Нейромакс (Neuromax) (262467) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Піридоксину гідрохлорид - 50 мг/мл

Тіаміну гідрохлорид - 50 мг/мл

Ціанокобаламін - 0,5 мг/мл

Нейромакс — комплексний препарат, до складу якого входять тіаміну гідрохлорид, піридоксину гідрохлорид, ціанокобаламін. Він є ефективною складовою комплексної терапії багатьох захворювань, серед яких різноманітного походження неврити та невралгії, наприклад, ретробульбарний неврит, неврит лицьового нерва. Препарат з успіхом застосовується в терапії корінцевого синдрому при остеохондрозі хребта, а також діабетичній та алкогольній полінейропатії.
Вітаміни нерідко призначаються неврологами та лікарями сімейної медицини у складі комплексної терапії (Jesse S., Ludolph A.C., 2012), а також часто застосовуються хворими самостійно. Вітаміни — це добре вивчені сполуки, їх фармакологічні та біологічні ефекти чітко визначені. Це дозволяє призначати дані лікарські засоби в клінічній практиці. Зупинемося детально на механізмах дії тіаміну гідрохлориду, піридоксину гідрохлориду та ціанокобаламіну, що входять до складу препарату Нейромакс, деяких питаннях дефіциту цих вітамінів, а також сучасних підходах до їх застосування в лікуванні різноманітних захворювань.

Роль нейротропних вітамінів тіаміну, піридоксину та ціанокобаламіну в організмі людини

Вітаміни — це група низькомолекулярних органічних сполук різноманітної хімічної будови. Вони відіграють важливу роль в організмі людини і їх дефіцит може зумовлювати розвиток різноманітних захворювань. Вітаміни групи В необхідні для правильного функціонування процесу метилювання, впливають на функції моноаміноксидази (при патологічних станах спостерігаються характерні зміни активності МАО в тканинах головного мозку, що використовуються в клінічній практиці для діагностики деяких захворювань ЦНС), синтезу ДНК. Дефіцит піридоксину може впливати на функцію пам’яті, призводити до розвитку когнітивних порушень та деменції. Зокрема, тіаміну гідрохлорид, нікотинова кислота, піридоксину гідрохлорид, фолієва кислота та ціанокобаламін необхідні для повноцінної роботи головного мозку (нейронів), а їх недостатність може викликати розвиток різноманітних захворювань (Mikkelsen K. et al., 2016).
Нейротропні вітаміни групи В застосовуються не лише для терапії дефіцитних станів. Доведено, що вони сприятливо впливають на перебіг запальних та дегенеративних захворювань нервової системи, а у високих дозах мають знеболювальний ефект. Нейротропні вітаміни групи В відносяться до вітамінів-коферментів, які беруть участь у низці біологічних процесів. Зокрема, тіамін, піридоксин та ціанокобаламін здійснюють суттєвий внесок у підтримання гомеостазу нервової системи. Вони беруть участь у клітинних енергетичних процесах, володіють антиоксидантними та нейропротекторними властивостями, а також є важливими для синтезу мієліну та нейротрансміттерів у периферичній нервовій системі. Існує низка неврологічних захворювань, розвиток яких напряму пов’язаний з дефіцитом вітамінів групи В. У той же час застосування тіаміну, піридоксину та ціанокобаламіну може покращити стан при деяких неврологічних захворюваннях навіть у разі відсутності доведеного дефіциту цих вітамінів. Також у деяких дослідженнях було продемонстровано і доведено синергізм тіаміну, піридоксину, ціанокобаламіну в багатьох патологічних процесах нервової системи, особливо периферичної, що підтверджується їх клінічним ефектом у лікуванні периферичної нейропатії (Calderón-Ospina C.A., Nava-Mesa M.J., 2019). Цей синергізм був врахований під час створення комплексного препарату Нейромакс.

Тіамін, історія вивчення та фізіологічна роль

Авітаміноз тіаміну (хвороба бері-бері) виникає внаслідок дефіциту даного вітаміну. Багато років це захворювання було відоме в Азії, але перше повідомлення про нього в Європі як про прогресуючу сенсомоторну полінейропатію датується XVII ст. У кінці XIX ст. поширеність авітамінозу тіаміну значно підвищилася в Азії, це було пов’язано з введенням процесу шліфовки рису при його заготівлі. У 1880-ті роки Т. Такакі (Takaki) продемонстрував переваги зміни раціону харчування у моряків (додавши в їх раціон хліб та м’ясо до білого рису), а потім ввів до раціону харчування японських військових моряків багатий тіаміном ячмінь, що дозволило до 1887 р. значною мірою викорінити захворювання бері-бері у моряків військово-морського флоту.
У 1889 р. голандський лікар Х. Ейкман (Eijkman) на о. Ява випадково виявив у курей причини цього захворювання, які були пов’язані з їх раціоном харчування. Він прийшов до висновку, що поліневрит можна вилікувати або попередити шляхом годування курчат або нешліфованим рисом, або лушпинням, що залишається після його шліфовки. У 1926 р. голандським хіміком Б. Янсеном (Jansen) та його колегою В. Донатом (Donath) тіамін був виділений у чистому вигляді. Та у 1936 р. вперше синтезований хімічним шляхом Р. Уільямсом (Williams) и Дж. Клайном (Cline).
Іншим захворюванням, що викликане недостатністю тіаміну, є синдром Верніке — Корсакова. Наприкінці 1970-х років Карл Верніке ідентифікував клініко-патологічний стан, що характеризувався офтальмопарезом, ністагмом, атаксією та енцефалопатією, пов’язаний з точковими крововиливами, симетрично розташованими в сірій речовині навколо третього та четвертого шлуночків та сильвієвого водопроводу. Наприкінці 1880-х років С.С. Корсаков описав спектр когнітивних розладів, включаючи амнестико-конфабулярний психоз, що виникають поєднано з периферичною полінейропатією. Починаючи приблизно з 1900 р., вчені встановили одну й ту ж причину, що призводила до розвитку психозу Корсакова та енцефалопатії Верніке. Проте лише через декілька десятиліть енцефалопатія Верніке, психоз Корсакова та хвороба бері-бері були пов’язані з дефіцитом тіаміну (Lanska D.J., 2010).
Тіамін в організмі людини піддається фосфорилюванню з утворенням тіаміндифосфату та тіамінтрифосфату. Тіаміндифосфат (какорбоксилаза) у якості коензиму бере участь не лише у вуглеводному обміні. Він відіграє роль в обмінних процесах у нервових клітинах, а також впливає на синаптичну передачу нервового імпульса. Одним із факторів розвитку патологічних змін, пов’язаних з недостатністю тіаміну, є накопичення в тканинах метаболітів, перш за все молочної та піровиноградної кислот.
Тіамін — один з важливих кофакторів АТФ. Його дефіцит при гіпо/авітамінозі й при синдромі Верніке — Корсакова вивчали протягом багатьох десятиліть. Тим не менш механізм його дії на клітинному та молекулярному рівнях досі залишається не повністю з’ясованим. Оскільки він діє як кофермент для дегідрогенази пірувату, кетокислот з розгалудженим ланцюгом та альфа-кетоглутарату, відсутність його надходження з їжею є частковою фенокопією вроджених порушень обміну речовин, серед яких хвороба «кленового сиропу». Дефіцит тіаміну викликає суттєві зміни енергетичного статусу всього організму. У доступному дослідженні при дефіциті тіаміну у мишей змінювалися деякі метаболічні параметри: рівень глюкози в крові був знижений, рівень лактату в сироватці — підвищений, а рівень інсуліну, тригліцеридів та холестерину, а також рівень глікогену в печінці — знизився. Оскільки багато ефектів, що є результатом порушення метаболізму та експресії генів у мишей, позбавлених тіаміну, схожі з такими при дефіциті біотину, вірогідно, вони є результатом більш загального порушення окисного фосфорилювання через недостатність кофакторів генерації АТФ (Hernandes-Vazquez A.D.J. et al., 2016).

Піридоксин

У 1934 р. Пауль Дьорджи (Paul György) продемонстрував, що речовина, за допомогою якої лікували акродинію щурів (особливу форму дерматиту у піддослідних щурів) — вітамін В₆. У результаті досліджень було встановлено, що дефіцит вітаміну B₆ викликає судоми у щурів, свиней та собак та мікроцитарну анемію у деяких тварин. Пізніше, у 1938 р., С. Лепковські (Samuel Lepkovsky) виділив та кристалізував вітамін В₆. А у 1939 р. Леслі Харрисом (Leslie Harris) та Карлом Фолькерсом (Karl Folkers), а також Річардом Куном (Richard Kuhn) та його колегами незалежно один від одного була визначена структура цієї речовини, вони встановили, що вітамін В₆ є похідним піридину (3-гідроксі-4,5-дигідроксі-метил-2-метил-піридин). П. Дьорджи запропонував термін «піридоксин» для цього похідного (Rosenberg I.H., 2012).
Вітамін В₆, а саме його фосфорильована форма піридоксаль-5-фосфат, виступає коензимом цілого ряду ферментів амінокислотного метаболізму. Він бере участь в обміні адреналіну, гістаміну, серотоніну, дофаміну, а також гемоглобіну, ГАМК, триптофану та деяких трансаміназ.

Ціанокобаламін

Два здавна відомі клінічні стани, пов’язані з дефіцитом ціанокобаламіну, — це перніціозна анемія та підгостра комбінована дегенерація спинного мозку. Перніціозна анемія була вперше описана Т. Аддісоном у 1855 р., проте найбільш важкий неврологічний прояв дефіциту ціанокобаламіну — підгостра комбінована дегенерація спинного мозку — клінічно не розпізнавалася та її пов’язували з перніціозною анемією до кінця XIX ст. На початку ХХ ст. багато дослідників вважали, що перніціозна анемія та пов’язана з нею підгостра комбінована дегенерація спинного мозку викликані інфекційними чи токсичними причинами. У той же час були відсутні ефективні методи лікування цього тяжкого неврологічного захворювання. Починаючи з кінця 1920-х років, Уільям Касл продемонстрував, що речовина, що виробляється слизовою оболонкою шлунка («внутрішній фактор»), має важливе значення для поглинання харчового фактора («зовнішній фактор», котрий пізніше був визначений як ціанокобаламін), що є необхідним для попередження злоякісної анемії. І лише у 1947 р. ціанокобаламін був виділений Карлом Фолкерсом та його колегами і майже одночасно — Смітом. У 1955 р. Дороті Кроуфут-Ходжкін за допомогою рентгеноструктурного методу визначила молекулярну структуру даного вітаміну, за що в подальшому була нагороджена Нобелевською премією (і стала третьою жінкою, що отримала цю премію, в історії). Це відкриття дозволило у 1960 р. синтезувати штучний ціанокобаламін та почати його широке клінічне застосування (Lanska D.J., 2010).

Сучасні дослідження, присвячені застосуванню тіаміну, піридоксину та ціанокобаламіну в терапії неврологічних захворювань

Згідно з отриманими англійськими вченими даними, недостатність вітамінів групи В в організмі може впливати на когнітивні функції в будь-якому віці. Дефіцит вітамінів може впливати на функцію пам’яті та зумовлювати вікові когнітивні порушення та деменцію. Піридоксин бере участь у регуляції психічних функцій та настрою; є важливим кофактором повторного метилювання гомоцистеїну, та його дефіцит пов’язаний з підвищенням рівня гомоцистеїну в крові. Гомоцистеїн є фактором ризику цереброваскулярних захворювань та може також спричиняти безпосередній токсичний вплив на нейрони ЦНС. Епідеміологічні дослідження встановили, що дефіцит даного вітаміну є розповсюдженим серед осіб похилого віку. Гіпергомоцистеїнемія також є вірогідною ланкою механізму розвитку хвороби Альцгеймера та інших форм деменції. У даному дослідженні було встановлено, що додавання в комплексне лікування вітамінів групи В, включаючи піридоксин, знижує рівень гомоцистеїну в крові, а отже, знижує пов’язані з його підвищеним рівнем ризики (Malouf R., Grimley Evans J., 2003).
Вітаміни групи В відіграють важливу роль у попередженні мікросудинних ускладнень цукрового діабету. Відповідно до даних дослідження комплекс вітамінів групи В покращує глікемічний контроль та функцію нирок за рахунок зниження рівня гомоцистеїну та може бути безпечною та ефективною стратегією лікування нефропатії на ранній стадії при цукровому діабеті 1-го типу у дітей (Elbarbary N.S. еt al., 2019).
У результаті досліджень було встановлено, що ціанокобаламін, окрім його відомої ролі як кофактора в утворенні мієліну, володіє важливими імуномодулюючими та нейротрофічними ефектами. Через подібність клінічних проявів та результатів МРТ диференціювати діагноз між дефіцитом ціанокобаламіну та розсіяним склерозом (РС) може бути складно. Крім того, у клінічних дослідженнях у пацієнтів з РС були виявлені низькі чи знижені рівні даного вітаміну. РС та дефіцит ціанокобаламіну мають деякі загальні патофізіологічні механізми. Ці спостереження піднімають питання про можливість причинно-наслідкових зв’язків між двома розладами та передбачають подальші дослідження, а також свідчать про необхідність уважного моніторингу рівня вітаміну B₁₂, а також потенційної необхідності додавання вітаміну B₁₂ до імунотерапії пацієнтів з РС (Miller A. et al., 2005).

Висновки

Нейромакс — комплексний препарат, що містить вітаміни групи В, дія яких у даному препараті є синергічною. Він входить до складу комплексної терапії багатьох неврологічних захворювань та станів. Його застосування не обмежується тільки станами дефіциту відповідних вітамінів. Незважаючи на те, що вітаміни є добре вивченими сполуками, нові напрямки застосування вітамінних препаратів, серед яких і Нейромакс, у клінічній практиці продовжують вивчатися, і на сьогодні вітамінотерапія є перспективним напрямком у лікуванні неврологічних захворювань.