ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Бісопролол — сильнодіючий селективний блокатор β₁-адренорецепторів, без власної симпатоміметичної активності, не чинить мембраностабілізувальної дії.
Механізм його гіпотензивної дії невизначений, проте відомо, що бісопролол помітно знижує рівень реніну в плазмі крові.
У пацієнтів зі стенокардією блокада β₁-рецепторів призводить до зниження серцевої діяльності і, отже, до зниження потреби міокарда в кисні. Ефективний при лікуванні стабільної хронічної помірної і тяжкої серцевої недостатності зі зниженою систолічною функцією шлуночків.
Фармакокінетика. Бісопролол майже повністю всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Внаслідок незначної метаболизації при першому проходженні через печінку можна зробити висновок, що бісопролол має високу біодоступність. Прийом їжі не впливає на абсорбцію бісопрололу.
Активних метаболітів не існує.
Препарат виводиться рівною мірою через печінку і нирки. T_½ з плазми крові (10–12 год) забезпечує ефективність протягом 24 год після прийому 1 раз на добу.

ПОКАЗАННЯ:

— АГ;
— ІХС (стенокардія);
— хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка в поєднанні з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі необхідності — серцевими глікозидами.

ЗАСТОСУВАННЯ:

таблетки приймати внутрішньо, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води, вранці до сніданку, під час або після нього, 1 раз на добу.
АГ; ІХС (стенокардія).
Лікування слід розпочинати поступово з низьких доз із подальшим підвищенням дози. Рекомендована доза становить 5 мг (1 таблетка препарату по 5 мг) на добу.
У випадку помірної АГ (діастолічний тиск до 105 мм рт. ст.) підходить доза 2,5 мг.
У разі необхідності добову дозу можна підвищити до 10 мг (1 таблетка препарату по 10 мг) на добу. Подальше збільшення дози виправдане лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована доза становить 20 мг на добу.
Зміну та коригування дози встановлює лікар індивідуально, залежно від стану пацієнта.
Хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі необхідності — серцевими глікозидами.
Стандартна терапія при хронічній серцевій недостатності: інгібітори АПФ (або блокатори ангіотензинових рецепторів в разі непереносимості інгібіторів АПФ), блокатори β-адренорецепторів, діуретики і при необхідності — серцеві глікозиди.
Препарат можна призначати для лікування пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю без ознак загострення.
Можливі транзиторне погіршення серцевої недостатності, артеріальна гіпотензія або брадикардія протягом періоду титрування та після нього.
Титрування дози.
— 1,25 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом 1 тиж, якщо добре переноситься, підвищити до
— 2,5 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного 1 тиж, якщо добре переноситься, підвищити до
— 3,75 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного 1 тиж, якщо добре переноситься, підвищити до
— 5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4 тиж, якщо добре переноситься, підвищити до
— 7,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4 тиж, якщо добре переноситься, підвищити до
— 10 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу як підтримувальну терапію.
*На початку терапії при хронічній серцевій недостатності рекомендується застосовувати Дорез, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 2,5 мг.
Максимальна рекомендована доза бісопрололу фумарату становить 10 мг 1 раз на добу.
У фазу титрування необхідний контроль за наступними показниками життєдіяльності (АТ, ЧСС) і симптомами прогресування серцевої недостатності. Симптоми можуть розвиватися з першого дня після початку лікування.
Модифікація лікування. Якщо максимальна рекомендована доза погано переноситься, можливе поступове зниження дози. Якщо в фазу титрування або після неї спостерігається погіршення серцевої недостатності, розвивається артеріальна гіпотензія або брадикардія, рекомендується корекція дози препарату, що може потребувати тимчасового зниження дози бісопрололу або, можливо, припинення лікування. Після стабілізації стану пацієнта завжди слід розглядати можливість повторної ініціації терапії бісопрололом.
Не слід припиняти лікування раптово, особливо у пацієнтів з ІХС, оскільки це може призвести до погіршення стану їх здоров’я. У разі необхідності лікування препаратом слід завершувати повільно, поступово знижуючи дозу.
Пацієнти з печінковою і нирковою недостатністю. Немає даних щодо фармакокінетики бісопрололу у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю одночасно з порушеннями функції печінки та/або нирок, тому підвищувати дозу слід з обережністю.
При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна.
Діти. Не рекомендується застосовувати у дітей.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

гостра серцева недостатність або серцева недостатність в стадії декомпенсації, що потребує застосування іонотропної терапії; кардіогенний шок; AV-блокада II і III ступеня (за винятком такої у пацієнтів зі штучним водієм ритму); синдром слабкості синусового вузла; синоатріальна блокада; симптоматична брадикардія; симптоматична артеріальна гіпотензія; тяжка форма БА; пізні стадії порушення периферичного кровообігу або хвороба Рейно; нелікована феохромоцитома; метаболічний ацидоз; підвищена чутливість до бісопрололу або інших компонентів препарату.

ПОБІЧНА ДІЯ:

класифікація частоти виникнення побічних реакцій: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); невідомо (немає відповідних даних).
З боку серцевої діяльності: дуже часто — брадикардія (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю); часто — ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю); нечасто — порушення AV-провідності, брадикардія (у пацієнтів з АГ або ІХС), ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів з АГ або ІХС).
З боку нервової системи: часто — запаморочення*, головний біль*; рідко — синкопе.
З боку органу зору: рідко — зменшення сльозовиділення (слід враховувати при носінні контактних лінз); дуже рідко — кон’юнктивіт.
З боку органу слуху: рідко — порушення слуху.
Респіраторні, грудні та медіастинальні порушення: нечасто — бронхоспазм у хворих на бронхіальну астму в анамнезі або з обструктивними захворюваннями дихальних шляхів в анамнезі; рідко — алергічний риніт.
З боку травної системи: часто — нудота, блювота, діарея, запор.
З боку шкіри і підшкірно-жирової клітковини: рідко — реакції підвищеної чутливості (свербіж шкіри, почервоніння шкіри, висип); дуже рідко — алопеція, блокатори β-адренорецепторів можуть привести до загострення псоріазу або викликати псоріазоподібний висип.
З боку кістково-м’язової системи: нечасто — м’язова слабкість і судоми.
З боку печінки: рідко — гепатит, жовтяниця.
З боку судинної системи: часто — нечутливість або відчуття холоду в кінцівках, артеріальна гіпотензія (особливо у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю); нечасто — ортостатична гіпотензія (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю), артеріальна гіпотензія (у пацієнтів з АГ або ІХС).
З боку репродуктивної системи і грудних залоз: рідко — порушення потенції.
З боку психіки: нечасто — порушення сну, депресія; рідко — нічні кошмари, галюцинації.
Лабораторні показники: рідко — підвищення рівня ТГ в крові, підвищення активності печінкових ферментів у плазмі крові (АсАТ, АлАТ).
Загальні порушення: часто — астенія (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю), підвищена стомлюваність*; нечасто — астенія (у пацієнтів з АГ або ІХС).
*Стосується тільки пацієнтів з АГ або ІХС. Ці симптоми зазвичай виникають на початку терапії, слабовиражені і зникають протягом перших 1–2 тиж.
У разі виникнення побічних явищ або небажаних реакцій необхідно негайно повідомити про це лікаря.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

лікування у пацієнтів зі стабільною хронічною серцевою недостатністю із застосуванням бісопрололу слід починати з фази титрування.
Пацієнтам з ІХС не слід припиняти терапію раптово без крайньої необхідності, оскільки це може призвести до транзиторного погіршення стану. Початок і припинення лікування бісопрололом потребують регулярного моніторингу.
На даний час немає достатнього терапевтичного досвіду лікування хронічної серцевої недостатності у пацієнтів з наступними захворюваннями і патологічними станами: цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), тяжкі порушення функції нирок, тяжкі порушення функції печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені вади серця, захворювання клапанів серця, що порушують гемодинаміку, інфаркт міокарда протягом останніх 3 міс.
Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів при таких станах:
— бронхоспазм (при БА, обструктивних захворюваннях дихальних шляхів);
— цукровий діабет зі значними коливаннями рівня глюкози в крові; симптоми гіпоглікемії (тахікардія, серцебиття, підвищене потовиділення) можуть бути замасковані;
— сувора дієта;
— проведення десенсибілізувальної терапії. Як і інші блокатори β-адренорецепторів, бісопролол може посилювати чутливість до алергенів і підвищувати тяжкість анафілактичних реакцій. У таких випадках лікування адреналіном не завжди дає позитивний терапевтичний ефект;
— AV-блокада I ступеня;
— стенокардія Принцметала;
— облітеруючі захворювання периферичних артерій (на початку терапії можливе посилення скарг);
— загальна анестезія.
У пацієнтів, що піддаються загальної анестезії, блокатори β-адренорецепторів знижують ризик розвитку аритмії й ішемії міокарда під час індукції та інтубації, а також в післяопераційний період. Пацієнтам не рекомендується припиняти прийом підтримувальної дози блокаторів β-адренорецепторів в передопераційний період. Перед хірургічним втручанням слід довести до відома анестезіолога про лікування блокаторами β-адренорецепторів через можливу взаємодію з іншими препаратами, які можуть призвести до брадиаритмії, ослаблення рефлекторної тахікардії та зменшення здатності компенсувати втрату крові. При необхідності скасування блокаторів β-адренорецепторів до операції дозу слід знижувати поступово і закінчити прийом за 48 год до анестезії.
Не рекомендується одночасне застосування бісопрололу з блокаторами кальцієвих каналів групи верапамілу і дилтіазему з антиаритмічними препаратами I класу й антигіпертензивними препаратами центральної дії.
Незважаючи на те що кардіоселективні блокатори β-адренорецепторів (β₁) мають менший вплив на функцію легень порівняно з неселективними блокаторами β-рецепторів, слід уникати їх застосування, як і у всіх блокаторів β-адренорецепторів, при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів, якщо немає вагомих причин для проведення терапії. У разі необхідності бісопролол слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів з обструктивними захворюваннями дихальних шляхів лікування бісопрололом слід починати з максимально низької можливої дози та спостерігати за станом здоров’я пацієнтів щодо виникнення нових симптомів (таких як задишка, непереносимість фізичних навантажень, кашель).
При БА або інших хронічних обструктивних захворюваннях легень, які можуть викликати симптоми, слід одночасно з блокаторами β-адренорецепторів призначати бронходилататори. У разі підвищення опору дихальних шляхів, яке може виникнути у пацієнтів з астмою, може знадобитися підвищення дози β₂-стимуляторів.
Пацієнтам з псоріазом (в тому числі в анамнезі) можна призначити блокатори β-адренорецепторів, тільки коли передбачувана користь перевищує потенційний ризик.
Пацієнтам з феохромоцитомою не слід призначати блокатори β-адренорецепторів до закінчення лікування блокаторами α-адренорецепторів.
Лікування бісопрололом може маскувати симптоми тиреотоксикозу.
Можливий позитивний результат антидопінгового контролю при лікуванні бісопрололом.
Застосування в період вагітності та годування груддю
Вагітність. Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть негативно впливати на перебіг вагітності та/або розвиток плода/новонародженого. Як правило, блокатори β-адренорецепторів знижують плацентарний кровотік, що може викликати затримку внутрішньоутробного розвитку, внутрішньоутробну смерть, викидень або передчасні пологи. Можливий розвиток побічних ефектів у плода та новонародженого (наприклад гіпоглікемія, брадикардія). Якщо лікування блокатором β-адренорецепторів необхідно, бажано, щоб це був β₁-селективний адреноблокатор. У період вагітності препарат можна застосовувати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Необхідно контролювати кровотік в плаценті і матці і зростання плода. У разі негативного впливу на перебіг вагітності або плід слід розглянути можливість альтернативного лікування.
Після пологів новонароджений повинен знаходитися під ретельним наглядом. Поява симптомів гіпоглікемії та брадикардії можлива протягом перших 3 діб.
Період годування груддю. Даних щодо екскреції бісопрололу в грудне молоко або безпеки впливу на дітей грудного віку немає, тому не рекомендується застосовувати бісопролол в період годування груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. У ході досліджень пацієнтів з ІХС препарат не впливав на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. В окремих випадках препарат може вплинути на здатність керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами. Особливу увагу необхідно приділяти на початку лікування, при зміні дози препарату або при взаємодії з алкоголем.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

Комбінації, які не рекомендується застосовувати
Лікування хронічної серцевої недостатності. Антиаритмічні засоби I класу (наприклад хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можливе потенціювання ефекту щодо AV-провідності та посилення негативного інотропного ефекту.
Усі показання. Антагоністи кальцію групи верапамілу і меншою мірою — дилтіазему: негативний вплив на скоротливу здатність міокарда і AV-провідність. В/в введення верапамілу у пацієнтів, які перебувають на терапії блокаторами β-адренорецепторів, може призвести до розвитку вираженої артеріальної гіпотензії і AV-блокади.
Антигіпертензивні препарати центральної дії (наприклад клонідин, метилдопа, моксонідин, рилменідин): призводять до прогресування серцевої недостатності внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження ЧСС, серцевого викиду, вазодилатації). Різка відміна препарату, особливо з попереднім припиненням прийому блокаторів β-адренорецепторів, може призвести до «рикошетної гіпертензії».
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю
Лікування АГ або ІХС (стенокардії). Антиаритмічні засоби I класу (наприклад хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): негативний вплив на AV-провідність та інотропну функцію міокарда.
Усі показання. Антагоністи кальцію дигідропіридинового ряду (наприклад ніфедипін, фелодипін і амлодипін): призводять до підвищення ризику розвитку артеріальної гіпотензії. Не виключається можливість збільшення вираженості негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів з серцевою недостатністю.
Антиаритмічні препарати III класу (наприклад, аміодарон): можливе потенціювання впливу на AV-провідність.
Блокатори β-адренорецепторів місцевого застосування (наприклад очні краплі для лікування при глаукомі): підсилюють системні ефекти бісопрололу.
Парасимпатоміметики: негативно діють на AV-провідність й обумовлюють розвиток брадикардії.
Інсулін або пероральні антидіабетичні препарати: посилення гіпоглікемічного ефекту. Блокада β-адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.
Засоби для анестезії: послаблюють рефлекторну тахікардію і підсилюють антигіпертензивний ефект.
Серцеві глікозиди (препарати наперстянки): знижують ЧСС, уповільнюють AV-провідність.
НПЗП: послаблюють гіпотензивний ефект бісопрололу.
β-Симпатоміметики (наприклад орципреналін, ізопреналін, добутамін): призводять до послаблення ефектів обох препаратів. Для усунення алергічних реакцій може знадобитися епінефрин в більш високих дозах.
Симпатоміметики, що діють на β- і α-адренорецептори (наприклад епінефрин, норепінефрін): викликають і підсилюють α-адреноміметичний вазоконстрикторний ефект цих препаратів, що призводить до підвищення АТ і загострення переміжної кульгавості. Така взаємодія більш характерна при комбінації з неселективними блокаторами β-рецепторів.
Антигіпертензивні препарати та лікарські засоби, що мають гіпотензивний потенціал (наприклад трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини): підсилюють гіпотензивний ефект.
Комбінації, які необхідно враховувати
Мефлохін: підвищує ризик розвитку брадикардії.
Інгібітори МАО (за винятком інгібітора МАО типу B): підсилюють гіпотензивний ефект блокаторів β-адренорецепторів або ризик виникнення гіпертонічного кризу.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

симптоми. При передозуванні (наприклад застосування добової дози 15 мг замість 7,5 мг) були зафіксовані випадки розвитку AV-блокади III ступеня, брадикардії і запаморочення. Найбільш частими ознаками передозування блокаторами β-адренорецепторів є брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія і бронхоспазм. Повідомлялося про декілька випадків передозування (максимум 2000 мг бісопрололу), симптомами яких були брадикардія та/або гіпотензія; всі пацієнти вилікувалися. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до одноразових високих доз бісопрололу, пацієнти із серцевою недостатністю можуть бути більш чутливими до препарату. Тому лікування слід починати з поступовим підвищенням дози (див. Застосування).
Лікування. У разі передозування необхідно негайно звернутися до лікаря.
Залежно від ступеня передозування слід припинити лікування препаратом і провести підтримувальну і симптоматичну терапію. Є обмежені дані, що бісопролол складно піддається діалізу. При підозрі на передозування відповідно до очікуваної фармакологічної дії і базуючись на рекомендаціях для інших блокаторів β-адренорецепторів слід розглянути наведені нижче загальні заходи.
При брадикардії: в/в введення атропіну. Якщо реакція відсутня, слід з обережністю ввести ізопреналін або інший препарат з позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках може потребуватися трансвенозне введення штучного водія ритму.
При гіпотензії: прийом судинозвужувальних препаратів, в/в введення глюкагону; в/в введення рідини.
При AV-блокаді II і III ступеня: ретельне спостереження й інфузійне введення ізопреналіну або трансвенозне введення кардіостимулятора.
При загостренні хронічної серцевої недостатності: в/в введення діуретиків та вазодилататорів; введення інотропних препаратів.
При бронхоспазмі: бронхолітичні препарати (наприклад ізопреналін), β₂-адреноміметики та/або амінофілін.
При гіпоглікемії: в/в введення глюкози.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

ІНСТРУКЦІЯ МОЗ:

Дорез® таблетки, вкриті плівковою оболонкою 2.5 мг, Alkaloid (Македонія)

Дорез® таблетки, вкриті плівковою оболонкою 5 мг,таблетки, вкриті плівковою оболонкою 10 мг, Alkaloid (Македонія)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ДОРЕЗ^®

(DOREZ^®)

Склад

діюча речовина: бісопролол (bisoprolol);

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить бісопрололу фумарату 5 мг або 10 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна силіконізована (целюлоза мікрокристалічна 98%/кремнію діоксид колоїдний безводний 2%); кросповідон; гліцерoл дибегенат;

оболонка:

таблетки 5 мг — опадрай жовтий 02B32859 (гіпромелоза, макрогол 400, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172));

таблетки 10 мг — опадрай жовтий 02F32202 (гіпромелоза, макрогол 400, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172)).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 5 мг: круглі двоопуклі, вкриті плівковою оболонкою таблетки жовтого кольору, з рискою з одного боку.

таблетки 10 мг: круглі двоопуклі, вкриті плівковою оболонкою таблетки вохряно-жовтого кольору, з рискою з одного боку.

Фармакотерапевтична група

Селективні блокатори ß-адренорецепторів.

Код АТX С07А В07.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Бісопролол — високоселективний ß₁-адреноблокатор. Не має внутрішньої симпатоміметичної активності і клінічно виражених мембраностабілізуючих властивостей. Препарат має дуже низьку спорідненість із ß₂-рецепторами гладкої мускулатури бронхів і судин, а також із ß₂-рецепторами, які беруть участь у метаболічній регуляції. Таким чином, бісопролол не впливає на опір дихальних шляхів і ß₂-опосередковані метаболічні ефекти. Селективність бісопрололу відносно ß₁-адренорецепторів поширюється за межі терапевтичного діапазону доз.

Бісопролол не має вираженого негативного інотропного ефекту.

Максимальний ефект бісопрололу настає через 3–4 години після перорального прийому. Період напіввиведення з плазми становить 10–12 годин, що призводить до 24-годинної ефективності після одноразового прийому. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 2 тижні прийому.

При інтенсивній терапії у пацієнтів з ішемічною хворобою серця без хронічної серцевої недостатності бісопролол зменшує серцевий викид та потребу міокарда в кисні завдяки зменшенню ЧСС та ударного об’єму. При тривалій терапії підвищений периферичний опір зменшується. Також в основі антигіпертензивного ефекту ß-блокаторів лежить механізм зниження активності реніну в плазмі.

Бісопролол пригнічує реакцію на симпатоадренергічну активність, блокуючи рецептори серця. Це призводить до уповільнення серцебиття та зниження скорочувальної функції міокарда, що знижує потребу міокарда в кисні. Завдяки цьому досягається бажаний ефект у пацієнтів зі стенокардією та ішемічною хворобою серця.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Після прийому внутрішньо більш ніж 90% бісопрололу абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Абсорбція не залежить від прийому їжі. Ефект першого проходження становить ≤ 10%. Біодоступність — близько 90%.

Розподіл. Розподілу дорівнює 3,5 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові — близько 30%.

Метаболізм та виведення. Бісопролол виводиться з організму двома шляхами: 50% біотрансформується у печінці з утворенням неактивних метаболітів та виводиться нирками, 50% виводиться нирками у незміненому вигляді. Загальний кліренс бісопрололу становить 15 л/год. Завдяки тривалому періоду напіввиведення (10–12 годин) препарат зберігає терапевтичний ефект впродовж 24 годин при застосуванні один раз на добу.

Лінійність. Фармакокінетика бісопрололу лінійна, її показники не залежать від віку.

Особливі групи пацієнтів. Оскільки бісопролол виводиться із організму нирками та через печінку в рівній мірі, пацієнтам із порушенням функції печінки або порушенням функції нирок корекція режиму дозування не потрібна. Фармакокінетика у пацієнтів зі стабільною хронічною серцевою недостатністю та з порушенням функцій печінки або нирок не вивчалася. У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю ІІІ функціонального класу (за NYHA) рівень бісопрололу в плазмі крові вищий та період напіввиведення довший порівняно зі здоровими добровольцями. Максимальна концентрація у плазмі крові в рівноважному стані становить 64+21 нг/мл при добовій дозі 10 мг та періоді напіввиведення 17+5 годин.

Клінічні характеристики

Показання

Артеріальна гіпертензія;
ішемічна хвороба серця (стенокардія);
хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі необхідності — серцевими глікозидами.

Протипоказання

Гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стадії декомпенсації, що потребує інотропної терапії;
кардіогенний шок;
атріовентрикулярна блокада II і III ступеня (за винятком такої у пацієнтів зі штучним водієм ритму);
синдром слабкості синусового вузла;
синоатріальна блокада;
симптоматична брадикардія;
симптоматична артеріальна гіпотензія;
тяжка форма бронхіальної астми;
пізні стадії порушення периферичного кровообігу або хвороба Рейно;
неліковна феохромоцитома;
метаболічний ацидоз;
підвищена чутливість до бісопрололу або до інших компонентів препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Комбінації, які не рекомендовано застосовувати.

Лікування хронічної серцевої недостатності.

Антиаритмічні засоби І класу (наприклад хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можливе потенціювання ефекту щодо атріовентрикулярної провідності та посилення негативного інотропного ефекту.

Всі показання.

Антагоністи кальцію (групи верапамілу, меншою мірою — дилтіазему): негативний вплив на скорочувальну функцію міокарда та атріовентрикулярну провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу у пацієнтів, які приймають ß-блокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та атріовентрикулярної блокади.
Гіпотензивні препарати з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, моксoнідин, рилменідин): можливе погіршення перебігу серцевої недостатності внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження частоти серцевих скорочень і серцевого викиду, вазодилатація). Раптова відміна препарату, особливо якщо йому передує відміна блокаторів ß-адренорецепторів, може підвищити ризик виникнення рикошетної гіпертензії.

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю.

Лікування артеріальної гіпертензії або ішемічної хвороби серця (стенокардії).

Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можливе потенціювання ефекту атріовентрикулярної провідності та посилення негативного інотропного ефекту.

Всі показання.

При сумісному застосуванні з антигіпертензивними засобами та засобами, що виявляють гіпотензивний ефект (наприклад, трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазин) можливе підвищення ризику артеріальної гіпотензії.

Комбінації, які необхідно враховувати.

Мефлохін: підвищує ризик розвитку брадикардії.
Інгібітори МАО (за винятком інгібітора МАО типу В): посилюють гіпотензивний ефект β-блокаторів або ризик виникнення гіпертонічного кризу.

Особливості застосування

Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності із застосуванням бісопрололу слід розпочинати з фази титрування.

Пацієнтам з ішемічною хворобою серця лікування не слід припиняти раптово без крайньої необхідності, тому що це може призвести до транзиторного погіршення стану. Ініціювання та припинення лікування бісопрололом вимагає регулярного моніторингу.

На даний час немає достатнього терапевтичного досвіду лікування хронічної серцевої недостатності у пацієнтів із наступними захворюваннями і патологічними станами: цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), тяжкі порушення функцій нирок, тяжкі порушення функцій печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені пороки серця, гемодинамічно значущі набуті клапанні вади серця, інфаркт міокарда протягом останніх 3 місяців.

Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам при таких станах:

бронхоспазм (при бронхіальній астмі, обструктивних захворюваннях дихальних шляхів);
цукровий діабет зі значними коливаннями показників глюкози в крові. Симптоми гіпоглікемії можуть бути прихованими;
сувора дієта;
проведення десенсибілізаційної терапії. Як і інші β-блокатори, бісопролол може посилювати чутливість до алергенів та збільшувати важкість анафілактичних реакцій. У таких випадках лікування адреналіном не завжди дає позитивний терапевтичний ефект;
атріовентрикулярна блокада I ступеня.
стенокардія Принцметала: Спостерігалися випадки коронарного спазму судин. Незважаючи на високу ß1-селективність, напади стенокардії не можуть бути повністю виключені призастосуванні бісопрололу пацієнтам зі стенокардією Принцметала.
облітеруючі захворювання периферичних артерій (на початку терапії можливе посилення скарг);
загальна анестезія.

У пацієнтів, яким планується загальна анестезія, застосування ß-блокаторів зменшує частоту виникнення аритмії та ішемії міокарда впродовж введення в наркоз, інтубації та післяопераційного періоду. Рекомендовано продовжувати застосування ß-блокаторів під час періопераційного періоду. Необхідно обов’язково попередити лікаря-анестезіолога про прийом блокаторів ß-адренорецепторів, оскільки лікар повинен враховувати потенційну взаємодію з іншими препаратами, яка може призвести до брадіаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження можливостей рефлекторного механізму компенсації крововтрати. У разі відміни бісопрололу перед оперативним втручанням дозу слід поступово знизити та припинити прийом препарату за 48 годин до загальної анестезії.

Комбінації бісопрололу з антагоністами кальцію групи верапамілу або дилтіазему, із антиаритмічними препаратами І класу і з гіпотензивними засобами центральної дії не рекомендуються (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Незважаючи на те, що кардіоселективні ß-блокатори (ß₁) мають менший вплив на функцію легень порівняно із неселективними ß-блокаторами, слід уникати їх застосування, як і всіх ß-блокаторів, при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів, якщо немає вагомих причин для проведення терапії. У випадку наявності цих причин лікарський засіб слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів із обструктивними захворюваннями дихальних шляхів лікування бісопрололом слід розпочинати із найнижчої можливої дози. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів щодо виникнення нових симптомів (таких як, задишка, непереносимість фізичних навантажень, кашель).

При появі симптомів бронхіальної астми або інших хронічних обструктивних захворювань легень, показана супутня терапія бронходилататорами. У деяких випадках на тлі прийому препарату пацієнти з бронхіальною астмою через підвищення резистентності дихальних шляхів можуть потребувати більш високих доз ß2-симпатоміметиків.

Хворим на псоріаз (у т.ч. в анамнезі) ß-блокатори (наприклад, бісопролол) призначають після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

Пацієнтам із феохромоцитомою лікарський засіб призначають тільки після терапії α-адреноблокаторами. Симптоми тиреотоксикозу можуть бути замасковані на тлі прийому препарату. При застосуванні лікарського засобу може відмічатись позитивний результат при проведенні допінг-контролю.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність.

Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть спричинити шкідливий вплив на перебіг вагітності та/або розвиток плода/новонародженого. Як правило, ß-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може спричиняти затримку внутрішньоутробного розвитку, внутрішньоутробну смерть, мимовільний аборт або передчасні пологи. Можуть розвинутися побічні ефекти у плода та новонародженого (наприклад, гіпоглікемія, брадикардія). Якщо лікування ß-блокаторами необхідне, бажано, щоб це був ß₁-селективний адреноблокатор.

У період вагітності препарат можна застосовувати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Якщо лікування бісопрололом вважається необхідним, необхідно контролювати матково-плацентарний кровотік та ріст плода. У разі шкідливого впливу на перебіг вагітності або плід слід розглянути можливість альтернативного лікування.

Після пологів новонароджений повинен знаходитися під ретельним наглядом. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії можна очікувати протягом перших 3 діб.

Період годування груддю.

Даних щодо екскреції бісопрололу у грудне молоко немає, тому не рекомендується застосовувати лікарський засіб у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

У ході досліджень пацієнтів з ішемічною хворобою серця лікарський засіб не впливав на здатність керувати автомобілем. В окремих випадках лікарський засіб може вплинути на здатність керувати автотранспортом або працювати зі складними механізмами. Особливу увагу необхідно приділяти на початку лікування, при зміні дози препарату або при взаємодії з алкоголем.

Спосіб застосування та дози

Таблетки слід ковтати не розжовуючи, вранці натще, під час або після сніданку, запиваючи невеликою кількістю рідини.

Артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця (стенокардія).

Лікування слід розпочинати поступово з низьких доз із подальшим підвищенням дози. Рекомендована доза становить 5 мг (1 таблетка лікарського засобу по 5 мг) на добу. При неважкому ступені гіпертензії (діастолічний тиск до 105 мм рт.ст.) підходить доза 2,5 мг.

За необхідності добову дозу можна підвищити до 10 мг (1 таблетка лікарського засобу по 10 мг) на добу. Подальше збільшення дози виправдане лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована доза становить 20 мг на добу.

Коригування дози встановлюється лікарем індивідуально, залежно від частоти пульсу та терапевтичної користі.

Хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі необхідності — серцевими глікозидами.

Стандартна терапія хронічної серцевої недостатності: інгібітори АПФ (або блокатори ангіотензивних рецепторів у разі непереносимості інгібіторів АПФ), блокатори ß-адренорецепторів, діуретики і, у разі необхідності — серцеві глікозиди.

Лікарський засіб призначають для лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю без ознак загострення.

Терапію повинен проводити лікар з досвідом лікування хронічної серцевої недостатності.

Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності лікарським засобом розпочинається відповідно до поданої нижче схеми титрування та може коригуватися залежно від індивідуальних реакцій організму.

– 1,25 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу впродовж 1 тижня; якщо добре переноситься, підвищити до

– 2,5 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу впродовж наступного 1 тижня; якщо добре переноситься, підвищити до

– 3,75 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу впродовж наступного 1 тижня; якщо добре переноситься, підвищити до

– 5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу впродовж наступних 4 тижнів; якщо добре переноситься, підвищити до

– 7,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу впродовж наступних 4 тижнів; якщо добре переноситься, підвищити до

– 10 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу як підтримуюча терапія.

* На початку терапії хронічної серцевої недостатності рекомендується дозування лікарського засобу 2,5 мг.

Максимальна рекомендована доза бісопрололу фумарату становить 10 мг 1 раз на добу.

Протягом фази титрування необхідний контроль за показниками життєдіяльності (артеріальний тиск, частота серцевих скорочень) і симптомами прогресування серцевої недостатності. Симптоми можуть розвиватися з першого дня лікування.

Модифікація лікування.

Якщо максимальна рекомендована доза погано переноситься, можливе поступове зниження дози. Якщо під час фази титрування або після неї спостерігається поступове погіршення серцевої недостатності, розвивається артеріальна гіпотензія або брадикардія, рекомендується коригування дози препарату, що може потребувати тимчасового зниження дози бісопрололу або, можливо, призупинення лікування. Після стабілізації стану пацієнта завжди слід розглядати можливість повторної ініціації лікування бісопрололом.

Не слід припиняти лікування препаратом раптово, особливо пацієнтам з ішемічною хворобою серця, оскільки це може призвести до погіршення стану пацієнта. У разі необхідності лікування препаратом рекомендовано завершувати повільно, поступово знижуючи дозу (наприклад, зменшуючи дозу вдвічі щотижня).

Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності зазвичай довготривале.

Курс лікування лікарським засобом тривалий та залежить від природи та тяжкості хвороби.

Пацієнти з печінковою та/або нирковою недостатністю.

Артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця. Для пацієнтів із порушенням функцій печінки або нирок легкого і середнього ступеня тяжкості підбір дози зазвичай робити не потрібно. Для пацієнтів із тяжкою формою ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) і пацієнтів із тяжкою формою печінкової недостатності доза не повинна перевищувати добову дозу 10 мг. Є обмежені дані щодо застосування бісопрололу пацієнтам на діалізі. Необхідності змінювати режим дозування немає.

Хронічна серцева недостатність. Немає даних щодо фармакокінетики бісопрололу у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю одночасно з порушеннями функції печінки або нирок, тому збільшувати дозу необхідно з обережністю.

Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.

Діти

Клінічні дані щодо ефективності і безпеки застосування препарату для лікування дітей відсутні, тому не слід застосовувати препарат цій категорії пацієнтів.

Передозування

Симптоми.

При передозуванні (наприклад, застосування добової дози 15 мг замість 7,5 мг) були зафіксовані випадки розвитку атріовентрикулярної блокади ІІІ ступеня, брадикардії та запаморочення. Найчастішими ознаками передозування ß-блокаторами є брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія і бронхоспазм.

На даний час відомо декілька випадків передозування у пацієнтів із артеріальною гіпертензією та /або ішемічною хворобою серця (максимальна доза — 2000 мг бісопрололу). Відмічалися брадикардія та/або артеріальна гіпотензія. Усі пацієнти одужали. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до однократної високої дози бісопрололу, пацієнти із серцевою недостатністю можуть бути чутливішими до препарату. Тому лікування слід розпочинати з поступовим збільшенням дозування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Лікування.

При виникненні передозування слід припинити лікування препаратом та провести підтримуючу і симптоматичну терапію. Є обмежені дані, що бісопролол важко піддається діалізу. При підозрі на передозування відповідно до очікуваної фармакологічної дії та базуючись на рекомендаціях для інших ß-блокаторів, слід розглянути нижчезазначені загальні заходи.

Брадикардія: при брадикардії: внутрішньовенне введення атропіну. Якщо реакція відсутня, слід з обережністю ввести ізопреналін або інший препарат з позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках може знадобитися трансвенозне введення штучного водія ритму.

При артеріальній гіпотензії: внутрішньовенне введення рідини та вазопресорів. Внутрішньовенне введення глюкагону може бути ефективним.

При атріовентрикулярній блокаді II і III ступеня: ретельне спостереження та інфузійне введення ізопреналіну або трансвенозне введення кардіостимулятора.

При загостренні хронічної серцевої недостатності: внутрішньовенне введення діуретичних засобів, інотропних препаратів, вазодилататорів.

При бронхоспазмі: бронхолітичні препарати (наприклад ізопреналін), ß2-адреноміметики та/або амінофілін.

При гіпоглікемії: внутрішньовенне введення глюкози.

Побічні реакції

Класифікація частоти виникнення побічних реакцій: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 <1/10); нечасто (≥1/1000 <1/100); рідко (≥1/10000 <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (немає відповідних даних).

З боку серцево-судинної системи:

дуже часто: брадикардія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю);

часто: ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю);

нечасто: порушення атріовентрикулярної провідності, брадикардія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця), ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).

З боку нервової системи:

часто: запаморочення*, головний біль*;

рідко: синкопе.

З боку органів зору:

рідко: зменшення сльозовиділення (слід враховувати при користуванні контактних лінз);

дуже рідко: кон'юнктивіт.

З боку органів слуху:

рідко: порушення слуху.

З боку дихальної системи.

нечасто: бронхоспазм у пацієнтів із бронхіальною астмою в анамнезі або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів в анамнезі;

рідко: алергічний риніт.

З боку травного тракту.

Часто: нудота, блювання, діарея, запор.

З боку шкіри та сполучних тканин:

рідко: реакції гіперчутливості, включаючи свербіж, почервоніння, висипання, ангіоневротичний набряк;

дуже рідко: ß-адреноблокатори можуть призвести до загострення псоріазу або спричинити псоріазоподібні висипання, алопеція.

З боку кістково-м’язової системи:

нечасто: м'язова слабкість і судоми.

З боку печінки:

рідко: гепатит.

З боку судинної системи:

часто: відчуття холоду або оніміння в кінцівках, артеріальна гіпотензія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю);

нечасто: ортостатична гіпотензія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю), артеріальна гіпотензія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).

З боку репродуктивної системи і грудних залоз:

рідко: еректильна дисфункція.

З боку психіки:

нечасто: порушення сну, депресія;

рідко: нічні кошмари, галюцинації.

Лабораторні показники:

рідко: підвищення рівня тригліцеридів у крові, підвищення активності печінкових ферментів у плазмі крові (АСТ, АЛТ).

Загальні розлади:

часто: астенія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю), втомлюваність*.

нечасто: астенія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).

* Стосується тільки пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця. Ці симптоми зазвичай виникають на початку терапії, слабко виражені і зникають протягом перших 1–2 тижнів.

У разі виникнення побічних явищ або небажаних реакцій необхідно негайно проінформувати лікаря.

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: http://aisf.dec.gov.ua

Термін придатності

3 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

Таблетки по 5 мг або 10 мг.

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

АЛКАЛОЇД АД Скоп’є.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Бульвар Олександра Македонського, 12, Скоп’є, 1000, Республіка Пiвнiчна Македонія.