Зиромин (Ziromin)

Допоміжні речовини: лактоза безводна, крохмаль прежелатинізований, гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, кальцію гідрофосфат, натрію лаурилсульфат, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;
склад оболонки: Опадрі білий (Y-1-7000): гіпромелоза, титану діоксид (E171), поліетиленгліколь.

Азитроміцин - 500 мг

фармакодинаміка. Препарат є макролідним антибіотиком, який належить до групи азалідів. Молекула утворюється в результаті введення атома азоту в лактонне кільце еритроміцину А. Механізм дії азитроміцину полягає в інгібуванні синтезу бактеріального білка за рахунок зв’язування з 50S-субодиницею рибосом та пригнічення транслокації пептидів.
Спектр антимікробної дії азитроміцину

¹Метицилінрезистентний золотистий стафілокок має дуже високу поширеність набутої стійкості до макролідів та зазначений тут через рідкісну чутливість до азитроміцину.
Фармакокінетика.
Абсорбція. Біодоступність після перорального застосування становить приблизно 37%. C_max у плазмі крові досягається через 2–3 год після прийому азитроміцину.
Розподіл. Зв’язування з білками плазми крові варіює залежно від концентрацій у плазмі крові й становить від 12% при 0,5 мкг/мл до 52% — при 0,05 мкг/мл у плазмі крові. При прийомі внутрішньо азитроміцин розподіляється по всьому організму. У фармакокінетичних дослідженнях виявлено, що концентрація азитроміцину в тканинах значно вища (у 50 разів), ніж у плазмі крові, що свідчить про сильне зв’язування азитроміцину із тканинами. Уявний об’єм розподілу в рівноважному стані (VVss) становив 31,1 л/кг.
Виведення. Кінцевий T_½ із плазми крові повністю відображає T_½ із тканин упродовж 2–4 діб. Приблизно 12% в/в дози азитроміцину виводиться у незміненому вигляді з сечею упродовж наступних 3 днів. Особливо високі концентрації незміненого азитроміцину виявлено в жовчі людини. Також у жовчі виявлено 10 метаболітів, які утворювалися за допомогою N- та O-деметилювання, гідроксилювання кілець дезозаміну та аглікону і розщеплення кладинози кон’югата. Порівняння результатів рідинної хроматографії та мікробіологічних аналізів показало, що метаболіти азитроміцину не є мікробіологічно активними.

лікування таких інфекцій, спричинених одним або кількома чутливими мікроорганізмами:

• - бронхіт;
• - негоспітальна пневмонія;
• - синусит;
• - фарингіт/тонзиліт;
• - середній отит;
• - інфекції шкіри та м’яких тканин;
• - неускладнені генітальні інфекції, спричинені Chlamydia trachomatis та Neisseria gonorrhoeae.

препарат призначений для перорального застосування. Таблетки слід приймати за 1 год до чи через 2 год після вживання їжі. Препарат застосовують 1 раз на добу.
Дорослі, включаючи пацієнтів літнього віку, та діти з масою тіла >45 кг. Загальна доза азитроміцину становить 1500 мг (500 мг 1 раз на добу). Тривалість лікування — 3 дні.
Неускладнені інфекції, що передаються статевим шляхом, спричинені Chlamydia trachomatis: рекомендована доза становить 1000 мг азитроміцину одноразово. Тривалість лікування — 1 день.
Неускладнені інфекції, що передаються статевим шляхом, спричинені Neisseria gonorrhoeae: рекомендована доза азитроміцину становить 1000–2000 мг у комбінації з цефтриаксоном у дозі 250–500 мг відповідно до місцевих настанов із лікування.
Пацієнти із порушеннями функції нирок. Для пацієнтів із незначними порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації —10–80 мл/хв) можна застосовувати препарат у тих самих дозах, що й для пацієнтів із нормальною функцією нирок. Препарат застосовувати з обережністю у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв).
Пацієнти з порушеннями функції печінки. Оскільки азитроміцин метаболізується у печінці та виводиться з жовчю, препарат не слід застосовувати у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки. Дослідження, пов’язані із застосуванням азитроміцину у таких пацієнтів, не проводилися.
Діти. Препарат не застосовувати у дітей з масою тіла <45 кг.

підвищена чутливість до азитроміцину, еритроміцину, до будь-якого макролідного чи кетолідного антибіотика, а також до інших компонентів препарату.

частота побічних реаакцій визначалася за допомогою таких критеріїв: дуже часто (>1/10), часто (від >1/100 до <1/10), нечасто (від >1/1000 до <1/100), рідко (від >1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (>1/10 000), невідомо (не можна визначити з наявних даних).
Інфекції та інвазії: нечасто — кандидоз, оральний кандидоз, вагінальні інфекції; невідомо — псевдомембранозний коліт.
З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто — лейкопенія, нейтропенія; невідомо — тромбоцитопенія, гемолітична анемія.
З боку імунної системи: нечасто — ангіоневротичний набряк, реакції гіперчутливості; невідомо — анафілактичні реакції.
З боку метаболізму та харчування: часто — анорексія.
З боку психіки: нечасто — нервозність; рідко — ажитація; невідомо — агресивність, неспокій.
З боку нервової системи: часто — запаморочення, головний біль, парестезія, дисгевзія; нечасто — гіпестезія, сонливість, безсоння; невідомо — синкопе, судоми, психомоторна підвищена активність, аносмія, паросмія, агевзія, міастенія гравіс.
З боку органа зору: часто — зорові розлади.
З боку органа слуху: часто — глухота; нечасто — порушення слуху, дзвін у вухах; рідко — вертиго. Більшість із цих випадків пов’язані з експериментальними дослідженнями, у яких азитроміцин застосовували у високих дозах протягом тривалого періоду. Відповідно до доступних звітів про подальше медичне спостереження, більшість із цих проблем мали оборотний характер.
З боку серця: нечасто — пальпітація; невідомо — тріпотіння-фібриляція шлуночків (torsade de pointes), аритмія, включаючи шлуночкову тахікардію.
З боку судин: невідомо — артеріальна гіпотензія.
З боку травного тракту: дуже часто — діарея, біль у животі, нудота, метеоризм; часто — блювання, диспепсія; нечасто — гастрит, запор; невідомо — панкреатит, зміна кольору язика.
З боку гепатобіліарної системи: нечасто — гепатит; рідко — порушення функції печінки; невідомо — печінкова недостатність (яка рідко призводила до летального наслідку), фульмінантний гепатит, некротичний гепатит, холестатична жовтяниця.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — висипання, свербіж; нечасто — синдром Стівенса — Джонсона, реакції фотосенсибілізації, кропив’янка; дуже рідко — DRESS–синдром; невідомо — токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: часто — артралгія.
З боку сечовидільної системи: невідомо — ГНН, інтерстиціальний нефрит.
Загальні порушення: часто — втома, нечасто — біль у грудях, набряки, нездужання, астенія.
Лабораторні показники: часто — зменшена кількість лейкоцитів, підвищена кількість еозинофілів, знижений рівень бікарбонату в плазмі крові; нечасто — підвищений рівень АсАТ, підвищений рівень АлАТ, підвищений рівень білірубіну в плазмі крові, підвищений рівень сечовини в плазмі крові, підвищений рівень креатиніну в плазмі крові, зміна показників калію в плазмі крові; невідомо — подовження Q–T-інтервалу на ЕКГ.

азитроміцин загалом ефективний у лікуванні при стрептококовій інфекції в ротоглотці, щодо профілактики ревматичної атаки немає жодних даних, які демонструють ефективність азитроміцину. Препаратом вибору для лікування фарингіту/тонзиліту, зумовленого Streptococcus pyogenes, та профілактики ревматичної атаки є пеніцилін.
Реакції гіперчутливості. При застосуванні азитроміцину повідомлялося про рідкісні серйозні алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк, анафілаксію (у поодиноких випадках — з летальним кінцем), DRESS-синдром. Деякі з цих реакцій спричиняли рецидивні симптоми й потребували тривалішого спостереження і лікування.
Розвиток суперінфекції. Азитроміцин може спричинити розвиток суперінфекції. При застосуванні препарату слід проводити спостереження щодо ознак суперінфекції, спричиненої нечутливими організмами, включаючи гриби.
Подовження інтервалу Q–T. Подовження серцевої реполяризації та інтервалу Q–T, яке підвищує ризик розвитку серцевої аритмії та тріпотіння-фібриляції шлуночків (torsade de pointes), спостерігалося при лікуванні іншими макролідними антибіотиками. Подібний ефект азитроміцину не можна повністю виключити у пацієнтів із підвищеним ризиком подовженої серцевої реполяризації. Препарат необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам:

• - із вродженою чи зареєстрованою пролонгацією інтервалу Q–T;

• - які наразі проходять лікування із застосуванням інших засобів, що подовжують інтервал Q–T, наприклад: антиаритмічні препарати класів IA, III, цизаприд і терфенадин;

• - із порушеннями електролітного обміну, особливо у разі гіпокаліємії та гіпомагніємії;

• - із клінічно релевантною брадикардією, серцевою аритмією чи тяжкою серцевою недостатністю.

Діарея, асоційована з Clostridium difficile (C. difficile) (CDAD). При застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, включаючи азитроміцин, повідомлялося про CDAD, серйозність якої варіювалася від слабо вираженої діареї до коліту з летальним кінцем. C. difficile продукує токсини А і В, що спричиняють розвитку CDAD. Штами C. difficile, що гіперпродукують токсини, є причиною підвищеного рівня захворюваності та летальності, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробної терапії та потребувати проведення колектомії. Необхідно мати на увазі ймовірність розвитку CDAD у всіх пацієнтів із діареєю, спричиненою застосуванням антибіотиків. Потрібно ретельно вести історію хвороби, оскільки CDAD можлива впродовж 2 міс після прийому антибактеріальних препаратів. Якщо виникає підозра на псевдомембранозний коліт, слід негайно припинити застосування препарату та розпочати специфічну терапію.
Гепатотоксичні реакції. Під час застосування азитроміцину повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що спричиняє небезпечне для життя порушення функцій печінки. Можливо, деякі пацієнти в анамнезі мали захворювання печінки або застосовували інші гепатотоксичні лікарські засоби. Слід проводити аналізи/проби функцій печінки в разі розвитку симптомів дисфункції печінки, наприклад астенії, що швидко розвивається та супроводжується жовтяницею, темною сечею, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією. У разі виявлення порушень функції печінки застосування препарату необхідно припинити.
Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із серйозними захворюваннями печінки, оскільки печінка є основним шляхом виведення азитроміцину.
Застосування у пацієнтів із порушеннями функції нирок. У осіб із серйозною дисфункцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв) спостерігалося 33% збільшення системної експозиції з азитроміцином. Препарат слід застосовувати з обережністю у цих пацієнтів.
Застосування у пацієнтів із myasthenia gravis. При застосуванні азитроміцину повідомлялося про загострення симптомів міастенії гравіс або про новий розвиток міастенічного синдрому.
Застосування у пацієнтів із непереносимістю лактози. Препарат містить лактозу, тому його не слід застосовувати у пацієнтів із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.
Застосування у період вагітності та годування грудьми.
Вагітність. Відсутні адекватні та добре контрольовані дослідження у вагітних. Препарат слід застосовувати у період вагітності лише за життєвими показаннями.
Період годування грудьми. Невідомо, чи проникає азитроміцин у грудне молоко. Тому в період годування грудьми препарат слід застосовувати лише тоді, коли очікувана користь для жінки перевищує потенційний ризик для дитини.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Дані щодо впливу азитроміцину на здатність керувати транспортними засобами чи працювати з іншими механізмами відсутні.

антациди. При вивченні впливу одночасного застосування антацидів на фармакокінетику азитроміцину загалом не спостерігалося змін у біодоступності, хоча C_max азитроміцину у плазмі крові знижувалися приблизно на 25%. Азитроміцин слід приймати принаймні за 1 год до або через 2 год після прийому антациду.
Цетиризин. При одночасному застосуванні азитроміцину впродовж 5 діб із цетиризином 20 мг у рівноважному стані не спостерігалися явища фармакокінетичної взаємодії чи суттєві зміни інтервалу Q–T.
Диданозин. При одночасному застосуванні добової дози 1200 мг азитроміцину з диданозином не виявлено впливу на фармакокінетику диданозину порівняно з плацебо.
Дигоксин. Одночасне застосування макролідних антибіотиків, включаючи азитроміцин, та дигоксину призводить до порушення мікробного метаболізму макролідних антибіотиків у кишечнику в деяких пацієнтів. Отже, при одночасному застосуванні азитроміцину та дигоксину слід враховувати можливість підвищення концентрації дигоксину в плазмі крові.
Зидовудин. Одноразові дози 1000 та 1200 мг або багаторазові дози 600 мг азитроміцину не впливали на плазмову фармакокінетику або виділення із сечею зидовудину чи його глюкуронідних метаболітів. Однак прийом азитроміцину підвищував концентрацію фосфорильованого зидовудину, клінічно активного метаболіту, у мононуклеарах у периферичному кровообігу. Клінічна значущість цих даних не з’ясована.
Похідні ріжків. У пацієнтів, які приймають похідні ріжків, одночасне застосування деяких макролідних антибіотиків сприяє швидкому розвитку ерготизму. Відсутні дані щодо можливості взаємодії між ріжками та азитроміцином. Проте у зв’язку з теоретичною можливістю ерготизму азитроміцин не слід одночасно застосовувати з похідними ріжків.
Азитроміцин не має суттєвої взаємодії з печінковою системою цитохрому Р450. Вважається, що азитроміцин не має фармакокінетичної лікарської взаємодії, яка спостерігається з еритроміцином та іншими макролідами. Азитроміцин не спричиняє індукції чи інактивації печінкового цитохрому P450 через цитохром-метаболітний комплекс. Проведено фармакокінетичні дослідження застосування азитроміцину та нижченаведених засобів, метаболізм яких значною мірою відбувається з участю цитохрому P450.
Аторвастатин. Одночасне застосування аторвастатину (10 мг/добу) та азитроміцину (500 мг/добу) не спричиняло зміни концентрації аторвастатину у плазмі крові (на основі аналізу інгібування HMG CoA-редуктази).
Карбамазепін. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії у здорових добровольців азитроміцин не виявив значного впливу на рівні карбамазепіну в плазмі крові чи на його активні метаболіти.
Циметидин. У фармакокінетичному дослідженні впливу одноразової дози циметидину, прийнятої за 2 год до прийому азитроміцину, на фармакокінетику азитроміцину не спостерігалося.
Пероральні антикоагулянти типу кумарину. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин не змінював антикоагулянтного ефекту одноразової дози 15 мг варфарину. У постмаркетинговий період отримано повідомлення про потенціювання антикоагулянтного ефекту після одночасного застосування азитроміцину та пероральних антикоагулянтів типу кумарину. Хоча причинний зв’язок не встановлений, слід проводити моніторинг протромбінового часу у разі призначення азитроміцину пацієнтам, які отримують такі пероральні антикоагулянти, як кумарин.
Циклоспорин. За результатами дослідження фармакокінетики, при одночасному пероральному застосуванні азитроміцину в дозі 500 мг протягом 3 днів із подальшим прийомом одноразової дози циклоспорину 10 мг/кг внутрішньо виявлено значуще підвищення значень C_max та AUC_0-5 циклоспорину (на 24 та 21% відповідно), проте значення AUC_0-∞ суттєво не змінилося. Якщо поєднане застосування вважається виправданим, слід проводити ретельний моніторинг рівнів циклоспорину та відповідно регулювати дозування.
Ефавіренц. Поєднане застосування одноразової дози азитроміцину 600 та 400 мг ефавіренцу щоденно протягом 7 днів не спричиняло будь-якої клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії.
Флуконазол. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не призводить до зміни фармакокінетики одноразової дози флуконазолу 800 мг. Загальна експозиція та T_½ азитроміцину не змінювалися при поєднаному застосуванні флуконазолу, проте спостерігалося клінічно незначне зниження C_max (18%) азитроміцину.
Індинавір. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не зумовлює статистично достовірного впливу на фармакокінетику індинавіру, який приймають у дозі 800 мг 3 рази на добу протягом 5 днів.
Метилпреднізолон. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії у здорових добровольців азитроміцин суттєво не впливав на фармакокінетику метилпреднізолону.
Мідазолам. Одночасне застосування азитроміцину 500 мг/добу протягом 3 днів не спричиняло клінічно значущих змін фармакокінетики і фармакодинаміки мідазоламу в дозі 15 мг.
Нелфінавір. Одночасне застосування азитроміцину (1200 мг) та нелфінавіру в рівноважних концентраціях (750 мг 3 рази на добу) спричиняє підвищення концентрації азитроміцину. Клінічно значущих побічних явищ не спостерігалося, тому немає потреби у корекції дозування.
Рифабутин. Одночасне застосування азитроміцину та рифабутину не впливало на концентрацію цих засобів у плазмі крові. Нейтропенія спостерігалася у суб’єктів, які приймали одночасно азитроміцин і рифабутин. Хоча нейтропенія була пов’язана із застосуванням рифабутину, причинний зв’язок з одночасним прийомом азитроміцину не був встановлений.
Силденафіл. Не отримано доказів впливу азитроміцину (500 мг/добу протягом 3 діб) на значення AUC і C_max силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту у здорових добровольців чоловічої статі.
Терфенадин. У фармакокінетичних дослідженнях не повідомлялося про взаємодію між азитроміцином і терфенадином. Не можна виключити можливість такої взаємодії повністю, однак даних про наявність такої взаємодії немає.
Теофілін. Відсутні дані щодо клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії при одночасному застосуванні азитроміцину і теофіліну.
Тріазолам. Одночасне застосування азитроміцину 500 мг у перший день та 250 мг другого дня з 0,125 мг тріазоламу суттєво не впливало на всі фармакокінетичні показники тріазоламу порівняно із застосуванням тріазоламу і плацебо.
Триметоприм/сульфаметоксазол. Одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу подвійної концентрації (160 мг/800 мг) упродовж 7 діб з азитроміцином 1200 мг на 7-му добу суттєво не впливало на C_max, загальну експозицію чи екскрецію із сечею триметоприму або сульфаметоксазолу. Значення концентрацій азитроміцину в плазмі крові відповідали таким, які спостерігалися в інших дослідженнях.

досвід клінічного застосування азитроміцину свідчить про те, що побічні реакції, які розвиваються при прийомі препарату у вищих, ніж рекомендовано, дозах, подібні до таких, що спостерігаються при застосуванні його у звичайних терапевтичних дозах. Вони можуть включати діарею, нудоту, блювання, оборотну втрату слуху. У разі передозування за необхідності рекомендується прийом активованого вугілля та проведення загальних симптоматичних і підтримувальних лікувальних заходів.

при температурі не вище 30 °С у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.