СТОПРЕСС (STOPRESS) (263198) - інструкція із застосування ATC-класифікація

діюча речовина: perindopril tert-butylamine;

1 таблетка містить периндоприлу терт-бутиламіну 4 або 8 мг, що еквівалентно 3,34 мг або 6,67 мг периндоприлу;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), кросповідон, метакрилатний сополімер, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Таблетки.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.

Артеріальна гіпертензія.

Серцева недостатність.

Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із документовано підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця (ІХС).

• Підвищена чутливість до будь — якого з компонентів препарату або до будь-якого іншого інгібітору АПФ;
• дані анамнезу про ангіоневротичний набряк, що пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ;
• спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• вагітність (особливо другий і третій триместри);
• період годування груддю;
• дитячий вік.

Препарат застосовують один раз на добу, вранці, перед прийомом їжі.

Дозу слід підбирати індивідуально, з урахуванням показання для застосування та відповіді з боку артеріального тиску.

Таблетки по 8 мг не підлягають розділенню.

Таблетки по 4 мг підлягають розділенню.

Артеріальна гіпертензія

Препарат слід застосовувати у вигляді монотерапії або у комбінації з гіпотензивними препаратами інших класів.

Рекомендована початкова доза становить 4 мг один раз на добу, вранці.

У пацієнтів із вираженою активацією системи ренін-ангіотензин-альдостерон (особливо з реноваскулярною гіпертензією, зниженням об'єму циркулюючої крові, декомпенсацією серцевої діяльності або тяжкою гіпертензією) після введення початкової дози препарату може розвинутися надлишкове зниження артеріального тиску. Таким пацієнтам рекомендують початкову дозу 2 мг, починати лікування слід під контролем лікаря.

Після першого місяця лікування дозу можна збільшити до 8 мг один раз на добу.

Після початку лікування периндоприлом може розвинутися клінічно виражена гіпотензія, імовірність якої вище у пацієнтів із супутнім лікуванням діуретиками. Таким пацієнтам рекомендують приймати препарат обережно через можливе зниження об'єму циркулюючої крові і/або дефіцит електролітів.

При можливості діуретики слід відмінити за 2–3 дні до початку лікування периндоприлом.

У пацієнтів із гіпертензією, яким не можна відмінити діуретики, лікування периндоприлом слід починати з дози 2 мг. Необхідно контролювати функцію нирок і рівень калію в крові. Подальші дози периндоприлу слід корегувати відповідно до відповіді з боку артеріального тиску. При необхідності лікування діуретиками можна відновити.

У пацієнтів літнього віку лікування слід починати з дози 2 мг, яку через місяць можна збільшити до 4 мг, а потім при необхідності і до 8 мг, залежно від функції нирок (див. таблицю нижче).

Серцева недостатність

Периндоприл нерідко поєднують із призначенням діуретиків, що не зберігають калій, і/або дигоксином, і/або бета-блокаторами; у подібних випадках препарат слід приймати під ретельним лікарським контролем, починаючи з рекомендованої початкової дози 2 мг, вранці. При нормальному перенесенні через не менше ніж 2 тижні цю дозу можна збільшити на 2 мг, до 4 мг один раз на добу. Підбір дози повинен базуватися на клінічній відповіді конкретного пацієнта.

При тяжкій серцевій недостатності та в інших пацієнтів із груп високого ризику (у пацієнтів з порушенням функції нирок і тенденцією до електролітних порушень, при супутньому прийомі діуретиків і/або вазодилататорів) лікування слід починати під ретельним контролем.

Перед початком лікування периндоприлом у пацієнтів із високим ризиком розвитку клінічно вираженої гіпотензії (тобто у пацієнтів із втратою електролітів із/без гіпонатріємії, із гіповолемією або у пацієнтів із супутньою активною терапією діуретиками) слід по можливості скорегувати ці стани. Перед і під час лікування периндоприлом необхідно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок і сироватковий рівень калію.

Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із документованою стабільною ішемічною хворобою серця (ІХС)

Препарат слід призначати у дозі 4 мг один раз на добу протягом двох тижнів, далі збільшувати дозу до 8 мг один раз на добу (залежно від функції нирок і за умови доброго перенесення дози 4 мг).

Перед підвищенням дози до 8 мг один раз на добу залежно від функції нирок пацієнтам літнього віку слід призначати препарат по 2 мг один раз на добу протягом одного тижня, далі по 4 мг один раз на добу протягом наступного тижня (див. Таблицю 1. Корекція дози при порушенні функції нирок). Дозу слід підвищувати лише в тому випадку, якщо попередня нижча доза переносилася добре.

Корекція дози у пацієнтів із порушенням функції нирок

Як зазначено в таблиці 1 , у пацієнтів із порушенням функції нирок доза повинна базуватися на кліренсі креатиніну:

Таблиця 1. Корекція дози у пацієнтів із порушенням функції нирок

* Кліренс периндоприлату при діалізі становить 70 мл/хв. Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі, повинні отримувати цю дозу після сеансу гемодіалізу.

Корекція дози пацієнтам із порушенням функції печінки

Пацієнтам із порушенням функції печінки корекція дози не потрібна.

Під час лікування периндоприлом спостерігалися зазначені нижче небажані ефекти, які розподілялися за частотою таким чином:

дуже часті (> 1/10); часті (> 1/100, < 1/10); нечасті (> 1/1000, < 1/100); рідкісні (> 1/10000, < 1/1000); дуже рідкісні (< 1/10000), невідомі (частоту не можна оцінити на основі існуючих даних).

З боку психіки.

Нечасті: зміни настрою або порушення сну.

З боку нервової системи.

Часті: головний біль, запаморочення, парестезії.

Дуже рідкі: сплутаність свідомості.

З боку зору.

Часті: затуманення зору:

З боку органів слуху.

Часті: дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи.

Часті: артеріальна гіпотензія та ефекти, що пов'язані з артеріальною гіпотензією.

Дуже рідкі: аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда та інсульт, можливо, пов'язаний із надлишковою гіпотензією у пацієнтів високого ризику.

З боку респіраторної системи.

Часті: кашель, задишка.

Нечасті: бронхоспазм.

Дуже рідкі: еозинофільна пневмонія, риніт.

З боку травного тракту.

Часті: нудота, блювання, біль у животі, зміна смаку, диспепсія, діарея, запор.

Нечасті: сухість у роті.

Дуже рідкі: панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи.

Дуже рідкі: цитолітичний або холестатичний гепатит.

З боку шкіри та підшкірної тканини.

Часті: висип, свербіж.

Нечасті: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок і/або гортані, кропив'янка.

Дуже рідкі: багатоформна еритема.

З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини.

Часті: судоми м'язів.

З боку нирок і сечовивідних шляхів.

Нечасті: ниркова недостатність.

Дужі рідкі: гостра ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз.

Нечасті: імпотенція.

Загальні порушення.

Часті: астенія.

Нечасті: пітливість.

З боку крові та лімфатичної системи.

Дуже рідко помічалися випадки зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, тромбоцитопенії, лейкопенії/нейтропенії та випадки агранулоцитозу або панцитопенії. У пацієнтів із уродженим дефіцитом Г-6ФДГ дуже рідко спостерігалися випадки гемолітичної анемії.

Зміни лабораторних показників.

Можливе збільшення рівня сечовини крові та креатиніну плазми, а також гіперкаліємія, яка зникала при припиненні лікування, особливо у хворих із нирковою недостатністю, тяжкою серцевою недостатністю і реноваскулярною гіпертензією. Спостерігалися рідкісні випадки підвищення рівня ферментів печінки та білірубіну сироватки крові.

Дані про передозування препарату у людини обмежені. Симптоми передозування інгібіторів АПФ можуть включати артеріальну гіпотензію, шок, електролітні порушення, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, серцебиття, брадикардію, запаморочення, занепокоєння і кашель.

Рекомендоване лікування при передозуванні включає внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. Якщо розвивається артеріальна гіпотензія, пацієнта слід перевести у горизонтальне положення, підняти нижні кінцівки. При можливості слід розглянути питання про проведення лікування у вигляді інфузії ангіотензину II і/або внутрішньовенного введення катехоламінів. Периндоприл і периндоприлат можна видалити із загального кровотоку шляхом гемодіалізу. Якщо розвивається брадикардія, стійка до консервативної терапії, показане встановлення водія ритму. Слід безперервно контролювати показники життєво важливих функцій, сироватковий рівень електролітів і креатиніну.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності не рекомендоване. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане під час другого та третього триместрів вагітності. Пацієнтки, які планують вагітність, повинні припинити лікування препаратом. Відомо, що лікування інгібіторами АПФ під час другого та третього триместрів супроводжується фетотоксичністю для вагітної (зниження функції нирок, маловоддя, затримка осифікації черепа), а також токсичністю новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Здатність периндоприлу проникати у грудне молоко не вивчена. Через це застосовувати периндоприл у період годування груддю не рекомендовано.

Діти.

Не застосовують. 

Стабільна ішемічна хвороба серця

Якщо епізод нестабільної стенокардії (виражений або ні) розвивається під час першого місяця лікування периндоприлом, перед продовженням лікування слід ретельно оцінити співвідношення між користю і ризиком.

Артеріальна гіпотензія

Інгібітори АПФ можуть викликати зниження артеріального тиску. У пацієнтів із неускладненою гіпертензією виражена гіпотензія зустрічається рідко; частіше вона зустрічається у пацієнтів із гіповолемією, тобто у тих, хто приймає діуретики, обмежує вживання солі з їжею, знаходиться на гемодіалізі, а також у пацієнтів із діареєю або блюванням, та у пацієнтів із тяжкою ренінзалежною гіпертензією. У пацієнтів із клінічно вираженою серцевою недостатністю із/без супутньої ниркової недостатності постерігалася клінічно виражена гіпотензія. Вона найвірогідніша у пацієнтів із більш вираженою серцевою недостатністю, що відображається використанням високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємією або функціональним ураженням нирок. Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку клінічно вираженої гіпотензії потребують ретельного нагляду на початку терапії та корекції дози. Аналогічні вимоги стосуються пацієнтів із ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призводити до розвитку інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти в горизонтальне положення і при необхідності призначити внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. Скороминучий гіпотензивний відгук не є протипоказанням до продовження лікування, яке зазвичай можна без ускладнень відновити після підвищення артеріального тиску у зв'язку зі збільшенням об'єму циркулюючої крові.

У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю і нормальним або зниженим артеріальним тиском лікування периндоприлом може призводити до додаткового зниження системного артеріального тиску. Цей ефект очікуваний і не є причиною для припинення лікування. У випадку клінічно вираженої артеріальної гіпотензії може знадобитися зниження дози або припинення лікування периндоприлом.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія

Аналогічно з іншими інгібіторами АПФ, периндоприл слід обережно застосовувати пацієнтам зі стенозом мітрального клапана і стенозом виносного тракту лівого шлуночка, зокрема аортальним стенозом або гіпертрофічною кардіоміопатією.

Порушення функції нирок

У випадку порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу слід коригувати відповідно до кліренсу креатиніну пацієнта і залежно від відповіді пацієнта на лікування. Зазвичай таким пацієнтам проводять контроль рівня калію і креатиніну в плановому порядку.

У пацієнтів із клінічно вираженою серцевою недостатністю розвиток гіпотензії після початку лікування інгібіторами АПФ може призводити до деякого погіршення функції нирок. У подібній ситуації була описана гостра ниркова недостатність, яка зазвичай мала необоротний характер.

У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували лікування інгібіторами АПФ, було виявлено підвищення рівня сечовини крові і креатиніну сироватки, що зазвичай мало оборотний характер після припинення лікування. Це особливо вірогідно у пацієнтів із порушенням функції нирок. У випадку реноваскулярної гіпертензії існує підвищений ризик тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід починати під ретельним лікарським контролем із низьких доз із подальшим обережним підбором дози. Оскільки лікування діуретиками може бути сприятливим фактором розвитку вищеназваних явищ, у перші тижні лікування периндоприлом діуретики слід відмінити, контролюючи при цьому функцію нирок.

У деяких пацієнтів із гіпертензією та відсутністю явних ознак попереднього судинного ураження нирок розвивалося підвищення рівня сечовини крові і креатиніну сироватки, яке зазвичай мало легкий і скороминучий характер, особливо при супутньому введенні периндоприлу з діуретиками. Ці прояви з більшою вірогідністю розвиваються у пацієнтів із попереднім ураженням нирок. Може знадобитися зниження дози і/або припинення лікування діуретиком і/або периндоприлом.

Пацієнти, які отримують гемодіаліз

У пацієнтів, які отримують діаліз на високопоточних мембранах і отримують супутнє лікування інгібітором АПФ, був помічений розвиток анафілактоїдних реакцій. Для пацієнтів слід розглянути питання про використання іншого типу діалізуючої мембрани або іншого класу гіпотензивного препарату.

Трансплантація нирки

Досвіду застосування периндоприлу у пацієнтів із нещодавно проведеною трансплантацією нирки немає.

Надчутливість/ангіоневротичний набряк

Зрідка у пацієнтів, які отримують лікування інгібіторами АПФ, включаючи периндоприл, може розвинутися ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок і/або гортані. Це явище може розвинутися у будь-який момент під час лікування. У подібних випадках лікування периндоприлом слід негайно припинити і розпочати відповідний моніторинг стану, який продовжують до повного припинення симптомів. У тих випадках, коли спостерігався набряк тільки обличчя чи губ він, зазвичай, зникав без лікування, хоча для полегшення симптомів застосовували антигістамінні засоби.

Ангіоневротичний набряк у поєднанні з набряком гортані може призвести до смерті. У випадку набряку язика, голосових складок і гортані з високою вірогідністю обструкції дихальних шляхів слід негайно призначити невідкладну терапію. Вона може включати введення адреналіну і/або підтримання прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен знаходитися під ретельним лікарським контролем до повного і стійкого припинення симптоматики.

Пацієнти з даними анамнезу про ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з інгібіторами АПФ, можуть мати підвищений ризик такого набряку під час лікування інгібіторами АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ)

У рідкісних випадках у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) з декстран-сульфатом, розвивались анафілактоїдні реакції, що становили загрозу для життя. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового призупинення лікування інгібітором АПФ перед кожним аферезом.

Анафілактичні реакції під час десенсибілізації

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час десенсибілізації (наприклад до отрути перетинчастокрилих: ос, бджіл та ін. комах), розвивались анафілактоїдні реакції. Таких реакцій у цих пацієнтів можна уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, однак при випадковому повторному введенні ці реакції з'являються знову.

Печінкова недостатність

У рідкісних випадках лікування інгібіторами АПФ супроводжується синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці та прогресує з розвитком фульмінантного некрозу печінки, інколи і смерті. Механізм розвитку цього синдрому невідомий. Якщо під час лікування інгібіторами АПФ розвиваються жовтяниця або суттєве підвищення рівня ферментів печінки, інгібітор АПФ слід відмінити і призначити відповідний подальший лікарський нагляд.

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, спостерігається розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів із нормальною функцією нирок і без інших ускладнених факторів нейтропенія розвивається рідко. Периндоприл слід дуже обережно застосовувати пацієнтам з колагенозами, під час імунодепресантної терапії, лікування алопуринолом або прокаїномідом або при комбінації цих ускладнених факторів, особливо у випадку попереднього порушення функції нирок. У деяких із цих пацієнтів розвиваються серйозні інфекції, що у чималій кількості випадків не відповідають на активну антибактеріальну терапію. При призначенні таким пацієнтам периндоприлу рекомендується періодичний моніторинг рівня лейкоцитів. Пацієнтів слід проінструктувати про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекції.

Расова належність

Інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту частіше викликають ангіоневротичний набряк у представників негроїдної раси, порівнянно з пацієнтами інших рас.

Аналогічно з іншими інгібіторами АПФ, периндоприл менш ефективно знижує артеріальний тиск у представників негроїдної раси, порівняно з пацієнтами інших рас; можливим поясненням є ширше розповсюдження у представників негроїдної раси з гіпертензією низького вмісту реніну.

Кашель

При лікуванні інгібіторами АПФ може розвиватися кашель. Характерним є непродуктивний стійкий кашель, який припиняється після відміни лікування. При диференціальній діагностиці кашлю слід враховувати кашель, викликаний інгібітором АПФ.

Оперативне втручання/анестезія

Під час великої хірургічної операції або під час анестезії з використанням препаратів, які призводять до розвитку гіпотензії, периндоприл може блокувати утворення ангіотензину II внаслідок компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити за день до операції. При розвитку гіпотензії, що пов'язана з цим механізмом, її можна корегувати за допомогою інфузійної терапії.

Гіперкаліємія

У деяких пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ, включаючи периндоприл, спостерігалося підвищення сироваткового рівня калію. До пацієнтів із ризиком розвитку гіперкаліємії належать хворі з нирковою недостатністю, неконтрольованим цукровим діабетом, особи, які приймають калійзберігаючі діуретики, препарати калію або замінники солі із вмістом калію, а також інші препарати, що призводять до підвищення сироваткового рівня калію (наприклад гепарин). При необхідності супутнього прийому вищезгаданих препаратів рекомендується регулярний моніторинг сироваткового рівня калію.

Пацієнти з цукровим діабетом

У пацієнтів із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні препарати чи інсулін, слід ретельно контролювати рівень глікемії протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ.

Препарати літію

Зазвичай комбінації літію та периндоприлу не рекомендовані.

Калійзберігаючі діуретики, препарати калію та замінники солі із вмістом калію

Зазвичай комбінації периндоприлу та калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію та замінників солі із вмістом калію не рекомендовані.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. 

При керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід враховувати, що прийом препарату іноді може супроводжуватися запамороченням або слабкістю.

Діуретики

Під час лікування діуретиками, особливо у пацієнтів із втратою електролітів і/або гіповолемією, після початку лікування інгібітором АПФ може розвинутися надлишкове зниження артеріального тиску. Можливість гіпотензивних ефектів може бути зменшена шляхом припинення терапії діуретиками, збільшення ОЦК або прийому солі перед початком лікування низькими дозами периндоприлу і дозами, що поступово збільшуються.

Калійзберігаючі діуретики, препарати калію та замінники солі із вмістом калію

Хоча сироватковий рівень калію зазвичай зберігається у межах норми, у деяких пацієнтів під час лікування периндоприлом може розвинутися гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, триамтерен або амілорид), препарати калію або замінники солі із вмістом калію можуть призвести до суттєвого підвищення сироваткового рівня калію. З цієї причини комбінація периндоприлу з вищезгаданими препаратами не рекомендована. Якщо супутнє застосування цих препаратів призначене у зв'язку з розвитком гіпокаліємії, їх слід вживати з обережністю, регулярно контролюючи рівень калію.

Препарати літію

При супутньому застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ було помічено оборотне збільшення сироваткової концентрації літію та токсичності. Супутнє застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик токсичності препаратів літію та посилювати вже підвищений ризик токсичності літію під час супутнього прийому інгібіторів АПФ. Сумісне застосування периндоприлу з препаратами літію не рекомендоване, однак, при необхідності такої комбінації слід проводити ретельний моніторинг сироваткового рівня літію.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту  у дозі > 3 г/добу

Призначення нестероїдних протизапальних препаратів може знизити гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Крім того, НПЗП та інгібітори АПФ мають адитивний ефект щодо підвищення сироваткового рівня калію та можуть призводити до погіршення функції нирок. Зазвичай ці ефекти мають оборотний характер. У рідкісних випадках може розвинутися гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів із пригніченням функції нирок (наприклад у осіб літнього віку або хворих із дегідратацією).

Гіпотензивні препарати та вазодилататори

Супутнє застосування цих препаратів може посилити гіпотензивну дію периндоприлу. Одночасний прийом нітрогліцерину та інших нітратів або інших вазодилататорів може додатково знижувати артеріальний тиск.

Антидіабетичні препарати

Епідеміологічні дослідження показали, що комбіноване застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних препаратів (інсулінів, пероральних гіпоглікемічних засобів) може викликати посилення гіпоглікемічного ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Було показано, що це явище з більшою вірогідністю розвивається під час перших тижнів комбінованого лікування у пацієнтів із порушенням функції нирок.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати

Периндоприл можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (при використанні як тромболітика), тромболітичними засобами, бета-блокаторами і/або нітратами.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні засоби/анестетики

Супутнє застосування з інгібіторами АПФ деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів та антипсихотичних засобів може призводити до додаткового зниження артеріального тиску.

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть знижувати гіпотензивні ефекти інгібіторів АПФ.

Фармакодинаміка.

Периндоприл — це інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I в ангіотензин II (ангіотензин-перетворюючого ферменту, АПФ).

Перетворюючий фермент, або кіназа, представляє собою екзопептидазу, що забезпечує перетворення ангіотензину I у вазоконстриктор ангіотензин II, а також призводить до розпаду вазодилататора брадикініну з утворенням неактивного гептапептиду.

Інгібіція АПФ призводить до зниження рівня ангіотензину II у плазмі, що спричиняє підвищення активності реніну плазми (шляхом інгібіції негативного зворотного зв'язку вивільнення реніну) і зниження секреції альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібіція АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїн-кінінової систем (а отже, до активації простагландинової системи).

Цілком можливо, що цей механізм сприяє ефекту інгібіторів АПФ зі зниженням артеріального тиску і частково пояснює його певні побічні ефекти (наприклад кашель).

Дія периндоприлу зумовлена його активним метаболітом периндоприлатом. Інші метаболіти не показали здатності інгібувати активність АПФ in vitro.

Артеріальна гіпертензія

Периндоприл активний при всіх ступенях гіпертензії: легкому, помірному та тяжкому; помічено зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску в горизонтальному і вертикальному положеннях.

Периндоприл знижує периферичний судинний опір, що призводить до зниження артеріального тиску. У наслідок цього відбувається збільшення периферичного кровотоку без впливу на частоту серцевих скорочень.

Як правило, підвищується нирковий кровотік, тоді як швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) зазвичай не змінюється.

Максимальна гіпотензивна дія припадає на період від 4 до 6 годин після одноразового введення препарату і зберігається протягом щонайменше 24 годин: мінімальні ефекти становлять 87–100% від максимальних ефектів.

Зниження артеріального тиску відбувається швидко. У пацієнтів, що відповідають на лікування, тиск нормалізується протягом місяця і підтримується без розвитку тахіфілаксії.

Припинення лікування не призводить до феномену віддачі.

Периндоприл знижує гіпертрофію лівого шлуночка.

Було підтверджено, що у людини периндоприл демонструє вазодилатуючі властивості. Він покращує еластичність артерій та знижує співвідношення медії — просвіту дрібних артерій.

Допоміжне лікування тіазидними діуретиками забезпечує синергічну дію адитивного типу. Комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика знижує ризик гіпокаліємії, викликаної діуретиками.

Серцева недостатність

Периндоприл полегшує роботу серця, зменшуючи перед- і післянавантаження.

У пацієнтів із серцевою недостатністю:

• зниження тиску наповнення лівого і правого шлуночків,
• зниження загального периферичного судинного опору,
• збільшення серцевого викиду і серцевого індексу.

Перше введення 2 мг периндоприлу пацієнтам із легкою або помірною серцевою недостатністю не призводить до якого-небудь суттєвого зниження артеріального тиску порівнянно з плацебо.

Фармакокінетика.

Після перорального введення периндоприл швидко всмоктується, а максимальна концентрація досягається протягом 1 години. Біодоступність становить від 65 до 70%.

Приблизно 20% від загальної кількості адсорбованого матеріалу перетворюється в периндоприлат — активний метаболіт. Крім активного периндоприлу, із периндоприлу утворюються п'ять неактивних метаболітів. Період напіввиведення периндоприлу із плазми становить 1 годину. Максимальна плазмова концентрація периндоприлату досягається протягом 3–4 годин.

Оскільки приймання їжі знижує перетворення препарату в периндоприлат, а отже, і біодоступність, периндоприл слід приймати внутрішньо одноразово вранці перед їжею.

Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Cтупінь зв'язування з білком невелика (зв'язування периндоприлату з ангіотензинперетворюючим ферментом становить менше 30%), але залежить від концентрації.

Периндоприлат виводиться із сечею, а період напіввиведення незв'язаної фракції становить приблизно 3–5 годин. Дисоціація периндоприлату, зв'язаного з ангіотензинперетворюючим ферментом, веде до ефективного періоду напіввиведення, що дорівнює 25 годинам, і досягнення рівноважного стану протягом 4 днів.

Після повторного введення накопичення периндоприлу не спостерігається.

Виведення периндоприлату зменшується у осіб літнього віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю. Бажано коректувати дозу препарату при нирковій недостатності залежно від ступеня порушення функції нирок (кліренсу креатиніну).

Кліренс периндоприлату при діалізі становить 70 мл/хв.

У пацієнтів із цирозом печінки кінетика периндоприлу змінюється: печінковий кліренс вихідної молекули знижується наполовину. Разом із тим, кількість периндоприлату, що утворюється, не знижується, тому корекція дози препарату не потрібна.

3 роки.

Зберігати в сухому захищенному від світла місці при температурі нижче 25 °C.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у картонній коробці.

За рецептом.

Фармацевтичний завод „Польфарма” С. А., Польща/

Pharmaceutical Works “Polpharma” S. A., Poland

Вул. Пельплиньска, 19, 83–200 Старогард Гданьски, Польща/

19 Pelplinska Street, 83–200 Starogard Gdanski, Poland