до 82 років (42 пацієнти ≥65–<75 років та 17 пацієнтів ≥75 років). Досліджений вплив віку на фармакокінетику не був значущою коваріатою.
Діти. У фазі І/ІІ клінічного дослідження за участю 36 педіатричних пацієнтів (віком 7–17 років) з рецидивною або рефрактерною формою ЛХ та системною анапластичною великоклітинною лімфомою (діти віком 7–11 років, n=12 та підлітки віком 12–17 років, n=24), вивчали фармакокінетику кон’югата антитіла з лікарським засобом та монометилу ауристатину Е (брентуксимабу ведотину) після 30-хвилинної в/в інфузії в дозі 1,4 або 1,8 мг/кг маси тіла кожні 3 тиж (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ). C_max у плазмі крові кон’югата антитіла з лікарським засобом, як правило, досягалася наприкінці інфузії або під час відбору проб, найближчих до кінця інфузії. Було показано багатоекспоненціальне зниження концентрації кон’югата антитіла з лікарським засобом у сироватці крові в кінцевий Т_½, приблизно 4–5 днів. Експозиція була приблизно дозозалежною з тенденцією, яка відмічена при нижчих рівнях кон’югата антитіла з лікарським засобом у пацієнтів молодшого віку з меншою масою тіла. Медіана AUC кон’югата антитіла з лікарським засобом у дітей та підлітків у даному дослідженні була приблизно на 14 і 3% нижчою відповідно, ніж у дорослих пацієнтів, тоді як експозиція монометилу ауристатину Е була на 53% нижчою та на 13% вищою відповідно порівняно з дорослими пацієнтами. Медіана C_max у плазмі крові та AUC кон’югата антитіла з лікарським засобом після одноразової дози 1,8 мг/кг маси тіла становили 29,8 мкг/мл та 67,9 мкг·добу/мл відповідно у пацієнтів віком <12 років і 34,4 мкг/мл та 77,8 мкг·добу/мл відповідно у хворих ≥12-річного віку. Медіана C_max у плазмі крові, AUC та час досягнення C_max (Т_max) монометилу ауристатину Е після одноразової дози 1,8 мг/кг маси тіла становили 3,73 нг/мл, 17,3 нг·добу/мл та 1,92 доби відповідно у хворих віком <12 років і 6,33 нг/мл, 42,3 нг·добу/мл і 1,82 доби відповідно у пацієнтів ≥12-річного віку. Виявлена тенденція до підвищення кліренсу брентуксимабу ведотину у пацієнтів дитячого віку, підтверджена позитивними результатами дослідження антитіл до лікарського засобу. У жодного пацієнта віком <12 років (0 із 11) не виявлена, а у 2 пацієнтів віком ≥12 років (2 з 23) відмічена стійка позитивна реакція на антитіла до лікарського засобу.

Адцетрис^® показаний для лікування дорослих пацієнтів з раніше не лікованою CD30-позитивною ЛХ IV стадії у комбінації з AVD (див. ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакодинаміка).
Адцетрис^® показаний для лікування дорослих пацієнтів з CD30-позитивною ЛХ за наявності підвищеного ризику рецидиву або прогресування захворювання після аутологічної трансплантації стовбурових клітин (див. Фармакодинаміка).
Лікування дорослих пацієнтів з рецидивною або рефрактерною формою CD30-позитивної ЛХ:
– після аутологічної трансплантації стовбурових клітин;
– після принаймні двох попередніх ліній терапії, якщо аутологічна трансплантація стовбурових клітин або поліхіміотерапія не розглядається як лікувальна опція.
Лікування дорослих пацієнтів з рецидивною або рефрактерною системною анапластичною великоклітинною лімфомою.
Лікування дорослих пацієнтів з CD30-позитивною Т-клітинною лімфомою шкіри після щонайменше 1 курсу попередньої системної терапії (див. Фармакодинаміка).

препарат Адцетрис^® слід застосовувати лише під наглядом кваліфікованого лікаря, який має досвід проведення протипухлинної терапії.
Раніше не лікована CD30-позитивна ЛХ. Рекомендована доза препарату Адцетрис^® у поєднанні з хіміотерапією (AVD) становить 1,2 мг/кг маси тіла. Препарат вводять протягом 30 хв шляхом в/в інфузії у 1-й та 15-й день кожного 28-денного циклу 6 циклів (див. Фармакодинаміка). Первинна профілактика гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором росту (G-CSF) рекомендована всім пацієнтам з раніше не лікованою ЛХ, які отримують комбіноване лікування, починаючи з першої дози (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Перед застосуванням необхідно уважно ознайомитися з інструкціями для медичного застосування хіміотерапевтичних препаратів, які вводяться одночасно з препаратом Адцетрис^®.
ЛХ з підвищеним ризиком рецидиву або прогресування. Рекомендована доза становить 1,8 мг/кг маси тіла. Препарат вводять протягом 30 хв шляхом в/в інфузії кожні 3 тиж.
Лікування препаратом Адцетрис^® необхідно починати після одужання після аутологічної трансплантації стовбурових клітин на підставі клінічної оцінки. Такі пацієнти мають пройти до 16 циклів лікування (див. Фармакодинаміка).
Рецидивна або рефрактерна ЛХ. Рекомендована доза становить 1,8 мг/кг маси тіла. Препарат вводять протягом 30 хв шляхом в/в інфузії кожні 3 тиж.
Рекомендована початкова доза для повторного курсу лікування для пацієнтів, які раніше відповіли на терапію препаратом Адцетрис^®, становить 1,8 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії протягом 30 хв кожні 3 тиж. Альтернативно, лікування можна розпочинати із останньої переносимої дози препарату Адцетрис^®.
Лікування продовжувати до початку прогресування хвороби або розвитку неприпустимої токсичності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти, які досягли стабілізації захворювання або кращої відповіді на лікування, мають пройти мінімум 8 та максимум 16 циклів лікування (приблизно протягом одного року) (див. Фармакодинаміка).
Рецидивна або рефрактерна системна анапластична великоклітинна лімфома. Рекомендована доза становить 1,8 мг/кг маси тіла. Препарат вводять протягом 30 хв шляхом в/в інфузії кожні 3 тиж.
Рекомендована початкова доза для повторного курсу лікування для пацієнтів, які раніше відповіли на терапію препаратом Адцетрис^®, становить 1,8 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії протягом 30 хв кожні 3 тиж. Альтернативно лікування можна розпочинати з останньої переносимої дози препарату Адцетрис^® (див. Фармакодинаміка).
Лікування продовжувати до початку прогресування хвороби або розвитку неприпустимої токсичності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти, що досягли стабілізації захворювання або кращої відповіді на лікування, мають пройти мінімум 8 та максимум 16 циклів лікування (приблизно протягом одного року) (див. Фармакодинаміка).
Пацієнти з CD30-позитивною Т-клітинною лімфомою мають пройти до 16 циклів лікування (див. Фармакодинаміка).
Якщо маса тіла пацієнта перевищує 100 кг, для розрахунку дози слід брати показник 100 кг.
Перед кожним введенням дози препарату необхідно проводити розгорнутий аналіз крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря під час та після введення препарату (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Нейтропенія. У разі розвитку нейтропенії під час лікування слід відстрочити введення дози. Рекомендації щодо корекції дози при нейтропенії наведені у табл. 1.
Таблиця 1

*Прояви та симптоми (витяг із Загальних термінологічних критеріїв для небажаних явищ).
**Первинна профілактика гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором рекомендується всім пацієнтам, які отримують комбіноване лікування, починаючи з першої дози.
^аСтупені тяжкості нейтропенії наведено відповідно до Загальних термінологічних критеріїв для небажаних явищ (версія 3), розроблених Національним інститутом раку; див. Нейтрофіли/гранулоцити.
^бПацієнти з лімфопенією 3-го або 4-го ступеня можуть продовжувати лікування без перерви.
НМН — нижня межа норми.

Периферична нейропатія. Рекомендації щодо корекції дози у разі виникнення або загострення периферичної сенсорної або моторної нейропатії наведені в табл. 2.
Таблиця 2

*Прояви та симптоми (витяг із Загальних термінологічних критеріїв для небажаних явищ).
^аСтупені тяжкості нейропатії наведено відповідно до Загальних термінологічних критеріїв для небажаних явищ (версія 3), розроблених Національним інститутом раку; див. моторна нейропатія, сенсорна нейропатія, нейропатичний біль.
Окремі групи пацієнтів. Ниркова недостатність. Стан пацієнтів з нирковою недостатністю має бути під постійним контролем щодо розвитку побічних реакцій (див. Фармакокінетичні властивості).
Комбінована терапія. Немає досвіду клінічних досліджень застосування препарату Адцетрис^® у комбінації з хіміотерапією у пацієнтів з порушенням функції нирок, коли рівень креатиніну в сироватці крові становить ≥2,0 мг/дл та/або кліренс креатиніну або розрахований кліренс креатиніну ≤40 мл/хв. Застосування препарату Адцетрис^® у комбінації з хіміотерапією слід уникати пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок.
Монотерапія. Рекомендована початкова доза для пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня становить 1,2 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії протягом 30 хв кожні 3 тиж. Стан пацієнтів із нирковою недостатністю має бути під постійним контролем щодо розвитку побічних реакцій.
Печінкова недостатність. Стан пацієнтів із печінковою недостатністю має бути під постійним контролем щодо розвитку побічних реакцій (див. Фармакокінетичні властивості).
Рекомендована початкова доза для пацієнтів з легкою печінковою недостатністю становить 0,9 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії протягом 30 хв кожні 3 тиж.
Немає досвіду клінічних досліджень застосування препарату Адцетрис^® у комбінації з хіміотерапією у пацієнтів з порушенням функції печінки, коли рівень загального білірубіну перевищує верхню межу норми в 1,5 раза (за винятком синдрому Жильбера) або показник AсАT або AлАT перевищує верхню межу норми в 3 або 5 разів, якщо перевищення норм показників АлАТ і АсАТ обґрунтовується присутністю ЛХ в печінці. Застосування препарату Адцетрис^® у комбінації з хіміотерапією слід уникати пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок.
Монотерапія. Рекомендована початкова доза для пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня становить 1,2 мг/кг маси тіла у вигляді в/в інфузії протягом 30 хв кожні 3 тиж.
Пацієнти літнього віку. Рекомендації з дозування для пацієнтів віком старше 65 років ті самі, що й для дорослих пацієнтів (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ, Фармакодинамічні властивості, Фармакокінетичні властивості).
Діти. Безпека та ефективність препарату Адцетрис^® для дітей віком до 18 років не встановлені. Наразі доступні дані щодо застосування препарату у дітей (див. Фармакокінетика, Фармакодинаміка, ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ), але рекомендацій щодо дозування препарату Адцетрис^® для дітей зробити не можна.
Під час проведення доклінічних досліджень відмічали випадки виснаження вилочкової залози.
Розрахунок дозування
Загальну дозу препарату Адцетрис^® (мл) для подальшого розведення розраховувати таким чином:

Примітка. Якщо маса тіла пацієнта перевищує 100 кг, для розрахунку дози слід брати показник 100 кг. Максимальна рекомендована доза становить 180 мг.
Кількість флаконів препарату Адцетрис^® розраховувати таким чином:

Таблиця 3
Приклади розрахунків для пацієнтів з масою тіла 60–120 кг, які отримують рекомендовану дозу 1,8 мг/кг маси тіла препарату Адцетрис^®

^aПри зниженій дозі використовувати 1,2 мг/кг маси тіла для розрахунку.
^бДля розведення у р-ні 150 мл та в/в введення протягом 30 хв кожні 3 тиж.
^вЯкщо маса тіла пацієнта перевищує 100 кг, для розрахунку дози слід брати показник 100 кг.
^гМаксимальна рекомендована доза становить 180 мг.
Таблиця 4
Приклади розрахунків для пацієнтів з масою тіла 60–120 кг, які отримують рекомендовану дозу 1,2 мг/кг маси тіла препарату Адцетрис^® як комбіновану терапію або коли необхідна знижена доза препарату Адцетрис^®

^aПри зниженій дозі використовувати 0,9 мг/кг маси тіла для розрахунку.
^бДля розведення у р-ні 150 мл та в/в введення протягом 30 хв кожні 3 тиж.
^вЯкщо маса тіла пацієнта перевищує 100 кг, для розрахунку дози слід брати показник 100 кг.
^г Максимальна рекомендована доза становить 120 мг.

Спосіб застосування. Рекомендовану дозу препарату Адцетрис^® вводити протягом 30 хв.
Необхідно розглянути процедури правильного застосування та поводження з використаними протипухлинними препаратами.
Необхідно дотримуватися належної асептики під час застосування цього лікарського засобу.
Інструкція з розведення. Вміст кожного флакону для одноразового введення необхідно розвести у 10,5 мл води для ін’єкцій до остаточної концентрації 5 мг/мл. Для досягнення належної концентрації кожен флакон містить 10% надлишку препарату, тобто 55 мг препарату Адцетрис^® на флакон та 11 мл загального об’єму після розведення.
1. Струмінь води для ін’єкцій слід спрямовувати на стінку флакона, а не безпосередньо на порошок.
2. Обережно перемішати вміст флакона для розчинення порошку. Флакон не струшувати.
3. Розведений р-н повинен бути прозорим або ледь опалесцентним, безбарвним, з pH 6,6.
4. Перед застосуванням р-н слід візуально перевірити на наявність твердих часток та/або забарвлення. При зміні кольору, помутнінні або наявності твердих часточок розчин не слід застосовувати.
Інструкція щодо приготування р-ну для інфузій. Набрати потрібну дозу препарату Адцетрис^® із флакона чи флаконів та ввести її в інфузійний пакет з 9 мг/мл (0,9%) р-ну хлориду натрію для досягнення кінцевої концентрації препарату Адцетрис^® 0,4–1,2 мг/мл. Рекомендований об’єм розчинника — 150 мл. Також розведений препарат Адцетрис^® можна розбавляти у 5% р-ні декстрози або лактатному р-ні Рінгера для ін’єкцій.
Обережно перевернути пакет для інфузій, щоб змішати розведений р-н препарату Адцетрис^®.
Не струшувати.
Після забору р-ну залишки речовини у флаконі необхідно утилізувати відповідно до вимог місцевого законодавства.
Не слід додавати будь-які інші лікарські засоби до р-ну для інфузій препарату Адцетрис^® або до системи для в/в вливання. Систему після введення слід добре промити 9 мг/мл (0,9 %) р-ном натрію хлориду, 5% р-ном декстрози або лактатним р-ном Рінгера для ін’єкцій.
Одразу після розведення ввести р-н препарату Адцетрис^® із рекомендованою швидкістю. Можливе тимчасове зберігання розведеного р-ну (не більше 24 год з моменту приготування).
Забороняється вводити брентуксимабу ведотин в/в струмино. Брентуксимабу ведотин вводити за допомогою окремої в/в крапельниці без додавання інших лікарських препаратів.
Лікарський засіб Адцетрис^® призначений для одноразового застосування.
При утилізації протиракових препаратів слід дотримуватися відповідних затверджених процедур. При застосуванні даного препарату необхідно суворо дотримуватися асептичних умов.

гіперчутливість до активної речовини або інших компонентів препарату.
Одночасне застосування препарату Адцетрис^® з блеоміцином призводить до розвитку легеневої токсичності.

профіль безпеки препарату Адцетрис^® базується на наявних даних клінічних досліджень, даних програми адресної допомоги пацієнтам та поточних постмаркетингових даних. Частоту побічних реакцій, описаних нижче, було визначено на основі даних, отриманих під час клінічних досліджень.
Монотерапія. В об’єднаному наборі даних застосування препарату Адцетрис^® у вигляді мототерапії в дослідженнях за участю пацієнтів з ЛХ, системною анапластичною великоклітинною лімфомою та Т-клітинною лімфомою шкіри (SG035-0003, SG035-0004, SGN35-005, SGN35-006, C25001 та C25007) найбільш поширеними побічними реакціями (≥10%) були інфекції, периферична сенсорна нейропатія, нудота, втомлюваність, діарея, пірексія, інфекція верхніх дихальних шляхів, нейтропенія, висип, кашель, блювання, артралгія, периферична моторна нейропатія, реакції, пов’язані з інфузією, свербіж, запор, диспное, зменшення маси тіла, міалгія та біль у животі.
Серйозні побічні лікарські реакції виникли у 12% пацієнтів. Частота унікальних серйозних побічних реакцій на препарат становила ≤1%.
Побічні реакції призвели до припинення лікування у 24% пацієнтів, які отримували препарат Адцетрис^®.
Дані з безпеки у пацієнтів, які повторно отримали препарат Адцетрис^® (SGN35-006), відповідали тим, що були отримані під час ІІ фази комбінованих пілотних досліджень, за винятком периферичної моторної нейропатії, щодо якої була відзначена більш висока частота виникнення (28% проти 9% в базових дослідженнях ІІ фази) і яка в основному належала до 2-го ступеня тяжкості. У пацієнтів також відмічалися вища частота виникнення артралгії, анемії 3-го ступеня та болю в спині порівняно з пацієнтами, які брали участь у ІІ фазі комбінованих базових досліджень.
Дані щодо безпеки препарату, отримані в ході непорівняльного дослідження IV фази (60 пацієнтів), І фази (підвищення дози) та клінічних фармакологічних досліджень (15 пацієнтів), а також у ході програми адресної допомоги (26 пацієнтів) за участю пацієнтів з рецидивною або рефрактерною ЛХ, яким не проводили аутологічну трансплантацію стовбурових клітин, але які отримували препарат у рекомендованій дозі 1,8 мг/кг маси тіла кожні 3 тиж, збігаються з профілем безпеки базових клінічних досліджень.
Комбінована терапія. Для отримання інформації стосовно безпеки хіміотерапевтичних препаратів, що застосовуються в комбінації з препаратом Адцетрис^® (AVD) нововиявленим пацієнтам з ЛХ, необхідно уважно ознайомитися з їх інструкціями для медичного застосування.
У дослідженні комбінованої терапії препарату Адцетрис^® з AVD у 662 пацієнтів з раніше не лікованою прогресуючою ЛХ (C25003) найбільш поширеними побічними реакціями (≥10%) були нейтропенія, нудота, запор, блювання, втомлюваність, периферична сенсорна нейропатія, діарея, пірексія, алопеція, периферична моторна нейропатія, зменшення маси тіла, біль у животі, анемія, стоматит, фебрильна нейтропенія, біль у кістках, безсоння, зниження апетиту, кашель, головний біль, артралгія, біль у спині, диспное, міалгія, інфекції верхніх дихальних шляхів, підвищення рівня АлАТ.
У разі застосування комбінованої терапії з препаратом Адцетрис^® серйозні побічні реакції відмічали у 36% пацієнтів. У ≥3% пацієнтів серйозні побічні реакції включали фебрильну нейтропенію (17%), пірексію (6%) і нейтропенію (3%).
Побічні реакції призвели до припинення лікування у 13% пацієнтів. Побічні реакції, які призвели до припинення лікування ≥2% пацієнтів, включали периферичну сенсорну нейропатію, периферичну нейропатію та периферичну моторну нейропатію.
Побічні реакції відповідно до частоти виникнення та класу систем органів класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).
У кожній групі за частотою побічні реакції представлено в табл. 5 у порядку зменшення серйозності.
Таблиця 5

^аЯвляє собою поєднання визначених термінів.
^бПро токсичний епідермальний некроліз не повідомлялося у разі застосування комбінованої терапії.
Опис окремих побічних реакцій
Нейтропенія та фебрильна нейтропенія
Монотерапія. У клінічних випробуваннях нейтропенія призводила до відтермінування введення дози у 14% пацієнтів. Нейтропенія 3-го ступеня була зареєстрована у 13%, а нейтропенія 4-го ступеня — у 5% пацієнтів. Жоден пацієнт не потребував зниження дози або припинення лікування через нейтропенію.
Під час лікування даним препаратом можлива тяжка та тривала нейтропенія (≥1 тиж), що підвищує ризик розвитку серйозних інфекційних захворювань. Фебрильна нейтропенія була зареєстрована у <1% пацієнтів (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Під час ІІ фази пілотного дослідження (SG035-0003 та SG035-0004) медіана тривалості нейтропенії 3-го і 4-го ступеня тяжкості обмежувалася 1 тиж. У 2% пацієнтів виникла нейтропенія 4-го ступеня тяжкості, яка тривала ≥7 днів. Під час ІІ фази базового дослідження менше ніж у половини пацієнтів з нейтропенією 3-го і 4-го ступеня тяжкості виникли тимчасові асоційовані інфекції, у більшості випадків — 1-го або 2-го ступеня тяжкості.
Комбінована терапія. У клінічному дослідженні комбінованого застосування препарату Адцетрис^® з AVD нейтропенія призвела до відтермінування введення препарату у 24% пацієнтів. Нейтропенія 3-го ступеня була зареєстрована у 18%, а нейтропенія 4-го класу — у 47% пацієнтів. 2% пацієнтів потребували зниження дози і <1% припинили прийом одного або більше досліджуваних препаратів через нейтропенію.
Про фебрильну нейтропенію повідомлялося у 21% пацієнтів, які не отримували первинну профілактику гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором росту (G-CSF) (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Частота фебрильної нейтропенії становила 11% у пацієнтів, які отримували первинну профілактику гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором росту.
Серйозні інфекції та опортуністичні інфекції
Монотерапія. У клінічних випробуваннях серйозні інфекції та опортуністичні інфекції виникли у 10% пацієнтів, сепсис або септичний шок — менш ніж у 1% пацієнтів. Найчастішими опортуністичними інфекціями були оперізувальний герпес та простий герпес.
Комбінована терапія. У клінічному дослідженні комбінованого застосування препарату Адцетрис^® з AVD серйозні інфекції, включаючи опортуністичні інфекції, відмічали у 15% пацієнтів; сепсис, нейтропенічний сепсис, септичний шок або бактеріємію діагностовано у 4% пацієнтів. Опортуністичними інфекціями, про які повідомлялося найчастіше, були герпесвірусні інфекції.
Периферична нейропатія
Монотерапія. У клінічних випробуваннях нейропатія, що виникла після початку лікування, виявлена у 59% популяції, периферична моторна нейропатія — у 14% пацієнтів. Периферична нейропатія призвела до припинення лікування у 15%, зниження дози — у 15% і відтермінування введення дози — у 17% пацієнтів. У пацієнтів з периферичною нейропатією медіана початку периферичної нейропатії становила 12 тиж. Медіана тривалості лікування пацієнтів, які припинили його через периферичну нейропатію, становила 12 циклів.
Серед пацієнтів, у яких виникла периферична нейропатія в базових дослідженнях ІІ фази (SG035-0003 та SG035-0004) та рандомізованих дослідженнях монотерапії ІІІ фази (SGN35-005 та C25001), медіана періоду спостереження від кінця лікування до останнього обстеження становила 48,9–98 тиж. На момент останнього обстеження у більшості пацієнтів (82–85%) з периферичною нейропатією симптоми периферичної нейропатії зникли або вираженість їх зменшилася. Медіана часу з моменту появи симптомів до їх повного зникнення або зменшення вираженості для всіх випадків становила 16–23,4 тиж.
У пацієнтів із рецидивною або рефрактерною формою ЛХ або системної анапластичної великоклітинної лімфоми, які повторно отримали препарат Адцетрис^® (SGN35-006), у більшості випадків (80%) під час останнього обстеження відмічали зменшення вираженості або зникнення симптомів периферичної нейропатії.
Комбінована терапія. У клінічних дослідженнях застосування препарату Адцетрис^® у комбінованій терапії нейропатія, що виникала внаслідок лікування, виявлена у 67% пацієнтів; периферична рухова нейропатія — у 11% пацієнтів. Периферична нейропатія призвела до припинення лікування у 7%, зниження дози — у 21% та відтермінування введення препарату — у 1% пацієнтів. Для пацієнтів, у яких відмічалася периферична нейропатія, медіана часу виникнення периферичної нейропатії становила 8 тиж. Медіана отриманих доз препаратів пацієнтів, які припинили прийом через периферичну нейропатію, становила 8 доз препарату Адцетрис^® + AVD до припинення застосування одного або декількох препаратів.
Для пацієнтів, у яких відмічалася периферична нейропатія, медіана часу спостереження за пацієнтом від кінця лікування до останньої оцінки становила близько 91 тиж. Під час останньої оцінки у більшості пацієнтів, які перенесли периферичну нейропатію (76%), відмічені нормалізація стану або зменшення вираженості симптомів периферичної нейропатії. Медіана часу від моменту виникнення периферичної нейропатії до нормалізації стану або полегшення симптомів становила 10 тиж (коливаючись від 0 до 139 тиж).
Реакції, пов’язані з інфузією
Монотерапія. Про реакції, пов’язані з інфузією, такі як головний біль, висип, біль у спині, блювання, озноб, нудота, диспное, свербіж та кашель, повідомлялося у 13% пацієнтів.
Відмічено розвиток анафілактичних реакцій (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Симптоми анафілактичних реакцій можуть включати, але не обмежуватися ними, кропив’янку, ангіоневротичний набряк, гіпотонію, бронхоспазм.
Комбінована терапія. Реакції, пов’язані з інфузією, такі як головний біль, висип, біль у спині, блювання, озноб, нудота, диспное, свербіж, кашель, біль у місці введення та пірексія, були зареєстровані у 9% пацієнтів. Повідомлялося про анафілактичні реакції (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Симптоми анафілактичної реакції включають (але не обмежуються ними) кропив’янку, ангіоневротичний набряк, гіпотензію та бронхоспазм.
Імуногенність. У клінічних випробуваннях пацієнтів періодично тестували на виявлення антитіл до брентуксимабу ведотину за допомогою чутливого електрохемілюмінесцентного імунологічного аналізу. Була відзначена більш висока частота виникнення реакцій, пов’язаних з інфузією, що відмічали у пацієнтів з антитілами до брентуксимабу ведотину, порівняно з пацієнтами, у яких результат аналізу був тимчасово позитивним або негативним.
Наявність антитіл до брентуксимабу ведотину не пов’язана з клінічно значущим зниженням рівня брентуксимабу ведотину в сироватці крові та не призвела до зниження ефективності дії брентуксимабу ведотину. Незважаючи на те що наявність антитіл до брентуксимабу ведотину не обов’язково передбачає розвиток реакцій, пов’язаних з інфузією, у пацієнтів з постійно позитивним результатом аналізу на наявність антитіл до препарату виявлена більш висока частота таких реакцій порівняно з пацієнтами з тимчасово позитивним або негативним результатом.
Відмічалася тенденція до підвищення кліренсу брентуксимабу ведотину у пацієнтів дитячого віку, які мали позитивні результати тесту на наявність антитіл до препарату. 2 пацієнти віком ≥12 років (2 із 23) мали постійно позитивний результат на наявність антитіл до препарату і жоден пацієнт віком <12 років (0 з 11) не мав такого результату.
Пацієнти дитячого віку. Безпека застосування препарату Адцетрис^® була оцінена у дослідженні І/ІІ фази у пацієнтів дитячого віку, віком 7–17 років (n=36) з рецидивною або рефрактерною формою ЛХ та системною апластичною великоклітинною лімфомою. У цьому дослідженні за участю 36 пацієнтів не отримано повідомлень про нові проблеми з безпеки застосування препарату.
Пацієнти літнього віку
Монотерапія. Профіль безпеки у пацієнтів літнього віку узгоджується з профілем безпеки у дорослих пацієнтів.
Комбінована терапія. У пацієнтів літнього віку (≥60 років; n=83 (13%)) частота побічних реакцій була однаковою для всіх груп лікування. Більш серйозні побічні реакції та зміни дозування (включаючи відтермінування введення препарату, зниження дози та припинення лікування) відмічали у пацієнтів літнього віку порівняно із загальною популяцією досліджуваних. Літній вік був фактором ризику розвитку фебрильної нейтропенії у пацієнтів обох груп лікування. Пацієнти літнього віку, які отримували первинну профілактику гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором росту (G-CSF), мали нижчу частоту нейтропенії та фебрильної нейтропенії, ніж ті, хто не отримував первинної профілактики гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором.

ПМЛ. Лікування препаратом Адцетрис^® може спричинити реактивацію вірусу JC (вірус Джона Канінгема), який спричиняє розвиток ПМЛ та може призвести до летальних наслідків. Виникнення ПМЛ відмічали у пацієнтів, які отримували цей препарат після багаторазового проходження декількох курсів хіміотерапії. ПМЛ — це рідкісне демієлінізуюче захворювання ЦНС, яке виникає в результаті реактивації латентного вірусу JC та часто має летальний наслідок.
За станом пацієнтів необхідно уважно спостерігати з метою виявлення будь-яких нових чи загострення вже наявних неврологічних, когнітивних або поведінкових симптомів, що можуть свідчити про ПМЛ. Лікування препаратом Адцетрис^® слід призупинити у разі підозри на ПМЛ. При підтвердженні діагнозу необхідні консультація невролога, проведення магнітно-резонансної томографії мозку із введенням гадолінію та аналіз спинномозкової рідини на ДНК вірусу JC методом полімеразної ланцюгової реакції або біопсії мозку для підтвердження діагнозу ПМЛ. Негативна полімеразна ланцюгова реакція не виключає можливості захворювання на ПМЛ. Слід провести додаткове обстеження, якщо неможливо встановити альтернативний діагноз. У разі підтвердження діагнозу ПМЛ слід остаточно припинити лікування препаратом Адцетрис^®.
Лікар повинен приділити особливу увагу симптомам ПМЛ, на які пацієнт може не звертати уваги (наприклад неврологічні, когнітивні або психіатричні симптоми).
Панкреатит. Виявлено розвиток гострого панкреатиту у пацієнтів при застосуванні препарату Адцетрис^®. Повідомлялося про летальні випадки.
Упродовж лікування пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом лікаря на випадок виникнення болю в животі, який щойно з’явився або посилився, що може бути ознакою розвитку гострого панкреатиту.
Оцінка стану пацієнта може включати фізикальне обстеження, лабораторне визначення рівнів амілази і ліпази в сироватці крові, візуалізацію органів черевної порожнини, наприклад за допомогою ультразвуку, та інші відповідні діагностичні дослідження. При підтвердженні діагнозу гострого панкреатиту застосування препарату Адцетрис^® слід припинити.
Легенева токсичність. При застосуванні препарату Адцетрис^® повідомлялося про випадки розвитку легеневої токсичності, включаючи пневмоніт, інтерстиціальні захворювання легень та гострий респіраторний дистрес-синдром з летальними наслідками у деяких випадках. Незважаючи на те що не встановлено причинно-наслідкового зв’язку із застосуванням препарату, не можна виключати ризик розвитку легеневої токсичності. У разі виникнення нових або посилення наявних легеневих симптомів (наприклад кашель, задишка) необхідно провести негайну діагностичну оцінку та лікування пацієнтів. Слід розглянути можливість призупинення застосування препарату Адцетрис^® під час діагностики та до симптоматичного покращення стану.
Тяжкі та опортуністичні інфекції. У пацієнтів, яким вводили препарат Адцетрис^®, зафіксовано випадки тяжких інфекцій, таких як пневмонія, стафілококова бактеріємія, сепсис/септичний шок (включаючи летальні випадки), оперізувальний лишай, реактивація цитомегаловірусної інфекції та випадки опортуністичних інфекцій, таких як пневмоцистна пневмонія та кандидоз ротової порожнини. Упродовж лікування пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом лікаря на випадок виникнення тяжких та опортуністичних інфекцій.
Реакції на інфузію. Відмічали реакції як під час проведення інфузії, так і після її завершення, зареєстровано випадки анафілаксії.
Під час проведення та після завершення інфузії пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом лікаря. У разі анафілаксії введення препарату Адцетрис^® слід негайно припинити та призначити тривалий курс медикаментозного лікування.
У разі виникнення реакції на інфузію введення препарату слід призупинити та провести відповідні медичні процедури. Після зникнення симптомів інфузію можна відновити, вводячи препарат повільніше. Якщо у пацієнтів раніше відмічали реакції на інфузії, перед наступним введенням препарату необхідно провести премедикацію, яка передбачає застосування парацетамолу, антигістамінних засобів та кортикостероїдів.
Реакції на інфузію проявляються частіше та сильніше у пацієнтів, які мають антитіла до брентуксимабу ведотину (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).
Синдром лізису пухлини (СЛП). При застосуванні препарату Адцетрис^® повідомлялося про випадки СЛП. СЛП може виникнути у пацієнтів з високим пухлинним навантаженням, пухлини яких швидко збільшуються. Такі пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом лікаря та отримувати лікування з використанням відповідних медичних практик. Лікування СЛП може передбачати проведення інтенсивної гідратації зі спостереженням за функцією нирок, корекцією електролітних порушень, лікуванням гіперурикемії та застосуванням підтримувальної терапії.
Периферична нейропатія. Лікування препаратом Адцетрис^® може спричинити периферичну нейропатію (сенсорну та моторну). Периферична нейропатія, зазвичай спричинена кумулятивною дією препарату, є зворотною в більшості випадків.
У клінічних випробуваннях у більшості пацієнтів виявлено зменшення вираженості або зникнення симптомів (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). Пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря з метою своєчасного виявлення симптомів нейропатії, таких як гіпестезія, гіперестезія, парестезія, дискомфорт, печіння, нейропатичний біль або слабкість. У разі виникнення або загострення периферичної нейропатії необхідно призупинити лікування та знизити дозу або повністю припинити лікування (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Гематотоксичність. Брентуксимабу ведотин може спричинити анемію 3-го або 4-го ступеня тяжкості, тромбоцитопенію та тривалу нейтропенію (більше 1 тиж) 3-го або 4-го ступеня тяжкості. Перед кожним введенням дози препарату необхідно проводити розгорнутий аналіз крові. При виникненні нейтропенії 3-го або 4-го ступеня тяжкості див. ЗАСТОСУВАННЯ.
Фебрильна нейтропенія. Лікування препаратом Адцетрис^® може супроводжуватися фебрильною нейтропенією (лихоманка невідомого походження без клінічного або мікробіологічного підтвердження інфекції, абсолютна кількість нейтрофілів <1,0·10⁹/л, температура тіла ≥38,5 °C). Перед кожним введенням дози препарату необхідно проводити розгорнутий аналіз крові. У разі виникнення фебрильної нейтропенії пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом лікаря на випадок розвитку лихоманки та отримувати лікування з використанням провідних медичних практик.
У комбінованій терапії з AVD літній вік був фактором ризику розвитку фебрильної нейтропенії. При застосуванні препарату Адцетрис^® у комбінації з AVD рекомендується первинна профілактика гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором росту (G-CSF) всім пацієнтам незалежно від віку, починаючи з першої дози.
Синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Зареєстровані випадки синдрому Стівенса — Джонсона та токсичного епідермального некролізу при застосуванні препарату Адцетрис^®. Виявлено летальні випадки.
У разі виникнення Стівенса — Джонсона або токсичного епідермального некролізу застосування препарату Адцетрис^® слід припинити та призначити відповідне лікування.
Ускладнення з боку ШКТ. У пацієнтів, у яких застосовували препарат Адцетрис^®, відмічали ускладнення з боку ШКТ, включаючи непрохідність кишечнику, ілеус, ентероколіт, нейтропенічний коліт, ерозію, виразку, перфорацію та кровотечу, з летальними наслідками у деяких випадках. У разі появи ускладнень з боку ШКТ або збільшення вираженості симптомів необхідно негайно провести діагностичне дослідження та призначити відповідне лікування.
Гепатотоксичність. Повідомлялося про розвиток гепатотоксичності, яка проявляється підвищенням рівнів АлАТ та АсАТ.
Також повідомлялося про тяжкі випадки гепатотоксичності, включаючи летальні наслідки. Наявні захворювання печінки, супутні захворювання та одночасне застосування інших лікарських засобів також підвищують ризик розвитку гепатотоксичності. Слід проводити моніторинг функції печінки до початку, а також під час лікування препаратом Адцетрис^®. У разі розвитку гепатотоксичності слід відтермінувати лікування, змінити дозу або припинити застосування препарату Адцетрис^®.
Гіперглікемія. Відомі випадки розвитку гіперглікемії під час проведення клінічних досліджень за участю пацієнтів з підвищеним індексом маси тіла, цукровим діабетом в анамнезі або без такого. Однак необхідно уважно слідкувати за рівнем глюкози в сироватці крові у пацієнта з гіперглікемією. Слід призначити відповідні антидіабетичні препарати.
Ниркова та печінкова недостатність. Недостатньо інформації про лікування препаратом пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю. Згідно з наявними даними на кліренс MMAE можуть впливати ниркова недостатність тяжкого ступеня, печінкова недостатність, а також низька концентрація альбуміну в плазмі крові.
CD30-позитивна Т-клітинна лімфома шкіри. Ступінь ефекту лікування підтипів CD30-позитивної Т-клітинної лімфоми шкіри, окрім грибоподібного мікозу та первинної анапластичної великоклітинної лімфоми шкіри, не визначений через брак доказів високого рівня. У двох порівняльних дослідженнях ІІ фази продемонстровано активність препарату Адцетрис^® при таких підтипах, як синдром Сезарі, лімфоматоїдний папульоз та Т-клітинна лімфома шкіри змішаної гістології. Це дозволяє припустити, що дані з ефективності та безпеки можна екстраполювати на інші підтипи CD30-позитивної Т-клітинної лімфоми шкіри.
Проте препарат Адцетрис^® слід з обережністю застосовувати в інших пацієнтів із CD30+ Т-клітинною лімфомою шкіри та тільки після ретельної оцінки потенційного ризику та користі від терапії препаратом, беручи до уваги індивідуальні особливості.
Вміст натрію в допоміжних речовинах. Кожен флакон препарату містить близько 13,2 мг натрію, що еквівалентно 0,7% рекомендованої ВООЗ максимальної добової дози 2 г натрію для дорослого.
Відстеження. Для поліпшення відстеження біологічних лікарських засобів у відповідну медичну документацію слід чітко записувати назву та номер серії введеного препарату.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Жінки репродуктивного віку. Жінкам репродуктивного віку слід застосовувати два незалежні ефективні засоби контрацепції у період лікування і протягом 6 міс після завершення лікування препаратом Адцетрис^®.
Вагітність. Даних стосовно застосування препарату Адцетрис^® у вагітних немає. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.
Препарат Адцетрис^® не слід застосовувати в період вагітності, окрім випадків, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У разі необхідності застосування препарату у період вагітності пацієнтку слід поінформувати про потенційний ризик для плода.
Див. розділ Фертильність нижче щодо застережень для жінок, партнери-чоловіки яких лікуються препаратом Адцетрис^®.
Період годування грудьми. Даних стосовно проникнення брентуксимабу ведотину або його метаболітів у грудне молоко людини немає. Тому не можна виключати ризик для немовлят, які знаходяться на грудному вигодовуванні.
Рішення про припинення годування грудьми або припинення/утримання від лікування даним препаратом приймають з урахуванням потенційного ризику годування грудьми для дитини та користі від терапії препаратом для жінки.
Фертильність. За даними доклінічних досліджень, лікування брентуксимабом ведотином спричиняє токсичне ураження яєчок і може призвести до порушення фертильності у чоловіків. Дослідження також показали, що MMAE має анеугенні властивості. Перед початком лікування даним препаратом чоловікам рекомендується заморозити зразки сперми для їх зберігання. Чоловікам не рекомендується зачинати дитину під час лікування даним препаратом та протягом 6 міс після введення останньої дози.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Брентуксимабу ведотин може чинити помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами.
Діти. Безпека та ефективність лікарського засобу для дітей віком до 18 років не встановлені.

взаємодія з іншими лікарськими засобами, які метаболізуються за допомогою ферменту CYP 3A4 (взаємодія з інгібіторами/індукторами CYP 3A4) . Одночасне застосування брентуксимабу ведотину з кетоконазолом, потужним інгібітором CYP 3A4 та глікопротеїну P-gp, призвело до посилення дії антимікротубульного агента MMAE приблизно на 73% і не вплинуло на концентрацію брентуксимабу ведотину в плазмі крові. Таким чином, при одночасному застосуванні брентуксимабу ведотину з потужними інгібіторами CYP 3A4 та P-gp зростає ризик виникнення нейтропенії. У разі розвитку нейтропенії див. табл. 2 (розділ ЗАСТОСУВАННЯ).
Застосування брентуксимабу ведотину в комбінації з рифампіцином, потужним інгібітором CYP 3A4, не вплинуло на концентрацію брентуксимабу ведотину в плазмі крові. Незважаючи на обмежену кількість фармакокінетичних даних, сумісне застосування препарату з рифампіцином призводить до зниження концентрації метаболітів MMAE, які можна дослідити, у плазмі крові.
Одночасне застосування мідазоламу (субстрат CYP 3A4) та брентуксимабу ведотину не вплинуло на метаболізм мідазоламу. Тому не очікується, що брентуксимабу ведотин буде впливати на дію лікарських засобів, які метаболізуються за участю ізоферментів CYP 3A4.
AVD. Фармакокінетичні характеристики сироватки та плазми крові відповідно кон’югату антитіл (ADС) та MMAE після введення брентуксимабу ведотину в комбінації з AVD були подібні до такої при монотерапії.
Одночасне введення брентуксимабу ведотину не впливає на вміст AVD в плазмі крові.
Блеоміцин. Не проведено жодних офіційних досліджень лікарської взаємодії брентуксимабу ведотину та блеоміцину. У І фазі досліджень щодо визначення дози та безпеки (SGN35-009) неприйнятна легенева токсичність (у тому числі 2 летальні випадки) була відзначена у 11 з 25 пацієнтів (44%), які отримували брентуксимабу ведотин при застосуванні в комбінації з доксорубіцином, блеоміцином, вінбластином та дакарбазином (ABVD). При застосуванні брентуксимабу ведотину в комбінації з AVD випадків легеневої токсичності або летальних випадків не виявлено. Тому одночасне застосування препарату Адцетрис^® з блеоміцином протипоказане (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

відомого антидоту на випадок передозування препарату Адцетрис^® немає. У разі передозування за станом пацієнта слід ретельно спостерігати на предмет виникнення побічних реакцій, особливо нейтропенії, та проводити підтримувальне лікування.

зберігати при температурі 2–8 °C в оригінальній упаковці. Не заморожувати. Зберігати в недоступному для дітей місці.
З мікробіологічної точки зору, розведений препарат необхідно використати негайно. Однак хімічна та фізична стабільність розведеного препарату зберігається протягом 24 год при температурі 2–8 °C.
Інформація для медичних та фармацевтичних працівників. Для публікації в спеціалізованих виданнях, що призначені для медичних закладів та лікарів, а також для розповсюдження на семінарах, конференціях, симпозіумах з медичної тематики.
Повна інформація про лікарський засіб міститься в інструкції для медичного застосування.
Повідомити про небажане явище або про скаргу на якість лікарського засобу Ви можете до TOB «Такеда Україна» за тел.: (044) 390-09-09. E-mail: [email protected]
C-APROM/UA/CITI/0113