Солерон (Soleron)
Амісульприд - 100 мг
фармакодинаміка. Амісульприд є антипсихотичним засобом, що належить до класу заміщених бензамідів. Його фармакодинамічні властивості характеризуються селективним і превалюючим спорідненням із рецепторами D2 і D3 лімбічної системи. Амісульприд не має спорідненості з рецепторами серотоніну та іншими нейрорецепторами, такими як рецептори гістаміну, холінергічні та адренергічні рецептори.
При застосуванні у високих дозах він блокує переважно дофамінергічні нейрони, що локалізуються в мезолімбічних структурах, а не в стріарній системі. Ця специфічна спорідненість пояснює перевагу антипсихотичних ефектів амісульприду над його екстрапірамідними ефектами.
У низьких дозах він переважно блокує пресинаптичні D2/D3-рецептори, що пояснює його дію на негативні симптоми шизофренії.
Відомо, що у дослідженні, в якому проводилося порівняння з галоперидолом, амісульприд значно більшою мірою, ніж галоперидол, зменшував вираженість вторинних негативних симптомів у пацієнтів із гострою шизофренією.
Фармакокінетика. В організмі людини амісульприд показує два піки абсорбції: перший настає швидко, через 1 год після застосування дози, а другий — через 3-4 год. Показник концентрації у плазмі крові становить відповідно 39±3 і 54±4 нг/мл після прийому дози 50 мг.
Об’єм розподілу становить 5,8 л/кг, зв’язування з білками плазми крові є низьким (16%), взаємодія з іншими препаратами, пов’язана з білками, малоймовірна. Абсолютна біодоступність становить 48%.
Амісульприд метаболізує слабко: були виявлені два неактивних метаболіти, на які припадає приблизно 4% від усієї застосованої кількості препарату.
Амісульприд не кумулюється в організмі, після прийому повторних доз його фармакокінетика залишається незміненою. Період напіввиведення після прийому пероральної дози становить приблизно 12 год.
Амісульприд виводиться у незмінному вигляді із сечею. 50% дози, введеної в/в, виводиться із сечею, при цьому 90% від цієї кількості виводиться у перші 24 год.
Нирковий кліренс становить приблизно 330 мл/хв.
Багата вуглеводами їжа достовірно знижує AUC (площа під кривою концентрація/час), Tmax (час досягнення максимальної концентрації) і Cmax амісульприду в крові. Подібних змін цих параметрів не відзначено після прийому жирної їжі. Ефект цих змін під час лікування амісульпридом невідомий.
Печінкова недостатність. Оскільки амісульприд незначною мірою підлягає метаболізму, необхідності знижувати дозу для хворих із печінковою недостатністю немає.
Ниркова недостатність. У хворих із нирковою недостатністю Т½ не змінюється, тоді як системний кліренс знижується у 2,5–3 рази.
AUC амісульприду при легкій формі ниркової недостатності збільшується вдвічі, а при помірно вираженій недостатності — майже у 10 разів.
Практичний досвід обмежений і даних про дози 50 мг немає.
Амісульприд слабко піддається діалізу.
Хворі літнього віку. Наявні фармакокінетичні дані для пацієнтів віком від 65 років свідчать про те, що після однієї дози 50 мг Cmax, T½ і AUC зростають на 10–30%. Дані щодо прийому повторних доз відсутні.
шизофренія.
препарат застосовують внутрішньо.
Якщо добова доза не перевищує 400 мг, Солерон слід приймати 1 раз на добу. Дозу вище 400 мг слід розділити на 2 прийоми на добу.
При гострих психотичних епізодах рекомендована початкова доза становить 400–800 мг, максимальна добова доза — не вище 1200 мг. Безпеку доз вище 1200 мг/добу достатньо не вивчали. У зв’язку з цим такі дози застосовувати не слід. Підтримувальну дозу або корекцію дози необхідно встановлювати індивідуально, відповідно до реакції пацієнта. Підтримувальне лікування проводять мінімальною ефективною дозою, яка встановлюється індивідуально.
Для пацієнтів з переважно негативною симптоматикою рекомендовано призначати препарат в дозі від 50 (½ таблетки 100 мг) до 300 мг/добу. Дозу підбирають індивідуально. Оптимальна доза становить приблизно 100 мг/добу.
Пацієнти літнього віку. Безпека амісульприду у пацієнтів літнього віку оцінювалася в обмеженої кількості пацієнтів. Цей лікарський засіб слід застосовувати у цій підгрупі пацієнтів з особливою обережністю з огляду на ризик розвитку артеріальної гіпотензії та седативних ефектів. У пацієнтів із нирковою недостатністю також може знадобитися зниження дози препарату (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Порушення функції нирок. Оскільки амісульприд виділяється нирками, при порушенні функції нирок для пацієнтів з кліренсом креатиніну 30–60 мл/хв добову дозу необхідно знизити наполовину, а для пацієнтів з кліренсом креатиніну 10–30 мл/хв — до третини.
У зв’язку з недостатніми даними відносно застосування амісульприду у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <10 мл/хв) рекомендовано проводити ретельний моніторинг стану таких пацієнтів.
Порушення функції печінки. Оскільки препарат слабо метаболізується в організмі, зниження його дози при порушенні функції печінки не потребується.
Діти. Безпека та ефективність застосування амісульприду для лікування дітей віком від 15 років не встановлені; дані відносно застосування амісульприду підлітками з шизофренією обмежені. Тому застосування амісульприду дітям віком від 15 років не рекомендовано, дітям до 15 років — протипоказано.
- підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якого компонента препарату.
- Діагностована або підозрювана феохромоцитома, оскільки описані серйозні випадки артеріальної гіпертензії у пацієнтів із феохромоцитомою, які застосовували антидофамінергічні препарати, включаючи деякі бензаміди.
- Дитячий вік до 15 років (через відсутність клінічних даних).
- Період годування груддю.
- Діагностовані або підозрювані пролактинозалежні пухлини (наприклад пролактинсекретуюча аденома гіпофіза та рак молочної залози).
- Застосування у комбінації з леводопою (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
- Комбінація з лікарськими засобами, що можуть спричинити torsades de pointes (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
- У комбінації з мехітазином, циталопрамом, домперидоном, гідроксизином есциталопрамом, неантипаркінсонічними агоністами дофаміну (каберголіном, хінаголідом).
небажані ефекти класифіковані за частотою відповідно до такої шкали: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1 000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо визначити, виходячи з наявних даних).
Відомо, що дані отримано з клінічних досліджень: нижчезазначені побічні реакції спостерігалися у ході контрольованих клінічних досліджень. У деяких випадках буває складно розрізнити побічні реакції та симптоми основного захворювання.
З боку нервової системи: дуже часто — екстрапірамідні симптоми (тремор, ригідність, гіпертонус, посилена салівація, акатизія, гіпокінезія, дискінезія). У більшості випадків вони мають помірний характер при підтримувальних дозах і частково зворотні без відміни амісульприду при призначенні антихолінергічних протипаркінсонічних засобів.
Частота екстрапірамідних симптомів, що має залежний від дози характер, дуже низька у хворих, які лікуються з приводу переважно негативних симптомів у дозах 50–300 мг/добу; часто — гостра дистонія (спастична кривошия, окулогірний криз, тризм). Вона є зворотною без відміни амісульприду при призначенні антихолінергічного протипаркінсонічного засобу. Сонливість; нечасто — була зареєстрована пізня дискінезія, що характеризується мимовільними рухами язика та/або м’язів обличчя, зазвичай після довготривалого прийому препарату. Антихолінергічні протипаркінсонічні засоби є неефективними або можуть спричиняти збільшення вираженості симптомів. Судоми.
Психічні порушення: часто — безсоння, тривожність, ажитація, фригідність.
З боку ШКТ: часто — запор, нудота, блювання, сухість у роті.
Ендокринні порушення: часто — підвищення рівня пролактину в плазмі крові, що є зворотним після відміни препарату. Це може спричинити такі клінічні симптоми: галакторею, аменорею, гінекомастію, біль у грудях, порушення ерекції.
З боку метаболізму і харчування: нечасто — гіперглікемія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку серцево-судинної системи: часто — артеріальна гіпотензія; нечасто — брадикардія.
Дослідження: часто — збільшення маси тіла; нечасто — зареєстровано підвищені рівні ензимів печінки, головним чином трансаміназ.
З боку імунної системи: нечасто — алергічні реакції.
Дані постмаркетингового періоду. Нижчезазначені небажані реакції були заявлені у спонтанних повідомленнях.
З боку нервової системи: частота невідома — злоякісний нейролептичний синдром, іноді з летальним наслідком (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку серцевої системи: частота невідома — подовження інтервалу Q–T; шлуночкові аритмії, такі як torsades de pointes і шлуночкова тахікардія, що можуть призвести до фібриляції шлуночків і зупинки серця; раптовий летальний наслідок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома — лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку метаболізму і харчування: частота невідома — гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія.
Психічні порушення: частота невідома — сплутаність свідомості.
З боку судинної системи: частота невідома — випадки венозної тромбоемболії, у тому числі емболії легеневої артерії, іноді летальної, і тромбоз глибоких вен були зареєстровані при застосуванні антипсихотичних засобів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку шкіри та підшкірної клітковини: частота невідома — ангіоневротичний набряк, кропив’янка.
Патологічні стани у період вагітності, у післяпологовий і перинатальний періоди: частота невідома — синдром відміни у новонароджених (див. Застосування у період вагітності або годування груддю).
злоякісний нейролептичний синдром. Як і при застосуванні інших нейролептиків, при лікуванні амісульпридом можливий розвиток злоякісного нейролептичного синдрому (який може призвести до летальних наслідків), що характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, дисфункцією периферичної нервової системи, порушенням свідомості, підвищенням рівня креатинфосфокінази у сироватці крові. При розвитку гіпертермії, особливо при застосуванні високих доз, всі антипсихотичні препарати, включаючи амісульприд, необхідно відмінити.
Подовження інтервалу Q–T. Амісульприд може спричинити дозозалежне подовження інтервалу Q–Т на ЕКГ, що підвищує ризик появи небезпечних шлуночкових аритмій за типом тріпотіння/фібриляції шлуночків. Ризик розвитку серйозних шлуночкових аритмій підвищується при брадикардії, гіпокаліємії, у випадку вродженого або набутого подовженого інтервалу Q–Т (комбінація з препаратами, які подовжують інтервал Q–Т).
Якщо клінічна ситуація дозволяє, перед застосуванням препарату рекомендується переконатися у відсутності факторів, які можуть зумовлювати розвиток цього порушення ритму: брадикардія <55 уд./хв; порушення електролітного балансу, зокрема гіпокаліємія; вроджений подовжений інтервал Q–Т; одночасне застосування препаратів, здатних спричиняти виражену брадикардію (<55 уд./хв), гіпокаліємію, зниження серцевої провідності або подовження інтервалу Q–Т (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Хворим, яким потрібне тривале лікування нейролептиками, до початку лікування необхідно зробити ЕКГ.
Мозковий інсульт. Існують дані, що у пацієнтів літнього віку з деменцією, яких лікували деякими атиповими антипсихотиками, відмічено підвищений ризик розвитку мозкового інсульту. Механізм, що лежить в основі такого підвищеного ризику, невідомий. Не може бути виключений підвищений ризик, пов’язаний із прийомом інших антипсихотичних засобів, і для інших груп хворих. У разі наявності у пацієнтів фактора ризику інсульту головного мозку цей лікарський засіб слід застосовувати з обережністю.
Пацієнти літнього віку з деменцією. У пацієнтів літнього віку із психозом, що пов’язаний з деменцією, які приймають антипсихотичні засоби, підвищується ризик летального наслідку. Результати досліджень, проведених серед хворих, які приймали переважно атипові антипсихотичні засоби, показали, що порівняно з плацебо ризик летального наслідку підвищився у 1,6–1,7 рази. Хоча причини летального наслідку під час клінічних досліджень, що проводилися з атиповими антипсихотичними засобами, були різними, більшість випадків смерті були або з кардіоваскулярних (наприклад серцева недостатність, раптовий летальний наслідок), або з інфекційних (наприклад пневмонія) причин. Доступні дані вказують на те, що традиційні антипсихотичні засоби можуть підвищувати летальність, як і атипові антипсихотичні засоби. Роль антипсихотичних засобів та особливостей організму хворого у підвищенні летальності залишається нез’ясованою.
Венозні тромбоемболії. При застосуванні антипсихотичних засобів були зареєстровані випадки венозних тромбоемболій (ВТЕ). Оскільки пацієнти, які приймають антипсихотичні засоби, часто мають набуті фактори ризику ВТЕ, то перед початком лікування препаратом Солерон або на фоні такого лікування слід визначити можливі фактори ризику ВТЕ та вжити запобіжних заходів.
Рак молочної залози. Амісульприд може підвищувати рівні пролактину. У зв’язку з цим призначати амісульприд пацієнтам із наявністю раку молочної залози в особистому або сімейному анамнезі потрібно з обережністю, а під час терапії даним лікарським засобом необхідний ретельний нагляд.
Гіперглікемія. Повідомлялося про випадки гіперглікемії або порушення толерантності до глюкози та розвитку чи загострення цукрового діабету у пацієнтів, які лікувалися деякими антипсихотичними препаратами, у тому числі з амісульпридом (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Необхідно проводити клінічний та лабораторний моніторинг відповідно до діючих рекомендацій у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Солерон. Особливу увагу слід приділити пацієнтам із цукровим діабетом або з факторами ризику розвитку цієї патології. При виявленні гіперглікемії, пов’язаної із застосуванням препарату, необхідно розглянути питання про відміну препарату.
Судоми. Амісульприд може знижувати судомний поріг, тому необхідне особливе спостереження за пацієнтами із судомами в анамнезі, які приймають Солерон.
Особливі групи пацієнтів. Оскільки амісульприд виділяється нирками, при порушенні функції нирок дозу необхідно знизити або розглянути можливість іншого лікування (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Дані відносно пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю відсутні.
Пацієнтам літнього віку Солерон, як і інші нейролептики, слід застосовувати з особливою обережністю через можливий ризик розвитку артеріальної гіпотензії або седативного ефекту. Для таких пацієнтів може бути необхідним зниження дози препарату через порушення функції нирок.
Необхідно з особливою обережністю застосовувати Солерон при хворобі Паркінсона, оскільки він може призвести до погіршення перебігу захворювання. Амісульприд слід застосовувати лише при неможливості уникнення лікування нейролептиками.
Синдром відміни. Після різкої відміни високих доз антипсихотичних засобів були описані випадки синдрому відміни. Був описаний розвиток симптомів відміни, в тому числі нудоти, блювання та безсоння, після різкої відміни антипсихотиків, які застосовувалися у високих дозах. Повідомлялося про розвиток мимовільних рухових порушень (таких як акатизія, дистонія, дискінезія). У зв’язку з цим доцільною є поступова відміна амісульприду.
Гіперпролактинемія. Амісульприд може підвищувати рівень пролактину (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Пацієнти з гіперпролактинемією та/або з потенційно пролактинзалежною пухлиною повинні знаходитися під ретельним наглядом під час лікування амісульпридом (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Інше. При застосуванні антипсихотиків, у тому числі амісульприду, повідомлялося про розвиток лейкопенії, нейтропенії, агранулоцитозу. Підвищення температури тіла або інфекції нез’ясованої етіології можуть вказувати на лейкопенію (див. ПОБІЧНА ДІЯ) і потребувати негайного гематологічного дослідження.
Не рекомендується застосовувати цей лікарський засіб у комбінації з алкоголем, дофамінергічними протипаркінсонічними засобами, протипаразитарними засобами, які здатні провокувати torsades de pointes; з метадоном, леводопою, іншими нейролептиками або препаратами, що здатні провокувати torsades de pointes (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Препарат містить лактозу, тому не рекомендований до застосування пацієнтам з недостатністю лактази, галактоземією або синдромом порушення всмоктування глюкози або галактози.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. Відомо, що амісульприд не показав репродуктивної токсичності у ході досліджень на тваринах. Спостерігалося зниження фертильності, пов’язане із фармакологічними ефектами лікарського засобу (ефект, опосередкований пролактином). Не виявлено тератогенних впливів амісульприду.
Клінічні дані щодо застосування амісульприду в період вагітності обмежені. Відповідно, й безпека його застосування у період вагітності не встановлена, тому застосування препарату не рекомендується, за винятком випадків, коли перевага перевищує ризик. Якщо амісульприд застосовують у період вагітності, у новонароджених можуть виявитися побічні ефекти амісульприду. При застосуванні в ІІІ триместр вагітності у новонароджених можливе виникнення побічних реакцій, таких як екстрапірамідні симптоми та/або синдром відміни, з різним ступенем тяжкості та різною тривалістю після народження. Повідомлялося про такі побічні реакції, як збудження, гіпертонус, гіпотонус, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром або утруднення під час годування. У зв’язку з цим необхідний ретельний моніторинг стану новонароджених.
Годування груддю. Невідомо, чи проникає амісульприд у грудне молоко, тому годування груддю протипоказане.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Хворих, особливо тих, які керують автомобілем або іншими механізмами, необхідно попередити про ризик розвитку сонливості у зв’язку із застосуванням цього лікарського засобу (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
седативні засоби. Необхідно враховувати, що багато лікарських засобів або субстанцій можуть зумовлювати адитивні пригнічувальні ефекти на ЦНС та призводити до зниження уваги. До цих засобів належать похідні морфіну (анальгетики, протикашльові засоби та засоби замісного лікування наркозалежності), нейролептики, барбітурати, бензодіазепіни, небензодіазепінові анксіолітики (такі як мепробамат), снодійні, седативні антидепресанти (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін), седативні Н1-антигістамінні засоби, антигіпертензивні засоби центральної дії, баклофен та талідомід.
Лікарські засоби, здатні спричиняти torsades de pointes. Ця серйозна аритмія може бути викликана застосуванням цілого ряду лікарських засобів, таких як протиаритмічні та інші препарати. Факторами ризику є гіпокаліємія (див. Препарати, що знижують вміст калію), брадикардія (див. Препарати, що сповільнюють серцевий ритм) або попередньо існуюче вроджене чи набуте подовження інтервалу Q–T.
Це особливо стосується протиаритмічних препаратів IA і III класу, а також деяких нейролептиків. Цей ефект також індукується іншими сполуками, які не належать до цих класів.
Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну ця взаємодія стосується лише лікарських форм, які вводяться в/в.
Загалом застосування лікарського засобу, який спричиняє torsades de pointes, разом з іншим препаратом, який викликає такий самий ефект, протипоказане.
Проте деякі з цих препаратів є винятками, оскільки їх застосування уникнути не можна, і тому вони просто не рекомендуються до застосування у комбінації з лікарськими засобами, які можуть індукувати torsades de pointes. Це стосується метадону, протипаразитарних засобів (галофантрину, люмефантрину, пентамідину) та нейролептиків.
Проте до цих винятків не належать циталопрам, есциталопрам, домперидон і гідроксизин, і тому їх застосування разом з усіма препаратами, що можуть індукувати torsades de pointes, протипоказане.
Протипоказані комбінації
Агоністи дофаміну, за винятком протипаркінсонічних агоністів (каберголіну, хінаголіду, ротиготину). Взаємний антагонізм ефектів агоністів дофаміну та нейролептиків.
Циталопрам, есциталопрам, домперидон, гідроксизин. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Мехітазин. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Комбінації, які не рекомендуються (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ)
Антипаразитарні засоби, здатні спричиняти torsades de pointes (хлорохін, галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes. Якщо можливо, необхідно відмінити лікування одним із двох препаратів. Якщо цієї комбінації неможливо уникнути, рекомендований контроль інтервалу Q–T перед лікуванням та моніторинг ЕКГ.
Дофамінергічні протипаркінсонічні засоби (амантадин, апомофін, бромокриптин, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, разагілін, ропінірол, ротиготин, селегілін, толкапон). Взаємний антагонізм ефектів агоністів дофаміну та нейролептиків. Агоністи дофаміну можуть спровокувати або підсилити психотичні порушення. Коли застосування нейролептика необхідне пацієнту з хворобою Паркінсона та приймає агоністи дофаміну, необхідно поступово знизити дозу агоністів дофаміну, а потім відмінити застосування препарату (різка відміна дофамінергічних препаратів загрожує розвитком злоякісного нейролептичного синдрому).
Інші лікарські засоби, які можуть індукувати torsades de pointes: протиаритмічні препарати IA класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) і протиаритмічні препарати III класу (аміодарон, дронедарон, соталол, дофетилід, ібутилід), а також інші препарати, такі як миш’якові сполуки, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, прукалоприд, вінкамін в/в, моксифлоксацин, спарфлоксацин, спіраміцин в/в, тіоридазин, вандетаніб, тореміфен. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes.
Інші нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes (хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes.
Вживання алкоголю. Алкоголь підсилює седативний ефект нейролептиків. Амісульприд може посилювати дію алкоголю на ЦНС. Зниження уваги може зробити керування автомобілем та роботу з механізмами небезпечними. Необхідно уникати вживання спиртних напоїв та застосування лікарських засобів, що містять спирт.
Леводопа. Взаємний антагонізм ефектів леводопи та нейролептиків. Пацієнтам із хворобою Паркінсона слід застосовувати мінімальні ефективні дози кожного з цих препаратів.
Метадон. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes.
Натрію оксибутират. Посилення пригнічення ЦНС. Зниження уваги може призвести до небезпеки під час керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами.
Комбінації, що потребують вжиття запобіжних заходів
Анагрелід. Підвищений ризик виникнення шлуночкової аритмії, особливо torsades de pointes. Протягом одночасного застосування цього препарату потрібен клінічний та ЕКГ контроль.
Азитроміцин, кларитроміцин, ципрофлоксацин, левофлоксацин, норфлоксацин, рокситроміцин. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. При одночасному застосуванні цих препаратів необхідний клінічний та ЕКГ-контроль.
Блокатори β-адренорецепторів у пацієнтів із серцевою недостатністю (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Крім того, наявний судинорозширювальний ефект та ризик виникнення артеріальної гіпотензії, особливо ортостатичної (адитивний ефект). Необхідний клінічний та ЕКГ контроль.
Препарати, що сповільнюють серцевий ритм (особливо протиаритмічні препарати IA класу, блокатори β-адренорецепторів, деякі протиаритмічні препарати III класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін, антихолінестеразні препарати). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Необхідний клінічний та ЕКГ контроль.
Препарати, що знижують концентрацію калію (діуретики, що виводять калій, самостійно або у комбінації, стимулюючі проносні, глюкокортикоїди, тетракозактиди та в/в амфотерицин В). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes. Необхідно коригувати будь-яку гіпокаліємію перед тим, як почати лікування амісульпридом, та проводити моніторинг клінічної картини, електролітного балансу та ЕКГ.
Літій. Ризик нейропсихічних ознак, що вказують на злоякісний нейролептичний синдром або отруєння літієм. Показаний регулярний клінічний контроль та контроль показників лабораторних аналізів, особливо на початку одночасного застосування цих препаратів.
Ондансетрон. Підвищений ризик виникнення шлуночкової аритмії, особливо torsades de pointes. Протягом одночасного застосування цього препарату потрібен клінічний та ЕКГ контроль.
Рокситроміцин. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. При одночасному застосуванні цих препаратів необхідний клінічний та ЕКГ-контроль.
Комбінації, які необхідно враховувати
Інші седативні засоби. Посилюють пригнічення ЦНС. Порушення здатності до концентрації уваги може зробити небезпечними керування транспортними засобами та роботу з механізмами.
Антигіпертензивні засоби. Підвищений ризик артеріальної гіпотензії, зокрема постуральної гіпотензії.
Похідні нітратів та споріднені речовини. Підвищений ризик артеріальної гіпотензії, зокрема постуральної гіпотензії.
Орлістат. Ризик зниження терапевтичного ефекту при одночасному застосуванні орлістату.
дотепер даних, що стосуються гострого передозування амісульприду, мало. Зареєстровані ознаки та симптоми в основному є результатом посилення фармакологічної активності, що клінічно виявляється запамороченням, сонливістю, седативним ефектом, артеріальною гіпотензією, екстрапірамідними симптомами, комою. Були повідомлення про летальні випадки при застосуванні амісульприду, переважно при одночасному застосуванні з іншими психотропними засобами.
Специфічний антидот амісульприду невідомий.
При гострому передозуванні слід визначити, чи застосовували одночасно інший лікарський засіб, і вжити відповідних заходів: підтримувальна терапія, моніторинг життєво важливих функцій організму, особливо моніторинг серцевої діяльності (небезпека подовження інтервалу Q–T) до повної нормалізації стану пацієнта. При появі виражених екстрапірамідних симптомів призначають антихолінергічні засоби. Застосування гемодіалізу не є ефективним, оскільки амісульприд слабко діалізується.
при температурі не вище 25 °C.