Енеас (Eneas) (261452) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Еналаприлу малеат - 10 мг

Нітрендипін - 20 мг

фармакодинаміка. Активні сполуки, що входять до складу препарату Енеас, чинять взаємодоповнювальну дію.
Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який інгібує АПФ, що каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II. Пригнічення АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II, зростання активності реніну у плазмі крові та зниження секреції альдостерону.
Механізм дії еналаприлу передусім пов’язують з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), яка відіграє велику роль у регуляції АТ, тому еналаприл може виявляти антигіпертензивний ефект також у пацієнтів з низькореніновою АГ. Тривалий прийом еналаприлу пацієнтами з первинною АГ та нирковою недостатністю здатен покращити функцію нирок за рахунок збільшення швидкості клубочкової фільтрації.
Нітрендипін — антагоніст кальцію, похідний 1,4-дигідропіридину. Механізм антигіпертензивної дії пов’язаний з пригніченням надходження іонів кальцію через клітинні мембрани гладком’язових клітин стінок кровоносних судин. Шляхом зниження внутрішньоклітинної концентрації кальцію в клітинах нітрендипін знижує скоротливість м’язів судин, розширення периферичних артерій, загальний периферичний опір та патологічно підвищений АТ. Нітрендипін виявляє помірний натрійуретичний ефект, особливо на початку лікування.
Фармакокінетика. Після перорального застосування еналаприл швидко всмоктується, на абсорбцію еналаприлу не впливає наявність їжі у ШКТ. C_max у сироватці крові досягається через 1 год. Зв’язування з білками плазми крові становить 50–60%. Після всмоктування еналаприл швидко гідролізується в еналаприлат. C_max в сироватці крові досягається через 3–4 год після перорального застосування препарату. Виділяється еналаприл головним чином нирками (у незміненому вигляді та 40% у вигляді еналаприлату). За винятком перетворення на еналаприлат інших ознак істотних метаболічних трансформацій еналаприлу немає. Графік концентрації еналаприлату в сироватці крові характеризується пролонгованою термінальною фазою, яка асоціюється зі зв’язуванням АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок постійні концентрації еналаприлату досягалися на 4-й день прийому препарату. Ефективний напівперіод накопичення еналаприлату після багаторазового перорального застосування еналаприлу становить 11 год. Ступінь всмоктування та гідролізу еналаприлу подібний у рекомендованому терапевтичному діапазоні.
Нітрендипін швидко і майже повністю (88%) всмоктується. C_max в сироватці крові досягається через 1–3 год після прийому препарату. Біодоступність становить 20–30%. Зв’язування нітрендипіну з білками плазми крові становить 96–98%.
Нітрендипін практично повністю метаболізується в печінці шляхом окиснення.
Т_½ становить 8–12 год. Накопичення активної сполуки або її метаболітів не виявлено. У пацієнтів з хронічними порушеннями функцій печінки спостерігалося підвищення концентрації нітрендипіну у плазмі крові.
Виділяється нітрендипін в основному нирками у вигляді неактивних метаболітів (близько 77%) та через жовчні протоки.
Одночасне призначення еналаприлу малеату та нітрендипіну може незначною мірою підвищувати біодоступність цих сполук, не є клінічно значущим.

лікування есенціальної АГ у пацієнтів, які потребують комбінованої терапії.

таблетки ковтати цілими, не розламуючи та не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води.
Рекомендується індивідуальний підбір дози для проведення комбінованої терапії.
За показаннями та під контролем лікаря можливий прямий перехід з монотерапії на фіксовану комбінацію.
Дорослі, включаючи пацієнтів літнього віку. Рекомендована доза — 1 таблетка на добу.
Пацієнти з порушенням з боку печінки. Пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності протипоказано застосовувати препарат (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Пацієнтам з легким та помірним ступенем печінкової недостатності не протипоказана монотерапія еналаприлом та нітрендипіном. Необхідно з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з легким та середнім ступенем печінкової недостатності у зв’язку з відсутністю даних щодо застосування препарату у пацієнтів даної групи (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнти з порушенням функцій нирок. Протипоказано застосовувати препарат у пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності (кліренс креатиніну <10 мл/хв) або пацієнтів, які проходять гемодіаліз (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Енеас не слід застосовувати:
- пацієнтам з підвищеною чутливістю до еналаприлу, нітрендипіну або інших компонентів лікарського засобу;
- пацієнтам з ангіоневротичним набряком в анамнезі, спричиненим будь-яким інгібітором АПФ або спадковим/ідіопатичним ангіоневротичним набряком;
- у ІІ–ІІІ триместр вагітності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, Застосування у період вагітності або годування грудьми);
- пацієнтам із нестабільною гемодинамікою, особливо після серцево-судинного шоку, гострої серцевої недостатності, гострого коронарного синдрому, гострого інсульту;
- пацієнтам з двобічним стенозом ниркових артерій або пацієнтам з однобічним стенозом ниркової артерії єдиної нирки;
- при стенозі аорти або мітрального клапана з вираженим порушенням гемодинаміки та гіпертрофічною кардіоміопатією;
- пацієнтам з тяжким ступенем ниркової недостатності (кліренс креатиніну <10 мл/хв) та пацієнтам під час гемодіалізу;
- пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності;
- вагітним або жінкам, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).
Протипоказано одночасне застосування препарату Енеас з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73 м²) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та Фармакодинаміка).

нижче наведені побічні ефекти, що можуть виникати в результаті монотерапії однією з активних речовин.
Найбільш часто відмічають такі побічні реакції (1–10%): гіперемія, набряки, головний біль, кашель. Нечасто (0,1–1%) — запаморочення, тахікардія, еритематозний висип, нудота, диспепсія, артеріальна гіпотензія. Дуже рідко відмічають такі побічні реакції (<0,01%), включаючи поодинокі випадки: астенія, гіпотермія, пальпітація, периферична ішемія, гематурія, фарингіт, трахеїт, диспное, здуття живота, підвищення рівнів печінкових ферментів, гіпокаліємія, сонливість, парестезія, тремор та судоми. Наведена інформація про побічні реакції базується на спонтанних постмаркетингових повідомленнях про побічні реакції під час застосування препарату Енеас.
Наступні побічні реакції були пов’язані із застосуванням будь-якого препарату в монотерапії.
Еналаприл
З боку серцево-судинної системи: нечасто — артеріальна та/або ортостатична гіпотензія з такими симптомами: запаморочення, слабкість, порушення зору, рідко — синкопе (особливо на початку лікування; при підвищенні дози еналаприлу малеату та/або діуретиків у пацієнтів з порушенням водно-електролітного балансу, серцевою недостатністю, тяжкою або артеріальною нирковою гіпертензією); дуже рідко (у зв’язку з раптовим зниженням АТ) — тахікардія, пальпітація, аритмія, брадикардія, фібриляція передсердь, біль за грудниною, стенокардія, інфаркт міокарда, швидкоминуче ішемічне порушення мозкового кровообігу, порушення мозкового кровообігу, інсульт, емболія легеневої артерії, інфаркт легень, набряк легень.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — виникнення або загострення порушень функції нирок, ниркова недостатність; рідко — олігурія, протеїнурія, у пацієнтів з порушеною функцією нирок може виникати біль у попереку; дуже рідко — гостра ниркова недостатність.
З боку дихальної системи: часто — задишка; нечасто — сухий кашель, біль у горлі, хрипи, бронхіт, ринорея; рідко — диспное, синусит, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія; дуже рідко — бронхоспазм/БА, легеневий інфільтрат, стоматит, глосит, сухість у роті, пневмонія, ангіоневротичний набряк із залученням гортані, глотки та/або язика, що в окремих випадках може спричинити непрохідність дихальних шляхів (група ризику — пацієнти негроїдної раси).
З боку ШКТ та печінки: нечасто — нудота, біль у верхній частині живота, порушення травлення, подразнення шлунка, пептичні виразки; рідко — блювання, діарея, запор, втрата апетиту; дуже рідко — ангіоневротичний набряк кишечнику, порушення функцій печінки, гепатит гепатоцелюлярний чи холестатичний, гепатит, включаючи некроз, холестаз (включаючи жовтяницю), печінкова недостатність, панкреатит, непрохідність кишечнику, стоматит, глосит.
З боку ендокринної системи: дуже рідко — гінекомастія; невідомо — синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.
З боку нервової системи: нечасто — головний біль, втомлюваність, сонливість, безсоння; рідко — запаморочення, порушення сну, депресія, імпотенція, периферична нейропатія з парестезією, порушення рівноваги, м’язові судоми, нервозність, сплутаність свідомості, аномальні сновидіння.
З боку судин та шкіри: часто — висип; нечасто — алергічні шкірні реакції (екзантема); рідко — еритродермія, свербіж, кропив’янка, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані; дуже рідко — тяжкі форми шкірних реакцій (пемфігус, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона або токсичний епідермальний некроз), фоточутливість, підвищене потовиділення, облисіння, оніхолізис та загострення хвороби Рейно. Порушення з боку шкіри можуть супроводжуватися жаром, міалгією/міозитом, артралгією/артритом, васкулітом, серозитом, еозинофілією, лейкоцитозом, підвищенням рівня показників швидкості зсідання еритроцитів, позитивним тестом на антинуклеарні антитіла.
З боку обміну речовин: нечасто — гіпоглікемія.
З боку органів чуття: рідко — дзвін у вухах, затуманення зору, зміна смаку або короткочасна втрата смаку, втрата нюху, сухість очей, сльозоточивість.
Загальні порушення і реакції у місці введення: дуже часто — астенія; нечасто — припливи.
Зміни лабораторних показників: нечасто — зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, кількості лейкоцитів та тромбоцитів; рідко — у пацієнтів з порушеною функцією нирок, колагенозом або пацієнтів, які застосовують алопуринол, прокаїнамід або імуносупресори: апластична анемія, тромбоцитопенія, нейтропенія, еозинофілія (у поодиноких випадках — агранулоцитоз, панцитопенія), пригнічення кісткового мозку, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби; у пацієнтів з порушеною функцією нирок, тяжкою формою серцевої недостатності, реноваскулярною АГ: підвищення концентрації сечовини, креатиніну, калію в сироватці крові, зниження концентрації натрію, гіперкаліємія (у хворих на цукровий діабет), посилене виділення альбуміну із сечею.
У поодиноких випадках зафіксована гемоліз/гемолітична анемія (у зв’язку з дефіцитом G-6-PDH), підвищення концентрації печінкових ферментів та білірубіну.
Нітрендипін
Загальні розлади: нечасто — астенія, грипоподібні симптоми.
З боку серцево-судинної системи: нечасто — аритмія, тахікардія, пальпітація серця, периферичний набряк, гіперемія, розширення судин; дуже рідко — артеріальна гіпотензія, стенокардія, відчуття болю за грудниною.
З боку ШКТ: нечасто — нудота, діарея; рідко — біль у животі, запор, диспепсія, блювання; дуже рідко — гіпертрофічний гінгівіт.
З боку ендокринної системи: дуже рідко — гінекомастія.
З боку крові: дуже рідко — лейкопенія, агранулоцитоз.
З боку нервової системи: нечасто — головний біль; рідко — нервозність, парестезія, тремор, запаморочення.
З боку дихальної системи: рідко — диспное.
З боку шкіри та м’язів: рідко — свербіж, висип, кропив’янка, міалгія.
З боку органів чуття: рідко — порушення зору.
З боку сечостатевої системи: дуже рідко — підвищена частота сечовипускання, поліурія.
Зміни лабораторних показників: у поодиноких випадках зафіксовано підвищення концентрації печінкових ферментів.

симптоматична гіпотензія. Симптоматичну гіпотензію відмічали у пацієнтів із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у пацієнтів з більш тяжкими формами серцевої недостатності, у яких застосовували вищі дози петльових діуретиків, із гіпонатріємією або порушенням функції нирок. Таким пацієнтам лікування слід починати під наглядом лікаря. При зміні доз еналаприлу та/або діуретика нагляд має бути особливо ретельним.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. У період застосування інгібіторів АПФ, особливо протягом перших тижнів лікування, може виникнути набряк обличчя, кінцівок, очей, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини або гортані. Однак у рідкісних випадках тяжкий ангіоневротичний набряк може розвинутися після довготривалого лікування інгібіторами АПФ. У таких випадках слід повністю припинити лікування. Навіть тоді, коли відзначається набряк тільки язика без порушення дихання, пацієнти потребують подовженого спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами та ГКС може бути недостатнім. Ангіоневротичний набряк язика, голосової щілини або гортані може бути летальним. Слід негайно розпочати невідкладну терапію. Пацієнта слід госпіталізувати та спостерігати за його станом щонайменше протягом 12–24 год аж до повного зникнення симптомів.
У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.
Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не пов’язують із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Нейтропенія/агранулоцитоз. У пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ, є випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших ускладнень нейтропенія виникає рідко. Препарат слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з колагенозом судин (наприклад системний червоний вовчак, склеродермія), з супутньою терапією антидепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих факторів, особливо якщо вже наявне порушення функції нирок. У деяких із цих пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які іноді не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. Якщо таким пацієнтам рекомендовано застосовувати препарат Енеас, слід проводити аналіз кількості лейкоцитів у крові. Для пацієнтів необхідно провести інструктаж щодо негайного повідомлення про будь-які ознаки інфекції. Застосування препарату слід відмінити, якщо виявлена чи підозрюється нейтропенія (нейтрофілів <1000/мм³).
Порушення функції нирок. Пацієнтам із порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкову дозу еналаприлу слід підбирати згідно з кліренсом креатиніну (див. ЗАСТОСУВАННЯ) та надалі — з відповіддю на лікування. Для таких пацієнтів стандартною медичною практикою є регулярний контроль вмісту калію та рівня креатиніну.
Про порушення функції нирок повідомлялося у зв’язку з прийомом еналаприлу, що головним чином виявлено у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або захворюванням нирок, включаючи стеноз артерії нирок. При своєчасному виявленні та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай має зворотний характер.
У деяких пацієнтів з АГ, у яких не виявлено захворювання нирок до початку лікування, застосування еналаприлу в поєднанні з діуретиками спричиняло зазвичай незначне та скороминуче підвищення вмісту сечовини та креатиніну в сироватці крові. У таких випадках можуть бути необхідні зниження дози та/або відміна діуретика. Ця ситуація підвищує імовірність наявного стенозу артерії нирок (див. Реноваскулярна гіпертензія/стеноз ниркової артеріі).
Пацієнти з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну >30 мл/хв; креатинін в сироватці крові <3 мг/мл) не потребують корекції дози. Дані щодо застосування препарату Енеас у пацієнтів з нещодавно пересадженою ниркою відсутні.
Протеїнурія. У пацієнтів з нирковою недостатністю у поодиноких випадках може виникати протеїнурія. Пацієнтам з протеїнурією (>1 г/добу) слід застосовувати препарат після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик та під контролем клінічних лабораторних показників.
Пацієнти з порушенням з боку печінки. Необхідно з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з легким та середнім ступенем печінкової недостатності, оскільки недостатньо досвіду застосування комбінованої терапії. Пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності протипоказано застосовувати препарат. У пацієнтів літнього віку з ослабленою функцією печінки виведення нітрендипіну може уповільнюватися, що може призвести до артеріальної гіпотензії. У разі виникнення побічних явищ (холестатичної жовтяниці, підвищення показників печінкових ферментів), що можуть призвести до некрозу печінки та іноді — до летального наслідку, слід припинити терапію препаратом та звернутися до лікаря.
Реноваскулярна АГ/стеноз ниркової артерії. При лікуванні інгібіторами АПФ у пацієнтів з реноваскулярною АГ та стенозом ниркової артерії (двобічним або однобічним) значно підвищується ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, що може призвести до втрати функції нирок навіть з дуже незначними змінами рівня креатиніну в сироватці крові (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Гіперкаліємія. Інгібітори АПФ можуть спричиняти підвищення рівня калію, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю та/або недостатністю серцево-судинної системи. Не рекомендується одночасна терапія з калійзберігаючими діуретиками та харчовими добавками, що містять калій. Якщо є негайна потреба в комплексній терапії, слід контролювати концентрацію калію в сироватці крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю, погіршеною функцією нирок, віком >70 років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та супутнім прийомом калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду); при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій; а також у пацієнтів, які приймають інші препарати, що можуть спричинити підвищення рівня калію в крові (наприклад гепарин). Зокрема, прийом калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, пацієнтами з порушенням функції нирок може призвести до значного підвищення рівня калію в крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні аритмії. Якщо одночасний прийом еналаприлу та будь-якого із вищезгаданих препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Літій. Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Артеріальна гіпотензія. У деяких випадках Енеас може спричинити ортостатичну гіпотензію. Пацієнти повинні бути обстежені з метою виявлення та усунення клінічних ознак порушення водно-сольового балансу внаслідок застосування сечогінних засобів, низькосольової дієти, гемодіалізу, діареї або блювання. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних засобів, у деяких пацієнтів можливий розвиток симптоматичної гіпотензії, яка зникає після надання хворому положення лежачи і корекції рівня АТ та ОЦК. Особливо уважним повинен бути підхід до лікування пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження АТ може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. При виникненні артеріальної гіпотензії хворому слід надати положення лежачи. У разі необхідності — ввести в/в 0,9% р-ну натрію хлориду. Скороминуча артеріальна гіпотензія при відновленому АТ та ОЦК не є протипоказанням для лікування препаратом Енеас.
Стеноз аорти або аортального клапана. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів зі стенозом аорти або аортального клапана. При виражених порушеннях гемодинаміки не слід застосовувати препарат (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Кашель. Виявлені випадки кашлю на тлі терапії інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель, що виник під час лікування інгібіторами АПФ, необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.
Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай резистентні до терапії антигіпертензивними засобами, що діють на РААС, у зв’язку з цим не рекомендується застосовувати препарат.
Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. Через підвищений ризик анафілактичних реакцій, таких як набряк обличчя, гіперемія, артеріальна гіпотензія та задишка, препарат не слід призначати пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю (таких як AN 69^®). Застосування препарату Енеас протипоказано пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі.
Гіпоглікемія. Пацієнтам із цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні препарати чи інсулін та починають терапію інгібітором АПФ, слід рекомендувати ретельно перевіряти рівні глюкози в крові, особливо протягом перших декількох місяців одночасного застосування (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Анафілактоїдні реакції під час аферезу ЛПНЩ/десенсибілізації до отрути комах. У деяких випадках у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, розвивалися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції під час аферезу ЛПНЩ з використанням сульфату декстрану. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час проведення специфічної імунотерапії (десенсибілізації) до отрути комах (наприклад бджіл або оси), можуть виникнути анафілактоїдні реакції (наприклад зниження АТ, задишка, блювання, шкірна алергія), які в деяких випадках можуть бути небезпечними для життя. У разі необхідності проведення аферезу або специфічної імунотерапії (десенсибілізації) до отрути комах, таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасової заміни інгібіторів АПФ іншими препаратами для лікування АГ або серцевої недостатності.
Хірургічні операції/анестезія. Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням препаратів, які підвищують АТ, препарат блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, вона коригується за допомогою збільшення об’єму плазми крові.
Одночасна терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину. Комбінування інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ слід обмежити в індивідуально визначених випадках, які супроводжуються ретельним моніторингом функції нирок, рівнів калію та АТ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Фертильність. У поодиноких випадках нітрендипін може спричинити зворотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів при штучному заплідненні, що може вплинути на функціональний стан сперми. При повторній невдачі екстракорпорального запліднення та за відсутності інших причин застосування антагоністів кальцію може розглядатися як можлива причина цього явища.
Етнічні відмінності. Як і в інших інгібіторів АПФ, антигіпертензивна дія Енеасу менш виражена у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, напевне через частіше розповсюдження низькоренінової форми АГ серед населення негроїдної раси.
Пацієнтам із рідкісними видами спадкової непереносимості галактози, порушеннями всмоктування глюкози-галактози, дефіцитом лактази саамів не слід застосовувати препарат.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Епідеміологічні дані щодо тератогенного ризику після застосування інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не переконливі; проте невелике підвищення ризику не може бути виключено. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, який має встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. У разі діагностування вагітності слід негайно припинити лікування інгібіторами АПФ і, якщо необхідно, розпочати альтернативну терапію. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності спричиняє фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія). Олігогідрамніон, що є наслідком зниження функції нирок, може призвести до контрактур кінцівок плода, краніофаціальних деформацій і розвитку гіпопластичних легень. Якщо застосування інгібіторів АПФ мало місце, починаючи з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю нирок та черепа плода. Немовлята, матері яких приймали інгібітори АПФ, потребують ретельного спостереження з метою виявлення у них артеріальної гіпотензії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Годування грудьми. Обмежені фармакокінетичні дані показали екскрецію еналаприлу з грудним молоком у невеликій кількості (див. Фармакокінетика). Лікарський засіб не слід застосовувати в період годування грудьми недоношених дітей та в перші декілька тижнів після народження дитини, оскільки через недостатність клінічного досвіду існує гіпотетичний ризик впливу на серцево-судинну систему та нирки. Застосування препарату Енеас у період грудного вигодовування немовляти може розглядатися, якщо лікування необхідне для матері, а за станом дитини будуть спостерігати на предмет появи будь-яких побічних ефектів.
Діти. Клінічні дані щодо ефективності і безпеки застосування препарату для лікування дітей та підлітків відсутні, тому його не слід застосовувати у дітей.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. У деяких хворих під час застосування препарату можлива зміна швидкості реакції, що перешкоджає керуванню транспортними засобами або іншими механізмами. Це особливо важливо на початку лікування та при заміні препарату, а також при взаємодії з алкоголем.

гіпотензивна дія Енеасу посилюється при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами, зокрема діуретиками, блокаторами β-адренорецепторів, блокаторами α-адренорецепторів, наприклад празоліном.
Комбінації еналаприлу малеату з іншими засобами, які необхідно застосовувати з обережністю
Гіпотензивна терапія. Одночасний прийом цих препаратів може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Поєднаний прийом нітрогліцерину, інших нітратів або інших вазодилататорів може додатково знизити АТ.
Калійзберігаючі діуретики та калієві добавки. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену діуретиками. При одночасному прийомі з калійзберігаючими діуретиками (наприклад спіронолактоном, еплереноном, тріамтереном, амілоридом), калієвими добавками та препаратами, які підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад гепарин), можливе підвищення концентрації калію у плазмі крові, особливо у хворих із порушеннями функції нирок. При одночасному застосуванні таких препаратів необхідно контролювати концентрацію калію у плазмі крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Діуретики (тіазидні або петльові). Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призвести до зниження ОЦК та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення кількості споживання солі або якщо розпочати терапію з низької дози еналаприлу.
Протидіабетичні препарати. Епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних засобів) може спричинити зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей ефект найбільш вірогідний протягом перших тижнів поєднаного прийому таких препаратів пацієнтами з нирковою недостатністю (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ, ПОБІЧНА ДІЯ).
Літій. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і літію повідомлялося про зворотне підвищення рівня літію в сироватці крові та його токсичність. Одночасний прийом інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково підвищити рівень літію в сироватці крові та ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується прийом еналаприлу з літієм, але якщо така комбінація є необхідною для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівнів літію в сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/снодійні засоби. Одночасний прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження АТ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
НПЗП, що включають селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Одночасний прийом НПЗП, включаючи інгібітори ЦОГ-2, та антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення рівня калію сироватки крові та може призвести до порушення функції нирок. Зазвичай ці явища зворотні. Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів літнього віку або пацієнтів зі зниженим ОЦК, включаючи тих, хто приймає діуретики). Тому таку комбінацію слід вводити з обережністю пацієнтам з порушеннями функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та знаходитися під ретельним контролем функції нирок на початку поєднаної терапії та періодично протягом такого лікування.
Подвійна блокада РААС. Подвійна блокада (наприклад при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину ІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем АТ, функції нирок і рівнів електролітів. За результатами декількох досліджень повідомлялося, що у пацієнтів зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з кінцевим ураженням органів подвійна блокада РААС пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з такою при застосуванні одного препарату, що впливає на РААС.
Препарати золота. Зрідка повідомлялося про нітритоїдні реакції (симптоми, що включають припливи крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію) у пацієнтів, які лікувалися ін’єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.
Симпатоміметики можуть зменшити вираженість антигіпертензивних ефектів інгібіторів АПФ.
Алкоголь підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та блокатори β-адренорецепторів. Еналаприл можна безпечно застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (в кардіологічних дозах), тромболітиками та блокаторами β-адренорецепторів.
Баклофен може посилювати гіпотензивну дію препарату. Необхідні контроль за АТ та корекція дози.
Аміфостин посилює гіпотензивну дію препарату.
При застосуванні з алопуринолом, цитостатиками, імуносупресорами, системними ГКС, прокаїнамідом можливий розвиток лейкопенії.
Комбінації нітрендипіну з іншими засобами, які необхідно застосовувати з обережністю
Циметидин та ранітидин. Циметидин (меншою мірою — ранітидин) сприяє підвищенню концентрації нітрендипіну в плазмі крові, проте клінічна значущість цього ефекту невідома.
Дигоксин. Нітрендипін може підвищувати концентрацію дигоксину у плазмі крові при одночасному застосуванні. Пацієнт повинен знаходитися під наглядом для визначення симптомів передозування дигоксину. Необхідно контролювати плазмовий рівень дигоксину.
М’язові релаксанти. Нітрендипін може посилювати дію та тривалість м’язових релаксантів, таких як панкуроній.
Грейпфрутовий сік гальмує окисний метаболізм нітрендипіну, підвищуючи концентрацію останнього у плазмі крові, внаслідок чого посилюється гіпотензивний ефект Енеасу.
Нітрендипін метаболізується в слизовій оболонці кишечнику та печінки за участю системи цитохром Р450 3A4. Засоби, які стимулюють цю систему, наприклад антиконвульсанти (фенітоїн, фенобарбітал, карбомазепін) та рифампіцин, можуть спричинити сильне зниження біологічної доступності нітрендипіну. Засоби, які пригнічують цю ферментативну систему, наприклад протигрибкові засоби (інтраконазол та ін.), сприяють підвищенню концентрації нітрендипіну у плазмі крові.
Блокатори β-адренорецепторів. Нітрендипін та блокатори β-адренорецепторів виявляють синергічні ефекти. Це може мати особливе значення для пацієнтів, чиї судинні реакції симпатичної нервової системи не регулюються додатковим застосуванням блокаторів β-адренорецепторів.

дотепер явищ передозування у результаті застосування лікарського засобу Енеас не відзначено. Найбільш імовірний симптом передозування — артеріальна гіпотензія.
Лікування. Первинна детоксикація — промивання шлунка, призначення абсорбентів та/або сульфату натрію (якщо це можливо протягом перших 30 хв). Необхідний ретельний нагляд за показниками життєдіяльності. У випадку артеріальної гіпотензії хворому необхідно надати положення лежачи на спині та забезпечити відновлення водно-електролітного балансу. При тяжкому ступені передозування можливе в/в введення катехоламіну, ангіотензину II та проведення гемодіалізу (швидкість 62 мл/хв; слід уникати поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю). При брадикардії призначати атропін. Можливе застосування штучного водія ритму. Необхідно ретельно контролювати концентрацію креатиніну та електролітів у сироватці крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

не потребує спеціальних умов зберігання.