Вектибікс (Vectibix)

Панітумумаб - 20 мг/мл

фармакодинаміка. Механізм дії. Панітумумаб — це рекомбінантне повністю людське IgG2 моноклональне антитіло, що зв’язується з високою спорідненістю та специфічністю з людським рецептором епідермального фактора росту (EGFR). EGFR — це трансмембранний глікопротеїн, що входить до підсімейства І типу рецептора тирозинкінази, включаючи EGFR (HER1/c-ErbB-1), HER2, HER3 та HER4. EGFR сприяє росту клітин у нормальній епітеліальній тканині, включаючи шкіру і фолікули волосся, та експресується на багатьох пухлинних клітинах.
Панітумумаб зв’язується з лігандною ділянкою зв’язування EGFR та інгібує аутофосфорилювання рецептора, спричинене всіма відомими лігандами EGFR. Зв’язування панітумумабу з EGFR приводить до інтерналізації рецептора, інгібування росту клітин, індукції апоптозу та зниження продукування інтерлейкіну 8 та судинного ендотеліального фактора росту.
Гени KRAS (вірусний онкогенний гомолог саркоми щурів 2 Кірстена) та NRAS (вірусний онкогенний гомолог нейробластоми RAS) є тісно пов’язаними частинами родини онкогенів RAS. KRAS та NRAS кодують невеликі GTP-зв’язуючі білки, що беруть участь у трансдукції сигналу. Певна кількість подразників, включаючи подразник від EGFR, активують KRAS та NRAS, які, у свою чергу, стимулюють інші внутрішньоклітинні білки, що сприяє проліферації клітин, виживанню клітин та ангіогенезу.
Активація мутацій у генів RAS часто відбувається в різних пухлинах людини та бере участь як в онкогенезі, так і в прогресуванні пухлини.
Фармакодинамічні ефекти. Дослідження in vitro та дослідження на тваринах in vivo показали, що панітумумаб інгібує ріст та виживання пухлинних клітин, що експресують EGFR. Протипухлинний ефект панітумумабу не спостерігався на ксенотрансплантатах людської пухлини, що не мають експресії EGFR. Додавання панітумумабу при лікуванні разом із радіаційною терапією, хіміотерапією або з іншими цільовими терапевтичними засобами у дослідженнях на тваринах приводило до підвищення протипухлинного ефекту порівняно із лікуванням тільки радіаційною терапією, хіміотерапією або іншими цільовими терапевтичними засобами.
Дерматологічні реакції (зокрема вплив на нігті), виявлені у хворих, яких лікували Вектибіксом або іншими інгібіторами EGFR, пов’язані з фармакологічною дією терапії (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).
Імуногенність. У всіх терапевтичних протеїнів існує потенціал для імуногенності. Дані стосовно розвитку антипанітумумабних антитіл оцінювались з використанням двох різних діагностичних імунологічних аналізів для визначення споріднених антипанітумумабних антитіл (ELISA, що визначає антитіла з високою спорідненістю, та біосенсорний імунологічний аналіз, що визначає антитіла як з високою, так і низькою спорідненістю). Для пацієнтів, чиї сироватки крові тестувалися позитивно при будь-якому діагностичному імунологічному аналізі, біологічний аналіз in vitro виконували для виявлення нейтралізуючих антитіл.
Як монотерапія:
· частота споріднених антитіл (без урахування введення дози та нестало-позитивних пацієнтів) була <1%, як виявлено кислотною дисоціацією ELISA, і 3,8%, як виявлено аналізом Biacore;
· частота нейтралізуючих антитіл (без урахування введення дози та нестало-позитивних пацієнтів) була <1%;
· порівняно з пацієнтами, у яких не розвивались антитіла, ніякого взаємовідношення між присутністю антипанітумумабних антитіл і фармакокінетикою, ефективністю і безпекою не спостерігалося.
У комбінації з хіміотерапією на базі іринотекану або оксаліплатину:
· частота споріднених антитіл (виключаючи позитивних пацієнтів до застосування препарату) становила 1%, як виявлено кислотною дисоціацією ELISA, і <1%, як виявлено аналізом Biacore;
· частота нейтралізуючих антитіл (виключаючи позитивних пацієнтів до застосування препарату) була <1%;
· ніякого свідчення зміненого профілю безпеки не знайдено для хворих, яких тестовано позитивно на антитіла до Вектибіксу.
Виявлення утворення антитіл залежить від чутливості та специфічності аналізу. На частоту визначення позитивних результатів щодо антитіл, що спостерігалася, можуть впливати кілька факторів, включаючи методологію визначення, підготовку зразка, час відбору зразків, супутню терапію та існуючі захворювання. Отже порівняння результатів щодо антитіл до інших продуктів може дати хибні результати.
Фармакокінетика. Вектибікс, що застосовується як монотерапія або в комбінації з хіміотерапією, демонструє нелінійну фармакокінетику.
Після введення одноразової дози панітумумабу протягом 1-годинної інфузії AUC збільшувалася більше ніж пропорційно до дози, а кліренс (CL) панітумумабу знижувався з 30,6 до 4,6 мл/доба/кг при підвищенні дози з 0,75 до 9 мг/кг. Проте при дозах, що перевищують 2 мг/кг, AUC панітумумабу збільшується пропорційно до дози.
При дотриманні рекомендованого режиму дозування (по 6 мг/кг один раз на 2 тиж протягом одногодинної інфузії) концентрації панітумумабу досягали стійких рівнів на час третьої інфузії з показником (± стандартне відхилення (SD)) C_max та мінімальної концентрації 213±59 та 39±14 мкг/мл відповідно. Показники (± SD) AUC_0–τ та CL становили 1306±374 мкг∙доба/мл та 4,9±1,4 мл/кг/доба відповідно. Т_½ становив приблизно 7,5 доби (у межах від 3,6 до 10,9 доби).
Фармакокінетичний аналіз групи пацієнтів проводився з метою дослідження потенційного впливу обраних коваріацій на фармакокінетику панітумумабу. Отримані результати свідчать, що вік (21–88 років), стать, раса, функція печінки та нирок пацієнта, а також хіміотерапевтичні засоби, ступені забарвлення мембран EGFR (1+, 2+, 3+) у клітинах пухлини не мають явного впливу на фармакокінетику панітумумабу.
Клінічних досліджень фармакокінетики панітумумабу у пацієнтів з порушенням функції нирок або печінки не проводили.

Вектибікс призначають для лікування дорослих з метастатичним колоректальним раком (mCRC) з немутантним (диким) типом RAS:
· у першу чергу у комбінованій терапії за схемою ФОЛФОКС /FOLFOX/ або ФОЛФІРІ /FOLFIRI/;
· у другу чергу у комбінованій терапії за схемою ФОЛФІРІ /FOLFIRI/ для хворих, які отримали в першу чергу хіміотерапію на основі фторпіримідину (за винятком іринотекану);
· як монотерапію у разі відсутності ефекту після лікування за схемами хіміотерапії на основі фторпіримідину, оксаліплатину та іринотекану.

лікування Вектибіксом повинно проходити під контролем лікаря, який має досвід застосування протипухлинної терапії. Перед початком лікування Вектибіксом потрібно отримати підтвердження статусу RAS дикого типу (KRAS та NRAS). Статус мутації має визначатися у спеціалізованій лабораторії із застосуванням валідованої методики детектування KRAS (екзонів 2, 3 та 4) та NRAS (екзонів 2, 3 та 4) мутацій.
Спосіб застосування. Вектибікс необхідно вводити шляхом в/в інфузії через інфузійний насос.
Перед введенням Вектибікс слід розвести в р-ні натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%) до C_max, що не перевищує 10 мг/мл (інструкцію щодо підготовки р-ну див. у Особливі заходи безпеки).
Вектибікс необхідно вводити із застосуванням фільтра, що пропускає 0,2 або 0,22 мкм з низькою здатністю зв’язування з білками, через периферичну систему або постійний катетер. Рекомендований час для інфузії становить приблизно 60 хв. Якщо першу інфузію пацієнт переніс нормально, то наступні інфузії можуть тривати від 30 до 60 хв. Дози, що перевищують 1000 мг, необхідно вводити протягом приблизно 90 хв (див. Особливі заходи безпеки).
До та після введення Вектибіксу інфузійну систему необхідно промити р-ном хлориду натрію, щоб уникнути змішування з іншими лікарськими засобами або в/в р-нами.
У разі виникнення реакцій, пов’язаних з інфузією, може бути потрібне зниження швидкості інфузії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Вектибікс не можна вводити в/в струминно або болюсно.
Інструкцію щодо розведення лікарського засобу перед введенням див. у Особливі заходи безпеки.
Дози. Рекомендована доза Вектибіксу становить 6 мг/кг маси тіла раз на два тижні.
Може бути потрібне корегування дози Вектибіксу у разі серйозних (ступінь 3 і вище) дерматологічних реакцій (див. таблицю 1).
Таблиця 1.

¹ Більше або дорівнює ступеню 3: визначається як тяжкий або небезпечний для життя.
Особливі групи пацієнтів. Безпеку та ефективність застосування Вектибіксу для пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю не вивчали.
Немає клінічних даних про корекцію дози для пацієнтів літнього віку.
Діти. Досліджень щодо застосування препарату Вектибікс дітям для лікування колоректального раку не проводили.

наявність в анамнезі реакцій гіперчутливості тяжкого ступеня або таких, що загрожували життю, на діючу речовину або допоміжні речовини, що входять до складу препарату Вектибікс (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Інтерстиціальна пневмонія або пневмофіброз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Застосування Вектибіксу у схемах хіміотерапії, які містять оксаліплатин, протипоказано пацієнтам з мутованим RAS mCRC або з невідомим статусом RAS mCRC (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Вагітність, період годування грудьми.
Дитячий вік.

резюме профілю безпеки. На основі аналізу всіх mCRC клінічних досліджень пацієнтів, які отримують Вектибікс у форматі монотерапії та в комбінації з хіміотерапією (n=2224), частіше всього повідомлялося про шкірні реакції, які виникали приблизно у 94% хворих. Ці реакції пов’язані з фармакологічним впливом Вектибіксу, і більшість із них мали рівень від легкого до помірного ступеня, 23% випадків були тяжкого ступеня (клас 3 NCI-CTC) і <1% були таким, що загрожували життю (клас 4 NCI-CTC). Щодо клінічного контролю за шкірними реакціями, в тому числі шляхом модифікації дози, див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
Побічні реакції, що виникають у ≥20% пацієнтів, дуже часто проявлялися у вигляді шлунково-кишкових розладів (діарея (46%), нудота (39%), блювання (26%), запор (23%) і болі в животі (23%)); загальних розладів (підвищена втомлюваність (35%), лихоманка (21%)); розладів метаболізму і харчування (зниження апетиту (30%)); інфекцій та інвазій (пароніхія (20%)) і шкірних реакцій та реакцій з боку підшкірної тканини (висип (47%), вугровий дерматит (39%), свербіж (36%), еритема (33%) і сухість шкіряних покривів (21%)).
Резюме побічних реакцій у вигляді таблиці
У табл. 2 подано побічні реакції, про які повідомлялося протягом клінічних досліджень з участю пацієнтів з mCRC, які отримували панітумумаб як монотерапію або у комбінації з хіміотерапією (n=2224), та у спонтанних повідомленнях. Небажані ефекти у кожній групі представлено в порядку зниження ступеня тяжкості.
Таблиця 2.

¹ Див. Опис окремих побічних реакцій нижче.
² Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ: Реакції, пов’язані з інфузією.
³ Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ: Легеневі ускладнення.
⁴ Некроз шкіри, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз і виразковий кератит — це побічні реакції, пов’язані із застосуванням панітумумабу, про які повідомлялось у післяреєстраційний період. Для цих побічних реакцій максимальна категорія частоти оцінювалася з верхньої межі 95% довірчого інтервалу для точки оцінки на основі нормативних рекомендацій оцінки частоти побічних реакцій у спонтанних повідомленнях. Максимальна частота оцінена з верхньої межі 95% довірчого інтервалу для точки оцінки, а саме 3/2224 (або 0,13%).
Профіль безпеки Вектибіксу в комбінації з хіміотерапією складається із зареєстрованих побічних реакцій на застосування Вектибіксу (як монотерапії) і токсичності режиму хіміотерапії, що проходить паралельно. Нових проявів токсичності або погіршення раніше визнаної токсичності за рамками очікуваного сумарного ефекту не спостерігалося. Шкірні реакції найчастіше спостерігалися у пацієнтів, які отримують панітумумаб у поєднанні з хіміотерапією. Інші реакції токсичності, які спостерігалися з більшою частотою порівняно з монотерапією, включають гіпомагніємію, діарею і стоматит. Ці токсичні реакції нерідко призводили до припинення прийому Вектибіксу або припинення хіміотерапії.
Опис окремих побічних реакцій
З боку травної системи. Діарея, про яку повідомлялося, була переважно легкою та помірною. Тяжка діарея (ступеня 3–4 за шкалою NCI-CTC) спостерігалася у 2% пацієнтів, яким застосовували монотерапію Вектибіксом, та в 16% пацієнтів, яким застосовували Вектибікс у комбінації з хіміотерапією.
Відомі випадки розвитку ГНН у пацієнтів з проявами діареї та дегідратації (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Реакції, пов’язані з інфузією. Під час клінічних досліджень монотерапії та комбінованої терапії mCRC (n=2224) інфузійні реакції (поява протягом 24 год після будь-якої інфузії), які можуть включати такі симптоми/ознаки, як озноб, лихоманка або задишка, спостерігалися приблизно у 5% пацієнтів, які лікувалися Вектибіксом, з яких 1% були тяжкими (ступеня 3–4 за шкалою NCI-CTC).
Випадок летального судинного набряку був у пацієнта з метастазами сквамозно-целюлярної карциноми голови та шиї, який отримував лікування Вектибіксом у клінічних дослідженнях. Летальний випадок трапився протягом 24 год після повторного введення на тлі ангіоедеми (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). У післяреєстраційний період також повідомлялось про реакції гіперчутливості, що виникали після 24 год з моменту введення.
Щодо заходів, яких потребують реакції, пов’язані з інфузією, див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
З боку шкіри та підшкірної клітковини. Висипи на шкірі переважно виникали на обличчі, на верхній частині грудної клітки та спини, проте могли сягати кінцівок. Є повідомлення, що внаслідок виникнення тяжких реакцій з боку шкіри та підшкірної клітковини розвивалися інфекційні ускладнення, включаючи сепсис (у рідкісних випадках призводили до летального наслідку), та локальні абсцеси, що потребували хірургічного втручання та встановлення дренажу. Перші симптоми дерматологічної реакції з’являлися протягом 10 діб, а минали в середньому через 31 добу після введення останньої дози Вектибіксу. Пароніхіальне запалення асоціювалося з набряком латеральної складки нігтів на руках та ногах.
Дерматологічні реакції (включаючи ефекти з боку нігтів), що відзначалися у пацієнтів, які отримували лікування Вектибіксом або іншими інгібіторами EGFR, були пов’язані з фармакологічними ефектами терапії.
Під час усіх клінічних досліджень реакції з боку шкіри спостерігались у приблизно 94% хворих, які одержували Вектибікс як монотерапію або в комбінації з хіміотерапією (n=2224). Ці реакції проявлялися в основному у вигляді висипу та акнеформного дерматиту і за тяжкістю були від легкого до помірного ступеня. Тяжкі реакції з боку шкіри (ступеня 3 за шкалою NCI-CTC) спостерігалися у 23%, а небезпечні для життя реакції з боку шкіри (ступеня 4 за шкалою NCI-CTC) були виявлені у <1% пацієнтів. У пацієнтів, які отримували Вектибікс, спостерігалися загрозливі для життя і летальні інфекційні ускладнення, включаючи некротичний фасцит і сепсис (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З приводу дерматологічних реакцій, включаючи рекомендації щодо модифікації дози при клінічному застосуванні препарату, див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
У постреєстраційний період рідко повідомлялося про випадки некрозу шкіри, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Офтальмологічна токсичність. Повідомлялося про тяжкі випадки кератиту й виразкового кератиту, що можуть призвести до перфорації рогівки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Особливі групи пацієнтів. Не спостерігалося ніяких відмінностей у безпеці або ефективності монотерапії Вектибіксом для хворих літнього віку (≥65 років). Проте підвищена кількість серйозних побічних реакцій спостерігалася у хворих літнього віку, яким призначали Вектибікс у комбінації зі схемою FOLFIRI (45% проти 32%) або хіміотерапією за схемою FOLFOX (52% проти 37%) порівняно із застосуванням тільки хіміотерапії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Найбільш поширеною серйозною побічною реакцією була діарея у хворих, які лікувалися Вектибіксом у комбінації з хіміотерапією за схемою FOLFOX або FOLFIRI, а також зневоднення і легенева емболія, коли пацієнти одержували Вектибікс у комбінації з FOLFIRI.
Не вивчалася безпека застосування Вектибіксу пацієнтам із нирковою та печінковою недостатністю.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливим. Це дає змогу постійно контролювати співвідношення користь/ризик застосування лікарського засобу. Працівників сфери охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему звітності.

особливі заходи безпеки. Приготований р-н для інфузій Вектибіксу призначений для разового використання. Вектибікс слід розводити в р-ні для ін’єкцій 9 мг/мл (0,9%) натрію хлориду. Процедуру введення мають виконувати виключно професійні працівники системи охорони здоров’я з дотриманням асептичних методик. Не можна струшувати або енергійно збовтувати вміст флакона. Вектибікс слід візуально оглянути перед застосуванням. Р-н повинен бути безбарвним або може містити видимі аморфні білкові частинки від прозорих до білого кольору (які будуть видалені поточною фільтрацією). Не застосовувати Вектибікс, якщо його зовнішній вигляд не відповідає описаному вище. Взяти достатню кількість Вектибіксу для приготування дози 6 мг/кг, використовуючи тільки голку для п/ш впорскувань 21-го або меншого калібру. Не використовувати пристрої без голки (наприклад, адаптери для флаконів) для видалення вмісту флакона. Розвести у загальному об’ємі 100 мл. Кінцева концентрація не повинна перевищувати 10 мг/мл. Дози вище 1000 мг необхідно розводити у 150 мл натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%), р-ні для ін’єкцій (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Розведений р-н необхідно перемішати, обережно прокручуючи флакон, не струшувати.
Необхідно утилізувати флакон та будь-які рештки рідини, що залишились у флаконі після одноразового використання.
Вектибікс необхідно вводити із використанням фільтра, що пропускає 0,2 або 0,22 мкм та має низьку здатність зв’язувати білки, через периферичну систему або постійний катетер.
Не спостерігалося несумісності між Вектибіксом та р-ном для ін’єкцій 9 мг/мл (0,9%) натрію хлориду у полівінілхлоридних пакетах або поліолефінових пакетах. Використаний флакон разом із рідиною, що залишилась у флаконі після одноразового використання, має бути викинутий.
Будь-який невикористаний лікарський засіб або відходи слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.
Простежуваність. Для покращення простежуваності біологічних лікарських засобів слід чітко фіксувати найменування та номер серії введеного препарату.
Дерматологічні реакції і реакції токсичності м’яких тканин. Фармакологічний ефект, що спостерігається при застосуванні інгібіторів рецептора епідермального фактора росту (EGFR), проявлявся у вигляді дерматологічних реакцій і спостерігався майже в усіх пацієнтів (приблизно 94%), які проходили терапію Вектибіксом. Тяжкі (NCI-CTC ступінь 3) шкірні реакції були зареєстровані у 23%, а небезпечні для життя (NCI-CTC ступінь 4) шкірні реакції — у <1% пацієнтів, які отримували Вектибікс як монотерапію та в комбінації з хіміотерапією (n=2224) (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Якщо у пацієнта розвивалися дерматологічні реакції ступеня 3 (CTCAE версія 4,0) чи вище або такі, що вважаються непереносимими, потрібно дивитись рекомендації щодо корегування дози у ЗАСТОСУВАННЯ.
У клінічних дослідженнях повідомлялося, що внаслідок тяжких дерматологічних реакцій (включаючи стоматит) розвивалися інфекційні ускладнення, у тому числі сепсис та некротичні фасцити, які в рідкісних випадках призводили до летального наслідку, та локальні абсцеси, що потребували хірургічного втручання та встановлення дренажу. Пацієнти, у яких розвинулися тяжкі дерматологічні реакції чи токсичність м’яких тканин або у яких реакції посилилися під час лікування Вектибіксом, мають перебувати під медичним наглядом для виявлення запальних або інфекційних ускладнень (включаючи запалення підшкірно-жирової клітковини та некротичні фасцити) та отримання негайного відповідного лікування. У пацієнтів, які отримували Вектибікс, спостерігалися загрозливі для життя і летальні інфекційні ускладнення, включаючи некротичний фасцит і сепсис. Рідкі випадки синдрому Стівенса — Джонсона та токсичного епідермального некролізу спостерігалися у пацієнтів, які отримують Вектибікс у постреєстраційний період. У разі дерматологічної токсичності або токсичності м’яких тканин, пов’язаної з тяжким чи небезпечним для життя запаленням або інфекційним ускладненням, слід призупинити або припинити прийом Вектибіксу.
Під час лікування пацієнтів з дерматологічними реакціями необхідно враховувати тяжкість випадку. Подальший контроль і лікування пацієнтів з дерматологічними реакціями має ґрунтуватися на тяжкості прояву та може включати застосування на уражені ділянки шкіри зволожувального засобу, фотозахисного засобу (SPF >15 УФA і УФB), топічного стероїдного крему (не більше ніж 1% гідрокортизону) та пероральне застосування антибіотика (наприклад, доксициліну). Пацієнтам, у яких з’явилися висипи, проявилася дерматологічна токсичність, під час лікування також рекомендовано використовувати сонцезахисні засоби та головні убори, а також обмежити перебування на сонці, оскільки сонячне світло може посилити шкірні реакції.
Хворим слід застосовувати зволожувальний засіб і сонцезахисний крем для шкіри обличчя, рук, ніг, шиї, спини і грудей кожного ранку протягом лікування, а топічний стероїдний крем — на шкіру обличчя, рук, ніг, шиї, спини і грудей щоночі протягом лікування.
Легеневі ускладнення. Пацієнти з інтерстиціальною пневмонією, пневмофіброзом в анамнезі або з ознаками цих захворювань виключалися з клінічних досліджень. Випадки інтерстиціального легеневого процесу, як летальні, так і нелетальні, спостерігалися головним чином у пацієнтів японської національності. У разі гострого початку або посилення легеневих симптомів лікування Вектибіксом необхідно перервати та негайно звернути увагу на ці симптоми. При діагностуванні інтерстиціального легеневого процесу застосування Вектибіксу слід припинити на довгий час та розпочати відповідне лікування пацієнта. Якщо хворі мають в анамнезі інтерстиціальну пневмонію або пневмофіброз, необхідно ретельно зважити користь терапії панітумумабом і ризик легеневих ускладнень.
Електролітні розлади. У деяких пацієнтів спостерігали прогресивне зниження рівня магнію, що призводило до тяжкої (рівень 4) гіпомагніємії. Потрібно перевіряти пацієнтів на наявність гіпомагніємії та супутньої гіпокальціємії перед лікуванням Вектибіксом та періодично протягом 8 тиж після закінчення лікування (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У разі необхідності рекомендовано поповнення електролітами магнію.
Спостерігались інші електролітні розлади, в тому числі й гіпокаліємія. Також рекомендовано контролювати стан пацієнтів і у разі необхідності поповнювати рівень цих електролітів.
Реакції, пов’язані з інфузією. У клінічних дослідженнях протягом монотерапії та комбінованої терапії метастатичного колоректального раку (n=2224) про реакції, пов’язані з інфузійним введенням (що виникають протягом 24 год після інфузії), включаючи тяжкі реакції, пов’язані з інфузією (ступінь NCI-CTC класу 3 і 4), повідомлялося у пацієнтів, що проходили лікування Вектибіксом.
У постмаркетинговому дослідженні повідомляли про серйозні реакції, пов’язані із інфузіями, в тому числі рідко були постмаркетингові звіти з фіксуванням летальних результатів. Якщо під час інфузії або в будь-який час після інфузії виникає тяжка реакція або реакція, що загрожує життю (наприклад, бронхоспазм, набряк Квінке, артеріальна гіпотензія, необхідність парентерального лікування, анафілаксія), прийом Вектибіксу необхідно остаточно припинити (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ).
Якщо у хворих спостерігаються легкі або помірні (CTCAE, версія 4,0, класи 1 і 2), пов’язані з інфузією реакції, швидкість інфузії слід зменшити протягом цього введення. Рекомендується підтримувати таку знижену інтенсивність вливання при всіх наступних введеннях.
Іноді реакції гіперчутливості виникали більше ніж через 24 год після інфузії, включаючи випадок летального набряку Квінке. У зв’язку з цим пацієнта слід поінформувати про можливість розвитку відстроченої реакції гіперчутливості та про те, що при появі її симптомів пацієнт повинен негайно повідомити про це свого лікаря.
ГНН спостерігалася у пацієнтів, у яких були випадки тяжкої діареї та дегідратації. Пацієнтам, які страждають від тяжкої діареї, слід рекомендувати негайно звернутися до лікаря.
Вектибікс у комбінації з хіміотерапією іринотеканом, болюсно 5-фторурацилом та лейковорином (ІФЛ). У пацієнтів, які отримували Вектибікс у комбінації зі схемою ІФЛ (болюсно 5-фторурацил (500 мг/м²), лейковорин (20 мг/м²) та іринотекан (125 мг/м²)), спостерігалася висока частота випадків тяжкої діареї, тому слід уникати застосування Вектибіксу у комбінації з ІФЛ (див. ПОБІЧНА ДІЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Вектибікс у комбінації з бевацизумабом та схемами хіміотерапії. Скорочення часу виживаності без прогресування захворювання і підвищення летальності спостерігалися у групі пацієнтів, які отримують Вектибікс у комбінації з бевацизумабом та хіміотерапією. Підвищена частота появи тромбоемболії легеневої артерії, інфекцій (переважно дерматологічного походження), діареї, електролітного дисбалансу, нудоти, блювання та зневоднення спостерігалася також в групах лікування Вектибіксом у поєднанні з бевацизумабом і хіміотерапією. Вектибікс не слід призначати в комбінації з бевацизумабом, що входить до препаратів хіміотерапії (див. Фармакодинаміка та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Вектибікс у комбінації з хіміотерапією з оксаліплатином у пацієнтів з мутованим RAS mCRC або з невідомим статусом RAS. Протипоказане застосування Вектибіксу у комбінації з хіміотерапією, що містить оксаліплатин, пацієнтам з метастазуючим колоректальним раком у разі, коли пухлина містить ген RAS mCRC з ознаками мутації або коли статус RAS mCRC пухлини не відомий (див. Фармакодинаміка та ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Скорочення часу виживаності без прогресування захворювання (PFS) і зниження загального рівня виживаності (OS) спостерігалися у пацієнтів з мутованими KRAS (екзон 2) пухлинами та додатковими RAS-мутаціями (KRAS (екзони 3 і 4) або NRAS (екзони 2, 3, 4)), які отримували панітумумаб у поєднанні з інфузійним введенням 5-фторурацилу, лейковорину та оксаліплатину (FOLFOX), порівняно з монотерапією FOLFOX (див. Фармакодинаміка).
RAS-мутаційний статус слід визначати з використанням затвердженого методу випробування у дослідній лабораторії (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Якщо Вектибікс застосовують у комбінації з FOLFOX, то рекомендується визначати мутаційний статус у лабораторії, що бере участь у програмі забезпечення якості визначення RAS або статусу дикого типу, що підтверджується дублюванням дослідження.
Офтальмологічна токсичність. Спостерігалися серйозні випадки кератиту та виразкового кератиту, що можуть призвести до перфорації рогівки. Пацієнтам з ознаками та симптомами, що свідчать про кератит, такими як гостре або прогресуюче запалення ока, сльозотеча, чутливість до світла, затуманення зору, біль в оці та/або почервоніння ока, слід звернутися до спеціаліста офтальмолога.
Якщо підтверджується діагноз виразкового кератиту, лікування препаратом Вектибікс слід перервати або припинити. Якщо діагностовано кератит, слід ретельно зважити користь та ризик продовження лікування.
Вектибікс слід застосовувати з обережністю при наявності в анамнезі кератиту, виразкового кератиту та сухості очей тяжкого ступеня. Використання контактних лінз є також фактором ризику виникнення кератиту та виразки.
Хворі зі статусом 2 бали за шкалою ECOG, які лікуються Вектибіксом у комбінації з хіміотерапією. Для хворих зі статусом 2 бали за шкалою ECOG рекомендується оцінка співвідношення користь/ризик до початку призначення Вектибіксу в комбінації з хіміотерапією для лікування mCRC. Позитивний баланс користі/ризику не документувався для хворих зі статусом 2 бали за шкалою ECOG.
Пацієнти літнього віку. Не спостерігалося ніяких відмінностей у безпеці або ефективності монотерапії Вектибіксом для хворих літнього віку (≥65 років). Проте підвищена кількість серйозних побічних реакцій спостерігалася у хворих літнього віку, яким призначали Вектибікс у комбінації зі схемою FOLFIRI або хіміотерапією за схемою FOLFOX (порівняно із застосуванням тільки хіміотерапії) (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Застереження щодо допоміжних речовин. Цей лікарський засіб містить 3,45 мг натрію на 1 мл, що еквівалентно 0,17% максимальної дози 2 г на добу для дорослих, яку рекомендовано ВООЗ.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Даних щодо застосування Вектибіксу вагітним жінкам недостатньо. Дослідження на тваринах встановили наявність репродуктивної токсичності, але ризик для людини невідомий. З огляду на те, що рецептори епідермального фактора росту (EGFR) беруть участь у контролі пренатального розвитку та відіграють важливу роль у процесах нормального органогенезу, проліферації та диференціації ембріона, що розвивається, Вектибікс може становити загрозу для плода при застосуванні препарату в період вагітності.
Відомо, що людський IgG проходить крізь плацентарний бар’єр, тому панітумумаб може перейти від вагітної до плода, що розвивається. Жінкам репродуктивного віку необхідно застосовувати засоби контрацепції під час лікування Вектибіксом та протягом 2 міс після закінчення терапії. У разі настання вагітності під час лікування або застосування препарату в період вагітності пацієнтку необхідно поінформувати про ризик втрати дитини або потенційної загрози для плода.
Період годування грудьми. Невідомо, чи проникає панітумумаб у грудне молоко жінки. Оскільки людський IgG проникає у грудне молоко, панітумумаб також може мати цю властивість. Потенціал всмоктування і шкоди для дитини після прийому невідомий. Жінкам не рекомендується годувати грудьми під час лікування Вектибіксом та протягом 2 міс після закінчення терапії.
Фертильність. Дослідження на тваринах показали оборотний вплив на менструальний цикл та зниження фертильності самок мавп. Панітумумаб може негативно впливати на здатність жінки завагітніти.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Вектибікс може мати незначний вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами. Якщо пацієнти відчувають пов’язані з лікуванням симптоми, що впливають на зір та/або на концентрацію уваги, рекомендується відмовитися від керування транспортними засобами та використання механізмів, поки такі ефекти не зникнуть.

дослідження лікарської взаємодії при одночасному застосуванні Вектибіксу та іринотекану хворим з mCRC показали, що фармакокінетика іринотекану та його активного метаболіту SN-38 не змінюється. Результати перехресного порівнювального дослідження показали, що лікування за схемами на основі іринотекану (IFL або FOLFIRI) не має ніякого впливу на фармакокінетику панітумумабу.
Одночасне застосування Вектибіксу у комбінації з хіміотерапією, що містить ІФЛ або бевацизумаб, не рекомендується. Висока частота випадків тяжкої діареї спостерігалась при застосуванні панітумумабу у комбінації з ІФЛ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); підвищення токсичності та збільшення кількості летальних випадків спостерігалося при застосуванні панітумумабу у комбінації з хіміотерапією та бевацизумабом (див. Фармакодинаміка та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Протипоказане застосування Вектибіксу у комбінації з хіміотерапією, що містить оксаліплатин, пацієнтам з метастазуючим колоректальним раком у випадку, якщо пухлина має ген RAS mCRC з ознаками мутації або якщо статус RAS mCRC пухлини невідомий. Короткотривалу виживаність без прогресування захворювання та тривалість загальної виживаності вивчали у пацієнтів з мутованим RAS, які отримували панітумумаб або схему хіміотерапії FOLFOX (див. Фармакодинаміка та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

у клінічних дослідженнях перевіряли дози до 9 мг/кг включно. Встановлено передозування у разі перевищення вдвічі рекомендованої терапевтичної дози (12 мг/кг). Побічні прояви, що спостерігалися у вигляді токсичності з боку шкіри, діареї, зневоднення та слабкості, відповідали профілю безпечності при застосуванні в рекомендованій дозі.

зберігати в холодильнику (2–8 °С). Не заморожувати. Зберігати в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.
Розведений р-н. Вектибікс не містить антимікробних консервантів або бактеріостатичних речовин. Продукт слід використати негайно після розведення. Якщо р-н не було використано вчасно, користувач є відповідальним за умови та період зберігання, які мають становити не більше 24 год при температурі 2–8 °C. Розведений р-н не можна заморожувати.